«Єдиний шлях, що веде до знань – це діяльність» (Бернард Шоу)



Скачати 370.55 Kb.
Дата конвертації04.06.2019
Розмір370.55 Kb.



«Єдиний шлях, що веде до

знань – це діяльність»

(Бернард Шоу)

Ви ніколи не замислювались над тим , що з кожним роком темп нашого життя стає все швидшим? І щоб усе встигнути, потрібно вчитися бути точним, відповідальним,серйозним , а простіше кажучи, прагматичним. Такі здібності затребувані суспільством, і бути вічно зайнятим менеджером куди вигідніше , ніж вільним художником. Але тільки творча особистість здатна в нашому мінливому світі побачити красу й вимовити сакраментальну фразу: «Зупинись, мить , ти чудова !».



Творчість – це така діяльність , у результаті якої народжується щось якісно нове. Загорілась іскра творця – і запалахкотіли розмаїттям веселки на картинах поля рідного краю, затьохкав соловейко в вишневому саду,почулась на полотні калинова, барвінкова, сопілкова рідна мова. Зразки стародавньої народної вишивки вражають простотою та

лаконічністю,різноманітністю,художньою майстерністю,служать невичерпним джерелом для розвитку декоративно-прикладного мистецтва.

Із глибокої давнини ручною вишивкою прикрашали різноманітні вироби,необхідні людям у побуті. Популярною є вишивка і сьогодні. Красиві та оригінальні ,сучасні вироби оформлені українською народною вишивкою:серветки, скатертини, рушники,блузи, сорочки чоловічі та жіночі та інші моделі одягу.

У сучасній українській вишиванці поступово змінюється колорит і шви,якими виконані візерунки. Традиційні орнаменти збагачуються новими елементами та цікавими композиційними рішеннями. Оформляючи виріб за народними мотивами,сучасні майстри зберігають багатовікові традиції народної вишивки,використовують кольорові рішення,орнаменти,техніку виконня, характерні для окремих областей України.

Процес виконання вишиванок захоплюючий. Заняття вишиванням розвиває естетичний смак,прищеплює охайність,ретельність, працелюбність, творче ставлення до праці, формує певні навички та вміння,які знадобляться в практичній діяльності.

У традиційній словя’нській вишивці дуже символічне значення має колір.На багатьох рушниках переважає червоний колір. Саме він у народному уявленні втілює життя, сонце, продовження роду, здоров’я. Слово «красне» мало значення «красиве» , «прекрасне»: красна дівчина, красне сонечко, весна - красна.

Дуже часто на рушниках вишивають орнамент у вигляді ромбів та зірочок. Це давні сільськогосподарські символи, які означають засіяне поле, сонце та захист від зла.

Колись мати вишивала сину весільний рушник. Молоді обвінчалися і стали жити, але не дуже гарно все складалося в їхній сім’ї . Не було дітей , автокатастрофи, хвороби… Одного разу син не витримав, дістав весільний рушник та кинув його матері, сказавши при цьому , що всі нещастя в його сім’ї через нього. Мати показала рушник робітникам музею. І ось що вони розповіли про його зміст. Під час вишивання рушника дійсно були допущені помилки: рушник був зшитий з двох частин полотна. З’єднання було акуратно зшито мережкою і його не було видно.

Полотно для рушника – життєвий шлях, який у цьому рушнику був перерізаний та зшитий мережкою. Для візерунка була підібрана квітка-вазон. З одного й іншого країв рушника був вишитий орнамент, а над ним – основний узор ( квітка – вазон), але матері здалося, що узор простий і його необхідно доповнити. Вона зверху над квіткою- вазоном вишила ще одну орнаментальну стрічку. Мати не знала, що відкритий візерунок символізує потік Божого благословення, яке допомагає жити Дереву роду. Орнаментальна стрічка перекрила потік цієї енергії. Звідки й нещастя в сім’ї . Мати старалася, щоб узор був багатшим і красивішим, але, сама не підозрюючи , запрограмувала загибель роду сина. Тому перед початком роботи радимо вивчити значення узорів і правильне їх розташування в рушниках.

Ткацтво – один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції. Передумови розвитку ткацтва створювалися загальним прогресом матеріальної і духовної культури народу, його соціально-економічною еволюцією. Практична потреба людини утканих рушниках для оздоблення житла, релігійних та господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах. Ткацтвом споконвіку займалися жінки, дівчата і підлітки. Ткацький верстат був у кожній селянській оселі. Упродовж століть вважалося, що жінка зобов’язана вміти виконувати ткацькі роботи, інакше її не сприймали як повноцінного члена громади.

Як бачимо, український тканий рушник – мистецтво всенародне, у якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам'ять. Саме українські ткані рушники як витвір декоративно-прикладного мистецтва є символом української ментальності, виразником однієї з найпрекрасніших морально-етичних традицій нашого народу.

«Рушник-подарунок», який є символом щасливої долі і пам’яті про рідний дім, найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як співається в однойменній пісні Андрія Малишка на музику Платона Майбороди:

«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала».

«Весільний рушник», який залишається головним атрибутом і сьогодні у весільних обрядах. Під час вінчання рушником зв’язують руки молодим, бажаючи їм одностайності, взаєморозуміння, щасливого і довгого подружнього шляху. На рушник стають молоді під час вінчання та й викуп молодої подають саме на рушнику. В давнину молода й дружки на дівич -вечорі, коли відбувався обряд прощання з дівуванням, також обв’язувались рушниками.

Тому рушники — це відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи "дерева життя", "берегині", символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення і оновлення. На Україні рушникам завжди надавалось важливе образно-символічне значення. Вони — обов'язковий атрибут весільної обрядовості, предмет народного побуту, неодмінна окраса селянського житла.У кожному районі склались локальні особливості, що виявилось у композиції, колірній гамі, засобах шитва.

Українські народні промисли і ремесла, що разом утворюють декоративне мистецтво - це "величезний світ духовної і матеріальної спадщини етносу, набуток художніх ідей численних поколінь народу, дорогоцінна скарбниця, що живить сьогодні професійно-мистецьку творчість". Народні промисли і ремесла поєднують в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах.

Народна творчість - це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене. Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності, промисел і ремесел народу - поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво, народне будівництво тощо.

Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об'єднує основне - пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення, матеріалу, засобів вираження.

Унікальна своєрідність українського народного декоративно-прикладного мистецтва виформувалась під впливом природних, етнопсихологічних, соціально-історичних, економічних та інших умов. Вона складається із сумарних художніх відмін і внесків багатьох історико-етнокультурних регіонів та територій етнографічних груп.

На сьогоднiшнiй день дослідження народних промислів і ремесел в контексті естетичного виховання молодших школярів є актуальним. Розв’язання цієї проблеми дасть змогу заповнити існуючу прогалину, що має теоретичне і практичне значення, відкриває перспективи для наступних досліджень у галузі українського декоративно-прикладного мистецтва.

Народне образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднано з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Між звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменя та інших матеріалів і предметами-творами народного мистецтва не існує чіткої межі.

Поширене твердження, що кожна річ, виготовлена вручну, має певні художні якості. Щоправда ці якості співрозмірні лише з природними властивостями матеріалу та результатом його обробки (фактурою, текстурою, кольором тощо). Усі природні й технологічні показники неодмінно утворюють художню виразність первинного рівня. Але якщо народний майстер свідомо й цілеспрямовано посилює художню виразність завдяки співрозмірності форми, конструкції, цілісності й семантики орнаментальних структур, то такий виріб набуває особливої виразності вищого рівня. Він сприймається емоційно-чуттєво, стає не лише предметом, а твором мистецтва

В історичному аспекті народне мистецтво передовсім розвивалося як творчість селян і мешканців передмість у вільний від хліборобства час. Вони виробляли необхідні предмети, у тому числі й художні, для власних потреб. З появою вотчинних майстрів при князівських, поміщицьких і монастирських господарствах виникає професійне мистецтво. Майстри осідали в містах, вони не обробляли землі, а лише займалися відповідним “рукомеслом" - гончарством, бондарством, ткацтвом тощо. Вони виготовляли продукцію на місцевий ринок, а для кращої співпраці й збуту виробів об’єднувалися в цехи.

Художніми ремеслами вважалися види професійної діяльності, які вимагали складного устаткування і тривалого навчання: малярство, сницарство, шовкоткацтво, художнє ковальство, золотарство та ін. Ремісники обов’язково мали документи про опанування фахом і дозвіл на заснування власної майстерні. унаслідок розкладу феодального господарювання окремі талановиті сільські майстри потрапляють на міські ринки, складаючи конкуренцію ремісникам.

Так поступово термін “ремісник" втрачає своє первісне значення, стаючи набутком і сільських майстрів. Сьогодні під ремісництвом розуміємо не тільки професійне цехове мистецтво, а й сучасні твори народних майстрів галузей зі складною технологією (ткацтва, килимарства, токарства, гутництва, гончарства тощо). Однак ремісниками не вважають майстрів вишивки, витинанки, розпису писанок, сирної прашки тощо. Таким чином, народне мистецтво існує у двох формах: перша - творчість народних майстрів для себе і близьких; друга - народні художні промисли - ручне виготовлення художніх виробів окремими майстрами й організованими підприємствами для збуту.

Споконвіку народне декоративне мистецтво розвивалося у двох напрямах: як домашні ремесла для потреб своєї родини, і як організовані промисли, що створювали товари для продажу. Часто вироби народного мистецтва виготовлялися спеціально на замовлення споживача. Організовані художні промисли виникали на основі домашніх ремесел. У Київській Русі значного розвитку досягли художні ремесла в Києві, Чернігові, Львові, Галичі та інших містах. В XIX ст. в Україні створювалися ремісничі цехи, які згодом переросли в майстерні та мануфактури.

Народні художні промисли - явище характерне майже для всіх областей України. Найбільшої ж популярності в XX ст. досягли такі художні центри, як Опішня, Решетилівка на Полтавщині; Ічня, Дігтярі на Чернігівщині; Петриківка на Дніпропетровщині; Кролевець на Сумщині; Бубнівка, Клембівка на Вінниччині; Яворів та Пистинь на Івано-Франківщині; Вінниця в Чернівецькій області та ряд інших.

На XIX - початок XX ст. обробка дерева у вигляді теслярства, столярства, бондарства, стельмаства, гребінництва, плетіння, ложкарства досягла свого апогею. Кожна родина займалася прядінням і ткацтвом, використовуючи такі знаряддя, як терниці, прядки й самопрядки, снівниці, стави та кросна. По селах ходили кушніри та шевці, які шили кожухи й кожушанки, свити, чемерки, взуття та ін. У кожному селі була кузня - шанована серед селян споруда. У коваля можна було не лише замовити серп, ніж чи сапу, підкувати коня тощо, а й почути свіжі новини.

На Поліссі широко розповсюдженими були лісохімічні промисли - смолокуріння, дігтярний, напірний, дещо раніше - поташний, селітряний. На базі рудного промислу набули багатьох нових рис металургія та обробка заліза. У районах Лісостепу, особливо на Правобережжі, існував каменотесний промисел. Діяло багато місцевих центрів гончарства, яке стало окрасою українського ремесла. Солеваріння і транспортування солі, пов'язане з чумацьким промислом, свічкарний, цегельний, миловарний і безліч інших промислів свідчили про надзвичайну різноманітність занять українського народу. Українські ремісники й кустарі виявляли величезні творчі здібності, надаючи своїм речам художньої виразності, оригінальної форми, своєрідної стилістики.

Народні художні промисли - одна з форм народної творчості організована у виробництво творів декоративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу.

У розмаїттi українського декоративного мистецтва вишивання посiдає одне iз провiдних мiсць. Це улюблений i здавна поширений рiзновид народної творчостi. Адже для вишивання не потрiбно складних пристосовувань.

Вишивання – невід'ємна складова частина культури українського народу, національної духовності, морально-етичної, матеріальної культури. Навчаючи школярів мистецтву вишивання, вчитель у першу чергу повинен володіти методикою та техніками виконання швів української вишивки, а також доносити до учнів технологічні, візуальні особливості художнього вишивання.

Здавна поняття “вишивка” означало прикрашання тканин, шкіри з допомогою голки та нитки. Здавалося б, простими є матеріали та інструменти для вишивання. Проте голкою, у вушко якої затягнута нитка, проколювали основу шкіри або тканини, настеляли різні за розмірами, кольором в задуманому напрямі та ритмі повторення стібки-шви. А в результаті створювалися складні, високохудожні орнаментальні форми.

В українських словниках у зміст терміну “вишивати” вкладено такі означення: вишивати – це значить прикрашати чи оздоблювати одяг та інтер'єрно-обрядові тканини; або створювати вишивку на тканині чи шкірі шляхом настилання стібків за допомогою нитки та голки. Вишивання – це технологічний процес, який супроводжується настиланням, накладанням стібків, протягуванням, закріплюванням робочої нитки або інших матеріалів на вишивальній тканині або шкірі. Терміном вишивка охоплюється подвійне значення: у вузькому розумінні вишивка – це декорована техніками вишивання тканина, шкіра чи повсть, а в широкому розумінні – це складова частина, вид декоративно-ужиткового мистецтва, яка характеризується комплексом характеристик: історичних, типологічних, стилістичних і семантичних.

Колись за кiлькiстю й довершенiстю вишитих рушникiв, сорочок, скатертин, якi дiвчатка пiдготували до свого весiлля, судили про їхню працездатнiсть.

Мистецтво вишивання вiдоме з дуже давнiх часiв. Про це свiдчать археологiчнi знахiдки, зображення на фресках, мiнiатюрах рукописних книг. Так пiд час розкопок Десятинної церкви й Софiївського собору в Києвi були знайденi клаптi тканини, гаптованої золотом, срiблом.

Є вiдомостi про те, що дочка Ярослава Мудрого княгиня Анна запровадила навчання вишивальнго мистецтва в монастирських школах.

Особливого розквiту вишивання досягло на Українi в ХVII-XVIII ст.

У процесi iсторичного й культурного розвитку на Українi в кожнiй мiсцевостi використовували свої орнаментальнi мотиви й композицiї.

Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навiть кожне село було вiдзначене мiсцевою своєрiднiстю. В українських вишивках зберегли значну кiлькiсть геометричних орнаментальних мотивiв. Вишивки були своєрiдним оберегом вiд злих духiв. Назви багатьох технiк походять передусiм вiд способiв виконання – вирiзування, виколювання, або вiд того, який предмет вишивають – рушниковий шов, перемiточний шов.

Народнi майстри вiдображають рiзноманiтнiсть навколишньго життя. Художня довершенiсть залежить вiд вибору технiки виконання. Це й усiлякiшви вiльного малюнка, якi називають верхнiми, шви рахунковi, якi виконують рахуючи нитки полотна – основи й пiткання. Характерню особливiстю народної вишивки є величезна рiзноманiтнiсть технiк i поєднання їх до 10-15 оночасно.

Ось чому в орнаментальних мотивах уражає образна спостережливiсть.

Вiд зовнiшнього вигляду вишивки схожостi з певними речами маємо такi назви: курячий брiд, гречка, зiрочка, вiвсяночка, барвiнок, хелик, гарбузове листя, зозулька.

У кожному регiонi у вишивках складали свою єднiсть орнаменту, кольорову гаму.

Вирiзування i виколювання на Полтавщинi завжди бiлого кольору, на Київщинi – червоного, на Подiллi – чорного, жовтого, бiлого, на Кiровоградщинi - червонного, чорного, жовтого.



Матеріали та інструменти для художнього вишивання

Ручне вишивання потребує матеріально-технічних затрат, тобто відповідних матеріалів та інструментів.

Голок для вишивання необхідно декілька наборів. Довжину, товщину, міцність, форму вістря, вушка підбирають відповідно до техніки вишивання та механічної структури вишивальних матеріалів.

Під час ручного вишивання необхідно користуватись трьома видами ножиць:

- малими з прямими лезами для відрізування робочої нитки;

- малими з підігнутими вгору лезами для виконання технік прозоро-рахункової групи;

- великими кравецькими для розкроювання тканин на деталі виробу.

Наперстки бувають з денцем і без денця. За матеріалом, з якого вони виготовлені, їх поділяють на кістяні, алюмінієві, срібні, нікельовані. Найкращими вважаються нікельовані наперстки з заокругленим верхом і плоскою обвідкою. Кістяні швидко ламаються, а срібні й алюмінієві тонкостінні (і тому привабливі), але мають неглибокі ямки, що спричиняє постійне ковзання голки, тому не практичні в роботі.

Сучасна промисловість пропонує дерев'яні, пластмасові п'яльця різних розмірів, одинарні та комплектом, із затискачами і без них. Найкращими для ручного вишивання вважаються дерев'яні п'яльця із закручувальним затискачем.

Виколка – це допоміжний інструмент для виконання таких технік художнього вишивання, як виколювання, довбанка, солов'їні вічка, розвід.

Також у вишиванні використовують сантиметрову стрічку, довжина якої 100-150см, з круговим роликовим механізмом для скручування і розкручування.

Всі інструменти для вишивання зручно зберігати та переносити у скриньці для рукоділля, яка повинна бути зручною в користуванні, вміщати необхідний інструмент та матеріали для виконання конкретного завдання, мати привабливий естетичний вигляд.

Матеріали для вишивання поділяють на дві групи: матеріали на яких вишивають та матеріали, якими вишивають.

Вважається, що матеріалом, на якому вишивають, можуть бути 65 найрізноманітніших видів тканин. Особливо технологічно якісними є тканини натуральні, виготовлені з волокон природного походження. Це конопляні, лляні, шовкові, вовняні тканини, а також шкіра тонкої обробки одягово-галантерейного призначення.



Натуральні тканини

Конопляні

Домоткані сурові, кислотні, напівбілі, гладкофарбовані

Лляні

Вишиванка різних видів, маркізет, батист, вісон, фабричного виробництва кислотні, напівбілі, гладкофарбовані, домоткані, сурові.

Бавовняні

Ситець, б'язь, мадаполам, різні види канви, марльовка, гладкий оксамит, памут, перкаль, батист, репс, сатин, аста, майя, маркізет, міткаль, шифон, муслін, нансук, різні види вишиванки.

Шовкові

Атлас, репс, крепсатип, туаль, бархат з низьким ворсом, оксамит, шифон, крепдешин, жоржет, туаль.

Шерстяні

Люстрин, марселін, вігонь, габардин, кашемір, тонкі шерстяні тканини білі або гладкого фарбування, різні види сукна.

Натуральна шкіра

Лайка, сап'ян, замша, велюр, шевро, шеврет, нубук

Штучні та синтетичні та змішані тканини

Штучні тканини

Штапель, ацетатне полотно, крепдешин, крепсатин, лізета, тафта, віскозне полотно тощо. Для вишивання також використовують різні види штучної шкіри.

Синтетичні тканини

Твіст, лавсан (він же терлен, дакрон, тергаль, тетерон, елана), нітрон, капрон, кашмілон, силон тощо.

Змішані тканини

Льон з лавсаном, шерсть з лавсаном, різновиди сукна, шерстяних тканин із домішками віскози та синтетичних ниток.

Вишивання – це дія, що супроводжується накладанням, нанесенням, виконанням стібків, плям, точок, ліній на тканині або шкірі конкретними матеріалами. Вони різні за природою походження, механічною структурою, формою, кольором. Домінуюче місце серед матеріалів, якими вишивають, займають нитки, а саме:

Бавовняно-паперові

Муліне, відбілені та невідбілені нитки різної товщини на шпульках і в пасмах.

Бавовняні

В пасмо або кручені, муліне, кроше, ірис, заполоч, ДМС тощо.

Шовкові

Шовк штучний, натуральний кручений або в одинарну нитку найрізноманітніших кольорів від яскравих до світло-пастельних відтінків, а також шовк для машинного шиття, шовкове муліне.

Лляні

Невідбілені, грубого та тонкого кручення або в пасмо.

Штапельні

Вишивальні нитки у великих мотках або на шпульках різних відтінків.

Віскозні

Вишивальна віскоза різної товщини, скручення в мотках або на шпульках.

Шерстяні

Волічка, гарус, шерсть кручена, шерсть в одну нитку, в пасмо хроматичних та ахроматичних кольорів і їх відтінків.

Синтетичних та змішаних волокон

Акрилон, півшерсть, тасьма, сутаж, люрекс, металізовані нитки фірм DMC, Масіеrа.

Металеві

Волока, плющенка, мішура, золотий, срібний шнур, галун, прядиво тощо.

Крім широкого різновиду ниток вишивальним матеріалом є: пацьорки (цятки, бісер), стеклярус, намистинки, лелітки (блискітки), металеві та синтетичні пластинки тощо.

Ручне вишивання, особливо на перших етапах засвоєння вишивальних технік і технології швів, потребує розрахунку ниток або розмірених відрізків тла тканини. При цьому слід використовувати тканини із чітким полотняним переплетенням, такі як домоткане полотно, льон з лавсаном, а також тканини із розрідженою структурою за технологією ткання (різні види вишиванки, канви, в якій чітко переплетені дві нитки по основі і пітканню).

На початковому етапі вивчення вишивки значної переваги слід надавати ниткам муліне. Такий вибір дає можливість використовувати нитки у різній кількості, що зумовлює набуття учнями якісних знань, а також практичних умінь, і навичок вишивання.

Техніки вишивання

За способом виконання (вишивання) шви української вишивки поділяють на вільні та лічильні. Вільні техніки вишивання виконують за заздалегідь наміченими контурами узорів, а лічильні – за точним рахунком ниток тканини. Тому для виконання вільних швів можна використовувати будь-яку тканину, а для лічильних – тканину з полотняним переплетенням ниток або спеціальну тканину для вишивання (канву).

За технікою вишивання шви поділяються на наскрізні (ажурні) та глухі. Глухі шви виконують на цільній поверхні тканини, а наскрізні – розміщуються в самій тканині (як правило, на смужці висмикнутих із тканини ниток). Для виконання наскрізних швів також потрібна тканина з полотняним переплетенням.

Залежно від вигляду орнаменту з лицьового та виворітного боку виробу шви української вишивки поділяють на однобічні (лицьовий та виворітний боки мають неоднаковий вигляд) та двобічні (лицьовий та виворітний боки мають однаковий вигляд).

Українські вишивки здавна славилися багатством кольорів, розмаїтістю узорів і високою якістю виконання.

Створюючи орнаменти для вишивок, народні майстри в усі часи зверталися до природи, навколишнього світу, прагнучи при цьому не копіювати побачене, а створити художній образ у спрощеній стилізованій формі, зберігаючи характерні його особливості.

Для української народної вишивки найбільш характерним є такі види орнаментів:

а) рослинний, який складається зі спрощеного зображення рослинних елементів – квітів, листя, пуп'янків, дерев, плодів, насіння;

б) зооморфний – відображає птахів, тварин, звірів, риб та ін.;

в) антропоморфний, який складається зі стилізованих зображень фігур людей;



г) геометричний – поєднує геометричні елементи.

СИМВОЛІКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ВИШИВКИ

- ЗЕМЛЯ, ЗЕРНО, РОДЮЧІСТЬ
Крiм орнаментики, що вiдноситься до космологiчних уявлень, геометрична орнаментацiя включає ще низку мотивiв, якi мають важливе концептуальне значення i давнє корiння. Серед них мотиви квадрата, ромба та трикутника, якi ще в епоху неолiту стали iдеограмами землi i родючостi, а розкресленi квадрати та ромби — умовне зображення розораного поля. Зазвичай, стрiчки з трикутникiв обрамляють рослиннi мотиви. Мотив ромба домiнує в орнаментацiї, вiн характерний майже для всiх слов’янських вишивок.
Ромб — символ родючостi, загальний символ жiночої основи в природi. На вишивках ромб зустрiчається як у виглядi окремого символу, так i в поєднаннi з iншими елементами. Часто в орнаментах вишивок зустрiчається ромб або квадрат, роздiлений навхрест на чотири частини. У кожнiй частинi мiститься крапка чи маленький хрестик — символ зерна, що проростає. 
Такий роздiл землi на чотири частини символiзує також чотири пори року, чотири сторони свiту. Ромби дуже часто декоруються завитками, «баранячими рiжками» та iншими символами рослинностi. Часто зовнiшня поверхня ромба чи квадрата оформлюється «грабельками» (зубчиками), що символiзують дощ або промiння сонця, що падає на землю.
У вишивцi є старовиннi технiки, назви їхнi пов’язанi iз зерном — це «зерновий вивiд», мережки — «вiвсяночка», «гречка». Майже всi українськi традицiйнi обряди не вiдбуваються без участi спецiально випеченого хлiба. 


- СОНЦЕ
Багата солярна символiка збереглась не лише у фольклорi, але й у речах, що нас оточують. Перш за все це орнаменти вишивок, килимiв, рiзьблення по дереву, керамiчного посуду. Символом сонця тут виступають: коло, рівнораменний хрест, , восьмикутна зiрка, свастика, концентричнi кола, коло або кiлька концентричних кiл з хрестом, розетка в колi, спiраль, косий хрест, коло з променями, ромашка.
Рівнораменний хрест - часто розглядається як унiверсальний символ, символ безсмертя, животворного незгасного джерела життя — сонця, як образ божественного вогню. Хрест є моделлю Людини і моделлю Всесвіту водночас. Вертикальна лiнiя хреста символiзує також дух, що сходить у матерiю, час, а горизонтальна, вiдповiдно — матерiальний план буття, простiр.
Хліб, калачi, млинцi на «Масляному тижнi», корж-калита в «Андрiївських вечорницях», весiльний коровай також мали солярну символiку: були круглими, як сонце, тiсто сходило, як сонце сходить. 
- ЗОРЯ
Зоря-зоряниця — найулюбленiший образ українського фольклору i мiфологiї. Це красна панi, що вранцi вiдмикає ключами небеснi ворота i випускає сонце, яке женеться слiдом за нею. Зоря розсипається на землю росою, а бджоли збирають божу росу i дають людям. На вiдмiну вiд сонця i вогню, зоря вбачалася народнiй уявi прекрасною юною дiвчиною. Це порiвняння стало звичним, зоря i дiвчина сприймалися як один образ. Зоря, що сходила i зарожевила край неба, нагадує дiвчину, котра засоромилася при зустрiчi з милим. Серед символів зорі є і культовий праукраїнський символ - Алатир. Сьогодні у моді речі із цим знаком, адже це потужніший оберіг і захист для людини. 
- ТРИЛИСНИК, ТРИКУТНИК
Серед елементiв народно вишивки часто зустрiчаються зразки з зображенням знакiв «трiйця» та «тризуб». Знак тризуба є знаком триєдиностi свiтобудови, символом Триєдиного Бога. Вважається, що знак тризуба походить вiд зображення знаку води, дощу ще за кам’яної доби. Пiзнiше, в перiод бронзи, тризуб став атрибутом Бога Грози, бурi, взагалi всiх небесних Богiв. І його зображували з хвилястими, вогненними зубцями. Отже, тризуб є атрибутом водних Богiв, сили й родючості води, а також вiн символiзує блискавку, грiм, полум’я. У поєднаннi цих двох сил виникає вiчне життя, третя, синiвська сила.
У трикутнику втiлена iдея триєдностi природи Всесвiту: неба, Землi i людини. Цей знак також символiзує батька, матiр та дитину. Це — символ божественної Трiйцi. Рiвнобiчний трикутник символiзує завершенiсть. Трикутник, обернений вершиною вгору, є сонячним i має символiку життя, вогню, полум'я, є символом чоловiчої основи, духовностi. Це також трiйця любовi, iстини, мудростi. Трикутник, обернений вершиною донизу, є символом, пов'язаним з Мiсяцем, жiночою основою,водою, символiзує Велику Матiр, Богиню-Рожаницю. Трикутники часто розмiщенi на вишивках в основi «Вазонкiв», «Дерева життя».
- ДУБ
Світове Дерево, Дерево Життя, Дерево Роду. Ще з часiв сивої давнини дуб уособлював чоловiчу красу i силу, чоловiчу сонячну енергiю, розвиток, життя, мiцнiсть, здоров’я, довговiчнiсть витривалiсть. Дуб - священне дерево Бога Перуна. «Мiцний, як дуб, — кажуть про сильного чоловiка». Дубове листя - чудовий візерунок для хлопчика. Дуб i калина найчастiше зустрiчаються на парубочих сорочках i поєднують у собi символи сили i краси. Отже, хлопцi й молодi чоловiки мали на собi чудодiйний оберiг життєдайної сили свого роду. Інодi в елементи узорiв вплiтаються мотиви жолудiв. Такi узори часто були родовими. Так вiдомi сорочки пiд назвою «полуботкiвка», «кочубеївка» i т. iн.




- ВИШНЯ
Дерево Весни, краси, мужності, взаємної любові. В багатьох мовах слово вишня має праслов’янський корінь. Слово вишня однокореневе із словом “Вишній” і означає “Божественне Дерево”. В дохристиянській вірі Бог вважався вишнім або Всевишнім. З осені наші Предки пересаджували вишню в діжку і вирощували аж до Нового року. Добрим знаком було зацвітання вишні до Нового року, що віщувало щасливу долю дівчині.
- КАЛИНА 
Найулюбленiший символ українців, що символiзує кров, життя. Суттю життя вважається кров, оскiльки вона поєднує в собi цiльну органiчну систему роду, всю послiдовнiсть поколiнь, а також мiстить головнi ознаки батькiв. Калина є символом веселостi, радостi. Руйнування калини — топтання родових i народних святощiв. Калина — також символ дiвочої чистоти, незайманостi. Ламати калину означає втратити дiвочий вiнок або виходити замiж. Квiти калини є також символом дiвочої гiдности, моральности. Ім’ям Калини в Українi названо сотнi сiл, воно оспiване в численних пiснях. Глибока народнiсть i семантична наснаженiсть символiки червоної калини ставить її в ряд найцiкавiших i найзмiстовнiших рослинних емблем людства.



- МАК
Червоний мак як магiчний символ має таке ж давнє походження, як i червона калина. З давнiх-давен в Українi святили мак i ним обсiвали хату, подвiр’я, людей i худобу, бо вiрили, що мак володіє потойбічною силою, яка захищає вiд усього не доброго. Мак клали до куті, це символ померлих родичів. Нiжна трепетна квiтка несе в собi незнищенну пам’ять роду. Дiвчата, в сiм’ях яких був загиблий, з любов’ю i сумом вишивали узори маку на рушниках i сорочках, а на голову клали вiночки з семи макiв, присягаючи цим зберегти i продовжити свiй рiд. Маковий цвiт за популярнiстю символу значно поступається образовi червоної калини, однак маковi зерна є також символом Всесвiту, безмежного зоряного простору, безконечностi. Маковi зерна є символом плодючостi.



- ДРАБИ Пошук кращого життя. Це типовий елемент у складних орнаментах. Часто застосовується для обрамлення або вiдокремлення мотивiв вишивки. Інодi середина драбинки заповнюється iншими взiрцями. Такi мотиви зустрiчаються разом з iншими узорами. Символ «драбинка» тiсно пов'язаний з символом «Дерева життя». Драбинка — символ сходження до вершин духовностi, до Бога, до неба. Людина вiрила, що драбиною, як i деревом, можна пiднятися на небо. Символ використовувався у вишивцi для лiтнiх людей, нагадуючи їм, що вже скоро треба буде пiдiйматися по драбинi у вищi свiти.
- КОЛОДЯЗЬ
Досить поширений елемент в українськiй орнаментицi повсюдно зустрiчається у вiзерунках вишитих сорочок. Символiзує глибину, нескiнченнiсть пiзнання, зв’язок з потойбiчним свiтом. У багатьох народних казках персонажi, стрибаючи в колодязь, потрапляють в iншi вимiри та свiти. 
- РІЖКИ, КРИВУЛЬКИ, ЗАКРУТКИ
Кривулька або безконечник це вияв фiлософської думки: «початок i кiнець», де перше й де друге? Вони знаменують «нитку життя»: народження, життя, смерть; вiчнiсть, безкiнечнiсть. Це символ вiчностi руху небесних свiтил, зокрема сонця та мiсяця; безкiнечна змiна дня i ночi та пiр року. Цi мотиви поширенi на Гуцульщинi, Волинi, Київщинi, Подiллi, Харкiвщинi, Кубанi та окремих мiсцях Полтавщини. Мотив-кривулька вiдповiдає веснянцi-гаївцi «Кривий танець».
- КУТОЧКИ-КУТИКИ
Утворюються лiнiями, що перетинаються i складають своєрiднi узори куточкiв, часто шиються поперечними штришками-рисочками. Найчастiше зустрiчаються на Волинi.
- РЕШІТКА, ГРАТКИ, СІТКА, РЕШЕТО
Символ решета пов’язаний з палеолiтичною Богинею Неба. Сiтка, решето, за давнiми повiр’ями, мають силу оберега вiд злих духiв, вiдокремлюють добро вiд зла. Сiткою дуже часто заповненi окремi елементи вишивок — кола, квадрати, трикутники, квiти, листочки тощо.
- ГРАБЕЛЬКИ, ГРЕБІНЦІ Символiзують променi сонця, дощ, регенеративну енергiю. Ці узори часто поєднують з iншими орнаментами. 
- ВИШИВКА ШНУРОЧКАМИ, ПОЯСАМИ
Орнамент дуже простий, що часто зустрiчається самостiйно, але у бiльшостi використовується як допомiжний, разом з iншими зображеннями. Пояски бувають рiзного кольору й рiзного розмiщення: поздовжнi поперечнi або тi й iншi разом. В усiх регiонах України розповсюджений мотив пояса-дорiжки. Вiн символiзує шлях, дорогу i має кiлька варiантiв. Часто використовується в елементах кайми, обшивки, оторочки.
- ВИНОГРАД
Символiка винограду розкриває нам радiсть i красу створення сiм’ї. Виноград символiзує злагоду, добробут, єдність i гармонiю сiмейного життя. Лише добра лоза приносить солодкi плоди. Виноград символiзує також братерство, добробут, доброзичливiсть, довготривалу вiрну любов. Тому цей мотив часто зустрiчається в рiзних областях України на жiночих та чоловiчих сорочках, в’ється на родинних рушниках.Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в'ється на родинних рушниках.

- ЯБЛУКО
Елемент яблука використовується у вишивцi в рiзних областях України. Це символ плодючостi, мудростi, здоров’я. У вишивцi яблуко часто зображується у виглядi кола, подiленого на двi частини вертикальною лiнiєю, або на чотири — косим хрестом. При цьому частини яблука вишиваються двома контрастними кольорами. 
- РУЖА
Пишнi ружi рясно розквiтли на сорочках i рушниках багатьох областей України. Ружа рожева, або мальва — одна з найулюбленiших квiток українцiв, її дбайливо плекали пiд вiкнами хати. Високi стебла, густо вкритi яскравими нiжними квiтами та великими лапатими листками, утворюють живу дивовижну веселкову стiну з безлiччю вiдтiнкiв: вiд бiлого, рожевого до червоного i багряного. Сама квiтка ружi нагадує сонце.
Узори з ружами укладаються за законами рослинного орнаменту, що означає безперервний сонячний рух з вiчним оновленням. Існують i стилiзованi орнаменти, де квiти укладенi в систему геометричного узору i перетворюються таким чином у квiти-зорi. Пiзнiше пiд впливом iноземних культур ружi перетворюються в троянди, але вiд цього орнаменти не втрачають своєї краси i гармонiї, а навпаки, стають улюбленими мотивами вишивки. З ХІХ ст. троянди вишиваються рiзнокольоровою заполоччю на сорочках, рушниках та iнших ужиткових речах. Особливо така вишивка поширилась у пiвденних областях України, де цi чудовi квiти вирощувалися для окраси оселi i давали наснагу для перенесення їх на полотно.

- ЛІЛІЯ
Таємницю життя приховує в собi i квiтка лiлiї. У легендах квiтка лiлiї — символ дiвочих чарiв, чистоти i цноти. Якщо пильно придивитися до контурiв геометричного узору, що стилiзує лiлiю, то вимальовуються силуети двох пташок — знаку любовi та парування. Крiм квiтки, невiд’ємною частиною орнаменту є листок i пуп’янок, що складають нерозривну композицiю триєдностi. У нiй закладено народження, розвиток та безперервнiсть життя. В орнаментi лiлiю неодмiнно доповнює знак, що нагадує собою хрест, який благословляє пару на утворення сiм’ї. Інодi над квiткою вишитi краплi роси, якi також означають заплiднення.

- БАРВІНОК, ХМІЛЬ 
Узори, що нагадують квiти барвiнку та листя хмелю, належать до молодiжної символiки. Гiлочками барвiнку вишиває мати сорочечку для свого неповнолiтнього сина. Хмiль несе в собi значення розвитку, молодого буяння та любовi, це також i весiльна символiка. Барвiнком прикрашають весiльний стiл та коровай. Барвiнок i хмiль є символами молодого парубка, якому вже пора одружуватися, шукати собi пару. Мотив хмелю присутнiй в народнiй вишивцi в узорi, що зветься «ламана гiлка», вона символiзує упорядкований Всесвiт, що явлений Творцем з первинного хаосу.


- ЧОРНОБРИВЦІ
Дуже тісно пов’язані поетичні образи народної пісні та вишивки. Бо те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті мають рости чорнобривці. Милують вони наше око, лікують наше 
тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки. В кожному садочку ростуть чорнобривці, що заплітаються радісною й красивою хвилею, такою ж, як наша прекрасна природа.
- ПТАХИ
Особливо багаті на символіку птахів рушники Середньої Наддніпрянщини. Різні птахи виспівують на них, залежно від того, з якої нагоди вишито рушник. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники. Пави - птахи сімейного щастя, жар-птиці, розсідаються на весільних рушниках і здебільшого мають над собою Боже благословення -вінець чи вінок. Недаремно ж дівчата Полтавщини у весільний вінок вплітали пір'я павича. Шлюбну пару також символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками.
- ЗООМОРФНІ ОРНАМЕНТИ
У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим тільки вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак з збереженням традиційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо. Такі орнаменти мають давні тотемічні коріння.

Різьблення по дереву

Різьблення по дереву— вид декоративно-вжиткового мистецтва (також різьблення є одним з видів художньої обробки дерева поряд з випилюванням, токарною обробкою)

Історія різьби по дереву

Різьблення по дереву це мистецтво, яким славилися стародавні слов'яни ще в 11 столітті. Проте саме мистецтво виникло набагато раніше. Різбленням прикрашалися трони єгипетських фараонів, вікінги гойдали своїх дітей в різблених колисках, у Франції різьблення по дереву стало невід'ємною частиною бароко.

У ті далекі часи найчастіше для виробництва різьблених композицій використовували деревину горіха. Після цього стало популярне червоне і чорне дерево. У незалежності від матеріалу, різьблення прикрашали позолотою, розписом, після чого покривали білим лаком.

Збереглися до наших часів нечисленні зразки об'ємної української народної скульптури 18 -19 століття. Головне зображення — розп'яття, фігури святих.

У Центральній та Східній Україні, де здавна було розвинуте різьбярство, зразків народної скульптури 17–19 ст. збереглося дуже мало. Тут переважали вироби побутового призначення, окремі деталі яких можна віднести до народної скульптури — це закінчення ковшів, черпаків, ложок, стовпців воріт.

Зображення цих виробів мали зааморфну форму і відрізнялися дуже узагальненим, без зайвих деталей характером.

На початку 20 ст. в Україні вирізьблювали фігурні та прикрашені барельєфами вулики.

Тематика зображень на них, мотиви декору були світськими і культовими. У південній та лісостеповій частині України зустрічалися вулики-довбанки у вигляді ведмедя, голови козака з оселедцем або цілої сидячої постаті.

У 18–19 ст. різьблення в Україні досягло найвищого рівня. Різьбленням оздоблювали деталі будівель — одвірки, сволоки, балки, налічники, піддашні дошки, горішні вікна. В інтер'єрі житла різьбленням прикрашали віконниці, одвірки, полички, мисники. Особливу увагу різьбярі приділяли сволоку, який займав більше місця в інтер'єрі. Часто його оздоблювали плосковиїмчастим різьбленням з мотивами розеток, кіл, смужок, ламаних ліній, бокові частини іноді профілювали крученим орнаментом. Традиція оздоблення сволоків існує в народному будівництві досі.

Майстри щедро оздоблювали різьбленням предмети побутового і господарського призначення. Скрині, столи, ліжка, миски, тарілки прикрашались орнаментальним різьбленням.

Майстри-різьбярі оздоблювали різьбленням дерев'яні цвинтарні та придорожні хрести, що споруджувалися на роздоріжжях, перехрестях шляхів, коло церков і криниць.

До наших часів збереглися унікальні зразки різьблених виробів — чумацьких маж, саней, різного хатнього начиння, предметів домашнього вжитку.

Важливою галуззю художньої деревообробки в українців було виготовлення музичних інструментів: ударних, духовних, струнних. Народні музичні інструменти є одним із відгалужень традиційної культури і за своїм походженням, розвитком, стилістичними засадами пов'язані з народною обрядовістю і побутом українців.
Сучасна різьба

Різьблення по дереву й до наших днів залишається одним з національних видів прикладного мистецтва народів нашої країни.

Не всяка деревина гарна для різьблення. Найкраще підходить деревина липи, клена, вільхи, горіха, бука, груші, берези, дуба. Перевага віддається липі, її деревина піддається всім видам різьблення. Грузла, однорідна за структурою волокон, м'яка, вона однаково добре ріжеться уздовж і поперек волокон, піддається обробці практично будь-яким способом. Традиційно для росіян матеріалом для різьблення є й береза — з деревиною однорідного білого кольору, досить твердої й пружної. Для різьблення з великим малюнком гарна деревина дуба.



Горіхове дерево

Розрізняють такі основні види різьблення по дереву: плоска, ажурна, рельєфна й скульптурна.

Чіткої класифікації немає, оскільки в одному і тому ж виробі можуть поєднуватися різні види різьблення.

Умовно можна виділити три основні типи:

Наскрізна (ажурна) різьба (сюди відноситься пропилювання і прорізна різьба).

Глуха різьба (всі підвиди рельєфної і плоскої різьби).

Скульптурна різьба.

Будинкова різьба (є окремим напрямком, оскільки може поєднувати в собі всі три перерахованих вище типу).

Умовна класифікація видів різьблення виглядає наступним чином:

Наскрізна різьба

Наскрізна (ажурна) різьба — підрозділяється на власне наскрізну і накладну, має два підвиди: Прорізне різьблення (наскрізні ділянки прорізаються стамесками та різцями) і пропильне різьблення (фактично те ж саме, але такі ділянки випилюються пилкою або лобзиком). Наскрізне різьблення характерне для лиштв, карнизів, балконних огороджень.

Глуха різьба

При глухому різьбленню (англ. Chip carving) на поверхні виробу утворюються невеликі поглиблення, що становлять геометричний малюнок з різних трикутників, квадратів, багатогранників, ліній. Це так зване геометричне, або клинове різьблення, — малюнок його відрізняється різкими переходами від світла до тіні.

Плоске різьблення



Плоске різьблення

Одним з найдавніших способів оздоблення дерев'яних виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося найпростішими інструментами — сокирою чи ножем. На Гуцульщині його називають: «сухим» або «чистим». Елементами такого різьблення є прості геометричні фігури, утворені поєднанням горизонтальних, вертикальних та скісних (під кутом 45-60 градусів) ліній. У неглибокі лінії — заглиблення іноді втирають вугільний пил або сажу з льняною олією, що надає рисунку графічної виразності, чіткості, наближаючи його до гравюри. Такий прийом оздоблення можна побачити на старих гуцульських скринях та столах.

В основ його — давній вид «чистого» плоского різьблення, так зване «кільчасте письмо».

Неглибокі, тоненькі лінії, що утворюють діагональну або прямокутну дрібну, легеньку сітку на поверхні деревини, дають коли уявлення про такі найдавніші орнаментальні мотиви, як «січені зубці», «зубці з головами», «головкате», «огірочки», «бесаги», «кривулька», «медівники», «бані», «п'явки», «душ» та ін.

У деяких елементах («січені зубці», «огірочок» та ін.) основною рисунка є «ільчасте письмо», але в більшості орнаментів «ільчасте письмо» використовується як фон, на якому лінії сітки паралельні лініям малюнка. «Кільчасте письмо» органічно співіснує з основним рисунком і можна сказати, що воно створює орнаментальний мотив, підкреслює його особливості.

Особливо багате декоративне оформлення можна отримати від поєднання плоского різьблення з тригранно-виїмчастим. Геометричний орнамент тут складається з трикутників, ромбів, квадратів тощо. У деревині вибирають пірамідальні скибочки, і тому орнамент виходить заглибленим з похилими стіночками. У криволінійно окреслених елементах орнаменту деревину вибирають похило з двох боків так, щоб найбільше заглиблення було в центрі елемента, наприклад, у кожній пелюстці розетки, квітки, косиці тощо. Різноманітне поєднання простих елементів і водночас чітких геометричних, дає можливість створювати нові й нові варіанти композицій орнаменту.

До одної із групп можна віднести орнаментальні мотиви, що утворюються за допомогою півкола еліпса, а саме: «гадючки», «дужки», «копитця», «плайи», «жолобки», «парканець», «ряска-сльози». Окрему групу становлять мотиви, які мають у своїй основі коло, поєднане з квадратом або прямокутником, як -от: «соняшник», «сонечко», «віночки», «пацьорки», «калачики», «зорки», «кучері», «ружа», «грибки». Ці найскладніші мотиви вживають для створення центральної частини композиції.

Щоб виконувати складні орнаментальні композиції, спочатку потрібно засвоїти деякі прийоми геометричного різьблення. Тримаючи різак у правій руці, виконують вправу: ріжуть окремі лінії уздовж й упоперек шарів деревини. Дошку потрібно тримати перпендикулярно до напряму руху різака. Вирізувати легше уздовж шарів деревини, важче — упоперек. Тут треба правильно тримати різак і водити ним у різних напрямках з неоднаковим нахилом.

Під час роботи треба стежити за тим, щоб своєчасно змінювати напрям руху різака, згідно з вирішуваним рисунком незалежно від напряму шарів деревини.

Скульптурна різьба

Різьблені дерев'яні журавлі

Відмінна особливість — наявність скульптури — зображення окремих фігур (або груп фігур) людей, тварин, птахів або інших об'єктів. Фактично, є найскладнішим видом різьблення, оскільки вимагає від різьбяра об'ємного бачення фігури, почуття перспективи, збереження пропорцій. Окремим підвидом її вважається «Богородська різьба».

Різьблені меблі

Як і раніше, для різьблення використовують для своєї роботи одні і ті ж матеріали. Це масив горіха, вишні, ясена. Якщо необхідні твердіші породи, то підходять дуб, клен і бук.

Дуб дуже важкий в обробці, тому тонкі складні мережива з нього не роблять. Зате меблі і різьблення з такого дерева дуже довговічні. Вони можуть багато років знаходитися у ванній кімнаті, басейні, там де підвищена вологість.

Бук відрізняється сухою деревиною, яка може в процесі роботи сильно колотися і кришитися. Дрібне різьблення з буку зробити складно, тому його заздалегідь рясно змочують, а потім висушують. Різьблені меблі з цієї породи дерева необхідно обробити спеціальними захисними засобами проти вологи.

Клен буває світлих тонів. За якістю кленова деревина тверда і важка. Текстура клена трохи блищить, що прикрашає предмети інтер'єру зроблені з цього матеріалу. Клен, як і дуб, — ріжеться важко, але деревина клену схильна до хвороб. Тому клен не застосовується у виготовленні мебелі.



Евкаліпт це екзотичне дерево, при цьому тверде і міцне. Але його головною перевагою є те, що евкаліпт містить в собі велику кількість ефірних масел, тому він невразливий для комах-шкідників. Так само ця порода дерева настільки товста, що дозволяє робити з неї крупні предмети інтер'єру. Кольори деревини евкаліпта різноманітні, тому різьблені меблі із деревини цієї породи дуже ціняться.

Палісандр — це деревина незвичайного кольору. У стовбурі одного дерева може бути присутньою деревина червоного, коричневого і чорного кольорів. Не зважаючи на свою красу, палісандр не підходить для виробництва меблів через м'якість його деревини. Проте часто використовується деревина палісандра для різьблених вставок в меблеві гарнітури, шкатулки, скриньки і т. д.

Технологія різьблення

Для виконання гуцульського різьблення робоче місце — верстак або стіл, де зберігається інструмент, пристрої, добре освітлене природно або штучно. Для гуцульського різьблення та інкрустацій використовують переважно тверді породи дерев — груша, бук, клен. Виготовляють вироби столярним або токарним способом. Столярні вироби мають мідні з'єднання прямим відкритим шипом, на відкритий «ластівчин хвіст» і додаткові скріплення. Вироби вирівнюють, шліфують, інколи лакують, полірують, якщо різьблення будуть виконуватись після оформлення. Наносять орнамент за допомогою циркуля, кутника, малки, ярунка, рейсмуса. Більшість майстрів намагається робити закінчений ескіз малюнка на папері, а потім на виробі викреслюють його шилом, циркулем.

Елементи та мотиви орнаменту:

В орнаментиці використовуються стародавні солярні знаки «сонечко», «зірочки»; характерні для розпису писанок; мотиви природних рослинних форм: «дерева», «колоски» — мотиви неживих предметів. Залежно від характеру різьблення елементи та складні з них мотиви можна поділити на чотири групи, які виконуються:

1) гравіруванням або контурним різьбленням: лінії, «сходинки», «кривульки», «січені зубці», «кільчасте письмо»;

2) плоским тригранно-виїмчастим різьбленням і заглибленням, основними мотивами орнаменту, як «зірочка», «сливки», «кривульки»;

3) нігтеподібним різьбленням: «жолобки», «копитця», «заячі вушка», «гадючки»;

4) колом з'єднаним із квадратом або прямокутником і колом, складених з окремих елементів орнаменту: «ружа», «косиця», «кочело», «сонечко».

Для тієї, чи іншої форми прикрашення виробу потрібно підібрати відповідну їй групу мотивів. Для круглих форм основними мотивами композиції вибирають четверту групу. Для прямокутних і квадратних форм більше підходять мотиви орнаменту другої групи. Мотиви першої і третьої груп використовують як допоміжні у декоративних поверхнях.

Центральна частина композиції виконується крупнішими мотивами орнаменту. На плоских полях мотиви розміщують переважно симетрично, а круглих — ритмічно. Композиція — індивідуальна творчість, у якій кожний проявляє себе в своє розуміння завдань, фантазію і культуру.

Інструменти та пристрої



Набір ручного інструменту для різьблення: 3 стамески риб'ячі хвости, V-подібна стамеска, 4 прямі стамески, 3 стамески-ложки та різьбярський молоток-киянка

Для виконання гуцульського різьблення застосовують близько 50 видів стамесок різного призначення, з них 8-10 — найуживаніші. Кожен мотив різьби виконується спеціальним видом стамесок.

«Рівчак» — має рівну горизонтальну фаску шириною 1, 3, 5, 8, 10, 25 мм. Використовується для вирізування квадратів, трикутників, прорізування неглибоких ліній.

«Листівник» — у розрізі фаски має заокруглений профіль шириною від 3 до 25 мм, ним вирізують «колоски», «листочки», «косички».

«Скосок» — для тригранно-виїмчастого різьблення.

«Лопатка» — має скіс фаски від центра до боків, нею виконують мотиви «зубці», окремі елементи «сонечка».

«Футчик» — для виконання елементів і мотивів орнаменту першої групи.

«Підківкою» — вирізують напівкруглі жолобчастоподібні елементи орнаменту.

«Вибиросчик» — потрібний для підбирання та чищення.

«Очкарик» — витискує у різьбленні кружечки — «очка».

«Гребінчик» — має насічки, використовується для карбування фону.

«Цюкавка» — призначена для такої ж мети.

«Друлівник» — саморобний дриль.

«Паскарики» — пристрій для нанесення паралельних ліній, смужок певної ширини.

«Клюкарка» — для вирізування канавок, які потім інкрустують обробляючи прямокутну чи квадратну поверхню, загнуту частину в 3-5 зубчиків.

«Ямничок» — для витискування ритмічних поглиблень від коліщати з зубцями.

«Втискач» — для наколів і втискування елементів інкрустації.



Різьбярські ножі

 

Різьбярський ніж використовується для заокруглення кутика дерев'яного бруска

 

V-інструмент, який використовується для деяких ліній та вирізування V-подібної форми канавки

Інструменти майстри виготовляють самі. Із допоміжних інструментів потрібні різні напильники, свердла, плоскогубці, кусачки, молоточки.

Для виконання інкрустації користуються інструментами. Майстри зберігають інструменти в художньо-оздоблених підставках.



Випалювання

Серед багатьох художніх ремесел, що з обробкою дерева, окреме місце посідає декоративне випалювання. Один із популярних ремесел, глибоко що з традиціями російського народної творчості, випалювання розвивалося паралельно різьблені, гострінням, мозаїкою і живописними роботами з дереву, нерідко доповнюючи ці види мистецтва чи виступаючи самостійно.

Колись для випалювання використовували металеві стрижні, кінці яких вогні розжарювали до червона чи вживали металеві клейма з вигравіруваними по мотивом народної різьби рельєфним візерунком.

Нині застосовуютьелектровижигатель. Він з понижувального трансформатора,електрошнура і ручки зіштифтом, наконечник якого виготовлений ізнихромовой дроту.

Підготовка матеріалу до випалюванню

Насамперед, потрібно підібрати придатний і додати йому певну форму. Основним матеріалом для випалювання є дерево в усіх проявах її переробки: дошки, бруски, фанера. Дошки і бруски краще вибирати добре просушені, випиляні з центральній частині стовбура, оскільки такий матеріал менше жолобиться. Важливу роль мають такі природні властивості деревини, як текстура, колір і блиск. Для художнього випалювання більше підходять породи листянихмелкососудестих дерев, які мають яскраво виражених річних кілець і дають ясною текстури. До таких породам ставляться липа, осика, клен, тополя, вільха й почасти береза. Найкраще якщо матеріал заготівлі має світлу деревину без блиску.

Поверхня обраного вами матеріалу необхідно старанно підготувати: відшліфувати спочаткусреднезернистой шліфувальній папером, і потіммелкозернистой.Крупнозернистая папір залишає глибокі подряпини на деревині, їх дуже важко прибрати. При шліфуванні фанери чи дошки не забудьте відшліфувати іторцовие боку.

Прийоми випалювання

Приступаючи на роботу потрібно чітко представляти характер композиції. Потрібно з'ясувати це буде випалювання. Існує три виду випалювання: контурне,силуетное і художню.

Контурне випалювання використовують багато початківці. Воно щодо просте та нагадує роботу олівцем при виконання контурного малюнка на папері. Такий тип випалювання виконується, зазвичай, кінцем голки.Контурним випалюванням зручно робити написи. Діяльність з орнаментом можна використовувати цей прийом на ролі штрихування.

Силуетне випалювання має дві прийому: «гладкий штрих» і «отжог». З використанням першого виходить дуже гладка чорна поверхню, без ям і подряпин, без сильнихпрожогов і світлих плям. Цим прийомом можна випалювати досить високі поверхні. Рух голки на більш швидкому темпі дозволяє їм отримати випалені поверхні різних відтінків: від глибокого темного до світло-бежевого.

Інший прийом силуетного випалювання – «отжог». У цьому вся прийомі важливо у початку роботиотжечь від краю смужку і водночас чітко визначити сам контур малюнка. Звідси і назва цього прийому «отжог».

Художнє, чи малярський, випалювання грунтується наконтурном і найбільшесилуетном випалюванні. Одна обмежуватися лише набутими навичками недостатньо. Цей прийом випалювання познайомить вас такими важливими поняттями, як вийшов і. Завдання художнього випалювання у цьому, щоб передати не лінію, а об'ємну форму, яку треба побудувати в уявлюваному просторі. Важливо показати, що навколо лише предмети перебувають ближче, інші – кілька днів у глибину та що ними перебуває вільне простір. Матеріал зображуваних предметів передається з допомогою різноманітної техніки штриха, різних прийомівтушевки.



Щоб добре володіти усіма прийомами випалювання, бути хорошим рисувальником. Тому радимо початківцямвижигальщикам, якнайбільше малювати. Заняття малюванням (особливо олівцем) допоможуть вам статинаблюдательнее, розширити кругозір і фантазію.

Скачати 370.55 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка