Урок №56 Позакласне читання. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Марію Приймаченко та ін.



Скачати 99.61 Kb.
Дата конвертації13.01.2018
Розмір99.61 Kb.
ТипУрок


Урок № 56

Позакласне читання. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Марію Приймаченко та ін. (із серії «Життя видатних дітей»)

Мета: розширити знання учнів про художню книгу, її тематичне, ідейно-художнє розмаїття; ознайомити учнів із творчістю Анни Багряної, зацікавити учнів серією книжок «Життя видатних дітей», спонукати їх до самостійного читання, до роздуму над прочитаним; розвивати навички коментування найцікавіших епізодів, навички ведення читацьких щоденників, розвивати творчу уяву, фантазію; виховувати почуття поваги до видатних людей, любов до читання художніх творів, прагнення до самоосвіти та самовдосконалення.

Теорія літератури: літературна серія.

Обладнання: портрет письменниці, видання твору, ілюстрації до нього; читацькі щоденники; список творів серії, матеріали про згаданих видатних людей.

Тип уроку: бесіда з позакласного читання з елементами інтегрованого уроку (література та образотворче мистецтво, історія).

Хід уроку



I. Мотивація навчальної діяльності учнів.
Оголошення теми й мети уроку


Вступне слово вчителя. 

Видатний французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері стверджував, що «всі ми родом з дитинства». Дорослі досягнення ґрунтуються на дитячих спогадах та мріях. Ті, кому пощастило вчасно виявити свій талант, щасливі та відомі всьому світові. Історії геніального дитинства із серії «Життя видатних дітей» можуть допомогти виявити саме той неповторний талант, що приведе до успіху.

Серія «Життя видатних дітей» нагадує колишню відому літературну серію «Життя видатних людей». Створена вона сучасними письменниками, лауреатами численних літературних конкурсів.

Видається з 2007 року.



II. Основний зміст уроку

Аналіз читацьких інтересів та уподобань учнів (анкетування, усне опитування), коментар учителя.

Презентація улюблених книжок.

Повідомлення учня про письменницю Анну Багряну.

Анна Багряна — поетеса, прозаїк, драматург, перекладачка. Народилася 24 березня 1981 року в місті Фастів Київської області.

Закінчила Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність: українська мова та література).

Працювала редактором телекомпанії «ЮАна», автором та ведучою телепередачі «Гармонія душі», старшим редактором Всесвітньої служби радіомовлення України, головним спеціалістом Національної Спілки письменників України з роботи з молодими авторами, головним редактором часопису «Гранословіє».

2006–2008 — Голова Всеукраїнської Ліги українських жінок.

2006–2009 — Секретар Ради Національної Спілки письменників України.

Автор поетичних книг: «Суцвіття слів» (Київ, 2000), «Поміж бузкових снів» (Київ, 2002), «Між богами і нами» (Київ, 2005), «Мандрівка линвою/Spacer po linie» (у співавторстві з В. Песткою, Львів, 2008), «Інші лінії» (Київ, 2009), «Замовляння із любові» (Луцьк, 2011); романів: «Етимологія крові» (Київ, 2008), «Дивна така любов» (Київ, 2010, в перекладі македонською — Скоп’є, 2011), «Дошкуляка» (Київ, 2012); книги для дітей «Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько» (серія «Життя видатних дітей», Київ, 2010); збірки драматичних творів «П’єси» (у перекладі македонською — Штіп, Р. Македонія, 2011, сербською — Смедерево, Сербія, 2012); книжок перекладів поезій Єлисавети Багряної, Дори Габе, Димитра Христова, Рісто Василевскі, Єтона Келменді, Бояна Ангелова. Упорядник і перекладач антології «Сучасна поезія Р. Македонії».

Вистави за драматичими творами А. Багряної ставилися в театрах України, США та Республіки Македонії.

Твори її перекладено англійською, французькою, польською, болгарською, російською, латиською, азербайджанською, вірменською, македонською, сербською, хорватською, албанською, литовською, естонською та іншими мовами. У Польщі, Бельгії, Азербайджані, Болгарії, Сербії та Республіки Македонії виходили окремі поетичні книги.

Анна Багряна перекладає з польської, болгарської, македонської та російської мов.

Учасник міжнародних поетичних фестивалів: «Поезія сьогодні» (Польща), Струзькі вечори поезії, «Рацинові зустрічі», «Гераклейські поетичні врочистості» (Р. Македонія), «Слов’янські обійми» (Болгарія), «Міжнародні письменницькі зустрічі» (Сербія) та ін.

Лауреат Міжнародної україно-німецької премії ім. О. Гончара, конкурсів «Коронація слова», «Смолоскип» (2008, за роман «Етимологія крові»), Міжнародної літературної премії «Срібне летюче перо» (Болгарія, 2009), Літературного конкурсу СФУЖО ім. Марусі Бек (Канада, 2009), Міжнародних літературних премій Медитеранської Академії ім. Братів Міладінових (Р. Македонія, 2012 р.) та «Свіча Наіміта» (Р. Македонія — Р. Косово, 2012 р.), Літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша (2013, за поетичну збірку «Замовляння із любові» та роман «Дошкуляка»).

Член Національної спілки письменників України, Асоціації Українських Письменників, Слов’янської літературно-мистецької Академії (Болгарія), Міжнародної Медитеранської Академії (Македонія), Міжнародної літературної Академії «Македонія презент».

Повідомлення учня про Марію Заньковецьку,
зачитування уривків із книги Анни Багряної, порівняння.

Заньковецька (Адасовська) Марія Костянтинівна (3.08.1854–4.10.1934) — велика українська актриса, першою в Україні удостоєна звання народної артистки республіки (1922).

Народилася в старій дворянській сім’ї в с. Заньках тепер Ніжинського району Чернігівської області. Освіту одержала в приватному пансіонаті в Чернігові. З юних років виступала в аматорських виставах і концертах. Замість вступу в консерваторію дружина артилерійського офіцера Хлистова, Марія Костянтинівна, переїхала в Бендери (Бессарабія), куди було переведено на службу її чоловіка. Там вона познайомилася з Миколою Тобілевичем (пізніше Садовський), жадібно вивчала українську та світову літературу, готувала себе до омріяних з дитинства виступів на сцені. Незважаючи на категоричну заборону батьків та чоловіка виступати на сцені, Марія рвалася до неї. Для цього довелося залишити родину та розлучитися із чоловіком.

Під керівництвом Марка Кропивницького невтомно працювала над удосконаленням своєї акторської майстерності. Історична подія у її житті відбулася 27 жовтня 1882 року на сцені Єлизаветградського театру в ролі Наталки («Наталка Полтавка») у трупі Кропивницького.

З інтерв’ю кореспонденту однієї з газет, даного у Єлизаветграді у 1914 році: «Мій дебют на українській сцені був у Єлизаветграді… Я виступила в “Наталці Полтавці”. Я хвилювалася у першій дії, не чула свого голосу, коли співала “Віють вітри”. За кулісами я від хвилювання впала і пам’ятаю, як заметушилися усі навколо мене…У другій дії я вже оволоділа собою і твердо вела свою роль».

Іван Козловський, народний артист СРСР: «Визначення “видатна артистка” для Марії Костянтинівни Заньковецької не точне. Хто бачив її, хто мав щастя знатися з нею, сприймали її як світлий геній справжнього народного мистецтва».

Під час московських гастролей 1912 року Марію Заньковецьку бачив Лев Толстой у ролі Олени з драми Марка Кропивницького «Глитай, або ж Павук». Письменник був так захоплений грою акторки, що попросив її подарувати йому червону хустку зі своїх плечей. Петро Чайковський, перебуваючи в Одесі, виступив як диригент у постановці своєї опери «Пікова дама». Після вистави Марія Заньковецька з групою українських акторів вітала геніального композитора й подарувала йому вінок із живих квітів із написом на стрічці: «Смертні — безсмертному». Невдовзі Чайковський дивився виставу «Безталанна» Івана Карпенка-Карого, де роль Софії виконувала Марія Костянтинівна. Композитор вийшов на сцену й урочисто підніс актрисі вінок, на якому були такі слова: «М. К. Заньковецькій — безсмертній від смертного».

З інтерв’ю Марії Заньковецької: «Для мене й моїх сучасниць театр перш за все і після всього — храм… Я не можу грати те, чого не розуміє серце…»

Костянтин Станіславський, актор, режисер, теоретик театру, народний артист СРСР: «Зроблене нею свідчить про величезний талант. А головне — все своє, від початку до кінця… Талант винятковий, свій, національний. Я сказав би — істинно народний».

З інтерв’ю Марії Заньковецької: «Всією душею люблю я народ свій і його драму…»

Тарас Гунчак, американський історик: «Справжньою окрасою української сцени була Марія Заньковецька. Коли їй запропонували блискучу кар’єру в Росії, вона відповіла, що Україна надто бідна, щоб її покинути. Ця відповідь не випадкова: Заньковецька була свідома українка».

Актриса прагнула свої «ніжні створіння» перетворити на героїчні характери. Це прагнення виявляє її особистість як людини, що зуміла подолати перешкоди родинних заборон театру, відмови від неї батька, неможливості одружитись із коханою людиною. Якби воля до боротьби не була властива актрисі, то її чудові дані так і лишились би нікому не відомими. А ця тендітна, хвороблива, слабка жінка зуміла віддати свій талант театру, утвердженню гуманної ідеї — людина повинна боротись за свою свободу і щастя, не хилитися під ударами долі. Протест особистості був навіть у таких її страдниць, як Харитина в «Наймичці», Олена в «Глитаї», Софія в «Безталанній». Актриса не могла не наділити їх своєю силою волі, яка виявляє потенціальні можливості людини. М. Заньковецька повністю відповідає формулі, якою К. Станіславський визначає талант: «Талант — це щаслива комбінація багатьох творчих здібностей людини в сполученні з творчою волею».

З інтерв’ю Марії Заньковецької: «Ви питаєте, чи переживаю я, коли виходжу на сцену. Хіба можна передати ці умови. Скажу тільки, що скільки я б не грала, обов’язково нестерпне світло рампи, що б’є в очі, одночасно боляче б’є по моїх нервах: мить, і я вся холодію. Але це тільки коротка мить. Далі я “входжу в роль” і зовсім забуваю, що театр — загадковий сфінкс, ім’я якому — публіка».

До останніх років життя видатна актриса цікавилася драматургією та розвитком театру, жила його інтересами, раділа з успіхів. Її квартира в Києві по вулиці Червоноармійській, 121 (тепер там облаштовано меморіальний музей Заньковецької) була своєрідним університетом мистецтв. За порадами до неї часто приходили Панас Саксаганський, Іван Мар’яненко, Оксана Петрусенко, Гнат Юра, Наталія Ужвій. Особливо часто бував Іван Козловський. Вечорами між ними відбувалися довгі задушевні розмови, які завжди закінчувалися піснею.

15 грудня 1922 року театральна громадськість Києва відзначала 40-річчя сценічної діяльності Марії Заньковецької. Урочистості проходили в театрі, якому до цієї дати було присвоєно ім’я Заньковецької, а самій актрисі — звання народної артистки республіки, першій в Україні. Того дня Марія Костянтинівна останній раз виступила на сцені в ролі, з якою чотири десятиліття тому дебютувала у Єлизаветграді й неперевершений образ якої творила впродовж усього свого театрального життя — нев’янучої Наталки Полтавки.

Всеволод Чаговець, театральний критик, публіцист: «На прощальному ювілейному спектаклі Марії Костянтинівни Заньковецької 1922 року серед численних делегацій і привітань величезне враження справило привітання, яке виголосив ветхий старик, що прибув здалека:

— Чи пам’ятаєте ви, наша улюблена Маріє Костянтинівно, як багато років тому ви виїздили до нас і як після безсмертної “Наймички” ми випрягли з брички коней, і самі запряглись замість коней, і довезли вас від театру аж на вокзал… Так отож я і єсть той коник! (Бучні оплески). Прийміть же, наше ясне зоре, глибоку подяку від “коника”, якому ваш геній озарив усе його життя — до сього дня, і озарятиме й надалі, до могили…»

Максим Рильський, поет, театрознавець:

Вогнем, жагою, пориванням
Вона серця палила всім;
Страждання граючи, стражданням
Сама була вона живим.
І руки Чехова й Толстого
Благословляли їй дорогу,
І Мирний голову клонив
Благоговійно перед нею,
І Лисенко її любив
Співучо-ніжною душею…

Не стало генія української сцени 4 жовтня 1934 року. Поховали її на Байковому кладовищі поряд із соратником по сцені й чоловіком Миколою Садовським. Столиця не забуває видатну акторку. На відзнаку десятих роковин від дня смерті Заньковецької її іменем назвали одну з вулиць у центрі міста, а 1974 року в Першотравневому парку їй встановлено паркову скульптуру із бронзи та граніту. З 1960 року в Києві діє меморіальний музей М. Заньковецької.



Повідомлення учня про Марію Приймаченко,
зачитування уривків із книги Анни Багряної.

Марія Приймаченко народилася в 1909 році в селі Болотня на Київщині. Вона належить до числа кращих художників-примітивістів світу.

У дитинстві перехворіла на поліомієліт, одна її нога не була повноцінно розвинена, тому носила довгі спідниці.

Уміла красиво вишивати. Любила український народний одяг і вишиванки. Часто шила вбрання для знайомих.

Її улюблений колір — зелений.

Художниця часто придумувала до своїх робіт іскрометні й веселі підписи — пояснення. «Лінивий ліг під яблунею, щоб яблуко само впало у рота, а воно його — по лобі»,— це підпис до однієї з картин Приймаченко.

Друга світова війна позбавила Марію Приймаченко чоловіка: він так і не побачив сина, а вона до кінця днів берегла йому вірність.

У 1937 році картини Марії Приймаченко виставляли в Парижі. Тоді іспанський художник Пабло Пікассо зазначив, що, якби вона жила у Франції, могла б стати відомішою, ніж він.

Надзвичайно привабливий світ фантастичних образів української самобутньої художниці Марії Приймаченко. Багато мистецтвознавців визнають її роботи явищем світового масштабу.

Колекція одягу модельєра Оксани Караванської весна-літо 2009 створена за мотивами робіт української художниці Марії Приймаченко, творчість якої постійно надихає модельєрів.

2009 рік був визнаний роком Марії Приймаченко.

У 2013 році розгорівся скандал щодо використання малюнків Марії Приймаченко в якості реклами. Фінська компанія «Марімекко», яка виробляє одяг і товари для дому, визнала, що один з її фабричних прінтів був скопійований із робіт великої українки. Масштаби скандалу збільшило те, що фінський авіаперевізник FinnAir в рамках співпраці з «Марімекко» наніс цей малюнок на свої Аеробуси-330, які літають до Нью-Йорка та на Далекий Схід.

Але як би там не було, ця негативна ситуація з «Марімекко» відкрила світові українську художницю Марію Приймаченко. Зокрема, відразу після скандалу у «Вікіпедії» з’явилася сторінка про неї фінською мовою, адже скандал породив чималий інтерес до української художниці з боку фінів.

Обговорення рецензії на книжку.

Чи варто дівчинці ставати «відомою особистістю»? Власне, чи так уже й добре воно складається в житті, коли дівчинка, замість мріяти про чудову родину та чарівний будиночок із квітучим садочком, раптом забажає «вибитися в люди»?

І що воно, взагалі, за одне, оте «видатна людина» — найрозумніша, найуспішніша, найбагатша, найвпливовіша?.. Чи, може, найщасливіша?..

І чи завжди, «сумлінно розвиваючи свій талант і рішучу волю вже в юному віці», у зрілі роки не відчуваєш жалю за змарнованим дитинством і юністю?..

Саме ці складні й дуже особистісні запитання крутилися мені в голові, коли я читала чергову книжечку зі знаної серії «Життя видатних дітей», заснованої київським видавництвом «Грані-Т». Цього разу під однією обкладинкою опинилися розповіді про дитячі роки п’яти непересічних жінок, жодну з яких на буденний погляд щасливою не назвеш… Адже за право чину і творчої зреалізованості кожна заплатила непомірну для пересічної людини ціну.

Щоправда, навряд чи є в Україні (чи й світі!) людина, котра б не чула про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Марію Приймаченко, Славу Стецько чи Вангу. Але чи хто згадує, що та ж «відома провидиця та цілителька», попри сліпоту, мріяла про щасливе подружжя, а «визначна українська поетеса та громадська діячка» ніяк не планувала бути закатованою посеред однієї з найлютіших воєн минулого століття?!!

…Можливо, саме твоя трепетна душа зуміє вловити невловимий дух щирої родинності та особливої, «високої», нікому крім справжніх дівчаток і справжніх татусів не відомої, відданості та любові, що так ясно видні на сторінках цієї насправді цікавої, «думаючої» книжки?..

(За Наталею Марченко)



III. Домашнє завдання

Зробити запис до читацького щоденника. Використовувати матеріали серії «Життя видатних дітей» при підготовці домашніх завдань з інших навчальних предметів.



IV. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Цей урок збагатив мої уявлення про…

Скачати 99.61 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка