Удосконалення системи екологічної сертифікації товарів



Скачати 180.19 Kb.
Дата конвертації25.10.2017
Розмір180.19 Kb.
ТипОбґрунтування

Удосконалення системи екологічної сертифікації товарів*
Тенденція постійного урізноманітнення продукції і послуг, зростання запитів виробників щодо екологічно безпечних продуктів харчування, екологічні проблеми сучасності спонукають до все ширшого використання надбань метрології, стандартизації й сертифікації у всіх країнах світу. Розвиток таких наук упродовж 50 років привів до необхідності обґрунтування та управління інноваційним удосконаленням екологічних стандартизації і сертифікації товарів та послуг, а в наш час і сертифікації окремих сільськогосподарських земель, лісів та, як свідчать наукові публікації, – до екологічної сертифікації (ЕС) об’єктів навколишнього природного середовища (НПС), територій адміністративних одиниць, природно-господарських систем. Така тенденція започаткована завдяки екологізації фактично всіх сфер життєдіяльності суспільства, глобалізації світових економічних процесів, розвитку екологічного менеджменту та екологічної й інформаційної економік. Саме такі тенденції визначають актуальність розробки нової еколого-економічної концепції ЕС, розвиток і реалізація якої на практиці законодавчими і виконавчими структурами сприятиме екологізації галузей економіки, перегляду та вдосконаленню методології екологічних маркетингу і менеджменту.

Сьогодні в Україні та світі немає цілісних, теоретично і методологічно обґрунтованих концепцій ЕС із врахуванням у просторі і часі соціо-еколого-економічних факторів щодо життєзабезпечення населення, продовольчої безпеки для підприємств та у сфері природокористування за принципами синергії екологічного менеджменту, методичних підходів інформаційної економіки й «зелених» закупівель.

Розвиток нових підходів у метрології, стандартизації та сертифікації як цілісного комплексу аналітичного і нормативного забезпечення всіх галузей господарства країни потребує одночасного використання надбань світової науки, гармонізації законодавчо-нормативної бази, участі України в розробленні власних нормативних документів для екологічної сертифікації, у тому числі за положеннями «випереджувальної стандартизації», сутність якої полягає в розробці стандартів, методик, метрологічного забезпечення, схем сертифікації для екологізації виробничої та підприємницької діяльності. Фактично розвиток метрологічного забезпечення науки, технологій виробництва, усіх сфер життєдіяльності світової спільноти не встигає за масштабами забруднень та зростанням екологічних проблем. Глобальний характер використання природних ресурсів, продовольча й енергетична безпека, розробка інтегральних соціо-еколого-економічних показників, «зелена» економіка й економіка природокористування обумовлюють необхідність сумісних дій держав із управління щодо вирішення екологічних проблем на основі міжнародного досвіду. Комплекс методів і засобів такої діяльності включає організаційно-правові, адміністративні, фінансово-економічні заходи. Сертифікація належить до організаційно-правових та адміністративних, оскільки може бути обов’язковою чи добровільною процедурою підтвердження відповідності продукції, послуг, виробничих технологій, систем управління на підприємствах, стану природокористування оптимальним для суспільства, країн у нинішніх умовах.

Методологічний інструментарій регулювання та на перспективу управління ЕС включає алгоритм аналізу застосування методологічного інструментарію на макро- і мікрорівнях; удосконалення системи і схеми сертифікації з метою використання її в ЕС; інструментарій (закони, нормативи, принципи, екологічну політику, консалтинг, фінансову підтримку); розробку стандартів у різних галузях; формування ціни на екологічно сертифіковану продукцію; методики екологічного аудиту (ЕА); організаційно-економічний механізм розвитку ЕС; обґрунтування використання ЕС як інструменту безпеки продукції і послуг для споживачів.

Під системою ЕС необхідно розуміти використання комплексу методів, методик, правил і процедур для проведення оцінки відповідності встановленим вимогам щодо «життєвого» циклу сировини, продукції і послуг (наприклад, екологічно допустимі, соціально й економічно оптимальні показники стану НПС, виробничих циклів, забезпечення життєдіяльності суспільства тощо). А також схему «ЕС – склад» і послідовність дій третьої сторони під час проведення оцінки відповідності.

У наш час на світовому рівні не розроблено питання ЕС щодо комплексного вивчення впливу антропогенних факторів на «життєві» цикли сировини, продукції, стану НПС, тенденцій із станом здоров’я населення та у системі управління природокористуванням. Система і схема суттєво змінюються залежно від мети і призначення об’єкта ЕС (рис. 1.69). Екологічна


Види сертифікації

Класифікація

Обов’язкова

Добровільна

Показники для вирощування сировини і переробки продукції, безпеки для життя і здоров’я людей, небезпеки для

НПС


Продукція, наприклад, продовольчі і непродовольчі товари

Послуги: готелі, «зелений» туризм тощо

Системи управління: СУЯ, СЕУ, НАССР та інші

Екологічна сертифікація у сферах економіки, життєдіяльно-сті людини та охорони НПС

Об’єкти

Наявні схеми сертифікації третьою стороною: типу, оцінювання системи якості, партії виробів, випробування кожного виробу та інші



Принципово нові системи екологічної сертифікації як

комплекс робіт під час проведення оцінки відповідності

комплексних завдань

Процедура екологічного аудиту: методика, вибір показників та моделювання стану

природноосподарських систем з метою ухвалення виважених управлінських рішень

Процедура

Принципи екологічної сертифікації: превентивності, функціональності, цілісності, структурованості, ефективності та інші

Рис. 1.69. Методичні засади інноваційного управління системами екологічної сертифікації

сертифікація щодо земельних і водних ресурсів, атмосферного повітря впливає на економічні показники підприємництва (на якість продукції з урахуванням сільськогосподарських виробничих операцій, на стан довкілля як визначального фактора для надання послуг) та може застосовуватись як до конкретного підприємства, організації, об’єкта НПС, так і до окремого виду виробництва. Зокрема оптимальним, екологічно та економічно доцільним буде ЕС в цілому у системі управління територіально-господарськими комплексами, забезпечуючи умови для отримання якісних послуг населенням, сировини і водних ресурсів для підприємництва і ведення бізнесу, науково обґрунтованого дотримання якості НПС. Перші доробки вказують на такі приклади, як сертифікація лісів, сільськогосподарських земель для організації бізнесу на засадах «зеленої» економіки, вирощування органічної сільськогосподарської продукції та аквакультури, організації зон рекреації тощо.

У наш час зазначені перспективні напрями виходячи із системного підходу в екології, економічній та соціальній сферах пропонується доповнити розробкою систем інформаційного забезпечення управління у сфері природокористування і природоохоронної діяльності як передумови зменшення економічних, інвестиційних, екологічних, соціальних ризиків тощо. Зокрема такі тенденції обумовлені розвитком ринку екологічного бізнесу. В Україні для поширення органічного землеробства на значних площах пропонується: напрацювати законодавчо-нормативні документи; удосконалити механізм збереження родючості ґрунтів; еколого-економічний механізм стимулювання органічного землеробства; методики екологічного аудиту та агрохімічного обстеження під час оренди, передавання у приватну власність земель з юридичною відповідальністю за її стан, що розроблено в [1, с. 117]. Методичні засади до інноваційного управління системами ЕС наведено у табл. 1.62.

Вагомим інструментом у регулюванні вирішення таких питань буде саме ЕС водних ресурсів для виробних потреб і питного водопостачання, сільськогосподарських земель для отримання якісної, відповідно до нових стандартів, правил, положень безпеки сировини, продукції у географічному й історичному контексті. Прикладом еволюції такого підходу є зростання обсягів вирощування і виробництва органічної продукції, що потребує стандартизації: удосконалення технології вирощування, методик аналізування якості (виділення серед аналогічної продукції через нормативні документи), технологій збереження і перевезення, маркування, затвердження схем сертифікації.

Діяльність у галузі сертифікації, насамперед в економічно розвинених країнах характеризується широким спектром схем сертифікації, масштабним розвитком екологічної сертифікації продукції та послуг, маркування продукції, відповідальністю бізнесу за якість продукції тощо.

Таблиця 1.62

Основні системи сертифікації продукції, послуг та пропозиції інновацій ЕС у сфері науково обґрунтованого використання природних ресурсів для підприємництва




Системи сертифікації

Перевіряння виробництва та системи управління на підприємстві

Інспекційне контролювання

Розгляд декларації щодо відповідності поданим документам підприємства

Сертифікація СУЯ, системи екологічного управління (СЕУ), НАССР та інших систем управління

Контролювання роботи сертифікованої СУЯ, СЕУ, НАССР. Наявність ліцензій, сертифікатів, узгоджених квот використання сировини, води тощо

Розгляд декларації щодо відповідності поданим документам підприємства – при-родокористувача

Аналіз стану

виробництва



Ухвалення рішень про можливі випробування зразків, аналітичні дослідження та методики екологічного аудиту незалежним аудитором

Розгляд декларації щодо відповідності поданим документам про екологічно безпечний стан НПС у територіальному аспекті

Аналіз стану НПС та впливу антропогенних факторів у територіальному аспекті

Ухвалення рішень про аналітичні дослідження, експертні дослідження та методики екологічного аудиту незалежним аудитором

На практиці у світі для підтвердження екологічних характеристик продукції використовують ті ж самі схеми сертифікації, що і для традиційної оцінки підтвердження відповідності. Для добровільної ЕС продукції та послуг здебільшого використовують схему випробування типу із випробуванням зразків, взятих у торгівлі, випробуванням зразків, взятих у виробника, аналізом стану виробництва та іншими способами, на розгляд замовника, процедури сертифікації. За таких умов використовують законодавчо-нормативну базу країни виробника або імпортера, їх соціальні та екологічні стандарти тощо. Такі процеси, наприклад, відбуваються при експорті та імпорті продуктів харчування, дитячої групи товарів, технологій різного призначення. Типова процедура сертифікації наведена на рис. 1.70.


Постачальники сировини

ни

Виробництво



Логістика

Гравці на ринку

Подання та реєстрація заявки в органах сертифікації

Вибір системи сертифікації

Схема сертифікації продукції і послуг в ISO, CEN або країні-імпортері

Вибір схеми сертифікації

Ідентифікація зразків. Проведення випробувань

Процедура сертифікації

Відповідність вимогам. Надання сертифіката. Маркування продукції

Частковий доказ

відповідності

Ухвалення рішення про доробку



Рис. 1.70. Типова процедура сертифікації (пунктиром виділені додаткові процедури, наприклад, для сільськогосподарського виробництва із використанням системи НАССР)

Для добровільної ЕС продукції, послуг, природних ресурсів (як критичної точки контролю, чинника впливу на екологічні характеристики сировини і продукції) у системі управління їх «життєвим» циклом запропоновано використовувати схему сертифікації третьою стороною та запропоновані системи (табл. 1.62). Сутність удосконалення полягає в аналізі життєвого циклу продукції, послуг відповідно до перспективних вимог, що вже передбачені у проекті міжнародного стандарту ISO 17021 для всіх видів екологічного аудиту на заміну ДСТУ ISO 19011, національних стандартах України ДСТУ ISO 10004 «Управління якістю. Задоволення споживача» та ДСТУ ISO 10018 «Управління якістю. Залучення та компетентність персоналу», проектах стандартів ЕС у сфері природокористування [1]. Запропоновані елементи процедури екологічного аудиту доцільно використовувати і до ЕС технологій різного призначення.

Система екологічної сертифікації технологій, природних ресурсів як чинника, що впливає на якість і ціну майбутньої сировини та (або) продукції, передбачає такий алгоритм: залучення третьої сторони, проведення процедури ЕА, використання набору робіт із оцінки відповідності, які визначаються в договорі (у схемі ЕС). На макрорівні при відповідності інновацій екологізації,

інформатизації, глобалізації економічних процесів та об’єктивних умов інноваційного управління на перший план виходять процеси економічного, екологічного і соціального розвитку в цілому адміністративно-територіальних утворень й регіональних господарських комплексів. Вивчення зазначених питань пропонується проводити на основі системно-екологічного аналізу, моделювання економічних, екологічних, соціальних процесів, статистичних даних, експертних оцінок, екологічного аудиту і сертифікації, що започатковано в роботі [1].

Право акредитації органів із сертифікації надано Державній службі технічного регулювання та споживчої політики України. Згідно з вимогами GАТТ/WТО встановлено обов’язкову та добровільну сертифікацію відповідно до міжнародної практики. Оцінювання відповідності вимогам стандартів у багатьох випадках пов’язане з визначенням показників, які стосуються як екологічних так і вимог безпеки, з урахуванням при цьому положень системно-екологічного підходу. Показники, що перевіряються при обов’язковій сертифікації продукції, є складовими елементами різних виробництв та потребують гармонізації вимог законодавчо-нормативних документів, у тому числі і міжнародних.

Практичними напрямами розвитку й реалізації запропонованих інновацій є: трансформування економічної системи та інституційного середовища держави; виникнення нових сфер бізнесу; вплив нових речовин та їх синергетичної дії на виробничі процеси, особливо у виробництві продовольства (це питання ще не вивчене і потребує методологічного обґрунтування найперше щодо земельних і водних ресурсів); зміна методик ціноутворення на продовольчу сировину, продукцію, земельні і водні ресурси; вплив інтеграційних факторів на економічні процеси, які є об’єктивними факторами сьогодення. Тому актуальними є такі основні питання щодо землекористування, продовольчої та енергетичної безпеки: невикористання земель або розвиток виробництва біопалива; доцільність обґрунтування угод з придбання землі в ринковому середовищі (під вирощування біомаси); обґрунтування питання про зміну характеру землекористування (під біопаливо) і врахування наслідків кліматичних змін тощо.

Інструментом вирішення зазначених питань є екологічний аудит і сертифікація територій, сільськогосподарських земель, підприємств із переробки продукції рослинництва, програм і проектів у галузі продовольчої та енергетичної безпеки. Для задоволення майбутнього попиту на продовольство доцільно залучити земельні ресурси, що мають високий бонітет та за умови їх відповідального використання. При цьому варто зауважити, що біопаливну сировину доцільно вирощувати на «малопродуктивних» ділянках землі, що не придатні для вирощування продовольчих культур (низька схожість зерна, малий вміст клейковини тощо). У всіх випадках необхідно керуватись пріоритетами із збереження біорізноманіття та скорочення навантаження на НПС [2].

Витрати на проведення сертифікації та (або) інспектування виробників долучають до витрат підприємств, що підлягають обов'язковій сертифікації, і в умовах, коли закупівельні ціни, наприклад, на ріпак залишаються високими, можливе перенесення вартості витрат (на проведення відповідних перевірок) на виробників не робить культуру менш привабливою у найближчій перспективі. Основні витрати, пов’язані з сертифікацією, виникають не за рахунок плати органам сертифікації (які оцінюються у розмірі 3000 євро для компанії, класифікованої як перший пункт прийому біомаси, що має угоду на постачання сировини від 15 господарств з площею угідь 1000 га кожне), а в результаті необхідності змін у діяльності (документації) підприємства при підготовці до сертифікації. Витрати, пов’язані з сертифікацією, можуть бути розподілені між учасниками ринку. Згідно із заявами розробників систем сертифікації у різних країнах (зокрема Німеччині та Нідерландах), такі витрати не перевищуватимуть 1-2% вартості тонни ріпаку. Виходячи із тенденцій екологізації міжнародних ринків (передусім ЄС) можна спрогнозувати, що попит на цю культуру як сировину для паливної промисловості у масштабах ЄС зростатиме пропорційно заявленому країнами ЄС-27 у Директиві 2009/28/EC зростанню частки енергії з відновлюваних джерел у загальному обсязі енергії, що споживається, – на рівні 9% на рік, які потрібно буде заповнювати або власною сировиною, або імпортованою, у тому числі і з України. За оцінками USDA, в середньому за період 2008/09−2012/13 маркетингових років на Україну припадає 4% світового виробництва ріпаку та 17% світового експорту цієї олійної культури [3, 4].

Розвитком інституційного середовища для реалізації інновацій щодо систем і схем сертифікації є дві системи сертифікації: ISCC – міжнародна система сертифікації сталості та карбону, та REDcert – cертифікація згідно з положеннями європейських директив сталості біомаси. Оскільки дія сертифікатів обмежується в часі (12 місяців), то інспектуванню підлягатиме врожай кожного наступного року. Підприємства підлягають обов’язковій сертифікації, заготівельні пункти, склади і переробники підлягають обов’язковому інспектуванню (а отже, повинні мати сертифікат).

Для зменшення навантаження на сільськогосподарські підприємства їм дозволено заповнювати форму (декларацію), у якій зазначаються основні характеристики виробництва біомаси, у такому разі вони підлягають вибірковому інспектуванню. Така декларація подається першому покупцю і використовується далі для підтвердження дотримання вимог сталості. Зокрема вимагається вказати: чи вирощена сільськогосподарська продукція, у т.ч. ріпак, на ріллі (тобто чи земельна ділянка мала цей статус і не відбулося змін її цільового використання до чи після січня 2008 року; чи дотримані положення про використання природоохоронних зон (розташування земельної ділянки); методики розрахунків скорочення викидів парникових газів; можливість перевірки даних незалежними аудиторами.

Іншим прикладом використання систем сертифікації у територіальному та галузевому аспектах є використання інновацій екологічного маркетингу щодо об’єднань виробників та створення регіональних торгових марок і брендів (рис. 1.71).

логотип

Рис. 1.71. Зразок логотипа екологічної продукції для Рівненської області

Яскравим прикладом системного підходу до маркетингу, виробничих процесів, стандартизації і сертифікації продукції є методологічний підхід до розробки стандартів на маркування органічної продукції у США [5] (табл. 1.63).



Таблиця 1.63

Стандарти на маркування органічних продуктів харчування, чинні у США




Позначення

Пояснення

100 percent organic «USDA Оrganic»

100-відсотково органічний продукт. Містить 100% органічних (тобто вироблених за органічними технологіями) інгредієнтів (за винятком доданої солі і води). Використовується маркування «USDA organic» та (або) маркування сертифікуючої організації

Organic («USDA organic» або «X – percent organic», «X – percent organic ingredients»)

Органічний продукт. Містить не менше 95% органічних інгредієнтів (без урахування доданої солі та води; не містить додані сульфіти, але може містити до 5% інгредієнтів, вироблених не за органічними технологіями). Використовується маркування «USDA organic» та (або) маркування сертифікуючої організації

Made with organic ingredients («Made with organic» (записують конкре-тні органічні інгреді-єнти або продово-льчі групи), «X – percent organic», «X – percent organic ingredients»)

Продукт виготовлений з використанням органічних інгредієнтів. Містить не менше 70% органічних інгредієнтів (без урахування доданої солі і води). Не містить додані сульфіти (за винятком вина, яке може містити добавки у вигляді двоокису сірки) і може містити до 30% інгредієнтів, вироблених за неорганічними технологіями, включаючи дріжджі. Використовується маркування сертифікуючих організацій, але не використовується маркування «USDA organic»

Claim that product has some organic ingredients («X – percent organic ingredients»)

Виготовлювачі продукту декларують про вміст деяких органічних інгредієнтів. Їх вміст − менше 70% органічних інгредієнтів (без урахування доданої солі і води). Можуть бути перераховані використані органічні інгредієнти і в такому випадку продукція маркується («X − percent organic ingredients»). Не використовується маркування «USDA organic» і маркування сертифікуючих організацій

Тому теоретико-методологічні засади екологізації виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції передбачають врахування чітких тенденцій збільшення кількості підприємств у різних галузях економіки (передусім переробки сільськогосподарської сировини та виготовлення продуктів харчування) світу та Європи, що запровадили системи управління ISO 14000 «Системи екологічного управління» та ISO 22000, «Системи менеджменту безпеки продовольства і харчової продукції» (рис. 1.72, 1.73). Зазначена статистика Міжнародної організації зі стандартизації підтверджує тенденції щодо потреби екологічної й органічної сільськогосподарської сировини й як результат:




Рис. 1.72. Загальна кількість стандартів ISO 14001 «Системи екологічного управління», запроваджених у Європі [6]
− стандартизації: показників органічного землекористування; методик вимірювань якості земель, насіннєвого матеріалу, добрив; технологій вирощування; простежування «життєвого» циклу сировини й продукції;

− сертифікації: сільськогосподарських земель, технологій вирощування, продукції тощо.

За даними ISO, найбільшу систему управління ISO 22000, «Системи менеджменту безпеки продовольства і харчової продукції» сертифіковано у Китаї – 5575, Греції – 1197, Туреччини – 1088, Індії – 1020, Китайському Тайбей – 948, Румунії – 641, Польщі – 629, Японії – 482, Іспанії – 364, Египті – 276 станом на 2010 рік [6]. Науковцями та експертами доведено, що країни, які реалізують питання якості продукції і послуг на внутрішньому і зовнішньому ринках, розробляють та впроваджують інновації у галузі стандартизації, метрології і сертифікації, є найбільш потужними економіками у світі. Такі тенденції спостерігаються, якщо порівнювати ВВП країн, експорт та імпорт продукції, технологій, послуг, фінансування інновацій у сільськогосподарському виробництві.


Рис. 1.73 Загальна кількість стандартів ISO 22000 «Системи екологічного управління», запроваджених у Європі [6]
Економічну ефективність запровадження систем екологічної сертифікації і стандартизації у будь-якій сфері діяльності доцільно проводити прямими і непрямими методами. Перевагою непрямих методів порівняно з прямими є менший обсяг необхідної інформації щодо впровадження та використання стандартів із сертифікації. Тому непрямі методи переважно використовують на державному рівні, а прямі – на рівні підприємств, господарств, окремих територій. Непрямі методи також дають змогу враховувати приховані (синергетичні) ефекти нових стандартів і визначати ефективність загальних та основоположних стандартів (що характерно для стандартів з екологічних стандартизації і сертифікації у сфері аграрного природокористування, «зеленої» економіки тощо). Визначення економічної ефективності доцільно проводити в натуральних та інтегральних показниках, що пояснюється ефектами, які не підлягають прямим вимірюванням. Тому непрямі методи переважно застосовують для великомасштабних розрахунків на державному та міжнародному рівнях, наприклад, стандарти ДСТУ ISO 14000, ДСТУ ISO 9000, стандарти на експорт продукції (зернові культури як одна з вагомих статей надходжень валюти в Україну) та інші.

Отже, удосконалення систем екологічної сертифікації реалізує положення екологізації економіки на різних рівнях, процесів підприємництва, маркетингу, логістики та стимулює виважене соціо-еколого-економічне використання природних ресурсів.



**Скрипчук Петро Михайлович – д-р екон. наук, професор кафедри менеджменту Національного університету водного господарства та природокористування.


Скачати 180.19 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка