Тема. Суд над Грицем Бобренком за історичним романом у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай»



Скачати 103.48 Kb.
Дата конвертації08.01.2019
Розмір103.48 Kb.

Тема. Суд над Грицем Бобренком за історичним романом у віршах

Л. Костенко «Маруся Чурай».

Мета: формувати вміння й навички узагальнювати вивчений матеріал, навчити

учнів, користуючись прочитаним текстом, працювати в нестандартній формі суду над літературним героєм, розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення та пам’ять, уміння та навички аргументувати свої відповіді, давати власні оцінки вчинкам і характерам героїв, відстоювати власну позицію, відповідати опонентам; виховувати найкращі людські якості: вірність у коханні, порядність, повагу до морально-етичних норм наших прадідів, безкорисливість.



Тип уроку: закріплення вивченого матеріалу.

Форма проведення уроку: нестандартний урок-суд над літературним героєм.

Схема розташування:

Суддя

прокурор

Адвокат

Гриць

Маруся, адвокат Мати Гриця

Прибічники Марусі Прибічники Гриця

Хід

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Вашим домашнім завданням було сформулювати тези для обвинувачення або захисту Гриця Бобренка, а також зробити характеристику Марусі та Гриця. Тож зараз ви скористаєтесь під час уроку-суду напрацьованим удома матеріалом.



ІІ. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Сьогодні ми проведемо нестандарний урок-суд, під час якого ви від імені героїв роману Л.Костенко «Маруся Чурай» висловите свою позицію щодо зради Грицем Марусі в контексті того часу та сьогодення. Але я хочу, щоб ви пам’ятали, що в усі часи в усіх людей на Землі основним суддею була щира й віддана любов: до другої половинки, матері, Батьківщини.

І ще: перед тим, як розпочати наш суд, я хочу , щоб ви звернули увагу на ці слова та впродовж усього судового засідання про них пам’ятали:

«Краще виправдати десятьох винних, - ніж звинуватити одного невинного".

Катерина ІІ

Ну, є ж про зраду там які статті?

Не всяка ж кара має буть незбожна.

Що ж це виходить? Зрадити в житті державу - злочин, а людину - можна?!

Л. Костенко «Маруся Чурай»

ІV. Основний зміст роботи.

Секретар: прошу всіх встати: суд іде. Прошу всіх сісти!

Головуючий на процесі суддя:

Сьогодні за позовом громади ми судитимемо полтавського козака Гриця Бобренка, а результатом такого суду буде не карна відповідальність, а присуд громади, притягнення до моральної відповідальності за скоєне. Підсудний, вас звинувачено в підступній зраді Марусі Чурай, яка є гордістю Полтави, голосом нашого народу. Полтавський козацький полк позивається на Вас, щоб захистити честь і гідність цієї дівчини, що давно вже стала для них символом духовності. Тож я пропоную спочатку вислухати постраждалу в цій справі Марію Чурай.



Маруся: я відмовляюся свідчити проти Гриця. Хай його гріх буде з ним. Як би там не було, я не буду ні в чому виправдовуватися. Скажу лише одне: любов є моєю сутністю, з тієї любові народжуються мої пісні. Моя любов безмежна, як саме небо, а Грицева – то, мабуть, щось приземлене, непевне, щось дуже дрібне. Але, хто як уміє, той так і любить, Гриць заплутався, не міг розібратися, що йому потрібно й хто, бо він слабкий, він же не Чурай, він Бобренко. І річ не в тім, женився чи не женився, забув чи не забув. А річ у тім, що Гриць дуже змінився, а я й не помітила коли. А, може, він був такий зроду? Чи він мені нерівня, чи я йому, але нерівня душ – це гірше, ніж майна. Я весь час пишалася ним: козак, воює, як мій тато. Але моя мама мала рацію,коли сказала, щоб я не порівнювала Гриця з батьком, бо він із тих, хто хоче жити, а батько був з тих, що вмирали перші. Гриць не міг захистити наше кохання від своєї матері чи не хотів. А вона забороняла йому бачитися зі мною, слідкувала за нами, сварила його весь час. А зустрівши мою матір біля криниці, сказала, що добре, якби я вийшла заміж за гетьманського сина, а Гриць одружився з хазяйською донькою. Звичайно, хто я проти Галі Вишняківни? Може, чоловікам саме такі жінки й потрібні? Щоб і до печі, і до городу, і до коней, і до свиней, і до ради, і до поради, і до любові, теплу, м’якеньку, як перестигла груша? У мене немає багатого посагу, а лише моє кохання і пісні. Та справа тут навіть не в тому: ми, Чураї, не такі, як Вишняки. Ми не вміємо промовчати, де треба, де треба - сказати, ми не вміємо пристосовуватися до обставин, нагріти руки навіть під час війни.

Суддя: Чому ви хотіли на себе накласти руки, втопитись?

Маруся: Я вже змирилася з тим, що Гриць не буде мій, але для мене стало нестерпним, що з мене почала насміхатися Галя. Зі зрадою Гриця життя для мене втратило всілякий сенс.

Суддя: Я почув вас, але маю вислухати всіх учасників судового процесу. А зараз слово надається підсудному.

Гриць: Я, козак Полтавського полку, Гриць Бобренко. Марусю знаю з дитинства, ми з нею товаришували, доки були малими. ЇЇ батьки були мені, як рідні. Удома в Чураїв була злагода й панувала любов, і хоч достатків особливих не було, мене тягло завжди на їхнє подвір’я, бо мої батьки весь час сварилися. Коли ми з Марусею виросли, то покохали одне одного. Я не міг жити без її краси та пісень. У козацьких походах мене завжди зігрівала думка, що вдома на мене чекає моя невінчана дружина. А пісні завжди були поруч,бо з Марусиними піснями ми вирушали в походи проти ворогів. Моя душа тоді належала Марусі, її пісням та козацтву. Але щоразу, як ми поверталися з походу додому, моя мати не давала мені спокою, що я маю собі знайти багату дружину, забути про бідну Марусю, про її пісні, бо ними не будеш нагодований, що я маю дбати про господарство й припинити воювати, а сидіти вдома. Чи мати так мене переконала, чи я сам того десь глибоко в душі хотів, я почав зустрічатися з Галею, вона була погана, товста, не вміла співати, але не бриклива,тиха, як теличка, весь час то перини вибиває,то вишиває і в очі мені дивиться так покірно. От я і засватав Галю. Але, як побачив на вечорницях Марусю, що пряла в куточку прядиво, не піднімаючи очей, то в душі моїй, ніби якийсь другий Гриць душею линув до Марусі. Як дізнався я, що вона хотіла втопитись, то не витримав і прийшов до неї. А вона навіть у своєму горі була надзвичайно велична й красива, я просив у неї ледь не навколішках пробачення, але вона мене прогнала, сказала, що моя зрада завжди стоятиме між нами. Шановна громадо, повірте: я сам мучусь, не сплю ночами, у мені живе неначе дві людини. Гіршого немає у світі: я наче сам себе втратив. Але, як подумаю, який Вишняк дає посаг за донькою, то не можу відмовитись від Галі.

Прокурор: пане суддя, дозвольте мені питання до підсудного?

Суддя: Дозволяю.

Прокурор: то, може, ви хочете, щоб ми вам поспівчували за те, що дівчину із славного козацького роду, гордість всієї Полтави, довели до самогубства?! Дякуючи Богові, її було врятовано. Але тут і до другої біди недалеко. А моє питання таке: «Чи знали Ви про те, що Маруся Вас вірно чекала, доки Ви були в походах, що відмовляла всім, хто до неї сватався, що засиділася через Вас у дівках?»

Гриць: так, я знав, але щоразу, як я повертався з походу, мати мене поїдом їли, що я з Марусею буду жити одвічно в злиднях, що вона чаклунка й мене причарувала. І я не міг наважитися на сватання.

Прокурор: у мене напрошується лише один висновок: Ви занапастили долю цієї молодої дівчини своєю підлою зрадою. У мене все, пане головуючий.

Адвокат: я протестую, Ваша честь. Немає жодного доказу, що мій підсудний зустрічався одразу з двома дівчатами.

Суддя: протест відхилено, оскільки сам підсудний заявив, що він, засватавши Вишняківну, ходив до Марусі.

Прокурор: пане головуючий, у мене є свідок, який підтвердить, що неодноразово бачив, як біля млина, за осокорами, уночі таємно Гриць зустрічався з Марусею, коли вся Полтава знала, що його наречена - Галя. Цей свідок – дозорець на млині старий Фесько.

Суддя: свідку, підніміться, будь ласка! Чи бачили ви Григорія Бобренка з Марусею Чураївною у згаданий час у згаданому місці?

Фесько: так, Ваша честе, бачив. А ще я бачив, як Маруся топилася, а її витяг з води Іван Іскра.

Суддя: дякую за свідчення. Сідайте, будь ласка. Чи є у вас ще свідки, пане прокуроре?

Прокурор: так, Ваша честе. Я запрошую для свідчення Якима Шибалиста.

Яким Шибалист: Я Вам скажу, Ваша честь, таку річ. Негоже Грицькові безчестити своєю зрадою та своєю двоїстістю ні Марусі, ні її матері. Він виріс у Чураїв, у Чураїв розуму набирався, бо його матері було не до нього: вона чоловіка свого покійного, царство йому небесне, з ранку до ночі їла, немов іржа залізо, та воювала із сусідами то за курку, то за межу, то за телицю. А коли виросли діти вкупі, Маруся його чесно чекала з походів, а він почав до Вишняківни вчащати, доки не посватався. А з Марусею хіба ж таки так можна? Вона добра, горда дівчина. Він своєю зрадою на горло їй наступив. Вона ж тепер не співатиме, не складатиме пісень, бо душу їй випорожнив він навіки. Тут і до біди недалеко. У мене все, пане головуючий.

Суддя: до свідчення запрошується свідок від звинувачення Іван Іскра.

Адвокат: протестую, Ваша честе, цей свідок зацікавлена особа, оскільки всім відомо, що він кохає Марусю.

Суддя: протест відхилено, бо, наскільки мені відомо, ви з боку захисту запросили теж не менш зацікавлених осіб. Тож продовжимо.

Іван Іскра: а я хочу, насамперед, звинуватити Гриця Бобренка в зраді ідеалам козацтва. Ніколи справжній козак не вчинив би такої підлості стосовно двох жінок – це, по-перше. А по-друге, у той складний для України час, коли ворог обступив нас і Богдан збирає всі козацькі полки, Бобренко спокійно сидить вдома, заплутавшись у стосунках з двома жінками, ховаючись за мамину спідницю, забувши про своє чоловіче призначення - захищати рідну землю. Ну а про те, що він Марусі зіпсував усе життя, то й говорити нема чого. Вона себе спалила всю дотла цим коханням і більше не зможе нікого покохати, через що й мені нема щастя. А для злих язиків я хочу наголосити, що Марусина любов – то не розпуста, а справжнє почуття, якому вона себе всю без останку віддала. І не забувайте,панове, кого Бобренко занапастив: не просту дівчину, а наш голос, нашу українську душу. І вже за це він заслуговує на наш осуд.

Суддя: слово надається свідкам від захисту. Будь ласка, прошу Вас мати Гриця.

Бобренчиха: я хочу сказати, що це вона, відьма, причепилася до мого сина, вішалась на нього. Певно, напоїла його якимсь приворотним зіллям, що він ніяк не міг її забути. Це вона йому зав’язала світ. А відьма вона тому, що її баба була в Полтаві відомою знахаркою, що розумілася на тих зіллячках. Ви подивіться на неї: вона схожа з янголом, а в душі – сатана. Вона обманом до себе Гриця затягувала. Вона чаклунка, бо проста дівчина не може складати пісні. Я не вірю ні в які її таланти. Вона он наврочила каліцтво Савці. А ще вона недаремно склала пісню, що котра дівчина чорні брови має, то тая всі чари знає.

Із зали прибічники Гриця: 1- відьма вона й все тут. Вона вміє виходити з комина, перекинутися на сороку;

2 - Гриць щиро покохав Галю, хотів дружину в хазяйстві мати, що підупало за війну;

3 – та й взагалі , кого ми тут судимо? Чужа душа – то темний ліс. А хто з нас не без гріха? Заплутався чоловік та й все.

Стара Чураїха, мати Марусі: чужа душа – то тихе море сліз, плювати в неї великий гріх. І я прошу не кидати багном у мою доньку, вона й так нещасна. Її теперішнє життя – це справжня кара.

Суддя: тихо! Прошу дотримуватися порядку, а то нас усіх захопили емоції.

Маруся: я відмовляюся свідчити проти Гриця. Хай його гріх буде з ним. Як би там не було, я не буду ні в чому виправдовуватися. Скажу лише одне: любов є моєю сутністю, з тієї любові народжуються мої пісні. Моя любов безмежна, як саме небо, а Грицева – то, мабуть, щось приземлене, непевне, щось дуже дрібне. Але, хто як уміє, той так і любить, Гриць заплутався, не міг розібратися, що йому потрібно й хто, бо він слабкий, він же не Чурай, він Бобренко. І річ не втім, женився чи не женився, забув чи не забув. А річ у тім, що Гриць дуже змінився, а я й не помітила коли. А, може, він був такий зроду? Чи він мені нерівня, чи я йому, але нерівня душ – це гірше, ніж майна. Я весь час пишалася ним: козак, воює, як мій тато. Але моя мама мала рацію,коли сказала, щоб я не порівнювала Гриця з батьком, бо він із тих, хто хоче жити, а батько був з тих, що вмирали перші. Гриць не міг захистити наше кохання від своєї матері чи не хотів. А вона забороняла йому бачитися зі мною, слідкувала за нами, сварила його весь час. А зустрівши мою матір біля криниці, сказала, що добре, якби я вийшла заміж за гетьманського сина, а Гриць одружився з хазяйською донькою. Звичайно, хто я проти Галі Вишняківни? Може, чоловікам саме такі жінки й потрібні? Щоб і до печі, і до городу, і до коней, і до свиней, і до ради, і до поради, і до любові, теплу, м’якеньку, як перестигла груша? У мене немає багатого посагу, а лише моє кохання і пісні. Та справа тут навіть не в тому: ми, Чураї, не такі, як Вишняки. Ми не вміємо промовчати, де треба, де треба - сказати, ми не вміємо пристосовуватися до обставин, нагріти руки навіть під час війни.

Суддя: Чому ви хотіли на себе накласти руки, втопитись?

Маруся: Я вже змирилася з тим, що Гриць не буде мій, але для мене стало нестерпним, що з мене почала насміхатися Галя. Зі зрадою Гриця життя для мене втратило всілякий сенс.

Слово для обвинувачення надається прокуророві.



Прокурор: я звинувачую Гриця Бобренка в підступності й підлості, у зраді й непорядності, у слабкодухості та моральній спустошеності. Гриць Бобренко підло зрадив нашу співачку-красуню, авторку багатьох улюблених пісень Марусю Чурай. Він таємно від людей зустрічався з нею, щоб не дізналась його мати, пообіцяв одружитися з дівчиною, а сам засватав іншу. Тут усе є очевидним: він дурить обох дівчат. Одну начебто кохає, а друга має великий посаг і він собі не сила відмовити розбагатіти завдяки Вишнякам. Одним словом, любить достаток і любить пісні. Така поведінка і двоїста натура Гриця призвели до того, що Маруся Чурай намагалася втопитися, але була врятована. Щоб запобігти біді надалі, я закликаю суд зупинити цього парубка далі чинити зло й своєю необдуманою поведінкою руйнувати й свою, і дівочу душу. Так розмінюючись у житті, Бобренко втрачає самого себе. Каяття може згодом до нього прийти, але буде запізно. У мене все, Ваша честе.

Суддя: для захисту слово надається панові адвокату.

Адвокат: я вважаю свого підзахисного ні в чому не винним, оскільки він жива людина й, безумовно, може помилятися. Мало хто кого колись кохав. Це просто дитячі забавки, прив’язаність до Марусі, як до сестри. А ось, коли Гриць став дорослим чоловіком, то він про свої дитячі прив’язаності забув. Це його особисте життя і ми не маємо права в нього втручатися. І, якщо дівчина ніяк не може заспокоїтися, то це її справа. Очевидно, що дівчина має себе поводити гідно й не вішатися на шию чужому хлопцеві. Не так у наших українських родинах виховують з діда-прадіда дівчат, щоб вони могли осоромити себе й свій рід. У мене все, Ваша честе.

Суддя: я вислухав усі сторони й оголошую таку ухвалу:

  • визнати винним Григорія Бобренка в зраді й доведенні до самогубства Марії Гордіївни Чурай;

  • визнати таку поведінку негідною козака й справжнього чоловіка;

  • припинити переслідувати Марусю, якщо вже остаточно зроблено вибір й засватано іншу дівчину;

  • усім мешканцям Полтави забороняю обговорювати цю справу;

  • Григорієві Бобренку негайно приєднатися до Полтавського полку й виступити разом із Хмельницьким у похід.

Прошу встати. Суд завершено.

V. Підбиття підсумків уроку.

Дискусія «якби така життєва історія сталася в наш час…»

Учитель. Якби така історія трапилася в наш час і такий суд відбувся насправді, як би ви, представники сучасного молодого покоління, поставилися до вчинку Гриця Бобренка, до Марусі Чураївни? Прошу висловити вас вже свої думки, свої позиції, а не позиції героїв роману.

Учні висловлюють свої думки, опонуючи одне одному.



Оцінювання роботи учнів під час уроку.

VІ. Домашнє завдання: написати лист улюбленому чи не улюбленому героєві роману Л. Костенко «Маруся Чурай». Підготуватися до написання твору.

Скачати 103.48 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка