Структура роботи Поема «Наймичка» в контексті Шевченкового «культу материнства»



Скачати 210.95 Kb.
Дата конвертації14.02.2019
Розмір210.95 Kb.

До 200-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка

Поема «Наймичка» в контексті Шевченкового «культу материнства»

Підготувала вчитель української мови та літератури

Балаклійської ЗОШ І-ІІІ ст. №6

Ляшова Валентина Миколаївна

Структура роботи

Поема «Наймичка» в контексті Шевченкового «культу материнства»


Вступ

З матерів починається життя






Огляд літератури

О.Довженко

«Мати»


А.Малишко

«Пісня про рушник»



М.Сингаївський

«Чорнобривці»



Б.Олійник

«Сива ластівка»



В.Симоненко

«Лебеді материнства »



Д.Павличко

«Два кольори»



Образ матері у творах українських письменників




Жіноча доля в ранній творчості Т.Г. Шевченка




Ідейно-художній аналіз поеми «Наймичка»




Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Жінка… З цього слова починається родовід кожної сім'ї. Жінка, яка чує перший подих своєї дитини, і жінка, яка чує останній її подих, - дві різні людини. Різні – як щастя й горе, добро і зло, життя і смерть. Та обидві вони злилися в єдиному слові – мати.

У старій приказці мовиться про три основні цінності на світі. Хліб, що дає життєву силу та здоров'я. Мудрість, що міститься в книжках і забезпечує зв'язок із часом. І жінка, яка не дозволяє обірватися нитці життя.

В.А. Сухомлинський писав: «Справжня жінка ніжна, як пелюсток щойно розквітлої квітки, і тверда, мужня, незламна, непримиренна до зла, нещадна, як справедливий меч».

Жіночність… У чому вона виявляється? Спробую перерахувати деякі якості, які характеризують жінку: ніжність, чуйність, доброта, сердечність, привітність, здатність розуміти іншу людину, чесність, щирість, стриманість, природність, гордість, почуття, відповідальність, скромність, гідність, висока моральна краса, уміння бути господинею дому, витончені почуття, материнська любов та альтруїзм…

Мама… Це перше слово, яке вимовляє дитина. Мама… У цьому слові переливчаста пісня жайворонка, і журливе курликання журавлів, і веселе дзюркотіння весняного струмка, і жовті пасма дощів осіннього падолисту… Із чого ж воно починається це ласкаве і магічне слово: мама? З народження, з першого вигуку: мама! З отих миттєвостей, коли ми починаємо розуміти, що навколо нас люди і найрідніша, наймиліша серед них – мама.

Саме мати подарувала нам найщасливіший день – день народження. А скільки приємних спогадів пов'язано зі словом мати, скільки можливого і неможливого зробила ця жінка для нас. Хіба хтось може бути ближчим за неї? Тільки вона може зрозуміти, вибачити, порадити.

Мати – це уособлення всього найкращого, найдобрішого, найсвятішого. Це те слово, яке найчастіше повторює людина у хвилини радості, страждання і горя, страху, і смутку.

В одному арабському прислів'ї мовиться, що Бог створив на світі матерів, щоб заступали Бога там, де його нема. І, на мою думку, це дійсно так.

Мати почує серцем небезпеку і прийде на допомогу у скрутну хвилину, адже материнське серце здатне пройматися болем дитини на відстані.

Під спів маминої пісні виростали поети, хлібороби і захисники рідної землі, філософи і просто мудрі люди. І колискова пісня, яку співали нам мами, сидячи біля нашого ліжка, навіки залишиться в наших серцях, адже вона звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні.

Як можна забути ту

пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Без рідної мови, без пісні, без мами



Збідніє земля назавжди.

А скільки роботи переробили за життя материнські руки. Вони й по голівці дитину погладять, і поперуть, і їсти приготують. Вони й криницю копали, й орали, і зброю тримали. Ніжні і тендітні руки матері. Жодної хвильки не знали вони відпочинку.

Чи є в світі що миліше

Як мамині руки,

Що працюють для дитини

Щиро, без принуки?

А ще її очі… Добрі материнські очі… Вони постійно освітлені зсередини м'яким живим сяйвом вираження її душі. Це погляд самої щирості, самої доброти.

Чи є в світі що світліше,

Як мамині очі,

Що все зорять за дітками

Як вдень, так і вночі?

І навіть коли станеш дорослим, завжди будеш пам'ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі. Хочеться, аби кожен цінував свою матір, думав про неї, був поруч у скрутну хвилину, оберігав від усього злого в світі, адже кажуть, рука, що рухає колиску, рухає світ. Ніжна, лагідна рука. Мамина рука.

Доля жінки, зокрема доля жінки-українки, зазнала тяжких випробувань: кріпацтво, війни, голод, епідемії, репресії… Але вона витримала і надалі вершить свою місію на землі…

Многії літа мамина сила і любов не дає загинути нашому роду, нашій нації, всій державі України. Не дає загинути мамине серце, таке сильне й велике в своїй любові. Тож бережімо його, бо воно таке вразливе до нашої байдужості й образ, і саме матері наше найбільше багатство, яке не заміниш ніколи і нічим.



РОЗДІЛ 1

ОБРАЗ МАТЕРІ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Важко назвати поета, який би у своїй творчості не звертався до образу матері. Жінку-матір оспівали поети як невсипущу трудівницю, незрадливого друга і порадницю.

На плечі матері лягли всі турботи, тяжкі випробування життя.

До сліз зворушують слова Миколи Сингаївського з поезії «Чорнобривці», що стала однією з найулюбленіших пісень українського народу:

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Скільки ночей недоспано, скільки сліз виплакано матір'ю! Кожна мати хоче, щоб життя її дитяти було щасливим, вона «від лютої зими затуляла нас крильми», як пташка оберігає своїх пташенят.

Вражає ліризмом поезія Андрія Малишка «Пісня про рушник». Поет використав символ – рушник, який на щастя-долю вишила мати синові, щоб їхав «в дорогу далеку». Цей вірш став народною піснею. Хіба можна забути слова:

І на тім рушничкові

оживе все знайоме до болю:

і дитинство, й розлука,

й твоя материнська любов.

Найдорожчою реліквією для сина є вишита мамою сорочка, що він бере у дорогу. (Вірш Д.Павличко «Два кольори»)

Та я нічого не несу додому,

Лиш згорточок старого полотна,

І вишите моє життя на ньому.

Задушевно звертається до матері Б.Олійник у вірші «Сива ластівка»:

Там, де ти колись ішла

Тиха стежка зацвіла

Вечоровою матіолою,

Дивом- казкою світанковою…

Дивом-казкою… - і тріпоче щось в душі, і перед нами постає Мати в найвищому розумінні – це наша Україна, це Мати – природа, яка створила життя на Землі.

Мати оспівана В.Симоненком у вірші «Лебеді материнства».

Батьківщина і Мати – вічні:

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну мати вибирати.

Можна все на світі вибирати сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

М.Сингаївський у поезії «Мати» наголошує:

Від матері – слово, і пісня, і хліб.

Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.

Все від матері – мужність і перший політ,

і як мати для всіх – Батьківщина моя.

Велика, щира синівська любов до матері священна.

Прекрасний образ матері, яка жертвує собою, змалював Олександр Довженко в оповіданні «Мати». Простими, ясними словами розповів письменник історію про те, як зимою, опівночі у двері хати, що стояла край села, захопленого німцями, постукали двоє підбитих льотчиків-росіян. Господиня, українська жінка Марія Стоян, обігріла, обмила, нагодувала. А коли «все вийшло ходила по селу просити милостині». Берегла, та не вберегла: ввірвалися фашисти і потягнули хлопців на страту. Кинулася мати захищати, просила людей признати в них її рідних синів. І сила материнської любові була такою, що навіть староста й поліцаї не посміли сказати – «ні». Та не знали хлопці прізвища матері, й, зрозумівши все, німці розстріляли їх, а матір повісили.

Образом Марії Стоян письменник віддав глибоку синівську шану жінці-матері, її душевній красі, щедрому на любов серцю.



РОЗДІЛ 2

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Проблемою жіночої долі у творчості Т.Г. Шевченка цікавилося багато авторів. Це Л.В. Білан «Шевченко «Катерина»: проблема материнства»,

В.І. Гриценко «Поема «Наймичка» та однойменна повість Тараса Шевченка під новим кутом зору», А.І. Скоць «Шевченкова «Катерина»,

І.М. Нетаврована «Жіноча доля у творчості Кобзаря», Н.С. Єрмакова «Жіноча доля у творчості Кобзаря». А також я ознайомилася з відповідною статтею посібника «Т.Г. Шевченко. Поетична спадщина». Автор-укладач

О.Д. Марченко. У цій роботі дається порівняльна характеристика двох поем:

«Катерина» та «Наймичка». За кілька років, які пройшли між написанням «Катерини» і «Наймички», Тарас Шевченко зміцнів як поет. Він по-новому осмислює долю жінки-покритки, виводить на передній план її материнські почуття, її самопожертву в ім'я людини.

Та особливо ґрунтовною працею мені здалася стаття І.Я. Франка «Наймичка» Т.Г. Шевченка», у якій автор детально характеризує наймичку Ганну, дає повний аналіз поеми, визначає її високе місце в літературі українській і світовій. На мою думку, поема материнської любові, материнської самопожертви актуальна в усі часи, вона вічна, як вічне життя.

РОЗДІЛ 3

ТЕМА ЖІНОЧОЇ ДОЛІ В РАННІЙ ТВОРЧОСТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

Є імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою нашого життя. Таким іменем для нас стало ім'я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія ось уже понад сто років викликає в людях почуття і гордості, і захоплення народною мудрістю. Бурхливий протест і гнів, що віками назрівав у глибинах народних мас, становив джерело полум'яної творчості поета.

Мало хто із великих людей був за життя таким легендарно славним, таким шанованим своїм народом і водночас таким гнаним його ворогами. Рідко кому випадало стільки страждань і мало хто, так багато віддавши людям, так небагато від них дістав.

Співець любові до людини, закоханий в земне життя, Шевченко бачив і цінував красу в людях, у природі, в праці людській. Адже саме Шевченко відкрив світові національне буття українців, виконавши тим самим своє історичне покликання генія і національного пророка.

Основою його творчості було не лише висвітлення всенародного горя, але й показ становища жінки в такому аморальному й поневоленому суспільстві.

Тема жіночої недолі намітилась уже в ранній творчості Т.Г. Шевченка і зрештою посіла одне з найважливіших місць у його «Кобзарі». Проросла вона з обставин особистого життя поета: злощасна доля матері-кріпачки, раннє сирітство, його матір «ще молодою у могилу нужда та праця положила», рідні сестри поневірялися на панщині. Добре знав Тарас, як нелегко живеться братам, але сестрам – ще гірше:

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.

Український Кобзар прославив матір і материнство на весь світ, став щирим і великим заступником найбільш гнобленої серед гноблених – жінки-трудівниці, яка в умовах кріпосницького лихоліття була позбавлена найсвятішого права – материнського щастя. «Не знаю в літературі всесвітній поета, - писав І. Франко, - котрий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко…»

Знедолена жінка-мати стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов'ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя, віддав їй величезну наснагу свого ліричного хисту, показав у різних поетичних проекціях, підніс до високих художніх узагальнень. Цей образ у творчості Т. Шевченка мав свою історію і пережив значну еволюцію. Передісторія Шевченкових героїнь накреслилась уже в його ранніх баладах – «Причинна», «Тополя», «Утоплена». Жіночі постаті тут виписані в романтичному плані, оповиті серпанком народної фантастики. Правда серед них пізніше з'явиться і бунтарка, яка підпалить панський маєток і помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставали жертвами поміщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творів: «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар'яна-черниця» - не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.

… Се не мара,

Моя се мати і сестра.

Моя се відьма, щоб ви знали.

Кожна жінка – жертва для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками. «Моя се відьма» - тобто його біль, його горе, страждання.

Тарас Григорович бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощає аморальності і жорстокості. Образ матері - доброї, щедрої на любов і ласку – постає перед нами із творів Т. Шевченка. Прикладом може служити Ганна, так звали героїню поеми «Наймичка», яка хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати радість материнства.

Попередницею поеми «Наймичка» в українській літературі залишається повість Г.Ф. Квітки-Основ'яненка «Сердешна Оксана». Зведення дівчини з народу паном-спокусником – це, слід визнати, блукаючий сюжет тогочасної літератури. Мабуть, в житті трапилися сотні і тисячі трагедій, перш ніж за цю тему взялися письменники.

РОЗДІЛ 4

ТРАГІЗМ ОБРАЗУ МАТЕРІ В ПОЕМІ «НАЙМИЧКА»

4.1. Ганна підкидає дитину заможнім людям

Мені особливо імпонує образ Ганни. Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Милосердям і любов'ю сповнена ця поема. Митець усім серцем схиляється перед образом простої неосвіченої селянської жінки – цієї безталанної мадонни українського народу.

Героїня поеми «Наймичка» намагається уникнути, здавалося б, неминучого: для себе – долі покритки, для улюбленого сина – долі незаконнородженого. Отже, Ганна – не покірна жертва, а жінка, яка шукає і знаходить вихід з важкого становища. Вона підкидає дитину чужим, заможним і добрим людям, а сама йде до них у найми. Ніжне піклування Ганни про свою дитину ми відчуваємо вже з першої зустрічі з героїнею:

Перед самим перелазом

Дитина сповита –

Та й не туго, й новенькою

Свитиною вкрита;

Бо то мати сповивала –

І літом укрила

Останньою свитиною!..

Ота остання «свитина» відіграє в поемі неабияку роль. Адже бідна покритка, вигнана чи, може, сама пішла з дому, куди вже їй не повернутися. Новенька свитина – єдиний її одяг на зиму. Але й той вона віддає дитині.

Коли Ганна приходить найматися, то одразу ж погоджується працювати за будь-яку плату, навіть безкоштовно, щоб тільки бути коло дитини. А коли вже доглядала сина, то так піклувалася, що й з іншої хати чула, «як дитина дише». Таке відчуття властиве тільки матерям. Важкі переживання матері, яка змушена навіть перед сином критися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни – материнський подвиг. Але Ганна приносить у жертву навіть можливість взаємності. Доки вона мовчить, жодна людина в світі не назве її сина байстрюком. Мовчання є єдиною запорукою його успіху в житті, і мати це дуже добре розуміє. Більше того, коли Марко, не здогадуючись про те, ким є насправді наймичка, починає ставитись до неї як до рідної людини, вона лякається:

За що вони мене люблять?

За що поважають?

О боже мій милосердний!

Може вони знають…

Може вони догадались…

Ні, не догадались –

Вони добрі…

4.2. Сцени, що викликають у читача глибоке психологічне напруження

Шевченко змальовує кілька сцен, які викликають у читача глибоке психологічне напруження. Дізнавшись про Маркове весілля, Ганна тяжко переживає, хто ж буде посадженою матір'ю замість померлої Насті:

А наймичка у порогу

Вхопилася руками

За одвірок та й зомліла.

Тихо стало в хаті;

Тільки наймичка шептала:

«Мати…мати…мати!»

І який же біль терпіла сама Ганна, щоб Марко не дізнався, що його мати наймичка, щоб не соромився її:

Ні, Марко, ніяко

Мені матір'ю сидіти:

То багаті люде,

А я наймичка…ще й з тебе

Сміятися будуть.

Вона нічого не робить, щоб збудити у серці сина зустрічне почуття, але, мабуть, її любов сама собою настільки велика, що повністю сховати її Ганна не може, тому почуття не лишається без відповіді. Марко та Катря, його дружина, ніби мимоволі починають любити Ганну, порівнюючи її подумки саме з матір'ю:

Тричі наймичку у Київ

Катря проводжала

Так, як матір;

Протягом усього свого життя Ганна молилась за долю своєї дитини. Щоразу, йдучи на прощу, ставала в Києві в найми, щоб на зароблені гроші замовити молебень за здоров'я свого сина, завжди приносила йому святі подарунки хоч і не дорогі, зате «святі», які нібито оберігають від усього злого:

Кіп із вісім заробила

Й Маркові купила

Святу шапочку в пещерах

У Йвана святого,

Щоб голова не боліла

В Марка молодого…

Коли Ганна повертається з поїздки, Катерина умиває їй ноги – до звичайної наймички такої пошани ніхто б не виявив. Марко привозить їй дорогі подарунки:

А наймичці на очіпок

Парчі золотії

І червону добру хустку

З білого габою.

Усе це відбувається невимушено, зовні здається у стосунках між матір'ю та сином досягається своєрідна гармонія, але таємниця не дозволяє усе ж таки Ганні бути цілком щасливою. Який великий біль приниження матері, що силою злих обставин взяла на себе роль наймички і не має права називатися отим священним словом – мати!

4.3. Трагізм становища Ганни

Трагізм становища матері-наймички посилюється ще й тим, що згодом вона стає бабусею. Ганна живе під однією стріхою не тільки зі своїм сином, але й з онуком. Даруючи їм свої щедроти й ласку, вона змушена приховувати таку близьку з ним родинну спорідненість. Ганна усвідомлювала, що для Марка вона завжди буде тільки наймичкою. Вона сама прирекла себе на муку бути поряд з сином і не мати права зізнатися йому.

Мужньо витримує Ганна суворе випробування. Крізь усе скорботне життя пронесла вона свою таємницю, але Ганні соромно за свою провину, вона боїться осуду сина. І навіть перед смертю їй нелегко зізнатися. Та не хочеться їй брати «гріха» з собою. Ганна намагається пояснити синові, чому підкинула його чужим людям, прагне знайти слова, які б не поранили його душу, а викликали до старої матері жаль і прощення:

Марку! Подивися,

Подивися ти на мене..

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я…

Та й оніміла.



Ганна відкривається перед сином і просить зняти з неї тяжкий гріх:

«Прости мене! Я каралась,

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати».

Скільки б не перечитувала ці рядки, стільки ж переживаю ті внутрішні почуття, що проходили через душу і серце Ганни. Зізнання забрало у Ганни останні сили. Вона «оніміла», навіть не попрощавшись з Марком. Але хто знає, можливо цього зізнання йому саме й не вистачало – воно викликає у нього справжній шок:

… Зомлів Марко,

Й земля задрижала.

Прокинувся… до матері –

А мати вже спала!

Так, найперше, що він робить – кидається до матері. Якою б щасливою була Ганна, якби встигла побачити його реакцію. Та вже пізно…

Так закінчується трагічне життя Ганни, так завершується поема «Наймичка», ця драма материнського «тихого горя». Такий фінал змушує здригнутися серце, схиляючись у шанобі перед силою духу жінки, перед величчю найвищої любові – материнської.

Трагізм Ганни бачиться в тому, що становище її до самої смерті фальшиве (постійно має приховувати почуття матері). Драматизм зростає з кожним прожитим роком, а особливо відчутний в ситуаціях, де змальовано одруження Марка та хворобу наймички.

РОЗДІЛ 5

СПОКУТА ЗА КРАДЕНЕ ЩАСТЯ ЧИ ОДВІЧНИЙ ПОДВИГ МАТЕРІ?

Але спробуймо на трагедію наймички подивитися іншими очима. От перед нами випливає з туману образ молоденької дівчини, наївної, щирої.

Серце Ганнусі (в передсмертну хвилину вона відмовиться від цього імені) прагне любові. І вона полюбила так сильно, що забула про все на світі. Кохання з москалем – заборонений плід для дівчини. А заборонене – найсолодше. Дівчина жила щастям, прихованим від усіх людей, щастям, яким не поділишся, бо воно крадене. А красти – гріх! А де гріх – там покута, там покара. Зник, як і не було, коханий. Лишилася одна лиха слава. Так з народженням дитини народилася материнська любов, яку, здається, Ганні краще було б не знати.

Перечитуючи пролог поеми, ми помітимо те, на що раніше не звертали уваги навіть відомі шевченкознавці: Ганна, підкидаючи дитя хуторянам, не виносила ще думки бути поряд з сином:

Дитя моє! Мій синочку,

Нехрещений сину!

Не я тебе хреститиму

На лиху годину.

Чужі люди хреститимуть,

Я не буду знати,

Як і зовуть…

Так трагічна доля молодої матері зробила ще один виток. Поет не сказав, чого коштувала, яких душевних мук завдала Ганні розлука з сином. Через рік тортур серце матері перемогло серце гордої багачки. Так вона стала наймичкою Ганною, бо вдруге їй захотілося щастя – щастя матері. На перший погляд, вона його зазнала, але кожну крихту щастя треба було облити гіркими сльозами:

А наймичка невсипуща

Щовечір, небога,

Свою долю проклинає…

Усе тече, усе міняється… Так говорили стародавні мудреці. Та не змінилося на краще життя наймички, бо, як і раніше, вона має ховатися зі своєю тепер вже материнською любов'ю. Її полинове причастя щороку стає гіркішим. Спокута самовідданою любов'ю не принесла полегкість Ганні, і жінка шукає порятунку в Бога, щороку вирушаючи на прощу до Києва, та в останній раз вона не купила нічого собі та Маркові, бо не стало грошей. Це – перше пояснення, а друге – найкращим подарунком синові бачиться материнська любов (відчувається, що Ганна прийняла рішення зізнатися Маркові). Трагічним акордом звучить ця сцена зізнання.

Трагедія нещасної жінки не тільки в тому, що вона – із славного селянського роду – мусить народити в пустельному полі і підкинути дитя чужим людям. Ще найбільших страждань завдає їй те, що вона позбавлена материнського щастя. І хоча про соціальні причино відверто нічого не сказано, трагізм викликаної ними ситуації говорить сам за себе, і мовчазне засудження існуючого устрою, за якого жінка-матір вимушена ховати правду до останнього подиху, виявляється чи не найсильнішим, ніж у тих творах, де про нього говориться відкритим текстом.

Отже, маємо два погляди на причини трагедії української матері. Поет звинуватив тогочасне суспільство і його звичаї? Важко не погодитися. Але це, мабуть, один бік медалі. Порушить тему краденого щастя? Можливо, як можливо і те, що Ганна каралася за відступництво від заповіді «Не кради!».



РОЗДІЛ 6

МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕМИ

Материнські почуття Ганни Тарас Шевченко передає простою доступною мовою, без напускного пафосу, близькою до мови народної творчості, бо й сама наймичка прожила тихе і непомітне життя, немов усі роки, прожиті в чужій хаті, спокутувала гріх перед своєю дитиною. Марко не відчував браку материнської ласки, бо протягом усіх років Ганна була поруч, «сама з'їсть і недоп'є, його нагодує», «прокинеться, ворухнеться, - то вона вже скочить, і укриє, й перехрестить, тихо заколише…»

Художні засоби, використані в цій розповіді-сповіді, різняться за семантикою та ідейним спрямуванням. Так серед постійних епітетів поеми «Наймичка» переважають художні означення пісенного походження: лиха година, чужі люди, темний гай, чорноброва молодиця, далека дорога, чужа хата, тихий Дунай.

Зміст поеми також помітно позначився і на характері метафор. У «Наймичці» вони забарвлені в ліричні тони. Домінуючим, якщо не єдиним, способом метафоричного вживання слова є антропоморфізація, що ґрунтується на діленні неживих предметів, явищ природи якостями істот. Антропоморфізація в поемі «Наймичка» є ефективним засобом інтимізації.

Типовим для цієї поеми є такі засоби художньої зображальності, як анафори, ампліфікація, риторичні питання та оклики, риторичні звертання, повтор, полісиндетон, антитеза тощо.

Наприклад:



  • ампліфікація:

…Свою долю проклинає,

Тяжко-важко плаче;

І ніхто не чує,

Не знає й не бачить,

Опріч Марка маленького.

Так воно не знає,

Чого наймичка сльозами

Його умиває.



  • Риторичні питання й оклики:

Хто ж старість привітає,

За дитину стане?

Хто заплаче, поховає?

Хто душу спом'яне?

……………………..

Старітися, умирати,

Добро покидати

Чужим людям, чужим дітям

На сміх, на розтрату!

Також у поемі «Наймичка» поширені демінутиви: рученята, манюсінькі, свічечка, часточка; тавтологічні вислови: вранці-рано, молода молодиця; обірвані речення: «Я… я твоя мати»; величні фразеологізми: хто не лічить, той і не має, залитися сльозами, вернутися з рушниками, вернулась благодать, води чимало утекло, сохрань боже, і днює й ночує.

Таким чином, аналіз мови і стилю поеми дає багатий і цінний матеріал для аргументованих висновків про діалектичну єдність змісту і форми художнього твору, про неперевершену майстерність великого Кобзаря. Це твір незрівнянної тонкості людського почуття і широкого світогляду, які виросли з національної суті великого Кобзаря.

ВИСНОВКИ

Коли читаєш твори Т.Г. Шевченка про жінку-матір («Катерина», «Наймичка»), то врешті розумієш, якою святинею для Кобзаря була сім'я. Порушення цієї святості – найтяжче нещастя, найтяжчий гріх. А тому знову починаєш думати, що героїні цих творів несуть покуту за свої гріхи, а материнська любов до дітей безмежна. Якщо ж говорити про концепцію людини в творчості Шевченка, то з розглянутих творів видно, що робота на панщині, визискування, неправда і здирства займають у світогляді Шевченка менше місця, ніж приниження жінки-матері, в якій поет бачив основу родини.

Дівчата-покритки. Це – біль і ганьба нації (дехто з критиків Шевченка запевняв, що в українських селах дітей не підкидали, що це прагнення видати бажане за дійсне). Після роздумів починаємо сумніватися, що Кобзар засуджував і тогочасні звичаї. Шевченко закликав не протестувати проти нелюдського народного погляду, коли батьки виганяли доньку з дому. Мабуть, поет, як часом і ми, прості смертні, вважав таку боротьбу старших з молодшими гарантією чистоти і моральності в українському народному житті. І все ж любов до людини поета бути милосердним: засудивши дівочу ганьбу, він складав гімн матері, створював образи, які по праву належать світовій літературі.

Іван Франко писав, що «наймичка – натура безмірно глибока, чуття у неї сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше,… заставляє забути про себе саму, віддавши все своє життя на користь своєї дитини», і ще він вважав, що «Наймичка» належить «до найбільших тріумфів правдивої штуки і мусить уважатися за найкращий показ великої геніальності Шевченка».

Отже, один із наскрізних образів у творчості Т. Шевченка, - це образ матері, матері-страдниці, матері-мучениці. «Катерина», «Наймичка», «Княжна», «Відьма», «Марина», «Марія» - це, по суті, широкі варіації на одну й ту ж тему. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу й найчистішу красу бачив у жінці, в матері.

«Муза Шевченкова – в кріпацькій одежі, волаючи до людського сумління, до почуття справедливості, вона вперше введе в літературу натовпи отих безмірно покривджених людей, що населяють «Кобзар», всіх отих вдів,сиріт… покриток, отих занапащених кріпацьких мадонн, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі, малює мовби пензлем великих майстрів Відродження». (Гончар О.)



Сучасна жінка-матір не відрізняється почуттями і вчинками від своїх попередниць. Суспільство змінило її соціальне становище, зробивши його набагато кращим, аніж це було за шевченківських часів. Але дана їй Богом місія: нести вогонь життя й безмежну материнську любов, що має рятувати світ від пекла, зберігається і досі. Я не помилюся, якщо скажу, що мати – це святий грааль, у якому зібране все найкраще, найтепліше й найчарівніше у цьому житті. До неї линуть думки, коли погано, до неї ти ідеш, коли весело. Не має нічого в усьому Всесвіті, що хотілося б оберігати так, як хочеться оберігати матір.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Єрмакова Н. С. /Позакласна робота з української літератури/ Донецьк: ЦПА, 2000. – 320с.

  2. Ж. «Шкільний світ» №136/ Житомир: Житомирська облдрукарня, 2002. – 45с.

  3. Наук.-метод. ж. /«Вивчаємо укр. мову та літ-ру» №117/ Харків: Основа, 2007. – 40с.

  4. Наук.-метод. ж. /«Вивчаємо укр. мову та літ-ру» №57-58/ Харків: Основа, 2005. – 48с.

  5. Наук.-метод. ж. /«Розвиток укр. мови і літ-ри» №6/ Київ: Рад. шк., 1991. – 96с.

  6. Наук.-метод. ж. /«Укр. мова і літ-ра в шк.» №6/ Фастів: Поліфаст, 2000. – 84с.

  7. Наук.-метод. ж. /«Укр. мова і літ-ра» №3-4/ Київ: Освіта, 1992. – 64с.

  8. Пістун Т. В. /«Свою Україну любіть…»/ Тернопіль: Богдан, 2004. – 176с.

  9. Шевченко Т. Г. /Кобзар/ Київ: Рад. шк., 1954. – 676с.

  10. Шевченко Т. Г. /Поетична спадщина: Посібник для 9 класу/ Харків: Ранок, 2002. – 80с.

Каталог: attachments
attachments -> Профтехосвіти у луганській області
attachments -> Загальна характеристика доби Відродження
attachments -> “ Історія виникнення комп'ютерної мишки ” Загадки про комп'ютерну мишку
attachments -> М. Донецьк-2012. Формування, розвиток і реалізація соціально активної особистості
attachments -> Настилання підлог керамічними плитками
attachments -> Обладнання
attachments -> Урок засвоєння нових знань і формування на їхній основі вмінь і навичок
attachments -> С. О. Рачкова, А. М. Кушнірчук Методичний посібник Система роботи школи щодо формування навичок здорового способу життя

Скачати 210.95 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка