Словотворення І текстотворення (на матеріалі сучасної німецької мови)



Скачати 136.53 Kb.
Дата конвертації10.06.2019
Розмір136.53 Kb.

УДК 811. 11:81’373(045) Кульчицький В. І.


СЛОВОТВОРЕННЯ І ТЕКСТОТВОРЕННЯ

(на матеріалі сучасної німецької мови)

У статті розглянуто роль словотворення в реалізації мовної комунікації та особливості його зв’язку з текстотворенням. Показано три основні функції словотворчих засобів, способів і моделей, що втілюються в процесах комунікації: функцію тематичної організації висловлювання/текст , функцію забезпечення зв’язності мовлення, стилістико-композиційну функцію.
Ключові слова: комунікація, процеси, зв’язність, словотворення, похідні слова, функція, мікротема, гіпертема.

Кульчицкий В.И. Словообразование и текстообразование. В статье рассмотрена роль словообразования в осуществлении речевой коммуникации и особенности его связи в текстообразовании. Показано три основные функции словообразовательных средств, способов и моделей, реализующихся в процессах коммуникации: функцию тематической организации высказывания/текста, функцию обеспечения связности речи, стилистико-композиционную функцию.

Ключевые слова: коммуникация, процессы, связность, словообразование, производные слова, функция, микротема, гипертема.
Kulchytskyy V.I. Word-building and text-building. This article concerns word-building in realization of speech communication and peculiarities of its connection with text-building. Three major functions of word-building means, ways and model, embodied in the processes of communication, are represented, they are: the function of thematic organization of an utterance/text, the function of speech coherence security, the stylistic-compositional function.

Key words: communication, processes, coherence, word-building, derivative words, function, microtheme, hypertheme.
Становлення і розвиток теорії словотворення в германістиці проходило в основному під знаком описового, таксономічного підходу до дослідження явищ словотворення. Головним, а часом і єдиним об’єктом цієї лінгвістичної дисципліни визнавалась система словотворчих засобів, способів і моделей, релевантних на синхронному рівні аналізу. Унаслідок такого підходу отримано цінні дані щодо принципів структурно-семантичної організації, основних одиниць словотвору і закономірностей словотвору, здійснено моделювання словотвірних систем. Накопичено значний фактичний матеріал, досягнуто такого рівня опису, який дозволяє перейти до якісно нового етапу словотворчого аналізу – вивчення закономірностей і особливостей використання системи словотворчих засобів і моделей у тексті. На сьогодні об’єктом дослідження стають п р о ц е с и функціонування, реалізації в мовленні виділених і класифікованих одиниць словотвору, що передбачає зіставлення словотворчого аналізу з текстотвірним. Саме текст відображає процеси добору, поєднання, вживання мовних, зокрема словотворчих, засобів, що склалися в певних історичних і суспільних умовах. Текст є основним мовним елементом комунікації на відміну від інших одиниць мови – слів, речень тощо, тобто елементів системи мови [6].

Мета цього дослідження полягає в тому, щоб показати місце і роль словотвору в реалізації мовної комунікації і особливостей його функціонування в текстах.

Актуальність статті полягає в тому, що в ній досліджується не достатньо, на жаль, на сьогодні вивчене мовне явище – зв'язок словотворення і текстотворення.

Серед багатьох визначень тексту найбільш вдалим для мети даного дослідження є визначення Е. Агріколи, згідно з яким текст – це мовний комплекс, сформований за правилами граматики, що створює змістово закінчену, протяжну, скінченну, інтегровану і впорядковану послідовність речень, які забезпечують лінійне розгортання теми [8]. По-перше, це визначення дозволяє досліджувати текст у динаміці його створення, проникнути в механізм процесів побудови тексту; по-друге, воно ставить на повістку денну питання про мовні засоби і способи розгортання тексту; по-третє, теза про смисловий опорний пункт тексту підкріплюється даними психолінгвістичних досліджень і експериментів [2, 5], і, нарешті, воно максимально орієнтоване на структуру мовленнєво-розумових (комунікативних) процесів мовного спілкування, має динамічний характер на відміну від статичного розуміння тексту як застиглого продукту мовної діяльності. Видається можливим доповнити це визначення лише одним, на наш погляд, істотним положення про зв’язність: як би не різнились між собою окремі підходи до вивчення проблем тексту, щодо одного питання в них спостерігається абсолютна єдність поглядів – текст не можна уявити поза зв’язністю [1].

Виходячи з викладеного вище розуміння тексту при аналізі фактичного матеріалу ми розрізняємо три основні функції словотворчих засобів, способів і моделей, що реалізуються в процесах комунікації:

а) функцію тематичної організації висловлювання/тексту;

б) функцію забезпечення зв’язності (когезії) мовлення;

в) стилістико-композиційну функцію (здатність вживатись у ролі стилістичного чи композиційного засобу побудови мовного висловлювання).

Тематичне розгортання тексту полягає в розкритті змісту, деталізації, конкретизації, пояснення понять, що утворюють основний зміст висловлювання. . Абстрагований комплексний характер значення словотворчих одиниць, семантико-функціональна кореляція більшості похідних слів з синтаксичними структурами [4] уможливлюють уживання другорядних (похідних) найменувань у ролі назв «мікротем» мовленнєвого висловлювання. У таких випадках значення «мікротеми» розкривається змістом наступного мовленнєвого відрізка (фрази, логічної єдності, абзацу), а інколи й усього тексту (тоді словотворча одиниця служить позначенням «гіпертеми» [9] тексту). При цьому варто розрізняти два основні різновиди вживання похідних слів у функції позначення мікротем чи гіпертем тексту.

1) Похідне слово міститься в препозиції до наступного відрізка висловлювання, випереджає його зміст, «задає» основний напрямок подальшого викладу. Значення похідного слова слугує вихідним пунктом при подальшому розвитку думки і одночасно є планом (проспектом) викладу, що реалізується в ході побудови, розгортання тексту порівняйте: «Mit diesen Gedanken macht sie (Anna) sich auf den Spritzenweg. Den nennt sie so, weil sie jeden Tag ein paar Leute im Dorf mit Injektionen versorgen muß…»[«Neue Deutsche Literatur» надалі – NDL), 2007, 7]. Весь подальший зміст абзацу розкриває, уточнює мікротему, виражену складним словом der Spritzenweg. «Ein Selbständiger steht selbst da. Jeder steht selbst da, wenn er stehen gelernt hat. Aber der Selbständige steht besser, steht sicherer, steht schöner, auffälliger und unerschütterlicher da als ein gewöhnlicher, nicht selbständiger, sondern nur selbstehender Mann» (NDL, 2006, 9). Похідне слово der Selbständige, що виникло внаслідок субстантивації прислівника selbständig, є мікротемою наведеної вище логічної єдності, весь зміст якої спрямований на пояснення, опис значенні поняття der Selbständige.



Часто спостерігаються випадки, коли похідне слово вживається для позначення гіпертеми висловлювання (теми всього літературного твору, текстових єдностей вищого порядку: параграфів, розділів, глав). У таких випадках іст параграфа, розділу, художнього твору так би мовити ілюструє значення похідного слова, являє собою лінійне розгортання складної змістової структури цього слова, що вичерпно викладає його зміст, тобто значення, що випливає з певної конкретної ситуації, з контексту певного художнього твору. Такими є наприклад, назви листів, адресових письменником з ФРН Ріхардом Крістом своїй доньці й опублікованих у вигляді новел у журналі NDL, 2005, 3: R e g e n b r i e f aus Havanna, M o n d b r i e f aus Havanna, S o n n e n b r i e f aus Havanna, K a r n e v a l s b r i e f aus Havanna. Оказіональні складні слова Regenbrief, Mondbrief, Sonnenbrief, Karnevalsbrief осмислюються, наповнюються конкретним змістом на фоні всього відповідного тексту, адекватне декодування їх значення можливе лише з опорою на загальне семантичне тло висловлювання. У ролі аналогічних прикладів можна навести назви романів «Die Vorstadtkindheit» К. Г. Реріхта, «Klappersteine» Ю. Борхерта, «Die Krallenwurzel» П. Якубайта та ін., віршів «Inselherbst» А. Раймана, «Unschlaf» Е. Арендта та ін.

2) Похідне слово вживається в постпозиції по відношенню до того фрагменту висловлювання, зміст якого воно вміщує. У таких випадках словотворча одиниця підсумовує, резюмує зміст попереднього мовного відрізка, підводить підсумок викладенню мікротеми. Найчастіше для позначення мікротем, гіпертем текстів чи текстових єдностей уживаються оказіональні похідні слова зі складною смисловою структурою, виразно вираженими смисловими відношеннями елементів усередині слова, з віддаленими значеннями поєднуваних компонентів, що зумовлює складність їх однозначного тлумачення, синсемантію подібних лексичних одиниць. Їх виникнення продиктовано здебільшого потребами комунікації: задумом автора, ситуацією спілкування, особливостями адресата, предметом повідомлення, структурою мови. Підкреслимо, однак, що в цьому випадку вибір з низки схожих за значенням виражальних можливостей, наявних усередині мови, відбувається не на рівні «готових» лексичних одиниць, а на рівні моделей, правил, закономірностей створення цих одиниць, що склалися в мовній свідомості того, хто відправляв інформацію, тобто має не селективний, а операційний характер. Незвичайне, нестандартне за формою позначення мікротеми чи теми всього мовного висловлювання сприяє її виділенню, запам’ятовуванню, загострює на ній увагу адресата. Тим самим реалізується принцип побудови мовної комунікації, сформульований М. Ріффатером: «оскільки передбачуваність призводить до еліптичного декодування, найважливіші елементи мають бути непередбачуваними»[3, 73]. Словотворча одиниця в таких випадках перетворюється зі слова-назви в «слово-знак ситуації», завдяки дифузності й абстрактності свого значення вона «вбирає» в себе зміст цілого фрагмента мовного висловлювання (фрази, логічної єдності, абзацу, тексту), виступаючи в ролі смислового ядра цього висловлювання, його теми. Причому найчастіше похідне слово є не просто знаком, лексичним субститутом певної ситуації, а й відображає її в образній формі, викликає в пам’яті адресата висловлювання образ ситуації шляхом позначення її найбільш яскравих, істотних елементів чи ознак. У таких випадках можливе дистантне розташування теми, вираженої похідним словом, і мовленнєвого відрізка, який використовується для її розгортання. Словотворча одиниця поряд з функцією тематичної організації тексту виконує сполучну функцію і слугує мовленєвим сигналом заміщуваної ситуації, порівняйте: «... Und weitere nie erlöschene Erinnerungszeichen sind das Apfelmus und der Apfelkuchen. Immer stand mittags vor Vaters und nur vor Vaters Platz ein Tellerchen mit Apfelmus und immer mußte abends ein Apfelkuchen für ihn bereitstehen… Diesen Apfelkuchen haben in einer früheren Epoche Gretes hungrige Kinderaugen sehr neidvoll betrachtet und in ihrer Erinnerung lebt Vater als ein harter und egoistischer Mann»(NDL, 2009, 6). У ході подальшого викладення роману не одноразово вживає оказіональні складні слова meine Apfelerinnerung, die Apfelkuchen-Gefühle, що співвідносяться з відповідною ситуацією. Тим самим знаходять своє підтвердження висновки А. А. Смирнова про те, що сприйняття і членування тексту реалізується на основі його смислового змісту, текст членується за темами, тематичними шматками, які можна подати у вигляді своєрідної «смислової точки», «смислового пункту»[5, 175]. На цій закономірності ґрунтується вживання похідних слів в ролі теми різних фрагментів змісту тексту.

Більш складні відношення спостерігаються в тих випадках, коли словотворчі одиниці використовуються для структурно-семантичної організації тексту в цілому. Як приклад можна навести фейлетон, опублікований у журналі «Eulenspiegel» (2009, 50) під назвою «Ein ganz besonderer Wasser-Fall», у якому йдеться про проблему будівництва фонтанів у містах ФРН. Ключове поняття цього тексту виражене лексемою der Brunnen. Це поняття уточнюється, конкретизується низкою складних означальних слів: der Springbrunnen, der Tropfbrunnen, der Coudray­Brunnen, der Kurzzeitbrunnen, der Spiel­ und Sprungbrunnen, der Mehrzweckbrunnen, der Jungbrunnen, der Mendebrunnen, der Trockenbrunnen, der Trinkbrunnen, der Schockbrunnen, der Gedächtnisbrunnen, der Spritzbrunnen, der Sitzbrunnen. Наведені складні слова утворюють єдиний семантичний ланцюжок, що об’єднує текст, забезпечує його зв’язність, і водночас постають мікротемами тих смислових груп, логічних єдностей, на які членується весь текст.

Другою найважливішою комунікативною функцією похідних слів є реалізація ними зв’язності змісту висловлювання. Можна виділити два основних типи зв’язності, конструйованої словотворчими засобами. До першого належить зв’язність радіального типу, коли похідні слова зв’язують не частини тексту/вислови, що безпосередньо прилягають один до одного, а смислові єдності у складі цього тексту. У таких випадках, виступаючи тематичним центром логічних єдностей тексту, вони співвідносяться з темою тексту, розкривають, уточнюють, конкретизують її в ході викладу, утворюючи при цьому відносно замкнуті тематичні послідовності. Прикладом зв’язності такого типу може слугувати текст з газети «Bauer-Echo» (1991, 30), у якому йдеться про «тестові ігри» (Testspiele) для піонерів. Весь текст розчленовано на окремі розділи, назву кожного з яких виражено складними словами, що конкретизують гіпертему тексту «Testspiele»: Orientierungstest, Reaktionstest, Tempotest, Sortiertest, Gleichgewichtstest, Morsetest, Konditionstest, Krafttest, Zieltest, Kopplungstest, Muttest. Зміст розділу тексту являє собою мовне розгортання мікротем, позначених наведеним вище рядом складних слів. Аналогічний тип зв’язності спостерігається, наприклад, в есе І. Ерпенбека щодо проблем художньої творчості. Ключовим поняттям однієї з глав есе є термін «Wertung». У процесі аналізу цього поняття автор розчленовує його, виділяє різновиди цього поняття, для яких характерні відомі специфічні властивості, причому результат цього розчленування зображено в тексті у вигляді низки означальних складних слів з другим компонентом – wertung: die Eigenwertung, die Selbstwertung, die Formwertung, die Vorlagewertung, die Darstellungswertung. Кожне з цих складних слів виступає як мікротема відповідної логічної єдності, виклад глави являє собою послідовне розгортання цих понять, що співвідносяться з темою всієї глави.

Набагато частіше словотворчі одиниці вживаються в ролі засобу міжфразового зв’язку, реалізуючи зв’язність л і н і й н о г о типу. У таких випадках частини тексту, що безпосередньо прилягають один до одного, пов’язуються один з одним за допомогою різних словотворчих засобів. Найбільш поширений анафоричний тип лінійного зв’язку, коли словотворчі одиниці частково повторюють зміст попередньої фрази, відсилають увагу адресата до смислу попереднього сегмента висловлювання. Часто спостерігається також катафоричний тип лінійного зв’язку, за якого похідні слова передують викладенню наступного відрізка висловлювання порівняйте: «Zu jeder Kunst gehören zwei: einer, der sie macht, und einer, der sie braucht. Dieses Gebrauchtwerden und unser Wirkenwollen gehören untrennbar zusammen…» (Neue Zeit, 2004, № 121); «Ehrlich sein müßte sie (die Schulkameradin.– K.B) sowieso. Ehrlichsein ist das Wichtigste» (Temperamente,1991, 2). Відзначимо можливість реалізації дистантного зв’язку між компонентами мовного висловлювання за допомогою словотворчих засобів, який являє собою різновид лінійного зв’язку, оскільки замикається рамками логічної єдності чи абзацу, порівняйте: «Sie (die Neger.–К. B.) bewegten sich zum Takt der Musik zwei Schritte nach rechts, zwei nach links, immer abwechselnd. Dabei kamen sie nur langsam vorwärts. Ihnen folgten vier mit an Stangen hängenden, bestickten Bannern. Wieder dahinter kam ein langer Zug, immer vier junge Männer nebeneinander, die machten außer ihren Rechts­Links­Sritten heftige Bewegungen mit dem Oberkörper und den Armen…»(NDL, 2009, 10).

Елементи словотворчої системи мови можуть використовуватися в процесі комунікації в ролі стилістико-композиційних прийомів побудови тексту. Тут також трапляється передусім уживання оказіональних похідних слів чи таких другорядних сутностей, що усвідомлюються в ролі членованих чи конструйованих лексичних одиниць. При цьому нерідко спостерігається виникнення слів безпосередньо в мовленні як результат актуалізації динамічного стереотипу, що сформувався в мовній свідомості, який склався внаслідок багатьох слів, що пройшли через пам'ять носія, створених за тією чи тією мовною моделлю. Оказіональне слово володіє семантичним ефектом новизни, змушує відчути внутрішню форму лексичної одиниці, осмислити спосіб її утворення, створює ефект присутності адресата при побудові лексичної одиниці. Створення подібних похідних слів призводить до активізації мовного сприйняття. Діапазон функціонування оказіональних похідних слів надзвичайно широкий, в одних випадках вони слугують винятково виражальним (експресивним) цілям, в інших – створюють складний естетичний образ, сприяють досягненню художнього задуму автора, а також обслуговують настанову на вираження почуттів, настроїв героя чи автора твору, оскільки реалізують «імпресивну функцію». Мовна форма в таких нападках стає об’єктом цілеспрямованого творчого пошуку: цілеспрямованість відбору так само має на увазі спеціальне ставлення до засобів словотвору, зумовлює настанову на мовну форму, на певний спосіб передачі інформації.

Одним з поширених стилістичних прийомів, що використовуються авторами художніх і публіцистичних текстів, є «псевдомотивація» внутрішньої форми, поетична етимологія, індивідуальне авторське читання смислової структури словотворчої одиниці. У таких випадках, здебільшого, використовується уявна чи ж згасла в мовній свідомості схожість слів, що зіставляються в тексті за коренем[10, 60-61]. Порівняйте: «Nächte, in denen man mit müden Füßen läuft, sind überall die gleichen. Zumal wenn der Himmel verhangen ist und aus diesem Verhängnis Wasser niederschlägt» (Temperamente 1992, 2). У цьому прикладі автор навмисно актуалізує у свідомості адресата пряме (але таке, що не існує в мовній нормі) значення похідного слова das Verhängnis за допомогою вказівки на дієслово verhängen, унаслідок чого створюється двозначність, можливість подвійного тлумачення значення лексеми das Verhängnis. Можливе також авторське тлумачення значення того чи того слова, авторське читання його змісту, інколи підкріплене графічними засобами.

Досить часто автори текстів використовують стилістичний прийом посилення звучання мовної внутрішньої форми похідного слова, підкреслення змісту, що в ньому прихований. Цей ефект досягається чи то протиставленням одномодельних похідних слів, частина з яких є істотною мірою лексикалізованими одиницями, а інша частина уявляється у вигляді чітко членованих слів, чи то графічними засобами, порівняйте: «Hier spricht nicht einBesser­Wissersondern einMehr­Wisser”…» (NDL, 2008, 9).

Метафоричне словотворення також реалізовується переважно в процесах комунікації. В основу мотивації похідного слова в таких випадках кладуться не логічні взаємовідношення між його складовими частинами, а цілісний авторський образ порівняйте: «Das hätte ich nie vermutet… Da sieht man, wie irrig man einen Menschen einschätzt, habe dich immer für einen zu braven Bürger gehalten, Krawattenbürger».(NDL, 2007, 3); «Die beiden (Dr. Kalinowski und Dr. Slawinski. – K. B.) sind Vollblutwissenschaftler und Vollblutpraktiker…» (Freie Welt, 2005, № 7).

Анафоричне словотворення є в тих випадках, коли у відповідність структурно-семантичній моделі, наявній у мові, разом з похідними словами, що стоять поряд у мовному висловлюванні, вживається авторський неологізм (оказіональне похідне слово). Порівняйте: «Es gilt sie (die Übersetzung.– K.B.) nicht nur vorzutragen, sondern auch vorzuleben…» (Neues Deutschland, 1981, № 58); «Aber wenn man will, kann man sich an solch einem Stapel auch lange festhalten, festgucken, festlesen» (NDL, 2005, 9)

Особливий інтерес становлять випадки каламбурного словотворення, коли словотворчі засоби виконують функцію вираження суто індивідуальної думки, тобто афективного і естетичного змісту, реалізують стилістичний комічний прийом та прийом гротеску.

На підставі аналізу наведених вище прикладів можна зробити такий висновок: оказіональні слова, авторські неологізми, потенційні похідні слова з чітко членованою внутрішньою формою не виникають і не вживаються в тексті внаслідок мовної гри, як проба словотворчих сил індивіда, як мистецтво словесної творчості заради мистецтва, не є результатом механічної реалізації словотворчих закономірностей, правил, норм. Вони утворюються й функціонують у рамках зв’язного цілого, зумовлені цим цілим. Будучи невід’ємною стильовою рисою, стилістичним елементом тексту, вони несуть у собі відбиток експресивності, незвичності, зупиняють автоматизм сприйняття мовлення і націлені на самовираження чи на особистісне вираження[7, 305]. Їх уживання завжди має на меті досягнення часткових комунікативних завдань автора висловлювання в процесі розгортання основної тези, теми тексту. Тим самим підтверджується висновок С.Ульмана про великі стилістичні можливості морфологічної і семантичної мотивації слів[11].

На окремий розгляд заслуговує питання про роль і місце словотворчих засобів у композиційному розгортанні тексту.

Отже підбиваючи підсумок викладеного, відзначимо таке:

1. Спільним для усіх трьох виділених комунікативних функцій словотворчих засобів і моделей є те, що вони ґрунтуються на об’єктивних властивостях похідних слів як особливого типу мовних знаків. До числа таких властивостей належать членованість, відтворюваність, реляційний характер значення, семантичні кореляції з мовними одиницями інших рівнів, входження до різних структурно-семантичних рядів протиставлень [«кореневе слово (твірна основа)» – похідне слово; «похідне слово – однокореневі похідні слова», «похідне слово – одномодельні похідні слова»], абстрагувальний, узагальнювальний характер словотворчої семантики, здатність похідних слів до семантичного розгортання.

2. При «виході» словотворчого аналізу в текст відбувається своєрідне «переоцінювання цінностей»: головним об’єктом дослідження стають не лексикалізовані чи канонізовані похідні слова, а потенційні й оказіональні утворення, авторські неологізми чи ж такі словотворчі одиниці, які, хоча й увійшли в мовний ужиток, сприймаються як членовані, конструйовані.

3. Похідні слова розглядаються не як готові, дані в системі мови елементарні відтворювані «згустки» змісту, а як одиниці, що виникають у процесі конструювання мовного змісту, що реалізується в ході мовленнєвої діяльності для досягнення часткових комунікативних цілей.

4. Сказане вище не тільки не виключає можливості використання старої форми з новим осмисленням, протиставлення лексикалізованого й оказіонального, а, навпаки, має на увазі таку можливість.

5. Словотворення в мовній діяльності варто розглядати як один з різновидів комунікативної номінації для реалізації мовної діяльності, в основі якої лежать динамічні стереотипи словотворення, що існують у свідомості носіїв мови і відображають структурно-семантичні моделі творення нових слів, що склались у тій чи тій мовній системі.


Література

  1. Кожевникова Кв. Об аспектах связности в тексте как целом/ /Синтаксис текста/Отв. ред. Г.А. Золотова. - М: Наука, 1989. - С 49-67.

  2. Лурия А. Р. Язык и сознание. - М.:МГУ, 1998. – 335 с.

  3. Риффатер М. Критерии стилистического анализа//Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. IX. - М.: Прогресс, 1980. - С. 73.

  4. Сахарный Л. В. Словообразование в речевой деятельности (Образование и функционирование производного слова в русском языке): Дис. … д-ра филол. наук. - Л., 1979. – 321 с.

  5. Смирнов А. А. Проблемы психологии памяти. – М.: Просвещение, 1966. – 422 с.

  6. Степанова М. Д. Методы синхронного анализа лексики (на материале современного немецкого языка). - М.: Высшая школа, 1968. – 201 с.

  7. Ханпира Эр. Окказиональные элементы в современной речи// Стилистические исследования (На материале современного русского языка). - М.: Высшая школа, 1972. –

С. 305.

  1. Agricola E. Vom Text zum Thema//Studia grammatica. - XI. – Berlin: Akademischer Verlag, 1976. - S.13.

9. Danes F. Zur semantischen und thematischen Struktur des Kommunikats// Studia grammatica. - XI. – Berlin: Akademischer Verlag, 1976. - S. 84.

10. Schippan Th. Einführung in die Semasiologie. – Leipzig: VEB Bibliographisches Institut, 1972. – 246 S.

11. Ullmann, St. Stylistics and Semantics// Seymour Chatman (ed.)/Literary Style: A Symposium. – London – New York: Oxford University press. – 1971. P. 133– 155.

Кульчицький Віктор Іванович

Національний авіаційний університет

Гуманітарний інститут, кафедра іноземної філології, старший викладач

-Тел: 097- 511-04-48

-E-mail: SHK_KIEV@UKR.NET








Каталог: bitstream -> NAU
NAU -> Методичні рекомендації до написання узагальнюючих реферативних робіт до заліку з фахової дисципліни
NAU -> Методичні рекомендації з підготовки студентів до практичних занять з навчальної дисципліни «Проектвання»
NAU -> Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів з дисципліни «Міжнародне право» для студентів 2 курсу
NAU -> Методичні рекомендації для підготовки студента до практичних занять з дисципліни «Міжнародно-правові норми інформаційної діяльності в галузі авіації та космонавтики»
NAU -> Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету
NAU -> Навчальна програма
NAU -> Методичні рекомендації для підготовки студента до практичних занять з дисципліни «Міжнародне право»
NAU -> Методичні рекомендації для самостійної підготовки до занять студентів

Скачати 136.53 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка