Символ саду в творчості Т



Скачати 47.87 Kb.
Дата конвертації14.05.2019
Розмір47.87 Kb.

Колкутіна Вікторія Вікторівна,

Семенова Аліса Євгенівна

Південноукраїнський національний педагогічний університет, м. Одеса
ФОЛЬКЛОРНИЙ ОБРАЗ САДУ В ТВОРЧОСТІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Задля відтворення власної концепції світобачення та світосприйняття, з метою увиразнення власного громадянського кредо, естетичних поглядів, українські та світові митці зазвичай романтичного напряму послуговувались краєвидами довкілля, образами природи, серед яких найуживанішими виступають концепти сонця, гір, долини, саду, пустелі тощо. Сучасні літературознавці ґрунтовно та цікаво досліджують категорії природи як одного з основних світоглядних і екзистенціальних понять у творчості Т.Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, поетів- “молодомузівців”, а також Олександра Олеся, Миколи Вороного [2], у компаративному аспекті зіставляють концептосферу у поезіях вітчизняних і світових письменників.

Як зазначає Л.Шевченко, «взаємовідносини світів поезії і природи давні і різнопланові. Природа увійшла у літературу широким спектром образів, моделей, тем, мотивів, деталей. Серед багатства матеріалу довкілля у літературі здавна займає чільне місце образ саду. Очевидно, що його популярності сприяв глибинний зміст, смислове навантаження (широке розповсюдження у фольклорі, використання у християнській символіці), а також гнучкість та еластичність, що дозволяли надавати цьому топосу нових значень і збагачувати їх» [3, 31].

За своїм філософським і художнім навантаженням концепт саду у творчості Т.Г.Шевченка має фольклорну ґенезу (як і образ хати або сонця), але й уособлює вільний дух та небезпечну стихію, він романтизований та символічний, бо виступає в багатьох значеннях, у тому числі вказує на поетів непокірний, незламний світогляд.

Дослідники творчості великого Кобзаря Ю.Барабаш[1], Л.Шевченко [3] стверджують, що в шевченковій картині світу сад – один із домінантних образів, рівномірно поширений практично в усій його творчості. Огляд використання Шевченком образу саду переконує в тому, що в основі його, як і багатьох інших, лежить три джерела: Біблія, фольклор і літературна традиція. У Біблії первісне й основне значення саду – створений Богом рай, відділений від довколишнього ворожого, чужого середовища. Художнє значення саду як раю, райочку – також одне з основних у Шевченка: “Поставлю хату і кімнату, / Садок-райочок насаджу. / Посиджу я і походжу / В своїй маленькій благодаті. / Та в одині-самотині / В садочку буду спочивати.” (“Л.”) [4, 51]. Прикметно, що в цьому значенні сад у Шевченка завжди асоціюється з душевним спокоєм, благодатним настроєм, цілковитою гармонією [1], [3]. Ці ж критики слушно зауважують, що близьким Шевченкові було зображення саду – раю як місця щасливого, ідилічного кохання (поема “Невольник” та ін.). Семантика саду як земного кохання набула в Шевченка особливого поширення. Варто наголосити: до нього згадане значення саду було невідоме українській літературі, що знала лише барокову символіку. Тут помітний потужний фольклорний вплив, що відчутно дав про себе знати й в інших смислових варіаціях саду в поета [1,56]. Сад як місце зустрічі закоханих, символ любощів простежується вже від ранніх творів: “За карії оченята, / За чорнії брови / Серце рвалося, сміялось, / Виливало мову, / Виливало, як уміло, / За темнії ночі, / За вишневий сад зелений, / За ласки дівочі...  (“Думи мої, думи мої...”) [4, 43]. Зазначені нами дослідники стверджують, що інше значення саду – це місце нечистого, позашлюбного кохання – також зумовлене залежністю від Біблії. Тема гріховного кохання набуває розвитку в поемі “Сотник”, де основне місце дії – садок; близьке до цього змалювання саду і в поемі “Петрусь”. В обох творах сад, садочок виступають не пасивним тлом людських пристрастей, однаково ганебних як із погляду моралі, так і громадської думки.

Показова в плані художніх особливостей зображення саду поема “Катерина”, де сад – образ багатогранний: спершу це місце любощів, потім – громадського осуду (“Пішла б в садок поплакати, / Так дивляться люде”), і нарешті – молитви (“Пішла в садок у вишневий, / Богу помолилась”). Своєрідним евфемізмом тілесного кохання в Шевченка виступає вислів “ходити у садочок” (у поемах “Катерина”, “Титарівна”, поезії “І багата я” та ін.). Сад також асоціюється, крім любощів, із дівочою красою: у садочку цвітуть дівчата (“Полякам”), замолоду “по садочку походжала, / Квітчалась, пишалась” героїня поеми “Відьма” тощо [4, 76].

Не можна не зауважити, підкреслює Л.Шевченко, що прикметною особливістю селянського обійстя завжди була неодмінна наявність саду поряд із хатою. Українській ментальності притаманна сакралізованість саду, адже це місце відпочинку, усамітнення тощо. Годі собі уявити селянську хату без зеленого садочка, у комплексі вони становлять мікрокосм селянського життя: сад біля хати – ознака добробуту, сімейного затишку, споконвічного ладу. Саме тому невипадкове зображення саду в поемах “Наймичка”, “Москалева криниця” (обидві ред.), вірші “Зійшлись, побрались, поєднались” та ін., що акцентує певний ступінь достатку, родинне щастя, душевну чистоту героїв [3, 35]. Всохлі сади стають у Шевченка символом занепаду, руйнування родинного затишку: “повсихали / Сади зелені, погнили / Біленькі хати” (“І виріс я на чужині”), аналогічне значенням має картина зарослого садочка, в якому пасуться ягнята у вірші “Не кидай матері!” – казали”, садочок коло пустки замість хати “Рано-вранці новобранці” та ін. На думку Л.Шевченко, символ спустошеного, занедбаного саду як цивілізаційний знак руйнації постає в Шевченка також із біблійної традиції [3, 40].

До контрасту зображення квітучих садів і вимерлого села вдається Шевченко в поезії “Чума”, навіяній епідемією холери в Україні: “Весна. Садочки зацвіли, / Неначе полотном укриті, / Росою божою умиті, / Біліють. Весело землі: / Цвіте, красується цвітами, / Садами темними, лугами. / А люди біднії в селі, / Неначе злякані ягнята, / Позамикалися у хатах / Та й мруть” [4, 67]. Шевченко таким протиставленням, несподіваним для читача, досягає неабиякої художньої сили та виразності зображення мертвого села [1, 79].

Одним з найвідоміших творів, у якому найповніше виявлено художнє значення образу саду, стала поезія “Садок вишневий коло хати”. Сад у цьому вірші концентрує широку палітру смислів, уособлюючи щастя, родину, Україну. «Образ вишневого садка, що з’являється в зачині, набуває емблематичного забарвлення, зумовлюючи поступове розгортання цілісної художньої картини гармонійного, ідеального сільського вечора. Досі в численних інтерпретаціях поезії невиправдано мало уваги зверталося на образ саду, насправді визначальний у структурі твору. “Садок вишневий коло хати” майже повністю реалізує справжню сутність національного буття українців [1, 105].

Аналізуючи таким чином творчість Тараса Григоровича Шевченка, можна сказати, що образ саду в його поезії за художньою місткістю наближається до символу і набуває особливого поширення.


Література:

1. Барабаш Ю. Дух животворить... // Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко. – К., 2006.

2.Вавжинська Ю.М. Тарас Шевченко і польський романтизм (топіка і символіка профетизму, лицарства, тиранії): автореф. дис. на здобуття канд. філолог. наук: 10.01.05 ,,Порівняльне літературознавство” / Ю.М. Вавжинська. – Київ, 2006. – 20с.

3. Шевченко Л. Лінгвістична інтерпретація символіки Тараса Шевченка: Сад // Шевченкознавчі студії: Зб. наук. пр. – К., 2001. – Вип. 3.



4. Шевченко Т. Повне зібр. тв.: У 12 т. – К., 2003. – Т. 3.





Скачати 47.87 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка