Робиться спроба з’ясувати питання, чи логіка є мистецтвом, шляхом визначення й поділу мистецтва взагалі



Скачати 425.02 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації04.01.2018
Розмір425.02 Kb.
  1   2   3

Розділ перший
РОБИТЬСЯ СПРОБА З’ЯСУВАТИ ПИТАННЯ, ЧИ ЛОГІКА Є МИСТЕЦТВОМ, ШЛЯХОМ ВИЗНАЧЕННЯ Й ПОДІЛУ МИСТЕЦТВА ВЗАГАЛІ

Всі розуміють під назвою «мистецтво» всі види знань і вважають мистецтвами фізику, метафізику, а також інші споглядальні науки. Проте ті, хто хоче висловлюватись точно, одні з них називають мистецтвами, інші — науками.


Мистецтво визначають так: «Мистецтво є зібрання багатьох універсальних понять про одну річ, спрямованих до однієї якоїсь мети, корисної для життя». Сказано: «зібрання багатьох понять», тобто інтелектуальних надбань, щоб мистецтвами не могли називатись розрізнені знання, і щоб відрізняти від мистецтва прояви інших здатностей, якими є воля й відчуття.
Додано: «про одну річ», тобто про одну матерію, бо якщо з багатьох знань складається одне мистецтво, то воно повинно мати певну єдність, інакше воно вже не буде діалек\28\тичною єдністю, чи риторичним мистецтвом, але якими завгодно навмання зібраними до купи знаннями.
Але ця єдність не випливає із суб’єкта зв’язку, тобто інтелекту, в якому перебувають такі знання. Навпаки, усі випадково зібрані знання утворюють мистецтво, але з об’єктивної речі або матерії. Єдність же матерії не повинна бути одиничною, але такою, якої вимагає єдність [мистецтва], як можна бачити вище у другій книжці, тобто вона повинна бути формальною або абстрактною.
Бо кожне мистецтво і наука (за винятком самої теології) всю природу розглядають саме так, як тут ми сказали. Звідси й поняття мистецтва називаються універсаліями і через це мистецтво й наука відрізняються від таких знання й досвіду, які звичайно мають справу з одиничними судженнями, хоч окремі автори висувають інші ознаки для розрізнення. Проте для єдності мистецтва цього не досить, бо, крім того, треба, щоб навколо одного поняття групувались всі інші, /12/ підпорядковуючись, таким чином, одній певній меті, і це також додано до визначення. У противному разі риторика нічим не відрізнялась би від діалектики, крім застосування, оскільки матерією обох є мова. Відрізняються ж вони тим, що одна й друга мають різну мету й призначення.
Під метою ж тут повинна розумітись найближча й споріднена такому мистецтву здатність, яка випливає безпосередньо із суми таких понять, як переконання словом у риториці, уміння правильно і безпомилково вести диспут у діалектиці, говорити й розважати у поезії тощо. Не обминається і загальне, таке як щастя людського життя або прославлення бога, бо на цю мету спрямовують свої настанови усі мистецтва, проте це не усуває їх різноманітності. Стосовно мети, яка полягає в користі для людського життя, то це додається тому, щоб з кола мистецтва виключити ті уміння, які вигадані на загибель людям, наприклад, чарівництво, або такі, що не дають жодної користі і служать вправами для людей, яким зовсім нічого робити, як, наприклад, пристрасть Доміціана вбивати мух, яку швидше слід назвати байдикуванням, ніж заняттям.
Небезпідставно слід додати, що всі подібні поняття ніколи не бувають помилковими, але, як це легко зрозуміти зі слів визначення, спрямовані саме до мети.
Проте є така, кому не подобається це визначення головним чином з тих міркувань, що, по-перше, мистецтво притаманне й божому розумові і при цьому є зібранням понять. Це закиди противників.
* Закиди.
Але вони не мають правильного \29\ уявлення про мистецтво, бо, грунтують його на хибних засадах. Однак, оскільки мистецтво дійсно займається іноді несправжніми поняттями, то ми бачимо, що є багато мистецтв, які мають справу з такими речами, які можуть бути й не бути, і це визначає сам Арістотель (кн. VI, розд. 43).
Очевидно, не варто й говорити, що мета мистецтв — бути корисними для життя, бо шкідливі мистецтва не є справжніми мистецтвами, подібно до того, як той самий Арістотель (кн. VI, розд. 3) /12зв./ розподіляє інтелектуальні навики на розуміння, знання, мудрість, розважність і мистецтво. Шкідливі ж мистецтва є інтелектуальними навиками: але не мають відношення до розважності, розуміння і мудрості, отже, [не] повинні відноситись до мистецтва і знання.
Крім того, якщо у митця ціниться не бажання, а винахідливість, то, звичайно, більше засуджується той митець, який грішить лроти своєї волі, ніж той, що грішить навмисне. Бо ж перший звинувачується у недосвідченості й має провину перед мистецтвом, а другий — у злочині, який суперечить богові й здоровому глуздові, проте не шкодить мистецтву. Звичайно, ця властивість не повинна відноситись до мети мистецтв, так само як, здається, немає ніякої різниці, корисна, чи шкідлива мета будь-якого знання. Додай до цього, що погані люди можуть зловживати будь-якими найкращими мистецтвами на шкоду собі, і звичайно, так і роблять, але від цього мистецтва не вважаються негідними. Це закиди.
* Спростування закидів.
Вони спростовуються таким чином: по-перше, немає потреби доводити, що навіть найпростіше мистецтво є мудрість у божому розумі, але бог не має відношення до визначення, яке стосується лише людських мистецтв, а саме тих, які були відомі античним філософам, і які вони намагалися визначити. Є й такі, які хочуть під мистецтвом розуміти не формальне зібрання понять, а об’єктивне, тобто: не накопичення багатьох збережених інтелектуальних надбань, але багатьох предметів, які зводяться до одного або багатьох надбань. Кажу «багатьох предметів» не щодо виду, а щодо кількості.
Антецедент другого закиду спростовується так, що хоч мистецтво має справу з речами, які можуть бути і можуть не бути, воно, однак, не настільки займається ними, щоб від них залежала його істинність, але щоб їх істинність залежала від нього. Адже те, що утворюється за допомогою мистецтва, стає предметним тоді, коли воно виробляється згідно з правилами мистецтва. /13/ Цього вчить Арістотель («Етика», кн. VI, розд. 4). Та проте ця оцінка зобов’язана своєю правильністю тим речам, які вона розглядає; якщо вона виходить з того, \30\ що вони існують у собі самих, то вона правильна, а інакше — вона хибна.
На третій закид даси таку відповідь: визначення розглянутих мистецтв тут було дане не лише з огляду на їх суть, але і з огляду на те, яке місце вони посідають у громадському житті, або швидше було висловлено визначення і разом з тим закон, яким керуються мистецтва. А шкідливі мистецтва не є корисними і треба заперечувати їх право на існування в суспільстві. З цієї причини автори цього визначення вказували, що вони не гідні навіть називатись мистецтвами. Крім того, філософи-стоїки відносили мистецтва до числа чеснот. Чеснотам же властиве приносити щось добре, що узгоджується з природою [людини]. Це визначення походить з вчення стоїків, як свідчить [Ціцерон] («Вчення академіків», кн. IV). Стосовно твердження, за яким більше слід засуджувати митця, котрий грішить проти своєї волі, ніж того, котрий робить це з власної волі, то воно справедливе, бо він більше поступається своїм талантом, а не чесністю задуму, і мистецтва не перестають бути мистецтвами, якщо ними хтось зловживає і, звичайно, з цієї причини вони не стають поганими. Отже, ми заперечуємо «е ті мистецтва, якими можемо зловживати, але ті, якими нам перешкоджають користуватись за законами здорового розуму.
Тепер * перейдемо до розподілу мистецтва, який може розглядатись як троякий:
1) з огляду на речі які мають відношення до мистецтв,
2) з огляду на мету, яку вони переслідують,
3) з огляду на ступінь або важливість, який кожне з них посідає.
Отже, перший розподіл на підставі речей або матерії є такий: одні мистецтва мають справу з мовою або зі зовнішньою, за допомогою якої ми повідомляємо іншим почуттям нашої душі, або з внутрішньою, за допомогою якої розум розмовляє сам з собою. Інші ж мистецтва відрізняються від речей так, як річ від мови, а через те, що сама мова також є річ, перші, звичайно, називають мовними, а останні — реаль ними. ** Є три мовних мистецтва: граматика, риторика й діалектика; до риторики також належать історія й поетика; групу ж реальних мистецтв ми розглянемо далі. /13зв./
* Розподіл мистецтв. Перший розподіл.
** Другий розподіл.
Другий поділ мистецтв заснований на їх призначенні і є такий: одні мистецтва є практичними, інші теоретичними або споглядальними. Практичні — це ті, метою яких є певний твір мистецтва. Теоретичні — ті, метою яких є лише пізнання істини. І тому, що практичні мистецтва керують нашими діями, \31\ одні з яких, коли вони відбуваються, перебувають в самій людині і не залишають після себе свого витвору, а інші — переходять і залишають щось після їх застосування, то практичні мистецтва є двоякими. Ті, що зводяться до іманентних дій, звуться діяльними або активними; ті ж, що полягають у перехідних діях, звуться продуктивними або виконавчими.
Одні з активних мистецтв мають відношення до інтелекту, інші — до волі, ще інші — до фізичних дій. До інтелектуальних мистецтв належать риторика, діалектика, граматика, до вольових — моральні науки, і таких є три види: етика, яка встановлює звичаї людей, економія, яка подає правила ведення господарства, політика, яка дає настанови щодо управління державою, республікою, царством, імперією. Видів же політичного ладу нараховується п’ять: монархія, яка є владою одного, аристократія, яка ставить на чолі всіх справ аристократів, демократія, яка є владою всього народу, олігархія — влада небагатьох багатіїв і правління, яке являє їх комбінацію. Щодо мистецтв, пов’язаних з фізичними діями, то їх не так багато, хоч видів їх чимало, наприклад, акторське мистецтво, мореплавство, мистецтво виховання тощо. Види ж продуктивних мистецтв ми розглянемо далі. Споглядальні ж мистецтва, звичайно, поділяються на природні й надприродні. Природних мистецтв є три: фізика і метафізика, які обидві є простими мистецтвами, і математика, яка, зі свого боку, поділяється на арифметику, геометрію, оптику, музику й астрономію; надприродним же мистецтвом є свята теологія.
Третій поділ: з уваги на важливість мистецтва [поділяються на] вищі і нижчі. /14/ Вищими мистецтвами є теологія, метафізика, етика й філософія. Нижчих, як ми зараз побачимо, налічується 14. Але слід знати, що їх різноманітність випливає з речей, з якими має справу мистецтво, і з переваги мети, як це само собою зрозуміло. Нижчих є два види: вільні мистецтва, які керують вільною частиною людини, або ж гідні вільної людини. [Їх є сім], до цих семи належать: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика і астрономія. І рабські мистецтва, які грунтуються на рабській і найманій праці. Їх теж сім: сільське господарство, мисливство, військова справа, мореплавство, хірургія, ткацтво і ковальство, про які можна мати поняття з цих віршиків:

Мова, троп, розум, число, звук, кут, зірки,


Село, ліс, зброя, корабель, рани, вовна, коваль.

Через мову тут позначається граматика, через троп — риторика, через розум — діалектика і у той же спосіб інші мистецтва. Проте слід знати, що багато мистецтв тут не згадано, але, \32\ можливо, до них можна віднести й інші, як до мисливства — рибальство, до ткацтва — шевство, до ковальства — склоробство, але бондарство важко віднести до будь-якого мистецтва, крім практичної геометрії.


Розділ другий


СТВЕРДЖУЄТЬСЯ, ЩО ЛОГІКА Є МИСТЕЦТВО, І ВІДКИДАЄТЬСЯ ТЕ, ЩО ЗАПЕРЕЧУЄ ЦЮ ДУМКУ

З того, що ми вже сказали про мистецтво, зрозуміло, що все, що говорилось про мистецтво взагалі, має безпосереднє відношення до знання або досвіду. Одні з мистецтв звуться чистими мистецтвами, інші ж позначаються власною назвою науки, хоч і перші і другі, як я сказав, мають спільну назву «мистецтва». Отже, тут доречно порушити питання, чи /14зв./ логіка є мистецтвом, якщо розуміти її у найширшому і загальному значенні того, що зветься мистецтвом? Далі ми окремо з’ясуємо, чи є логіка тим мистецтвом, яке заслуговує на назву науки у прямому розумінні. Щоб зручніше розв’язати це питання, зверни увагу, що найпоширеніший і найзвичайніший поділ діалектики зводиться до діалектики теоретичної і практичної, бо й у кожному мистецтві теорія певною мірою розрізняється від практики.


Теорія є те слово, або назва, або правило, за яким мистецтво пропонує певний спосіб діяти або виконувати, або теорія є сума багатьох понять, яка хоч і спрямовується на якусь справу, проте може існувати і без цієї справи. Практика ж є саме виконання справи, яке керується теоретичними правилами. Прикладом може служити мистецтво живопису. Художник спочатку уявляє в думці, яким чином він виводитиме контури і кластиме фарби. Це є настанова мистецтва, які можуть існувати без самого твору. Потім бере пензель, проводить лінії, розфарбовує. Це вже втілення і застосування цього ж мистецтва. Те саме має місце і в діалектиці, бо хто її знає, спочатку, наприклад, утворює у своїй голові судження. Силогізм, наприклад, Barbara, повинен складатись з трьох загальноствердних суджень, побудованих у певний спосіб. Таке судження є актом самого мистецтва і може існувати в голові діалектика без силогізму, окремо, а згодом, шляхом інших різних лій, створює силогізм за правилом першої дій. Отже, першою дією є дійова теорія і знання, з якого починається ця дія. Така діалектика називається теоретичною. Наступна дія — це застосування теорії і знань, які \33\ є причиною цього [застосування]. Це й зветься практичною діалектикою.
Отже, це питання не про практичну, а про теоретичну діалектику, бо назва практичної діалектики не визначає якоїсь певної і спеціальної науки, але узгоджується з усім тим, що в своїй діяльності шукає підтримки у вказівках діалектики.
Наукою, наприклад, є фізика, яка спостерігає /15/ природу речей, але цією самою фізикою є також практична діалектика, оскільки займається пошуками істини стосовно тіла і користується визначенням, поділом і аргументацією. Те саме можна сказати про математику, метафізику тощо.
Що * ж до теоретичної діалектики, то я тверджу, що вона є справжнім мистецтвом, окремим і відмінним від інших, і доводжу це у такий спосіб: те, чому відповідає визначення мистецтва, є мистецтвом. Але діалектиці відповідає визначення мистецтва, отже, вона є мистецтвом.
* Теза.
Більший засновок тут певний, бо тому, чому відповідає визначення, заперечно відповідає визначуване, як це видно з правила визначення. Менший засновок доводиться застосуванням визначення мистецтва до діалектики. По-перше, їй підходить бути «зібранням багатьох понять» або знань інтелекту, що ясно само собою, бо у ній зосереджуються числеині настанови і правила, і той, хто ними оволодіває, досліджує якесь знання, згідне з іншими знаннями [інтелекта] придатними чи то для визначення, чи то поділу, чи аргументації. Далі, всі ці знання [інтелекту] мають у ньому єдність, бо мають справу з одним видом речі і прагнуть до однієї мети. Цією однією річчю є — операції розуму, а одна мета — їх правильність або вміння вести диспут про що скажемо нижче, де йтиме мова про предмет логіки. Згадана мета дає велику користь для людського життя, бо що може бути кориснішим, ніж звільнити людський розум від помилок і зробити його рухливим і спроможним відшукувати істини У різних речах.
Це ясніше буде встановлено в останньому розділі цієї книжки, чим ми сприятимемо доведенню істинності висунутої думки. Щодо того, що діалектика є не тільки мистецтвом, але й окремим мистецтвом і відмінним від інших (бо ми приділимо увагу і цьому нашому твердженню), то я доводжу Це таким чином. Якщо об’єкт будь-якого мистецтва відмінний від об’єктів інших мистецтв, то й саме воно є іншим і відмінним від них. Бо, як об’єкт визначає мистецтво, так і завдяки йому /15зв./ воно повинно відрізнятись від інших мистецтв. Але теоретична діалектика має об’єкт, окремий і відмінний від \34\ об’єктів всіх інших мистецтв, отже, і сама є відмінною від усіх інших. Менший засновок незаперечний, бо об’єктом діалектики є правильність операцій розуму або його вміння правильно і без помилок міркувати (це ми обстоюватимемо далі, у розд. 7). Цей же об’єкт, як відомо на основі індукції, не властивий жодній іншій галузі науки. Але розглянемо це судження, і погляньмо, що у ньому можна заперечувати. Наскільки мені відомо, ніхто не виключає діалектику з найзагальнішого переліку мистецтв. Але деякі лише навмисно не називають її серед інших мистецтв, які носять спеціальну назву «науки». Їх аргументам ми дамо оцінку далі, у розділі 4-му. Інші зараховують діалектику до таких мистецтв, які звуться мистецтвами антономастично, і відрізняють її від наук, які ми розглянемо також у розд. 4 і зробимо висновок, що діалектика є наука. Проте це твердження можуть заперечувати так:
1. Стоїки * вчили, що мистецтва — не чесноти, і ніколи не припиняли розповсюджувати це хибне вчення. Взагалі, слідом за Арістотелем, усі вчать, що діалектика не є чеснота, хоч їй і властива природа чесноти, бо ніхто не може нею зловживати або зле користуватись. Діалектикою ж, здебільшого, зловживають ті, хто, захищаючи істину, потрапляють у скрутне становище. Через це вона не буде зараховуватись до мистецтв.
* Закиди проти нашої тези.
2. Проти ж того, що вона відрізняється від інших мистецтв, заперечують так. Платон у «Федрі» твердить, що діалектика є дослідження високих матерій. Віл же («Держава», кн. VII) вчить, що діалектика є вершиною всіх наук. Звідси випливає, що діалектика причетна до решти наук, про що твердить попереднє судження Платона, і стоїть поруч з метафізикою, що видно з наступного.
3. Далі, заперечує значення мистецтва і той, хто вчить, що діалектика /16/ не має певної матерії, або предмету, але відкриває шлях до основи всіх методів, тобто допомагає у будь-якій справі, як він сам пояснює («Метафізика», кн. IV, розд. 2). Науки також відрізняються між собою матерією і предметом, як вчить Філософ («Друга аналітика», кн. І, розд. 13), а ми стверджували вище. Звідси можна вважати за аксіому, що дія визначається предметом, тобто ті дії відрізняються між собою за видом, у яких різні предмети, а види запозичують свою специфічну відмінність від дій. Отже, діалектика не відрізняється від інших наук.
4. Те, що дає однакові наслідки, є однаковим. Але діалектика дає однаковий наслідок з будь-якою наукою, і це погоджується з умовою, яка висувається у правильному сило\35\гізмі. Бо, якщо ми погоджуємось, то виникає дві суперечності. По-перше, сл.ід знати, чи правильний антецедент, який належить не до діалектики, а до тієї науки, матерія якої розглядається. По-друге, ми повинні бути певні у правильності логічного виведення, яке належить до діалектики, отже, і так далі.
Цю суперечність я розв’язую так. * По-перше, кажу, що мистецтва є розумовими чеснотами, а не є моральними категоріями, або такими, які містяться у волі. Адже за природою існують лише моральні чесноти, і ними ніхто не може зловживати, якби навіть хотів. Цим самим, коли хтось бажає застосувати розсудливість, наприклад, для обдурювання інших, то це не є розсудливість, а вада, її протилежність — хитрість. Але ж чеснота, що міститься в розумі, не має такої властивості. Тому ніщо не може перешкодити діалектиці бути чеснотою. Крім того, можна сказати, що ніхто неспроможний зловживати діалектикою, незалежно від того, чи істинними, чи хибними аргументами він оперує. Бо якщо оперує істинними аргументами, то не зловживає, якщо хибними, то не додержується правил діалектики, але навчає хибам, яких діалектика вчить уникати або викривати їх.
* Закиди спростовуються.
По-друге, відповідай: у цитованих з Платона місцях мається на увазі не теоретична, а практична діалектика, тобто застосування діалектичної науки при дослідженні високих матерій, бо береться вона у широкому розумінні для пізнання будь-яких речей і наук, які докладно розглядаються. Отже, назва діалектики може пасувати головним чином першій філософії, або метафізиці.
На це твердження Арістотеля у той же спосіб /16зв./ слід відповідати. Практична ж діалектика (про яку мова тут не йде) відкриває шлях іншим наукам для пізнання істин. Теоретична ж, хоч і підпорядкована тій же меті, але як дальшій, бо найближча її мета — правильність розумових операцій. На третє заперечення я розподіляю більший засновок: «те, що дає однаковий наслідок, коли однакові складові частини, є те саме». Питання про те, чи може бути однаковий наслідок двох однакових причин, має відношення також до фізики. Те, що з приводу цього стверджують одні, заперечують інші. Для нас тут не місце вирішувати цю суперечку. Бо я категорично заперечую, що те, що дає однаковий наслідок, коли складові частини неоднакові, може бути однаковим між собою. Та чи ж тепло і вологість не приводять до однакового наслідку, наприклад, проростання [насіння], проте воли відрізняються одне від одного. Робити ж однаковим \36\ означає діяти так, щоб ціле підпорядкувалось окремій речі, неоднаковим же — означає з’ясувати причину окремої частини суті.
Такий же розподіл я застосовую до меншого засновку. Діалектика і будь-яка наука приводять до однакового наслідку, а саме: погодження висновку. Я заперечую однакові складові частини і припускаю неоднакові, тому- що з метою такого узгодження досліджуються і певність в істинності антецедента і правильності логічного виведення, яке було сказано вище. Якщо розглядається предмет, наприклад, фізика, то наука вказує на істинність антецедента, діалектика ж показує правильність логічного виведення, або правомірну форму силогізму, так що окремі частини погоджуються лише частково, та не тільки окремі частини. З цього не випливає, що діалектика не відрізняється від фізики або від будь-якого Іншого мистецтва. Крім того, оскільки діалектика має справу з властивою їй матерією, то, звичайно, досліджує свої поняття і на антецедент вказує лише саме логічне виведення. Вже цього самого досить, щоб вона була самостійним мистецтвом, відмінним від інших. Звичайно, будуть такі, які твердитимуть, що тут мова йде не про теоретичну, а про практичну діалектику, але мені здається, що цього не слід говорити. Бо практична діалектика лише утворює силогізм, теоретична ж вказує, яким чином його слід утворити, або яким чином він був утворений. /17/

Розділ третій


ПИТАННЮ, ЧИ ГІДНА ЛОГІКА НАЗИВАТИСЬ НАУКОЮ, ПЕРЕДУЄ РОЗВІДКА ПРО ВИЗНАЧЕННЯ І ПОДІЛ НАУКИ ВЗАГАЛІ

Вже в попередньому розділі було зазначено, що ми дали визначення мистецтва взагалі, яке відповідає всім галузям знань. Проте воно може поділятись на мистецтво наукове, тобто на таке, яке філософи удостоюють назви науки, і таке, яке звичайно називають мистецтвом. Але слово «наука» не всі вживають в однаковому розумінні. Неосвічені люди називають наукою будь-яке знання і кажуть, що знають те, що бачать, до чого торкаються або сприймають будь-яким іншим відчуттям. У філософів же наукою зветься не яке завгодно знання, але лише таке, яке породжується доказовим категоричним силогізмом. Бо правильним, за визначенням, є лише той висновок, що доводиться через категоричний силогізм, який ми вже описали.\37\


Але при такому вживанні слово «наука» знав сприймається філософами у двоякому розумінні, бо іноді береться як знання, що дається одним висновком, а іноді як вся наука чи мистецтво у цілому, яке робить певними численні поняття через категоричний силогізм, і всі ці численні знання, хоч трактують про одну річ і всі прагнуть до однієї мети, всі звуться однією наукою, як ми сказали, визначаючи мистецтво.
Крім того, слід зауважити, що наукою називаються не дише такі створені самим інтелектом знання, але й той навик, який схиляє податливий інтелект до створення цих знань. Звичайно, коли філософи сперечаються про мистецтво чи науку, то розуміють не діяльність, а саме цей розумовий інтелектуальний навик, який ми тут теж повинні мати на увазі.
Отже, прийнята в останньому розумінні наука визначається так: «Наукою називається споглядальний навик, що примушує нас непохитно і безперечно погодитись з необхідними причиново обгрунтованими висновками». Проте я не знаю, чому додають «споглядальний навик», коли всіма був прийнятий поділ наук на практичні і споглядальні, хіба що він розглядається тут у цілому. Якщо наука є «споглядальним навиком», тоді «е буде жодної практичної науки. Це визначання легко зрозуміти, якщо поновити у пам’яті те, що доведено /17зв./ вже у кн. IV, розд. 15 і 16. Таке визначення науки входить до складу вже визначеного мистецтва, бо вона є сукупність багатьох понять, але відрізняється від деяких мистецтв. Бо не всі враховують необхідні висновки і не всі користуються доказовим силогізмом, який пояснює предмет, беручи до уваги причини.
Звідси робиться неправильний висновок, що дехто хоче розуміти під назвою науки лише споглядальні науки і мистецтва, тоді як характеристика науки не вимагає, щоб вона була споглядальною, але щоб це був навик, спрямований до узгодження з необхідними причиново обгрунтованими висновками. Але, як буде доведено далі, ця риса властива як споглядальним, так і практичним наукам. Які ж саме мистецтва не заслуговують на назву науки, з’ясуєш з того самого визначення. Ті [мистецтва], яким це визначення науки не підходить, очевидно, не були науками.


Скачати 425.02 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка