На¬родознавство— це бальзам, який треба прикладати до ран нашої духовності



Скачати 89.48 Kb.
Дата конвертації10.01.2018
Розмір89.48 Kb.
ТипУрок


Інтернет – семінар з української мови та літератури


Доповідь

«Формування життєвих компетенцій школярів народознавчими засобами на уроках української мови і літератури та в позакласній роботі»

Учитель української мови та літератури

Вільшанської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Луценко Т.Г.

На­родознавство— це бальзам, який треба прикладати до ран нашої духовності.

У цьому вислові міститься глибокий смисл. Вислів насамперед констатує стан нашої духовності: вона справді занепала, рани наших душ дійсно глибокі й кровоточиві. Вони відкрилися внаслідок деформації суспільних цінностей, історичного безпам’ятства, морального й духовного зубожіння, спричинених відходом від природного народного кореня духовності, нівелюванням, затоптуванням, знищенням живлющих народних джерел,

Народознавство"—ось порятунок у вихованні учнів, ефективні ліки для наших байдужих душ. Бо народне — це завжди правдиве, істинне.

Треба якнайшвидше повертатися до виховного досвіду народу, до тих духовних коренів, з яких ростемо. Народознавство — це система фундаментальних знань про конкрет­ний народ, про особливості побуту і трудової діяльності, національний характер, психологію, світогляд, історично-культурний досвід, у тому числі й здобутки у галузі навчан­ня і виховання, а також про свій родовід, що є органічною частиною народу, про спосіб життя й виховання у сім’ях, про отчий край і все пов’язане з ним.

Рідна мова, історія, краєзнавство та етнографія, народ­на педагогіка, родинна етнопедагогіка, педагогіка народно­го календаря (включаючи народно-релігійні свята, урочис­тості, природні явища й події річного циклу життєдіяльності людей), народні моральні приписи, фольклор, різні види на­родного мистецтва (музичне, пісенне, танцювальне, декора­тивно-прикладне та інше) й художньої творчості, прогре­сивні національні традиції, звичаї й обряди, народні симво­ли та національна символіка — все це вбирає в себе одне багатогранне й містке слово «народознавство».

Джерела українського народознавства сягають сивої давнини. Протягом віків воно вироблялося, утверджувалося, відшліфовувалося й передавалося з покоління в покоління. Талановиті наші предки мали сильні традиції, звичаї, усно­поетичну творчість, різні види високохудожнього мистецтва, ефективну систему навчання й виховання.

А виховання починається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу — мови, усної народної творчості, усієї спадщини батьків, дідів. Без оволодіння в сім’ї, дит­садку, школі культурою свого народу, пізнання його само­бутнього національного обличчя, практичного продовження культурно-історичних традицій, звичаїв годі й говорити про успіх перебудови навчально-виховного процесу.

У свідомості людей, зокрема молоді, треба відродити правильне розуміння фундаментального поняття — народ­на культура, відновити його первинний зміст. Культура кож­ного народу, зокрема українського, включає в себе, крім ма­теріальної, і духовну: народну творчість, народну мораль, національні традиції, звичаї й обряди, народні знання про різні сфери життя (народне землеробство, медицина, метео­рологія тощо). Народна культура (освіта, театр, архітекту­ра, наука та ін.) відображає цілісний культурно-історичний шлях народу, зміст і дух його життя. Школа має забезпечу­вати оволодіння кожним учнем народною культурою, а на цій основі — всіма національними та загальнолюдськими цінностями.

Саме на це й спрямоване народознавство, завдяки вико­ристанню якого у навчально-виховній роботі діти розумом і серцем засвоюють народну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культуру, оволодівають уміннями та навичками трудової діяльності, фізичного вдосконален­ня.

Одним із важливих елементів сучасної освіти є виховання свідомих громадян, формування національної гідності, усвідомлення культурної скарбниці українського народу, складовою частиною якої є духовна спадщина рідного краю.

Черкащина - благословенний куточок України. Земля, яка дала світові Богдана Хмельницького і Максима Кривоноса, Тараса Шевченка й Івана Нечуя-Левицького. Та чи достатньо ми знаємо історію рідного краю, його величну культуру, його достойників? Кажуть же, що легко любити народ, важче любити якусь конкретну людину, легко любити Україну, важче любити своє маленьке село, нічим не примітну річечку, тиху й таку знайому вулицю, ясен біля батьківської хати... Кожного дня бачимо їх, і вже здаються вони нам такими буденними й нецікавими. Як же досягти того, щоб наші діти милувалися своєю маленькою батьківщиною, відчували гордість за те, що народилися й живуть саме тут, у цьому благословенному Богом краю, примножували його славу й несли по світові?

Я народилася в дорогій моєму серцеві Вільшані. Тут проходять дні й роки мого життя. І ніколи я не пожаліла про те, що живу не у великому місті, а в маленькому українському селищі, що розташоване на берегах невеличкої сьогодні річечки Вільшанки, яка віки несе свої води аж до Дніпра. І тому мені зовсім не байдуже, чи знають мої земляки історію нашого села. Чи відають, що назване воно на честь своєї засновниці - доньки Ярослава Мудрого Олісави (Ольші)? Чи знають, що за часів козаччини містечко Вільшана мало велику укріплену фортецю зі своєю сотнею і сотенним отаманом? Що наша маленька засмічена річечка, у якій тепер плавають лише гуси, була колись судноплавною?

Багато втрачено і в часі, і в пам'яті... А її, оту історичну пам'ять, маємо якось відродити, бо лише зацікавленість минулим свого народу, уміння знайти в глибинах її позитивне й пізнавальне може служити повчальним уроком чи прикладом для нас, нащадків. Інтерес до минувшини, потреба відчувати себе причетним до багатовікових надбань рідного народу, відчуття себе його часточкою - головні ознаки сформованої життєздатної нації. Життя доводить, що лише ті народи живуть добре, які мають високу національну свідомість. А вона буде такою тоді, коли про неї послідовно й цілеспрямовано дбатимуть і батьки в родині, і вихователі в дитсадочку, і ми, учителі, у школі.

Для себе головним завданням вважаю виховання в учнів глибокої поваги до історії, культури, мови й традицій українського народу на прикладі минувшини рідного краю. Вважаю, що на кожному уроці повинен бути присутній краєзнавчий матеріал, бодай хоч одне речення нагадає «хто ми, чиїх батьків діти». Намагаюсь не просто дати готову інформацію, а зорганізувати її пошук, привести дитину до відкриття, провокую потребу творити самому.

Зупинюся на окремих моментах мого досвіду краєзнавчої роботи з учнями. Перш за все - це урок рідної мови. Для кожного класу відповідно виучуваної теми підготувала роздатковий матеріал. Виконуючи мовне завдання, дитина прочитає слово, речення, текст, який залишиться в пам'яті. Під час вивчення теми «Діалог» у 5 класі пропоную такі картки для індивідуальної роботи:


Завдання 1. Складіть діалог, доповнивши відповідями подані питання. Доповніть запропонований діалог самостійно складеними репліками.

- Олю, а які звичаї, пов'язані зі святкуванням Різдва, ти знаєш?

- Ой, як цікаво! Від кого ти це почула?

  • Добре, що в нас є бабусі.

  • Давай попросимо їх навчити нас колядок.

Завдання 2. Використовуючи подані слова, складіть і попарно розіграйте за особами діалоги ( на 6-7 реплік), які могли б відбутися під час зустрічі з ветераном Великої Вітчизняної війни й п'ятикласником у день визволення Вільшани від фашистських загарбників.

Шановний ветеране, вітаю Вас, цікава зустріч, 5 лютого 1944 року, чи пам'ятаєте Ви, зринуло в пам'яті, незабутній день, тяжкий бій, дякуємо за мужність, бажаємо здоров'я та довголіття.

Також для кожного класу підготовлені матеріали для аудіювання та мовчазного читання на краєзнавчі теми. Пропоную Вашій увазі такі матеріали для 9-11 класів. Читаючи чи слухаючи текст дитина мусить запам'ятати його зміст, щоб дати відповіді на питання тесту. При потребі (чи на уроці, чи просто в приватній розмові) сприйнята інформація зрине в пам'яті й буде використана.

Під час роботи над описом пам'ятника за власним спостереженням у 8 класі я запропонувала дітям звернути увагу на пам'ятник Максимові Кривоносу, який стоїть біля нашої школи. Спрямувала їх на пошукову роботу, давши завдання віднайти розповіді про нього в народних думах і піснях, відвідати місцевий краєзнавчий музей, знайти його портрет пензля відомого черкаського художника Данила Нарбута. Про зацікавленість восьмикласників славним земляком, вірним соратником Богдана Хмельницького, свідчать і активна робота на уроці, і прекрасні твори - описи.

На уроках літератури пропоную учням виступи з повідомленнями за наслідками власних досліджень, глибшого опрацювання виучуваних тем. Так наприклад, готуючись у 9 класі до уроку на тему «Весілля», діти записали від старших членів родини елементи весільного обряду, характерні для нашого села. На урок я запросила жінок старшого віку, які виконали чимало пісень і навіть, згадавши молодість, показали кілька моментів цього величного й дуже символічного дійства. Вивчаючи творчість І.Нечуя - Левицького, десятикласники склали карту «Географія Черкащини у творах І.С.Нечуя-Левицького». Діти були вельми здивовані, що й нашу Вільшану згадав він у повісті «Бурлачка». Урок на тему «Життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка» провели з дев'ятикласниками в музеї поета в сусідньому селі Шевченковому.

Закінчивши з п'ятикласниками вивчення легенд, я запропонувала дітям попитати дома старших, відвідати з батьками краєзнавчий музей і скласти

власну легенду про походження назви нашого селища. Діти робили дослідження з великим інтересом. Наслідки були дуже плідні. Дехто з них пов'язував походження назви із заростями вільхи на берегах нашої річечки, частина дітей пояснювала слово Вільшана як похідне від слів воля й шана. Ось легенда, яку склала учениця 5 класу.

Звідки походить назва нашого селища


Було це майже тисячу років тому. Земля, де знаходиться наше селище, належала могутній державі, що називалася Київська Русь. Правив нею князь Ярослав. За його любов до книг і пошану до освіти народ назвав його Мудрим. І мав князь Ярослав доньку - красуню Олісаву (Єлисавету). Була вона дуже гарною, освіченою й доброю. Прості люди, яким вона завжди допомагала в біді, називали її ніжно Ольша. Під час однієї мандрівки південно-східними землями Русі побачила дівчина дуже мальовниче місце. Серед густих зелених заростей спокійно текла широка ріка, на лівому березі її було невелике поселення. Ольша наказала зробити укріплення, щоб можна було зупинитися відпочити, не боячись ворожого нападу. Так з'явився у нашому краї Ольшин острожок.. Поступово ця назва перейшла в Ольшану.

Звертаю вашу увагу, що до пошукової роботи були залучені й діти, і їх батьки. Я думаю, що така спільна родинна робота зблизила їх духовно, заклала певний підмурівок формуванню національної свідомості.

У роботі зі старшокласниками я практикую завдання випереджувального характеру. Це може бути ознайомлення з історичними місцями чи пам'ятками рідного краю, що згадуються в художній літературі ( маєток пана Енгельгардта, де козачкував Тарас Шевченко), пошук та дослідження усної народної творчості ( пісні та думи про Максима Кривоноса), запис розповідей старих людей про місцеві звичаї, обрядова творчість ( весілля, колядки, щедрівки) тощо. Звичайно, це досить складна робота, вона не кожному учневі під силу. Тому намагаюся давати диференційовані завдання, враховую обсяг і складність пошукової роботи. Одна дитина здатна лише записати від бабусі слова пісні на запропоновану тему, а інший учень спроможний опрацювати кілька джерел, зробити узагальнення й написати дослідження на тему «Шевченко і Вільшана». Але кожен з них досяг успіху . Тільки така робота буде цікавою, викличе справжній інтерес учнів до історії, культури малої батьківщини, глибоке розуміння дітьми того внеску митців слова, який вони зробили в українську й світову літератури.

Щось уже досягли, до чогось прагнемо. Головне діяти, а не стояти в безвірі, опустивши руки. Нелегко протистояти засиллю зарубіжних бойовиків, музики, літератури. Але мусимо відстоювати своє, рідне, нашу Україну.



У кожної людини є святе, дороге серцю місце, де вона народилася, провела свої дитячі роки. Так, як птахи вилітають у вирій із рідного гнізда, так і наші учні вийдуть у самостійне життя з рідного дому, рідної школи, рідного села. І цей дорогий серцю куточок батьківщини назавжди залишиться в їх пам'яті й серці лише тоді, коли вони будуть прилучені до духовної скарбниці національної культури рідного народу, складовою частиною якої є духовна спадщина рідного краю. Молодь, яка добре знатиме історію рідного краю, його звичаї й традиції, сприйме систему моральних цінностей рідного народу, побудує й нову Україну.



4




Скачати 89.48 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка