Національна Академія Наук Укаїни



Скачати 232.97 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір232.97 Kb.
ТипКартка

Національна Академія Наук Укаїни

Київський Унівеситет Права

Кафедра гуманітарної дисципліни

Залікова робота на тему:

Міста і села України. Київська область Броварський р-н,село Требухів.

Виконала студентка 1 курсу

Група МП-12

Сом Оксана

Київ-2011

Вступ


1.Візитна картка села Требухів.

2.Історія Требухова.

3.Визначні люди с.Требухів.

4.Покровська церква с. Требухів.

5.Історія Требухівської школи.

1. Візитна картка села Требухів.

Требухів відомий з початку XVII століття.Площа землі у межах сільської ради становить 5344.6 га. Відстань від села до Броварів -9 км,до залізничної платформи «Княжичі»- 6 км, до Києва -17 км.

Грунти в основному суглинисті ,ландшафт-рівнинний, клімат помірний. В ареалі Требухова налічується до десятка озер. За межами села на площі 3.7 га діє піщаний кар’єр.

Базовим підприємством є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Требухівське»,яке спеціалізується на вирощуванні овочів у відкритому і закритому грунтах,а також займається тваринництвом, садівництвом і зерновими культурами.

У господарстві є консервний цех з переробки овочевої та м'ясної продукції.

У селі мешкає 6547 осіб. У СТОВ «Требухівське» працює 328 сельчан, а за межами Требухова-1594.

За станом на 1 липня 2003 року 9 требухівців займалися підприємницькою діяльністю, як фізичні особи.

2.Історія Требухова

Не дні ідуть-ідуть в безсмертя люди,

Не час іде-йдемо у вічність ми.

Усе мине.І нас колись не буде.

Боги і ті вмирають між людьми.

Микола Сом.

Історія Требухова заходить у далеке минуле.У 1957 році в урочищі Городчани було знайдено знаряддя праці первісної людини періоду пізньої бронзи (кам'яний молот).

Територія, де пізніше виникло село, булла зручна для життя людей.Це й лісиста місцевість, у якій переважали дубові гаї з численними болотами та озерами; хороші родючі грунти і близькість до Дніпра.

У XIV-XVI ст. цей край захопила Києво-Печерська лавра. Правителі лаврських монастирів не забороняли людям заселяти її землі.Монастирі з населених пунктів,що виникли,створювали свої вотчини.

За таких умов на початку XVII ст. виникло село Требухів. За народними переказами, його заснував збіглий селянин (козак) на прізвище Треба. Недалеко від річки Стариці на березі озера він заснував хутір, який став називатися Требни (Трубухів). Першими жителями його стали родичі Треба,а згодом й інші селяни,які тікали від польської шляхти.Тут були вихідці з Борисполя, Лохвиці, Нової Басані , Конотопа, Києва, з Правобережжя України.Так виникла Требухівська вотчина Троїцько-Больницького монастиря Києво-Печерської лаври. Наприкінці XVII ст. польський коронний канцлер Станіслав Жолкевський, жорстоко придушивши козацько-селянське повстання під проводом Северина Наливайка, почав захоплювати землі, де найбільше виступали селяни. Він окупував Бориспільщину, а на початку XVII ст. вторгся в церковні землі.

«...Слободны, фиторе, або села - на некоторых мостах посеживав меновыте... на грунте Княженском, на семицу Требухове, над рекою Старицею, село Требухов назвавши, которого слободою й тые два урочища Городчане й Ивановичи посягнули...» (М.Н. Александорович, Остерский уезд, Киев).

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького звільнила населення Лівобережної України від гніту польської шляхти. Скориставшись перемогами, Києво-Печерська лавра відновила свої права на землю її вотчин Лівобережжя,у тому числі -Требухівську. . Це було відзначено грамотами російського царя Олексія Михайловича, і в 1704 році підтверджено охоронною грамотою гетьмана війська запорозького Скоропадського.

Після пожежі у лаврі 1718 року, під час якої згоріли всі документи, цар Петро своєю грамотою від 1720 року підтвердив права лаври на вотчину.

У Требухові поряд із монастирськими селянами жили козаки, які належали до Бориспільської сотні Переяславського полку. З архівних матеріалів відомо що в 1737 році в Требухові було 100 дворів, із них монастирських селян — 77, козачих — 20, церковнослужителів— 3. А в 1741 році населення села становило 799 осіб, з них монастирських селян - 598, козаків 189, наймитів (холопів) - 121.

Жителі Требухова були учасниками повстань гайдамаків проти польської шляхти на Правобережжі України в 30 - 40 роках XVIII ст. Про це свідчать матеріали допитів польських військових заарештованих за участь у повстанні за 1747 рік. Із цих матеріалів відомо, що в числі заарештованих був житель Требу­хова Влас Никоненко, котрий помер під час допиту.

У 1763 році в Требухівській вотчині було 80 дворів, із них 77 нале­жали монастирським селянам. Тут про­живало 149 душ лише чоловічої статі. У 1786 році Катерина II відібрала земельні володіння в 61 монастиря України.

Культурний рівень села був украй низьким, майже все населення — неписьменне. Школи не було, грамоти навчав дячок.

Деякі зміни в житті села зробила ре­форма 1861 року, яка в переважній більшості залишила земельні наділи за дер­жавними селянами. Требухівські селя­ни сплачували гроші за викуп. Це зму­шувало їх займатися дрібною торгівлею на ринках Києва та на місцевому ярмар­ку, розширювати власне господарство. Водночас вони розводили овець, займа­лися ковальським ремеслом, ткали по­лотно тощо.

На цей час значно збільшується на­селення. Так, у 1859 році в селі налічу­вався 571 двір із 2900 жителями.

Після реформи 1861 року в Требухові відбулися зміни в культурному житті села. У 1874 році в селі відкрито земсь­ку школу, яка називалася: «Требуховское сельское начальное народное учили­ще». У школі в 1890 році навчалося всьо­го 82 учні (77 хлопчиків і 5 дівчаток). Першою вчителькою земської школи була Курсакович. У 1892 році набувало грамоти лише 74 учні (70 хлопчиків і 4 дівчини), навчала їх учителька Нестеровська. У 1895 році учителем працю­вав Буяло, котрий виховував 81 учня. У 1899 році в школі налічувалося 69 уч­нів. Кошти на школу виділяла земська управа та населення села.

Перша російська революція 1905 — 1907 років сколихнула і жителів Требухова. У 1904— 1905 pp. у селі був утво­рений соціал-демократичний гурток, який приєднався до більшовиків. Гурт­ком керував Федір Захарович Каленченко, котрий завжди читав гуртківцям газету «Искра». Членами гуртка були: Чуприненко (розстріляний ).

У 1920 році був організований комі­тет незаможних селян. Очолював ком­незам В.М. П'ятниця.

Сільська рада організована в 1918 році. Першим її головою був Кирило Корнійко, потім головував Бабич. У1921 — 1922 роках сільською радою керував К.Х. Листопад.

У 1922 році утворено хутір Сотницький. Землевласники Федір Шевченко, Йосип Шостак, обміряли й нарізали зе­млю переселенцям.

1920 рік. Першими переселенцями стали: Іван Рогач, Петро Ковбасинський, Давид Ганжа, Роман Бабич, Семен Ігнатенко, Дем'ян Швидак, Юхим Бабич, Денис Мельниченко.

Хутір Сотницький поступово зростав і на сьогодні має 45 дворів (162 особи).

По закінченні громадянської війни головою сільради став колишній командир Червоної Гвардії Михайло Андрійо­вич Бабич (1921 — 1923 pp.).

Сільська рада і комітет незалежних селян регулювали перерозподіл земельних угідь; вони вирішували, в кого віді­брати і кому наділити чи добавити землі.

У середньому дотримувалися таких норм: на 2 — 5 осіб — по 5,5 десятини, на 4 — 5 осіб — 7, більша сім'я — 9 десятин. Головою земельного комітету був Захар Максимович Голець, а потім — Андрій Андрійович Пасічний.

У 1921 — 1922 роках налічувалося близько 800 дворів з населенням майже 3,5 тис. осіб.

Через п'ять років коні були майже в кожного селянина, всього близько 1200 голів. Майже стільки ж утримували й ко­рів. Овець у селі на той час нараховува­лося 5 — 7 тисяч.

Щоденно налагоджувався зв'язок села з містом, щороку розвивалась тор­гівля. Виникло багато приватних лавок, понад 20 магазинів. Більшість магази­нів торгували рибою, крупою, пряника­ми, цукерками тощо. Частина лавок про­понували мануфактуру та взуття.

Багато сільськогосподарської про­дукції постачалося у Київ, Слобідку, Дарницю, Бровари: переважно картопля, капуста, цибуля, овес, сіно, солома, кури, борошно, м'ясо, молоко, сир, яйця, мас­ло та інше. Навіть до Києва здебільшо­го продукти доставлялися пішки на пле­чах, рідше підвозилися сіно, солому тощо.

Крім цього, з Броварів у Київ на По­штову площу ходив диліжанс на 15 осіб. Вартість проїзду — 10 коп.

У центрі села щосереди був базар. Нерідко на нього приїжджали з навко­лишніх сіл. Один раз на рік, перед релі­гійним святом Покрови на так званого

Покрівного Івана, в селі збиралася яр­марка, куди приїжджали торговці з міст та навколишніх селищ.

У період НЕПу в селі нараховувалося 85 млинів-вітряків, де господарювали Симон Мельниченко, Данило Кузьменко, Григорій Кузьменко, Гордій Кузьменко, Матвій Кузьменко, Степан Грінченко, Іван Грінченко, а також дві крупо­рушки у Самійла Шуляка і Клима Голь­ця. Олійниця була у Якова Бабича.

У 1922 рік група заможних селян-родичів (Г.С. Мельниченко, Н.І. Грінчен­ко, І.С. Заєць, B.C. Заєць) на кооперати­вних засадах купила потужний нафто­вий двигун.

Наступного року навпроти кладови­ща побудували млин. У 1922 році була організована сіль­ськогосподарська артіль «Безвірник».

Через 2 — 3 місяці назву змінили на «Геть межі». Усього в ній налічувалося десять господарств. Головував Грицько Опанасович Дем'яненко. На початку 1930 року колгосп «Геть межі» зріс до 333 господарств, але після статті Сталі­на «Запаморочення від успіхів» залиши­лося лише дев'ять перших господарств.

Так тривало недовго. Уже в жовтні 1930 року на виселку Сотницький кол­госпом «Геть межі» були закуплені оди­надцять рядкових сівалок і кінна моло­тарка. Колгосп «Жовтень» зріс до 84 господарств (охоплював не тільки хутір, а й частину села), а колгосп « Геть межі» мав до 350 господарств.

У 1932 році обидва колгоспи з'єдна­лись в один під назвою «Геть межі» го­ловою став Юхим Ярмолайович Бабич.

У січні 1933 року утворилося чоти ри колгоспи: «Геть межі», (го­лова — Грицько Панасович Дем'яненко, а пізніше Федір Симонович Оксюта), ім. десятиріччя «Пролетарської правди» (голова— Трохим Федо­рович Мельниченко), «Жовтень» (голова – Юхим). Приміщення старої Ярмолайович Бабич, потім — Яків Ан­дрійович Бабич), «Переможець» (голо­ва — Петро Михайлович Ковбасинський). У 1936 році колгосп ім. десяти­річчя «Пролетарської правди» перейме­новано в колгосп ім. Сталіна, колгосп «Геть межі» — в колгосп ім. Постишева, а в 1937 році — на колгосп ім. Леніна.

У 1933 р. у Требухові, як і в інших регіонах країни, був великий голод. У 1934 р. завершено колективізацію села на 99%. З 1932 року колгоспи обслуго­вувала Києво-Святошинська МТС. У селі вже працювало два трактори ХТЗ-15; наступного року нараховувалося де­в'ять тракторів. У «Переможці» ж землі повністю обробляли кіньми.

У 1932 р. в колгоспі «Геть межі» по­саджено перший сад на площі 57 га, за­кладено, плодорозсадник.

В усіх колгоспах почали організову­вати ферми великої рогатої худоби, сви­ноферми, птахоферми.

З'явилися передовики сільського го­сподарства. Передова ланкова колгоспу «Геть межі» Катерина Овдієнко в 1931— 1935 роках нагороджувалася по­хвальною грамотою виконкому Київсь­кої міської ради і профспілкового комі­тету за високий урожай і хороші показ­ники роботи ланки. Із кожним роком колгоспи ставали економічно сильнішими, краще забезпе­чувалися сільськогосподарською тех­нікою, підвищувався агротехнічний рі­вень усіх сільськогосподарських робіт. У 1939 — 1940 роках трудівники ланів брали участь у Всесоюзній сільськогос­подарській виставці в Москві за високі врожаї суниці, картоплі, овочів.

Ланкова колгоспу «Переможець» Євдокія Бабич нагороджена великою срібною медаллю за високий урожай суниці. Федора Сом (колгосп «Жов­тень») нагороджена малою срібною ме­даллю за високий урожай овочів.

Зростала освіченість селян. У 1932 році початкова школа була перетворена в семирічну. Перший випуск учнів 7 класів відбувся у 1934 році, а перший випуск десятикласників — у 1939 році. У 1940 році в школі вже навчалося 720 учнів. До революції лише дві особи в селі мали вищу освіту, попівський син і ще сім осіб мали середню освіту, а пере­важна більшість населення була зовсім неписьменна.

Як тільки почалася Велика Вітчизня на війна, все доросле чоловіче населен­ня було мобілізовано в ряди Червоної Армії. Колгоспна худоба і сільські ма­шини були евакуйовані, але частина з них потрапила в оточення і змушена була повернутися в село. Усіх тварин люди розібрали по дворах. А 22 липня 1942 року в неділю над селом кілька ра­зів пролетіли літаки. Об 11 годині Требухів оточив каральний загін. Чоловіче населення не випускали з села. Фа­шистські карателі з закачаними рукава­ми з автоматами в руках заходили в ко­жну хату, виганяли чоловіків на вулицю і нею гнали на сільський майдан.

У центрі села стояли машини кара­телів. Усіх чоловіків садовили на землю біля школи поблизу сільської управи. Карателі звозили в сільську управу ко­муністів і активістів села. На очах у всіх вони вішали петлі на осокорах, що рос­ли над озерами. Потім карателі вивели комуністів і активістів. У них були зв'я­зані руки ззаду. Коли привели Надію Юхимівну Буяло, у неї на руках була двомісячна дитина. Ії відібрали. Мати крича­ла нелюдсь­ким голо­сом. Коли вивели всіх приречених, чоловіків ви­шикували на дорозі по чо­тири. Нача­льник по­ліції виголо­сив промову, в якій заявив, що це–більшовики, що вони допомагали партизанам. Тому на них чекає розправа.

Після промови начальник поліції і карателі по одному підводили приречених до петель. Каратель допомагав кож­ному зійти на стілець, що стояв під петлею, і вибивав його з-під ніг. Повішена Катерина Григорівна Буяло два рази зри­валася з петлі, і два рази карателі підві­шували її знову. Надію Буяло, котра кри­чала за дитиною і не давалася в руки ка­рателям, задушили на землі, а потім по­вісили. А щоб не чути її крику, фашис­ти стріляли вгору з автоматів. Так було страчено сім передовиків, активістів: Катерину Григорівну Буяло — комуніс­тку; Надію Юхимівну Буяло — комсо­молку, вчительку, депутата райради; Федора Симоновича Оксюту — голову сільради; Іллю Майла — активіста; Сте­пана Максимовича Жеребеця — активі­ста; Артема Макаровича Ганжу — ак­тивіста; Оксану Григорівну Швидак — комуністку. Страчені висіли добу. На другий день поліція дозволила рідним зняти трупи і поховати. Усі дерева, на яких були повішені люди, всохли.

Поліцаї за завданням гестапо, пере­слідували сім'ї, члени яких були страчені їх садовили в “холодну”, били. Молодь села (299 осіб) погнали в Німеччину. Там 13 чоловік загинуло.

23 вересня 1943 року наші війська визволили село від загарбників. При відступі фашисти спалили частину села і хутір Переможець.

У тяжкі дні вересня — жовтня 1943 року, під час підготовки бойових операцій наших військ, у Требухові дислокувався штаб командуючого військами 1 Українського фронту генерала армії М.Ф. Ватутіна і члена Військової ради генерал-лейтенанта М.С. Хрущова. Крім того, в цей час знаходилися штаби 38 армії, якою командував генерал К.С Москаленко і 3 гвардійської танкової армії під командуванням генерала Н.С. Рибалка.

У боротьбі проти фашистів загинуло на фронті 236 осіб, 35 чоловік офіцерського складу, котрі відзначились у боротьбі з ворогами і мають урядові нагороди.

Головою сіль­ської ради Требухова після визво­лення села від фа­шистів обрали Олександра Калениковича Корнійка, якого через де­який час сесія сільської ради зві­льнила; головою було обрано Курятникова, рекомендованого Броварським райвиконкомом. Голови колгоспів, особливо в перший післявоєнний період, часто мінялися. Першим повоєнним головою був об­раний Яків Михайлович Ковбасинський. Першим головою колгоспу ім Сталі­на після визволення від фашистів обра­ли Івана Корнійка.

У перші дні організації колгоспу «Пе­реможець» головою був обраний Михай­ло Петрович Бабич.

У 1950 році колгосп об'єднали в один загальносільський колгосп ім. Хрущова, що пізніше був перейменований в кол­госп «Жовтень»; головою об'єднаного колгоспу працював Іван Михайлович Ковбасинський.

Після реорганізації колгоспу в рад­госп (квітень 1963 р.) І.М. Ковбасинсь­кий був призначений директором радго­спу «Требухівський».

Забезпечення трудящих Києва овоча­ми, фруктами, молоком та іншими сіль-госппродуктами — такий напрямок сіль ськогосподарського виробництва села Требухів.



1944 року в усіх колгоспах села були організовані ферми великої рогатої ху­доби та свиней. Пізніше були створені птахоферми.

На день об'єднання колгоспів (1950 рік) на фермах колгоспів села налічува­лося: великої рогатої худоби 1127 го­лів, у т. ч. дійних корів 389; свиней

864, в т.ч. свиноматок 224; птиці 2397, в т.ч. несучок 2000; овець — 727, в т.ч. вівцематок 326; коней — 397; бджолосімей 416.

Сади та ягідники займають нині по­над 400 га. У 1960 — 1963 роках налі­чувалося 2000 — 3000 голів великої ро­гатої худоби, свиней до 3000, птиці

до 12000, бджіл 300 — 350 сімей. Усього землі в обороті 5552 гектари, в т. ч. сіножаті 894 га, ріллі 3865 га.

Багато уваги у післявоєнні роки при­ділялося будівництву. Крім споруджен­ня тваринницьких приміщень та інших будівель, починаючи з 1953 року, в селі широко розгорнулося зведення житло­вих будинків для робітників і службов­ців.

Силами й коштами колгоспу з 19531 по 1963 роки у Требухові збудовано ла­зню, шосейну дорогу довжиною 15 км, лікарню на 50 ліжок, медамбулаторію. У 1961 році також силами і коштами кол­госпу розпочато спорудження будинку культури на 650 місць та школи на 450 місць.

У зв'язку з тим, що в колгоспі не було спеціалістів з будівництва, усі споруди, крім школи, зводилися за власними про­ектами Івана Михайловича Ковбасинського.

Віра Дьоміна

Секретар Требухівської сільради.

3.Визначні люди с.Требухів.

Микола Сом

( 5 січня 1935-н.ч)

Народився 5 січня 1935 року в с. Требухові на Київщині в сім'ї коваля.

Закінчив Требухівську школу, потім факультет журналістики Київського уні­верситету ім. Т.Г. Шевченка. Працював у редакціях газет «Новини Борислава», «Друг читача», «Вечірній Київ»; видав­ництві «Музична Україна».

Першу збірку «Йду на побачення» видав у 1957 році.Затим світ побачив ще добрий десяток збірок,серед яких- «Вікнами до сонця», «Вишиванка», «Стежка до океану»…. Його вірші звучали на багатьох мовах світу, його пісні співають і діти, і дорослі. Поет-пісняр Микола Сом, співпрацюючи з відомими композиторами А.Сандлером, П.Майбородою та іншими, створював чудові пісні, які звучали в кінофільмах «Чорноморочка», «Абітурієнтка», «На берегах Десни», «Коли починається юність» .

Понад 20 років у передачі українського телебачення «На добраніч діти» звучала колискова поета «Рученьки, ніженьки…».

Наприкінці 50-х років дзвінкоголосий юнак із Требухова став одним із популярних поетів. За гостросатиричний вірш «Іди на суд», в якому місцевий можновладець себе упізнав, книжку їз тим віршем було викрадено із сільської бібліотеки і спалено.

Згадуючи цей випадок, поет гірко посміхається: «Я перший радянський поет, що спалений у рідному селі».Але вірші Миколи Сома до душі народові, вони від землі, по якій босими, поколотими стернею, ходили дитячі ноги маленького поета-сироти. Його помітили і корифеї української літератури і мистецтва Павло Тичина, Володимир Сосюра, Борис Гмиря. Пишаються і люблять односельці-требухівці свого поета.

Тож 10 років вчителював поет у Требухівській школі. Вчив талановитих маленьких требухівців майстерності поетики, риторики, української мови та літератури. Віз із столиці в село на уроки в сільську школу художників, письменників, артистів і навіть міністрів.

Микола Сом удостоєний літературних премій ім. В.Сосюри, О.Вишні, Фонду Тараса Шевченка та Ліги українських письменників.

Мельниченко Михайло Петрович

Народився в Требухові у 1930 році в сім’ї селянина Мельниченка Петра Михайловича.

1946 році закінчив 7 класів Требухівської школи. Наступного року вступив до Київського музичного училища ім.Глієра, і після цього навчався в Київській консерваторії ім.Чайковського по класу віолончелі.

З 1958 року працював у симфонічному оркестрі радіо і телебачення України; у 1970 році очолив оркестр.

У 1965 році прийнятий до спілки композиторів України.

У 1970 році твори Михайла Петровича були записані Симфонічним оркестром радіо і телебачення і зберігаються у звуковому фонді при Держтелерадіо України.



Пісні Мельниченка М.П., які ввійшли у фонд радіо і телебачення України:

«Вишиванка»(слова М.Сома)

«Чи чуєте люди»(слова Алфьорова)

«Кучері-кучерики» (слова М.Сома)

«Весільний перегук» (слова М.Сома)



Василь Ничипорович
Народився в 1906 році в селі Требухіві все життя проживав тут. Трудову діяль­ність розпочав у 1922 році. Працював у колгоспі спочатку різноробочим, а потім бригадиром. У 1932 році закінчив курси овочівників у селі Гатне Києво-Святошинського району, а в 1936 році став секре­тарем Требухівської сільради.

Школу агротехніків закінчив у Василь­кові.

Та справжнє своє покликання знайшов, коли закінчив курси садівників при Мліївській садовій станції. Все своє подальше життя він присвятив вирощуванню садів, працюючи в рідному колгоспі. Результа­ти праці Василя Ничипоровича неодно­разово демонструвались на Виставці пе­редового досвіду в народному госпо­дарстві УРСР та СРСР. Був нагородже­ний орденом Леніна, золотими і срібною медалями виставок.

Але найвищою нагородою для нього була подяка односельців, які ще й доте­пер смакують яблуками з вирощеного ним саду. Недарма в пам'яті односель­ців Василь Ничипорович залишився «Мічуріним». Помер у 1978 році.



4.Покровська церква с. Требухів.

Велике село з населенням майже 6,5 тисяч осіб. За легендою, назва походить від прізвища ключника київської в’язниці Треби, який нібито допоміг утекти кільком ув’язненим і сам приєднався до них. Разом зі своїми родинами утікачі заснували тут поселення.

У ХІV–ХVІ століттях навколишні землі належали Києво-Печерській лаврі, а потім село стало монастирсько-козацьким. У центрі Требухова стоїть дерев’яна Свято-Покровська церква з прибудованою дзвіницею. Поставили її на початку ХХ ст. (1905–1911 рр.). У Требухові і раніше був храм, теж козацький, але його знесли під час церковної реформи, коли велася боротьба з етнічними українськими рисами в архітектурі православної церкви. В результаті на місці старого козацького храму побудували новий козацький храм.

Сучасна споруда Свято-Покровської церкви здається величезною. Величезною та простою, ніби при будівництві більше керувалися принципами раціональності, ніж пишності та витіюватості. Особливо це стосується нижньої частини храму. А от порівняно невеликі бані (всього п’ять) та верхні яруси дзвіниці досить яскраво прикрашені.



5.Історія Требухівської школи

Свій 130-річний ювілей Требухівська загальноосвітня школа відзначила в 2007 році. Ось коротка історична довідка навчального закладу, що є одним з найстаріших закладів Броварщини.

1877 року відкрито земську школу, яка називалася: «Требуховское сельское начальное училище». Навчалося в ній 82 учні, з них 5 дівчаток. Закінчили школу всього 8 учнів. Навчання в школі проводив дяк.  1890 рік –перший випуск навчального закладу.

1895 рік – школу очолив перший її директор Буяло Юхим Васильович. Навчання в початкових класах проводила вчителька Нестерова Уляна.

1919 рік – школа отримала назву «Требухівська школа 1 ступеня».

До 1931 року школа мала статус початкової.

1934 рік –школа здійснила перший випуск учнів 7-го класу. Школу закінчили 44 учні.

1941 рік – третій випуск учнів 10-го класу. Школу закінчили 35 учнів.

З  трьох довоєнних випусків жоден не повернувся з фронтів Великої Вітчизняної війни.

1947 рік – перший післявоєнний випуск. Отримали атестат 13 учнів.

1987 рік – 40-й випуск. Отримали атестати 56 учнів.

1997 рік – 50-й випуск. Закінчили школу 86 випускників. З них 8  медалістів.

Станом на 2009 рік майже 2009 рік майже 10000 учнів здобули базову та середню освіту в Требухівській школі.

На даний час в школі працює 69 педагогів, з них 98% мають вищу освіту. Школа ніколи не мала вакансій, бо перспектива забезпечення педагогічними кадрами завжди була на першому місці в  плануванні роботи школи. Майже 78% педагогічного колективу є випускниками своєї школи, тому найкращі її традиції живуть, множаться, урізноманітнюються. Школа і педагогічний колектив її завжди були новаторами в запровадженні кращих передових педагогічних технологій, реорганізацій і реформ освітньої галузі і виховного процесу. Саме в ній випробовувались перехід на 5-денний робочий тиждень, нові навчальні плани, нові підручники, нова система оцінювання знань, система нового господарського механізму школи.

Протягом всього існування школи її очолювали 27 керівників. Найдовше директорами школи були: Буяло Юхим Васильович, Фролов Віталій Йосипович, Овдієнко Раїса Миколаївна, Осадчий  Іван Онуфрійович.

Заступником директора школи – Комар Василь Іванович (1970-2003).

В школі протягом багатьох десятиліть працюють педагогічні династії Комарів, Овдієнків, Прудких, Харченків.

Требухівську ЗОШ 1-3 ступенів закінчили відомі на сьогодні поети, журналісти, вчені, історики, артисти, працівники полів і ферм, при столичних заводів і фабрик. Серед них: М.Сом – поет, журналіст, Л. Рогач - конструктор першої кібернетичної машини, М. Мельниченко - композитор, музикант, К.Міщук – поетеса, художниця, В. Ковбаса – доктор наук, М. Галаган – історик, громадсько-політичний діяч, О. Холод – заслужений агроном України і багато інших.

В когорті вчителів школи почесне місце відводиться почесним вчителям школи. Давно єднається колектив школи з столичною інтелігенцією. Понад 500 уроків за останні 10 років дано требухівським школярам відомими поетами, журналістами, артистами, політиками, вченими.

На свої відкриті уроки Требухівська школа неодноразово запрошувала в Київський міський Будинок Вчителя, у Фонд Культури, у спілку письменників України.

Тож запрошуємо у нашу Требухівську школу!!!!

матеріал підготувала  Овдієнко Раїса Миколаївна.

На даний час така структура школи і педагогічний колектив.

Висновок

Зараз, на даний час в селі Требухів, майже нічого не змінилось. Переважна більшість людей похилого віку, переважає над молоддю. Діти відвідують школу, на даний час в школі навчається близько 860 учнів. Навчання в нашій школі досить цікаве, його не порівняти з іншими школами! Дітям надається велика маса гуртків, які вони з задоволенням відвідують. Такі,як:



  • Комп’ютерний клас.

  • Туристичний гурток.

  • Садівництво.

  • Пізнай свій край.

  • Математичний.

  • Музичний,та ін..

Я, в свій час відвідувала Туристичний гурток. В який записалась ще в 8 класі. За допомогою якого подорожувала по Україні, пізнала багато цікавих місць, зустріла нових друзів і відкрила для себе багато цікавого.

Як для мене, то в селі краще живеться. Свіже повітря,менше машин, спокійніше. Безліч красивих місць для відпочинку. Можна просто піти на ставок, половити рибу, вийти на галявину, полежати на траві і все це біля дому, і не потрібно думати,куди поїхати на відпочинок щоб нікого не бачити.

Для мене моє село-найкраще!Тому що тут моє дитинство,мої перші мрії,кохання,батьки і рідні. Напевно,найкращого місця для мене вже не знайти.

Література

1.Історія поселень Броварського краю від стародавніх часів і до сьогодення. Частина 1,2,3. Бровари. Водограй 2003р.

2.Розповіді ветеранів,очевидців,довгожителів села Требухів.

3.Історія Рідного краю Бровари. Межі 1996р.



4.Посилання на інтернет.


Название:

Київська область Броварський р-н,село Требухів


Тип:

Microsoft Office World

Размер:

56.0 КБ

Автор:

Сом Оксана

Ключевие слова:

Село Требухів

Изменен:

03.05.2011 р.

Скачати 232.97 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка