Марко Лукич Кропивницький Видатний драматург-реаліст, талановитий артист І режисер Корифей театру



Дата конвертації27.03.2019
Розмір445 b.


Марко Лукич Кропивницький

Видатний драматург-реаліст, талановитий артист і режисер

Корифей театру



Майстер драматургії к. 19 ст.

  • Марко Лукич Кропивницький (1840 -1910) — видатний український драматург, актор і режисер, один із фундаторів українського дожовтневого театру. У своїй творчості він послідовно обстоював принципи життєвої правди та критичного відтворення дійсності. Йдучи за І. Котляревським і Т. Шевченком, неухильно захищав і розвивав демократичні традиції у літературі й мистецтві.

  • М. Кропивницький написав 40 п'єс (серед них широко відомі: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «По ревізії»), в яких показав класове розшарування пореформеного села, деспотизм і самодурство багатіїв, викрив реакційну суть ліберального народництва. Він створив реалістичну школу сценічного мистецтва, основою якої були щепкінські вимоги до театру. Під керівництвом М. Кропивницького розпочали спою діяльність славетні актори М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський. Назавжди ввійшли в історію театру неперевершені в його виконанні образи Бичка («Глитай, або ж Павук»), Виборною («Наталка Полтавка» Котляревського), Тараса Бульби («Тарас Бульба» за однойменним твором Гоголя) та багато інших.



Автор ліричних пісень

  • Твори М. Л. Кропивницького, як відзначав

І. Я. Франко, «... запевняють йому в історії українського театру не тільки ім'я одного з його батьків, але також в історії нашого письменства ім'я визначного драматичного автора».
  • М. Кропивницький відомий і як автор ліричних пісень «За сонцем хмаронька пливе», «Де ти бродиш, моя доле», «Соловейко».

  • Вся творча діяльність митця сповнена соціальної значимості, ідейної вагомості, художньої сили.



Фото 1863 року



Увага до сцени

  • Народився М. Кропивницький 10 квітня 1840 р. у селі Бежбайраках, Бобринецького повіту на Херсонщині, в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Юність його минула у Бобринці, глухому, провінційному містечку «заскорузлому, приголомшеному і дико патріархальному». Церква, повітовий суд, дві початкові школи — парафіяльна й повітова, що містилися в одному будинку,— оце всі «культурні» осередки Бобринця. Тут і пройшов «курс наук М. Кропивницький.

  • З юнацькими роками Кропивницького пов'язані його перші згадки про театр, який зрідка гастролював і в Бобринці. Саме приїжджі актори привернули увагу юнака до мистецтва сцени.



Захоплення літературою

  • Саме через театральні захоплення М.Кропивницького його батько, Лука Іванович, втратив усяку надію «нахилити сина до господарства». У хлопця зародилися інші мрії, інші бажання. У ці ж таки роки, разом із цікавістю до театру, зростає у майбутнього драматурга інтерес до літератури й народної творчості. Приїжджаючи до батька в село під час літніх канікул, Марко вчився від молоді пісень, уважно прислухався до народних оповідань і казок. Сам він читав товаришам «Енеїду» І. Котляревського, яку знав майже напам'ять.



Канцелярист

  • Після закінчення школи М. Кропивницький став чиновником у суді. Він служить у Бобринці, Єлисаветграді. Намагається здобути вищу освіту — вступити до Київського університету. Протягом трьох семестрів 1862-1863 навчального року відвідує лекції на юридичному факультеті. Саме тоді й було зроблене фото молодого М. Кропивницького, який, не продовживши занять в університеті, повернувся додому — його вабив театр.



Фото 1864 року



Зустріч з І.Тобілевичем

  • Ще одне фото зберегло образ молодого М. Кропивницького. В цей час захоплення театром відтісняє на другий план його службову кар'єру. І хоч атестат канцеляриста повітового суду списаний даними про досить «рухливе» проходження служби, однак високо по цих сходах М. Кропивницький не піднявся. Тут, у Бобринці, він уперше зустрівся з І. Тобілевичем — майбутнім відомим драматургом і актором Карпенком-Карим. Разом вони брали участь у аматорських виставах. Обидва, закінчивши повітову школу, мріяли про університет, обом їм не судилося здобути вищу освіту. Їх об'єднувало нестримне бажання служити справі, яка нічого спільного не мала з протоколами, відомостями і рапортами.



Спогади

  • «Біля нас групувались товариші, і в зайві часи ми читали в гурті, більш зимовими вечорами... — писав М. Кропивницький у спогадах. — Я й Іван Карпович були членами громадської бібліотеки, брали додому журнали, а також і твори окремих видатних акторів. Окрім великоруських корифеїв, знайомились ми  потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Мілем, Спенсером, Мелешотом і іншими; читали дещо із Шекспіра, Байрона, Шіллера, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд».



Душа аматорів

  • У період 1863-1864 рр. бобринецькі аматори виставили понад сорок найрізноманітніших п'єс, де М. Кропивницький зарекомендував себе як здібний виконавець — з успіхом грав молодого купця Бородкіна і прикажчика Митю в п'єсах О. Островського «Не в свої сани не сідай» і «Бідність не порок». Він був душею творчо-організаційних задумів бобринецьких аматорів і незабаром очолив гурток. Дружина І. Карпенка-Карого, С. Тобілевич, зауважувала в спогадах: «...весела, привітна вдача, чудовий голос, вроджений талант майбутнього великого артиста єднав йому всюди друзів...»



Фото 1871 року



Значна подія

  • У 70-х роках сталася визначна подія в житті М. Кропивницького. Виступом в Одеському народному театрі в ролі Отецька («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка) починається його сценічна біографія. З цього часу М. Кропивницький почав грати а професіональному театрі здебільшого українські ролі. Дебют цей відбувся 12 листопада 1871 р. Молодий актор вразив глядачів оригінальною грою, вірним розумінням образу. Він пішов проти поширеної традиції — показувати Стецька просто дурнем: грав його без шаржу, майстерно користуючись засобами легкої іронії й народного гумору, сценічної невимушеності й безпосередності. Виконанням ролі Стецька Кропивницький привернув увагу глядачів і критики, примусивши багатьох змінити своє ставлення до цього образу, як до явища лише карикатурного характеру .



Вправна рука

  • М. Кропивницький серйозно займається драматургією. Протягом 1872—1878 рр. він написав два водевілі «За сиротою і бог з калитою, або Несподіване сватання» (1872), «Помирились» (1872), оперетку-жарт «Пошились у дурні» (1875), драму російського мовою «Беспочвенники» (1878).

  • Серед перекладів та інсценізацій, зроблених М. Кропивницьким у ці часи, що передували організації ним української професіональної трупи, вирізнялася драма «Невольник» (1872) за сюжетом однойменної поеми Т. Шевченка. І в розвитку подій драми, і в загальній композиції, а особливо в режисерській роботі над нею автора, відчувалася вправна рука



Мрія про професійну сцену

  • Прослуживши близько трьох сезонів на сцені Одеського народного театру, М. Кропивницький залишив його, бо мріяв про українську професіональну трупу, у створенні якої бачив тепер основний сенс свого життя.

  •  



З дітьми Костянтином та Марією 1881рік



Фото 1882 року



Створення професійної трупи

  • Восени 1882 р. була створена професіональна трупа, з діяльності якої починається новий етап розвитку українського театрального мистецтва реалістичного напряму. Цей злагоджений і міцний виконавський колектив був організований у Єлисаветграді, а через місяць він вже вирушив на гастролі до Києва, Чернігова, Харкова, Одеси, Полтави, Ростова-на-Дону.

  • Очоливши цю так звану «трупу корифеїв», М. Кропивницький відшукував і виховував для сцени талановитих митців. Вони, тоді ще його учні, — М. Заньковецька, П. Саксаганський,

М. Садовський, Г. Затиркевич-Карпинська, І. Карпенко-Карий,

Н. Садовська-Барілотті, — актори школи М. Кропивницького високо піднесли згодом гасло народності мистецтва українського театру.

Фото 1883року



Драма “Глитай, або ж павук”

  • Протягом 1882 р. М. Кропивницький написав драму «Глитай, або ж Павук». У всій його драматургічній творчості цій п'єсі належить найвизначніше місце. Твір вражав загостреною ідеєю, правдивим показом соціальних суперечностей у житті пореформеного українського села, характерністю типів сільської дійсності. Історія української драматургії ще не знала п'єси, в якій би, подібно до творів М. Салтикова-Щедріна й Г. Успенського, зображувався новий представник суспільного життя 70—80-х років, породжений розвитком капіталістичних відносин. Це був сільський багатій, що шляхом визиску селян швидко міцнів економічно, ставав впливовою постаттю у громадському житті.

  • Величезною заслугою М. Кропивницького перед українською літературою і, зокрема, драматургією було те, що він один з перших помітив прояви класового розшарування селянства, внаслідок швидкого зростання влади грошей, і зобразив їх у своїх п'єсах, а найповніше в драмі «Глитай, або ж Павук».



Успіх

  • Вистава цієї п'єси викликала у тогочасній періодиці відгуки про український театр і його діячів. Подавалися    також  біографічні відомості про М. Кропивницького, повідомлялися подробиці про організацію першої української професіональної трупи. Образ Бичка, роль якого у п'єсі виконував Кропивницький, називали «українським Тартюфом», лицемірним сластолюбцем, що з іменем божим на устах і очима, піднятими до неба, подібно до героя з відомої комедії французького драматурга Мольєра, ні перед чим не зупиниться для досягнення своєї мети.

  • Виконанням ролі Бичка М. Кропивницький з особливою художньою силою утверджував на українській сцені принципи реалізму, основи яких у вітчизняному театрі заклав М. Щепкін. Він найменше «грав». Він жив на сцені життям персонажа, діяв так природно, як людина за реальних, а не вигаданих обставин. Роль Бичка була однією з улюблених у репертуарі М. Кропивницького.



М.Садовський, М. Заньковецька, М. Кропивницький 1883р.



1884р. Із М.Старицьким



1886рік. Група артистів перед поїздкою в Петербург



Проблема репертуару

  • Проблема репертуару була найпершою, яку мав розв'язати і Михайло Старицький, коли він став біля керма молодого українського театру, а М. Кропивницький в цей час, відійшовши від керівництва трупою, всю увагу віддавав режисерській діяльності. Обоє вони розуміли, що доля театру, його популярність значною мірою залежатиме від того, що він ставитиме, які ідеї пропагуватиме.



1 поїздка до Петербурга

  • Перша поїздка української професіональної трупи до Петербурга була для неї знаменною.

  • Трупа М. Кропивницького давала в Петербурзі вистави протягом трьох зимових місяців, починаючи з 11 листопада 1886 року. Серед культурної громадськості Петербурга, в театрально-літературних колах були щирі прихильники талантів українських акторів, що турбувалися станом і долею українського демократичного театру загалом такою ж мірою, як і станом та долею свого, російського. Це були представники того Петербурга, який не поділяв великодержавної політики царського уряду щодо України: передусім видатні актори олександрійської сцени В. Давидов, К. Варламов, М. Савіна.

  • Вистави трупи М. Кропивницького відвідували художник І. Рєпін, вчений І. Павлов, критик В. Стасов, журналіст, перекладач Т. Шевченка П. Гайдебуров.



Слава

  • «Слава трупи в Петербурзі,— писав у своїх «Театральних згадках» М. Садовський,-— росла з кожним днем. Квитки на вистави продавали на тиждень раніше, і вся вулиця Мойка, що вела до театральної коси, була запруджена людом усяких рангів...»

  • К. Станіславський відзначав історичну роль діяльності українських митців. «Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський,— блискуча плеяда майстрів української сцени, увійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва...»

  • Слава докотилася і до царського двору. Кілька благодійних вистав, що їх дала трупа в міністерстві закордонних справ, у Благородному зібранні, в Михайлівському та Марийському театрах, завершилася тим, що українських артистів захотів побачити Олександр III . У спогадах М. Кропивницького, а особливо М. Садовського, знаходимо з цього приводу цікаві рядки, сповнені гумору й гіркоти. Біль викликало те, що петербурзький «ситий салон» разом з його величністю дивився на вистави української трупи, як на «екзотичні малюнки» з життя «південноросійського племені», що приваблювали етнографічною красою костюмів і декорацій. До всього, що відбувалось на сцені, до мук і страждань героїв, до їх прагнень кращої долі, протесту проти несправедливості і темноти — ті, що сиділи в залі, звичайно, були байдужими.



Фото 1887р. На згадку М.Заньковецькій



Зірка першої величини

  • Як відомо, видатний режисер відіграв неоціненну роль у становленні таланту славетної актриси. Знаменним є і епізод після дебюту М. Заньковецької в Єлисаветграді, коли, всупереч скептичному ставленню декого з трупи до гри «новенької» актриси, М. Кропивницький зняв свого персня й надів на руку Марії Костянтинівни на знак віри в її майбутнє. Згодом уже стало загальновизнаним, що трупа Кропивницького — чудовий колектив обдарованих акторів, а вистави її — результат творчої праці талановитого режисера і педагога і що у сузір'ї «трупи корифеїв» М. Заньковецька була «зіркою першої величини». Завдяки переважно її участі п'єси «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького досягли нечуваного доти сценічного успіху.

  •  



1888р.Фото з М.Лисенком та його хором



Творчі взаємини з М.Лисенком

  • З  Миколою Віталійовичем Лисенком

  • М. Кропивницький познайомився 1879 р. в Києві. З того часу між видатними митцями встановилися дружні творчі взаємини. Неодноразово, перебуваючи в Києві, Кропивницький відвідував гостинну квартиру Лисенків, де не вщухали тоді розмови про кращу долю для української демократичної культури.

  • Це фото зроблене 1888 року учасником Київського аматорського хору Лисенка В. Ігнатовичем.



Фото 1890 року



90-і роки

  • На початку 90-х років, вже маючи величезний досвід актора і режисера, а в драматургічному доробку налічуючи понад півтора десятка драм і комедій, що користувалися успіхом у глядача, Кропивницький створив ще одну п'єсу і назвав її ім'ям героїні — «Олеся» (1891). У ній правдиво відображені картини тяжкого життя пригніченого злиднями, темрявою й непосильною працею, вкрай розореного селянина. І це вже після реформи 1861 р., в часи великих надій і гірких розчарувань. В образі Олесі драматург прагнув відтворити кращі риси людського характеру, високі поривання до світла й розуму. Показуючи її внутрішній протест проти аморальності та лихварства батька (Балтиза), автор торкався ідейних мотивів, що були характерні також і для багатьох п'єс О. Островського. Критика високо оцінила гру М. Кропивницького в ролі Балтиза.

  •  



Учитель

  • 90-і роки—це роки гастрольних поїздок трупи, роки її невтомної діяльності.

  • Увесь творчий шлях М. Кропивницького-актора — незрівнянний приклад натхненної праці. Вимогливо й трепетно ростив видатний митець молоді таланти. Відібравши обдарованих    людей з народу,   він намагався розвинути їхні творчі здібності. Через таку школу пройшло кілька поколінь українських акторів.

  • «Читай тільки серцем і душею, а не одними губами,— повчав М. Кропивницький сина, актора Костянтина Вукотича.— Не зупиняйся на рядках і римах, а зупиняйся на змісті».



Громадянський подвиг

  • В історії світової театральної культури діяльність М. Кропивницького як керівника трупи і водночас режисера, актора, драматурга можна порівняти хіба з багатогранною творчою діяльністю Мольєра у французькому театрі. Самовіддана боротьба М. Кропивницького за свій театр в умовах повної дискримінації трудового народу була часом прикладом громадянського подвигу.

  •  



Останні роки життя

  • Останній період життя М. Кропивницького був сповнений душевного неспокою, незвичайного хвилювання і, головне, дивовижної творчої активності.

  • «Треба писати нові теми... гріх замовчувати,— пише М. Кропивницький в цей час в одному з листів.— Матеріалу так у мене багато, що я в ньому тону». Збираючи матеріал для драматичних творів, він тим часом потроху завершував роботу над своїми автобіографічними спогадами. На хуторі Затишок

  • М. Кропивницький закінчував нові п'єси.



Для дітей

  • Старий і хворий М. Кропивницький все ж таки не впадав у розпач, не опускав безнадійно рук. Він і далі напружено працював, робив спроби хоч періодично відновлювати свої виступи.

  • Протягом 1907 р. письменник пише дитячі п'єси-казки: «Коза-дереза», «Івасик-Телесик» і «По щучому велінню». Згодом М. Кропивницький організував на хуторі дитячий театр, де ці п'єси виставлялись. Виконавцями і глядачами були селянські діти. Кожна така вистава була святом і для дітгй, і для самого актора.



Фото 1909року



Титан праці

  • Протягом 1908—1909 рр. М. Кропивницький написав ще п'ять п'єс: «Голомозий», «Старі сучки й молоді парості», водевіль «Дійшов до розуму», комедії «Хоть з мосту в воду головою» та «Зерно і полова», драму «Страчена сила».

  • Виступи М. Кропивницького на сцені і далі користуються величезним успіхом. Шана і любов до нього під час останніх гастролей в Одесі не мали меж. Але сили вже покидали митця. 8 квітня 1910р., повертаючись із Одеси додому, у залізничному вагоні М. Кропивницький помер.



М.Кропивницький сьогодні

  • З перших днів виникнення українського радянського театру до його репертуару завжди включалися твори дожовтневої класичної драматургії. Поряд з п'єсами І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка і Лесі Українки, І. Карпенка-Карого та М. Старицького твори М. Кропивницького й нині не сходять зі сцени, викликаючи захоплення нових і нових поколінь глядачів. І, як писав поет-академік

  • М. Рильський:

  •  

  • Давно життя минуло старосвітське

  • І зник з землі «Глитай, або ж Павук».

  • Та знов, мов крила,—

  • міліони рук

  • Стрічають плеском ім'я —

  • Кропивницький.

  •  




Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка