Кріпи свої сили, бо як ти слабий, то світ скрутить тобі карк



Скачати 71.97 Kb.
Дата конвертації14.08.2018
Розмір71.97 Kb.

                                                               



"Кріпи свої сили, бо як ти слабий, то світ

скрутить тобі карк". 

                                                                                                                                                                  І.Боберський


Національна інтелігенція та духовенство грає вирішальну роль в тому, як розвиваються у державі культура та ідеологія. До галицької інтелігенції належить і рід Боберських – рід священиків, політиків, науковців.

Перші згадки про Боберських пов’язані з селом Лопушанка Лехнова на Турківщині. Село заснували 1556 за дорученням королеви Ізабелли, яка виділила два лани ґрунту під війтівство. У 1632 мешканці Лопушанки освоїли вже 12 ланів. Відповідно до права привілею, король Ян III віддав у користування два лани шляхетним Боберським, а Август III це підтвердив. У 1766 було 19 війтів, з них 17 – шляхетні Боберські.

Одним з найавторитетніших священиків кінця XIХ - початку XX ст. на Бойківщині був отець Микола Боберський (1844-1918). Боберський друкувався у часописах "Въстникъ”, "Руський Сіонъ”, "Галицький Сіонъ”, "Душпастир”, видав збірку проповідей "Про пияцтво”. Заснував одне з перших "Братств тверезості” на Бойківщині. З 1888 по 1918 перебував на парафії в с. Ваньовичі біля Самбора, де мав власну цегельню, побудував церкву, будинок та магазин для церковного братства. І разом зі священичою діяльністю багато часу і праці віддавав просвітницькій роботі, зокрема пропаганді здорового способу життя серед населення Галичини.

Прославився і син священика Іван Боберський. Він, будучи вихованим на принципах здорового способу життя, які культивувалися у сім’ї, згодом у Львові став професором фізичної культури і ще більше розвинув ідеї батька.




Іван народився 14 серпня 1873 у с. Доброгостів. Після закінчення Самбірської гімназії та Львівського університету Іван продовжив удосконалювати свої знання в університетах Австрії — у Відні та Граці. Захоплення ідеєю фізичної культури прийшло до нього саме там, в українському товаристві "Русь", де він склав іспит на звання вчителя руханки у середніх школах. Закінчивши відповідні студії, Боберський здійснює подорож країнами Західної Європи — Франції, Швеції, Чехії, Німеччини. Там знайомиться з роботою осередків фізичної культури, вивчає притаманні їм нові форми й методи фізичного виховання. Це сповнило його передовими ідеями й невгасимим запалом до праці, спонукало вірно служити своєму народові. 

У 1900 р. І.Боберський повернувся у Львів й одразу із завзяттям узявся до роботи. Викладаючи німецьку мову та класичну філологію в Першій академічній гімназії Львова, він одночасно стає вчителем фізичної


культури. Фаховий вчитель руханки викладає також руханку в гімназії сестер Василіянок. Від самих підвалин самовіддано працює на цій необжитій ниві молодий енергійний вчитель Іван Боберський, озброєний і захоплений передовими поглядами європейського фізичного виховання. Адже на той час на західноукраїнських землях фізична культура переживала часи повної інертності й дуже малого зацікавлення нею. Її перші несміливі кроки співпадають саме з появою у Львові професора І.Боберського, високий фах якого був одразу помічений в колах української спортивної громадськості. Отже, у 1901 р. при вступі у спортивне товариство "Сокіл" на загальних зборах його обрали заступником голови товариства і доручили керувати учительським гуртком з підготовки учителів руханки. 

Вже у червні 1901 року за підтримки І.Боберського був створений гурток для підготовки гімназійної молоді до публічних гімнастичних виступів. У навчальні програми Першої академічної гімназії також були введені забави та ігри з м’ячем для учнів молодших класів.

А у 1902 р. львівські руховики-соколи прилюдно виступають з вправами і тим самим позитивно впливають на ставлення громадянства до фізичного виховання.

Вони намагаються будь-якими способами (створюють свої школи, спортивні гуртки, клуби, видають навчальні посібники) поширювати руханку між українськими масами в усіх куточках краю. Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. український "Сокіл" у Львові був єдиним руханковим товариством, що ставило за мету гармонійне виховання тіла і духу.

Організація руханкових груп вимагала упорядкування відповідної спортивної термінології. Іван Боберський після пошуків власне українського словесного окреслення нових і невідомих понять намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як "сітківка", або "відбиванка" (волейбол), "копаний м’яч" (футбол), "наколесництво" (велоспорт), "гаківка "(хокей) та ін., широко використовувані на західноукраїнських землях до 1939 р.

На 1903 р. припадають перші організаційні кроки в розвитку українського футболу. Цей рік був черговою віхою в його еволюції. Подальшим організаційним етапом на шляху творення команди стало заснування Боберським "Українського спортивного кружка" в травні 1904 року.

У зв’язку з цим для поліпшення навчально-тренувального процесу І.Боберський активно береться до видавничої справи. Адже підручників для підготовки фахівців фізичного виховання у Львові на той час не було. Власним коштом він опублікував перші підручники гімнастичних вправ, спортивних ігор: "Забави й гри рухові" (1904—1905), "Копаний м’яч" (1906). "Значення руханкових товариств" (1909) та ін. Пізніше, 1913 р., завдяки його ініціативі було видано перший посібник для українського Пласту О.Тисовського.

З ім’ям професора І.Боберського пов’язана підготовка перших вчителів й вчительок фізичного виховання, які своєю невтомною працею, запалом педагога залучили до фізичного виховання широкі кола у містах і селах. Слід відзначити, що із проханням направити на роботу вчителів руханки до Боберського зверталися з Києва та Катеринослава, однак їх було замало і для Східної Галичини.

За час очолення Боберським сокільського руху (1908—1914 рр. він був головою товариства "Сокіл-Батько") з його ініціативи створюються нові спортивні структури, набувають поширення та розвитку окремі види спорту, товариства, клуби не лише у Львові, а й у провінції. Так, у 1906 р. його учні з академічної гімназії засновують перший український спортивний гурток, де набувають розвитку легка атлетика, футбол, бокс, хокей на траві, лещетарство, мандрівництво та санний спорт. Професор допомагає організувати аналогічні гуртки не тільки у селах (руханково-пожежні гуртки), а й у містах, наприклад, у гімназіях Тернополя і Перемишля, котрі переростають у спортивні товариства "Поділля" і "Саянова Чайка". Завдяки активній праці Боберського в Західній Україні щодо організації цих товариств було засновано 974 сокільських гнізд й близько 800 січових товариств. Майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Боберський першим приділив увагу залученню до спортивно-гімнастичних товариств жінок.

З особистої ініціативі І.Боберського у 1911 р. "Соколом-Батьком" у Львові була розпочата акція викупу земельної площі для спорудження спортивного майдану (згодом стадіон "Динамо"). Професор був переконаний, що без такого майдану українська молодь Львова і краю не може бути вихованою належним чином, мати почуття народної гідності свідомих громадян. З цією метою І.Боберський навіть вів листування з українцями усіх частин світу в справі пожертвувань. Таким чином, гасло Боберського: "добудьмо для себе самі українську площу у Львові!", проголошене після сокільського здвигу 1911 р., було втілене у життя, а сама подія мала позитивний вплив на сокільський та спортивний рух взагалі. Звісно, що вручення на здвизі сокільством професору за козацьким звичаєм срібної булави як символу проводу стало виявом вдячності йому всього суспільства.

Боберський у своїй подвижницькій праці також звернувся до пропаганди й популяризації фізичної культури. Він видавав перші спортивні журнали, а згодом й редагував у багатьох журналах статті з питань руханки та спорту. За його редакцією виходили неперіодичне видання "Вісти з Запорожа" (1910—1914) та щомісячний часопис "Січові вісти" (1912—1914). Як спортивний журналіст Боберський випускав метелики, гасла, картки, діаграми, афіші спортивної тематики. З рефератами про значення фізичної культури для українського народу, особливо для молоді і жіноцтва, він об’їздив усю Галичину. Брав також участь у конгресі робітників фізичної культури у Відні 1910 р., а 1912 р. вивозив своїх вихованців на змагання до Праги.



Духовними дітьми І.Боберського є українські січові стрільці — перші паростки новітніх українських збройних сил. Він вважав, що сьогоднішній спортсмен-руховик завтра повинен стати на захист Батьківщини, якщо вона того потребуватиме. Ось тому-то українські спортсмени, які робили перші кроки під дбайливим наглядом Боберського, прекрасно зарекомендували себе під час Першої світової війни. Проте й сам "батько" не звільняв себе від цього: він входив до складу Бойової управи стрілецтва, був його невтомним опікуном. Працюючи там безупинно, видав "УСС в Карпатах", "Збірник пісень УСС", а також зібрав і зберіг документальні матеріали про українське військо. 

З 1915 р. І.Боберський — член Головної Української Ради, у 1918—1919 рр. — референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР. Коли 1919 р. у таборі інтернованих (у Німецькім Ябліннім) склалась несприятлива ситуація з п’ятитисячною Бригадою Української Галицької Армії, ймовірно, що стабілізації настрою бійців сприяв приїзд саме професора І.Боберського. Бригаду було реформовано, знято карантин. Щоденно стали проводитися ранкова гімнастика та біг, а найбільшою популярністю користувався футбол. Отже, Боберський своєрідним чином втілив у життя шевченківський заклик "борітеся, поборете!" і власний "де сила, там воля витає!".

У листопаді 1920 року за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР І.Боберський виїхав повноважним представником до США та Канади для організації допомоги стрілецькому війську. Під час служби за кордоном він постійно підтримував зв’язки з рідним краєм. Із 1925 р. Боберський — представник Львівського товариства опіки над українськими емігрантами в Канаді з уповноваженням співпрацювати з Товариством опіки ім. св.Рафаїла.

Перебуваючи в Америці, Боберський брав активну участь у житті української діаспори. Його діяльність була різноманітною — від популяризації у пресі діяльності керівника школи українського танцю В.Авраменка у Нью-Йорку до збору матеріалів про українські часописи, книгарні, друкарні, українські школи на американській землі та проведення статистики української еміграції.

Не полишав Боберський і видавничої діяльності. За його редакцією вийшли альманахи "Нове поле" (1927), "Прерія" (1928), "Кленовий лист" (1929). В "Новому полі" навіть була опублікована складена ним карта українських поселень у провінціях Канади. Статті професора виходили як в українських періодичних виданнях США і Канади, так одночасно і в львівських часописах ("Діло", "Нова зоря").

Боберським була зібрана велика колекція фотографій, що нині зберігається в Українській бібліотеці його імені у Вінніпезі.

У 1932 р. професор Боберський перебрався з Канади до Югославії, де мешкав у маленькому містечку Тржичі (звідти була родом його дружина) аж до самої смерті. Там він продовжував підтримувати тісні зв’язки з рідною Галичиною.



І.Боберський як апостол фізичного та національного відродження усе своє життя присвятив вихованню повноцінного українського громадянина, для якого фізична культура стала щоденною потребою, а служіння патріотичній ідеї — метою життя. Сталевий вояк, крицево-кришталевий характер, велике, повне любові до рідного краю серце, здорова душа — все це мусило бути у здоровому тілі. Ось що ставив він за ідеал українській молоді.

Його вислови-гасла-кличі — "все вперед і всі враз!", "фізична культура на службі нації!" актуальні і в наші дні, коли йде процес виховання національної свідомості, творення психології нової людини, особливо в галузі фізичної культури. Пам’ять про великого громадянина-подвижника ніколи не вмре, як ніколи не загинуть і його ідеї.
Скачати 71.97 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка