«Футуристична творчість Михайля Семенка»



Скачати 84.83 Kb.
Дата конвертації23.01.2018
Розмір84.83 Kb.

«Футуристична творчість Михайля Семенка»
Футуризм - авангардний напрям у літературі, що розвинувся на початку ХХ ст. переважно в Італії та Росії. Головне завдання нового напряму вбачалося в нищенні панівних у XIX ст. літературних форм, особливо реалізму та класицизму, та в безконтрольному індивідуалізмі, який виразився в літературі, особливо в поезії, так званою «заумною мовою», тобто творенням нових звуків-слів, часто без жодного сенсу. Характеристичною прикметою футуризму була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала відбити ідеї та дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені установленим естетичним смакам, часто з метою "епатувати буржуа", провокувати його всілякими вигадками й деформаціями. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. На думку футуристів, психологізм - характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа - пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. З метою «прискорення» тексту футуристи використовували такі принципи динамізації: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висувається дієслово.  Іншими словами, футуризм - це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала поетизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах, що робило їх твори ще більш оригінальними та неперевершеними.

«На початку століття з'явилися теоретичні праці, які повинні були обгрунтувати принципи футуризму: «Футуризм» (Ф. Маринетті), «Футуристська антитрадиція: «маніфест-синтез» (Г. Аполлінер), «Футуристичний маніфест Монмартра» (Ф. Дель Марль) та ін. Питання українського футуризму досліджували: Наливайко Д., Гончар І., Ільницький О., Біла А. На тему футуризму захистили кандидатські дисертації Галина Черниш і Сергій Жадан, ряд публікацій підготував Микола Сулима, зрештою, поезія та проза футуристів протягом останніх кількох років постійно привертали увагу дослідників, які займалися студіями з української модерної літератури. Однак все ще актуальною залишається сакраментальна фраза: досі не з'явилося жодної наукової монографії, яка б оприлюднила загальний результат дослідницької роботи.

Метою нашої розвідки є визначення основних рис творчості Михайля Семенка. «Представник авангардного мистецтва початку ХХ столiття, єдиний, хто виступив і поетом, i теоретиком украïнського футуризму, Михайль Семенко був трагічною і надзвичайно яскравою постаттю української літератури. З ім'ям Михайля Семенка пов'язано багато містифікацій, часто спровокованих ним самим, шаржованих портретів і пародій, створених тими, хто його оточував. Особливий стиль поведінки, який базувався на провокативності слів і дій, епатажності й маскуванні, схильності до розіграшу, прихованої чи відкритої іронії, нерідко відволікав від справжнього поетичного обличчя М. Семенка, не менш цікавого, ніж його персона» [1, с.47].

Писати почав рано; перший друкований твір його появився в журналі «Українська хата». «В 1913 вже вийшла перша збірка його поезій Прелюд, а 1914 - дві наступні його книжки Дерзання та Кверофутуризм. В цих збірках він раз і назавше родиться й оформлюється футуристом, що заповзявся зруйнувати дотеперішню лінію розвитку української лірики й мистецтва, вводячи замість традиційних сільських - урбаністичні мотиви, замість замріяної особистої лірики - голосну маніфестацію нервової душі, що демонструє себе голосно і публічно в шумі каварень і вулиць, відкидаючи мелос та розмірений такт і оперуючи дисонансами та верлібром, зводячи в царину поетичного всю прозу щоденности. Становище «білої ворони» не пригноблює його, навпаки, надає йому більше зухвалости і бажання епатувати всіх і вся. В умовах революційного Києва Семенко з шумом і реклямою організує футуристичний рух в літературі і мистецтві. Виявами його є: два числа Універсального журналу (Київ, 1918); Флямінго за участю першорядного модерного маляра Анатолія Петрицького (1919); Альманах трьох за підписом О. Слісаренка, М. Любченка, М. Семенка (Київ, 1920); одно-єдине число Катафалк искусства. Ежедневный журнал панфутуристов-деструкторов (Київ, 1922), одно число Семафор у майбутнє» [2, с.175].

Футуристичний етап творчоï еволюцiï М.Семенка започатковано ще в його манiфестах-передмовах до збiрок «Дерзання» та «Кверо-футуризм» (1914). «Семенко безповоротно вiдходить вiд традицiй хаток, вважаючи що оновлення нацiональноï лiрики пов'язане саме з авангардом. Його пошуковий футуризм вимагає повного заперечення попереднього художнього досвiду, деканонiзацiï будь-якого авторитету в лiтературi. I це не декларацiя, це активна дiя. Дуже драматично сприймаються його не зовсiм етичнi випади проти культу Т. Шевченка в украïнськiй лiтературi, проти хуторянського, провiнцiйного мистецтва, загалом проти всього, що базується на традицiйному нацiональному Aрунтi.
Семенка приваблює «краса пошуку», «динамiчний лет». Переймаючись долею нацiонального мистецтва i Украïни, вiн в той же час пише твори дуже далекi, або й взагалi вiдчуженi вiд нацiональних традицiй, за що його часто критикують представники майже всiх лiтературних течiй. З формального боку творчiсть М.Семенка схиляється в бiк формально-графiчного вираження, охарактеризованого нинi як поезомалярство. I хоча за обсягом перiод кверо-футуризму не надто об'ємний, але саме з ним пов'язаний великий скандал: «Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролiзти, нiж футуристовi крiзь украïнську лiтературу до своïх продертись» - iронiзував з цього приводу згодом Семенко [ 3 ]. Вірші Семенка справді мають такий «стрій», який ніхто в українській літературі до нього не наважувався вживати. Слово перевернуто з «ніг» на «голову», фраза, поставлена сторчма, вірш-калейдоскоп, вірш - «фантазоцирк» - зовнішні вияви того внутрішнього, майже невловного, що витворює трикстерський образ «перевернутого світу» [ 1, с.49 ].

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Ми можемо розрізняти в його віршах різноманітність тем, від оспівування київських предревніх каварень переходить до захоплення революцією, сприймаючи її зовнішньо, поверхово. «Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их років.

Семенкове замилування урбанікою, відтворення звуків міста видається надто далеким від життя самої природи, буття душі й архаїчної мови «внутрішнього голосу» людини. Однак серед «гамору залізних експериментів» все-таки «незримлять крила». Покоління техніці, машині як своєму творінню і водночас глибоке розчарування в ньому, усвідомлення, що це все-таки протез, а не новий орган сприйняття, змушує питати: « Чому ти тужиш? / серце моє?» [ 4, с.18 ]. Яскравим прикладом урбаністичної поезії Семенка є вірш «Місто»:

Осте сте


Бі бо

Бу

Візники – люди



Трамваї – люди

автомобілібілі

бігорух рухобіги

рухливобіги

[ 5]

Цей вірш написаний у футуристичному ключі. Це експеримент зі словом, звуком. Звуки справді відображають поспіх, шум, гамір, метушню великого міста. Гримкотить транспорт, шумлять заводи, йдуть дими, а люди живуть своїм життям — кохають, хворіють, радіють, включені в особливий кругообіг, що зветься життям мегаполісу.



Не можемо не згадати, що Михайлю Семенку належить заслуга широкої розробки верлібру (вільного вірша). «Семенкові верлібри були якщо не абсолютно новим, то в усякому разі новим - як послідовний художній принцип - явищем для української поезії. Хоча створювались вони все-таки на основі відомої національної поетичної традиції. З одного боку, як це зазначав ще в двадцяті роки О. І. Білецький, верлібр мав «деяке коріння в старій народній чи напівнародній поезії дум та історичних пісень»[2, с. 182] З іншого - його підготувала величезна версифікаційна практика Миколи Вороного. Верлібр став для Семенка справді вільним віршем, вільним од жорстких норм класичної версифікації і вільним у трохи іншому значенні - значенні духовного розкріпачення, можливості вилитись без оглядки не лише на строго регламентовані віршові прийоми, а й прийоми їх обов'язкового для футуристистичних прокламацій руйнування. Ще в десяті роки Семенко підготував грунт, на якому пізніше виник вільний вірш Василя Еллана, Валеріана Поліщука, Майка Йогансена та ряду інших поетів перших років революції. Верлібр поета не може бути зведений тільки до певних абстрактно взятих, зовнішніх ознак. Він цікавий і значний насамперед тим, що певні внутрішні стани художника органічно не могли кристалізуватися в жодних інших віршованих формах, крім форми вільного вірша. Коли в 60-х роках знову почав відроджуватись інтенсивний інтерес до вільного вірша, більшість молодих українських поетів, захоплені його зовнішньою розкутістю, не знали величезного - саме в цій галузі - досвіду Семенка. Не знали, передусім, закону, органічно освоєного і багато в чому відкритого його індивідуальною поетикою спочатку до революції, а потім у революційні роки. У верлібрі важлива не так звична відсутність рим, певна непередбачуваність ритмічних ходів і т. д., як конкретна душевна чи об'єктивна ситуація, яка внутрішньо вимагає саме такого, а не іншого вираження у вірші:

Вагається бути


Кондуктором на товарному потязі.
В похмурну ніч,
Осінню, дощову,
Сидіти на тормозі
У кожусі,
Зігнувшись і скупчившись,
Про дні, що минули,
Що в серці. зосталися
Ясними плямами,
Про образи згадні

«Кондуктор» [ 2, с.180 ]

Критика сприйняла футуристичні вправи Семенка однозначно - як бажання насадити чужорідне явище на українському грунті, будь-що віднайти відповідник тому, що з’явилося в російській літературі. Ми не можемо однобічно оцінювати творчість Семенка, адже до своєї ідеї він ставився більше скептично, ніж фанатично. Він завжди обстоював сучасність у мистецтві і літературі, боровся з відсталістю, провінційністю, бажав вивести українську літературу на світовий рівень. Безперечно, десь він і помилявся, але його творчість не була, «мов у кляксах, у помилках» [ 6, 123 ]. Незважаючи на екзотичність мислення Михайла Семенка, непримиренність його натури, його твори мають посісти належне їм місце в літературному процесі, повернутися до читачів і стати предметом широких дискусій, адже цей поет став провідною зіркою авангардного руху в Україні, зробив гідний внесок у її відродження, яке згодом назвали «розстріляним».

Використана література:



  1. Гончар І. «Поетична трикстеріада Михайля Семенка»/ Гончар.І. // Слово і час. - 2005 - № 8.

  2. Українське слово. Хрестоматія. У 2-х кн.. - Київ, 2001, кн. 2

  3. Біографії українських письменників. Михайль Семенко // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/BIOGRAPHY/semenko1.txt

  4. Гончар І. «Поетична трикстеріада Михайля Семенка»/ Гончар І. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка - 2006 - № 17

  5. М.Семенко. ПОЕЗІЇ. - "Радянський письменник", Київ, 1985/Електронний ресурс. - Режим доступу: http://poetyka.uazone.net/semenko/index.phtml

  6. 20- ті роки: літературні дискусії, полеміки: літературно - критичні статті. - К.: Дніпро, 1991.- 366 с.

Скачати 84.83 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка