Актуальність дослідження



Сторінка1/7
Дата конвертації23.01.2018
Розмір0.92 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


Вступ
Актуальність дослідження
Кожна людина – неповторна індивідуальність. Однак, спостерігаючи за ставленням людини до інших людей, до себе, до своєї справи, до речей, способами реакції, поведінкою людей, їх діями і намагаючись їх пояснити, були виділені такі поняття як темперамент («те, що робить з людини природа») і характер («те, що вона сама робить із себе» (7, с. 423)).

«Більшість підлітків можна віднести до холериків і сангвініків, не виключаючи, звичайно, наявності серед них флегматиків і меланхоліків (але в набагато меншій кількості). Учителі ж, пройшовши певний життєвий шлях, належать переважно до флегматиків і меланхоліків. Тому підлітки не завжди витримують розмірений темп уроку, утомлюються від монотонної роботи і починають відволікатися. Учителеві доводиться чергувати різні види робіт. При цьому урок має бути насиченим, але не втомливим і нудним. Складні завдання чергуються з досить простими, усні з письмовими. Але вся складність полягає у тому, що у класі обов’язково є кілька учнів меланхоліків або флегматиків, що не можуть устигати за занадто швидким темпом роботи класу і відстають. І тому вчителеві необхідно врахувати ці індивідуальні особливості підлітків і намагатися не випустити учнів з поля зору під час уроку, коригувати темп і характер завдань під час уроку.

Якщо вчитель не враховує особливості темпераменту учнів на уроці, холерики й сангвініки, виконавши завдання (швидко, але не завжди якісно), починають гратись і заважати іншим учням. Це викликає невдоволення вчителя й зауваження на адресу учнів. Меланхоліки й флегматики, не встигаючи за всім класом, обурюються швидким темпом і великою кількістю завдань або просто перестають працювати на уроці. Тому при плануванні і проведенні уроку, повинні враховуватися індивідуальні особливості учнів класу».

Характер не можна ототожнювати з темпераментом, який більш безпосередньо пов'язаний з властивостями вищої нервової системи. Темперамент людини оцінюється на основі того, чи він розумно спрямований і контролюється волею, тобто в кінцевому підсумку – як він підпорядкований характеру.

Але і риси темпераменту – продукт не лише природного впливу, але й впливу середовища. Нерідко характерна якісна зміна темпераменту відбувається під впливом характеру, а сам він змінюється в процесі виховання. На шляху подолання темпераменту характером можливі тимчасові конфлікти, протиріччя.

З другого боку, й особливості темпераменту можуть протидіяти або сприяти розвитку відповідних сторін характеру. Наприклад, міжособистісні стосунки в класі, групі створюють сприятливі умови для розвитку у холериків більшої стриманості і самокритичності, у сангвініків – слухняності, у флегматиків – активності.

Отже, характер і темперамент органічно пов’язані і взаємодіють з іншими властивостями особистості і впливають на їх вияв і міру вираженості та розвитку.

Об’єкт дослідження – характер та темперамент людини.

Предмет дослідження – прояви у мовленні темпераменту та характеру.

У даній роботі розглядаються темперамент, характер та прояви їх у мовленні, надаються рекомендації по діагностиці цих проявів у школярів (і не тільки), поради по роботі з дітьми різних темпераментів, по вихованню характеру, оскільки ця проблема є актуальною і має велике практичне значення.



Розділ І. Темпераментальні та характерологічні особливості людини як предмет вивчення




1.1 Загальна характеристика темпераменту

Не треба бути дуже спостережливим, щоб зауважити, що люди незалежно від настрою, самопочуття різняться за активністю в поведінці і роботі. Одні – енергійні, стрімкі, швидкі, інші навпаки – повільні, інертні. Крім того, люди різняться і за емоційністю. Одні швидко радіють і швидко засмучуються, другі більше радіють, ніж сумують, треті дуже виразно виявляють свої почуття. А ще є відмінність між людьми за рухами, зокрема їх швидкістю, розмахом, різкістю. Саме в цих відмінностях виявляє себе темперамент.

Темперамент належить до таких психологічних понять, про які ніби всі знають. Даючи характеристику своїм знайомим, ми часто використовуємо назви різних темпераментів. Про одного твердимо: “типовий холерик”, другого називаємо “сангвініком”, третього “флегматиком”, четвертого “меланхоліком”. Однак, за цими твердженнями не лежить наукове розуміння.

Уперше більш чи менш докладно описав темпераменти видатний старогрецький лікар Гіппократ. Він вважав, що відмінності між людьми пояснюються співвідношенням різних рідин у тілі. Таких рідин, як вважав Гіппократ, у людини чотири, а саме, кров, два сорти жовчі – чорна і жовта, слиз або лімфа. Гіппократ думав, що в сангвініків переважає кров (латинською - “сангвін”), у холериків переважає жовта жовч (холе), а у флегматиків переважає слиз або лімфа (“флегма”). І нарешті, меланхоліки – це люди, у яких переважає чорна жовч (“меланхоле”).

Сьогодні не існує загально визнаного визначення темпераменту. Але в найбільш узагальненому виді його визначають як закономірне, природно зумовлене поєднання стійких властивостей людини, які характеризують різні сторони динаміки психічної діяльності та поведінки людини.

Характеризуючи роль темпераменту, психолог В.С.Мерлін наводить цікаве образне порівняння. “Уявіть собі, - пише він, - дві ріки – одну спокійну, рівнинну, другу – бурхливу, гірську. Течія першої ледве помітна, вона плавно несе свої води, у неї нема яскравих сплесків, бурхливих водоспадів, засліплюючи бризок. Течія другої – повна протилежність, вона швидко несеться, вода в ній гримить, бурлить, клекоче і, вдаряючись до каменю, перетворюється в клоччя піни”.

Дещо подібне можна спостерігати в динаміці (особливостях перебігу) психічної діяльності різних людей. Це насамперед, індивідуальний стиль активності, ритмічність психічних процесів і діяльності, ступінь стійкості почуттів, напруженість вольового зусилля тощо.

Дві складові темпераменту “активність” та “емоційність” є головними ознаками (вимірами) темпераменту. Як писав В.Д.Небилицин, активність поведінки людини характеризує міру енергійності, стрімкості, швидкості чи, навпаки, повільності, інертності.

Емоційність проявляється в особливостях розвитку емоцій і почуттів та їх якості і знаку (радість, горе, страх, гнів тощо).

Однак, особливості активності й емоційності також зумовлені іншими психологічними чинниками – мотивами діяльності, поставленим завданням, вимогами ситуації, знаннями, вміннями, навичками тощо. Але якщо ці чинники можуть змінюватися то властивості темпераменту – стійкі індивідуальні особливості. Вони виявляються вже у ранньому дитинстві, зберігаються багато років, часто все життя, та проявляються у різних сферах поведінки, діяльності людини. Динамічні особливості активності, які зумовлені зазначеними вище причинами, менше стійкі.

Крім активності й емоційності часто згадується у літературі ще одна сфера прояву темпераменту – моторика (рухові вияви). Сюди відносяться особливості рухів, жестів, міміки, зокрема їх швидкість, різкість, амплітуда. У деяких людей рухи швидкі, енергійні, жести повні, рухи і міміка виразні. Цим людям характерна жвавість, рухливість. У інших людей рухи повільні, плавні. жести скупі, міміка маловиразна. Таким людям притаманна рухова стриманість. Цю складову темпераменту (моторику) легше, ніж інші (активність і чутливість) спостерігати і оцінювати. Темперамент проявляється у мовній моториці (швидкості мовлення, виразності, голосності).

Темперамент, як писав Б.Г.Ананьєв, належить до первинної форми вищого психічного синтезу, що характеризує особистість. Але він не визначає змістову сторону особистості – її світогляд, ціннісні орієнтації, спрямованість спонукальної сфери. Люди різних темпераментів мають одну й ту ж соціально-моральну цінність. Одночасно, темперамент може як сприяти формуванню певних рис особистості, так і не сприяти їх формуванню (воля, мислення). Це пов’язане з тим, що середовище, виховні впливи, іноді навіть одні ї ті ж педагогічні прийоми виявляють зовсім різну, іноді прямо протилежну дію на учнів, що володіють різним темпераментом.

Отже, темперамент не є зовнішнім проявом у поведінці, наприклад, в особливостях моторики та емоційності, а органічно вплітається в структуру особистості, забезпечуючи їй найкращий спосіб рівноваги із зовнішнім середовищем. Відтак недоречно розглядати темперамент окремо від особистості.

Таким чином, система узагальнених властивостей темпераменту може бути представлена у такій схемі:



  1. Активність людини, проявляється в: а) енергійності, б) пластичності, в) швидкості.

  2. Емоційність, що проявляється у виразності, силі та спрямованості емоційних переживань.

  3. Соціабельність, що виявляється у: а) домінуванні, б) потребі у спілкуванні, в) покладання відповідальності у локусі контролю тощо.

Виділяють такі психологічні особливості темпераменту:

1. Чутливість або сензитивність. Про неї судять по тому, яка найменша сила зовнішнього впливу необхідна для того, щоб у людини виникла та чи інша психічна реакція – відповідь (репліка, емоція, рух, міміка тощо), я якою швидкістю ця реакція виникає. Іншими словами, якою має бути сила впливу, щоб до людини «дійшло».

2. Реактивність (величина відповіді, реакції на вплив, на репліку). Ця властивість виявляється в тому, з якою силою і енергією людина реагує на той чи інший вплив (критичне зауваження, погрозу, різкий неочікуваний звук). Про людину з високою реактивністю говорять: «Спочатку зробить, а потім подумає», «заводиться з півоберту», а з низькою реактивністю: «Сім раз відміряє, а тільки потім відріже», «не розумієш чи зрадів, чи засмутився. Реактивність у людини тим вища, чим людина:

а) більше готова відповідати, не подумавши, на будь-яке запитання і тому часто вона відповідає невпопад;

б) у прикрості і роздратуванні легше та частіше «виходить із себе», проявляє запальність, вступає у конфлікт;

в) захоплюючись якоюсь розповіддю, швидше приходить в стан крайнього збудження, перебиває розповідь різними вигуками, виявляє нетерплячість.

3. Активність. Про цю властивість судять з того, з якою мірою активності (енергійності) людина впливає на зовнішній світ, долає перешкоди при досягненні цілей. Сюди належать цілеспрямованість та наполегливість у досягненні мети, зосередженість уваги під час тривалої роботи тощо. Активність тим вища, чим людина:

а) більш енергійна у подоланні труднощів та перешкод на шляху до досягнення мети;

б) довше зберігає бадьорість і не «опускає руки» у важких умовах і ситуаціях;

в) більш схильна доводити почату справу до кінця.

4. Співвідношення реактивності та активності. Одні люди діють в основному під впливом випадкових зовнішніх або внутрішніх причин («забажалось»), інші свідомо визначають лінію своєї поведінки.

5. Темп реакції як швидкість перебігу психічних процесів і реакцій (рухи, мова, винахідливість, швидкість розуму тощо). Темп реакції тим вищий, чим:

а) швидкі та енергійні рухи;

б) швидше, впевненіше розмовляє;

в) швидше відповідає на запитання, згадує щось.

6. Емоційна збудливість. Про емоційну збудливість судять з тогою якої слабкості вплив необхідний для виникнення емоційного відгуку (позитивного чи негативного), і з якою швидкістю він виникає. Емоційна збудливість тим вища, чим:

а) швидше в виразніше реагує (зміна виразу обличчя, жестикуляції тощо) на підтримку теплим словом, дисциплінуючий вплив;

б) легше викликати посмішку, сміх, пожвавлення жартом чи дотепним словом;

в) швидше і виразніше проявляє почуття радості та задоволення, коли досяг чогось, наприклад оволодів навчальною навичкою.

7. Екстравертованість – інтровертованість. Екстраверсія – це спрямованість психічної активності особистості назовні, до якої спонукають враження, що зумовлені впливом зовнішніх обставин в даний момент. Інтроверсія – це спрямованість психічної активності особистості всередину, ніби на себе, що спонукається враженнями, які мали місце в минулому або думки про майбутнє. Іншими словами, вплив навколишньої обстановки, зовнішні враження, все те, що відбувається в даний момент і в даному місці, великою мірою визначають поведінку екстраверта. Поведінка ж інтроверта переважно залежить від його внутрішнього світу: почуттів, думок, образів того, що з ним було чи ще буде; людина ніби заглиблена в себе, в минуле і майбутнє. Екстравертованість тим вища, чим людина:

а) з більшою зацікавленістю слідкує за тим, що відбувається навколо неї в дану хвилину, менше схильна заглиблюватися у спогади, «заходити» в себе;

б) їй більше подобається виконувати «живу» роботу (з ким-небудь про щось домовлятися, комусь щось показати, пояснити тощо);

в) легше запам’ятовує обличчя людей, деталі і факти з чиєї-небудь біографії, різні справи, що відбуваються в класі, групі, а гірше – смисл теорії, формули тощо.

8. Ригідність і протилежна якість – пластичність. Вони проявляються в тому, наскільки людина пристосовується до зовнішніх впливів (пластичність) або, навпаки, важко пристосовується до умов, наскільки інертна і млява її поведінка, звички, судження (ригідність).Ригідність виявляє себе тим більше, чим:

а) з більшими труднощами людина звикає до нових людей (наприклад, після того, як вперше прийшла в бригаду, студентську групу, клас) та з більшими труднощами відвикає від старих друзів, приятелів по навчанні (довго згадує, розповідає про них);

б) повільно відвикає від попередніх життєвих умов, оточуючих предметів; з великими труднощами розстається зі своїми речами (листами, фотографіями, звичним одягом), не любить змінювати розташування меблів у помешканні, предметів на своєму робочому місці тощо);

в) важче і повільніше відбувається переключення з одних дій на інші, важче змінити місце свого постійного перебування, але після цього, як звикне до нової дії, нової роботи, здатна до тривалого її виконання, навіть якщо ця робота їй не цікава;

г) важче виробляє рухові навички;

д) повільніше і важче відбувається переключення з однієї емоції на іншу.

Про пластичність треба говорити все навпаки.

10. Тривожність, що проявляється в схильності людини переживати найрізноманітніші ситуації, як такі, що їй чим-небудь загрожують та відчувати при цьому незвичайний страх і неспокій, що не спрямований на певний предмет або явище. Тривожність тим вища, чим:

а) людина більше роздумує про можливу особисту невдачу у відповідальній справі, ніж про саму справу;

б) намагається уникати різних життєвих помилок, навіть незначних, наприклад, схильність неодноразово перевіряти ще раз результати своїх дій (може вернутися додому з половини дороги, перевірити чи замкнені двері, чи вимкнене світло, вода і газ тощо);

в) важче переносить різні чекання: в чергах, транспорті тощо;

г) не впевнена в собі і в своїх діях, легше впадає в сум, недовірлива, схильна завчасно виконувати навчальні завдання, підвищена відповідальність і навіть певна «занудність» при виконанні громадських доручень тощо.

10. Товариськість як відносно незалежна від змісту і ситуації спілкування психічна властивість темпераменту, що характеризує динамічну сторону активності людини в спілкуванні, а саме: частоту встановлення контактів з людьми, легкість їх перебігу, широту кола знайомств. Людина тим більш товариська за темпераментом, якщо:

а) легше і швидше знайомиться з новими людьми;

б) більше говорить сама, ніж слухає інших;

в) має багато друзів та приятелів, з якими систематично спілкується.

Звичайно, товариськість сама собою не забезпечує людині сприятливе становище в системі стосунків у групі, класі, серед людей. Вона позитивно впливає на становлення перших контактів, коли людина входить у нову групу. А потім починають «працювати» більш важливі якості людини, наприклад: розум, сумління, знання, вміння. І нерідко надзвичайно балакуча людина може викликати прикрощі і роздратування.

11. Опірність як рівень опору людини втомі, чи іншим несприятливим умовам праці (наприклад, стресу), як працездатність. Опірність тим вища, чим:

а) вище працездатність протягом навчального дня;

б) менше піддається відволікаючим впливам;

в) менше впливає на діяльність зміни настрою;

г) більша опірність стресові (психічному напруженню).

За конкретним психологічним змістом охарактеризовані вище психологічні властивості темпераменту дуже відмінні. Що їх пов’язує, у чому вони подібні? Існує декілька таких ознак. Кожна психологічна риса темпераменту:

а) рано проявляється в дитинстві (деякі дослідники темпераменту відзначають, що критерії раннього дитинства – один із найбільш надійних у розпізнаванні рис темпераменту);

б) властивості темпераменту характеризують міру динамічної напруги і ставлення до людей, світу, себе, діяльності (до процесу, а не до результату);

в) вони стійкі протягом тривалого періоду життя людини (не міняються або проявляється дуже мала зміна відносної величини, наприклад: активність психічної діяльності в дорослого відрізняється від дитячого, але відносне рангове місце активності залишається майже однаковим у різному віці у своїй віковій групі);

г) ці риси універсально проявляються у всіх сферах діяльності та життєдіяльності (незалежно від зміни життєвих ситуацій);

д) вони не залежать від змісту діяльності та поведінки, тобто є незалежними від мотиву, цілі тощо, а високо корелюють з особливостями нервової системи та іншими властивостями організму, наприклад: з емоційною збудливістю та слабкістю нервової системи, між ригідністю та інертністю нервової системи;

е) є спадковими;

є) чим органічніше зв’язаний темперамент з характером, тим гармонійніше, розкутіше людина.

Як проявляється у поведінці дитини темперамент?



  • У її активності – міра, темп, частота, з якою динамічний аспект виступає у поведінці;

  • Ритмічність – регулярність прояву основних біологічних функцій (сну, прийняття їжі, спорожнення);

  • Перша реакція дитини на нові стимули та ситуації: наближення чи віддалення;

  • Адаптованість – наскільки легко дитина здатна змінити початкову реакцію в потрібному напрямі;

  • Інтенсивність реакцій;

  • Особливості настрою: співвідношення кількості позитивних реакцій (сміх, радість, задоволення) щодо негативних (плач, хвилювання, страх);

  • Поріг чутливості, реактивність;

  • Рівень відволікання (якою мірою зовнішні подразники змінюють поведінку);

  • Концентрація уваги (час, протягом якого дитина здатна займатися однією справою, не дивлячись на відволікаючі впливи).

Із віком дещо зменшується роль темпераменту в регуляції поведінки дитини, зростає регулююча функція характеру.

У зарубіжній психології, зокрема в дослідженнях К.Гілфорда, виділено прояви темпераменту, які проявляються у психіці та діяльності людини.

Насамперед, це безпосередні, прямі прояви (фактори першого порядку: емоційність – сила «Я»; збудливість (емоційна незрілість); власність; динамізм; сила – «над»Я» (сумління); комунікативність; емоційна вразливість; конформізм; параноїдальні тенденції, циклотимія-шизотимія; егоцентризм; рафінованість-наївність; скупість; радикалізм-консерватизм; задоволеність; упевненість в собі – почуття неповноцінності; терпимість-критичний дух; серйозність – веселість, безтурботність.

Крім того, виділено більш віддалені, не безпосередні прояви темпераменту (фактори другого порядку): екстраверсія-інтроверсія; тривожність-інтеграція (пристосованість); емоційна лабільність; здатність до адаптації до своєї тілесної конституції (20).

До особливостей темпераменту слід віднести тільки ті індивідуально-психологічні особливості, які задовольняють усю сукупність виділених ознак. В.С.Мерлін розробив наступну схему опису психологічних проявів темпераменту:

Сангвінік (сильний, врівноважений, рухливий)

Понижена сензитивність, високий поріг чутливості (дуже слабкі звуки і світлові подразники не зауважує), підвищена реактивність. З незначного приводу голосно сміється, несуттєве може дуже розсердити. Жваво і з великим збудженням відгукується на все, що оволоділо його увагою. Жива міміка та виразні рухи. За його обличчям легко відгадати, який у нього настрій, яке у нього ставлення до людини або предмету, події. Швидко зосереджує увагу.

Підвищена активність. Дуже енергійний та працездатний, часто тягне руку на уроці, може довго працювати, не втомлюючись, енергійно береться за нову справу. Активність і реактивність врівноважені. Його легко дисциплінувати. Він добре стимулює прояви своїх почуттів і мимовільні реакції. Швидкі рухи, швидкий темп мови, швидко переключається на нову роботу. Швидко думає, винахідливий.

Висока пластичність. Почуття, настрої та прагнення дуже мінливі. Він легко сходиться з новими людьми. Легко звикає до нових вимог та обставин. Швидко переключається з однієї роботи на іншу. Швидко засвоює і перебудовує навички. Має гнучкий розум.

Екстравертований. Більшою мірою відгукується на зовнішні враження, ніж на образи та уявлення про минуле та майбутнє.

Холерик (сильний, неврівноважений, інертний)

Мала сензитивність (чутливість), висока реактивність, переважає над активністю. Тому він неприборканий, нетерплячий, гарячковий, менш пластичний і більш ригідний, ніж сангвінік. Звідси велика стійкість прагнень та інтересів, велика наполегливість, труднощі в переключенні уваги, швидкий психічний темп.

Флегматик (сильний, врівноважений, інертний)

Низька сензитивність, мало емоційний. Його важко розсмішити, розгнівати або засмутити. Коли всі в класі голосно сміються з якої-небудь причини, він залишається незворушливим. При великих неприємностях залишається спокійним. Міміка бідна, рухи невиразні. Енергійний, відзначається працездатністю. Висока активність значно переважає над малою реактивністю. Відзначається терплячістю, витримкою, самовладанням. Повільний темп рухів і мови. Повільно зосереджує увагу. З труднощами перебудовує навички і звички. Інтровертований. Дуже важко сходиться з новими людьми, з труднощами відгукується на зовнішні враження.

Меланхолік (слабкий)

Висока сензитивність, підвищена чутливість (невисокі пороги відчуттів: зауважує дуже слабкі звуки та світлові подразники). Незначний привід може викликати сльози в очах. Надмірно образливий, болісно чутливий. Мала реактивність. Міміка і рухи невиразні. Голос тихий. Може заплакати на весь голос. Понижена активність. Дуже рідко піднімає руку на уроці, невпевнений у собі, скований, незначні труднощі змушують опускати руки, неенергійний, ненаполегливий, легко втомлюється і мало працездатний. Легко відволікається і має нестійку увагу. Повільний психічний тон. Ригідний. Інтровертований.

За дослідженнями Б.Й.Цуканова, порядок розташування відомих типів темпераменту відповідає запропонованому Гіппократом (холерик-сангвінік-меланхолік-флегматик), а не за І.П.Павловим (холерик-сангвінік-флегматик-меланхолік), Г.Айзенком (колова схема: холерик-сангвінік-флегматик-меланхолік-холерик). Б.Й.Цуканов виділяє чотири «t-типи», що відповідають чотирьом класичним типам темпераменту, і додає до них ще один, проміжний, середній, або, як він назвав його, «врівноважений» тип. Ці п’ять типів віддалені один від одного на 0,1 сек (t=0,7 сек -холерики; t=0,8 сек - сангвініки; t=0,9 сек - врівноважені; t=1,0 сек - меланхоліки; t=1,1 сек - флегматики). В індивідів з тикими значеннями «t-типів» ступінь вираженості показників «екстраверсія-інтраверсія», «емоційна стабільність-невротизм», «збудження-гальмування» «рухливість» сягають найбільшого, середнього або найнижчого рівня.

«Індивіди з t=0,9 сек знаходяться начебто на умовному нулі, в якому функції займають середня рівні збудження і гальмування, вони виявляють себе як амбіверти і названі вченим «врівноважені». Примітно, що до відкриття цього типу темпераменту майже впритул підійшов І.П.Павлов, однак порушення ним природного порядку організації типів темпераменту не дало змогу відкрити його.

Цукановим був підрахований кількісний склад типологічних груп. Найбільше у людській популяції виявилося сангвіноїдів (у т.ч. й «чистих» сангвініків) – 44%. Друга за чисельністю група – меланхолоїди, яких нараховується 29%. Третя за обсягом – холероїди, їх 14% Четверта у цьому ряду – група флегматоїдів, їх 9%. А найменшою є група врівноважених, яких зустрічається всього 4%. Можна вважати, що ці числа вказують на вірогідність зустрічі з представниками того чи іншого типу темпераменту в репрезентативній людській вибірці».




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка