2015 Собори наших душ



Скачати 284.86 Kb.
Дата конвертації14.01.2019
Розмір284.86 Kb.

Відділ освіти Софіївської районної державної адміністрації

Софіївський районний Будинок школяра

c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\мазуркевич валентина.jpg

Випуск третій

Софіївка


2015

  1. Собори наших душ. Збірка творів юних поетів, прозаїків, художників – переможців районного етапу обласного літературно-мистецького свята «Собори наших душ», присвяченого70-річчю Перемоги над нацистськими окупантами та завершення війни у Європі.

Упорядники: Колібаба Ю.І., Гончаров І.Ф.

Відповідальна за випуск Білоус Н.О.

ЗМІСТ

Літературна творчість

Бецман Денис Хоч ми ще маленькі діти…………………………………….1

Лише на моїй Україні ………………………………………..1

Україні ……………………………………………………......2

Худоян Ася Моя країна - України ……………………………………… .3

Любіть Україну ………………………………………………3

Я маленька Україна ………………………………………….4

Україна ………………………………………………………. 4

Шевчук Юлія Друга світова ……………………………………………….. 5

Калугіна Вікторія Рідна земля …………………………………………………. 6

Дугинець Валерій Милий серцю край ………………………………………….. 7

Лист до тата …………………………………………………. 8

Павляк Анастасія Україні ……………………………………………………… 9

Я вважаю …………………………………………………….. 9

Гарбулінська Валерія Обеліск …………………………………………………….10

Добровольська Анастасія 9 Травня ……………………………………………..11

Трагічна війна ........................................................................ 12

Війна…Війна… ……………………………………………..13

Преснова Тетяна З пам’яттю в серці …………………………………….. …14-16

Коваленко Владислава Дітям війни присвячується ………………………… 17-19

Козаренко Юлія Гіркі спогади…………………………………………… 20-22

Художня творчість

Даншин Роман «Вишита колоссям і калиною, вигадана співом солов'я,

Зветься величаво Україною земля зачарована моя» ….... 2
Котик Оксана «Крик душі» …………………………………………………… 4
Гиневич Анна «Тяжка дорога війни» …………………………………………. 5
Денисюк Влада «Мрії дітей війни» ……………………………………………. 7
Бурига Катерина, Говор Дарина, Шевчук Юлія «Нащадки другої світової» ……8
Прокоп Данило «Навіки в пам’яті людській страшні воєнні лихоліття» ……….. 8
Скулінець Олександр «Пам’ять серця» ……………………………………………10
Банах Сергій «Пам полеглих» …………………………………….. 11
Олешкевич Оксана «Прощались в ромашковім полі дві невідомі долі» ………..12
Мазуркевич Валентина «Весняні спогади» ……………………………………….13
Фролов Денис «Велика Перемога» ………………………………………….. 13
Заруба Анастасія «Бій» ……………………………………………………….… 15
Діброва Анна «Ти чекай мене і я повернуся» …………………………….. 17
Мазуркевич Валентина «Квіти для тата» ………………………………………. 19
Пшетоцька Яна «О, скільки спинилось сердець молодих,

На злеті останнім їх мрії згоріли» ………………………….22


Бецман Денис, c:\documents and settings\admin\рабочий стол\2015_02_11\img.jpg

учень 3 класу Софіївської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №2


Хоч ми ще маленькі діти
Хоч ми ще маленькі діти

Та про мир усі ми мрієм,

Хочем сонечку радіти

Й квіточки садити вмієм.

Любим колір ми блакитний,

Бо це наші небеса.

Жовтий теж нам до вподоби,

Це ж полів наших краса.

По- дитячому ми любим

Нашу неньку-Україну,c:\users\наташа\desktop\1323296666_img_5788.jpg

Її пестим і голубим,

Як матусенька дитину.

Не дамо поганим людям

Батьківщину зруйнувати,

Бо за неї молився Шевченко,

Й Леся Українка піклувалась, як мати.

Ми не хочемо війни

В Україні незалежній,

Сьогодні дочки і сини

Боронять її належно.



Лише на моїй Україні
Лише на моїй Україні

Лише у рідному селі

Тепліше сонечка проміння,

Яскраві зірочки малі.

Поля, що золотом повиті,

І луки, убрані у різні кольори.

Глибокі моря, джерела і ріки,

Які наповнені цілющої води.

Є сніжні гори, полонини,

Ліси і найродючіша земля,

А все це - рідна Україна,

І де б не був, то кращої нема.



Україні
В Україні я живу,

Україну я люблю.

Люблю її пісні співучі,

Люблю її поля родючі.

Люблю метелика у полі,

Бажаю її щасливої долі.

Бажаю миру і достатку

Для своєї мами і для свого татка.

Всього найкращого всім людям я бажаю,

І гідність людську завжди поважаю.

На всій великій планеті Землі,

Щоб гарно жили великі й малі.

Щоб у гості ми ходили,

Із собою мир носили.

Із держави у державу

Героїв України розносили славу.

Щоб вона взірцем була,

Позитив у світ несла.

Щоб ніколи не було кайданів,

І не повторились події майдану .



c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\даншин роман.jpg

«Вишита колоссям і калиною, вигадана співом солов'я, зветься

величаво Україною земля зачарована моя»

Даншин Роман, учень 6 класу Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів


c:\documents and settings\admin\рабочий стол\2015_02_11\img_0001.jpg

Худоян Ася,

учениця 4 класу Софіївської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №2

Моя країна –Україна
Сьогодні ми зустрілися знову,

Щоб про Україну почати розмову,

Про нашу школу, рідний дім,

Про те, як радісно тут нам усім.

До цього йшли ми так давно,

Ще у далекі роки настраждались,

Схід із Заходом та Наддніпрянщиною воз’єднались,

Щоб більш ніхто й ніколи

Не забрав в українців волі.

Ми любимо свою країну,

Квітучу, рідну Україну!

За неї підемо в огонь і у воду,

В жару чи в холод, чи в негоду.

Ми будемо до скону битись,

Щоб більш ніякому чужинцю не коритись!

c:\users\наташа\desktop\110189961_large_4437240_274.jpg
Любіть Батьківщину
Любіть Батьківщину, як символ душі своєї,

Любіть Україну не для себе – для неї!

Вона не тільки тема вірша,

В ній є висота незмірима й свята глибина.

У неї є душа могуча,

Порив є в неї,

Що більший над усі пориви душі твоєї.

Вона – це мати, будь же сином,

А я буду дочкою. Разом всі ми будемо

Незламною і гідною опорою.




Я маленька українкаc:\users\наташа\desktop\pic39.jpg
Я маленька українка,

Маю коси по колінка

Я таку натуру маю:

Щоб не плакать, я співаю!

У моїх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніше нам своя країна

А ніж в чужині рай.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без України.



Україна
Уже війна на Україні,

Стріляють танки, грім гуде,

Солдати взяли автомати,

І смерть у вічі їм іде.

Сьогодні гинуть безвинні діти,

Їх вже з землі сирої не піднять,

Війну ми знали з книг і фільмів,

Тепер вона накрила й нас.

На сході в нас ідуть бої:

Росія, Путін наступає,

Уже дві області страждає!

Але в усі віки й усі часи

Українці були непереможні!

І вірю я, хоч і малий,

Що Україна наша – переможе!

c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\котик оксана водян. зош.jpg

«Крик душі»

Котик Оксана, учениця Водянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Шевчук Юля,c:\users\наташа\downloads\img_3227.jpg

учениця 9 класу Сергіївської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів


Друга світова

Йшла війна і стогнала земля

Від розривів фашистських снарядів.

Мертвим пилом покрились поля,

Рвало небо від криків мільярдів.c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\гриневич аня с-1.jpg

Горе, смерті, покинутий край,

Біль прощання і серця тривога.

Ти, Європо, завжди пам`ятай :

Нелегкою була перемога.

Стали всі : і старі, і малі,

Захищаючи рідну країну.

Мужньо бились народи Землі ,

Боронили її від загину.

Величезних зазнали ми втрат

В ті жорстокі й кривавії днини.

Скільки їх відважних солдат

Не вернулись додому живими.

Знову пам`ять людська ожива,

Не дає нам,нащадкам, спокою.

Друга ця війна світова,

Щоб не стала бідою новою.

«Тяжка дорога війни»

Гриневич Аня, учениця Софіївської ЗОШ І-ІІІступенів №1



s_0_d3ikduc

Калугіна Вікторія,

учениця 11класу Жовтневої загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів



Рідна земля
Синіє небо високе,

Рясніє жито зелене.

Чарує своєю красою

Ненька Вкраїна мене.

Чарує міццю своєю

Вкраїна незламна моя.

Вітчизна - єдина для мене,

Рідна, прекрасна земля.

Зазнала знову ти болю,

Хоча й натерпілася вже.

Як я пишаюсь тобою,

Хай Господь тебе береже.

Хай лани твої, ниви й долини -

Хай усе процвітає й живе.

О, земле, ніхто не посміє знищить тебе.

Не для ворога землі родючі,

Не для ката усе тут цвіте.

Тебе прославляють люди співучі,

А інші вбивають тебе.

Не для ворога зелень і трави,

Не для ката рідна земля.

Та де ворог, а де товариш

Не можу сказати вам я.

2015р.


Дугинець Валерій,c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\твори літераторів\дугенець валерій\img_20150210_144754.jpg

учень 9 класу Софіївської загальноосвітньої

школи І-ІІІступенів №2

Милий серцю край
Проходжу вулицями-серце завмирає,c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\денисюк влада- с1.jpg

Так причаровує навколишня краса!

Як радісно,спокійно-кожен знає,

Де рідний край,куди так тягнеться душа!

Блакитне небо,золотаве поле,

Барвисті луки та квітучії сади…

Людської доброти безмежне море,

Бо ми є України доньки та сини.

Ми захищаємо міста і села,

Скарби державні,честь свою,

І навіть хутірець, де мама колисала,

Де босоніж топтав стерню.

Та є на Україні найрідніше місце,

Миліший серцю клаптичок землі,

Тут найтепліше зігріває сонце,

Це є Софіївка й усі її краї…


2015р.

«Мрії дітей війни»

Денисюк Влади, учениця Софіївської ЗОШ І-ІІІступенів №1




Лист до тата
Татку, я пишу тобі листа,c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\сергіїв. зош.jpg

Бо сумую дуже за тобою,

Мама наша дуже вже сумна,

Очі переповнені сльозою.

Я уже давно ходжу до школи,

Промайнула осінь, вже зима,

Татку, я сумую за тобою,

А тебе з війни нема й нема.

Мама каже, що весна вже скоро,

Сонце лагідно зігріє нас,А ти з військовими, як завжди на кордоні,

Оберігаєш мирний спокій наш.

Я розумію, не маленький,

Що ти в АТО, ти на війні,

Та вірю, що повернешся, рідненький,

Вже з перемогою, та миром на землі.

Бувай, татусю, не прощаюся з тобою,

Зі мною ти в думках, і в сні нічнім,

Татусю ,я сумую за тобою,

Ти лиш вернись до нас живим.

«Нащадки героїв другої світової»

Буригіна Катерина, Говор Дарина,

Шевчук Юля, учениці Сергіївської ЗОШ І-ІІІступенів

c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\прокоп данило жовтнева зош.jpg

«Навіки в пам'яті людській страшні воєнні лихоліття»

Прокоп Данило,

учень Жовтневої загальноосвітньої школи І-ІІІступенів

c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\твори літераторів\новоюлівська зош\павляка-новоюлівськазош.jpg

Павляк Анастасія,

учениця 7 класу Новоюлівської

загальноосвітньої школи І-ІІІступенів
УКРАЇНІ

Хоч один день – на гору, не вниз.

Хоч один день без окулярів і лінз.

Майорінням прапорів і гербів

Я свідомо віддам душу тобі.

Переплачу, прокричу, потерплю

Все тобі – тій яку люблю!

Я вважаю

Я вважаю, що мовчати не варто,

Коли Україна – це розкроєна карта,

Коли Україна – це розтерзана рана

Із далекими не рідними прапорами.

Я думаю, що боятися грішно,

Коли завтра нас може бути не чутно, а ‘’Слышно”.

Коли завтра не розумна бандота

В очі нам скаже ‘’Вы из нищего сорта’’.

Як не хочеш отримати ніж у спину

Бережи в собі українську людину.

2015р.


c:\users\наташа\downloads\гарбулінська валерія валеріївна.jpg


Гарбулінська Валерія,

учениця 9 класу

Ордо-Василівської загальноосвітньої

школи І-ІІІступенів

Обеліск

- Розкажи, обеліск,

Над риданням води:

Де ти жив?

Де ти ріс?

Як прийшов ти сюди?

Скільки років тобі?

Скільки болі в тобі?

Скільки горя в твоїй c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\скулінець олександр серг.зош.jpg

Непогасній журбі?

-Я з веселих гаїв,

Із матусиних снів,

Я в пісні не хотів

І в граніт не хотів.

Тяжко чути мені,

Як десь куля літа,

Важко бути мені

Молодим всі літа.

-Розкажи обеліск,

З чого створений ти:

Чи з вдовиних ти сліз?

Чи з плачу сироти?

Чи із грому боїв?

Чи з відваги батьків?

Чи з любові людей

Всіх країв і віків?



«Пам’ять серця» -Я з років вогняних,

Скулінець Олександр, Із окопних надій,

учень Сергіївської ЗОШ І-ІІІступенів Вповноважених тих,

Хто в землі молодий.

Я – усім заповіт

Від полеглих війни,

Щоб в солдатський граніт

Не вдягалися сини


c:\users\богдан\desktop\-tkegfvj5dy.jpg

Добровольська Анастасія,

учениця 11 класу Софіївької загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №1
c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\банах сергій бш.jpg


9 Травня
9 Травня… Вогонь палахкотить.

Ми згадуєм велику Перемогу,

А у блакиті прапор майорить,

Як символ миру вказує дорогу.


Спливає час, та пам’ять не згасає,

Як із життя ішли старі і молоді.

Нас кожен рік герої полишають,

Вони подарували нам безхмарні дні.


У ветеранів посивіли скроні,

І груди прикрашають ордени,

Як мріяли вони у 45-ім,

Що більш не буде на землі «чуми».


Та знову ллється кров, і б’ють гармати,

Чужинський чобіт топче колос золотий.

Проклятий будь, загарбнику-солдате,

Вклоняюсь низько вам, захисники землі.

2015р.

«Пам’ятаємо полеглих»

Банах Сергій,

вихованець Софіївського районного

Будинку школяра



Трагічна війна
Минають ніч, години і хвилини

У спалахах трагічної війни,

Ми віримо у те, що в Україніc:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\олешкевич оксана. с-1.jpg

Настане мир назавжди, навіки.


Сидить солдат і пише лист в окопі,

Матусю любу він не забува

І згадує, як було солодко в дитинстві,

А зараз на душі лиш гіркота.


І сняться сни мені, матусю,

Що я вже більше не прийду

І не побачу твої ясні очі,

Сестричку рідну більш не обійму.


Вже третій місяць у безсонні,

Самотньо, мамо, серце вже болить,

І поруч побратим стікає кров’ю,

А інший мертвий на землі лежить.


Але ж то сни, моя матусю, я живий ще,

Не плач, рідненька, неодмінно повернусь,

Якщо впаду я на свої коліна,

То знай, я швидко підіймусь.


І буде радість в нашій Україні,

Щасливі будем я і ти.

Ми жити маєм в спокої і мирі

На Богом даній рідній нам землі.


2014р.

«Прощались в ромашковім полі дві невідомі долі»

Олешкевич Оксана,

учениця Софіївської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №1



c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\мазуркевич валентина.jpg


***

Війна… Війна…

Вже спокою нема.

Матусю! Глянь!

І небо вже не синє,

Умилась кров’ю Україна.


Збирала мати рідного синочка

На ту прокляту і страшну війну

Й поклала в торбу вишиту сорочку

Йому на згадку про свою рідню.


Та мати плаче і не хоче відпускати,

Але ж бо треба рідну землю захищати.

І на прощання мамі він сказав:

«Я повернусь, рідненька, лиш чекай».


І от вже другий місяць вісточки нема,

І мати плаче, й дівчина одна,

А десь далеко чути гул гармати,

Та мати не втомилася чекати.


2014р.

«Весняні спогади»

Мазуркевич Валентина,

учениця Софіївської ЗОШ І-ІІІступенів №1



c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\фролов денис бш.jpg


«Велика Перемога»
Фролов Денис,

вихованець Софіївського районного Будинку школяр



c:\users\наташа\desktop\преснова тетяна.jpg

Преснова Тетяна,

учениця 11 класу Миколаївської загальноосвітньої

школи І-ІІІступенів


З пам’яттю в серці

За вікном стояла духмяна літня ніч. Красень-місяць зазирав у вікно і кидав ніжне сяйво на хвилясте русяве волосся юнака, що солодко спав. Не спала лише ненька. Вона горлицею воркувала над сином:


«Ну де ж це ти до півночі ходив? Прийшов у відпустку з армії на декілька днів і не відпочинеш так, як слід». Їй не спалось. Лише одного хотіла: надивитись, намилуватись синочком.

«Спить. Нехай спить.

Дивлюсь на нього – вилитий батько. І ніс, і губи, і брови. Немає у нас батька, загинув на фронті. Мій Сафрончику, будеш тепер ти хазяїном у цій оселі», - промовляла тихенько матуся, витираючи пекучі сльози болю і радості.

Ось і медаль сина «За відвагу» лежить у коробочці на червоному оксамиті, одержана в боях на озері Хасан. Значить, правильним було виховання сина.

Відважним, мужнім, сміливим зростила свого сина.

«Таким і треба бути, синку!», - роїлося в її голові, а руки несміливо торкались лейтенантських погонів, комсомольського значка, який червоною краплиною блищав при тьмяному світлі гасової лампи.

Скоро й ранок. Ще довго чула мама, як тяжко дихав у сні син, як перевертався з боку на бік. А згодом і її оповив сон...

Невідомо хто першим кинув у хату те страшне слово «війна». Зірвалася з ліжка ненька і пташиною полинула до сина, ладна тілом своїм захистити його від злої шуліки, що хоче забрати у хижі кігті єдиного синочка, якого зростила, кохала, купала у любистку і м’яті. Заніміла у розпуці, серце стиснулось від жаху.



  • Сину мій! Синочку!

Що ж буде тепер?

  • Нічого, мамо! Тільки не переживай. Знай, що не осоромлю наш рід Хоменків. Буду таким, як тато.

Не судилося Сафрону потрапити у свою частину, вона була далеко. А тут, на місці, доручили командувати піхотною ротою. Сили були нерівні. Довелося відступати на Схід. Пелена сліз застилала очі, бо бачив, як горіли поля стиглої пшениці, як стогнали жінки і діти, як чорна смерть знищувала все живе не землі.

На початку 1942 року юнака послали навчатись у школу вищого командного складу. Невдовзі став командиром роти Червонопрапорної стрілецької дивізії під командуванням двічі Героя Радянського Союзу Білобородова. З кровопролитними боями п’ядь за п’яддю відвойовували у фашистів рідну землю. Назавжди лишились у пам’яті бої під Москвою, Сталінградом.

Згодом дивізія влилася у І Прибалтійський фронт. Найперше завдання – визволити Білорусію.

Незабутнім спогадом залишився на все життя той квітневий день, коли відбулося найбільше бойове хрещення на витримку, мужність, кмітливість.c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\заруба софія серг.зош.jpg

... Закріпились біля села Ботвино. Світилось сонечко і зігрівало ясними променями не тільки землю, а й солдатів, змучених боями, переходами, безсонням. Але, незважаючи на це, хотілось жити, хотілось вірити, що прийде весна, яка оновить все.

Був невеличкий перепочинок між боями. Ось стали лагодитись фотографуватись.

- Кого ж першим фотографувати у вас? – запитав фотограф.

- Ну звісно, нашого командира Сафрона Івановича Хоменка, - звідусіль почали гукати бійці. – Адже ж його в партію прийняли!

Та не довелось тоді сфотографуватися. Раптом хтось крикнув: «Танки!»

На окоп лізло три «фердинанди». А там, біля сусіднього села Креплянки, вже розгорівся бій. Ось з’явилося на обрії ще з півдюжини танкеток. З командиром поряд був ординарець Іван Азарян, запальний хлопець, який з нетерпінням чекав наказу натиснути курок. І тут Сафрон Іванович побачив, як було вбито полковника Докучаєва. І він першим мимоволі відкрив вогонь. Один з танків задимів. Азарян плескав у долоні. Тут вирішувати не було коли. Командування піхотою довелося швидко брати на себе. І завдяки наполегливості й сталевій витримці командира за півгодини атаку німців було відбито. Згодом з боями було звільнено Креплянку, очищено Ботвино.

І коли вийшли за околицю села, командир 31-гвардійського стрілецького полку Бочаров встромив у землю держак від лопати з табличкою «Хоменки». Так і назвали білоруське село на честь українця – визволителя. Далі було багато фронтових доріг, які пролягли через Латвію, Литву.

Тричі поранений. У 1944 році був контужений, після ліквідування знову командував аж до Перемоги, але цього разу вже учбовим батальйоном.c:\users\наташа\положення конкурсів\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\жуков антон жовтян зош.jpg

У 1946 році демобілізувався з армії. І повернувся в село до рідної неньки...

З 18 бойовими нагородами, серед яких були орден Червоного Прапора, орден Олександра Невського, орден Вітчизняної війни першого ступеня, орден Червоної Зірки.

З вогником взявся невтомний боєць до мирної праці. Невдовзі одружився.

Здавалось, можна і заспокоїтись. Але Сафрон Іванович все рвався вперед, йшов на найважчі ділянки праці. Довгий час був головою колгоспу, завфермою.

Але війна все ж часто давала знати про себе. Нили рани, погіршувався зір. Лікарі зробили одну операцію, згодом другу...

Перейшов С. І. Хоменко працювати бригадиром будівельної бригади. За вміле і вправне будівництво тваринницьких комплексів, Будинку культури в Миколаївці був нагороджений орденом Жовтневої Революції.

Сафрон Іванович Хоменко помер декілька років тому. Славу батька продовжив його син Анатолій Манюк.

Цього хлопчика, осиротілого, маленького ще, всиновив у молодості Сафрон Іванович з дружиною.

Вічна пам’ять героям війни! Ніхто не забутий і ніщо не забуто!
( В тексті використано малюнки учениці Сергіївської ЗОШ І-ІІІступенів Заруби Анастасії «Бій» та , учня Жовтянської ЗОШ І-ІІІст. Жукова Антона «Солдат Перемоги»)

2014р.
c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\твори літераторів\собори наших душ м-д школа\влада.jpg




Коваленко Владислава ,

учениця 11 класу Мар’є-Дмитрівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Дітям війни присвячується…

Садиба Миколи Семеновича та Фросини Григорівни Костюковичів знаходилася у центрі села Мар’є-Дмитрівка. Городом виходила на лісосмугу. Далі, до мілкого ставка, де простягалися луки – квітчасті влітку і засніжені взимку. Там місцева дітвора випасала корів, бігаючи за ними босоніж по шовковистій траві. А коней гонили на ніч далі, аж у Ковальову балку.

У Миколи теж був гнідий, але пасти його було нікому. І ось за два роки до війни, в 1939 році, народився в Костюковичів хлопчик. Назвали його Іваном. Не встиг чоловік натішитися довгожданим первенцем, як закривавився червневий світанок сорок першого. Зібрала Фросина солдатську торбину, провела Миколу до військкомату, а на тій сумній дорозі зізналася, що знову чекає дитя… c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\діброва анна с1.jpg

Їхав на фронт і не покидало його зворушливе здивування. Це ж треба: кругом війна, смерть, кров, а в нього невдовзі знайдеться дитинка. Що буде дівчинка, він навіть не сумнівався. «Назви нашу новонароджену донечку Галею, – писав Фросині зі свого солдатського окопу. – Якщо з війни не повернуся, нехай «Галя чорноброва по землі пройде».

Гірким було те літо, настояне на полинах сорок першого року: сонце, як запечена кривава рана, їдка пилюка чорною завісою закривала наші війська, що відступали. В цей час почалася окупація. Німці в село заходили переможцями. Почалися нелюдські знущання фашистів і поліцаїв над мирними жителями. Забирали в людей їжу, худобу, а самі насміхалися.

Фросина із двомісячною Галею, малим Іваном, дядьком Гнатом Семеновичем, Ольгою Конопленко, Кабак Марією та їхніми дітками заховалися у погребі. Знайшли їх відразу, коли поліцай та німці зайшли на подвір’я Костюковичів – голосно від холоду плакала Галя. «Або виходьте, або кинемо гранату», – мовив поліцай. «Нові господарі» відразу закололи кабанчика, Фросину змусили їм допомагати. Вона, коли були всі німці п’яні, заховала у капустяні листки шмат сала, навіть не було чим посолити, приклала зверху купою листя і подумала: «Згодиться, скоро прийдуть наші». Згадала про дітей. Вані ніде не було, вибігла на вулицю і почула крик. У колії від німецьких машин, яка була майже в пояс дорослій людині, стояв син. Прямо на нього їхав німецький танк. Бігти по колії Фросина не могла і закрила очі, щоб не бачити найстрашнішого. Перед самою машиною стрибнула у колію сусідка-білоруска, схопила хлопчика на руки і понесла його до мами. Так малий Іван дивом залишився живим на радість усім.

Дід Сіренко Григорій Тимофійович – дуже хороша людина. Як іде вулицею, то чемно вітаються з ним односельці. Бо і на війні побував, і після неї багато літ на громадській роботі мозолі натирав. І хазяїном дядько був добрим. Тому, коли він викопав у колгоспному садку землянку і заховав туди корову, а вночі носив сіно та пійло, ніхто його не видав. Спасала їх корівка своїм молочком, бо їсти Фросина дітям варила «із чого Бог пошле».

Все ближче було чути гул наших снарядів, передова була близько. Німці відступали та йшли вони із села не переможцями, а ховаючись за спини жінок та дітей, які були живим щитом. Загадали і їм іти разом з усіма. Дід рано до сходу сонця привів корівку і запріг її в мажу, склали нехитрі пожитки, а у возику, що прив’язали до мажі, сиділи малі діти. Перехрестилися, промовляючи: «Господи, пострічай у добрий час. Нехай нас Бог благословить і заховає від усякого недоброго ока». І поїхали за усіма. Позаду йшли пошарпані німці. Коли вони дійшли до села Новопетрівка (сучасне Гончарове), то було вже темно і вони зупинилися біля поля з кукурудзою. Німці заховалися по хатах, а дід узяв корову і повів у кукурудзу. Фросина з Галею на руках ішла за ним, а за нею біг Іванко. Тікали назад до села і зупинилися біля Зеленого гаю. Там уже була передова, дід і Фросина з дітьми встигли забігти у пусту хату. Все було розбито, стояла піч, було підпіччя. «Заховаю туди дітей», – подумала мати, відкрила ляду, а там зерно. Галя лежала мовчки на м’якому зерні, а Іван щось вовтузився і не хотів сидіти тихо. «Якщо німці зайдуть до хати, то нас із дідом розстріляють, діти залишаться», – подумала Фросина. Відкрилася ляда, вилазить Ваня, а в руках кругла граната. Похололо материнське серце. Дідусь попросив показати що це. Забрали «лимонку», а коли заглянули у підпіччя, то побачили у зерні багато гранат. Що було на душі у матері, не можна і слів дібрати, щоб описати. Ніяким розумом не пояснити, як Іванко залишився живим. Вранці, коли всі разом балкою пробиралися у Мар’є-Дмитрівку, зустріли радянського бійця. Він їм порадив іти однією стежкою, бо скрізь заміновано. Вони попрямували балкою в бік села. Хата зустріла Фросинину родину пусткою, скла у вікнах не було. Чим могла, затулила дірки і почала поратися. Шукала з чого зварити їсти. І якою була її радість, коли Фросина побачила на подвір’ї одну курку і півня. Готувала з лободи кашу, а мастила салом, яке заховала під листям. Хоча то вже було напівгниле місиво, але кращого нічого не було. Берегла як могла курку, яка скоро заквоктала та вивела курчаток. І не передати словом, якою в той час була Фросина щасливою, бо вона на рідній землі, а над нею багато-багато блакитного неба. Звільнене село почало оживати.

(У тексті використано малюнок Діброви Анни, учениці Софіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 «Ти чекай мене і я повернуся»).

2015р.


c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\мазуркевич валентина с-1.jpg

«Квіти для тата»

Мазуркевич Валентина,

учениця Софіївської ЗОШ

І-ІІІступенів №1




c:\users\наташа\desktop\козеренко юлія.jpg

Козеренко Юлія,

учениця 9 класу Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Гіркі спогади
Цю розповідь учні нашої школи чули від колишньої учительки Лісничої Олександри Іванівни. На жаль, два роки тому ця прекрасна людина померла. Та її спогади про жахіття війни будуть ще довго хвилювати наші душі.

«…22 червня 1941 року, у неділю, в нашому селі був мітинг. Я, чотирнадцятирічна дівчинка, раділа кожному доброму обличчю, кожному літньому променю. Та святковий настрій вмить обірвала жахлива звістка: Гітлер розпочав війну проти Радянського Союзу. Враз усі люди поніміли, небо стало сірим . Матері, сини яких на той час служили в армії, заздалегідь почали омивати слізьми їхні імена .

Та все ж таки поки ми жили в мирі. Згодом забрали фашисти і цю маленьку насолоду. У серпні німецькі війська, як хмара, накрили нашу квітучу Миколаївку. Схоже, для моїх земляків неділя стала фатальним днем, бо саме в неділю, коли люди зібралися на базарній площі, я вперше побачила страшне обличчя чужоземця. Троє розвідників з кулеметом і автоматом промчали на мотоциклах до станції Лошкарівка і назад. Усіх моїх односельчан наче корова язиком злизала, ніде не було видно жодної живої душі. А за селом вже стояли сотні солдатів, які були запрограмовані на одну програму - «Знищити!»

Такого ще не бачив світ! Нічого схожого я не бачила навіть у найстрашніших снах. Сотні пар чобіт били залізними шипами по камінню так, що у різні боки розліталися іскри. І кожен крок відбивався у моєму серці пекучим болем.

Зайшовши в село, німці забирали все на своєму шляху. Серед білого дня хапали курей, гусей, качок, витягали свиней, корів, кіз, забирали сало, хліб, молоко, яйця. Ми залишилися голі й босі, а тут ще й батька забирають на фронт. З чоловіком було ніби спокійніше, а тепер залишилися у напіврозбитій хаті слізьми мої дві сестри, бабуся, я і мати. Виходячи на двір по дрова чи воду, ніхто з нас не знав, чи повернеться назад. Німці стріляли у все, що рухалось, не дивлячись, чи то солдат, чи мирний житель. Отак і моя бабуся вийшла і не повернулась.

А коли німці вийшли за село, перейшовши невеличку річку Базавлук, то залишили замість себе коменданта. О! То була страшна людина. А пригадується мені її жах ось яким випадком.

Поставив наш староста на колгоспному баштані трьох сторожів, щоб ті охороняли для фашистів кавуни. Та люди все одно прокрадались, і якийсь відсоток врожаю відходив до німецьких ворогів. І тут «великорозумний» комендант наказав вигнати бездарних робочих, а на кожному кутку поля поставити вішальниці, щоб ті наганяли страх на викрадачів, і цей спосіб виявився вдалим. Ще з села було видно величезні споруди з петлями, які від найменшого подиху вітру гойдалися і страшно скрипіли: «Сме-е-ерть…,сме-е-ерть…»

Село було зруйновано, не лишилося жодної цілої хати. А ми мовчали, боячись покарання.

Пам'ятаю, що ходив по Миколаївці міф «Про німецького тигра». Були чутки, що німці готують страшну смерть – машину, яка зрівняє з землею усю Вкраїну. І я молила Бога ,щоб той тигр не дійшов до моєї рідної землі, бо ще так хотілося жити, творити, любити … Були такі, що опускали руки, але й героїв нам ніколи не бракувало .

1942 рік ми називали цвітом Землі, тому що саме тоді почали забирати фашисти наше молоде покоління на роботи до Німеччини .

Що тільки не робили з собою молоді дівчата і хлопці, щоб не потрапити на чужину: калічили себе, викликали різні подразнення шкіри, спеціально заносили до здорового організму страшні інфекції. Страшно і боляче було дивитися на скалічених друзів і знайомих. Кожен день за ким-небудь ми проливали сльози. Здавалося, що за рік ми дорослішали на десятиліття, а тому війна змусила мене швидше подорослішати.

Іноді ми навіть крізь сльози сміялися. Згадую одну комедію. Були такі люди, що ходили на поля бою знімати із загиблих пригодний одяг. Отож одного разу декілька жінок пішли в степ роздягати мертвих. А тим часом два лейтенанта теж ходили в тих краях. Побачили вони людей у німецькому вбранні і лягли між трупами, щоб їх не помітили. А баби пригледіли новенькі шинелі та чоботи і почали роздягати «мертвих». Одна тягла-тягла, а той не пускає. Ось вона і каже іншій: «Піду, найду залізяку, щоб відбити ноги, а вдома розігрію і зніму, бо щось примерзли». Друга жіночка розстібає гудзики шинелі, а «вбитий» схопив її обома руками й тримає. Баба з переляку й свідомість втратила. Ми з цієї пригоди цілий день сміялися, хоч, як кажуть: «і сміх і гріх». Пізніше змінився командир, який трішечки зрозумів, що й ми люди. Почав видавати деякі мізерні харчі, стало спокійніше.

Та ось наші війська почали наступати. Знову гнали вони німецьких фашистів через мою багатостраждальну Миколаївку. Тепер люті вовки ненавиділи нас ще більше, катували і знущалися, як з собак. Та все одно вже мерехтів вогник свободи. Моє серце розривалося з радості і вистрибувало із грудей, коли я побачила рідні, хоч і змучені обличчя. У нас забрали все. Та ми від серця відривали останні крихти і дарували їх солдатам , а наші очі безсильно прохали: «допоможіть». Приходили нові вояки, а я постійно чекала повернення свого татуся. Минуло півстоліття, а я й досі чекаю…

Вже не чули ми шаленого брязкоту німецьких підков, а замість них ступали по нашій землі і рідні, і одночасно незнайомі люди. І пташки почали співати, і дерева зеленіли, і небо зірвало з себе сіру ковдру хмар. Мир! Щастя! Воля! Давно це було, але й досі бачу я уві сні німця-вовка, що показує хижі зуби, досі чую свист бомб і ракет, а тому ця рана ніколи не загоється, і людство буде пам'ятати цей жах завжди…»

Як важливо, щоб на землі був мир. У мирний час люди почувають себе спокійно. Вони зайняті своїми турботами, справами, у них немає страху. Я вірю, що Україна відродиться, вона встане з колін. Ми станемо незалежними по-справжньому. І ніхто нам не заборонить бути щасливими.

2014р.


c:\users\наташа\desktop\собори наших душ -2015\малюнки. роботи переможців\пшетоцька яна волод. зош.jpg

«О, скільки спинилось сердець молодих, на злеті останнім їх мрії згоріли»
Пшетоцька Яна,

учениця Володимирівської загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів




Каталог: Files -> downloads
downloads -> Бджільництво – галузь, яка займається розведенням бджіл для отримання меду, воску. Бджільництво – галузь, яка займається розведенням бджіл для отримання меду, воску
downloads -> Українська мова
downloads -> Романтизм, а з другої половини ХІХ ст реалізм
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Інформації про материки та океани. Карти материків та океанів, їх класифікація за масштабом, просторовим охопленням, змістом і призначенням Учень: називає
downloads -> Використання на уроках географії технологій інтерактивного навчання
downloads -> Конспект інтегрованого уроку для 10 класу з географії та англійської мови
downloads -> 1. Підготовчий період
downloads -> Комп'ютерні комунікації – обмін даними між комп'ютерами. Сьогодні комп'ютерні комунікації здійснюються за допомогою комп'ютерних мереж

Скачати 284.86 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка