180 років від дня народження Марка Вовчка (1833–1907) Марко Вовчок



Скачати 96.69 Kb.
Дата конвертації11.01.2018
Розмір96.69 Kb.

Календар знаменних дат Додаток 18


180 років від дня народження

Марка Вовчка (1833–1907)




Марко Вовчок (справжнє ім’я — Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; 22 грудня 1833 – 10 серпня 1907), українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д.І. Писарєва.
Життєвий і творчий шлях
Народилася Марко Вовчок 22 грудня 1833 року в с. Єкатеринівці Євецького повіту Орловської губернії, у родині дрібного поміщика. Коли дівчинці було 7 років, помер її батько. Вважають, що батько майбутньої письменниці, Олександр Олексійович, мав українське коріння і часто співав українських пісень.

Дитинство дівчинки та її брата не було щасливим, бо мати, Параскевія Петрівна Данилова, овдовівши, дуже невдало вийшла заміж удруге. Вітчим не любив навіть власних дітей, не те що пасербицю й пасинка. А тому мати намагалася своїх дітей від першого шлюбу відправляти до тіток, де вони жили роками.

Вітчим Дмитрієв програв у карти маєток матері, жорстоко поводився з кріпаками. Поведінка вітчима залишила глибокий слід у серці малої дівчинки. Це стало одним із джерел для майбутніх творів, у яких письменниця викривала розбещених кріпосників.

Найчастіше Марія перебувала у Писарєвих, а згодом — в Орлі, у своєї тітки К. Мордовіної (Катерина Петрівна Данилова — сестра матері Марка Вовчка). Тітка відкрила салон, де збиралися передові люди міста. Марія у тітчиній сім’ї займалася дітьми, але коли сходилася еліта Орла і починалися натхненні суперечки та читання віршів, дівчина намагалася непомітно приєднатися до гурту.

У 1845–1846 роках Марія навчалася у Харківському пансіоні шляхетних дівчат. Такі пансіони й інститути були новими, прогресивними і дуже важливими у структурі освіти закладами, адже саме в них вперше в Росії отримали право вчитися жінки, що було великим кроком уперед.

У салоні тітки Марію побачив і закохався в неї Опанас Маркович, колишній учасник Кирило-Мефодіївського братства, який відбував заслання в Орлі. У 1851 році вони одружилися. Після повернення в Україну два роки жили в Чернігові, два — в Києві і три — у Немирові.

Опанас Маркович був етнографом і фольклористом, і його молода дружина прилучилася до справи пошуку і записування народних скарбів. У цей час до неї приходить і творче натхнення.

Марія знала кілька іноземних мов. Вона спочатку прагнула стати російською письменницею. Нічого дивного в цьому не було: сама росіянка, громадянка Російської монархії, талановита жінка не могла в часи своєї молодості бути особливо далекоглядною. Вона спиралася на традицію, на вже втоптану попередницями стежку.

Дружина Марковича не просто записує фольклор, а й уважно й скрупульозно вивчає українську мову, побут, повір’я, звичаї. Марія тісно спілкувалася з простими людьми, всебічно вивчала становище селян, збирала матеріал до українського словника. Над цим словником вона працювала майже до кінця свого життя.

У 1855 році Марковичі живуть у Немирові, де Опанас одержав посаду вчителя географії Немирівської гімназії. Тут вони потрапили в оточення прогресивно настроєної учительської молоді, яка досить прихильно ставилася до творчості Шевченка. Це сприяло дальшому загальному розвиткові молодої жінки. Тут вона задумується над написанням перших творів українською мовою.

Осередком громадсько-культурного життя містечка була гімназія, де з ініціативи Марковичів влаштовувались вечори зі співами і музикою. Згодом вони перетворилися на концерти й аматорські вистави. У 1857 році в залі гімназії аматорський колектив поставив п’єсу Котляревського «Наталка Полтавка». В організації вистави активну участь взяла Марія Олександрівна, виявивши при цьому добру обізнаність з народним побутом і поезією.

Написані протягом 1856–1857 років. Марією дванадцять оповідань Опанас Маркович надсилає в Петербург Пантелеймону Кулішеві. Куліш не скоро взявся за прочитання творів, як він вважав провінційної Маріїної писанини. Та коли прочитав — здивуванню Куліша не було меж. Перед ним відкрився новий, цікавий, повністю сформований автор. Не учнівські проби пера своєї дружини надіслав йому колишній знайомий Опанас Маркович, а зразки української літературної проби!

П. Куліш придумує псевдонім новоявленій письменниці — Марко Вовчок (Марковича). А чоловічий тому, що літературу в Росії не вважали жіночою справою, а можливо, за прикладом французької письменниці Жорж Санд.

Так під псевдонімом Марко Вовчок у Петербурзі в кінці 1857 року з’являється книжка «Народні оповідання». Початок літературної діяльності Марка Вовчка був блискучим. Із нікому не відомої за межами Немирова дружини учителя географії провінційної гімназії вона відразу стає першою письменницею. Маріїну збірку оповідань закоханий в авторку Куліш надсилає у Нижній Новгород Шевченкові.

Тарас Григорович Шевченко називає цей текст «вдохновенною книгою». Після приїзду в Петербург Шевченко особисто знайомиться з Марком Вовчком, присвячує їй вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала»), а пізніше, у 1860 році дарує їй свій щойно виданий «Кобзар» з промовистим написом «Моїй єдиній доні Марусі Маркович — і рідний і хрещений батько Тарас Шевченко».

Листувалася Марко Вовчок із Тарасом Шевченком аж до самої його смерті. Підтримана Шевченком, Марко Вовчок у Немирові починає роботу над «Панночкою» (майбутня «Інститутка»), «Ледащицею» і багатьма іншими творами. Вона працює над перекладами своїх оповідань російською мовою.

Після першої публікації на «Народні оповідання» Марка Вовчка з’являється багато схвальних рецензій та відгуків найвідоміших тогочасних критиків. Іван Тургенєв перекладає цю книжку російською мовою, і в 1859 році вона виходить під назвою «Украинские народные рассказы».

Окрилена визнанням, письменниця у 1860 році випускає російською мовою «Рассказы из русского народного быта». Ця річ вже такого схвалення не мала, хоч, звичайно, відгуки на неї добрі.

Іван Франко у творах Марка Вовчка бачив перші прояви боротьби за рівноправність жінок із чоловіками: «Оповідання Марка Вовчка найясніше і найпростіше зазначають емансипаційну тенденцію — не абстрактними мудруваннями, не зворушливими покликами, а простим, скромним та сердечним змалюванням щоденних фактів життя, від якого тільки по довшім вчитуванні морозиться кров у жилах».

У Петербурзі Марія підтримує дружні стосунки з українськими патріотами: Шевченком, Кулішем, Білозерським, Костомаровим, а також толерантно налаштованими до України і її митців російськими письменниками: Тургенєвим, Некрасовим.

Марко Вовчок планує разом із сім’єю виїхати за кордон. У неї складаються приятельські відносини з Тургенєвим. Через це настає прохолода в стосунках між Марією і амбітним Кулішем. Пантелеймон Олександрович почувається зрадженим, ображеним, розтоптаним. Подібного він прощати не вмів.

Кулішева помста Марку Вовчку виявилася виваженою і точною на відлуння на багато років. Саме «гарячий Панько» пустив плітку, що не Марія писала свої «Народні оповідання», а її чоловік — Опанас Маркович, — який з великої любові нібито подарував авторство дружині. Але версія Куліша була хибною. Опанас Маркович помер у 1867 році. Марія прожила значно довше і ще встигла створити кілька творів, до яких покійний чоловік не міг мати ніякого відношення.

Марія У 1859 році за кордоном знайомиться з передовими людьми. У Лондоні спілкується з О. Герценом та М. Огарьовим, буває на літературних читаннях у Тургенєва в Парижі, де знайомиться з французьким дитячим письменником Етцелем. Вона співпрацює з «Журналом виховання і розваги» для дітей Франції. У цьому журналі Марко Вовчок публікує кілька своїх оповідань французькою мовою для найменших.

Її твори «Мелася», «Мандрівка на крижині», «Сестричка», «Маруся» й сьогодні вважаються золотим фондом дитячої французької літератури.

За кордоном Іван Тургенєв знайомить Марка Вовчка з геніальним російським письменником Львом Толстим. Він запропонував Марії листуватися з ним і взяти участь у співробітництві з журналом «Ясная Поляна», який він надумав видавати.

В Італії Марко Вовчок особисто знайомиться з Добролюбовим, за його порадою починає листуватися з М. Чернишевським. Ці два російські критики готують до друку Маріїну книжку «Народные повести и рассказы». У 1862 році з’являється другий том україномовних «Народних оповідань».

Неодноразово Марія Олександрівна на словах рветься в Росію, мріє про Петербург або Україну, але на ділі не спішить з поверненням. У часи реакції в рідному краї надто мало вона могла очікувати для своєї письменницької долі.

Та в 1867 році Марко Вовчок робить свій тяжкий вибір і назавжди повертається в Росію. Вона оселяється в Петербурзі, співпрацює в «Отечественных записках», займається перекладацькою роботою.

З 1867 до 1876 року Марко Вовчок переклала російською мовою 15 романів славетного майстра науково-фантастичного жанру Жюля Верна. Плідною і суспільно значимою була її спільна праця над перекладами з Дмитром Писарєвим. Між ними спалахує велике кохання. Але несподівано, 4 липня 1868 року, поблизу Дуббельна під час відпочинку Дмитро тоне.

У 1878 році Марко Вовчок назавжди залишає Петербург, надовго відходить від літературного життя. Вона виїхала на Північний Кавказ за місцем служби свого чоловіка, морського офіцера у відставці Лобача-Жученка. Почалися мандри за місцем служби чоловіка: Ставрополь, Абрау-Дюрсо, поблизу Сочі, Новоросійськ. У 1886–1893 роках Марія Олександрівна — знову на милій серцю Україні; вона живе у містечку Богуславі, Стеблові, в селах Хохітва, Тетіїв на Київщині, часто буває в Києві. Вона приятелює з селянами, матеріально допомагає їм.

У 1887 році відновлюються заочні зв’язки Марка Вовчка з М. Чернишевським. Він обіцяє допомагати письменниці в літературній та видавничій справі. Відновлення зв’язків з Чернишевським викликало творчу енергію у Марка Вовчка, і після довгої літературної паузи вона знову починає писати нові твори, доробляє свої рукописи.

У 1900 році в журналі «Детское чтение» була надрукована казка «Воришка», а в 1902 році в київській газеті — оповідання «Хитрий Хаимка». Цього року Марко Вовчок передає редакції журналу «Киевская старина» українську казку «Чортова пригода». Казка «Як Хапко солоду відрікся» залишилась незакінченою.

Незважаючи на свій похилий вік, погане здоров’я, віддаленість від культурних і політичних центрів Росії, Марко Вовчок стежить за суспільними подіями країни. У 1906 році вона писала: «Я желала бы издать в пользу голодающих любой из моих переводов и рассказов, — в пользу голодающих, без различия, будь то дети городских убитых, близкие заключенных или деревенские люди».

До останніх днів життя Марія Олександрівна не випускала з рук пера, виправляла раніш написані рукописи, писала нові твори. У 1906 році в журналі «Русская мысль» надруковане нове оповідання Марка Вовчка «Встреча». У березні 1906 року у зв’язку з погіршенням здоров’я Марко Вовчок переїхала з чоловіком у м. Нальчик, на хутір Волинський, де перед тим вони купили садибу і збудували невеликий дім на три кімнати.

На деякий час здоров’я Марії Олександрівни поліпшилось. Майже кожного дня вона з олівцем у руках сидить під улюбленою старою грушею і доробляє старі рукописи.

У грудні 1906 року стан здоров’я письменниці різко погіршився. Марія Олександрівна не покидала роботи навіть в останній місяць життя. Якось незадовго до смерті вона сказала чоловікові, що хотіла, щоб її поховали під грушею. 10 серпня 1907 року Марії Олександрівни не стало.

В одному з останніх листів до сина Бориса Марко Вовчок писала: «Я прожила весь свой век, идя по одной дороге и не свертывая в сторону, у меня могли быть ошибки, слабости, безобразия, как у большинства людей, но в главном я никогда не осквернила себя отступничеством».

Так завершилось життя Марка Вовчка. «Зломалася велика сила. Закотилася ясна зоря нашого письменства», — писав у посмертній згадці «Марія Маркович (Марко Вовчок)» І. Франко.


Творча спадщина


  • «Народні оповідання» (1857 — перший том, 1862 — другий том);

  • «Інститутка», соціальна повість (1859–1861) (початкова назва «Панночка»);

  • «Кармелюк», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя», «Невільничка», історичні казки-повісті;

  • «Три долі», «Павло Чорнокрил», «Сестра», «Дяк», повісті;

  • «Рассказы из русского народного быта», збірка російською мовою;

  • «Тюлевая баба», «Записки причетника», повісті;

  • близько ста перекладів і двохсот книжок.


Цікаві інтернет-ресурси


  • Віктор Дудко «Марко Вовчок у журналі «Основа»: реалії і міфи» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Sldt/2007_3/1.pdf. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Інститутка. Марко Вовчок [Електронний ресурс] // Світ слова. — Режим доступу: http://svitslova.com/literatura/text-10-form/1496-instytutka-vovchok.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Марко Вовчок — видатне явище в історії української літератури [Електронний ресурс] // Довідник школяра. — Режим доступу: http://lessons.com.ua. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Марко Вовчок (Вілінська) — Твір [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://tvori.com.ua/category/news/m-vovchok/. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Марко Вовчок на Богуславщині [Електронний ресурс] // Літакцент. — Режим доступу: http://litakcent.com/2012/07/20. — Назва з екрана. — (Дата звернення 12.09.2013).

  • Марко Вовчок на Сумщині [Електронний ресурс] // Сумська міська централізована бібліотечна система. — Режим доступу: http://library-sumy.com/sumy/pismennik_sumy/104/782/. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Марко Вовчок. Кармелюк [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://svitiaz.tripod.com/marko_vovchok/karmeluk.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Марко Вовчок: фатальна жінка української літератури [Електронний ресурс] // Мистецька сторінка. — Режим доступу: http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=942. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Музей-садиба Марка Вовчка [Електронний ресурс] // Музеї України. — Режим доступу: http://museum-ukraine.org.ua/index.php?go=Pages&in=view&id=52. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Твори з української літератури – Марко Вовчок [Електронний ресурс] // Нотатки школяра. — Режим доступу: http://parta.at.ua/publ/z_ukrajinskoji_literaturi_za_avtorom/marko_vovchok/22. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Що Ви знаєте про Марка Вовчка [Електронний ресурс] // Україна Incognita. — Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Як Марко Вовчок «літературних негрів» наймала [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/history-journal/390491. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.


Рекомендована література

  1. Брандіс, Є. Марко Вовчок [Текст] / Є. Брандіс. — К., 1975.

  2. Грицай, М. Марко Вовчок. Творчий шлях [Текст] / М. Грицай.  — К., 1983.

  3. Засенко, О. Марко Вовчок. Життя, творчість, місце в історії літератури [Текст] / О. Засенко. — К., 1964.

  4. Зеров, М. Марко Вовчок; Марко Вовчок. Творчість; Критика про Марка Вовчка [Текст] // Зеров, М. Твори: У 2 т. — К., 1990. — Т. 2. — С. 224–235.

  5. Крутікова, Н. Сторінки творчого життя [Текст] / Н. Крутікова. — К., 1965.

  6. Куліш, П. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги «Народні оповідання Марка Вовчка» [Текст] // Куліш, П. Твори : у 2 т. — К., 1989. — Т. 2. — С. 477–484.

  7. Лобач-Жученко, Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка [Текст] / Б. Лобач-Жученко. — К., 1987.

  8. Лобач-Жученко, Б. О Марко Вовчок: воспоминания, поиски, находки [Текст] / Б. Лобач-Жученко. — К., 1987.

  9. Тараненко, М. Марко Вовчок: літературний портрет [Текст] / М. Тараненко. — К., 1958.

  10. Франко, І. Марія Маркович (Марко Вовчок). Посмертна згадка [Текст] // Франко, І. Зібр. творів : у 50 т. — К., 1976–1986. — Т. 37. — С. 276–279.

  11. Франко, І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. [Текст] // Франко, І. Зібр. Творів : у 50 т. — К., 1976–1986. — Т. 41. — С. 301–302.

  12. Хоменко, Б. Народні джерела творчості Марка Вовчка: на матеріалах української прози [Текст] / Б. Хоменко. — К., 1977.

  13. Чопик, Р. Вовчок [Текст] / Р. Чопик // Слово і час. — 2007. — № 8. — С.3–14.

Каталог: Files -> downloads
downloads -> Бджільництво – галузь, яка займається розведенням бджіл для отримання меду, воску. Бджільництво – галузь, яка займається розведенням бджіл для отримання меду, воску
downloads -> Українська мова
downloads -> Романтизм, а з другої половини ХІХ ст реалізм
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Інформації про материки та океани. Карти материків та океанів, їх класифікація за масштабом, просторовим охопленням, змістом і призначенням Учень: називає
downloads -> Використання на уроках географії технологій інтерактивного навчання
downloads -> Конспект інтегрованого уроку для 10 класу з географії та англійської мови
downloads -> 1. Підготовчий період
downloads -> Комп'ютерні комунікації – обмін даними між комп'ютерами. Сьогодні комп'ютерні комунікації здійснюються за допомогою комп'ютерних мереж

Скачати 96.69 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка