Зв’язок поколінь



Скачати 91.36 Kb.
Дата конвертації15.12.2018
Розмір91.36 Kb.


Відділ освіти Артемівської міської ради

Артемівська загальноосвітня школа

І-ІІІ ст. № 11 ім. Артема

з профільним навчанням



Серце вчителя, віддане дітям

(ідеї В.Сухомлинського сьогодні)

Виступ на педагогічних читаннях

лабораторії гуманної педагогіки при відділі освіти

учителя української мови та літератури

Харитонової Наталі Віталіївни
м. Артемівськ

квітень, 2005 рік


Зв’язок поколінь... Вічна проблема суспільного розвитку – передача життєвого та історичного досвіду від одного покоління до іншого.

Проблема не така проста, тому що передача ця може йти різними шляхами. Однією з таких форм є батьківські листи. Це один із давніх літературно – педагогічних жанрів, який був досить поширеним у різних народів світу.

Сьогодні поговоримо про листи до сина В.О.Сухомлинського.
По колосу пшениці дізнаються про людину, яка виростила його. Кожна людина пишається тим, що вона зробила для людей. Кожній чесній людині хочеться залишити частку себе у власному пшеничному колосі.
Не давай погаснути в собі першим порухам душі, бо вони найблагородніші.

Роби так, як підказує перший порух душі. Давити в собі голос совісті - небезпечна справа. Якщо ти звикнеш не звертати увагу на щось одне, ти згодом не звертатимеш увагу ні на що. Не йди на компроміс зі своєю совістю – тільки так можна викувати характер.


Найстрашніше для людини – перетворитися у сплячого з відкритими очима: дивитися і не бачити, бачити й не думати про те, що бачиш, добро та зло сприймати байдуже, проходити спокійно повз неправду.

Людина без переконань – ганчірка.


Ідейність, ідея – великі та святі слова. І той, хто намагається знецінити красу людської ідейності, забруднити чисте й величне павутиною міщанського самовдоволення та байдужості, той піднімає руку на Людину. Ідейність – це справжня людяність.

Якби кожен молодий чоловік, кожна молода дівчина в нашій державі жили благородною, високою метою, якби ідея була в кожного стражем совісті – наше суспільство стало б світом ідеальної моралі, духовної краси.

Люди сіяли б, як мріяв Максим Горький, як зірка одне одному.
Уявіть собі, що на наше життя, на наше буденне життя подивились би люди, які давно пішли з життя, для яких справедливість, вільність були далеким майбуттям, прекрасною мрією. Чи затрепетали б їхні серця від неймовірного подиву? Адже заради сьогодення вони йшли на смерть? Справдилися їх надії? Подумай...
Покликання – це маленький росточок таланту, який перетворюється в міцне та могутнє дерево на благодатному грунті працелюбства. Без нього, без самовиховання цей маленький росточок може засохнути. Лише набравши ріст, знайти власне покликання, утвердитися в ньому – це джерело натхнення і щастя

(Є в Марка Твена цікаве оповідання. На тому світі немає ні ангелів, ні святих, ні божественного байдикування, а живуть люди таким же трудовим життям, як і на грішній землі.

Єдине, чим відрізняється рай від землі, - там кожен займається справою за покликанням. Невідомий на землі чоботар стає після смерті знаменитим полководцем, а бездарний при житті , але володіючий каліграфічним почерком генерал задоволений скромною роллю писаря у штабі. Письменник, який набрид читачам нудними, нікому не потрібними романами, знаходить справжнє покликання у професії токаря по металу. Людина, що випадково потрапила в педагоги і все життя мучила і себе, і учнів, виявилася прекрасним бухгалтером. Як тут не згадати вчення Г.С.Сковороди про „сродну працю”?)

У чому найвища насолода життя? У творчій праці, яка наближаються до мистецтва. Якщо людина залюблена у власну працю, вона намагатиметься, щоб і в самому процесі праці, і в її результатах було щось красиве.


Кожного дня, буквально кожного дня, від юності до останнього подиху, протягом кількох годин твоїм співрозмовником і наставником повинна стати книга.

Адже людина за все життя може прочитати не більше двох тисяч книг. А їх –океан, і серед цього океану хороші книги – як маленькі острівки, віддалені один від одного; зумій побувати на кожному з них.

Пам’ятай, що книги – це тисячолітня мудрість людини. Вольтер писав: „Читаючи вперше хорошу книгу, ми відчуваємо такі ж почуття, коли знаходимо нового друга Вдруге прочитати цю ж книгу – знову зустрітися зі старим другом”.

Нехай у тебе буде більше старих і добрих друзів. Читання книги – це не механічний процес. Це творчість. Оволодівай цією майстерністю – умінням, читаючи – виховуй себе, читаючи – думай, читаючи – мисли.


У школі по суті не викладається предмет „Людинолюбство”. Думаю, що багато із нас відчувають від цього голод. Голод душі.
Пустота душі починається з того, що в роки ранньої юності людина більше вчить, заучує, ніж думає. Ти намагаєшся стати хорошим інженером – це важливо. Але ж треба прагнути перш за все стати людиною – це ще важливіше. Більше, ніж будь коли, ми зобов’язані тепер думати, що ми вкладаємо в душу людини. Подолати пустоту душі, вбогість духовних інтересів повинен не лише хтось, але й кожен самостійно.
Гуманітарна освіта – це процес самовиховання. Виховуй у собі Людину – ось що найголовніше. Інженером можна стати за 5 років, вчитися ж на людину треба все життя. Виховай у собі людську душу. Найголовніший засіб виховання – краса. Краса в широкому розумінні – і мистецтво, і музика, і сердечні стосунки з людьми.
Глибоко переконаний, що корені злочинності треба шукати в дитинстві та підлітковому віці. Головний стовповий корінь – емоційна та естетична товстокожість, безсердечність, байдуже ставлення до всього живого. Хлопчик, який безжалісно знешкоджує квіткову клумбу, ламає дерево, тиранить кошеня, - це потенційний злочинець. Від бездушного ставлення до живого й прекрасного взагалі до безсердечності до людини – один крок. У людській душі закладено самою природою величезний діапазон добрих людських почуттів. Можна порівняти цей діапазон з чудесним інструментом на тисячу струн – від найтоншої ніжності й ласки до здатності боротися не на життя, а на смерть за гідність людини. Але цей інструмент назавжди залишиться сплячим вулканом, якщо людську душу не виховувати, якщо ці тисячі струн не налагодити кожну зокрема. Однією з найтонших струн у цьому чудесному інструменті є людяність.
Найголовніше у створенні людини – це виховання здатності дорожити людським життям як найдорожчим і найціннішим багатством. Ніколи не підніме руку на іншу людину той, хто в дитинстві близько до серця приймає радощі та смутки іншої людини, хто готовий віддати власну радість, власне благополуччя заради того, щоб мати, батько, сестра, брати не знали горя, не звідали страждань.

Налаштувати найтоншу струну в людській душі – людяність – це значить перш за все навчити маленьку людину створювати радість для інших і відчувати при цьому найвищу радість.


Самовиховання починається із самопізнання. Найскладніше та найважче в житті молодої людини – побачити себе збоку, побачити у світі ідеального, героїчного. Раджу: читайте більше про людей, які досягли вершини людської краси.
Любов до Вітчизни...Виховуйте в собі це святе почуття. Наша Батьківщина – це могутнє тисячолітнє дерево. Тож нехай кожен із нас буде не сухим, безплідним сучком на цьому дереві, а живою гілкою, що несе плоди.
Прагни бути справжньою людиною: нехай не буде у твоєму серці самоприниження, нехай не знає твоя свідомість думки: видатні люди – це люди виключні, я ж маленька людина, пересічна... Кожна людина – не билинка в полі, не пилинка в безмежному вихорі долі. Орієнтуйся на ідеал.
Ніколи не забувай, що ти живеш серед людей. Ніколи не забувай, що поряд із тобою працює людина, в якої власні турботи, думки, переживання. Умій поважати людське в кожному, хто живе та працює з тобою, - це, напевно, найбільша людська майстерність.
Що необхідно для справжньої дружби, яка духовно збагачує людину, допомагає їй подавляти в собі інстинктивне та розвиває людяність? Необхідно духовне багатство особисте. Культивуй у собі милосердя.
Людська особистість невичерпна; кожен може стати творцем, що залишає після себе слід на землі. Не повинно бути людей непомітних, людей – безвісних пилинок. Кожен повинен сяяти, як сяють на небі мільярди мільярдів зірок. Бути неповторною особистістю – це залежить у значній мірі від самої особистості. Треба прагнути, аби не бути сірою, непомітною.
Хто сказав, що в людини немає душі? Душа в людини є, і вона незрівнянно багатша, ніж та душа, про яку говорить релігія. Душа людська – це її могутній дух, її думка, її дерзновенний порив до пізнання, до підкорення сил природи. Ось саме цю душу й може людина зробити безсмертною.
На жаль, не завжди ще в нас моральні норми співпадають із законами. Головне – це воля самої людини, самообмеженість. Необхідно тонко відчувати три речі: можна, не можна, треба. Той, хто відчуває ці речі, має почуття обов’язку. Обов’язок –це свобода в дії, це одухотворення людських вчинків благородною ідеєю – в ім’я чого я це роблю, в ім’я чого саме так чиню.
Батьківщина – це твоя колиска, твій дім, вогнище твого щастя. Це земля твоїх предків, на якій пролито багато крові. У рідній домівці буває добре і не дуже. Якщо бачиш погане – не забувай, що це погане у твоєму домі, у твоїй колисці. Над злом у рідній оселі злорадствує лише підла людина. Не відвертайся від зла, зроби так, щоб замість нього було добро саме там, де ти живеш. Ти маєш право говорити про зло в рідному домі лише тоді, коли ти зробив щось хороше. Право сказати одне слово про негативне здобувається десятьма добрими справами.
Батьківщина – це ласкава та вимоглива мати. Їй завжди боляче, коли син став негідною людиною – лінивою, безсердечною, безвільною, лицемірною, нечесною. Живи та працюй так, щоб Вітчизна, як рідна мати, пишалася тобою. Умій бачити самого себе з найвищої вершини – з точки зору вищих інтересів рідного народу.
Пам’ятай, що:

* від фашистської загрози всьому людству його врятував воїн твоєї держави, який навіки залишився дев’ятнадцятирічним і лежить під березами та калинами;

* за твоє щастя в пекельних печах таборів смерті, у смертельних боях за кожний сантиметр землі – від Волги до Берліну помирали і твої ровесники;

* Вітчизна пережила смертельну небезпеку, бо на полях битви вирішувалось – бути їй чи не бути;

* двадцять сім мільйонів кращих синів нашої Вітчизни загинули, оберігаючи твою колиску.
Моральна чистота любові – це дзеркало людської душі. Якщо в людини є щось брудне в цій сфері духовного-психологічних та морально-естетичних стосунків, значить, вона, людина, загалом брудна істота, вона не може бути порядним громадянином, чесним трудівником. Порядною людиною.
Любов благородна там, де між людьми існує єдність почуттів та думок.. Там, де розум та почуття об’єднуються, в душі людини панує голос совісті.

Істинна любов – великий і священний обов’язок, зобов’язання на все життя. Якщо хочеш не розгубити власні почуття по дрібницях, не знецінити себе духовно – не піддавайся першому пориву. Цілувати та ніжити людина може лише того, кому вона дає моральне зобов’язання: стати чоловіком, стати батьком її дітей.

Любов – це, перш за все, відповідальність за ту людину, яку ти покохав, за її долю, за її майбутнє.
Дружба – це школа виховання людських почуттів.
Пустота душі – це найстрашніший недолік. Пуста душа жадібно схоплює погане й важко піддається впливу хорошого .
Жінка-мати – перший творець життя. Ніколи не забувай, що вона дала тобі життя, відкрила перед тобою красу світу та рідної мови, вклала у твоє серце перші поняття про добро та зло, честь та безчестя. Жінка-мати – творець усього прекрасного на землі, тому що вона - творець Людини.
Жіночність – це найвищий вияв людської краси, в цій красі – народження нового життя, розвиток, розквіт. Носій та творець життя, жінка глибше за все втілює високоморальне ставлення до майбутнього людства. Поважати жінку – це значить поважати життя.
Якщо внутрішнє духовне багатство створює людську красу, то бездіяльність, а тим більше аморальна бездіяльність, цю красу гублять.

Духовна пустота робить безликою зовнішність людини.

Аморальна діяльність нищить. Звичка брехати, лицемірити, постійно створюють „блукаючий ” погляд: людина уникає дивитися прямо у вічі, в її очах важко побачити думку, вона ховає її.
Якщо людину не вчити ні хорошому, ні поганому, вона не стане Людиною; щоб жива істота, що народилася від людини, стала Людиною, треба вчити її лише доброму.
Трудитися по-справжньому людина починає років із вісімнадцяти, а вчити трудитися її треба починати з того часу, коли вона зробила перший крок. Так і з підготовкою до продовження роду людського. Вчити виховувати власних дітей – це значить учити людяності. Не через рік – так через п’ять років у тебе буде сім’я, будуть діти. Мене дивує ось що: підлітка, юнака вчать багатьом речам – обробляти землю, вирощувати хліб, керувати різного роду транспортом, але як виховувати дітей – цьому ніхто і не думає вчити. А між тим, - це найголовніше.
Жаль до себе – ось душевний стан, який без перебільшення можна назвати невичерпним джерелом егоїзму. Нехай людина вміє жаліти себе лише постільки, поскільки вона вміє бути доброю та жалісливою по відношенню до інших.

Умій жаліти та любити. Любов батьківська повинна бути мудрою, а не інстинктивною.


„Світи іншим згораючи”. Вдумайся в ці слова. Якби не безліч прикладів самопожертви заради благополуччя людей, не було б історії людства і все наше життя перетворилося б у похмуру темницю. Від Муція Сцеволи до Михайла Панікако, до Зої Космодем’янської, до Олександра Матросова – небосхил історії людства засіяний зірками служіння людям, які вічно горять; мріями про прекрасне майбуття. Нехай же сіяння цих зірок осяває шлях кожного. Світи іншим згораючи.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка