Звіт про науково-дослідну роботу оцінка ефективності та оптимізація діяльності фінансових посередників (проміжний) Етап 1 еволюція процесу становлення та сучасні тенденції розвитку фінансового посередництва начальник ндч



Сторінка3/9
Дата конвертації08.07.2018
Розмір0.78 Mb.
ТипЗвіт
1   2   3   4   5   6   7   8   9

2 ВИДИ ТА РОЛЬ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Питанням класифікації та дослідженню видів фінансових посередників на фінансовому ринку присвячено велику кількість наукових робіт таких зарубіжних і вітчизняних дослідників як Г. Габбарт [7], Х. Джонсон [8], О. Дорош [9], В. Зимовець [10], І. Кобушко [11], В. Корнєєв [12], С. Міщенко [13], С. Науменкова [14], П. Роуз [15], В. Унинець-Ходаківська [16], У. Шарп та ін. В західній традиції розвинених ринків більше уваги приділяється дослідженню проблемних питаннь діяльності небанківських фінансових посередників. Зокрема, діяльність цих установ досліджено Г. Габбартом, а на українських теренах – В. Зимовцем, В. Корнєєвим, С. Міщенко, С. Науменковою. На увагу заслуговує також підхід до класифікації фінансових установ (фірм) П. Роуза, який умовно розділив ці установи на безпосередньо фінансових посередників та інших фінансових інститутів. Аналіз фундаментальних праць з фінансового посередництва вітчизняних науковців [8, 10, 11, 16], дав змогу стверджувати, що у науковій думці зроблені значні зусилля по дослідженню і узагальненню видів та ролі фінансових посередників на сучасному етапі розвитку фінансової системи. Достатньо структуровано викладено підхід до класифікації фінансових посередників у О. Дорош [9]. Але варто відмітити, що до цього часу немає єдиної системи класифікації фінансових посередників, з якою погоджувалися б більшість вчених.

Зважаючи на значну кількість публікацій з цього питання в сучасній науковій думці не сформулювалося єдиного підходу до визначення видів та ролі фінансових посередників у фінансовій системі, тому важливим на даний момент є систематизація цих підходів.

Стрімкий розвиток фінансових відносин призводить до зростання різноманіття видів фінансових посередників, які пропонують свої послуги на ринку. Існує велика кількість класифікацій фінансових посередників в залежності від критеріїв їх поділу. Загалом в останній час сформувалося два загальні підходи до класифікації фінансових посередників: суб’єктний, де в основу класифікації покладено принцип віднесення фінансових установ до певних груп за схожістю операцій, які вони здійснюють, та функціональний підхід, де основним критерієм віднесення фінансової станови до тієї чи іншої групи фінансових посередників служить виконання певних функцій.

В загальному випадку, класифікації фінансових посередників також відрізняються в залежності від країни, в якій вони функціонують. Так, наприклад, розрізняють європейську та американську класифікації. Відмінності в різних країнах пояснюються різним рівнем економічного розвитку, фінансовими традиціями, потребами учасників ринку, культурними особливостями, а також особливостями бізнесу в тій чи іншій країні.

Розглянемо основні види та класифікації фінансових посередників. Так, згідно з міжнародною класифікацією, яка сформувалася в США, розрізняють три групи фінансових посередників, відображені на рис. 2.1.

полотно 2

Рисунок 2.1 – Міжнародна класифікація фінансових посередників в залежності від пропонованого виду фінансових послуг

Наведена на рис. 2.1 класифікація базується на розподілі згідно з фінансовими послугами, які пропонує фінансовий посередник. Але також цю класифікацію можна віднести до функціональної, адже чітко виділяються три основні функції: зберігання і примноження заощаджень, захист майнових інтересів у разі настання певних подій та інвестиційна функція.

Так, депозитні інститути являють собою фінансово-кредитні установи, які отримали право залучати депозити на рахунки. Відповідно, до даної групи фінансових посередників відносяться дві основні категорії установ – банки та ощадні організації. До останньої групи належать:



  • кредитні спілки, які створюються певною групою осіб на кооперативних основах та здійснюють кредитні операції в межах членів цієї групи;

  • ощадно-позикові асоціації, які акумулюють грошові кошти на депозитних рахунках, а споживче кредитування здійснюють під заставу нерухомого майна.

Контрактно-ощадні установи являють собою фінансово-кредитні інститути, що залучають грошові кошти за рахунок періодичних внесків на довгостроковий період на договірних засадах. Фінансові ресурси страхових компаній, як одного із видів фінансових посередників даної групи, формуються за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб на страхування житла, від нещасних випадків та інших непередбачуваних ситуацій. Ці грошові кошти спрямовуються на кредитування або фінансування купівлі цінних паперів (акцій та облігацій фірм, державних облігацій).

Створення пенсійних фондів сприяє зниженню податкових платежів суб’єктів господарювання, а вільні кошти спрямовуються на придбання цінних паперів найбільш надійних компаній.



Інвестиційні фінансові посередники надають наступні види послуг:

  • довгострокове інвестиційне кредитування, що сприяє розвитку інновацій та науково-технічному прогресу;

  • довгострокове іпотечне кредитування;

  • довгострокове кредитування споживчих потреб, будівельних проектів, потреб малого підприємництва.

Інвестиційні посередники отримують фінансові ресурси за рахунок випуску власних акцій або облігацій та їх продажу на фінансовому ринку.

Згідно з вітчизняним законодавством фінансових посередників виокремлюють у дві групи: банківські (універсальні, інвестиційні, спеціалізовані) та небанківські установи. Цю систему класифікації чітко можна віднести до суб’єктної. У основі критерію поділу лежить участь у формуванні грошової пропозиції. Так, різновидами небанківських фінансових посередників є страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спільного інвестування, кредитні спілки, довірчі товариства, брокерські компанії, дилерські контори.

На рис. 2.2 систематизовано основні види фінансових посередників, які діють на вітчизняному фінансовому ринку.

полотно 13

Рисунок 2.2 – Класифікація фінансових посередників в Україні

(складено на основі [2, 17])
Відповідно до Класифікації інституційних секторів економіки України Державного комітету статистики [18] вітчизняні фінансові корпорації розподіляються на два рівні, кожен з яких включає певні підсектори. Зокрема, на першому рівні виокремлюють:


  • Національний банк України;

  • інші депозитні корпорації;

  • інші фінансові посередники (за виключенням страхових компаній та недержавних пенсійних фондів);

  • допоміжні фінансові установи;

  • страхові компанії та недержавні пенсійні фонди.

На другому рівні фінансові корпорації розподіляють залежно від об’єкту контролю (крім НБУ):

  • державні;

  • приватні;

  • фінансові корпорації під іноземним контролем.

Таким чином, саме перший рівень являє собою своєрідну та функціонально орієнтовану класифікацію фінансових посередників. Зауважимо, що дане тлумачення фінансового посередництва є «широким» підходом, тому що включає допоміжні фінансові установи, біржі тощо.

Окремі науковці [16] окрім банківських та небанківських (або так званих парабанківських) фінансових установ виокремлюють і третю групу фінансових посередників – контрактні фінансові інститути. До цієї категорії дослідники пропонують відносити пенсійні фонди, інститути спільного інвестування, фінансові компанії, ломбарди, страхові організації та благодійні фонди. Такий розподіл обґрунтовується врахуванням інституційних відмінностей кожного виду фінансового посередника.



Не менш важливим питанням є з’ясування ролі та основних функцій, які виконують фінансові посередники на фінансового ринку, а також в економіці в цілому [19]. Очевидним є той факт, що роль фінансових посередників є надзвичайно важливою, особливо на сучасному етапі економічного розвитку. На основі систематизації поглядів науковців, визначимо такі основні функції фінансового посередництва:

  • трансформація фінансових активів;

  • акумуляція заощаджень одних суб’єктів та їх подальше інвестування в проекті інших суб’єктів;

  • задоволення інтересів одночасно і позичальників фінансових ресурсів, і кредиторів, що досягається шляхом якісного менеджменту активами на основі економії на масштабі, скорочення часу на пошук кредитора/позичальника, мінімізації ризиків та державного нагляду й регулювання діяльності фінансових посередників;

  • зменшення трансакційних витрат, пов’язаних із фінансуванням за рахунок економії на масштабі, серед яких – витрати на рекламу, проведення оціночно-аналітичних заходів, побудову інформаційних систем та ін.;

  • надання можливості, з одного боку, власникам капіталу ефективно та в короткий строк розмістити свої ресурси в прибуткові активи, а з іншого боку, позичальникам швидко отримати вільні кошти для фінансування певних виробничих або власних потреб на зворотній основі;

  • забезпечення та організація руху фінансових ресурсів (капіталу) до найбільш ефективних з економічної точки зору споживачів шляхом використання різноманітних спеціальних інструментів;

  • мінімізація фінансових ризиків за рахунок їх перерозподілу між учасниками процесу інвестування;

  • формування економічної кон’юнктури на ринку капіталу, збалансування попиту та пропозиції на фінансові ресурси шляхом залучення великої кількості ринкових учасників;

  • сприяння збільшенню прибутковості фінансових активів, що перебувають у розпорядженні невеликих власників, що досягається за рахунок зниження ризиковості, відкриття доступу до прибуткового бізнесу та зниження витратності фінансових операцій;

  • підвищення ефективності розміщення інвестицій в умовах невизначеності;

  • стимулювання діяльності суб’єктів господарювання та платіжного попиту;

  • перенаправлення фінансових ресурсів із традиційних галузей економіки у нові сфери та галузі діяльності, сприяння інноваційній діяльності;

  • диверсифікація ризику активів, а також страхування певних видів ризику, розподіл ризику між учасниками посередницьких операцій тощо [20];

  • диверсифікація та поглиблення відносин між позичальниками та кредиторами за рахунок створення нових додаткових послуг фінансовими посередниками. Серед таких послуг можна відзначити страхування різноманітних ризиків кредиторів, задоволення потреб у житлі, набутті права власності, потреб у пенсійному забезпеченні тощо;

  • проведення торгівлі фінансовими інструментами на фінансовому ринку, коли фінансові посередники реалізовують грошові кошти в обмін на потрібні фінансові активи;

  • вплив на формування справедливої вартості фінансових активів на ринку на основі співвідношення попиту та пропозиції на фінансові ресурси;

  • посередництво у сфері грошових розрахунків при одночасному зменшенні витрат на їх здійснення. Останнє, зокрема, досягається за рахунок використання акредитивів, ведення кореспондентських рахунків тощо;

  • управління рухом грошових коштів всередині великих фінансових корпорацій, що пов’язано з глобалізаційними та інтеграційними процесами у світовій економіці.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка