Зрештою його потреба писати, вражати, хвилювати не могла залишитись лише в межах театру, тому з’являється Шміт романіст



Скачати 266.82 Kb.
Дата конвертації14.01.2018
Розмір266.82 Kb.




Зміст
Вступ____________________________________________________________ 3

Розділ 1. Роль і місце творчості Еріка Шміта в

сучасній французькій літературі______________________________________5

1.1. Основні теми та мотиви у французькій літературі____________________5

1.2 Риси творчої бографії письменника_______________________________ 7

Розділ 2. Художня своєрідність творчості письменника__________________ 9

2.1 «Оскар та Рожева пані» - зразок епістолярного жанру ХХІ століття_____ 9

2.2 Особливості індивідуальности прози автора _______________________ 17

Висновки________________________________________________________21

Список використаної літератури ____________________________________ 24    



Вступ

Сучасна французька література представлена у всьому світі численними авторами та літературними стилями. Ми маємо можливість вибирати серед романів, поезії, театральних п’єс і серед багатьох інших жанрів.

Один із найбільш популярних у світі сучасних французьких авторів є Ерік Еммануель Шміт, у творчості і манері письма якого можна знайти переплетення різних жанрів та стилів письма. Це винятковий автор, який пише театральні п’єси, романи, розповіді, ессе та інші.
Ерік Еммануель Шміт – це ім’я, яке супроводжує успіх, але все ж таки він залишається складним автором для розміщення його на літературній ниві. Драматург, романіст чи філософ - складно сказати, так як людина він цікава і різностороння. За десять останніх років Ерік Еммануель Шміт став оним із найпопулярніших франкомовних авторів і одним із найбільш представлених у світі. Його книги перекладені 40 мовами, а його п’єси ставляться в 50 країнах по всьому світу.

Зрештою його потреба писати, вражати, хвилювати не могла залишитись лише в межах театру, тому з’являється Шміт романіст. Ерік Еммануель Шміт з успіхом пише низку романів: «Секта егоїстів»(1994), «Євангеліє від Пілата»(2000), «Участь іншого»(2001). Особливе місце в творчості письменника займає «Цикл незримого», присвячений найбільшим релігіям, до якого входить чотири короткі романи: «Міларепа», «Пан Ібрагім та квіти Корану», «Оскар і Рожева пані», «Діти Ноя».

Не слід забувати, що Ерік Еммануель Шміт являється філософом. В своїх творах він показує проблеми, що турбують людство сьогодні, але не дає вирішення даних проблем. Він пише для того, щоб змусити читачів задатись важливими питаннями і підштовхнути їх до дії.

Саме в цьому ї є актуальність даної роботи. Так, наприклад у своєму романі «Оскар і Рожева пані» автор непомітно і ненав’язливо піднімає актуальні проблеми сьогодення, взявши за основу життя маленького хлопчика. Просте дитяче мовлення, легка і відверта інтонація та гумор використовуються автором для підняття серйозних і важливих проблем – відношення людини до Бога, смерть, сенс життя.


 Виходячи із вище сказаного, мета роботи: дослідити художню своєрідність прози Еріка Еммануеля Шміта.

Об´єктом роботи є твори автора, зокрема роман «Оскар та рожева пані».

Предметом роботи є художня своєрідність творчості автора та його особливий підхід до проблем сьогодення.

Незважаючи на те, що Ерік Еммануель Шміт є досить молодим автором, що недавно з’явився на літературній ниві, його творчість була предметом дослідження, як зарубіжних так і вітчизняних науковців. Науковим підгрунтям даної роботи являються досліження Катрін П’єр,  Мартіна Драгоцалова та інших.




Розділ 1. Роль і місце творчості Еріка Шміта в

сучасній французькій літературі

1.1. Основні теми та мотиви у французькій літературі
Французька література — література французького народу французькою мовою, що склалася на території сучасної Франції. У процесі історичного розвитку з неї виділилися франкомовні літератури Бельгії, Швейцарії й інші; ряд літератур виник і сформувалося спочатку як відгалуження французької літератури (франкомовні літератури Канади, Алжиру, Гаїті й інших колишніх французьких колоній). Французька література впливала на літератури інших країн, а також впливала на існуючі на території Франції іншомовні літератури (Провансальська література, Бретонська література й ін.), але одночасно запозичала багато їхніх сюжетів і форм.

Фольклор кельтів (галлів) уплинув на розвиток літератури і фольклору і на французьку мову. Французькі народні пісні і казки існували з ІХ ст., розвиваючись і постійно взаємодіючи з письмовою літературою, збагачуючи її. У французького героїчного епосу — фольклорна основа, як і в ряду жанрів письмової літератури. Особлива активність народної творчості характерна для періодів гострих соціальних і політичних конфліктів — Столітньої війни, Жакерії, релігійних війн 16 ст., Великої французької революції, Паризької Комуни й інших. Звертання до фольклору типово для багатьох великих представників французької літератури — Ф. Рабле, Мольєра, Ж. Лафонтена, П. Ж. Беранже, А. Доде, А. Франса, Р. Ролана й ін. [3, с. 39]

На різних етапах розвитку у французькій літературі виникали добутки великої ідейної і художньої цінності, що одержували резонанс далеко за межами Франції. Основні жанри середньовічної літератури сформувалися у Франції раніш, ніж в інших країнах; протягом ряду сторіч французька мова була мовою міжнародної літератури спілкування, а французької література — джерелом нових віянь, літературних течій і форм, що здобували важливе значення для літератур інших країн. Сила і різкість класових конфліктів на різних етапах історії Франції обумовили соціальну змістовність французької літератури в її кращих зразках, достаток у ній, особливо починаючи з бунтарської поезії Ф. Війона, що зберігає своє міжнародне значення і понині, а потім, на більш широкій основі, з роману Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель», гострих суспільно-критичних мотивів, що кореняться в народній свідомості.

Сформовані у Франції традиції громадянськості літератури та прямої участі письменників у політичних сутичках, позначилися в літературно-суспільної діяльності Монтеня та у багатій прозі і публіцистиці епохи Освіти, що підготувала Велику французьку революцію, а потім і в демократії, революційній літературі ІХХ—ХХ ст., від Гюго і Беранже до поетів Паризької Комуни 1871, від Барбюса до Арагону. Протягом сторіч французька література сприймалася за межами країни як джерело заколотної енергії. Світове значення і вплив французької літератури з великою силою проявилися в епоху підготовки Великої французької революції і після неї: тираноборчеський дух французьких просвітителів, вільнодумство Вольтера, бунт Ж. Ж. Руссо проти мистецтв, цивілізації надихали молодого И. В. Ґете і Ф. Шиллера, а згодом переломилися в революційному романтизмі Дж. Байрона і Г. Гейне. Політично передове крило французької літератури зберегло й у ІХХ ст. свою притягальну силу.

В історії французької літератури різних епох боротьба і зміна літературних напрямків і шкіл, програми і практика цих шкіл приймали виразні і різкі форми — класицизм, романтизм, згодом натуралізм, а потім і літературні течії «кінця століття» — символізм і інші — складалися, насамперед, у Франції, стимулюючи потім формування аналогічних художніх напрямків в інших країнах, у різноманітних національних варіаціях. [3, с. 49]

Ще важливіше, однак, що французька література, відбиваючи напруженість суспільств, боротьби в країні, активно беручи участь у художнім освоєнні соціальної дійсності, дала різноманітні і високі зразки реалізму. Риси реалістичного проникнення в життя суспільства властиві багатьом великим французьким письменникам різних епох,— ці реалістичні тенденції розмикали вузькі рамки класицизму в Мольєра, сентименталізму в Ж. Ж. Руссо, романтизму в Гюго, натуралізму в Золя, імпресіонізму в Пруста. У 19 в., коли було панування буржуазії, у французькій літературі створилася найбагатша національна школа критичного реалізму, що буяє сміливими художніми відкриттями, що представляє вагомим, великий за своїм значенням внесок французької літератури в літературу світову. Бальзак і Cтендаль, звертаючи до типів і подій французької дійсності, створили образа-узагальнення міжнародної значимості. Видозмінюючи й обновляючи у творчості майстрів наступних поколінь (Флобер, Золя, Мопассан, Франс, Ролан, Мартен дю Гар), критичний реалізм французької літератури сприяв розвиткові реалізму в міжнародному плані.



1.2 Риси творчої бографії письменника

Відомий по всьому світу письменник і драматург. Доктор наук з філософіі. Захистив десертацію в 1986 році у Вищій школі Парижу на тему «Дідро і метафізика». Довгий час викладав філософію у вищіх учбових закладах Франції, зокрема в Шербурзі. [9, с. 36]

Як письменник Ерік-Емануель Шмітт став відомим у 1991 році після публікації першої драматургічної роботи «Ніч у Вавілоні». Та світову славу йому приніс сценарій написаний у 1993 році «Відвідувач», за нього автор був нагородженний багатьма літературними і театральними преміями. Ерік-Емануель Шмітт вихований батьками у дусі атеїзму зявляв про те, що він агностик, але віднедавна відомий автор визнав важливість релігії в його творчості і оголосив себе християнином. Письменник є громадянином двох країн — Франції і Бельгії (з 2008 р.). Твори Еріка-Емануеля Шмітта переведені 40 мовами світу та інсценовані у 50 країнах

Ерік Еммануель Шміт – це ім’я, яке супроводжує успіх, але все ж таки він залишається складним автором для розміщення його на літературній ниві. Драматург, романіст чи філософ… складно сказати, так як людина він цікава і різностороння. За десять останніх років Ерік Еммануель Шміт став оним із найпопулярніших франкомовних авторів і одним із найбільш представлених у світі. Його книги перекладені 40 мовами, а його п’єси ставляться в 50 країнах по всьому світу.

Спочатку ми знайомимось з Еріком Еммануелем Шмітом як з драматургом. В його доробку є театральні п’єси на один акт: «Школа диявола» (1996), «Тисяча і один день» (2000); та п’єси на багато актів: «Валонська ніч» (1991), «Відвідувач» (1993), «Вільнодумець» (1997), «Фредерік або бульвар злочинів» (1998) та багато інших, які отримали визнання критики та ставляться в багатьох країнах по всьому світу. Його успіх в театрі безперечно пояснюється прагненням поєднати два типи письма: літературний та популярний, вправно пов’язуючи гумор та метафізичні концепції, тим самим «провокуючи думки спостерігача, щоб втягнути його в діалог», відповідно до філософа Дені Дідро, який надихав його. Зрештою його потреба писати, вражати, хвилювати не могла залишитись лише в межах театру, тому з’являється Шміт романіст. Ерік Еммануель Шміт з успіхом пише низку романів: «Секта егоїстів» (1994), «Євангеліє від Пілата»(2000), «Участь іншого»(2001). Особливе місце в творчості письменника займає «Цикл незримого», присвячений найбільшим релігіям, до якого входить чотири короткі романи: «Міларепа», «Пан Ібрагім та квіти Корану», «Оскар і Рожева пані», «Діти Ноя». Не слід забувати, що Ерік Еммануель Шміт являється філософом. В своїх творах він показує проблеми, що турбують людство сьогодні, але не дає вирішення даних проблем. Він пише для того, щоб змусити читачів задатись важливими питаннями і підштовхнути їх до дії. [13, с. 89]

Розділ 2. Художня своєрідність творчості письменника

2.1 «Оскар та Рожева пані» - зразок епістолярного жанру ХХІ століття
У вітчизняній лінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, який походить від сполучення певної форми вираження – листа – та літературного жанру – роману, досі залишається недослідженим. Композиція епістолярного роману виявляє характеристики свого подвійного походження: з одного боку, форма листа зобов’язує до особливої комунікативної структури, а жанр роману, з іншого боку, модифікує його зміст і значення шляхом інтроспекції та пошуку вірогідності твору [31, с.56]. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить із перетину форми листа та жанру роману, але, насправді, виявляється, що неможливо розділити ці два явища, до того ж їхні складники та їх поєднання формують епістолярний роман як жанр. Незважаючи на те, що проблема статусу епістолярного мовлення досліджується вже досить давно, цілковитої єдності поглядів на його місце у системі функціональних стилів досі не існує. Думки вчених діаметрально протилежні. Отже, в загально стилістичному плані немає підстав виділяти особливий епістолярний стиль”.

Прихильники іншого погляду (В.Наєр, Т.Радзієвська, С.Гіндін та ін.) пропонують визначити епістолярне мовлення як “міжстильове явище, здатне існувати в рамках чи на базі того чи іншого функціонального стилю, або поза їх межами” [25, с.45]. Свою думку В.Наєр мотивує тим, що епістолярна форма писемного мовлення наявна в усіх стилях мови, зокрема, ділове листування – в офіційно-діловому, науковий лист – у науковому, листування на шпальтах преси – в публіцистичному. При цьому епістолярні тексти в мовному плані відповідають вимогам цих стилів, а у структурно-композиційному – зберігають властиву їм сталу форму [25, с.32].

Листи, які стоять поза будь-яким функціональним стилем, “підпорядковуються в цілому і головному (за певних відмінностей у частковому) одній інваріантній композиційній моделі і, таким чином, об’єднуються в єдиній формі мовленнєвої варіативності” [25, с.45], яка є специфічною ознакою епістолярного жанру.

В епістолярному романі передача чужого мовлення відбувається за допомогою прямої та непрямої мови, відповідно синтаксично оформлених залежно від головної ідеї твору та естетичної мети автора.

Передача чужого мовлення в романі «Оскар і Рожева пані» здійснюється за допомогою прямої мови. Оскар з точністю передає свої розмови з Рожевою Мамою, друзями та батьками: «- qui aimes-tu bien, Oscar ?

- Ici ? A l’hopital ?

- Oui.

- Bacon, Einstein, Pop Corn.

- Et parmi les filles ?»

Автор застосовує пряму мову для того, щоб читачі точніше відчули і пережили разом з Оскаром всі останні 12 днів його життя, цим, ніби створюючи ефект присутності, що й дало можливість грати даний роман в театрі.

В епістолярному романі, як і в будь-якому іншому, художній образ персонажа є концентрованою формою відображення дійсності в естетичному плані, тобто засобом вираження суб’єктивної модальності тексту. Вивчення категорії художнього образу персонажа в епістолярному романі ґрунтується на детальному аналізі мовлення персонажів у різних комунікативних ситуаціях з урахуванням структурних особливостей епістолярного роману, специфіка якого полягає у незначному обсязі авторського мовлення як такого поряд із персонажним мовленням, яке переважає [16, с.23].

Мовлення персонажа в епістолярному романі виконує подвійну функцію: з одного боку, воно виступає засобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинків тощо, з іншого, – як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички, що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальної приналежності, психіки, характеру. Використання стилістичних засобів у мовленні персонажа зумовлене його статусною поведінкою.

В романі «Оскар і Рожева пані» нас перш за все дивує звернення до адресата «Cher Dieu» , що є незмінним у всіх листах. Це звертання прекрасно розкриває особистість головного героя, десятирічного хлопчика, і надає віповідного тону листуванню і всьому роману. Лексика роману також підкреслює і прекрасно розкриває особистість Оскара, так як його мовлення є часто фамільярним, розмовного типу.

Якщо Бог звертається до засобів спілкування властивих лише йому, то Оскар пишучи свої послання широко використовує коди і формули властиві епістолярному стилю письма із звертанням до адресата, фінальною формулою, підписом і часто постскриптумом.

В кожному листі ми знаходимо звертання до адресата, завжи незмінне: «Cher Dieu» та підпис адресанта в кінці кожного листа: «A demain, bisous, Oscar». З іншого боку не з’являється жодної вказівки на місце і дату, які слід було б шукати на початку листа. Єдине згадування точної дати ми знаходимо в кінці другого листа в розмові Оскара з Рожевою мамою: «On est le 19 dеcembre». Отже, розповідь починається 18 грудня щоб закінчитися 31 грудня, по одному листу кожного дня, всі написані в лікарні в кінці дня.

В дев’яти з чотирнадцяти листів є постскриптум, в якому Оскар висловлює свої бажання або задає питання: «P.-S. Je n’ai pas ton adress : comment je fais? » [16, с. 99]

Останній лист, підписаний Рожевою мамою, інформує Бога і, звичайно, нас читачів і адресатів цих послань, про смерть Оскара.

Отже, як ми бачимо, Ерік Еммануель Шміт, дотримується тих структурно-композиційних особливостей, які вимагає обраний ним жанр, епістолярний роман, хоча з певними відмінностями: ми не знаходимо жодної вказівки на дату та місце, які повинні бути присутні в листі.

Оскар вибирає досить дивну довірену особу для своїх листів, зважаючи на те, що він навіть не вірить в його існування: «Je ne t’ai jamais adressй la parole parce que je crois mкme pas que tu existes». Запропонувала йому це зробити Рожева мама, яка розповіла Оскару про всю користь звернених до Бога листів: «Livre-lui tes pensйes. Des pensйes que tu ne dis pas, ce sont des pensйes qui pиsent, qui s’incrustent, qui t’alourdissent, t’immobilisent, qui prennent la place des idйes neuves et qui te pourissent. Tu vas devenir une dйcharge а vieilles pensйes qui puent si tu ne parles pas».

Дивним у цьому листуванні є не тільки особа адресата, але навіть сам факт написання листів Оскаром. З першого листа ми дізнаємось, що для нього писання – це вигадки для дорослих, те ж саме, що обманювати, пропускаючи реальність крізь фільтр письма. «J’ai horreur d’ecrire. Faut vraiment que je sois obligй…Ecrire, c’est rien qu’un mensonge qui enjolive. Un truc d’adultes» І все ж таки Оскар переконує Бога в цілковитій своїй щирості і відвертості своїх послань, так як хлопчику необхідно отримати його допомогу: «J’ai besoin que tu t’intйresses. Зa m’arrangerait mкme que tu aies le temps de me rendre deux ou trois services».

Ці щоденні листи, без яких Оскар не зможе пізніше обходитись, так як навіть дуже ослаблений, він, незважаючи ні на що, буде знаходити в собі сили тримати ручку, стануть зрештою для дитини втіленням свободи, допомагаючи йому втекти від хвороби, яка його забирала. [18, с. 23]

Крізь призму дитячого світобачення Оскара, ми знайомимося із головними та другорядними героями твору. Насамперед, ми дізнаємося про життя самого Оскара, від якого ведеться мова. Хлопчик сам представляється, вказуючи свій реальний вік: «j’ai dix ans» і той на який він виглядає: «j’ai l’air d’avoir sept ans». Оскар називає також своє прізвисько, що заміняє фізичний опис і щиро розповідає про стан свого здоров’я: «On m’appelle Crane d’œuf… je vis а l’hopital а cause de mon cancer». Стає зрозумілим, що таке дивне прізвисько з’явилось через лису голову хлопчика, що втратив волосся внаслідок лікування хіміотерапією. Та пізніше ми знаходимо більш детальний, хоча і саркастичний фізичний опис Оскара: «moi, avec mon crane d’œuf, qui ne ressemble ni а un garзon ni а une fille mais plutфt а un Martien».

Ще однією головною героїнею роману є Рожева Мама, як її називає Оскар. Своє ім’я, ця дама отримала від своєї рожевої кофтинки, які в лікарні носять сторонні, що приходять туди подарувати свій час і своє серце хворим дітям: «parmi les dames en blouse rose qui viennent de l’extйrieur passer du temps avec les enfants malades, c’est la pus vieille de toutes». Точного віку цієї дами ми так і не дізнались: «- C’est quoi votre age, Mamie-Rose ?

- Tu peux retenir les nombres а treize chiffres, mon petit Oscar ?»

Читаючи сьомого листа Оскара до Бога ми розуміємо, що Рожева Мама «qui vient de me coucher dans le lit de son fils ainй qui йtait vйtйrinaire au Congo», втратила свого старшого сина, що пояснює її прагнення працювати в лікарні з хворими дітьми. Вона доглядає за Оскаром, як за власним сином : «je taime, Oscar», і Оскар в свою чергу поводиться з нею краще, ніж з власними батьками: «je veux vous adopter».

Крім головних персонажів, Оскара і Рожевої мами, в творі присутні батьки Оскара, лікарі та медсестри, інші хворі діти, що теж живуть в лікарні.

Через свою хворобу Оскар змушений жити в замкненому приміщенні, лікарні, яку він лише раз, таємно від усіх, залишав. Оскар має можливість пересуватись в межах будівлі: в кімнату відпочинку, ігрову кімнату, в кімнату Пегі та в парк. [18, с. 29]

В романі ми не знаходимо детального опису лікарні, а лише дізнаємось про оточення та обставини в лікарні через сприймання та відношення до нього Оскара, яке постійно змінюється. Спочатку він описує лікарню, як «un endroit super-sympa, avec plein d’adultes de bonne humeur qui parlent fort, avec plein de jouets…», але дуже швидко, з тих пір, як він розуміє, що його лікування не було ефективним і він перетворюється на «un mauvais malade, un malade qui empкche de croire que la mйdecine, c’est formidable», лікарня стає не дуже привабливим місцем: «Maintenant tout l’йtage, les infirmiиres, les internes et les femmes de mйnage, me regarde pareil. Ils ont l’air tristes quand je suis de bonne humeur ; ils se forcent а rire quand je sort une baguе».

За той короткий час, який даний йому, Оскар переживає ціле життя і ми спостерігаємо еволюцію його відношення до оточуючих, зміну його світогляду та розуміння життя і смерті, ми спостерігаємо зміну самого Оскара. Протягом 12 днів, що охоплює розповідь, маленький хлопчик перетворюється на підлітка, потім на одруженого чоловіка і відповідального батька родини, тобто він переживає весь той досвід, що трапляється в житті дорослого чоловіка.

На початку розповіді, Оскар з’являється нам маленьким, худеньким хлопчиком, залежним від батьків та медичного персоналу. Це яскраво проявляється в його, ще зовсім дитячих, інтересах: гратися, сміятися, спілкуватись з друзями: «avec plein de jouets et de dames roses qui veulent s’amuser avec les enfants, avec des copains toujours disponibles comme Bacon, Einstein ou Pop Corn». Його бачення явищ оточуючого світу, зумовлюється дитячим світоглядом: він порівнює вік людини з терміном придатності йогурта:

« - Vous кtes pйrimйe ?

- oui.

- Comme un yaourt ?»;

В його розмовах часто з’являються герої чарівних казок: «Il est nul, votre Dieu, Mamie-Rose. Aladin, il avait droit а trois vœux avec la gйnie de la lampe».

В третьому листі, Оскар оголошує, що став пілітком. В цей період, як не дивно, він переживає всі складності і душевні переживання перехідного віку : «J’ai eu plein d’ennuis avec mes copains, avec mes parents et tout зa а cause des filles». [20, с. 66]

Зрештою він досягає віку зрілого чоловіка і розповідає, що являється тепер одруженим, уточнюючи, що : «on a fait tout ce que font un homme et une femme qui sont mariйs». З цих пір, Оскар називає Пегі «ma femme» і отримує всі необхідні почесті від батьків останньої, що відповідає його новому становищу: «Ils m’ont traitй avec beaucoup de respect, il m’ont posй une chaise entre eux et j’ai pu veiller ma femme avec mes beaux-parents».

Нарешті, Оскар стає батьком, незважаючи на те, що: «Pour les enfants, Peggy Blue et moi on a dйcidй qu’on verra зa plus tard. En fait, je crois qu’elle n’est pas prкte». Він вдається до всиновлення. Спочатку, він всиновлює свого старого ведмедика, після того як його батьки подарували йому нового, що вказує на його, вже далеко не дитячу, силу і зрілість, і демонструє відповідальність дорослої людини. І нарешті він не знаходить кращого способу проявити свою любов до Рожевої мами, ніж удочерити її:

« - je t’aime, Oscar.

- Moi aussi. Qu’est-ce que je peux faire pour vous si vous avez des ennuis ? Est-ce que vous voulez que je vous adopte ?».

Щоб зрозуміти, який складний шлях пройшов Оскар і, як, в процесі, він змінився, достатньо лише прочитати бажання, які висловлював Оскар до Бога в кінці кожного листа.

Як тільки Рожева мама пояснила Оскару, що він може кожного дня висловлювати одне прохання до Бога, вона запропонувала йому ідею, що це прохання може бути: «faveurs pour les autres». Реакція Оскара була миттєвою і прекрасно продемонструвала бажання і подреби хлопчика на той момент: «Un vœu par jour, Mamie-Rose, faut pas dйconner, je vais d’abord le garder pour moi !». [20, с. 98]

Таким чином його перше прохання стосувалося лише його: «jaimerais te demander un йclairissement: est-ce que je vais guйrir ? Tu rйponds oui ou non». Оскар дуже швидко отримує відповідь на своє запитання. Наступне його бажання теж відноситься лише до нього і спровоковане скоріше цікавістю: «Je serais d’accord pour une petite visite. Une visite en esprit. Je trouve зa trиs fort».

Кохання змінює хлопчика. Він переживає нові емоції і хвилювання, що виливаються в його найпотаємніше бажання: «je voudrais que Peggy et moi on se marie». Це прохання спрямоване також на Оскара, але він вже не являється єдиним його користувачем – він включає в своє бажання Пегі. Серце хлопчика починає розкриватись для його оточення. Це розкриття безперечно підтверджується в наступних чотирьох листах.

Незважаючи на те, що проходить зовсім мало часу, здається, що Оскар стає старшим на декілька років, так як центром його бажань і прохань стають інші. Перш за все це Пегі, яку він щиро кохає, що проявляється в його наступному бажанні: «fais en sorte que l’opйration de Peggy Blue, demain, se passe bien», а особливо у поправці до цього прохання, висловлену в постскриптумі: «Fais en sorte que quel que soit le rйsultat de l’opйration, Peggy Blue le prenne bien». Спочатку надаючи значення техніці проведення операції і конкретному результату, він починає розуміти, що це не являється гарантом щастя, Оскар поміщає Пегі та її переживання в центр своїх бажань. «Fais en sorte que je me rйconcilie avec Peggy» пише він у наступному листі, перед тим як запитати Бога про подарунок йому на день народження. Це відображає подвійне перетворення Оскара: він відкриває для себе світ, в якому центром не являється він сам, а його близькі, яких він любить, з їх бажаннями і переживаннями; більше того Оскар починає розуміти, що він сам може не тільки просити, але і дарувати. [21, с. 76]

Зрештою, Оскар цілковито відкривається навколишнім, так як його бажання в сьомому листі стосується його батьків, яких він довгий час ненавидів: «Je voudrais que mes parents restent toujours comme ce soir».

Спершу, Оскар із наївністю дитини шукає визначення «життя» в «Медичному словнику»: «Mamie-Rose, j’ai l’impression que, dans le Dictionnaire mйdical, il n’y a que des trucs particuliers, des problиmes qui peuvent arriver а tel ou tel bonhomme. Mais il n’y a pas les choses qui nous concernent tous : a Vie, la Mort, a Foi, Dieu». Не знайшовши точного визначення і не отримавши пояснення від Рожевої мами, він приходить до висновку: «Il n’y a pas de solution а la vie sinon vivre».

В кінці кінців, а саме після «візиту Бога» до нього, в своєму передостанньому листі, в момент, коли він майже помирає, Оскар розуміє і розкриває нам значення життя: «la vie c’est drole de cadeau. Au dйpart, on le surestime, ce cadeau : on croit avoir reзu la vie йternelle. Aprиs, on le sous-estime, on le trouve pourri, trop court, on serait presque prкt а le jeter. Enfin, on se rend compte que ce n’йtait pas un cadeau, mais juste un prк.

Отже, ми бачимо, який складний і корисний шлях пройшов Оскар і як еволюціонувало його бачення і ставлення до світу: від егоцентризму маленького хлопчика до альтруїзму зрілого дорослого чоловіка. Він прожив десять років, особливо не задумуючись над сенсом життя, що властиво для дитини його віку. Але зрештою через свою хворобу, своє нове народження та кардинальну зміну свого світогляду він починає задаватись досить серйозними питаннями про життя і смерть. [21, с. 78]



2.2 Особливості індивідуальности прози автора

Перш ніж визначати стилістичні особливості творчості Шміта, ми розглянемо ті факти біографії письменника, які безперечно мали вплив на його світобачення і зрештою на його стиль письма.


Драматург, есеїст, романіст і сценарист Ерік Еммануель Шміт народився 28 березня 1960 року в Ліоні. Готувався до кар’єри композитора, вчився грати на фортепіано. З тих пір музика, наряду з теологією і метафізикою – захоплення його життя. «Музика завжди каже правду, інтелект вступає пізніше… Те ж саме відбувається, коли я пишу п’єсу. Я завжди намагаюсь почути музику душі, тобто дещо більше, ніж просто слова», - скаже він пізніше в одному з інтерв’ю.     Однак, крім музики, хлопчик захоплювався написанням творів: в одинадцять років написав першу книгу, в шістнадцять – першу п’єсу «Грегуар, або Чому горошок зелений», сатиру на тему сексуального виховання. В кінці кінців слово одержало верх над музикою. Закінчивши престижний Вищий педагогічний інститут і захистивши філософську дисертацію, присвячену Дені Дідро, Шміт починає викладати філософію спочатку в ліцеї Шербура, потім в університеті Шамбері. Але надовго він там не затримується: наукова кар’єра була принесена в жертву літературі.

В наступному 2001 році, Шміт випускає «Участь іншого», де готує Адольфу Гітлеру долю художника, в результаті чого той не стає диктатором, і історія людства складається по іншому.

Як бачимо, автор в багатьох своїх творах піднімає тему релігії і проблему відношення людини з Богом, хоча народився Ерік Еммануель Шміт в родині атеїстів, був вихований як атеїст і залишався ним до одного випадку. Так трапилось, що подорожуючи по Сахарі він заблукав і йому довелось провести ніч в пустелі в цілковитій самотності. «Я б сказав, що це була містична ніч для мене, я багато передумав, і вийшов звідти переосмисливши своє відношення до Бога. Зараз я назвав би себе віруючим агностиком. Тепер коли мене питають: «Чи є Бог?», я відповідаю: «Я не знаю чи є БОГ, але я вірю!», коментує сам автор в одному з інтерв’ю. Хоча вірить він, як сам зізнається, не в Бога якоїсь окремої релігії чи конфесії, він вірить в єдиного Бога, як істоту. Він став вивчати різні релігії, і це знайшло своє відображення в його творах.

Повністю очевидним являється той факт, що філософське виховання, схильність до систематичного і глибокого осмислення світу впливає і визначає творчість письменника. В якості героїв він часто вибирає універсальні фігури світової історії та міфології – Ісус, Понтій Пілат, Дідро, Гітлер та інші. [39, с. 119]

В Шміті живе просвітитель і в деякій мірі місіонер. Тому особливе місце в його творчості посідає «Цикл незримого», куди входить чотири тексти: «Міларепа»(1997), «Пан Ібрагім і квіти Корану» (2001), «Оскар і Рожева пані» (2002) і зовсім недавні «Діти Ноя» (2004). Об’єднуюча «Цикл незримого» тема – духовність та релігія. Релігійні конфесії – буддизм, іслам та іудаїзм, і християнство художньо проілюстровані і поєднані з конкретними людськими (насамперед дитячими) історіями. Форму цих невеликих творів можна класифікувати по різному. Дехто відносить їх до романів, дехто до моно п’єс (тому що вони написані від першої особи), інші – до дитячих казок.

Існує міф, відповідно до якого за останніми 12 днями року можна дізнатись яким буде кожен наступний місяць. Це і стає підгрунтям до написання «Оскар і Рожева пані». Оскар, десятирічний хлопчик, хворий на рак і йому залишається жити лише декілька днів. Рожева пані повинна переконати хлопчика, що проживши 12 днів він проживе повноцінне людське життя. «Був час, коли я сам був серйозно хворим і невідомо як все могло закінчитись. Бувало, що я супроводжував людей на шляху до смерті, я бачив як помирають люди. Звичайно, я міг взяти для книги дорослу людину, але взяв дитину. Яка різниця, в якому віці людина помирає. Вона все одно проживає ціле життя. Я вважаю, що є дар життя, але є і дар смерті, і обидва ці дари дані людині. І це невідворотно. Ще мене вразила фраза Достоєвського: «як можна вірити в Бога, дивлячись, як помирає дитина?». Ця п’єса ще і роздуми про це – про відносини людини і бога».


Шлях, який рано чи пізно пройде кожен. Цю невідворотність усвідомлює розум і відмовляється з нею миритися серце. Особливо, якщо сьогодні на цей шлях став десятирічний хлопчик, хворий на лейкемію, що доживає свій короткий вік у лікарні. Його звати Оскар, він — герой роману «Оскар і Рожева пані» сучасного французького драматурга Еріка Еммануеля Шмітта.
Тема смерті — одна з ключових тем мистецтва і цей роман — це не спроба розповісти про медичну проблему, це привід для роздумів. Привід, треба зауважити, виявився досить жорстоким, безжальним і прицільним. Кого залишить байдужим історія хлопчика, що помирає і знає про це? Але Ерік Еммануель Шміт розповів її так, щоб ті, хто читатимуть цю історію, гостріше відчули життя, його прекрасність і швидкоплинність.
«Оскар не списаний з конкретної дитини, — пояснював у одному з інтерв'ю Ерік Еммануель Шмітт. — Це списано з усіх дорослих, яких я проводжав в останній шлях. Головне — розуміти цей момент і розуміти, що він невідворотний. Я вклав слова про смерть у вуста дитини тому, що спостерігав у лікарні різницю між тим, як ставляться до смерті дорослі й діти. Діти не ховають від себе поняття хвороби та смерті. А дорослі бояться зізнатися навіть собі». [39, с. 149]

Таким чином, головною особливістю індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта являється вміння майстерно поєднувати серйозні, філософські проблеми із простою інтонацією, гумором та розмовною лексикою. Автор ставить перед читачами проблеми та не дає їх вирішення.



Висновки
Дана робота представляє собою дослідження особливостей прози відомого сучасного письменника Еріка Еммануеля Шміта.

Перш за все, було визначено поняття стилю, що являється одним з ключових як в літературі так і в лінгвістиці. Таким чином, стиль літературної мови – це різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в певних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці.

У науці про літературу найпоширенішим є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого облич­чя» окремого письменника. Стиль письменника – це сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців. Сукупність виражально-зображальних засобів письменника тоді дає ефект стилю, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, про­блеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони «перепускаються» через особистість митця.

Саме своєрідність індивідуального стилю Еріка Емануеля Шміта і стала предметом дослідження. На формування неповторного індивідуального стилю письменника вплинули ряд стилетвірних чинників: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематика і проблематика, яка його переймає; закони і норми обраного ним жанру.

Безумовно величезний вплив на творчість та формування стилю письменника мали факти його життєвого досвіду, під впливом яких формувалась особистість митця. Вивчення музики, навчання та робота в сфері філософії, звернення до Бога та вивчення релігій, все це безсумнівно знаходить відображення в його твогах. На прикладах його романів ми бачимо, що головними героями в них найчастіше стають відомі історичні особистості (Гітлер, Понтій Пілат, Ісус), а висвітлює він філософські, актуальні і важливі проблеми, що завжди турбували суспільство: відношення людини і Бога, смерть, сенс життя.

Яскравим прикладом неповторного індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта став його роман «Оскар і Рожева пані», що є частиною «Циклу незримого», присвяченого світовим релігіям. Проблематика твору дуже складна і піднімає найактуальніші сьогодні питання, хоча автор із властивою йому майстерністю розкриває серйозні і філософські проблеми на основі життєвої трагедії десятирічного хлопчика, від якого і ведеться мова в романі. Тобто питання про віру, сенс життя і ставлення до Бога звучать із вуст дитини.

Як було зазначено вище, одним із стилетвірних чинників являється обраний автором жанр твору. Ерік Еммануель Шміт не дарма надав перевагу епістолярному роману, що являється ще однією особливістю його стилю. В результаті нашого дослідження ми дійшли висновку, що епістолярне мовлення є міжстильовим жанром, який характеризується змішуванням стилістично різнорідних елементів, оформлених за певними структурно-композиційними моделями, у яких відбився процес становлення й розвитку усного мовлення, публіцистичного й офіційно-ділового стилю, частково наукового й художнього.

Стиль характеризується як художня закономірність, що породжується функціонуванням носіїв стилю у взаємодії між собою, в контексті твору.  Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору: від фабули і сюжету, композиції, які перетворюють тематику твору, формуючи її з життєвого та уявного матеріалу, до мовних виразових форм, з їх лексико-синтаксичними структурами, інтонаційно-звуковими особливостями.


Роман «Оскар та Рожева пані» представляє собою роман у листах, написаних від імені десятирічного хлопчика Оскара. Листуванню властивий певний комплекс мовних і мовленнєвих засобів та стандартизованих формул. Також ми розглянули структурно-композиційні особливості роману, що зумовлені вимогами обраного автором жанру.

Стилістичні та жанрові особливості відображаються на письмі, тобто в мовленні роману. В романі, як зазначалось вище, спостерігається переплетення різних функціональних стилів: розмовного та художнього стилів, епістолярного мовлення. Все це знаходить своє відображення в лексиці роману: ми знаходимо синтаксичні особливості розмовного мовлення, приклади грубої, брутальної простонародної лексики, мовлення роману афективне і емоційне, що підкреслюється вживанням синонімів, метафор, фразеологічних конструкцій, разом з тим ми знаходимо стандартизовані лексичні сполуки і формули, властиві епістолярному мовленню.

Таким чином, в результаті проведеного дослідження, можно зробити висновок, що незважаючи на те, що Ерік Еммануель Шміт являється молодим автором, його стиль та манера письма досить витончені і майстерні. Основні теми та проблеми у творчості Шміта це смерть, релігія, мораль, істина, мистецтво, моральний вибір. Його прозі притаманні такі риси як злободенність, актуальність, інтертекстуальність та морально-нравственна проблематика творів. Мова його прози ярка, доступна та різноманітна. У неї багато іронії, гумору та гротеску. Його неповторний індивідуальний стиль представляє цікавий матеріал для дослідження в літературному та лінгвістичному плані. 

Список використаної літератури
1.       Бахтин М.М. Проблема речевых жанров// Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - 2-е изд.- М.: Искусство, 2008.- 445с.

2.       Бенвенист Э. Общая лингвистика.- М.: Прогресс, 2007.- 448с.

3.       Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили.- М.: Высшая школа, 2009.- 375с.

4.       Булаховський Л.А Стилістичні засоби мови// Лекції з основ мовознавства.- Харків, 2006.

5.       Вашків Л. Епістолярна літературна критика: становище, функції в літературному процесі. – Тернопіль: Поліграфіст, 2008. – 334 с.

6.       Виноградов В. О теории художественной речи. – М., 2005.

7.       Виноградов В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М., 2008
8.       Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – Л.:Либідь, 2001. – 344 c.

9.       Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка.- М.: Просвещение, 2006.- 408 с.

10.  Гіндін 1989 – Гиндин С.И. Биография в структуре писем и эпистолярного поведения // Язык и личность. – М.: Наука, 2009. – 230 c.

11.  Григорян А. Художественный стиль и структура образа. – Ереван, 2004.

12.  Долинин К.А. Стилистика французского языка.- Ленинград: Просвещение, 2008.- 343с.

13.  Дудик П.С. Стилістика української мови. К., 2005 – с. 297.

14.  Индивидуально-художественный стиль и его исследование. – К.- Одесса, 2000
15.  Кожина М.Н. Стилистика русского языка.- М.: Просвещение, 2003.- 223с.

16.  Комарова 1990 – Комарова С.И. Функционирование перифразы в эпистолярном стиле вт. п. ХVІІІ века: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Днепропетр. гос. ун-т. – Днепропетровск, 2000. – 17 с.

17.  Кухар-Онишко О. Індивідуальний стиль письменника: генезис, структура, типологія. – К., 2005.

18.  Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. – К.: "Радянська школа", 2005. – 360 c.

19.  Лосев А.Ф. Материалы для построения современной теории художественного стиля // Контекст-1975: литературно-теоретические исследования. – М., 2007. – 224 c.

20.  Літературознавчий словник-довідник: За ред. Гром’яка Р., Коваліва Ю. – К., 2007.

21.  Мацько О.М. Стилістика української мови: Підручник. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.

22.  Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови/ Відп. ред. В.М. Русанівський.- К.: Наукова думка, 2007.- 237 с.

23.  Моісеєнко О.Ю. До питання про контекст культури та його взаємодію з мовою // Лінгво-методичні спекти викладання іноземних мов: Збірник статей і доповідей Міжвузівської науко - практичної конференції.  Івано-Франківськ, 15-17 вересня 2007 р. Прикарпатський університет імені Bасиля Стефаника.- Коломия:  Вік, 2007.- 311 c.

24.  Наер В.Л. Стиль и текст и стиль текста // Сб.н.тр.МГПИИЯ им. М. Тореза.- М.: МГПИИЯ.- 2006.- 456 c.

25.  Наер В.Л. К проблеме жанра в системе функционально-стилистической дифференциации языка // Стилистические аспекты устной и письменной коммуникации. – М.: МГПИИЯ, 2007. – 347 c.

26.  Одинцов В.В. Стилистика текста. - М.: Наука, 2009.- 263 с.

27.  Панфилов А.К. Лекции по стилистике русского языка.- М.: МГПИ им. В.И. Ленина, 2008.- 80 с.

28.  Пилинський М.М. Мовна норма і стиль.- К.: Наукова думка, 2006.- 288 с.

29.  Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови.- К.: Либідь, 2002.- 248 с.

30.  Рогоза О.В. Прагматичні особливості епістолярного тексту // Наука і сучасність: Зб. наук. пр. – К.: Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова, 2003. – Том XXXVII. – 253 c.

31.  Рогоза О.В. Епістолярний стиль в системі функціональних стилів // Матеріали  ІІ міжнар. науково-практичн. конф. “Динаміка наукових досліджень 2003”. – Дніпропетровськ; Дніпродзержинськ; Київ. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – Т. 19: Філологічні науки. – 187 c.

32.  Соколов А. Теория стиля. – М., 2009

33.  Специфіка епістолярного жанру як міжстильового явища // Лінгвістика: Зб. наук. пр.: Луганськ: Видавництво ЛНПУ ім. Т.Шевченка “Альма-матер”, 2005. – 248 c.

34.  Станіславський К.С. Стилістичні параметри стилів. – К., Наукова думка, 2007 – 173 c.

35.  Степанов Г.В. О границах лингвистического и литературоведческого анализа художественного текста// Теория литературных стилей.- М.: Наука, 2002.- 136 c.

36.  Стиль автора и стиль перевода/ Новикова М.А., Лебедь О.Н., Лукинова М.Ю. и др.- К.: УМК ВО, 2008.- 81 с.

37.  Стиль і час 1983 – Стиль і час: Хрестоматія. – К.: Наукова думка, 2003. – 249 с.

38.  Фефелов А.Ф. К типологической характеристике разговорного и книжного вариантов современного французского языка: Автореф. дис. ... к. филол. н. – М., 2008

39.  Функциональные типы русской речи/ Кожин А.Н., Крылова О.А., Одинцов В.В.- М.: Высшая школа, 2002.- 223 с.

40.  Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови.- К.: Радянська школа, 2002.- 495с.



41.  Чичерин А. Идеи и стиль. – М., 2008.

Скачати 266.82 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка