Значно ускладнилось життя суспільства, змінилося обличчя світу, загострилися проблеми, що стимулювало інтерес до загальних проблем суспільного розвитку, осмислення яких має важливе значення



Сторінка1/3
Дата конвертації29.12.2017
Розмір0.68 Mb.
ТипРішення
  1   2   3

Вступ

Значно ускладнилось життя суспільства, змінилося обличчя світу, загострилися проблеми, що стимулювало інтерес до загальних проблем суспільного розвитку, осмислення яких має важливе значення. Людство сьогодення впритул підійшло до вирішення питання про виживання. Здійснюється становлення України як суверенної держави, формується громадянське суспільство. Все це спонукає до філософського осмислення людиною свого ставлення до дійсності її світоглядної орієнтації, усвідомлення нею свого місця і ролі у суспільстві. У з’ясуванні складних проблем, формуванні нових світоглядних орієнтирів, цінностей велика роль належить філософії.

Щоб врятувати світ, потрібно глибоко по-філософськи осмислити загрози і сподівання, що домінують у світі і в Україні. Необхідна інтеграція знань, поєднання їх з гуманістичними цінностями. А це є мудрість, якій навчає філософія.

У сучасному світі людина постійно має справу з новими ситуаціями у всіх сферах життя. Зрозумівши їх і прийняти єдино правильне рішення неможливо без певних філософських уявлень, які допомагають глибше осмислити дійсність. Зробити це цілеспрямовано, свідомо, розумно і мудро. Філософська культура є складовою частиною загальної культури людини. В умовах глибоких змін у суспільстві необхідно вчитися мислити і діяти творчо на основі сучасного досвіду філософської думки.

Перетворення суспільства завжди починається з критики орієнтацій і розуміння життя, яке раніше рахували, що вже вичерпало свої можливості. Нові суспільні умови формують потреби в нових типах світоглядної орієнтації. Але нові форми життєдіяльності людей можуть стати життєздатними лише, якщо спиратимуться на досягнення вітчизняної і світової культури. Перед нами постає тяжкий і довгий шлях культуротворення, який вимагає виправданих зусиль людства. А тут вирішальну роль відіграватимуть ціннісно-світоглядні орієнтації людей, їх відповідальність за свої вчинки перед суспільством, бути свідомою. Людина повинна прагнути до позитивного знання, чітко відрізняти Добро і Зло, розуміти цінність всього.

Життя людини наскрізь пройнято вибором: від елементарних речей і ситуацій до таких, що можуть раз і назавжди радикально змінити це саме життя. Тому вибір повинен бути наповнений смислом, який став би цінним для інших. Повинні бути осмислення, які б орієнтували, допомагали, скеровували робити вибір в кожній ситуації співжиття людей і разом з тим, огороджували людину від потреби кожну мить зважувати тисячі можливих виборів. Цими орієнтирами виступають цінності.

Отже, мета даної роботи: описати природу цінностей, ієрархію цінностей буття людини, показати їх роль в культурі, розкрити суть процесу сучасного культуротворення, показати основи міжкультурної комунікації, висвітлити питання свободи, толерантності, творчої активності людини.

Для розв’язання поставлених задач спрямовані такі аспекти реферату:



  1. Культуротворення як процес самовизначення.

  2. Цінності – основа людського буття в культурі.

  3. Особливості сучасного культуротворення.

Я ставлю за мету поцікавитись сучасним станом і розвитком ціннісної природи культуротворення, вирішити специфіку різних підходів до вирішення актуальних проблем сучасності, на перший план поставити цінності. Інтерес цієї роботи становить не тільки результат, але і шлях до нього, здійснений моїм мисленням, намаганням якомога ширше представити тематику дослідження. Все це спонукає до філософського осмислення людиною свого ставлення до дійсності, усвідомлення нею свого місця і ролі в житті суспільства.

Цінності необхідні для того, щоб зробити можливим життя серед інших людей, відкинути деякі сумніви, придбати впевненість у своєму існуванні, поповнити життя таким необхідним для людини смислом, підняти людину над рівнем тваринного існування. Вони завжди вказують нам вірний шлях. Особливо це стосується універсальних людських цінностей моральних і духовних (Благо, Мудрість, Добро, Свобода, Істина). Захоплення людей цими цінностями робить їх більш людяними, гуманними, творить культуру, не завдає світу шкоди.

Проблема цінностей і культуротворення цікавила багатьох філософів: І. Канта, Ф. Ніцше, З. Фрейда, Е. Фромма, Ж.-П. Сартра, Г. Ріккерта, М. Хайдеггера, М. Вебера, С. Кіркегора, Х. Ортеги-і-Гасета, К. Ясперса, Г. Гадамера, М. Бердяєва, Е. Кассірера, Ф. Достоєвського, Т. Адорно, Г. Маркузе, А. Шопенгауера, П. Тілліха, О. Лосева та ін. Обрана мною тематика дослідження актуальна, адже головну роль в процесі культуротворення відіграють цінності. Вони змінюють людину, підносять в ній такі взаємопов’язані суттєві характеристики людини, як духовність, свідомість, свобода, соціокультурність, універсальність, унікальність, розумність, діяльність і творчий початок, трансцендентальність та інтенціональність. Без таких цінностей як дружба, любов, совість людство може прийти до загибелі.

Виняткового значення в сучасній культурі набуває естетичне як чинник комунікації, що поєднує людство як по горизонталі – через діалог різних культур, так і по вертикалі – через всю історію естетичного самовизначення людства. Це шлях подолання ізольованості і закритості особистісних світів, як здатність і можливість співчутливого сприйняття іншої людини, як шлях до культурної комунікації, поліфонічного діалогу.

Стан сучасної культури і динамізм процесів, які в ній відбуваються, виразно засвідчує потребу радикального осмислення і оновлення світоглядно-естетичних засад творчості як втілення безупинно напруженої роботи духу.

Все вказане підсилює інтерес до всебічного аналізу проблем духовності, ціннісної природи культуротворення.




  1. Культуротворення як процес самовизначення

Людина – узагальнена характеристика індивідуальності, яка є способом її конкретного існування.

Філософія цікавить сучасну людину як шанс знати і розуміти себе, як якийсь простір суспільно здійснюваних духовних пошуків, до якого варто приєднатися. Філософія отримує чітко виражене індивідне, а не просто людино центриське спрямування, яке обумовлено рядом причин.

По-перше, рівнем розвитку самого індивіда. Культурний ґрунт, на якому він формується (засоби масової комунікації, література, мистецтво, історична пам’ять і т.п.) досить масивний, отже є можливість індивідного, більш того в масовому масштабі здійсненого піднесення до рівня культурно-обґрунтованого смисложиттєвого запиту, що виходить за межі потреб вітального існування. Причому трагедійні колізії історії, в яких опиняється індивід (тоталітарні режими, кровопролитні війни, технологічні та екологічні катастрофи) надмірно загострюють проблему особистої буттєвості, можливості її здійснення, її сенсу, призначення і т.п.

Космопланетарне походження людини дає підстави для їх розуміння не як просто вітальної істоти, а як такої, що з’являється як певна протилежність тваринному існуванню. М.Шеллер, якому й належить це філософське відкриття, писав, те що робить людину людиною є принцип протилежний всьому життю взагалі, він як такий не може бути зведеним до „природної еволюції життя”, і якщо його й можна до чого-небудь віднести, то лише до вищої основи всіх речей – до тієї основи, частковою маніфестацією якої є життя.

Ці міркування дозволяють зробити висновок, що духовність є виразом її сутності визначальною ознакою людини. Дух, як такий, має об’єктивізовані форми свого існування у вигляді суспільної свідомості, цінностей, менталітету тощо, але їх витоком, а втім, і способом буття як духовної буттєвості є індивідна духовність, бо мислить і страждає, фантазує і любить, естетично освоює дійсність і вибудовує свої відносини з іншими, споживає і оживлює духовні цінності, а також творить їх саме індивід [6; 28 – 30].

Суспільство завжди шукатиме відповідь на питання, що таке людина. М.Хайдеггер пропонував його в такій постановці: „Що є людина? Вінець творіння чи глухий лабіринт, велике непорозуміння, провалля?”

Відповідь на нього довіку залишиться остаточно нез’ясованою, бо згідно твердження К.Ясперса, „Людина завжди більше того, що вона про себе знає”.

Причина в специфіці самої людини як довічно незавершеної, відкритої новим смислоутворенням, а отже нескінченним творенням себе. Чим може бути людина, залежить від неї самої, її життєвого вибору, реалізації свободи притаманної саме людині, неухильного піднесення її духовних сил.

Поняття людини глибше осягається в її проекції на індивідне буття. Отже, осмисленню підлягає саме індивідуальність, тайна її буттєвості, витоки її само- творення, як і зовнішні обставини її формування.

Будь-яка соціальна зміна започаткована індивідністю. Як писав В.П.Іванов: „Хіба не культурний розвиток індивідуальності є таємницею і джерелом активності і розвитку суспільно-історичного світу? Хіба все нове не входить у життя через неповторну біографію і конкретні зусилля конкретної людини?”

Рівень філософського осмислення дозволяє сьогодні говорити не лише про людину як таку, що є першопочатком буття, але й про індивідуальність з її неповторністю, як такий першопочаток.

Матеріальне, духовне, політичне життя суспільства здійснюється на рівні індивідності, точніше там воно зачинається і відбувається, набуваючи об’єктивованих, зовнішніх, надіндивідніших форм. Людина – суб’єктоносій соціальних відносин, але водночас їх джерело. Саме в людині зосереджені витоки всіх суспільних процесів, вона їх дійсний творець.

Поняття особи невідривне від поняття культури. Саме в особистому виразі індивід формує свою долю, здійснює вплив на соціальні обставини свого життя і творить їх. Як особа індивід виходить за межі досягнутого, вибудовує свої відносини з іншими, реалізує проекти буттєвості.

Культуру неможливо визначити однозначно, надто багатоманітне явище вона собою являє. Розуміння культури починалось з метафоричного вживання терміну, який виник в сільськогосподарській сфері діяльності і означав обробіток ґрунту. В диспутах Ціцерона його було вжито в значенні „обробіток умів”. Філософську визначеність це поняття одержало значно пізніше, наприкінці XVII ст., і спочатку означало відмінне від натури.

Тривалий час поняття культури вживалось у значенні матеріальних і духовних багатств напрацьованих людством.

Культуру продовжують розуміти як надіндивідне утворення, здобуток перехідних поколінь, під впливом якого формується людина. Формування особистості розглядається як долучення до культурних надбань її. Людино формуюча функція культури оголошується її головним призначенням.

Складні теоретичні колізії виникали навколо трактувань культури Фрейдом, Ніцше, філософами франкфуртської школи, російськими мислителями М.Бердяєвим, Л.Шестовим та іншими.

Інше відгалуження розумінь культури має етнографічне походження, воно орієнтоване на вивчення матеріальних і духовних втілень певного етносу або регіональних поселень. В сучасній літературі цивілізація (поняття культури етносу по суті змикається з поняттям цивілізації, оскільки розширює свій зміст за рахунок включення типів соціального зв’язку), розуміється як соціальна організація суспільного життя, що характеризується всезагальним зв’язком індивідів. У витлумаченнях культури Тойнбі, Шпенглером маємо справу з її цивілізованими вимірами як певної регіональної і часової специфікації і локалізації життя людей.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка