Значення описів деталей в поемі м. В. Гоголя «мертві душі» Роботу виконав



Скачати 448.63 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації08.01.2019
Розмір448.63 Kb.
  1   2


Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Полтавської облдержадміністрації

Полтавське територіальне відділення МАН України

Миргородське районне наукове товариство учнів «Мала академія наук»

Відділення: літературознавство,

Фольклористика та мистецтвознавство



Секція: зарубіжна література

ЗНАЧЕННЯ ОПИСІВ ДЕТАЛЕЙ В ПОЕМІ М.В. ГОГОЛЯ «МЕРТВІ ДУШІ»
Роботу виконав:

Рачок Максим Ігорович,

учень10 класу

Ромоданівської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів Миргородської районної ради


Науковий керівник:

Городинська Інна Юріївна,

учитель зарубіжної літератури

Ромоданівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Миргородської районної ради


Миргород – 2017

ТЕЗИ

науково-дослідницької роботи Значення описів деталей в поемі М.В. Гоголя"Мертві душі "

Автор:Рачок Максим, учень 10 класу Ромоданівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Миргородської районної ради Полтавської області

Науковий керівник: Городинська Інна Юріївна, вчитель зарубіжної літератури Ромоданіської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Миргородської районної ради Полтавської області, спеціаліст

Секція: зарубіжна література

Микола Гоголь – геніальний російський письменник. Але витоки його творчості – в українській культурі. Українець за походженням, він з дитинства добре знав українські казки, пісні, бувальщини. Саме вони насичували його уяву про навколишній світ. Образ України можна легко уявити собі, читаючи твори М. В. Гоголя. Як справжній дослідник, він знайомить читача з мовою, якою говорять «поблизу Диканьки», навіть подає словничок найбільш уживаних слів. У своїх творах письменник детально описує природу, розповідає про людей, їхні звичаї, вірування, радощі і скорботи. Усі ці описи пройняті такою великою любов’ю, таким захопленням, замилуванням, що неможливо залишитися байдужим. Неможливо залишитися байдужим і до людей, про яких пише автор. Гоголь ніби збирає голоси своїх героїв і говорить разом з ними мовою,що схожа на пісню. Він створює художній світ,сповнений любові до людей, живих почуттів, яскравого світла і страшної темряви.

Образи, які породила на світ уява Гоголя, не ідеальні. Автор бачить одвічну боротьбу добра і зла у різних проявах. Людям протистоять темні сили, що псують людські стосунки, визначають протистояння людей. Своєю творчістю Микола Васильович Гоголь побудував по-справжньому «золотий міст», який поєднав культури двох братніх народів – російського і українського. Сучасне мистецтво визнає М.В.Гоголя своїм наставником.

Безсмертна творчість Гоголя збагатила принципи художнього відображення дійсності, розкрила невичерпні можливості використання в реалістичній літературі гротеску, фантастики, символіки. Такі твори потребують спеціальної підготовки до їхнього сприйняття.

В поемі «Мертві душі» велику роль відіграють художні деталі, бо без них важко зрозуміти задум твору і специфіку його жанрової природи.

Художня деталь – це така характерна риса чи подробиця, яка має відносно самостійне значення й використовується для того, щоб емоційніше й глибше змалювати картини чи образи, підкреслити важливість якогось явища, або індивідуальної особливості характеру персонажа.

Художній деталі властива особлива змістова наповненість, символічність. Деталь значною мірою підкреслює спосіб художнього мислення письменника, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ такі, що в спресованому вигляді лаконічно й з великою емоційною виразністю дають змогу виразити авторську ідею твору. В одних випадках художня деталь може набувати символічного характеру, в інших — бути деталлю-штрихом. У тексті цей спосіб мислення матеріалізується в речових, портретних, пейзажних, інтер’єрних деталях. Художня деталь може надавати особливого забарвлення мовленню персонажа. У творі вона буває як наскрізною (повторюваною), так і одномоментною, але в кожному разі має прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити розлогий опис, авторську характеристику, міркування, цілий епізод тощо. Художня деталь часто з’являється внаслідок інтуїтивного імпульсу, як осяяння, навколо неї нерідко «організовується» уся будова твору.

Дослідженню існуючих концепцій та класифікацій художньої деталі приділяли увагу такі славетні дослідники, як В. В. Виноградов, І. В. Гальперін, В. А. Кухаренко та інші. Декілька класифікацій художньої деталі запропонували А. Б. Єсін, Л. В. Чернець, В. Є. Халізєв та Є. С. Добін.

Літературознавці пропонують різні класифікації художніх деталей.



Актуальність дослідження полягає в тому, що творчість Гоголя, перш за все, необхідно зрозуміти як своєрідне віддзеркалення певного історичного моменту в національному розвитку Росії. Надбання Миколи Гоголя аналізували його сучасники, продовжують вивчати гоголезнавці нашого часу. У майбутньому не припиниться дослідження самобутнього використання усіх видів деталей, без яких важко уявити гоголівську прозу. Актуальність поставленої проблеми зумовлена дослідженням художньої деталі з точки зору її імплікативного потенціалу у створенні художнього образу. Тобто тема ця невичерпана, вона залишається актуальною. У процесі дослідження поетики Гоголя намітились певні тенденції, які вимагають більш повного розкриття та аналізу. Багатий і своєрідний художній світ Гоголя є справді невичерпним, він залишає широкий простір для подальших досліджень, зокрема в сфері поетики «Мертвих душ». Постала необхідність виробити системний, узагальнюючий підхід до вивчення її найбільш значущих рівнів, – зокрема, до способів внутрішньоструктурної взаємодії автора й розповідача, з’ясування авторської позиції, функціонування комічного й трагічного як бінарних опозицій, засобів художньої актуалізації тексту. Система образів у творі надзвичайно складна, її неможливо зрозуміти і осягнути без врахування важливого прийому гоголівської поетики – художньої деталізації.

Актуальність роботи полягає у розкритті складності і суперечливості, специфіки головних героїв, характеристика яких набуває повноти завдяки прийому предметної деталі. Поема Гоголя «Мертві душі» − твір складний за своєю структурою. У ньому переплітаються і нещадна сатира, і філософські роздуми про долю Росії, і тонкий ліризм. Підходити до вивчення поеми необхідно теоретично обгрунтовано, використовуючи весь арсенал наукової літератури.



Об’єктом дослідження даної наукової роботи є поема М. В. Гоголя «Мертві душі», а предметом – визначення особливосте й поетики поеми «Мертві душі» Гоголя та аналіз поеми у контексті літературно-естетичних поглядів письменника, дослідження ролі та функції художньої деталі у поемі, аналіз жанрової природи твору та його образної системи, крізь призму художньої деталі.

Метою наукової роботи є:

  • проаналізувати поетику;

  • використання деталей та подробиць в поемі Гоголя «Мертві душі»;

  • визначити їх роль у побудові твору в цілому та окремих його образів.

Для досягнення мети поставлено наступні завдання:

– уточнити поняття «художня деталь»;



  • Розглянути особливості художніх деталей у поемі Гоголя «Мертві душі»;

  • з’ясувати ступінь дослідження проблеми деталізації у гоголівській поемі;

  • розкрити форми вираження авторської свідомості через авторську маску, іронічний підтекст, приховану пародійність, ліричні описи природи, риторичні вигуки та визначити роль деталізації у їх створенні;

  • висвітлити характер комічного, трагічного та ліричного у Гоголя.

Методи і прийоми дослідження:для досягнення поставленої мети був використаний метод системного аналізу тексту, типологічний та естетичний метод, можливості якого дозволили з’ясувати ступінь визначеності жанрової специфіки твору.

Наукова новизна полягає у дослідженні використання прийому художньої деталізації, у розкритті характерів, визначенні жанру твору, осмисленні його проблематики та позасюжетних елементів .

Теоретичне значення – проведене дослідження дозволило уточнити та узагальнити уявлення про своєрідність поетики поеми М. В. Гоголя «Мертві душі», особливості та значення художньої деталі у його художній структурі.

Практичне значення − результати дослідження можуть бути використані вчителем-словесником при викладанні курсу світової літератури у школі, при розробці спецкурсів, спецсемінарів, а також учнями при підготовці до уроків.

Структура наукової роботи:робота складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг роботи – 35сторінок, із них – 30 сторінок основного тексту.

У вступі обґрунтовується актуальність вибору теми дослідження, визначаються його об'єкт, предмет, наукова новизна, мета і конкретні завдання, структура роботи.

У першому розділі розглядаються основні теоретичні питання – поняття художньої деталі, її сутність та особливості,роль і функції характерологічних деталей, майстерність індивідуалізації образів.

У другому розділі висвітлюються гастрономічні деталі гоголівської поеми.

У висновках викладено основні результати дослідження та визначено значення творчості Миколи Гоголя в літературному процесі.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………...……………………………………………...………8

РОЗДІЛ 1. ПОРТРЕТНІ ДЕТАЛІ ТА ДЕТАЛІ ІНТЕР’ЄРУ В ПОЕМІ ГОГОЛЯ «МЕРТВІ ДУШІ»……………….………………………………………………......14

1.1. Роль і функції характерологічних деталей. Майстерність індивідуалізації образів. Засоби розкриття характерів персонажів………………………..…...….14

РОЗДІЛ 2. ГАСТРОНОМІЧНІ ДЕТАЛІ В ГОГОЛІВСЬКІЙ ПОЕМІ……….....25

2. 1. Деталі їжі та напоїв у творі: їх роль і функції…………………………….25

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...32

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..35



ВСТУП
Микола Гоголь – геніальний російський письменник. Але витоки його творчості – в українській культурі. Українець за походженням, він з дитинства добре знав українські казки, пісні, бувальщини. Саме вони насичували його уяву про навколишній світ. Образ України можна легко уявити собі, читаючи твори М. В. Гоголя. Як справжній дослідник, він знайомить читача з мовою, якою говорять «поблизу Диканьки», навіть подає словничок найбільш уживаних слів. У своїх творах письменник детально описує природу, розповідає про людей, їхні звичаї, вірування, радощі і скорботи. Усі ці описи пройняті такою великою любов’ю, таким захопленням, замилуванням, що неможливо залишитися байдужим. Неможливо залишитися байдужим і до людей, про яких пише автор. Гоголь ніби збирає голоси своїх героїв і говорить разом з ними мовою,що схожа на пісню. Він створює художній світ,сповнений любові до людей, живих почуттів, яскравого світла і страшної темряви.

Образи, які породила на світ уява Гоголя, не ідеальні. Автор бачить одвічну боротьбу добра і зла у різних проявах. Людям протистоять темні сили, що псують людські стосунки, визначають протистояння людей. Своєю творчістю Микола Васильович Гоголь побудував по-справжньому «золотий міст», який поєднав культури двох братніх народів – російського і українського. Сучасне мистецтво визнає М.В.Гоголя своїм наставником.

Безсмертна творчість Гоголя збагатила принципи художнього відображення дійсності, розкрила невичерпні можливості використання в реалістичній літературі гротеску, фантастики, символіки. Такі твори потребують спеціальної підготовки до їхнього сприйняття.

В поемі «Мертві душі» велику роль відіграють художні деталі, бо без них важко зрозуміти задум твору і специфіку його жанрової природи.

Художня деталь – це така характерна риса чи подробиця, яка має відносно самостійне значення й використовується для того, щоб емоційніше й глибше змалювати картини чи образи, підкреслити важливість якогось явища, або індивідуальної особливості характеру персонажа.

Художній деталі властива особлива змістова наповненість, символічність. Деталь значною мірою підкреслює спосіб художнього мислення письменника, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ такі, що в спресованому вигляді лаконічно й з великою емоційною виразністю дають змогу виразити авторську ідею твору. В одних випадках художня деталь може набувати символічного характеру, в інших — бути деталлю-штрихом. У тексті цей спосіб мислення матеріалізується в речових, портретних, пейзажних, інтер’єрних деталях. Художня деталь може надавати особливого забарвлення мовленню персонажа. У творі вона буває як наскрізною (повторюваною), так і одномоментною, але в кожному разі має прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити розлогий опис, авторську характеристику, міркування, цілий епізод тощо. Художня деталь часто з’являється внаслідок інтуїтивного імпульсу, як осяяння, навколо неї нерідко «організовується» уся будова твору.

Дослідженню існуючих концепцій та класифікацій художньої деталі приділяли увагу такі славетні дослідники, як В. В. Виноградов, І. В. Гальперін, В. А. Кухаренко та інші. Декілька класифікацій художньої деталі запропонували А. Б. Єсін, Л. В. Чернець, В. Є. Халізєв та Є. С. Добін.

Літературознавці пропонують різні класифікації художніх деталей. Одна з них пов’язана із класифікацією елементів композиції літературно-художніх творів, у складі яких відіграють вагому роль художні деталі. У цьому випадку художні деталі мають поділятися на: портретні, пейзажні, інтер’єрні. Художні деталі образу персонажа – це окремі риси, зовнішності, вчинків та поведінки, психологічних характеристик. Можна виокремити деталі у речових, побутових описах, в описах дій, в мовленнєвих партіях персонажа або автора.

Залежно від способу сприймання світу художні деталі поділяють на зорові, слухові, смакові, дотикові та моторові. За належністю до типу зображальних засобів виокремлюють деталі ліричні, сатиричні, гротескні, а також метафоричні, гіперболічні, метонімічні тощо. Кожна з класифікацій відповідає меті того чи іншого літературознавчого дослідження.

У 1845 році Гоголь не випадково заявив, що предмет «Мертвих душ» «покищо таємниця», прояку«жодна душа читачів ще не здогадалась»[4, с. 48].

Здійснити цей задум без дрібниць і деталей було неможливо. Але читачі того часу не завжди були готові до сприйняття деталізованих описів в поемі Гоголя. Наприклад, М.А. Полєвой у відгуку на гоголівську поему вказував, що в її тексті мають місце «небывалые и несбыточные подробности»: «подробности повести исполнены такими описаниями, что иногда кидаете книгу невольно…» [2, с. 123]. Це висловлювання відомого критика, письменника і журналіста свідчить про те, що деталізація розповіді в «Мертвих душах» Гоголя сприймалась ним як щось незвичайне, до чого він не був готовий.

У листі до О.О. Россет від 15 квітня 1847 року Гоголь порівнює деталі зі скарбом, який треба збирати: «Но дело в том, что обстоятельствами нужно пользоваться: Бог высыпал вдруг целую груду сокровищ, их нужно подбирать обеими руками. Если вы хотите сделать мне истинное добро, какое способен делать христианин, подбирайте для меня эти сокровища, где найдете. Что вам стоит понемногу, в виде журнала, записывать всякий день, хотя, положим, в таких словах…»[17, с. 1].

Роль «дрібниць» в художній структурі поеми Гоголя одним з перших зрозумів і підкреслив Андрій Бєлий. Науковець вважав, що читати гоголівську поему треба так, щоб витягнути відтінки, адже без відтінків залишається лише голий каркас роздумів автора. Говорячи про «дрібниці» А. Бєлий має на увазі деталі [7, с. 118].

У поемі Гоголя особливе місце займають такі деталі: портретні деталі, деталі інтер’єру, образ-річ, деталі їжі, напоїв, звукові та живописні деталі. Гоголівські деталі завжди яскраві і гарно запам’ятовуються. Письменник навмисно прагнув того, щоб вони запам’яталися читачу, використовуючи повтори, згадуючи про ту чи іншу деталь в різних варіаціях.

Вибір теми курсової роботи зумовлений інтересом до творчої спадщини видатного письменника – Миколи Васильовича Гоголя,для якого художня деталь – невід’ємна, природна та специфічна частина його творчості.

Актуальність дослідження полягає в тому, що творчість Гоголя, перш за все, необхідно зрозуміти як своєрідне віддзеркалення певного історичного моменту в національному розвитку Росії. Надбання Миколи Гоголя аналізували його сучасники, продовжують вивчати гоголезнавці нашого часу. Умайбутньому не припиниться дослідження самобутнього використання усіх видів деталей, без яких важко уявити гоголівську прозу. Актуальність поставленої проблеми зумовлена дослідженням художньої деталі з точки зору її імплікативного потенціалу у створенні художнього образу. Тобто тема ця невичерпана, вона залишається актуальною. У процесі дослідження поетики Гоголя намітились певні тенденції, які вимагають більш повного розкриття та аналізу. Багатий і своєрідний художній світ Гоголя є справді невичерпним, він залишає широкий простір для подальших досліджень, зокрема в сфері поетики «Мертвих душ». Постала необхідність виробити системний, узагальнюючий підхід до вивчення її найбільш значущих рівнів, – зокрема, до способів внутрішньоструктурної взаємодії автора й розповідача, з’ясування авторської позиції, функціонування комічного й трагічного як бінарних опозицій, засобів художньої актуалізації тексту. Система образів у творі надзвичайно складна, її неможливо зрозуміти і осягнути без врахування важливого прийому гоголівської поетики – художньої деталізації.

Актуальність роботи полягає у розкритті складності і суперечливості, специфіки головних героїв, характеристика яких набуває повноти завдяки прийому предметної деталі. Поема Гоголя «Мертві душі» − твір складний за своєю структурою. У ньому переплітаються і нещадна сатира, і філософські роздуми про долю Росії, і тонкий ліризм. Підходити до вивчення поеми необхідно теоретично обгрунтовано, використовуючи весь арсенал наукової літератури.



Мета курсової роботи проаналізувати поетику, використання деталей та подробиць в поемі Гоголя «Мертві душі», визначити їх роль у побудові твору в цілому та окремих його образів.
Реалізація зазначеної мети передбачає виконання таких завдань:

– уточнити поняття «художня деталь»;



  • Розглянути особливості художніх деталей у поемі Гоголя «Мертві душі»;

  • з’ясувати ступінь дослідження проблеми деталізації у гоголівській поемі;

  • розкрити форми вираження авторської свідомості через авторську маску, іронічний підтекст, приховану пародійність, ліричні описи природи, риторичні вигуки та визначити роль деталізації у їх створенні;

  • висвітлити характер комічного, трагічного та ліричного у Гоголя.

Обєкт дослідження – поема М. В. Гоголя «Мертві душі».

Предмет –визначення особливостей поетики поеми «Мертві душі» Гоголя та аналіз поеми у контексті літературно-естетичних поглядів письменника, дослідження ролі та функції художньої деталі у поемі, аналіз жанрової природи твору та його образної системи, крізь призму художньої деталі.

Методи дослідження – для досягнення поставленої мети був використаний метод системного аналізу тексту, типологічний та естетичний метод, можливості якого дозволили з’ясувати ступінь визначеності жанрової специфіки твору.

Наукова новизна курсової роботи полягає у дослідженні використання прийому художньої деталізації, у розкритті характерів, визначенні жанру твору, осмисленні його проблематики та позасюжетних елементів .



Теоретичне значення – проведене дослідження дозволило уточнити та узагальнити уявлення про своєрідність поетики поеми М. В. Гоголя «Мертві душі», особливості та значення художньої деталі у його художній структурі.

Практичне значення − результати дослідження можуть бути використані вчителем-словесником при викладанні курсу світової літератури у школі, при розробці спецкурсів, спецсемінарів, а також студентами-філологами при підготовці до практичних занять.

Структура курсової роботи:робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Повний обсяг роботи – 35сторінок, із них – 30 сторінок основного тексту.

РОЗДІЛ 1. ПОРТРЕТНІ ДЕТАЛІ ТА ДЕТАЛІ ІНТЕР’ЄРУ У ПОЕМІ ГОГОЛЯ «МЕРТВІ ДУШІ»

    1. Роль і функції характерологічних деталей. Майстерність індивідуалізації образів. Засоби розкриття характерів персонажів.

Чітке маркування героїв поєднується в «Мертвих душах» з детальним описом їхньої зовнішності та інтер’єру. І це зовсім не випадково, адже Гоголь майстер художньої деталі.

«Пять гоголевских помещиков – это пять уловок, какими мир может уловить человеческую душу: искусство и философия; хазяйство; игра, охота и прочие развлечения; телесные удовольствия; вещи, деньги.» − так влучно зазначає А.А. Кораблев у свої статті «История литературы в " Мертвых душах ": портреты и оригиналы»[29, с. 149].

Простежимо роль деталей у створенні гоголівських персонажей і почнемо з хрестоматійних деталей, без яких важко уявити образ Манілова. «На вид он был человек видный; черты лица его были не лишены приятности, но в эту приятность, казалось, чересчур было передано сахара; в приемах и оборотах его было что-то заискивающее расположения и знакомства. Он улыбался заманчиво, был белокур, с голубыми глазами. Раньше он служил в армии, где считался скромнейшим, деликатнейшим и образованнейшим офицером. Живя в поместье, он иногда приезжает в город… чтобы увидеться с образованными людьми»[14, с. 76]. Подробиці зовнішності поміщиків, зображених Гоголем, виконують характерологічну функцію, вони безпосередньо пов’язані з особливостями психології героїв, а тому «їх можна віднести до психологічних деталей» [37, с. 273].

На фоні мешканців міста і маєтків, Манілов здається «весьма обходительным и учтивым помещиком», на якому лежить якийсь відбиток «напівосвіченого» середовища. Гоголь, завжди докладно описує побут героїв, не забуває згадати про їх чини. Чин особливо важливий. Визначення чину дійової особи підкреслює його характеристика. Однак, розкриваючи внутрішній світ Манілова, його характер, розповідаючи про його відношення до господарства, про те, як він проводить час, малюючи прийом Маніловим Чічікова, Гоголь показує цілковиту пустоту і нікчемність цього персонажа. Це сентиментально-мрійливий і нав’язливо-гостинний наївний господар, безкорисливий «філософ». Письменник підкреслює в характері Манілова дві головні риси – його нікчемність і безглузду мрійливість. У Манілова не було ніяких живих інтересів. Господарством він не займався, все доручив управляючому. Манілов навіть не міг сказати Чічікову, чи помирали в нього селяни з часів останньої ревізії. Іван виявляє до цього сумного питання цілковиту байдужість. Його дім «стоял одиночкой на юру, т. е. возвышении,открытом всем ветрам, каким только вздумается подуть». Вместо тенистого сада, обычно окружавшего барский дом, у Манилова только пять-шесть берез небольшими купами кое-где возносили свои мелколистые жиденькие вершины»[12].

Про непрактичність, нехазяйновитість Манілова говорить інтер’єр кімнат його будинку, де поряд з прекрасними меблями два крісла «обтянутые простой рогожей», «щегольский подсвечник из темной бронзы с тремя античними грациями» стояв на столі, а поряд з ним стояв «какой-то просто медный инвалид, хромой, свернувшийся на сторону и весь в сале» не дивно, що у такого господаря «досить пусто у коморі», управляючий і ключниця – крадії, слуги – нечистоплотні і п’яниці, а «всі дворові сплять немилосердним чином і пліткують весь вільний час»[43, с.30].

Своє життя Манілов проводить в цілковитій бездіяльності. Він відійшов від усілякої праці, навіть не читає нічого: два роки в його кабінеті лежить книга, закладена все на тій же чотирнадцятій сторінці. Ось ця, здавалося б непримітна «дрібничка», яскраво змальовує читачу справжній характер і життєві принципи героя.

Свою бездіяльність Манілов прикрашає безґрунтовними мріями та бездумними проектами, у вигляді побудови підземного ходу від дому, кам’яного мосту через ставок. Замість дійсного почуття – у Манілова – «приємна посмішка», приторна, надмірна люб’язність та чуттєва фраза; замість думки – якісь беззмістовні , незрозумілі роздуми, замість діяльності – або пусті мрії, або такі результати його «праці»,як «горки выбитой из трубки золы, расставленые не без старання очень красивими рядками»[14, с.69]. Ще одна яскрава деталь, що вирізняється з-поміж інших це – «купа». У кожного гоголівського персонажа є своя «купа», в якій можна сховатись від усього світу, від життя, яке проходить мимо. Так, в кімнаті у Манілова «больше всего было табака, который был всюду, и даже, насыпан был просто кучей на столе»[14, с. 100].

Характер Манілова невизначений, невловимий. В ньому немає живих бажань, тієї сили життя, яка рухає людиною, примушує здійснювати його певні вчинки. В цьому розумінні Манілов, не дивлячись на живість манер і люб’язне щебетання при розмові, − мертва душа, «ни то, ни се, ни в городе Богдан, ни в селе Сеніфан»[14, с.84]. Недарма Гоголь в авторській характеристиці прямо говорить, що від Манілова не дочекаєшся ніякого живого чи хоч навіть задиракуватого слова, що, поговоривши з ним відчуєш смертельний сум. Багато деталей тексту свідчать про те, що в образі Манілова Гоголь створює «пародію на сентиментального героя» [37, с. 282]. Наприклад, в сцені прощання Чічікова з Маніловим «оба приятеля долго жали друг другу руку и долго смотрели молча один другому в глаза, в которых видны были навернувшиеся сльозы»[14, с. 98].

Не живою людиною, а пародією на неї, іншим втіленням все тієї ж духовної пустоти є і Коробочка, типова дрібна полиця – власниця вісімдесяти душ кріпаків. Це стара жінка, яку ми зустрічаємо в спальному чепчику, а потім в темній сукні. На шиї у неї завжди щось нав’язано. О.О.Корабльов мав усі підстави стверджувати, що «Коробочка – конкретна, заземлена, закрыта, замкнута…», порівнюючи її з куркою«и весь ее птичий двор такой же, как она сама: хоть это и птицы, существа крылатые, но – живущее на земле»[28, с. 149,153]. Деталь пташиної алегорії слугує підказкою для розуміння відносин у суспільстві за схемою начальник (орел) – підлеглий (куропатка).

Неодноразово в творі автор звертається до деталей пов’язаних з куркою. Наприклад, Чічіков говорить: «Дело яйца выеденного не стоит…», прощаючись хазяйка пропонує йому пір’я: «Может бать, понадобится еще птичьих перев.... »[14, с. 123].

На противагу Манілову, Коробочка – домовита господарка, акуратна, настирлива, дріб'язкова. Дані риси поміщиці описані дуже детально: «за каждым дзеркалом заложено было или письмо, или старая колода карт, или чулок». Особливе функціональне навантаження у творі має така деталь як годинник, що шумів «шум походил на то, как бы вся комната наполнилась змеями…» [14, с. 87]. Цей страшний шум охриплого годинника навіює відчуття відгородженості геоїні від реального життя.

У неї гарненьке село, двір повний різної птиці, є «просторі огороди з капустою, цибулею, картоплею, буряками та іншими господарськими овочами»[14, с.106], є яблуні та інші фруктові дерева. Імена своїх кріпаків вона знало майже напам'ять. Прийнявши Чічікова за торгівця, вона пропонує йому різні продукти свого господарства. Але розумовий світогляд Коробочки дуже вузький. Гоголь підкреслює її тупість, невігластво, забобони, вказує, що її поведінкою керує користь, прагнення до поживи. Вона дуже боїться продешевити під час продажу. Все нове лякає її. Чічкова вводить в оману зовнішня простота Коробочки, наївна патріархальна мова, яка свідчить про те, що з дідів-прадідів вона живе на землі, серед селян. Справді, ніякої освіти, на відміну від Манілова, Коробочка не здобула, а в місто виїжджає з єдиною метою: дізнатися за яку ціну який товар продають, щоб часом не продешевити. Чічіков називає Коробочку «дубоголовою», але ця поміщиця не дурніша за нього і як і він, вона нізащо не проґавить свій зиск. При нагоді вона може скласти йому гідну конкуренцію вона чудово знає, що робиться у неї в господарстві, які продукти продаються і за яку ціну, скільки у неї кріпаків, кого як звуть і скільки коли померло[12].

«Дубоголова» Коробочка – втілення тих традицій, які склалися у провінційних дрібних поміщиків, які ведуть натуральне господарство. Вказуючи на типовість образу Коробочки, Гоголь говорить, що таких Коробочок можна зустріти і в середовищі столичних аристократів.

Інший тип «живого небіжчика» представляє Ноздрьов. «Это был недурно сложенный молодец с полными румяными щеками, с белыми, как снег, зубами, и черными, как смоль, бакенбардами. Он был свеж, как кров с молоком…»[14, с.157]. Автор доповнює героя за принципом контрасту доповнюється наступними деталями його поведінки, які свідчать про його нікчемність.

Ноздрьов повна протилежність і Манілову, і Коробочці. Він дуже рухливий, легковажний, герой ярмарок, балів, карткового столу. У нього невгамовна войовничість характеру. Він не цурається хлестаковщини – прагнення здаватися значущішим і багатшим. Легковажність і рухливість Ноздрьова виявляються в змінності його мови. Слова злітають з його язика мовби випадково і часто протилежні одне одному. Гарячий азарт мови є контрастом по відношенню до похмурого мовчазливого Собакевича. Енергія Ноздрьова перетворилась у скандальну метушню, безцільну і руйнівну. Своє господарство він зовсім занедбав і запустив. У відмінному стані одна лише псарня. Ноздрьов нечесно грає в карти, завжди готовий їхати куди завгодно, увійти у яке забажаєте підприємство, міняти все, що не є, на все що бажаєте. Однак все не призводить Ноздрьова до збагачення, а навпаки, розоряє його.

Суспільне значення образу Ноздрьова заключається в тому, що на ньому Гоголь показує всі протиріччя між інтересами селянства і поміщиків. На ярмарок з маєтку Ноздрьова привезли продукти сільського господарства – плоди праці його кріпаків – і продали за вигідну ціну, а Ноздрьов все прогуляв за кілька днів.

Ноздрьов не відповідає враженню, яке складає спочатку. На перший погляд він товариська людина, у нього щира душа. Проте він глибоко байдужий до людей, з якими спілкується. Люди потрібні йому, щоб заповнити зовнішнім гомоном і рухом своє беззмістовне життя не розуміючи суті афери Чічікова, він розпізнає в ньому пройдисвіта : «Ну я ж знаю тебе: ти ж великий шахрай, дозволь мені сказати тобі по дружбі! Якби я був твоїм начальником, я б тебе повісив би на першому ж дереві… Їй-богу, повісив би, − повторював Ноздрьов, − я кажу це тобі по-дружбі, не для того,щоб образити тебе, а просто по-дружньому кажу»[11, с.3]. Деталь «купи» присутня і в описі Ноздрьова. Його «купа» складається з: «хомутов, курительных свечек, платков для няньки, изюму, голландского холста, табаку, пистолетов, картин, горшков, сапогов…»[14, с. 169]. Деталь інтер’єру кабінета Ноздрьова вражає тим, що в ньому не було ні книг, ні паперів, «висели только сабли и два ружья».

Деталізація шарманки у творі не залишається непоміченою, «дрібнички», пов’язані з нею мають символічний підтекст – вчинки героя так само неочікувані, як і зміни мелодій в шарманці.

Цікаво, як змінюється мова Чічікова у спілкуванні з Коробочкою і Ноздрьовим. Перед нами ніби з'являться Тартюф з однойменної комедії Мольєра. Однак Чічікову так і не вдалося «переграти» цих двох поміщиків. І як відомо, саме вони мимоволі викривають його.

Нова сходинка морального падіння людини – «чортів кулак», за виразом Чічікова, − Собакевич. «Здавалося, − пише Гоголь, в цьому тілі зовсім не було душі, або вона у нього була, але зовсім не там де треба, а, як у невмирущого чахлика, десь за горами, і закрита такою товстою шкаралупою, що все, що ворушилося на її споді, не виробляло рішуче ніякого потрясіння на поверхні»[11, с.4]. Він схожий на ведмедя, що підкреслюють наступні деталі: фрак «медвежьего цвета», довгі рукава, довгі панталони, «каленый, горячий цвет лица».У Собакевича тяга до старих форм ведення господарства, вороже ставлення до міста і освіти поєднуються із пристрастю до наживи, хижацькому накопиченню. Пристрасть до багатства штовхає його шахрайство, примушує підшукувати різні засоби збагачення.

Собакевич вміє господарювати. Його господарство міцне, все у нього є. багатство надає йому впевненості у собі, робить незалежним у судженнях. Він знає, як розбагатіли інші поміщики і вищі чиновники в губернії. Тому характеризує їх коротко і категорично: «дурень, якого світ не родив», «перший розбійник на світі», шахрай, «продасть, обдурить та ще й пообідає з вами». Сам Собакевич, розбагатіти, не гребує, ніякими засобами. Кріпаки його помирають через нелюдські умови існування, бо він з ними поводиться жорстоко, незважаючи на їхні таланти і здібності. А селяни в нього і справді талановиті: вмілий каретник Міхєєв, тесля Степан Пробка, цегляр Мілушкін, швець Максим Телятніков. Прохання Чічікова продати «мертві душі» не дивує Собакевича, бо він переконаний, що гроші можна робити на всьому

На відміну від інших поміщиків, виведених Гоголем, Собакевич, крім панщинної, застосовує і грошово-обробну систему: так, наприклад, один єврей Сорокопльохін, який торгував у Москві, приносив Собакевичу п’ятсот рублів оброку.

Собакевич – «людина здорова і міцна, яку природа рубала зі всього плеча», різко нападає на всіх, хто здається йому ворогом, невідступний у здійсненні бажань, має гарний апетит. Для Собакевича характерна степенність. Сила і міцність ведуть його до скованості, незграбності, байдужості.

В описі інтер’єру кімнат Собакевича можна виокремити деталь-порівняння, яка підкреслює характерні особливості його натури: «все было прочно, неуклюже в высочайшей степени и имело какое-то странное сходство с самим хозяином дома. Каждый предмет, каждый стул, казалось, говорил: «И я тоже Собакевич!»[14, с.179].

Межею морального падіння людини є Плюшкін. Усе людське вмерло в ньому, це в повному розумінні слова мертва душа. І до цього висновку послідовно і настирливо веде нас Гоголь, із самого початку і до кінця глави розвиваючи і поглиблюючи тему духовної загибелі людини. Виразний опис села Плюшкіна з його дерев’яним мостом, який прийшов у певну непридатність, з убогими селянськими будинками, з великими купами згнившого хліба, господарським будинком, який виглядав якимось «дряхлим інвалідом». Один лише сад був надзвичайно гарний, але ця краса – покинутого цвинтаря.

Плюшкін – повна протилежність Собакевичу. Він настільки втратив людську подобу, що Чічіков приймає його спочатку за нечупару ключницю. Безперечно, й він має статки, і чималі: понад тисячу душ кріпосних, повні комори і амбри різного добра. Однак його надзвичайна скнарість перетворює багатство, зароблене для нього важкою працею кріпаків, на пил і гниль. Чи є щось дороге для нього у житті? Плюшкін забув, заради чого він живе на світі. Його кріпаки страждають від жадоби господаря і «мруть, як мухи». За словами Собакевича, «в тюрмі колодники краще живуть, ніж він: усіх людей переморив голодом.» У Плюшкіна Чічіков купує ще і «втікацькі душі».

Життя, здається, покинуло село Плюшкіна, і жердки по боках будинків нагадують ребра скелета. Дух смерті підкреслює Гоголь, говорячи про кімнату Плюшкіна: «Неможна було сказати, що в цій кімнаті проживала жива істота…»[11, с. 2].

У інших поміщиків були хоч якісь цілі у житті, Плюшкін же повністю деградував як особистість. Образ Плюшкіна відкриває водночас прекрасні можливості життя, здійснені в природі, і страшну спробу людини, яка перетворилася на павука, сховати все навколо себе. Сад зображений як поєдинок життя і смерті. Людина вбила у собі все живе і, як павук, хотіла б заснувати весь світ смертоносною павутиною. Ця спроба страшна і жахлива. Але життя в цілому, природа не підкоряється зусиллям павука, що і породжує надію.

Плюшкін не випадково завершує галерею поміщиків. Цим образом автор показує, що могло статися з кожним із них. Гоголя ображає наруга над людиною, як подобою Божою. «И до такой ничтожности, мелочности, гад ости мог снизойти человек!», − пише Гоголь [14, с. 248].

Слідкуючи за змінами у житті Плюшкіна, ми помічаємо бідність почуттів, по Гоголю, − основа того безталанного перевтілення, яке відбулося з Плюшкіним. Для Гоголя черствість і мертвість – синоніми. І глава відкривається схвильованим ліричним відступом, яке можна назвати вступом до розповіді про Плюшкіна, тому що він готує нас до контрастного опису двох періодів життя героя. Юність повна радісної зацікавленості до всього, ніщо не оминає його «свіжа, тонка увага», все збуджує творчу уяву, все приваблює. Старість – байдужа і суха, життя більш відштовхує, ніж притягує її. Людяність незрозуміла Плюшкіну.

Образ Плюшкіна не тільки комічний. Трагічну напругу Гоголь створює історією життя героя. І дійсно, якби ми не знали про те, що Плюшкін колись був добрим сім’янином, розумним хазяїном і навіть привітною людиною, ми б тільки сміялися з тієї бридкої маски, в якій людські риси закриті так міцно, як вікна у будинку Плюшкіна.

Але Гоголь, користуючись засобом контрасту, примушує читача спів ставити людське і безглуздо-бридке у межах одного життя. Співставлення це породжує не тільки сміх, але й трагічне потрясіння. Розповідаючи історію Плюшкіна Гоголь не може утриматись на рівні іронії та епічного тону. Гуманіст виступає у ньому проти тих явищ, які він вимушений малювати як письменник-реаліст.

У шостій главі «Мертвих душ» Гоголь не просто зіштовхує дві епохи життя Плюшкіна: коли «все текло живо» і коли він перевтілився в «прореху на человечестве». Письменник знайшов витоки самознищення душі і процес внутрішнього спустошення.

Загалом, Гоголь зумів надзвичайно майстерно зобразити кожну рису зовнішності та характеру поміщиків, виражаючи і своє власне ставлення до них. Уся галерея образів відповідає тогочасному життю, порядкам, світогляду; образи доповнюють один одного, надають цілісності та яскравості.

Уся галерея образів, дана у першому томі «Мертвих душ», переконливо розкриває внутрішню убогість і затхлий побут кріпаків-душевладців. Герої Гоголя – не Онєгіни і Пєчоріни, а те провінціальне дворянство, яке представлено на балу у Ларіних. Хоча А.А. Корабльов віднайшовши у гоголівських героях «классический литературный ряд». Дослідник проводить аналогії між персонажами у літературними діячами, при тому в декількох версіях. Він зазначає: «Живое существо поэзии – это реальный и естественный план преобразования жизни, но он легко подменяется безжизненными подобиями…»[29, с. 240, 246].

Внутрішню примітивність своїх героїв Гоголь розкриває за допомогою особливих художніх засобів. Будуючи портретні глави, Гоголь підбирає такі деталі, які показують своєрідність кожного поміщика. В результаті образи поміщиків яскраво індивідуальні і різко окреслені. Застосовуючи прийом гіперболи, підкреслюючи і загострюючи найважливіші риси своїх героїв, Гоголь підсилює типовість цих образів, зберігаючи разом з тим їхню життєвість і реальність. Характеристику кожного поміщика Гоголь починає з опису обстановки, в якій той живе. Пейзажі, замальовками яких починається цей опис, подані так, що вже в них розкриваються основні риси характеру того чи іншого героя поеми. Так, зовнішній вигляд садиби Манілова підкреслює і непрактичність її хазяїна, і сентиментальну мрійливість, і внутрішню пустоту людини «ні те ні се»: «дім побудований на горі», «храм усамітненого роздуму», «сумно − схвильований колір соснового лісу» [11, с.3].

Для підсилення враження чогось сумного, неясного, невизначеного використовується і погода: «Навіть сама погода якраз прислужилась: день був ні то ясний, ні то похмурий, а якогось світло-сірого кольору». Сумний пейзаж, поданий у сірих тонах, доповнюється внутрішнім описом будинку, в якому «чого небуть не вистачало». Все це красномовно характеризує власника помешкання, людину від якої, якщо швидко не відійдеш «відчуєш смертельний сум».

Після опису помешкання Гоголь переходить до авторської характеристики його власника. Зовнішність героя дається так, що дозволяє читачеві увійти в його внутрішній світ, легко відгадати основні риси характеру. Так, в Манілові підкреслені «очі солодкі, як цукор», підлабузництво, яке доходить до приторності, примружування очей від задоволення. Від опису Гоголь переходить до показу героя в дії. Зустріч Манілова з Чічіковим, змагання в люб’язності перед дверима у гостьову, розмова про міських чиновників, пригощання обідом – все це повніше знайомить читача з Маніловим.

Центральним моментом у характеристиці героя є його реакція на пропозицію Чічікова продати мертві душі. Поведінка Манілова у сцені продажу мертвих душ красномовно говорить по його безгосподарність, і про бажання догодити приємному гостю, про непрактичність і повну розгубленість: він не тільки віддає мертві душі безкоштовно, а і розтрати по здійсненню купівлі бере на себе.

Але найбільшу виразність і своєрідність кожному герою придає його мова, яка підбором слів, побутовою та інтонаційно розкриває особливості його мислення, характер і погляди. Підлабузництво Манілова виявляється і у його лексиці ( «вже таку право, дали насолоду, травневий день, іменини серця») і в побудові ним виразу («Дозвольте Вам цього не дозволити…», «Тоді відчуваєш якусь, в деякому роді, духовну насолоду… Ось як тепер, коли випадок мені дав щастя, можна сказати зразкове, говорити з Вами і насолоджуватися Вашою приємною розмовою.») Прагнення до красивої фрази Викликає в Манілові або «політ » думки, що він не може виразити її, або приводить його до сплутаних виразів [28, с. 39].

Отже, ті ж прийоми застосовує Гоголь для характеристики і інших поміщиків. Деталі садиб, побуту будинку, зображення предметів, які характеризують риси характеру, інтереси поміщика, мова, манери за обідом з Чічіковим, зображення життя кріпаків, відношення до продажу мертвих душ – все це різне у Коробочки, Ноздрьова, Собакевича і Плюшкіна, і все це підбором деталей та мовною своєрідністю мови підкреслює основні риси характеру кожного.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка