Зміст Вступ 3



Скачати 435.67 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації14.02.2019
Розмір435.67 Kb.
  1   2

Зміст

Вступ 3

Розділ1. Проблеми та потреби незрячих та слабозорих дітей в умовах сучасного суспільства………………………………………………………….. 6


1.1 Огляд та аналіз джерел із питань реабілітації дітей з особливим потребами…………………………………………………………….…………… 6

1.2 Актуальні проблеми життєдіяльності та функціонування незрячих і слабозорих дітей в сучасному соціумі 10



Розділ 2. Реабілітація незрячих та слабозорих дітей як напрям соціально–педагогічної діяльності …………………………………………………………12

2.1. Соціально – педагогічна робота у допомозі слабозорим (незрячим) дітям та їх сім’ям 12

2.2 Застосування різних видів реабілітації соціальним педагогом у роботі з незрячими і слабозорими дітьми 16

Розділ 3. Емпіричне дослідження застосування реабілітації як напрямку соціально – педагогічної діяльності для забезпечення соціального функціонування незрячих дітей 21

3.1 Програма дослідження 21

3.2 Інтерпретація результатів дослідження 22

Висновок 25

Список використаних джерел 27

Додатки 32

Вступ

Проблема створення належних умов для інтеграції та самореалізації усіх без виключення громадян особливо гостро постала сьогодні. Незрячі і слабозорі діти мають обмежені можливості для соціалізації та потребують особливої уваги з боку суспільства. Проживаючи тривалий час в умовах замкнутого простору, незрячі і слабозорі діти позбавлені можливості самостійно і повноцінно приймати участь у соціальному житті. Порушення зору ускладнює створення соціальних зв'язків та відносин. Така дитина випадає з колективу, що негативно відображається на подальшому її функціонуванні. Допомогти таким дітям зможе соціальний педагог, зокрема за допомогою реабілітації.

За даними Міністерства охорони здоров’я станом на 2013 рік в Україні понад 50 тисяч незрячих людей, і понад 10 тисяч – це діти. Дана проблема достатньо широко висвітлюється у літературі та практична її сторона не розвинена. Робота з такими дітьми не ведеться на належному рівні. Адаптація та інтеграція незрячих осіб, зокрема дітей – це складне завдання, тому створення для незрячих дітей реальних і рівних можливостей щодо участі у суспільному житті справа як держави так і суспільства в цілому.

Слід зазначити, що загальною проблематикою нашого дослідження є «Особливості функціонування незрячих дітей в сучасному суспільстві». Проблемне запитання звучить так: «Які види реабілітації застосовують у соціальній педагогіці з незрячими і слабозорими дітьми?» Це питання є досить актуальним для сучасної соціальної педагогіки, оскільки робота з людьми з особливими потребами одне з найважливіших її завдань. З цього логічно випливає тема даної наукової роботи: «Особливості соціально-педагогічної реабілітації незрячих і слабозорих дітей»



Мета: з’ясувати основні аспекти реабілітаційної діяльності соціального педагога у роботі зі слабозорими і незрячими дітьми і виявити шляхи вдосконалення (покращення) цього напрямку роботи соціального педагога

Об'єкт: соціально-педагогічна робота із слабозорими та незрячими дітьми в сучасному суспільстві

Предмет: реабілітація слабозорих та незрячих дітей як напрям соціально-педагогічної діяльності

Завдання:

1. Проаналізувати наукові джерела з проблематики, пов’язаної із життєдіяльністю та функціонуванням незрячих та слабозорих дітей і їх соціально-педагогічною реабілітацією.

2. Дослідити особливості функціонування незрячих і слабозорих дітей в сучасному суспільстві та виявити основні проблеми, з якими стикається ця категорія дітей в соціальному середовищі

3. Охарактеризувати реабілітацію незрячих і слабозорих дітей як напрям соціально-педагогічної діяльності

4. Емпірично дослідити сучасний стан реабілітації як напрямку соціально-педагогічної діяльності з незрячими дітьми і виявити (запропонувати) шляхи вдосконалення

Емпірична база: Львівська спеціальна школа-інтернат № 100

Методи дослідження: експертне опитування

Етапи дослідження:

Перший етап: загальне ознайомлення з проблемою дослідження; обгрунтування актуальності теми дослідження; визначення об'єкту, предмету, теми; формулювання мети і завдань;

Другий етап: аналіз наукової літератури з теми дослідження;

Тетій етап: формування та інтерпретація результатів;

Теоретичне значення курсової роботи полягає у можливості подальшого вдосконалення теоретичних підходів щодо соціально – педагогічної діяльності соціального педагога з незрячими і слабозорими дітьми шляхом зосередження більшої уваги саме на реабілітації,

Практичні рекомендації:



  • збільшити кількість дошкільних освітніх установ для дітей з порушеннями зору, в тому числі - для незрячих дітей;

  • впровадження інклюзивної освіти, яка сприятиме повноцінному функціонуванню та соціальному включенню дітей з порушенням зору;

  • розробка та втілення програм з організації дозвілля шляхом створення гуртків, бібліотек, комп’ютерних клубів які сприятимуть соціокультурній реабілітації слабозорих та незрячих дітей


Розділ 1. Проблеми та потреби незрячих та слабозорих дітей в умовах сучасного суспільства

    1. Огляд та аналіз джерел з питань реабілітації дітей з особливими потребами

Незрячі та слабозорі діти об'єкт дослідження багатьох соціогуманітарних наук, але кожна з них вивчає ті чи інші сторони, що стосуються дітей по-різному. Зокрема, відзначимо такі науки як психологія та соціологія. У психології ставлять наголос на внутрішньому світі, психіці, свідомості дитини, її суб'єктивному уявленні про світ, зокрема про свій стан. Доцільно звернути увагу на роботу С.Б. Власенка, який присвятив її особливостям формування образу фізичного Я у незрячих дітей молодшого шкільного віку. У роботі описано уявлення дитини про себе як незрячого, зокрема формування власної “Я-концепції”. Якщо звернутись до соціології, то тут акцент зміщується на особливості функціонування незрячих і слабозорих дітей у суспільстві, її взаємодії, а також ставлення суспільства до даної категорії дітей.

Аналізуючи наукові джерела, ми виявили, що автори у своїх роботах досліджують різні аспекти, що стосуються незрячих і слабозорих дітей. Наприклад, класифікацією порушень зору у дітей займалась В.З. Деніскіна. Також потрібно зазначити авторів які наголошують на особливій ролі сім'ї для незрячих та слабозорих дітей у процесі реабілітації серед них, Ю. Е. Бікметов, Е. Р. Ярська-Смірнова.

З метою аналізу проблеми реабілітації незрячих та слабозорих дітей слід розглянути основні терміни та поняття, які надалі допоможуть нам краще зрозуміти та проаналізувати важливі аспекти дослідження.

Серед них важливо відзначити такі: реабілітація, соціальне функціонування, дитина, інвалідність у дітей, людина з обмеженими можливостями.



Реабілітація — процес відновлення, повернення фізіологічного статусу організму після зміни функціонального стану до вихідного (або наближеного донього) стану відносної рівноваги. Основні види реабілітації людей зособливими потребами: медична, соціальна, професійно - трудова, психолого –педагогічна [6, c.369].

Соціальне функціонування — виконання людиною своєї ролі у суспільствізагалом, стосовно людей, які знаходяться у безпосередньому середовищі, і стосовно себе [6, c. 461].

Дитина — правовий статус особи до досягнення нею повноліття [6, c. 121].

Інвалідність у дітей — стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічнимизахворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні її вікувиховні й педагогічні процеси, у зв'язку зчим вона постійно потребує догляду і допомоги [6, c. 186].

Людина з обмеженими можливостями — людина, яка має функціональні обмеження і не здатна до більшості видів діяльності через захворювання, відхиленяя або недоліки розвитку, нетиповий стан здоров'я [6, c. 233].

Крім того, великий обсяг наукових досліджень стосується різних видів реабілітації незрячих та слабкозорих дітей. Зокрема, нами було опрацьовано низку наукових джерел, що стосуються реабілітації незрячих та слабозорих дітей, а також особливостей соціальної роботи з ними. Для збору та аналізу інформації важливу роль відіграють такі типи публікацій як: наукові статті, посібники, збірники матеріалів наукових конференцій, монографії, нормативно-

Увесь обсяг опрацьованих джерел можна згрупувати за основними видами реабілітації, що у них розглядаються. Перша група авторів особливу увагу приділяє соціокультурній реабілітації. До них відносяться: Ю. Й. Тулашвілі, Е. В. Лотерєва, Ю. А. Криводонова, Д. М. Маппаєва, Т. В. Фуряєва.

Зокрема, Ю. Й. Тулашвілі зосередився на дослідженні проблеми освоїння дітьми з порушенням зору інформаційно-комп'юрних технологій. Він розглядає питання соціальної інтеграції незрячих в сучасному інформаційному суспільстві, аналізує особливості даного процесу. Значну увагу приділяє розгляду позитивних та негативних рис сфери інформатизації діяльності незрячих [34, c. 264].

Е. В. Лоторєва висвітлюює результати вивчення особливостей ціннісних орієнтацій, життєвих труднощів і ступеня адаптації незрячих людей до нового
середовища у зв'язку з втратою зору. Соціокультурна адаптація дозволяє незрячим використовувати свій потенціал не тільки для особистої користі, а й для блага свого найближчого оточення. Найважливішою умовою для самореалізації незрячого є розширення сфери його самостійності, під цим слід розуміти бажання незрячого навчатись освоювати і застосовувати знання і навички для вирішення повсякденних завдань без сторонньої допомоги [23, c. 19 - 20].

В.І. Мужковський наголошує на перевагах аудіотифлокнижок як способу соціокультурної реабілітації незрячих і слабозорих дітей. Також він аналізує труднощі, пов'язані з дозвіллям і як альтернативу пропонує книги. У своїй роботі авторка описує тактильні книжки, які розвивають пізнавальну діяльність краще ніж звичайні книжки перекладені на систему шрифту Брайля [32, c. 158 - 162].

Висвітленням фізичної реабілітації займались друга група авторів, Ю. М. Вихляєв, Є.С. Аветисов, В. А. Друзь, А. І. Клименко, І. П. Помєшикова, М. А. Коллакова, А. В. Хомічєва.

Вихляєв Ю.М. запропонував методику організації і проведення групових оздоровчих занять з незрячими учнями з використанням технічних засобів орієнтування в спортивній залі. Розробленіавтором технічні пристрої надають можливість незрячим самостійно тренуватись та виконувати завдання тренера, що значно підвищує ефективність використання спортивних залів та тренерської праці [8, c. 18 - 21].

В. А. Друзь звертається до питання особливостей формування рухової активності у дітей з порушенням зору. Він вважає, що одним із шляхів фізичного розвитку дітей з порушенням зору є заняття адаптивною фізичноюкультурою. Саме фізична культура є одним із ефективних засобів розвитку особистості дитини-інваліда, її фізичної та соціальної реабілітації [15, c. 34 - 37].

До третьої групи авторів належать В. І. Бех, Ю. О. Бистрова, А. І. Солнцева, Г. П. Свиридюк, Л. С. Виготський, Г. А. Дивненко, Л. П. Григор’єва, В. П. Єрмаков, М. І. Земцова, Г. Ф. Лобайчук, Е. А. Лобайчук, С. Е. Гайдукевич, С. В. Степанюк, А. В. Заремба, О. О. Базенко, О. В. Солодянкіна, Е. Ю. Конюхова описують особливості та методи психолого - педагогічної реабілітації.

Зокрема, М. І. Земцова наголошує на тому, що навчання має бути одним із основних засобів реабілітації, також описує професійну, культурну та психологічну реабілітацію. Вважає, що особливу увагу у навчальний закладах слід приділяти підготовці незрячих до повноцінного життя [17, c. 26].

Л. С. Виготський аналізує результати діагностування рухових функції у незрячих і слабозорих дітей першого року життя на основі розвитку загальної та дрібної моторики, що дозволиляє виявити особливості становлення рухових функцій у дітей та дає підстави аргументувати необхідність пошуку засобів та методів фізичної реабілітації [7, c. 156].

О. В Солодянкіна описує проблеми особистісного розвитку незрячих дітей, зокрема розглядається проблематика організації соціально — педагогічної роботи з незрячими дітьми та особистісні проблеми дітей старшого дошкільного віку [32, c. 21].

У статті В. І. Бех проаналізовано досвід роботи експериментального педагогічного майданчика при Слов’янській спеціалізованій загальнооствітній школі – інтернату для сліпих та слабозорих дітей І – ІІІ ступенів з формування життєвих планів. Доведено значення їх формування в процесі соціальної адаптації та реабілітації дітей з вадами зору [3, c. 87].

Виявлені особливості життєвих планів у незрячих та слабозорих старшокласників стосовно різних сфер життєдіяльності.

Автор наукової статті Є.А Клопота розглядає професійне становлення молоді з порушеннями зору. Він вважає, що важливою умовою підвищення ефективності професійної діяльності незрячих та слабозорих осіб є психологічний супровід. Підкреслюється необхідність створення позитивного образу незрячої особистості в соціумі для успішного працевлаштування, за допомогою соціальної реклами та інших заходів [18, c. 68].

В. П. Єрмаков присвятили статтю соціально-психологічним особливостям особистісного становлення дошкільників зі зниженим зором.

Формування самостійності, один з основних аспектів роботи з незрячими дітьми. Цю проблему у своїх наукових роботах розвиває Т. П. Свиридюк.

Четверта група авторів звертається до опису медичної реабілітації. Серед таких авторів О. С. Андрєєва, С. О. Риков.

1.2. Актуальні проблеми життєдіяльності та функціонування незрячих та слабозорих дітей в сучасному соціумі

Для ефективності соціально – педагогічної діяльності з незрячими і слабозорими дітьми слід приділяти особливу увагу проблемам соціального функціонування та особливостям внутрішнього світу незрячих та слабозорих дітей, адже життя дитини з порушенням зору супроводжується багатьма труднощами. Перш за все її становище в сім'ї не таке як у інших дітей. Такі особливості можуть викликати у інших неадекватні соціальні реакції, які негативно впливають на дитину і залишаються з нею на все життя. Існує небезпека, що будучи постійно залежною і змушеною у всьому просити допомоги, дитина швидко звикне до цього. Таке становище дитини веде до порушення соціальних відносин. Дитина почувається не готовою до самостійного життя. Такі навички спілкування як жести, міміка не доступні дітям з порушенням зору шляхом наслідування. Потрібна тривала робота щоб навчитись вільно почуватись в оточенні інших, невимушено рухатися, спілкуватися володіючи при цьому мімікою [31, c. 102].

У дітей з порушенням зору може скластисть комплекс неповноцінності через невпевненість. Причому, комплекс неповноцінності у слабозорих дітей більш виражений, ніж у тотально незрячих.Вони відчувають більший дискомфорт якщо змушені звертатися за допомогою до оточуючих. З одного боку, вони вважають себе зрячими, з іншого, недостатньо гострий зір не дає їм можливості відчувати себе повністю впевнено [17, c. 26].

Дітям з порушенням зору, важко будувати взаємини з однолітками, адже рухливі ігри, в які грають зрячі діти, нажаль, недоступні їм. Така дитина, особливо якщо вона не відвідувала дитячий садок, просто не вміє будувати відносини з товаришами, оскільки більшу частину життя проводить у товаристві дорослих людей - членів своєї сім'ї. Потрапляючи в колектив дітей, незряча дитина намагається діяти так, як звикла робити це у своїй родині, що не завжди підходить у спілкуванні з однолітками. Також невпевненість у собі, може спричинити применшення своїх можливостей і страхпідійти до зрячих однолітків [18, c. 69].

Стан зору визначає значною мірою формування образу зовнішнього світу, відповідно до якого будується психологічна система дитини з порушенням зору, її особливості, здатність сприймати світ у всій його складності.
Л.С. Виготський виявив вплив глибоких порушень зору на процес розвитку дитини, який пов'язаний з появою відхилень у всіх видах пізнавальної діяльності й позначається на формуванні особистісної та емоційно-вольової сфер дитини. Найбільш різко порушення зору проявляється в зниженні загальної кількості одержуваної ззовні інформації, у зміні її якості. Значне скорочення або повна відсутність зорових відчуттів, сприйняття, уявлень в області чуттєвого пізнання обмежує можливості формування образів уяви, пам'яті, а також психологічних систем, їх структур, зв'язків, функцій і відносин усередині цих систем. Виникають специфічні особливості у формуванні образів, понять, мови в орієнтації та мобільності у просторі. Значні зміни відбуваються у фізичному розвитку - порушується точність рухів, їх інтенсивність, стає специфічною хода і інші види рухової активності. Це спричиняє формуванню у дитини своєї, дуже своєрідної психологічної системи [7, c. 78].

Отже, ми проаналізували важливі наукові джерела, які дозволили нам більш точно вивчити процес реабілітації, основні аспекти життєдіяльності та труднощі пов'язані з цим, охарактеризувати категорії дітей з порушенням зору, їх проблеми та особливості психологічного розвитку. Зокрема, автори публікацій описують вплив сім'ї на дитину, проблеми та основні напрямки реабілітації такі як фізична, медична, соціокультурна та психолого-педагогічна.



Розділ 2. Реабілітація незрячих та слабозорих дітей як напрям соціально – педагогічної діяльності

2.1. Соціально–педагогічна робота у допомозі слабозорим (незрячим) дітям та їх сім’ями

Проблема розвитку дітей з порушенням зору в умовах сім'ї потребує особливої уваги соціального педагога, оскільки дитинство – це період формування «фундаменту» особистості дитини та пізнання навколишнього світу. Для дитини з порушеннями зору цей процес відбувається, на жаль, без зорового контакту. В дошкільному віці саме батьки стають активними учасниками соціалізації дитини, однак батькам, які не мають досвіду виховання незрячої (слабозорої) дитини неможливо обійтися без професійної допомоги соціального педагога.

Одним із методів, які використовує соціальний педагог у роботі з сім'єю незрячої (слабозорої) дитини є освітня допомога, спрямована на підвищення адаптивних можливостей дитини з порушеннями зору і членів її сім'ї через навчання (формулювання нових знань, умінь, навичок) та виховання (зміна цінностей, установок) [18, c. 68].

Робота з сім'єю дитини може проводитися у формі індивідуальних і групових консультацій, лекцій, круглих столів, дискусій, семінарів, тренінгів тощо.

Ці заняття можуть стосуватись обговорення таких питань:

- особливості психофізіологічного розвитку дитини з порушенням зору, які батьки обов'язково повинні враховувати при формуванні в домашніх умовах у дитини навичок самообслуговування, просторового орієнтування тощо;

- спеціалізована література, якою родина дитини з порушеннями зору може скористатися в домашніх умовах;

- спеціальні прийоми домашнього виховання дитини з порушенням зору;

- тифлотехнічні засоби реабілітації, їх характеристика, а також можливість придбання.

Крім того, у членів сім'ї повинні бути сформовані і певні вміння та навички. До їх числа належать:

-навички використання тифлотехнічних засобів реабілітації, які б вони змогли використовувати в домашніх умовах;

- навички знайомства незрячого дошкільника з оточуючими предметами;

- уміння сформувати у дитини навички самообслуговування.

При цьому соціальному педагогу необхідно звернути увагу членів сім'ї на негативні наслідки гіперопіки. Створення надмірної опіки і вседозволеності негативно позначається на формуванні особистості з порушеннями зору, тому, залежно від виховання, у дитини можуть бути сформовані як активність, так і пасивність, егоїзм, недовірливість, боязливість чи впевненість у своїх силах, утриманство або самостійність, відкритість і товариськість чи замкнутість і озлобленість [29, c. 32]

Серед важливих принципів соціально-педагогічної роботи з батьками —принцип врахування особливостей батьків, оскільки установки та очікування кожного з батьків можуть суттєво відрізнятись. Те, що виявилося вдалим у роботі з однією родиною, може виявитись неефективним для іншої. Крім того, різнитись можуть емоційні реакції та поведінка, на однакову проблему. Якщо дитина вже може брати участь у дискусіях, слід включати її в процес, що сприятиме навчанню у прийнятті рішень. Дитина повинна стати ще одним партнером, таким чином уявлення про потреби дитини стають більш точними [4, c. 171].

Соціально-педагогічна робота з дитиною може проводитися як індивідуально з кожною дитиною, так і в невеликих групах (3-4 осіб). Заняття з дітьми з порушеннями зору можуть бути організовані у формі гри або у формі навчальних занять. Вибір форми заняття і визначення кількості присутніх дітей залежить від ступеня порушення зору дітей і досліджуваної теми. Групові заняття повинні формувати у дітей навички комунікації і норми поведінки в дитячому колективі. На жаль, в нашій країні практично відсутні дитячі садки для незрячих дітей. Це призводить до того, що спілкування дитини з глибокими порушеннями зору в дошкільному віці обмежується лише колом дорослих родичів.

Наступним етапом є спеціалізована школа-інтернат, що створює проблему для дитини, пов’язану із сильним стресом через розлуку із сім'єю. Відсутність сформованих навичок взаємодії з однолітками посилює стрес. Розглянемо систему спеціальних корекційних навчально- виховних установ створених з метою навчання, виховання та лікування дітей та підлітків з особливими потребами. Дана система є основою інституту спеціального освіти дітей та підлітків з обмеженими можливостями. Реалізація функцій цього інституту (реабілітаційна, корегувальна, компенсувальна, соціально-побутова, професійно-трудова) відбувається за допомогою діяльності спеціальних корекційно-реабілітаційних установ. Виділяють такі типи закладів: будинки дитини, дитячі будинки, будинки-інтернати, спеціальні дитячі садки і групи, школи та школи-інтернати, реабілітаційні центри, професійно-технічні училища [11, c. 184].

1.Спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для незрячих дітей.

У даних закладах виховуються і навчаються тотально незрячі діти або діти, які мають мінімальний залишковий зір. Пріоритетним завданням є збереження і максимальний розвиток залишкового зору. Компенсація незрячості здійснюється за рахунок збережених аналізаторів. Абсолютно незрячі діти користуються в навчальній роботі тактильно-кінестетичними і слуховим способами сприйняття навчального матеріалу і орієнтації в життєвому просторі. Діти, які частково бачать, додатково використовують зоровий аналізатор. Освітні програми ідентичні програмам масової школи, за винятком спеціальних програм з таких дисциплін, як фізичне виховання, виробнича підготовка, рельєфне малювання і креслення.

2. Спеціальні загальноосвітні школи та школи-інтернати для слабозорих дітей.

Основною відмінністю даного типу установ від попередньої є спрямованість роботи на компенсацію зорових порушень і відновлення зору в полегшених умовах. Успіх навчання і виховання слабозорих дітей залежить від умов і особливостей зору. У класах використовується спеціальний навчальний наочний рельєфний матеріал, придатний для бісенсорного сприйняття (з використанням зору і дотику), аудіо-бібліотеки (записи, наприклад, художніх творів чи підручників на магнітних стрічках, дисках), спеціальні оптичні, технічні засоби («електронна лупа», перетворювачі світлових сигналів у звукові і тактильні сигнали, телескопічні окуляри, контактні лінзи, диктофони) та методи навчання, орієнтовані на корекцію зорових уявлень дітей. Шкільне обладнання також пристосоване до індивідуальних і типологічних особливостей розвитку дітей з урахуванням офтальмогігієнічних вимог: нахил кришки парти, підручники звичайної школи з збільшеним шрифтом, зошити з особливими розділами (опуклі розділювачі ліній - бар'єри). Місткість у класі - 12 осіб [11, c. 186].

2.2 Застосування різних видів реабілітації соціальним педагогом у роботі з незрячими і слабозорими дітьми

Реабілітаційна робота будується на основі програми реабілітації. Програма реабілітації - це система заходів, спрямованих на розвиток можливостей дитини та всієї його родини, яка розробляється разом з батьками та фахівцями: лікарем, соціальним педагогом та психологом [2, c. 6 – 11].

Система реабілітації незрячих і слабозорих дітей має забезпечити комплексність і неперервність всіх видів реабілітації для створення оптимальних умов їхнього фізичного, психічного, інтелектуального розвитку.

Розрізняють такі види реабілітації:



  • Психолого – педагогічна реабілітація. Психологічна реабілітація чинить вплив на психічну сферу дитини, спрямований на розвиток і корекцію індивідуально – психологічних особливостей особистості, а педагогічна включає комплекс дій виховного характеру відносно дітей, спрямованих на оволодіння необхідними вміннями та навичками з самообслуговування, отримання шкільної освіти. Важливо виробити в дитини психологічну впевненість в своїй повноцінності та сформувати правильну професійно-навчальну орієнтацію;

  • Медична реабілітація. Вона спрямована на відновлення або компенсацію тієї чи іншої втраченої функції або ж на уповільнення захворювання.

  • Соціокультурна реабілітація дозволяє включити незрячих і слабозорих дітей у культурну сферу і стати активними учасниками культурного життя

  • Фізична реабілітація. Спрямована на фізичний розвиток дитини за допомогою спортивно-реабілітаційних заходів;

Одним із найважливіших видів реабілітації яких потребують незрячі і слабозорі діти є психолого – педагогічна реабілітація. Завдання педагогічної реабілітації полягає у запровадженні комплексу заходів (відповідних форм, методів, змісту навчання) які створюють передумову для оволодіння дітьми з особливими освітніми потребами системою знань, умінь і навичок, застосування яких сприяє подальшому розвитку особистості: підвищення освітнього, кваліфікаційного рівня, організації побуту, адекватного планування самостійного життя. Психологічна реабілітація спрямована на корекцію та розвиток психічних функцій, особистості в цілому, створення оптимальних умов для подальшого становлення кожної дитини як особистості в процесі засвоєння цінностей та пристосування до вимог та критеріїв суспільства [30, c. 73].

Психологічна реабілітація дітей з порушеннями зору на даний час є одною з найважливіших проблем колекційної освіти, зокрема тифлопсихологіїї. Знаходження тривалий час в умовах замкнутого простору незрячі і слабозорі діти позбавлені можливості самостійно та повноцінно залучатись до соціального життя. Цілі та завдання спеціальної школи-інтернату частіш за все зведені до покращення інтелектуального розвитку та формування знань, необхідних для вступу до вищого навчального закладу [3, c. 85 – 87]. Проте, велика частина слабозорих випускників має труднощі психологічного та медичного стану, пов'язані з інтеграцією в суспільство здорових людей. Для цього ще на ранніх етапах розвитку дітей з порушеннями зору потрібна комплексна медико-психолого-педагогічна допомога. На сучасному етапі розвитку корекційної освіти в Україні це можливо лише в умовах освітніх закладів нового типу для незрячих і слабозорих дітей, а саме, в умовах навчально-реабілітаційного центру [11, c. 204]. Основна стратегічна мета навчально-виховного процесу в умовах навчально - реабілітаційного центру - це соціально-психологічна адаптація та інтеграція дітей з порушенням зору в середовище здорових однолітків, а в подальшому – систему вищої школи. Навчально-реабілітаційні центри для дітей зі значним та стійким зниженням зору є установами якісно нового типу, які поєднують в собі зусилля соціальних педагогів, психологів, медичних працівників, дають можливість сім'ї брати безпосередньо участь у реабілітаційному процесі, забезпечують умови вихованцям уже з перших днів виконання реабілітаційних програм жити у відкритому суспільстві, формувати свою життєву компетентність [19, c. 56].

Важливе місце у системі реабілітації ми відводимо саме соціокультурній реабілітації незрячих та слабозорих дітей, тому розглянемо її особливості. Соціокультурна реабілітація становить важливий елемент реабілітаційної діяльності, так як задовільняє блоковану у незрячих і слабозорих дітей потребу в інформації, в отриманні соціально-культурних послуг. Практично відсутнє дозвілля у абсолютної більшості дітей відображає наявність у них соціально-психологічного дискомфорту, спричиненого відсутністю доступу до культурних благ [32, c. 158 – 163].

Логічно розглянути кілька напрямків соціокультурної реабілітації незрячих і слабозорих дітей. Залучення незрячих та слабозорих дітей до читання книг створює умови для отримання освіти та сприяє соціокультурній реабілітації. Такі книги створені за системою шрифту Брайля, але література, створена таким способом, не дозволяє слабозорим дітям уявити ті предмети, про які йдеться в тексті. Допомогти дітям з порушеннями зору уявляти можна за рахунок рельєфу. Тактильна книжка-іграшка - це рель'єфні ілюстрації, виконані з використанням природних матеріалів, та написана за системою Брайля [36, c. 32 – 42].

До важливих засобів соціокультурної реабілітації слід віднести аудіотифлозасоби. Аудиотіфлозасоби, або засоби для озвучування «Розмовляючих книг», застосовуються для створення безбар'єрного середовища адаптації незрячих і слабозорих дітей у суспільство через можливість доступу до художніх творів, суспільно-пізнавальної та навчаньної літератури. Аудіотекст розширює словниковий запас користувача. Аудіотекст одночасно може демонструвати, які інтонації слід вживати, розбивати текст на емоційно навантажені частини, такі навички надзвичайно важливі для комунікативного досвіду незрячих і слабозорих дітей [ 33, c. 15 – 16].

На сьогодні, інтеграція незрячих та слабозорих дітей у інформаційний простій також дозволяє розглядати інформаційно-комунікативні технології як засіб соціокультурної реабілітації. З'явилися допоміжні технології, що забезпечують адаптацію управління комп'ютерним обладнанням, введенням даних та наданням інформаційних потоків до людей з обмеженим зором. Незрячі та слабозорі можуть отримувати дані на звуковому і рельєфно-точковому матеріалі (символи Брайля, рельєфні копії зображення), тому їм пропонуються спеціальні апаратні і програмні засоби інформаційно-комунікативних технологій, комп'ютерні тифлотехнологіі, які дозволяють самостійно працювати на комп'ютері і надають безліч інших послуг: робота з текстовою інформацією, доступ до печатних матеріалів шляхом сканування і розпізнання тексту, доступ до глобальної мережі Інтернет [34, c. 164].

Розглянемо фізичну реабілітацію слабозорих і незрячих дітей. Цей вік є важливим періодом для розвитку таких рухових якостей, як швидкість, спритність, сила дрібних м’язових груп. Систематичне застосування циклічних фізичних вправ (біг, плавання, ходьба на лижах) помірної інтенсивності у комплексі зі спеціальним тренуванням акомодації сприяють значному підвищенню рівня витривалості, сприятливо впливають на усі показники акомодаційної здатності очей [1, c. 52 – 53].

Одним із методів фізичної реабілітації є плавання. Це один із найефективніших засобів при роботі з слабозорими дітьми. Завдяки специфічним умовам водного середовища створюються сприятливі умови для формування постави, вільних рухових дій, розвантаження хребта, зниження м’язової і психоемоційної напруги, покращення діяльності серцево-судинної та дихальної систем, збільшення інтенсивністьобмінних процесів, активізації пізнавальної діяльністі.

Рухові можливості слабозорих дітей напряму залежать від рівня втрати зору. Л. М. Шульга наголошує на тому, що найважливішим у заняттях з оздоровчого плавання є корекція рухових недоліків, які виникли внаслідок порушення зору. У плаванні виділяють спеціальні (корекційні) завдання, які спрямовані на активізацію збережених аналізаторів, корекцію зорового і слухового сприйняття, розвиток рухової пам’яті, розвиток рухової і пізнавальної діяльності (включення розумових процесів) та корекцію вторинних відхилень у фізичному розвитку, попередження виникнення порушень опорно-рухового апарату, розвиток функцій серцево-судинної та дихальної систем [ 8, c. 18 – 21].

Отже, у другому розлілі ми визначили поняття реабілітації як напрямку соціально – педагогічної діяльності її основні види та основні особливості. Основними видами реабілітації незрячих і слабозорих дітей є фізична, медична, психолого-педагогічна та соціокультурна. Слід відмітити, що лише комплексність всіх видів реабілітації дає позитивний ефект.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка