Зміст аблова О. К., Коценко К. Ф., Лукаш І. М



Сторінка9/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір4.78 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   25

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ПРИВАБЛИВІСТЮ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ
Карпіщенко О.І., к.е.н., проф., Лисенко М.А., студентка

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Історичний розвиток та сучасний досвід показують, що для прискорення темпів розвитку економіки головний акцент в економічній політиці держави та стратегіях фірм слід робити на активізації і стимулюванні нововведень, які дозволяють найшвидшим чином виходити зі складного економічного стану. Країни з новітніми розробками, що дозволяють знизити виробничі витрати та захопити найбільш привабливі ринки є значно конкурентноздатними за Україну.

Вважається очевидним, що інвестування інноваційних процесів є ризиковим, але підприємці погоджуються на ризик, очікуючи в разі успіху додаткових прибутків. Причому простежується залежність – чим на більший успіх розраховує підприємець у майбутньому, тим на більші витрати він повинен погодитися тепер, при виборі інновації. Але проблема вибору об’єкта для інвестування не обмежується лише граничною сумою фінансовихкоштів. Як правило, компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які мають високий потенціал ефективності й забезпечать їм надприбутки. Такі інновації можуть міститися не лише в науково-технічній, але й в органазаційній, економічній, соціальній сферах. Інвестиційну привабливість цих інновацій слід визначати передусім за їхніми внутрішніми характеристиками. Але не менше значення для прийняття рішення щодо інвестування інноваційного проекту мають умови залучення фінансових ресурсів.

Джерелами інвестицій для інноваційної діяльності можуть бути як власні кошти підприємств, так і залучені (позичкові) кошти інших організацій чи фізичних осіб.

Основними джерелами інвестицій для більшості українських підприємств є сьогодні власний прибуток та амортизаційні відрахування. Але в деяких випадках, за належного обгрунтування бізнес-ідеї та її високої оцінки конкурсною комісією, фінансування може здійснюватися за рахунок державного бюджету, коштів інноваційного фонду (на безоплатній основі) або за рахунок мікро-кредитів, наданих на безпроцентних або пільгових засадах. На жаль, такий ефективний і популярний у країнах з розвиненою ринковою єкономікою спосіб збідьшення власних коштів компанії, як емісія акцій, у нас, серез нерозвиненість фондового ринку й недосконалість законодавства, використовується мало.

Між іншим останнім часом набули значного поширення нетрадиційні способи кредитування інноваційної діяльності: лізинг (довгостьрокова оренда машин та обладнання); форфейтинг (фінансова операція, що перетворює комерційний кредит у банківський); франчайзинг (він передбачає тиражування інновацій завдяки залученню великого капіталу).

За останні роки інновації не стали фактором зростання економіки. Однією з головних причин є відсутність належного фінансування, що сприяє розвитку і впровадженню навітніх організаційних та технічних рішень, які будуть довгостроковим ресурсом росту. Так, наймасштабніше інновації впроваджуються у галузях зі швидким обігом капіталу за рахунок вільних виробничих потужностей, при одночасній залежності останніх від імпорту техніки і технологій. Це, в свою чергу, перешкоджало росту обсягів вітчізняного виробництва.

В умовах сьогодення, державна інноваційно-інвестиційна політика повинна бути спрямована на збільшення інвестицій в інноваційно пріоритетні галузі шляхом задіяння механізму перетікання капіталу до зазначених галузей із інших галузей, які за короткий строк збільшують податкові надходження в бюджет, поступово створюючи необхідні умови перехлду економіки на інноваційну модель зростання. З цією метою Міністерство економіки України розробило «Стратегію інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» (як складову Стратегії розвитку України у період до 2020 року).

Насправді ж, найефективнішим механізмом стимулювання інноваційних змін є ринкове конкурентне середовище, де втручання держави відбувається в основному лише з метою захисту й підтримки тих суб’єктів ринку, які здійснюють інноваційну ініціативу. Інноваційна діяльність є саморегульованим процесом, спонукальною причиною якого є бажання отримати надприбуток від реалізації нової конкурентноздатної продукції, а стримуючим моментом – підвищений ступінь ризику.

Одним з головних завдань, що стоїть перед інвестором є вибір об’єктів інвестування, які мають найкращі перспективи розвитку і можуть забезпечити найвищу ефективність інвестицій. Основою такого вибору є оцінка інвестиційної привабливості проектів. Інвестиційна привабливість визначається ступенем відповідності результатів цілям інвестора.

Привабливість фінансування інноваційного проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залеченого до проекту. Вона суттєво впливає на його комерційну ефективність, визначаючи нижню межу доходності інноваційного проекту – норму прибутку на інновацію. У самофінансуванні інноваційна ціна власного капіталу є нижньою межею рентабельності: рішення про реалізацію інновацій при доходності, меншій, ніж ціна капіталу, може суттєво погіршити основні фінансові показники фірми, спричинити неплатоспроможність і банкрутство інвестора. Для зовнішнього інвестора ціна власного капіталу інноватора є гарантією повернення вкладених коштів.



огляд основних трендів
на ринку мобільних пристроїв

Карпіщенко О.О., к.е.н., ст. викладач

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Бурхливий розвиток інформаційних технологій спричинений зростанням кількості Інтернет-користувачів, підвищенням швидкості доступу до Мережі, появою функціональних мобільних пристроїв вимагає від усіх учасників ринку дослідження існуючих трендів та вибору оптимальних стратегії і тактики поведінки на ринку, які забезпечать тривале стабільне функціонування підприємства. Це твердження є актуальним як для виробників мобільних пристроїв, так і для розробників додатків та надавачів послуг різноманітних сервісів.

Мобільні технології докорінно змінили ІТ-індустрію. Якщо колись найважливішими для неї були настільні комп’ютери, то тепер на перший план вийшли смартфони, планшети та легкі ноутбуки. Десктопи поступилися пальмою першості високо мобільним пристроям, що привертають підвищену увагу не тільки споживачів, але і корпоративних споживачів. Враховуючи значимість мобільних пристроїв для покупців, більшість з них, напевно, хотіли б знати, чого можна очікувати від продуктів Apple, Samsung, Nokia, HTC та інших виробників. Сьогодні споживачі та корпоративні користувачі стали у цілому більш мобільними і хочуть, щоб пристрої, які вони беруть із собою у дорогу, підтримували найновіші функції. І ті компанії, які зможуть задовольнити їхні вимоги, з набагато більшою імовірністю досягнуть успіху, аніж ті, що залишать ці вимоги без уваги.

Серед основних трендів використання мобільних пристроїв виділяють:

1 «Хмари» змінюють потреби. Більше 50% власників планшетів та трохи більше 40% користувачів смартфонів у США, Японії, Австралії, та Швеції стверджують, що їм подобається простота використання додатків на кількох пристроях завдяки «хмарним» сервісам.

2. Пристрої на будь-який смак. Користувачі відмовляються від настільних ПК на користь мобільних пристроїв (планшетів та смартфонів), додатків та «хмарних» сервісів для того, щоб мати можливість вирішувати повсякденні задачі у будь-який час.

3. Зі своїм Інтернетом на роботу. 57% опитаних користувачів смартфонів використовують мобільний Інтернет у робочих цілях самостійно сплачуючи за послуги з передачі даних.

4. Жителі міст стають все більш мобільними. Використовуючи Інтернет завжди і всюди вони роблять його дійсно мобільним. Згідно дослідженню EricssonConsumerLabUkraine 2012, 70% населення великих міст України, мають доступ до Мережі. Стаціонарні ПК залишаються основними пристроями для роботи в Інтернеті, хоча цей показник стрімко знижується (з 83% в 2011 році до 72% у 2012). Все більшу роль відіграють ноутбуки (43%) та мобільні телефони (36%).

5. Довіра до персональних мереж. Падає довіра до традиційних джерел інформації, і користувачі все більше довіряють своїм персональним спільнотам, які сприймаються як джерело достовірної інформації. Соціальні мережі перетворюються на серйозного конкурента традиційних ЗМІ та агенцій з працевлаштування. Згідно з дослідженням Ericsson Consumer Lab Ukraine 2012, українці частіше «сидять» в соцмережах, ніж жителі деяких високорозвинених країн.

6. Популярність смартфонів росте завдяки жінкам. Жінки сприяють зростанню популярності смартфонів на масовому ринку. 97% жінок-власниць смартфонів користуються SMS. 77% відправляють / одержують фотографії, 59% відвідують соціальні мережі, 24% реєструються в різних місцях (check-in) і 17% користуються купонами. Чоловіки в цих сферах менш активні.

7. Міста – центри креативності. У жителів великих міст значно більше друзів у мережі, ніж у жителів передмість.

8. Традиційний шопінг об’єднується з Інтернет-шопінгом. 32% користувачів смартфонів роблять покупки за допомогою смартфонів. В даний час ми спостерігаємо тенденцію об’єднання традиційного шопінгу з можливостями Інтернет-шопінгу. Споживачам важливо мати можливість побачити товар, порівняти ціни, отримати додаткову інформацію про нього і зробити покупку негайно без необхідності стояти в черзі.

9. Перегляд телебачення стає соціальним видом діяльності. 62% глядачів використовують соціальні мережі під час перегляду відео і телебачення, при цьому 42% з них щотижня обговорюють в соціальних мережах те, що дивляться. Більше 30% глядачів готові платити за контент, що переглядається в соціальному контексті, при цьому велика частина відео і телевізійного контенту на мобільних пристроях проглядається поза домом.

10. Трансформація процесу навчання. Під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів процес навчання трансформується: нове покоління привносить власний досвід використання технологій в клас, ініціюючи тим самим зміни знизу вгору. Разом з тим, рішення на базі ІКТ активно впроваджуються в освіту, відкриваючи учням принципово нові можливості

Підсумовуючи вищесказане, варто зазначити, що мобільні пристрої вже увійшли практично в усі сфери життя сучасної людини і продовжують стрімко набирати популярності. На сьогоднішній день мобільні пристрої використовуються не тільки у якості засобів зв’язку та інструменту для пошуку інформації у Мережі. Вони посідають одне із ключових місць у просуванні різноманітної продукції на споживацькому ринку, є засобом проведення акцій. Для керівників різного рівня, мобільні пристрої є прекрасною альтернативою офісу і дозволяють керувати бізнесом з будь-якого місце, де є доступ в Інтернет.



ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Касьяненко В.О., к.е.н.

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
У процесі дослідження сутності інноваційного потенціалу нами було встановлено, що термін «інноваційний потенціал» відносно недавно увійшов до наукового обігу. Разом з тим, у економічній літературі вже сформовано різні підходи до його трактування. Зокрема можна виділити ресурсний, ймовірнісний, ємнісний результатний та фрагментарний підходи.

Відповідно до ресурсного підходу «інноваційний потенціал» розглядається як сукупність різних видів ресурсів (матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних, інтелектуальних, науково-технічних та інші), які забезпечують здійснення інноваційної діяльності.

В межах ймовірнісного підходу «інноваційний потенціал» розглядається як сукупність невикористаних, прихованих інноваційних можливостей накопичених pecypciв, що можуть бути задіяні для досягнення інноваційних цілей економічних суб'єктів

Ємнісний підхід базується на поєднанні двох вище визначених підходів та розглядає інноваційний потенціал як гранична величина реальних ресурсів та потенційних можливостей, які можуть бути задіяні в інноваційному процесі

Прихильники результатного підходу розглядають «інноваційний потенціал» як здатність економічної системи використовувати існуючи ресурси відповідно до поставлених цілей в сфері інноваційного розвитку.

Фрагментарний підхід полягає у розгляді окремих аспектів інноваційного потенціалу.

Незважаючи на активне використання у економічній літературі, а також у офіційних документах категорії «інноваційний потенціал національної економіки», її визначення у науковій літературі не набуло поширення. Більшість з приведених вище підходів при визначенні інноваційного потенціалу у тій чи іншій мірі стосуються підприємств, а не національної економіки. Саме тому, вважаємо за необхідне викласти авторський погляд на розуміння сутності визначеної категорії. Однак, перш ніж навести визначення окреслимо декілька ключових моментів щодо його формування.

По-перше, відзначимо, що, на нашу думку, інноваційний потенціал національної економіки являє собою складну систему, оскільки включає декілька взаємопов’язаних елементів та має здатність до розвитку.

По-друге, ми цілком погоджуємося з авторами робіт [1, 2] в тому, що основу інноваційного потенціалу складають ресурси.

По-третє, ми наголошуємо на тому, що мало володіти певним набором ресурсів, необхідно бути здатним за необхідності до їх вчасної мобілізації.

По-четверте, на наше переконання, економічна система також має бути готовою до сприйняття цих ресурсів, а отже бути гнучкою та респонсивною. При цьому під респонсивністю ми розуміємо здатність економічної системи до сприйняття цих ресурсів з урахуванням впливу зовнішнього середовища, тобто можливість адаптації до зовнішніх умов.

По-п’яте, він є динамічною системою, оскільки постійно розвивається з урахуванням вимог зовнішнього середовища.

Враховуючи вище викладене, пропонуємо під інноваційним потенціалом національної економіки розуміти складну систему з наявними взаємозв’язками, яка уособлює в собі сукупність наявних у розпорядженні національної економіки інноваційних ресурсів, які на визначеному часовому проміжку можуть бути нею мобілізовані та інноваційних можливосте, сформованих у результаті нагромадження останніх, органічне поєднання яких за умови готовності економічної системи сприйняти їх та ефективно використати сприяє забезпеченню економічного зростання країни.


  1. Гришина Л.О., Єфімова Г.В., Гришина Н.В. Оцінка економічного потенціалу регіону при формуванні стратегії його розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/npkntu_e/2011_19/stat_19/16.pdf

  2. Федулова Л. І. Інноваційна економіка / Л. І. Федулова. – К.: Либідь, 2006. – 480 с.



БІЗНЕС-ІНКУБАТОР – ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ
Кисіль Т.В., аспірант

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
У програмних документах Президента і Кабінету міністрів України неодноразово наголошувалося, що запорукою сталого економічного розвитку країни можуть бути лише науково-технічні інновації. Створення інноваційної моделі перебудови економіки та її зростання задля розвитку України, як високотехнологічної країни диктується, як головний стратегічний принцип державної політики. Нажаль, на практиці цей принцип реалізується не послідовно. Незадовільний стан фінансування науково-дослідних розробок української науки, взагалі, ставить під загрозу факт реалізації даних програм.

Малий і середній бізнес – це локомотив економічних реформ, адже майбутнє – за його стабільною та успішною роботою. Сьогодні важливо використовувати саме сучасні підходи до ведення бізнесу та розвитку підприємництва, ефективність яких доводить світовий досвід [1].



Будь-який інноваційний бізнес проходить кілька стадій свого розвитку, на яких йому необхідна підтримка, як в області фінансування, так і в області створення необхідної організаційної інфраструктури.

Важливим елементом розвитку інфраструктури підтримки підприємництва є бізнес-інкубатори, ефективність яких у розвитку підприємництва підтверджена успішним закордонним досвідом і насамперед у країнах Східної Європи з подібними з нашими економічними і політичними умовами.

Бізнес-інкубатори можуть сприяти як розвитку підприємництва в регіонах, так і використанню регіональних виробничих, інтелектуальних, та інших ресурсів. Технологія бізнес-інкубації це розвиток підприємництва і конкурентного середовища, створення робочих місць і покращення соціального клімату, розвиток певних галузей промисловості в сфері малого бізнесу.

Бізнес-інкубатори визнано одним з найбільш результативних елементів підтримки підприємництва в світі, які сприяють прискоренню розвитку малих підприємств в 7-22 рази, знижуючи ризик у бізнесі до 20%. [3] Однак варто відзначити відсутність єдиної методології створення і функціонування цієї структури.

Виходячи із закордонного досвіду в сфері стимулювання розвитку інноваційного підприємництва, функціонування бізнес-інкубаторів відбувається в таких формах:


  • Центри трансферу технології.

  • Інкубатори: 1) бізнес-, 2) академічні, 3) інноваційні.

  • Технологічні парки (науково-технологічні, промислово-технологічні).

  • Промислові парки.

Як свідчить статистика, у ринковій економіці протягом перших п’яти років існування виживає близько 20–30% новостворених підприємств. З досвіду бізнес-інкубаторів 60–80% фірм, які розпочали в них свою діяльність, продовжують успішно розвиватися на ринку[2].

Слід зазначити, що бізнес-інкубатор є ефективним засобом для створення дієздатних нових підприємств. У подальшому вони можуть набувати інших форм підприємництва як технопарки, технополіси, ділові мережі, кластери, франчайзингові схеми, стратегічні альянси, вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку, єврорегіони тощо.

Разом з тим в Україні за сьогоднішньою статистикою працює біля 76 бізнес-інкубаторів, ефективно – не більше 10. Основними перешкодами на шляху розвитку бізнес-інкубаторів є [5]:


  • відсутність законодавчої бази діяльності бізнес-інкубаторів;

  • відсутність належних приміщень;

  • низька інформованість місцевих керівників про можливості бізнес-інкубаторів;

  • небажання керівників вузів займатися проблемами працевлаштуваннястудентів-випускників, застосовуючи методики та технології бізнес-інкубації тощо.

Можна зробити висновок, що на сьогоднішній день при стратегічному плануванні інноваційного розвитку регіонів взагалі, роль бізнес-інкубаторів є визначальною. З точки зору розвитку підприємництва зарубіжний досвід свідчить про значні переваги даної форми організації бізнесу. Що стосується наукової бази, то схема бізнес-інкубації на базі регіону об’єднує в одну структуру науковців та бізнесову складову. Позитивні результати у цьому напрямі гарантовані в комплексі із дієвими кроками держави щодо реалізації економічної стратегії розвитку на інноваційній основі із врахуванням фінансового, технічного, законодавчого, організаційного та інформаційного аспектів.


  1. Влада і бізнес: крок назустріч. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.state-gov.sumy.ua/2012/12/06/vlada__bznes_krok_nazustrch.html.

  2. Кожевіна Н. Бізнес-інкубація в Україні – проблеми та перспективи розвитку/ Н.Кожевіна, В.Яремій // Мережа розвитку інноваційного підприємництва – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.novekolo.info.

  3. Ломоносова Т.В., Горбунов В.Л., Бизнес–инкубаторы и рыночная экономика: Учеб.Aметод. пособие. – М.: Институт предпринимательства и инвестиций, 2001 год, – 128 с. – с.3–5, 95-98.

  4. Мазура А.А., Современные инновационные структуры и коммерциализация науки. ИЦ «Полиарт» 2000 г., 254 с.

Матвійчук-Соскіна Н. Практика діяльності бізнес-інкубаторів на базі інформаційних технологій: досвід європейських країн / Н. Матвійчук-Соскіна // Сайт «Інститут трансформації суспільства». – [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.ist.osp-ua.info.

ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ МЕТОДОМ ВНУТРІШНЬОЇ НОРМИ ВІДДАЧІ
Кислий В.М., к.е.н., доц.

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
При дослідженні проблеми ефективності у сфері людського капіталу широко використовують метод «витрати – вигоди» (cost – benefit analysis). Аналіз за методом «витрати – вигоди» поділяється на три етапи.

На першому етапі проводиться ідентифікація вигод (зисків) та їх вартісна оцінка з урахуванням фактору часу. Для цього застосовують метод дисконтування, дуже поширений в економічних розрахунках. На другому – ідентифікація витрат та їх вартісна оцінка також з урахуванням фактору часу. Завершальним етапом аналізу є порівняння величини вигод з величиною витрат. Різниця між дисконтованими величинами витрат та вигод – «чиста приведена вартість (NPV) і вважається критерієм доцільності будь – якого інвестиційного проекту, в тому числі і інвестицій в людський капітал. Зазвичай вважається, що інвестиції в людський капітал є доцільними, якщо поточна вартість майбутніх вигод (грошових і моральних) більша або хоча б дорівнює витратам.

Слід зауважити, що при використанні даного методу дуже важко вирішити, яка норма відсотка, або ставка дисконтування, має бути вибрана при проведенні відповідних розрахунків.

На наш погляд більш перспективним при розрахунку економічної ефективності інвестування в людський капітал є метод внутрішньої норми прибутковості інвестицій (IRR). Згідно з цим методом спочатку оцінюються майбутні вигоди, потім – інвестиційні витрати. Після цього вираховується ставка дисконтування, що урівнює поточну вартість вигод з інвестиційними витратами. Внутрішня норма прибутковості інвестицій являє таку норму відсотка, за якою приведена вартість майбутніх вигод дорівнює приведеній вартості витрат, тобто NPV в цьому випадку дорівнює нулю:



, (1)

де Вt – дохід від інвестицій у людський капітал у періоді t; Сt – величина витрат у періоді t; n – кількість періодів (років) дисконтування грошових потоків; w(t) – кількість періодів (років) до моменту t; r норма відсотка, або внутрішня норма прибутковості інвестицій.

У ході визначення ефективності здобуття вищої освіти, внутрішня норма прибутковості інвестицій покаже, під яку норму відсотка потрібно покласти в банк суму, витрачену на здобуття освіти, щоб доходи, отримані у вигляді відсотків на вкладений капітал, дорівнювали б доходам, отриманим від здобуття вищої освіти. Якщо майбутня віддача настільки велика, що внутрішня норма прибутковості перевищує норму прибутковості від альтернативних інвестицій (наприклад, вкладення грошей в банк), то таке рішення може вважатися вигідним. Термін «внутрішня» підкреслює, що згідно з описаною методикою визначається абсолютна, а не відносна рентабельність інвестицій. Окрім того, на відміну від показника поточної ефективності, що характеризує її рівень у кожний даний момент часу, внутрішня норма віддачі призначена для вимірювання ступеня окупності капітального блага за весь період його служби. Саме тому, підраховуючи норму прибутковості, користуються величинами доходів і витрат, дисконтова них на момент початку здійснення інвестицій.

Внутрішній нормі прибутковості належить центральне місце у концепції людського капіталу. Побудована за аналогією з нормою прибутку, вона дає можливість зіставити окупність вкладень у людський капітал. Метод внутрішньої норми прибутковості інвестицій може бути використаний при розрахунку ефективності інвестицій в людський капітал усіма суб’єктами інвестування – окремими особами, організаціями, державою.

Дослідження ефективності середньої та вищої освіти у США за допомогою методу внутрішньої норми прибутковості показали, що «рентабельність» середньої освіти складає приблизно 15 – 16 %, вищої – 11 – 13 %, що в цілому майже відповідає рівню ефективності вкладень у фізичний капітал [1].

Позитивним у застосуванні такого інструмента економічного аналізу як внутрішня норма прибутковості є наступне. По-перше, у нормах прибутковості враховується вартість набуття певної професії, певного рівня освіти. По-друге, вони будуються на основі довічних заробітків, а не середньорічних, і, таким чином, вільні від впливу такого фактора як вік. По-третє, вони наводяться в уніфікованій відсотковій формі, що також має свої переваги, адже завдяки цьому стає можливим одним показником охарактеризувати стан ринків праці для різноманітних категорій робочої сили. Разом з тим зазначимо, що внутрішню норму прибутковості не можна назвати єдиним критерієм оцінки обґрунтованості інвестицій у людський капітал, і зокрема в освіту, адже на цей процес впливає велика кількість інших за характером мотивів. Крім того, у виробничий діяльності беруть участь конкретні люди, рівень освіти котрих лише приблизно відповідає рівню, що заявлений у дипломах, а інтенсивність використання їх знань залежить від сукупності наявних соціально-економічних умов.


1 Марцинкевич В.И. США: человеческий фактор и эффективность экономики. – М., 1995.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка