Зміст аблова О. К., Коценко К. Ф., Лукаш І. М



Сторінка4/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір4.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

ЗАМІЩЕННЯ ІМПОРТУ VS СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ: ПОГЛЯД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Біленко В.О., студентка, Петрушенко Ю.М., доц., докторант

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
У цьому році Кабінет міністрів України вирішив боротися з проблемою негативного платіжного балансу країни за допомогою політики імпортозаміщення. Про це йдеться у розпорядженні КМУ «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми імпортозаміщення на період до 2015 року».

Для цього дійсно є вагомі причини, оскільки дефіцит платіжного балансу України в 2012 році склав 4,174 млрд доларів, що на 70% перевищує від’ємне сальдо, зафіксоване в 2011 році [1].



Ми спробували оцінити з точки зору сучасної економічної теорії наслідки цього рішення для національного господарства України.

Доктор економічних наук, директор Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України Валерій Геєць вважає, що «політика імпортозаміщення – це та сфера, яка має бути ключовою ідеєю у формуванні плану дій уряду на кілька найближчих років. Її успішна реалізація сприятиме подоланню від’ємного сальдо платіжного балансу» [2].

Проте імпортозаміщення – не єдиний спосіб вирішення проблеми дефіциту платіжного балансу. Причому, на думку президента Київської школи економіки Павла Шеремети, імпортозаміщення – це найгірше вирішення проблеми торгового дефіциту [3].

У книзі «Як багаті країни стали багатими і чому бідні країни залишаються бідними» норвезький економіст Ерік Райнерт порівняв латиноамериканський підхід до модернізації в 1970-1990-ті роки зі східноазіатським.

Латинська Америка впроваджувала стратегію імпортозаміщення з постійним захистом зрілих галузей (важкого машинобудування, металургії, сільського господарства) для внутрішнього ринку. Імпортувалися тільки ключові технології. Ця стратегія отримала назву «поверхневої індустріалізації», оскільки за відсутності конкуренції знижувалась мотивація до інновацій. У результаті захищені державою галузі не створювали попиту на кваліфікований персонал, тому інвестиції в освіту приводили до збільшення відтоку інтелекту за кордон. Місцеві галузі економіки ставали неконкурентоспроможними на світовому ринку.

Східна Азія впроваджувала стратегію просування експорту з тимчасовим захистом нових галузей для глобального ринку. Вона базувалася на динамічному, шумпетеріанскому розумінні світу – інноваційному «творчому руйнуванні». Підтримувалася внутрішня конкуренція. Ключові технології розроблялися і контролювалися місцевими компаніями, а не імпортувалися з-за кордону. Здійснювалися масові інвестиції в освіту, потужний попит на яку створювали нові галузі.

Економічна історія підтвердила, що стимулювання експорту значно ефективніше. Найбільш яскраві приклади цього – «азіатські дракони». Наприклад, Південна Корея поставила чітке завдання перед маркетологами, які просувають бренд країни: словосполучення «Made in Korea» повинно додавати вартості товару мінімум 5%. Президент країни діяв як менеджер з маркетингу. Здійснюючи державні візити, він брав із собою літак бізнесменів. Переговори з іноземними керівниками фокусувалися на питанні «чим корейські підприємства можуть бути корисні для вашої країни?». Стратегія формування позитивного іміджу країни розроблена таким чином, що цьому сприяє навіть місцева поп-культура. Дослідження Financial Times, доводять: ті, хто слухають корейську поп-музику (прикладом може слугувати всесвітньо відомий хіт «Gangnam Style» репера PSY), схильні купувати корейські товари [3].

Не відстають у цій сфері найбільш конкурентоспроможні європейські країни. Такі країни, як Норвегія, Фінляндія, Голландія, Швейцарія вже пристосували свою експортну політику до цього процесу і змістили акцент з кількісно-матеріального аспекту на якісно-культурний. Лозунгом заохочення експорту в цих країнах є вислів «Sell the culture». Сьогодні європейські компанії, які намагаються розширити ринки збуту своєї продукції або послуг, спершу презентують власну державу, інвестуючи чималі кошти у проведення мистецьких акцій – виставок, концертів, театральних постановок – у країнах, де мають намір працювати.

Таким чином, країни, які вирішували проблему дефіциту платіжного балансу ґрунтуючись на теорії стимулювання експорту досягли кращих результатів, ніж ті, що впроваджували політику імпортозаміщення.


  1. Дефіцит платіжного балансу України виріс на 70% // Українська правда. – 29 січня 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/news/2013/01/29/358844. – Назва з екрану.

  2. Експерти впевнені, що Арбузов допоможе вітчизняним товаровиробникам [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukranews.com/uk/news/economics/2013/01/04/87153. – Назва з екрану.

  3. Шеремета П. Маркетинг вместо протекционизма [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://forbes.ua/magazine/forbes/1346674-marketing-vmesto-protekcionizma-kolonka-pavla-sheremety.



ДЖЕРЕЛА РЕГІОНАЛЬНОГО ЗРОСТАННЯ
Божкова В.В., д.е.н., доц., Васильєва О.А., студентка

Сумський державний університет (м. Суми, Україна),

Університет Кобленц-Ландау (Німеччина)
Світова економічна система ще ніколи не була настільки взаємозалежною та глобалізованою. Останні події на світових фінансових ринках викликали глибокута довготривалу рецесію,що свідчить про непередбачуваність змін в економічній системі та складність її відновлення. На тлі економічного спаду, ефективна державна політика має вирішальне значення, і регіональна політика може відіграти в ній важливу роль. За останні кілька років країни, що входять до складу Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), підкреслюють важливість регіонів для економічного зростання країни в цілому, що сприяло формуванню нового підхіду до регіональної політики. Інформаційною базою дослідження основнихджерел економічного зростання регіонів є результати аналізу регіональних даних, звітів ОЕСР та інших тематичних досліджень.

Аналіз свідчить, що існують різноманітні фактори та способи досягнення регіонального зростання, і проста концентрація ресурсів не є достатньою умовою для їх стійкого розвитку. Це означає, що деякі міста відстають у розвитку, в той час як інші непрофільні регіонигенерують приріст ВВП та робочі місця, маючи мінімальну густоту населення і критичну кількість державних послуг.

Регіональний розвиток залежить від взаємодії між фізичним капіталом, людським капіталом та бізнес-середовищем. Результати аналізу показують переваги сильної взаємодії між різними видами регіональних активів. Наприклад, державні інвестиції в інфраструктуру мають позитивний вплив на розвиток регіону, проте ефект набагато сильніший у поєднанні з інвестиціями у сфері освіти та навичок, що породжує високий рівень освіченості в регіоні. Тобто, поряд з інвестиціями в інфраструктуру, необхідно виховувати спеціалистів з вищою освітою, які будуть здатні генерувати ефективні інноваційні рішення та ідеї розбудови регіональної інфраструктури. Крім того, формування людського капіталу високої якості сприяє розвитку інновацій, що, у свою чергу, призводить до збільшення фінансування НДДКР та кількості/якості патентних розробок.

Питання регіонального зростання є актуальним і складність виявлення та різноманітність факторів успіху регіонів зумовлює необхідність подальшого дослідження. Зокрема, визначення причин розбіжності в темпах розвитку регіонів (окреміростуть швидше, ніж інші) і узагальнення таких тенденцій (адже це не завжди відповідаєосновам сучасної економічної теорії).



ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
Боронос В.Г., доц., Остріщенко Н.В., студент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
В умовах нерівномірного розміщення продуктивних сил, що досить часто зумовлює розмежування податкової бази у розрізі регіонів та значну диференціацію обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг, фінансування з бюджету однієї території соціальних видатків, для виконання власних та делегованих повноважень органами місцевого самоврядування іншої території, поглиблення розривів у рівнях життя в окремих регіонах України, а саме у міській та сільській місцевостях, відсутності єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави, значного значення набуває забезпечення та реалізація принципу субсидіарності в розвитку місцевого самоврядування.

Проблеми формування дохідної частини державного та місцевих бюджетів, визначення шляхів ефективного використання бюджетних коштів, забезпечення їх оптимального перерозподілу, зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів завжди знаходилися в центрі уваги більшості вітчизняних та закордонних вчених і економістів. Так, важливе значення для формування теоретичного підґрунтя системи міжбюджетних відносин відіграють праці таких науковців, як О. Василик, О. Кириленко, В. Павлюк, І. Кравченко, М. Кульчицький, І. Луніна, С. Слухай, С. Юрія, В. Корчинський, О. Лилик та інші.

Трансферти є однією із головних форм фінансування соціально-економічного розвитку території, інструментом його регулювання, вони виступають основним засобом вирівнювання дохідної та видаткової баз бюджету. Відповідно до Бюджетного кодексу України, трансферти, — це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого, які спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних, та ця функціональна спрямованість визначається цільовим та адресним спрямуванням коштів з одного бюджету до іншого [1].

Однак, не завжди можна сподіватися на трансферти як засіб ефективного функціонування органів місцевого самоврядування, адже інколи їх не достатньо для фінансування повного обсягу видатків, тому необхідно стимулювати місцеві бюджети до підвищення рівня їх самодостатності. Однак, Україні притаманне значне переважання трансфертів і відрахувань від загальнодержавних податків над власними джерелами доходів місцевих бюджетів. Це ї є причиною їхньої нестабільності, яка спричиняє неспроможність регіонів до самофінансування.

На сьогоднішній день, на жаль ситуація для місцевих бюджетів складається не найкращим чином, адже місцеві податки та збори є достатньо малими і тому не можуть відігравати суттєву роль у доходах, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, тому трансферти залишаються вагомим джерелом формування доходів місцевих бюджетів.

Для того, щоб стимулювати зміцнення дохідної частини місцевих бюджетів необхідно розробити оптимальну систему міжбюджетних відносин в Україні, котра передбачала пропорційний розподіл міжбюджетних трансфертів та одночасне стимулювання ОМС до поповнення бюджетів. Кожен регіон нашої країни унікальний, тому умови формування і проблеми забезпечення територій необхідним обсягом фінансових ресурсів більш зрозумілі місцевим органам управління ніж центральним. Центральні органи управління не можуть врахувати особливості та специфіку територій, тому їх задачею повинно стати стимулювання місцевих органів, адже жодна система міжбюджетного фінансування не може бути ефективною, якщо немає стимулів до збільшення надходжень.

Головною метою міжбюджетного регулювання є збалансування місцевих бюджетів та забезпечення відносно однакових за обсягом видатків на душу населення на всій території країни. Однак, все ще найбільш проблемним залишається питання формування раціональних на науково-обґрунтованих взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів та видатків. Зміцнення місцевих бюджетів потребує значної уваги, адже воно є основою кращого життєзабезпечення населення. В свою чергу держава також має стимулювати місцеві бюджети, адже її політика спрямована на покращення добробуту населення, тому спостерігається певна взаємозалежність. Місцеві органи повинні бути зацікавлені у збільшені своєї податкової бази, що можливо за рахунок цілого комплексу заходів щодо збільшення неподаткових доходів місцевих бюджетів.
1. Бюджетний кодекс України (із змінами і доповн.) : Закон Верховної Ради України від 8 липня 2010 року № 2456-VІ // Урядовий кур’єр. – 2010. – № 151.

2. Слухай С. Міжбюджетні трансферти у постсоціалістичних країнах : від теорії до реалій. Монографія. – К.: «АртЕк», 2002. – 288 с.

3. Васильева М. В. Роль баланса финансовых ресурсов региона в реализации эффективной финансовой политики // Фундаментальные исследования. – 2006. – № 7 – С. 54-56

симбіоз економічних структур в механізмі регулювання техногенних збитків підприємств
Бублик М.І., докторант

Національний університет «Львівська політехніка» (м. Львів, Україна)
Напротязі останніх десятиліть потреба у зменшені деструктивного впливу господарської діяльності підприємств на довкілля, економіку та суспільствоце зумовила розвиток нового напряму економіки – теорії збитків, фундатором якої є видатний дослідник світового рівня, один із засновників вітчизняної школи економіки природокористування Балацький О.Ф. Особливої актуальності набуває проблема ефективного застосування механізму регулювання техногенних збитків на підприємствах, що об’єднує в собі не просто методи видалення вже сформованих шкідливих речовин з потоку повітря, води або переробку й утилізацію безпосередньо виробничих відходів, а й повернення на підприємство власної продукції у випадку закінчення терміну її служби чи непридатності до користування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що вагомим науковим капіталом для сучасності і майбутніх поколінь є концепція та методика оцінювання збитків від забруднення довкілля, яку розробив проф. Балацький О.Ф. і виклав у фундаментальній науковій монографії «Економіка чистого повітря» [1]. Дана методологічна база оцінювання техногенних збитків відображена в Законі України «Про охорону навколишнього середовища та атмосферного повітря». Науково-методичний доробок проф. Балацького О.Ф. та учнів його школи, що був виданий як фундаментальний українсько-бельгійський підручник «Економіка природокористування» [2] російською та англійською мовами засвідчив світовій науковій спільноті про видатні успіхи української науки.

Над проблемою економічного оцінювання результатів господарської діяльності підприємств та управлінні ними успішно працюють провідні вчені львівської наукової школи під керівництвом проф. Кузьміна О.Є. Тут формуються сучасні засади нової еволюційної економіки, серед яких питанням економічного оцінювання та регулювання техногенних збитків, спричинених звичайною та надзвичайною господарською діяльністю приділяється належна увага. Розвиток еволюційної економіки автори роботи [3, с.73-106] бачать у розвитку теорії П. Девіда та Б. Артура, яку інакше називають теорією позитивного зворотного зв’язку. Факти утворення економічних техноценозів, наведені в роботі [3, с.78-89], свідчать, що в цьому процесі ключову роль грає симбіоз економічних структур як форма.

Оскільки, існує об’єктивна потреба зменшення внутрішніх і зовнішніх збитків господарської діяльності підприємств, то ефективним інструментом механізму регулювання техногенних збитків можна вважати індустріальний симбіоз, де відходи однієї компанії стають сировиною для іншої (рис. 1).

У світі існує багато прикладів симбіозу економічних структур: симбіоз європейської індустрії, китайський комплес підприємств з виробництва цукру, спирту, добрив, цементу і паперу, японська концепція Джанкан-ґейта суспільства (Junkan-Gata Society), мексиканська екоіндустріальна структура в Матаморосі. Базою для виникнення такого симбіозу є використання відходів одного підприємства як джерело сировини для іншого, де перше підприємство не отримує інших переваг як зменшення обсягу збитку.

Отже, симбіоз економічних структур виступає ефективним інструментом механізму регулювання техногенних збитків підприємств, що дозволяє зменшити або ліквідувати деструктивний вплив господарської діяльності на еволюційний розвиток економіки, довкілля та населення.

Підприємства-утворювачі відходів

Підприємства із збирання і перевезення відходів

Підприємства із захоронення відходів

Підприємства, що працюють на відходах інших підприємств і виробляють нові продукти

Підприємства, що працюють на відходах інших підприємств і переробляють їх у вторсировину

Індустріальний симбіоз


Рис. 1 Схема функціонування індустріального симбіозу підприємств (розробка автора).
1. Балацкий О.Ф. Экономика чистого воздуха.- К.: Наукова думка, 1979.- 295 с.- (Человек и среда).

2. Экономика природопользования: Учебник/ Под ред. Хенса Л., Мельника Л., Буна Э.; Авторы: Л.Хенс, Л.Г.Мельник,О.Ф.Балацкий и др. – К.: Наук. думка, 1998. – 480 с.- (Науки об окружающей среде: Сер. Науки об окружающей среде / Сер. Науки про навколишнє середовище)

3. Кузьмін О.Є. Досягнення і проблеми еволюційної економіки : моногр. [ О.Є. Кузьмін, Ю.І. Сидоров, В.В. Козик] . – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011. – 252 с.

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Валенкевич Л.П., доц., к.е.н., Ніженець О.В., студент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
У ході впровадження Болонської системи навчання вітчизняні вищі навчальні заклади так чи інакше мають узгоджувати нову систему з власними реаліями, особливостями та традиціями. Необхідні зміни включають адаптацію навчальних планів та їх оптимізацію під нові вимоги. Орієнтиром у даному складному процесі для наших університетів можуть бути організаційний досвід та академічні традиції тих університетів, моделі яких самі були основою для формування сучасної освітньої університетської системи.

Особливої актуальності даний аспект набуває при розгляді навчального процесу при викладанні економічних дисциплінах, зокрема, управлінських дисциплін.

Багато чого в даному плані може запропонувати Гарвардський університет, найновітніші та високоефективні освітні методики та моделі якого заслуговують особливої уваги.

Гарвардський університет складається з одинадцяти основних академічних підрозділів – факультетів. Одним із них є Гарвардська школа бізнесу. Навчання в Школі бізнесу, у свою чергу, розподілено на десять дисциплінарних напрямів.

Школа пропонує магістерські та докторські програми, а також ряд окремих програм для керуючого складу.

З-поміж десяти академічних підрозділів для отримання загальної підготовки та освіти в галузі менеджменту можна обрати спеціальність «Загальне управління» (General Management), випускники якої отримують степінь магістрів ділового адміністрування (Master of Business Administration).

Дана програма передбачає два роки денної форми навчання. Перший рік навчання включає необхідний курс (The Required Curriculum), протягом якого всі студенти відвідують обов’язкові заняття з однакових для усіх дисциплін. Перший рік складається з двох семестрів. Перший (осінній) семестр включає наступні академічні курси:


  • Фінанси 1 (Finance 1);

  • Фінансова звітність та контроль (Financial Reporting and Control);

  • Лідерство та організаційна поведінка (Leadership & Organizational Behavior);

  • Маркетинг (Marketing);

  • Управління технологіями та операціями (Technology & Operations Management);

  • Лідерство (FIELD 1: Leadership);

  • Глобальні дослідження (FIELD 2: Global).

Другий (весняний) семестр складається з таких дисциплін:

  • Бізнес, управління та міжнародна економіка (Business, Government, and the International Economy);

  • Стратегія (Strategy);

  • Підприємливий керівник (The Entrepreneurial Manager);

  • Фінанси 2 (Finance 2);

  • Лідерство та корпоративна відповідальність (Leadership and Corporate Accountability);

  • Інтегративний курс (FIELD 3 Integrative).

  • Другий рік передбачає факультативний курс навчання (The Elective Curriculum). Студенти обирають до 5 дисциплін на 1 семестр. Дисципліни викладаються поквартально, їх тривалість складає 3 або 6 місяців, за які нараховуються кредити: за 3 місяці студенту зараховується 1,5 кредита, за 6 відповідно 3 кредити. Програма “General Management” передбачає можливість вибору з-поміж 20 курсів, що спрямовані на більш глибоке опрацювання специфічних управлінських категорій.

Успішність окремого студента значною мірою залежить від його активності на семінарських обговореннях та участі в роботі своєї секції. Система оцінювання передбачає присвоєння по завершенні курсу категорій у порядку зниження успішності І, ІІ, ІІІ та ІV, – відповідно, категорія І присвоюється найкращим студентам, а категорія ІV означає провал та невідповідність результатів студента мінімальним вимогам курсу.

У ході розгляду Комітетом з академічної успішності буде вирішуватися чи зможуть студенти, що мають незадовільні результати (к. ІІІ) з 5 і більше дисциплін за перший рік, і далі продовжити навчання на факультативному курсі.

Такий підхід дозволяє студенту, який працює, самостійно обирати час вивчення окремих дисциплін та не бути відрахованим за академічну неуспішність, а викладач отримує можливість більш принципового та об’єктивного оцінювання знань студента. Враховуючи кількість дисциплін та з огляду на наш досвід, коли за один навчальний рік викладається понад 20 навчальних дисциплін, студент має змогу самостійно або додатково прослухати окремий курс того ж самого викладача або іншого за своїм вибором.
ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО КЛАСИФІКАЦІЇ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ РАХУНКІВ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОГО РАХІВНИЦТВА УКРАЇНИ
Веклич О.О., д.е.н., проф., Шлапак М.Ю., аспірант

ДУ «Інститут економіки природокористування

та сталого розвитку НАН України» (м. Київ, Україна)
Завдання стосовно реалізації основних цілей національної екологічної політики, які прописані в Законі України «Основні засади (Стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року», а також прагнення України до імплементації прогресивної ідеї «зеленої» економіки зумовлюють необхідність зміни традиційних підходів і до системи оцінювання економічного розвитку, і до системи збору й поширення інформації про взаємодію економіки з довкіллям. Створення належної інформаційної бази досяжне завдяки науковому опрацюванню та запровадженню в національне рахівництво спеціалізованих показників розвитку національного господарства, відкоригованих із врахуванням екологічного фактору, та сателітних еколого-економічних рахунків, які відстежують використання природного капіталу та вплив економічної діяльності на довкілля.

Спираючись на результати аналізу міжнародної практики використання еколого-економічних рахунків, пропонується запровадити в систему національного рахівництва України та закріпити в нормативних актах таку їх класифікацію: перша група – «Природо-ресурсні рахунки», в яку доцільно ввести рахунки енергетичних ресурсів, лісових ресурсів, водних ресурсів, земельних ресурсів, рибних ресурсів, мінеральних ресурсів тощо; друга група – «Рахунки забруднення довкілля» – рахунки відходів, атмосферного забруднення, забруднення водних ресурсів тощо; третя група – «Економічні рахунки» – рахунки екологічних податків, екологічних субсидій, природоохоронних витрат, рахунки екологічної промисловості; четверта група – «Екологічно-скориговані макропоказники» – екологічно скоригований валовий внутрішній продукт, екологічно скоригований чистий внутрішній продукт тощо; п’ята група – «Екологічні рахунки» – рахунки екосистемних послуг.

Майже в усіх із виділених вище груп рахунків можне виокремити пріоритетні типи, які є найбільш адекватними та першочерговими для запровадження в Україні із точки зору цілей екологічної політики. Так, в групі «Природо-ресурсні рахунки» пріоритетними вважаємо запровадження енергетичних та водних рахунків, оскільки енергетичні та водні ресурси, з одного боку, відіграють ключові ролі в українській економіці, а з іншого – надто неефективно використовуються. При цьому існуюча статистична база не надає достатніх інструментів для повного та всебічного оцінювання ефективності використання енергетичних й водних ресурсів різними галузями економіки України та відстеження дієвості державної політики з підвищення ресурсоефективності. Натомість, як свідчить міжнародний досвід, енергетичні та водні рахунки системи еколого-економічного рахівництва дозволяють не лише контролювати ефективність використання даних типів ресурсів, а й вивчати та прогнозувати наслідки тих чи інших заходів державної політики.

В групі «Рахунки забруднення довкілля», на наш погляд, доцільно надати пріоритет рахунками забруднення атмосферного повітря та рахункам відходів. Їх запровадження може базуватися на розвинутій системі існуючого державного статистичного спостереження в даних напрямках. До речі, рахунки забруднення атмосферного повітря методично пов’язані із енергетичними рахунками, що може полегшити їх паралельне запровадження. Дані типи рахунків є також поширеними в багатьох європейських країнах, досвід яких може бути успішно використаний і Україною.

В групі «Економічні рахунки» найбільш важливими, на нашу думку, є рахунки екологічних податків і рахунки природоохоронних витрат. Стосовно групи «Екологічно-скориговані макропоказники», варто відмітити практичну здійсненність розрахунків таких індикаторів, незважаючи на існуючі методологічні перешкоди, як це було продемонстровано в попередніх авторських публікаціях (Див.: Веклич О.О., Шлапак М.Ю. «Екологічна ціна» економічного зростання України // Економіка України, 2012, №1 і № 2). Доведено, що «зелений» ВВП і екологічно скоригований чистий внутрішній продукт, розкриваючи обсяги виснаження природного капіталу та деградації навколишнього середовища, дають можливість відстежити та визначити екологічну сталість економічного зростання.

Нарешті, група «Екологічні рахунки» покликана охопити вигоди від екосистемних послуг. Зазначимо, що проблематика визначення доходності/вигоди від екосистемних послуг дотепер є малодослідженою та складною, а тому рахунки даної групи об’єктивно не можуть розглядатися як першочергові на початкових етапах впровадження еколого-економічного рахівництва в Україні. З огляду на складну та тривалу процедуру запровадження еколого-економічних рахунків визначення серед них пріоритетних груп і типів, безумовно, є важливою вихідною методологічною позицією, що надалі потребує ґрунтовної відповідної організаційної підготовки в чинній системі оцінювання економічного розвитку, а також системі збору й поширення інформації про взаємодію національного господарства з навколишнім природним середовищем.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка