Зміст аблова О. К., Коценко К. Ф., Лукаш І. М



Сторінка3/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір4.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

СИНЕРГЕТИЧНИЙ ЕФЕКТ В СИСТЕМІ ЕКОЛОГООРІЄНТОВАНОГО АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
Алібекова Ю.Т., аспірант

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)

Гордієнко В.П., доц.

ДВНЗ "Українська академія банківської справи НБУ" (м. Суми, Україна)
Сучасна система управління соціально-економічним розвитком адміністративної території потребує удосконалення у зв’язку з тим, що існує проблема відсутності ефективного механізму стимулювання суб’єктів господарювання до природоохоронної діяльності, що обумовлює необхідність формування державної спонукальної примусової системи адміністративно-законодавчих та ринкових інструментів екологічного регулювання, яка апріорі спрямована на ефективне розв’язання широкого кола проблем раціоналізації природокористування. Таким чином особливої актуальності набуває питання формування екологоорієнтованої системи управління та дослідження зв’язків, що виникають в цій системі. Адже зв’язки формують підґрунтя ефективного функціонування адміністративної території.

Проблемам визначення, формування, характеру та функцій зв’язків системи присвячені праці В.Г. Афанасьєва, Н.І. Калашнікової, А.А. Котова,; питанням аналізу можливості появи позитивних синергетичних ефектів в процесі ускладнення регіональних систем і збільшення рівня їх відкритості присвячені дослідження П.В. Захарченко, В.П. Решетило. Водночас, питання використання синергетичних ефектів у практиці функціонування адміністративних систем вимагають на сьогодні подальшого дослідження.

Формування синергетичних зв’язків в системі екологоорієнтованого адміністративно-територіального управління відображено нами на рис. 1.


Органи державного управління аграрною

політикою



Органи державного управління бюджетною політикою

Органи державного управління пром. політикою

Органи державного управління соціальною політикою

Інші органи державного управління




Екологоорієнтовані управлінські параметри

Органи екологічного управління




І державний рівень

1


ІІ рівень управління (область)

2


ІІІ рівень управління (район, місто, селище, село)




3

Рис. 1 – Формування синергетичних зв’язків в системі екологоорієнтованого адміністративно-територіального управління


Таким чином, інтеграція екологічного імперативу через екологічно орієнтовані управлінські параметри в усі підрозділи територіального управління утворює синергетичні зв’язки.

Позитивні синергетичні ефекти від розвитку синергетичних зв’язків можуть проявлятися через зменшення антропогенного впливу, відтворення природного потенціалу, покращення стану природного середовища, підвищення ефективності розвитку регіональних підприємств, формування зацікавленості господарюючих суб’єктів у впровадженні маловідходних і ресурсозберігаючих технологій, у випуску екологічно чистих («зелених») товарів та поширенні екологічного менеджменту.

Виникнення ефекту, що забезпечує перевищення ефекту спільного функціонування об’єктів над сумою ефектів їх автономної діяльності можна визначити:

Е123 ˂ Еs; (1)

де Е1 – ефекти від функціонування соціальної підсистеми; Е2 – ефекти від функціонування економічної підсистеми; Е3 – ефекти від функціонування екологічної підсистеми;

Тоді синергетичний ефект вимірюється:



= Еs – (Е123); (2)

При цьому, чим більше синергетичний ефект ˃0, тим глибше процес соціо-еколого-екологічної взаємодії і тим стійкішою є система, в яку інтегрований екологічний імператив, чим менше ˃0, тим менше цей ефект і не стійкіша новоутворена структура.

В контексті досягнення сталого розвитку територій позитивним синергетичним ефектом від інтеграції екологічного імперативу в структуру управління очікується отримати у вигляді зниження навантаження на навколишнє середовище та підвищення рівня соціо-економічного розвитку.


  1. Решетило В.П. Синергия становления и развития региональных экономических систем: монография / В.П. Решетило; Харк. нац. акад. город. хоз-ва – Х.: 2009. – 218 с.

  2. Веклич О.О. Економічний механізм екологічного регулювання в Україні. – Київ: УІНСІР, 2003. – 89 С.

  3. Державне управління регіональним розвитком України: монографія / за заг. ред. В.Є. Воротіна, Я.А. Жаліла. – К.: НІСД, 2010. – с. 9.



Аналіз стратегій нейтралізації фінансових ризиків в діяльності підприємства
Антонюк Н.А., ст викладач, Макарова А.В., студент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Діяльність суб'єктів господарювання в сучасних умовах пов'язана з багатьма ризиками, основну частину яких становлять фінансові, дія яких призводить до спаду фінансових результатів, зниження фінансової стійкості, а то й до банкрутства підприємства. Саме тому тематика управління фінансовими ризиками є важливою та потребує комплексного дослідження й удосконалення.

Одним з основних завдань ефективного функціонування підприємства в умовах розвиненої ринкової економіки є управління фінансовими ризиками. Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків.

Алгоритм управління фінансовим ризиком на підприємстві складається із: аналізу господарських операцій; ідентифікації ризиків; оцінка ризиків; формування стратегії нейтралізації ризику; контроль реалізації стратегії [1].

При управлінні фінансовими ризиками використовують стратегії уникнення ризику та стратегію утримання ризику.



Стратегія уникнення ризику передбачає розробку таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До таких заходів відносять:

  • відмову від здійснення фінансових операцій, рівень ризику яких надмірно високий;

  • відмова від продовження господарських відносин із партнерами, які систематично порушують контракті зобов’язання;

  • відмова від надмірного використання у високих об’ємах позикового капіталу;

  • відмова від використання тимчасових вільних грошових активів у короткострокових фінансових інвестицій [3].

Стратегія утримання ризику полягає у прийнятті суб'єктом господарювання певної величини фінансового ризику на утримання його на такому рівні. Вона включає:

  • лімітація концентрації ризику – реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів (граничний розмір позикових засобів, які використовуються у господарській діяльності; мінімальний розмір активів у високоліквідній формі; максимальний розмір вкладення засобів у цінні папери одного емітента; максимальний період відвернення засобів у дебіторську заборгованість тощо) у процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності;

  • диверсифікація ризику – заснована на розподіл ризиків і може здійснюватись у формах диверсифікації видів фінансової діяльності, диверсифікації валютного портфеля, диверсифікації депозитного портфеля, диверсифікації програми реального інвестування тощо;

  • механізм трансферту фінансових ризиків – передбачає передачу тієї частини ризику партнерам під час окремих фінансових операцій, для якої вони мають більше можливостей нейтралізації (розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту, між підприємством і постачальниками сировини і матеріалів, між учасниками лізингової та факторингової операції тощо);

  • самострахування фінансових ризиків – засноване на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів з метою подолання негативних фінансових наслідків ризиків, шляхом формування резервного фонду, цільових резервних фондів, використання нерозподіленого прибутку звітного періоду тощо;

  • інші методи такі як: отримання від контрагентів певних гарантій, скорочення переліку форс-мажорних обставин у контрактах, застосування штрафних санкцій тощо [2].

Отже, для того, щоб об'єктивно та раціонально визначити стратегію діяльності підприємства, з урахуванням фінансових ризиків, необхідно спочатку їх виявити та ідентифікувати, далі провести детальне оцінювання загроз, після чого приймати відповідні управлінські рішення щодо стратегії управління підприємством за цих умов. Використання механізму управління фінансовими ризиками дасть змогу значно покращити діяльність суб'єкта господарювання та його фінансовий стан.
1. Бабак О. Фінансові ризики та основні методи їх нейтралізації // Вісник УАБС. – 2010. – №6 (23). – С. 71 – 78.

2. Ігнатенко А.В., Кабанов В.Г., Харченко О.І. Механізми нейтралізації фінансових ризиків українських підприємств в умовах глобалізації / А.В. Ігнатенко, В.Г. Кабанов, О.І. Харченко // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №5 (95). – С. 136 – 144.

3. Нєкрасов А.В., Пастухов В.М. Управління фінансовими ризиками в Україні в сучасних умовах / А.В. Нєкрасова, В.М. Пастухов // Економічний простір. – 2011. – Вип. 16 (125). – С. 112 – 121.

ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО ІНВЕСТУВАННЯ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ
Байстрюченко Н.О., ст. викадач, Безноєва О.В., студент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Протягом останніх декількох років у світі спостерігалося виникнення численних кризових явищ, пов'язаних з продовольством, паливом, прісною водою і фінансами. Нині перед світовою спільнотою в цілому і Україною зокрема виникла необхідність пошуку нових підходів до управління економікою і екологією, що забезпечують їх збалансованість і сумісність розвитку. Концепція переходу до «зеленої економіки» вважається однією з пріоритетних концепцій у рамках міжнародної парадигми сталого розвитку. Тому тема дослідження розвитку «зелених інвестицій є актуальною нині.

Метою даної роботи є дослідження міжнародного досвіду вровадження «зелених інвестицій» та визначення проблем та перспектив їх ровитку в Україні.

Під екологічними інвестиціями слід розуміти усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в народногосподарський оборот, основною метою якого є запобігання, обмеження, усунення і відновлення наслідків забруднення довкілля [1].

Вигоди від збільшення інвестицій в цю екологічну інфраструктуру дуже значні. Наприклад, у дослідженнях, проведених у рамках ініціативи ООН з економіки екосистем і біорізноманітності, приводиться оцінка, згідно з якою інвестування 45 млрд. дол. США в зони, що охороняються, може забезпечити життєво важливі природні послуги вартістю 5 трильйонів дол. США на рік. Аналогічним чином, за оцінкою Продовольчої і сільськогосподарської організації Об'єднаних Націй, інвестиції в стале ведення лісового господарства можуть дозволити створити 10 мільйонів нових «зелених» робочих місць.

Становить певний інтерес міжнародний практичний досвід ініціатив на підтримку переходу до «зеленої економіки» як концептуального підходу, спрямованого на вихід із системної економіко-екологічної кризи. Згідно з дослідження Н. Робінс приблизно 15% виділених на 2009- 2010 роки пакетів фінансового стимулювання, загальний об'єм яких перевищує 3,1 трильйона дол. США, можуть розглядатися як інвестиції, що мають «зелений» характер.

У портфелі «зелених» витрат стимулюючого пакету Франції у 2011 році переважають інвестиції в енергетику, а саме: в оновлення існуючих електростанцій, інфраструктуру електромереж і поновлювану енергетику. Заходи у сфері клімату і довкілля включені в пакет стимулювання, орієнтовані відповідно до пріоритетних областей, які встановлені рамковою програмою «Grenelle Environnement».

Уряд США у 2011 році оголосив році про намір витратити 5 млрд. дол. США на ряд ініціатив, включаючи гранти штатам на створення високошвидкісних залізниць, а також поновлюваний фонд штату по чистій воді і поновлюваний фонд штату по питній воді Агентства з охорони довкілля. Його бюджетні плани також включають пропозицію щодо створення так званої «енергетично чистої економіки» [1].

Проаналізуємо стан розвитку «зелених інвестицій» в Україні.

До проблем впровадження зелених інвестицій в Україні можна віднести: 1) складність дозвільних процедур для потенційних інвесторів; 2) проблеми, пов'язані з підключенням "зелених" джерел енергії у загальній енергосистемі; 3) невизначеність в економіці і нестабільну політичну ситуацію; 4) невелика частка поновлюваних джерел енергії в енергобалансі країни (близько 1%); 5) відсутність якісної системи обрахунку обсягу шкідливих викидів у атмосферу та ін.

Але є й позитивні моменти. У 2012 році Україна вперше потрапила до рейтингу привабливих для "зелених" інвестицій країн, що складає аудиторська компанія Ernst & Young, посівши в ньому 32 місце з 40. Рейтинг очолюють Китай, США, Німеччина, Індія, Італія і Бразилія. На початку червня 2012 року Верховна Рада України затвердила держгарантії стимулювання альтернативної енергетики. Енергетична стратегія України на період до 2030 року стала першим національним документом, що містить прогнози структури виробництва електроенергії, плани впровадження більш ефективного обладнання [2].

Для вирішення проблем впровадження системи екологічного інвестування необхідно:

1) створити ефективну систему стимулювання та управління екологічними інвестиціями;

2) збільшити частки інвестування сільськогосподарського виробництва і модернізації систем управління природними ресурсами;

3) провести реформи у внутрішній політиці, спрямованій на суттєве скорочення непродуктивних витрат;

4) розробити єдину законодавчу базу, яка б регулювала процес екоінвестування.


  1. Харічков С. К. «Зелені інвестиції» як каталізатор переходу до нового курсу економіки:міжнародні орієнтири та перспективи впровадження / С. К. Харічков, Н.М. Андрєєва // Економіст. — 2010. — №10. — С. 16-21.

  2. Зелені інвестиції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/columns/2011/09/22/298638/



організаційно-економічний механізм поводження з твердими побутовими відходами
Баранченко Є.О., асистент, Валюх Н.С., студентка

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Проблематика навколишнього природного середовища все більше привертає увагу науковців, бізнесу та широкого загалу, як в Україні, так і у всьому світі [1]. Зважаючи на те, що природне середовище є невід’ємним компонентом життя кожної людини, врахування екологічного елементу наряду з економічними та соціальними аспектами є основою для сталого розвитку [2].

Життєдіяльність людини пов’язана зі створенням різних побічних продуктів, які можуть бути розцінені як ті, що не мають ніякої користі або ж навіть такі, що негативно впливають на екологічну ситуацію та розглядаються науковцями, як відходи [2,3]. Так на транснаціональному рівні, збільшення кількості твердих побутових відходів (ТПВ) зумовлюється здебільшого зростанням доходів, більш інтенсивним застосуванням пакувальних матеріалів та товарів одноразового використання [4]. Тому виклик кидається насамперед системі поводженню з відходами.

В Україні ж протягом останніх двох десятиліть наряду зі зменшенням населення (скорочення на понад п'ять мільйонів чоловік), кількість побутового сміття не тільки не зменшується, але, навпаки, продовжує збільшуватися і, як результат, накопичується. Департамент екологічної безпеки Міністерства екології та охорони навколишнього середовища оцінює концентрацію в Україні всіх видів відходів в обсязі близько 35 млрд. тон, причому 2,6 млрд. тон є високотоксичними, що виводить Україну на перше місце у світі за кількістю сміття на душу населення.

Небажаність зросту кількості відходів зумовлюється рядом чинників. По-перше, це неефективне використання ресурсів, а по-друге, забруднення через невідповідне поводження з відходами, наприклад, закопування або ж спалювання. Серед можливих варіантів утилізації відходів можна виділити декілька найпоширеніших: роздільне сортування сміття, утилізація ТПВ та будівельного брухту (газифікування) і спалювання.

Нагальним є проведення техніко-економічних розрахунків та подальше обґрунтування впровадження сміттєпереробних комплексів та застосування цілеспрямованих заходів та економічних інструментів в Україні. Адже за рахунок використання відходів у якості вторинних матеріальних ресурсів можна вирішити ряд таких важливих задач як економія сировини, запобігання забруднення водойм, ґрунту і повітряного басейну, збільшення обсягів виробництва деталей і виробів, освоєння випуску нових для підприємств товарів.

ТПВ є альтернативою паливним ресурсам. Так щороку центри з утилізації відходів дозволяють країнам Європи отримувати економію у вигляді зменшеного споживання газу та нафти. З іншого боку широке впровадження газогенераторних технологій (піролізу ТПВ) також дозволяє очистити значні території від ТПВ й утилізувати останні з метою отримання енергії. Екологічні та соціальні вигоди від повторного використання включають зменшення попиту на нову продукцію і зниження використання сировини; зменшення кількості чистої води та електроенергії для виробництва; зниження кількості відходів на звалищах [5,6].

Цілеспрямована політика держави має бути направлена, перш за все, на уникнення або ж мінімізацію утворення ТПВ [7], що в свою чергу має бути зумовлене використанням та застосуванням на практиці таких економічних інструментів:


  • Схема «Платиш стільки, скільки викидаєш». Даний підхід передбачає оплату послуг компаній, що займаються вивезенням та утилізацією відходів, відповідно до ваги відходів.

  • Встановлення податків з фіксованою ставкою на захоронення, утилізацію та/або транспортування відходів.

  • «Товарні сертифікати». Якщо той чи інший споживач виробляє меншу кількість відходів, він може продати свою квоту іншим споживачам.

1. Кухар В.П. Модели устойчивого производства, потребления и обращения с отходами. Выпуск №2 / Под редакцией Л.Г. Мельника, В.В. Сабадаша. Сумы: «Университетская книга», 2005. – С. 301-323.

2. Боровик Г.О. Управління переробкою твердих відходів в Европі // Вісник СумДУ. Серія Економіка. – №6 (52). – 2003. – С. 70-74.

3. Левченко М.В. Тверді побутові відходи – проблеми, пов’язані з ними, та шляхи їх вирішення (у місті Київ) / М.В. Левченко // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. – №3. – 2007. – С. 35-41.

4. OECD (2002) Household energy and water consumption and waste generation: trends, environmental impacts and policy responses, OECD, Paris.

5. Шевченко Т.И. Оценка эффективности восстановления ресурсов из отходов // Механизм регулирования экономики. – 2009. – №2. – С. 176-184.

5. Шевченко Т.И. Причины неэффективности и направления совершенствования системы управления отходами в Украине // Механизм регулирования экономики. – 2010. – №1. – С. 205-216.

7. Харичков С.К. Інструменти фінансування у сфері поводження з твердими промисловими відходами / С.К. Харичков, О.Р. Губанова, О.В. Загорій // Економіка України. – №7. – 2005. – С. 82-88.



ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Барикіна М.О., студент, Коваленко Є.В., асистент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Природні ресурси завжди були найважливішими для економіки. Історично вони вважалися необмеженими, а тому вилучалися з природного середовища в максимально можливому обсязі. Але різкий стрибок розвитку світової економіки призвів до істотного скорочення запасів різних видів природних ресурсів, виникненню небезпеки глобальної екологічної катастрофи.

Дана проблема є надзвичайно важливою для України. Оскільки обмеженість кількості природних ресурсів стала проявлятися все сильніше, тому виникла необхідність визначити принципи та механізми оптимального використання даних ресурсів, розробити методи ефективного регулювання якості навколишнього середовища, відшукати шляхи дотримання екологічного балансу в економічному розвитку суспільства.

Основи екології та економіка природокористування досліджує вплив економічної системи на природне середовище, значення навколишнього середовища для економіки і методи регулювання економічної діяльності для створення рівноваги між економікою, охороною природи та соціальними цілями.

Проте економіка природокористування не знайшла своєї економічної мови і, в основному, зосереджена на прикордонних проблемах екології та економіки. Тому результатом цього є недостатня увага до суто економічного аспекту дослідження екологічних проблем, відсутність адекватних цьому аспекту понять в економічному аналізі, а звідси – і недооцінка можливостей самої економічної системи вирішувати екологічні проблеми.

Зараз у розвитку економіки природокористування перевага надається практичним розробкам, що не мають міцної теоретичної основи. Відсутній найважливіша ланка, що з'єднує економічну теорію і економіку природокористування. Без цієї ланки економіка природокористування постає в більшості випадків у вигляді техніко-економічних розрахунків.

Втрати, що викликані життєдіяльністю людини, як соціальні так й економічні, в кінцевому результаті призводять до надзвичайної шкоди навколишньому середовищу. У відношенні збитку від екологічних порушень склалася парадоксальна ситуація: розроблено безліч методів кількісної оцінки такого збитку, але немає чіткого визначення самої його сутності. Така ситуація змушує засумніватися в адекватності запропонованих методів розрахунку збитку, так як, не маючи точного уявлення про об'єкт дослідження, неможливо надати йому кількісну визначеність.

Слово «збиток» як науковий термін – поняття економічне, тобто відноситься до сфери господарської діяльності. З цього випливає, що руйнування природного блага, не залученого в господарську діяльність, економіці не завдає ніякого збитку.

В юридичній літературі проводиться чітке розмежування понять збитку і шкоди. Навколишньому середовищу завдається шкода, економіці – збиток. Тому, збитку (у науковому, а не побутовому розумінні цього слова) навколишньому середовищу не наноситься. Звідси випливає, що збиток від екологічних порушень визначає не те, що відбувається в навколишньому середовищі, а те, що відбувається в економіці.

Екологічні цілі держави – це збереження природних систем та підтримання їх цілісності. Чи узгоджуються економічні цілі з екологічними? Лише в тому випадку, якщо економіка зазнає втрат через несприятливі екологічної обстановки, та якщо економічно вигідно охороняти навколишнє середовище.

Завдання екологічної політики проходять через економіку в двох видах: як позаекономічні, що вимагають від економіки коштів на їх рішення і обмежують економічну діяльність, і як економічні, у вирішенні яких економіка є зацікавленою.

Схема виникнення збитку економіці від екологічних порушень така:

економіка здійснює вплив на навколишнє середовище (завдає шкоди навколишньому середовищу), далі навколишнє середовище змінюється, і економіка функціонує менш ефективно в погіршеної навколишньому середовищу (наноситься збиток економіці). Тобто економіка, руйнуючи середовище, сама ж і несе втрати. Ця схема підкреслює обмежений інтерес економіки до екологічних проблем – лише в тій частини, в якій ці проблеми проявляються в економічній системі. Збиток саме економіці, а не збиток навколишньому середовищу може зацікавити уряд. При цьому уряд може поставити економічну задачу зіставлення витрат на охорону середовища і збитку економіці від їх дефіциту. Якщо ж уряду говорять про збиток навколишньому середовищу, то витрати на його зниження він розцінює як зовнішнє навантаження на економіку, а це є витрати, які не ніколи не окупляться.

Перш за все, екологи повинні переконати керівництво країни, що нинішній стан навколишнього середовища загрозливий або, можливо, буде загрозливим в найближчому майбутньому. Доводи повинні бути переконливими. І помилка екологів та екологів-економістів у тому, що вони не вбачають роль екологічних проблем у всьому комплексі проблем країни, а

часто й взагалі ігнорують існування інших проблем. Суспільство також має чималий вплив на навколишнє середовище.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка