Зміст аблова О. К., Коценко К. Ф., Лукаш І. М



Сторінка25/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір4.78 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

У ВИМІРАХ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Шкодкіна Ю.М., здобувач

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Протягом останніх десятиліть у світі активно розгортаються глобалізаційні процеси та процес переходу країн до сталого економічного, соціального та екологічного розвитку. Глобалізація актуалізує положення концепції сталого розвитку. З одного боку, наслідки глобалізаційних процесів спричинили загострення глобальних екологічних проблем, чим викликали необхідність зміни традиційної моделі розвитку, а з іншого – дозволили об’єднувати ресурси, як матеріальні, так і фінансові, для виправлення ситуації на глобальному рівні.

За темпами розвитку та масштабами впливу глобалізаційних процесів у світі, домінантним виміром глобалізації є глобалізація у фінансовій сфері.

На теперішній час, фінансова глобалізація характеризуються такими тенденціями розвитку:

- темпи зростання обсягу фінансового капіталу у світі випереджають темпи фізичного виробництва, обміну та споживання виробленої продукції. Спостерігається домінування фінансового сектору у відтворювальних процесах у сучасній економіці;

- нарощення фінансового капіталу здійснюється відокремлено від реальної економіки. Фінансовий сектор стає самодостатнім;

- обсяги портфельних інвестицій у значній мірі превалюють над обсягами прямого іноземного інвестування;

- короткострокове інвестування домінує над довгостроковим, що підриває безпеку національних економік через можливість швидкого відпливу короткострокового капіталу.

За таких умов, процес реалізації сталого розвитку, зокрема у частині його фінансового забезпечення, спіткає ряд проблем.

По-перше, домінування інтересів фінансового капіталу впливає на формування механізмів фінансування сталого розвитку, передусім, на вибір напрямків фінансування. Розподіл значної частки фінансових ресурсів між країнами-реципієнтами здійснюється виходячи із рівня прибутковості об’єктів інвестування. Кошти направляються головним чином у найбільш прибуткові проекти з точки зору інвесторів.

По-друге, зазначені тенденції посилюють дію фінансових криз, навіть якщо вони виникають із внутрішніх причин. Інтенсифікація взаємозв’язків у фінансових відносинах на глобальному рівні призводить до хвилеподібного поширення потрясінь у фінансовій сфері. Через канали фінансових зв’язків відбувається трансмісія фінансових шоків від розвинутих економік до країн з менш розвинутими економіками. Як наслідок, розвинуті країни зменшують обсяги фінансування, а країни, що розвиваються, фокусуються на проблемах подолання криз.

За таких умов, механізм фінансування сталого розвитку має включати як глобальні, так і національні форми і методи фінансування. На нашу думку, фінансовий механізм забезпечення сталого розвитку доцільно розглядати у розрізі трьох складових фінансових механізмів глобального, національного та локального рівнів, які проявляються в єдності та взаємозв’язку між собою, зберігаючи своє самостійне значення для забезпечення сталості розвитку на відповідних рівнях. При цьому, формування загального механізму фінансування сталого розвитку має здійснюватись з урахуванням взаємозв’язків між інструментами фінансування різних рівнів та розподіленості в часі процесів інвестування коштів за різними інструментами.

Виявлення та описання взаємозв’язків між інструментами фінансування потребує дослідження характеру передавальної дії – трансмісії – фінансового механізму сталого розвитку. При цьому, останній представляє собою сукупність каналів фінансування, які відрізняються за способом надання фінансових ресурсів реципієнту. За формою фінансового забезпечення можна виділити основні канали фінансування: кредитний, грантовий та інвестиційний, а також канали змішаного типу – грантово-кредитний та інвестиційно-грантовий. За суб’єктами фінансування – канали фінансово-кредитних установ, урядів, недержавних природоохоронних організацій та канали приватного капіталу.

Узгодження розподілених у часі процесів інвестування коштів за різними інструментами потребує часової координації процесів фінансування на різних рівнях реалізації політики сталого розвитку.

Одним із проявів глобалізації є інтенсифікація інтеграційних процесів, передусім, в економіці, яка веде до взаємопов’язаного та взаємообумовленого розвитку окремих країн як суб’єктів світового економічного простору. За таких умов неможливо вирішувати соціально-економічні та екологічні проблеми, дистанціювавшись від глобальних трансформацій. Тому, у процесі управління сталим розвитком мають враховуватись сучасні тенденції глобалізаційних процесів, зокрема у фінансовому секторі, та досліджуватись їх позитивні і негативні прояви для забезпечення ефективної реалізації програм сталого розвитку.


1. World Economic Outlook. Crisis and recovery. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2009/01/

ПРОБЛЕМИ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ
Школа В.Ю., к.е.н., доц., Кормілець В., студентка

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Економічні ресурси – сукупність ресурсів, які використовуються в господарській діяльності для виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ, задоволення зростаючих потреб населення. Економічні ресурси поділяють на природні (сировинні, геофізичні), трудові, капітальні (основні фонди), оборотні засоби (матеріали), фінансові, інформаційні.

Природні ресурси – це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини (корисні копалини, гідроенергія, деревин тощо).

Природні ресурси є засобами і предметами праці людей (земельні угіддя, вода для зрошення і промислових потреб), сировина й матеріали для виробництва (мінеральна сировина, лісові ресурси, «технічна вода», атмосферне повітря).

Відомо, що природні ресурси за ступенем вичерпності поділяють на вичерпні та невичерпні. Кількість вичерпних ресурсів зменшується з вилученням їх з географічного середовища. Вичерпні ресурси за можливістю самовідновлення поділяють на: відновлювані та не відновлювані.

До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворюваних — корисні копалини, які використовуються як сировина. Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

Також виділяють інтелектуальні ресурси, поява яких зумовлена розгортанням НТП. Так, науку в економічній літературі називають специфічною продуктивною силою. Причиною цього є перетворення науки у більшості галузей промисловості на початкову стадію безпосереднього виробництва, трансформація праці ученого у продуктивну силу сукупного працівника, перетворення результатів досліджень (патентів, ліцензій тощо) на товар та ін.

Нерівномірність розповсюдження природних багатств дає підстави класифікувати держави на достатньо і недостатньо ресурсозабезпечені. Саме така розбіжність є причиною більшості міжнародних конфліктів, одним із способів вирішення яких є – ринкові відносини.

Так, одні країни володіють більшими запасами ресурсів, ніж інші, що створює нерівні умови. В свою чергу корисні копалини сировина і енергія є національним багатством і мають своє місце у структурі внутрішнього валового продукту (ВВП). Для розподілення природних багатств між країнами одна з-них має запропонувати щось, щоб натомість отримати ресурси, що її цікавлять. Зазвичай це «щось» не є матеріаломістким, це можуть бути інтелектуальні ресурси, коштовності, твори мистецтва і т. д. Тобто між країнами з’являються ринкові відносини.

Подібні відносини, тобто ті, що ґрунтуються на купівлі-продажі створюються між суб’єктами, метою яких є обмін товаром (продукцією, роботами, послугами). Об’єктами даних відносин виступають з однієї сторони – природні ресурси, а з іншої – трудомістка (інтелектуальна) продукція.

Прикладами держав-експортерів можна назвати Росію, Україну, Казахстан, ПАР і т. д., тобто досить великі за площею країни, що розвиваються. В свою чергу можна дійти висновку, що площа і ресурсозабезпеченість держави не є двигуном прогресу. Навпаки, країни з низьким рівнем ресурсного потенціалу знаходяться у пошуку нових шляхів збагачення.

Доцільно зробити висновок, що виробництво – це процес видозмінення сировини з метою наділення його споживчих якостей.

Звісно ціна кінцевого продукту вища за ціну сировини. Таким чином Країна А частково втрачає і ресурси і кошти на купівлю кінцевої продукції.

Країна, що володіє запасами отримує прибутки з експорту природних ресурсів, вона певний час знаходиться в достатку і не потребує розвитку. Вона володіє вичерпними ресурсами яких, внаслідок експорту, стає все менше. В той час як країна з низьким рівнем ресурсозабезпеченості потребує матеріали і шукає спосіб їх оплатити. Одним із шляхів збагачення є виробництво, тобто створення (залучення) нових альтернативних невичерпних людських, штучних ресурси (інтелектуальні і трудові), що дає змогу їх реалізовувати незважаючи на географічне положення.

Отже, країни що розвиваються є постачальники природних дарів, внаслідок видобувничо-експортної діяльності вони втрачають не тільки ресурси, але і кошти на імпорт високотехнологічної продукції. Наявність науково-технічного прогресу із часом зменшує цінність імпортованої продукції у країну, що розвивається. Подібного явища можливо запобігти політикою закритого типу, або внесенням певних санкцій та пільг, що заохочуватимуть вітчизняне виробництво.

Інтеграційні процеси в Паливно-енергетичному комплексі України
Щербак В.В., аспірант

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Кризові явища, що спостерігаються у паливно-енергетичному комплексі України обумовлені перш за все великим обсягом імпорту енергоносіїв та енергоємністю ВВП. Для забезпечення енергетичної безпеки формуються державні програми щодо пошуку нових нетрадиційних джерел енергоресурсів та вдосконалюються механізми економічного стимулювання енергозбереження підприємств. Також створюються енергетичні об’єднання – паливно-енергетичні компанії, які включають в себе суб’єкти господарювання, діяльність яких пов’язана з розвідуванням, видобуванням, переробкою транспортуванням та збутом енергетичних продуктів. Такі підприємства об’єднані між собою тісними зв’язками організаційного, виробничого та технологічного характеру.

Інтеграційні процеси в галузі сприяють підвищенню конкурентоспроможності, енергозбереженню та покращенню організаційних зв’язків. Об’єднання в паливно-енергетичні компанії здійснюється, в основному, шляхом горизонтальної та вертикальної інтеграції.

Так, горизонтально-інтеграційні структури передбачають об’єднання підприємств, які працюють в одній галузі, наприклад об’єднання енергозбутових та енергогенеруючих компаній. Перевагами таких об’єднань можна вважати: збільшення частки ринку, зниження витрат на розвиток підприємства, досягнення переваг від взаємного використання технологій та винаходів, можливість ефективного захисту навколишнього середовища. Недоліками є слабка здатність до диверсифікації, відсутність еластичності, обмеження конкурентоспроможності.

Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання між двома або більше ланками паливно-енергетичного ланцюга, прикладом такого об’єднання може бути шахта – електростанція. Переваги вертикальної інтеграції: можливість скорочення операційних витрат, гарантії стабільних поставок сировини та матеріалів, зростання вартості фірми і привабливість для інвестора. Недоліками є зменшення стратегічної гнучкості підприємства, необхідність побудови нових організаційних структур.

Але залишаються не достатньо дослідженими питання щодо обґрунтування не тільки економічної, а й еколого-економічної ефективності створення та функціонування таких інтеграційних структур в паливно-енергетичному комплексі України. Це обумовлює подальші дослідження та необхідність визначення еколого-економічних факторів функціонування паливно-енергетичних компаній.

Industry analysis as an integral part of strategic management (by the example of ukrainian agro sector)
Shkurko Y.I., student, Shvindina H.O.

Sumy State University (Sumy, Ukraine)
Each industry has differences in terms of its customer base, resources availability, market share among firms, industry-wide growth and potential, competition, regulation and support, business cycles, etc.

Inherent industry profitability is one important factor in determining a company’s profitability. Analysts should try to understand industry structure – the industry’s underlying economic and technical characteristics – and the trends affecting that structure. Basic economic factors – supply and demand – provide a fundamental framework for understanding an industry.

We must also stay current on facts and news concerning all the industries in which the company operates, including recent developments (e.g., management, technological, or financial). Particularly important to valuation are any factors likely to affect the industry’s longer-term profitability and growth prospects such as demographic trends.

The objective is not to prepare some formal framework representing industry structure or corporate strategy, but rather to use a framework to organize thoughts about an industry and to better understand a company’s prospects for success in competition with other companies in that industry.

According to this approach market investigation of Ukrainian Agro sector was performed within the frameworks of the CFA Institute Research Challenge. It was applied for business valuation and company’s strategy assessment. Main findings of research are presented below.

Ukrainian agro sector overview

Global market trends and developments

Demand. Growth of agricultural products consumption has been remarkable resilient over the last years and is anticipated to strengthen hereafter. Generally, stronger consumption growth set to continue due to three major drivers: population growth, changing consumption patterns as well as expanding biofuel sector. World population is projected to reach 9.3 billion by 2050. In respect to these estimates, FAO forecasts that global food production will need to increase on 70% up to this year.

Price. According to FAO projections nominal prices on agricultural commodities are expected to trend upwards over the next ten years, but prices in real terms (adjusted for inflation) will remain flat or decline slightly from current levels, but still will be on a higher plateau.

Supply. Resource constraints and high costs limit production growth, despite upward trending prices. The slow down of the output growth for the next years is anticipated, but it still will be positive. Limited global arable land, environmental pressures, and higher costs for some inputs are anticipated to inhibit supply response. That’s why more attention should be paid to increasing sustainable agricultural productivity growth.



Agriculture is one of the most promising sectors in Ukraine

We believe agriculture is one of the most promising and perspective sectors in Ukraine to invest in. Among the main factors of attractiveness are the low level of operating costs comparing to European countries due to inexpensive labor force and low land rent rates, domestic highly fertile black soil, as well as the strong demand and high prices for agricultural products in the world as a whole and in Ukraine in particular. These numerous advantages enable Ukrainian agro holdings to show higher efficiency than world peers and reach impressive EBITDA margins of 30-50%, compared to Developed market peers’ 12-15% margin.



Agriculture is one of the most ‘protected’ industries during recession

Adding to strength, agriculture is one of “protected” sectors – sectors that are the most resistant to world economic fluctuations. It is proved by the stable amount of gross agricultural production during the crisis of 2008-2009, as well as the increase in exports of agricultural products in 2012. Surely, people still have to eat even during a recession. Because food is a basic necessity, the agriculture is showing more resilience to the global economic crisis than other industries.



State support to agricultural producers

Agriculture is certainly one of the most promising sectors of Ukrainian economy, but its successful functioning considerably depends on state support. Nowadays in Ukraine there is a regime of the most-privileged status for agricultural producers. According to Ukrainian tax legislation they may choose special tax regimes, including subsidy VAT regime, and the fixed agricultural tax (FAT). In addition government provides the concessional lending and subsidies for agro business.

Thus, comprehensive industry overview may be useful as analysts focus on the following questions relevant to understanding a business:


  • How attractive are the industries in which the company operates in terms of offering prospects for sustained profitability?

  • What is the company’s relative competitive position within its industry, and what is its competitive strategy?

  • How well has the company executed its strategy and what are its prospects for future execution?



ПРОБЛЕМИ РОБОТИ ВІДДІЛУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЯКОСТІ ПРОГРАМНИХ ПРОДУКТІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Яковенко М.Ю., студентка, Соляник О.М., к.е.н., доц.

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
В умовах ринкової економіки ефективність діяльності підприємства залежить від його здатності створювати і застосовувати нові технології, виробляти конкурентоспроможну продукцію, належної якості.

Якість продукції відноситься до найважливіших критеріїв оцінки функціонування фірми при відносно насиченому ринку та переважаючій неціновій конкуренції.

Основні роботи, присвячені забезпеченню якості програмного забезпечення, написані В.В. Ліпаєвим, В.В. Скляром, В.С. Харченко, С. Макконелом, Т. Листером, Г. Майєрсом, Г. Коббом та ін..

Процес підвищення рівня якості програмної продукції потребує не тільки оперативного управління (наприклад, виявлення та усунення невідповідностей продукції стандарту в процесі конкретної технологічної операції), а й стратегічного, без якого неможлива оперативна діяльність. Вміння управляти практичною реалізацією цього процесу є обов’язковими для професійної кваліфікації менеджера, який працює у відділі забезпечення якості програмних продуктів.



Управління якістю у будь-якій сфері повинно представляти собою безперервний процес впливу на виробництво шляхом послідовної реалізації логічно взаємопов’язаних дій з метою забезпечення якості продукції. Управління якістю повинно реалізовуватися на всіх стадіях виробництва, починаючи з планування, і закінчуючи продажем продукції. Для реалізації цих завдань фірми, які працюють на ринку програмних продуктів створюють відділи забезпечення якості (Quality Assurance).

Забезпечення якості – це процес вивчення того, що працює недостатньо добре і як це можна виправити; вивчення того, що працює добре і за яких обставин, перенесення цих знань на наступні проекти.

Відділи забезпечення якості повинні відповідати наступним вимогам:

  • орієнтація на контроль якості процесів, а не якості продукції;

  • орієнтація на запобігання можливості допущення дефектів, а не на подальше їх усунення;

  • повне закріплення відповідальності за якість результату праці за безпосереднім виконавцем;

  • широке впровадження наукових розробок в області керування і технології;

  • повне закріплення відповідальності за якість результату праці за безпосереднім виконавцем;

  • якість не перешкоджає, а сприяє зниженню собівартості продукції;

  • високий ступінь комп’ютеризації всіх операцій керування, аналізу і контролю виконання завдань;

  • якістю необхідно управляти так само безпосередньо й ефективно, як управляють виробництвом, устаткуванням, фінансами.

У роботі відділу забезпечення якості можуть виникати наступні проблеми:

  • низька кваліфікація працівників;

  • відсутність самоконтролю у працівників відділу;

  • відсутність заходів щодо планування необхідного рівня якості продукції;

  • недостатня мотивація працівників;

  • недотримання системи існуючих стандартів якості;

  • недостатній рівень фінансування науково-методичних розробок у сфері систем управління якістю програмних продуктів;

  • застарілі технології.

Пропонуємо наступні шляхи вирішення цих проблем:

  • омолодження кадрового складу (приймати на роботу молодих спеціалістів у сфері якості), а працівників, що вже працюють направляти на курси підвищення кваліфікації, проводити тренінги та семінари;

  • удосконалення методів контролю і розвиток масового самоконтролю під час розробки продукції;

  • розробка заходів щодо застосування узгодженої системи прогнозування та планування необхідного рівня якості програмних продуктів;

  • регулярна самооцінка;

  • розробка переважно попереджувальних впливів;

  • регулярне виявлення і вирішення хронічних проблем;

  • не зупиняйтеся на досягнутому. Продовжуйте пошук того, що можна покращити для створення більш якісного продукту на основі нових, вже впроваджених процесів, стандартів, інструкцій, шаблонів.

Отже, відділ забезпечення якості програмної продукції має виконувати роботу з прогнозування рівня якості продукції, оцінки і сертифікації продукції, ведення відповідної звітності, застосування порівняльної оцінки досягнутого рівня з плановим, планування та організації заходів спрямованих на підвищення якості.

Виробники, які прагнуть зайняти тверді позиції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, потрібно мати відповідну систему управління якістю, яка буде орієнована на глобальний ринок і забезпечуватиме відповідність світовим критеріям конкурентоспроможності.

УПРАВЛІННЯ КАДРАМИ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
Яковлева Г.В., здобувач

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
У даний час система управління персоналом відіграє все більшу роль у випуску конкурентоспроможної продукції підприємства. Метою системи управління є досягнення конкурентоспроможності продукції, що випускається, виконуваної послуги, організації та інших об’єктів на зовнішньому або внутрішньому ринку.

Мета управління персоналом має дворівневий характер і декомпозується на три групи завдань (залучення, використання і розвиток персоналу), кожній з яких відповідає перелік функцій управління персоналом, під якими слід розуміти будь-яку діяльність у сфері управління персоналом. На основі цього автором розроблено модель управління кадрами на підприємстві, яка, на відміну від існуючих, складається з блоків згідно цих трьох груп завдань управління персоналом і має циклічний характер.

Так, блок залучення персоналу розпочинається підбором та оцінкою кадрів, прийняттям на роботу (базується на уявленні, що людина здатна виконати задачі і обов’язки даної посади) й завершується постановкою цілей (організаційних та особистісних). Використання персоналу передбачає виконання роботи згідно поставлених завдань і цілей, її оцінку, на основі чого відбувається заохочення (базується на оцінці, яка укріплює бажану поведінку), а далі цикл продовжується виконанням роботи. У результаті оцінки може бути надана також можливість для розвитку персоналу, що допомагає корегувати недоліки за допомогою навчання і здійснення зворотногозв’язку (цикл може продовжитися виконанням роботи). У разі, якщо розвиток не відповідає потребам підприємства, слід звернути увагу на процес прийняття на роботу, тобто повернутися на етап залучення кадрів.

Узагальнення досвіду вітчизняних і закордонних підприємств дозволяє сформувати головну мету системи управління персоналом – забезпечення кадрами, організація їх ефективного використання, їх професійний і особистісний розвиток. Відповідно до цієї мети формується система управління персоналом організації, яка потребує формування цілей, функцій, організаційної структури управління персоналом, вертикальних і горизонтальних функціональних взаємозв’язків керівників і фахівців у процесі обґрунтування, вироблення, ухвалення і реалізації управлінських рішень.

Слід також зазначити, що управління – це процес, а система управління – механізм, що забезпечує цей процес.

Процесор (механізм) цієї системи складається з людей (фахівців з роботи з кадрами), між якими розподілені обов’язки і канали взаємозв’язків; процесів і дій, виконуваних цими співробітниками. Основними входами в цій системі є людські ресурси, а також відповідна інформація, наприклад, про потреби кожного нового кандидата під час прийому його на визначену вакансію. Виходами є результати роботи системи: основним проміжним результатом можна вважати поведінку працівників, кінцевим результатом – ефективність роботи організації в цілому.

Процес управління персоналом має циклічний характер: виконання мети постійно оцінюється і коригується, як керівниками, так і підлеглими; зворотний зв’язок замикає цикл, повертаючи процес до його початку – етапу надходження ресурсів у систему.

Механізм управління персоналом – це комплекс взаємозалежних процесів управління персоналом (визначення кадрової стратегії та політики; планування персоналу; залучення персоналу; добір персоналу; адаптація, оцінка персоналу; управління кар’єрою персоналу; вивільнення персоналу; охорона праці; визначення політики заробітної плати і соціальних послуг; управління витратами на персонал і керівництво співробітниками та ін.), якими керують компетентні фахівці.

Контролює їх роботу вище керівництво організації, чия роль в управлінні персоналом зростає в сучасному світі. Активна участь лінійних керівників у цих аспектах значно підвищить якість роботи з підлеглими. Визначення цілей і оцінювання виконання персоналом своїх функцій повинні проводитися всіма членами організації, що потребує розвитку комунікаційних процесів в організації.

Існування в організації лінійнихі функціональних керівників містить у собі потенційний конфлікт у їх взаєминах. Протиріччя між ними і спроби його вирішення знайшли своє відображення в концепції подвійної або спільної відповідальності – концепції взаємодії менеджерів з персоналу і лінійних керівників, відповідно до якої вони несуть спільну відповідальність за ефективне використання людських ресурсів організації.



Отже, у наведеній моделі управління персоналом початкова роль приділяється функції планування, що носить дедуктивний характер: спочатку визначається загальна мета; потім формуються вимоги до поведінки персоналу, необхідні для досягнення поставленої мети; після цього проектується відповідна технологія і структура, що упорядковує операції управління персоналом.
1. Яковлева Г.В. Використання нових методів управління персоналом як чинник досягнення успіху в реалізації інноваційної стратегії розвитку підприємства // Збірник тез доповідей Четвертої міжнародної науково-практичної конференції «Маркетинг інновацій і інновації у маркетингу». 29 вересня – 1 жовтня 2010 року. – Суми: ТОВ Друкарський дім «Папірус», 2010. – С. 233-235.


1Матеріал підготовлений і публікується у рамках теми № д/р 0111U002149 «Фундаментальні основи формування екологічно орієнтованих механізмів реалізації соціально-економічного потенціалу в умовах інформаційного суспільства», 2011–2013 рр.

2 Матеріал підготовлений і публікується у рамках НДР (№ д/р 0111U003566).

3 «Терминология комбинированных перевозок» руководство экономического совета по ЕС при ООН для европейской конференции министров транспорта www.un.org

4 http://vneshmarket.ru/newsam/newsamshow.asp?id= 159719

5 Её общая площадь составляет более 159,9 тыс.га, из них площадь лесных массивов составляет 53,0 тыс. гектар. Постановлением Правительства Республики Казахстан от 12 августа 2000 года № 1246 создан Государственный национальный природный парк "Бурабай". Парк «Бурабай» включает Щучинско-Боровскую зону на территории, которой находятся более 76 учреждений отдыха: санатории, профилактории, пансионаты, турбазы, гостиницы, отели и др. В целом, территория отличается развитой системой автомобильных дорог, объектов отдыха и оздоровления.

6 Виконано в рамках НДР № держ.рег. 0110U008152

7 Матеріал підготовлений і публікується у рамках теми № д/р 0111U002149 «Фундаментальні основи формування екологічно орієнтованих механізмів реалізації соціально-економічного потенціалу в умовах інформаційного суспільства», 2011–2013 рр.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка