Зміст аблова О. К., Коценко К. Ф., Лукаш І. М



Сторінка20/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір4.78 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

РІВЕНЬ ЗАЛУЧЕННЯ УКРАЇНИ В СВІТОВУ СИСТЕМУ РОЗПОДІЛУ
Сигида Л.О., аспірант

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Рівень залучення вітчизняних підприємств до світової системи розподілу та особливості маркетингової політики розподілу, що діє на них, багато в чому визначається місцем України на світовому ринку, зокрема, за такими показниками як:

  1. Рівень розвитку маркетингового аспекту бізнесу, що включає:

  • рівень присутності вітчизняних підприємств-експортерів у міжнародному ланцюзі розподілу та створення вартості продукції (у т.ч. дизайн продукції, маркетинг продажів, надання логістичних і післяпродажних послуг);

  • рівень контролю за міжнародним розподілом та маркетингом, що здійснюється країною, її вітчизняними підприємствами;

  • рівень використання підприємствами маркетингового інструментарію.

  1. Рівень орієнтації підприємств на задоволення потреб споживачів.

Для кращого розуміння місця України за вказаними показниками серед інших країн світу проведемо порівняльний аналіз їх профілів (рис. 1).

За результатами порівняльного аналізу можна зробити такі висновки:



  1. З 2012 року Україна відноситься до країн, економіка яких керується фактором ефективності (у 2011 році Україна належала до країн економіка яких знаходиться у перехідному стані від стадії 1 до стадії 2).

а) профіль України порівняно з країнами, економіка яких керується факторами виробництва



б) профіль України порівняно з країнами, економіка яких знаходиться у перехідному стані від стадії 1 до стадії 2



в) профіль України порівняно з країнами, економіка яких керується фактором ефективності



г) порівняно з країнами, економіка яких знаходиться у перехідному стані від стадії 2 до стадії 3




д) порівняно з країнами, економіка яких керується фактором інноваційності

де І – рівень орієнтації підприємств на задоволення потреб споживачів;
ІІ – рівень присутності вітчизняних підприємств-експортерів у міжнародному ланцюзі розподілу та створення вартості продукції; ІІІ – рівень контролю за міжнародним розподілом та маркетингом, що здійснюється країною, з боку вітчизняних підприємств; IV – рівень використання підприємствами маркетингового інструментарію

Рисунок 1 – Профілі порівняння України та інших країн світу за аналізованими показниками, (побудовано за даними [1])



  1. Профіль України та країн, економіка яких керується факторами виробництва, свідчить про недостатній рівень розвитку маркетингового аспекту бізнесу на підприємствах та незначний рівень орієнтації підприємств на задоволення потреб споживачів.

  2. Положення України не значно покращилося порівняно зі становищем країн, економіка яких знаходиться на перехідних стадіях. Це можна пояснити нещодавнім переходом України на нову стадію розвитку.

  3. Україна за досліджуваними показниками знаходиться на одному рівні з країнами, економіка яких керується фактором ефективності.

  4. Спостерігається значне відставання України за вказаними показниками порівняно з країнами, економіка яких керується фактором інноваційності.

Для покращення становища України рекомендується:

  • збільшувати частку вітчизняних підприємств, що самостійно беруть участь у міжнародному розподілі;

  • переходити на нові методи господарювання, що ґрунтуються на широкому застосуванні маркетингового інструментарію;

  • розширювати функції вітчизняних підприємств-експортерів в міжнародному ланцюзі розподілу (експорт не лише корисних ресурсів, а й результатів інтелектуальної праці);

  • збільшувати орієнтацію на споживачів, що дозволить збалансувати маркетингову політику розподілу відповідно до вимог вітчизняного та світового ринку.




  1. The Global Competitiveness Report 2012-2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2012-13.pdf.



ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Сидоренко Н.В., аспірант, Мирошниченко Д.В., студент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
В умовах становлення ринкових економічних відносин проблема державного управління використанням природних ресурсів потребує все більшої уваги. Держава забезпечує необхідні заходи для охорони і науково обґрунтованого, раціонального використання земель, їх надр, водних ресурсів, рослинного та тваринного світів, для збереження чистоти повітря та води, забезпечення відтворення природних багатств та забезпечення здорового для життя і здоров’я людини навколишнього природного середовища. Тому перед державним управлінням стоїть складне завдання здійснення комплексу правових, екологічних, технічних та організаційних заходів, які мають забезпечити перехід до нового устрою, що відповідає характеру регульованої, соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Великий внесок у дослідження проблем державної політики у сфері управління використанням природних ресурсів зробили вітчизняні вчені. Питання, пов’язані з перспективами і проблемами даної теми знайшли відображення у наукових працях таких вчених як: В. Андрейцева, О.Белякова, М. Кисельова, А. Піджакова, О. Салтовського, В. Скляра, В.Соколова, Л. Стасюка, М. Хилька та інших.

У ст. 16 Конституції України одним з головних обов’язків держави визначається «забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України…».

Сучасний стан навколишнього середовища свідчить, що екологічні проблеми обумовлені двома основними факторами: нераціональним використанням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища. Причинами цього є нехтування протягом тривалого часу об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного потенціалу. Адже перевага надавалася в Україні видобувним галузям промисловості, які є найбільш екологічно небезпечними.

Причиною виникнення проблем в управлінні використанням природних ресурсів, а отже і проблеми охорони навколишнього природного середовища, є той факт, що в економіці України перевага надавалася ресурсномістким та енергоємним технологіям. Їх впровадження здійснювалось найдешевшим способом – без будівництва очисних споруд. Саме ці чинники призвели до надмірного забруднення поверхневих та підземних вод, повітря земель, нагромадження шкідливих відходів виробництва.

Наведені проблеми пояснюють важливу роль державного регулювання напрямків використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Управління використанням природних ресурсів буде вигідним тільки тоді, коли заходи з охорони природного середовища будуть вигідними господарюючому суб’єкту.

З огляду на це у сфері охорони навколишнього середовища законодавчо передбачається ведення обліку і соціально-економічної оцінки природних ресурсів, планування і фінансування заходів і програм з охорони навколишнього середовища, установлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів на платній основі.

Управління діяльністю щодо охорони довкілля та використання природних ресурсів забезпечується постійно діючою та поновлюваною системою нормативної документації.

Так, повністю звільнитись від антропогенного впливу на стан природного середовища неможливо. Однак, на нашу думку, можливо і необхідно систематично вдосконалювати нові норми і правила забезпечення ефективного використання природних ресурсів з метою охорони довкілля.

Вважаємо, що одним з перспективних напрямків вдосконалення державного управління використанням природних ресурсів може стати систематизація і широке впровадження нормативно-правових актів щодо стандартизації у сфері збереження та охорони навколишнього середовища.

Вдосконалення системи державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища має починатись з окремого регіону. Цьому сприятиме впровадження концепції регіональної екологічної політики. Регіональна екологічна політика визначається виходячи з пріоритетності національних і регіональних інтересів, є невід’ємною складовою державної екологічної політики.

На нашу думку, розв’язанню проблеми регіональної екологічної політики може сприяти адміністративна реформа. Серед її напрямків найважливішим ми виділяємо передачу частини повноважень на регіональний рівень, у розвиток місцевого самоврядування. Політика держави щодо адміністративно-територіальних одиниць повинна бути гнучкою, динамічною, зрозумілою та конструктивною, враховувати місцеві та регіональні особливості.

Перспективи подальших досліджень мають бути направлені на визначення механізмів втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, пошук основ глобального еколого-економічного партнерства між суб’єктами підприємництва, між іноземними партнерами.


1. Трофанчук, Т. Система правового забезпечення стандартизації в сфері охорони довкілля та перспективи її розвитку / Т. Трофанчук // Право України. – 2003. – №6. – С. 29-32

practical application of Modern approaches to business valuation
Smolennikov D.O., assistant

Shkurko Y.I., Fashchuk Y.V., Guzenko D.D., students

Sumy State University (Sumy, Ukraine)
Every day, thousands of participants in the investment profession — investors, portfolio managers, regulators, researchers — face a common and often perplexing question: What is the value of a particular asset? The answers to this question usually determine success or failure in achieving investment objectives.

In general, the valuation process involves the following five steps:



Understanding the business. Industry and competitive analysis, together with an analysis of financial statements and other company disclosures, provides a basis for forecasting company performance.

Forecasting company performance. Forecasts of sales, earnings, dividends, and financial position (pro forma analysis) provide the inputs for most valuation models.

Selecting the appropriate valuation model. Depending on the characteristics of the company and the context of valuation, some valuation models will be more appropriate than others.

Converting forecasts to a valuation. Beyond mechanically obtaining the output of valuation models, estimating value involves judgment.

Applying the valuation conclusions. Depending on the purpose, an analyst may use the valuation conclusions to make an investment recommendation about a particular stock, provide an opinion about the price of a transaction, or evaluate the economic merits of a potential strategic investment.

Discounted cash flow (DCF) is a valuation method used to estimate the attractiveness of an investment opportunity. DCF analysis uses future free cash flow projections and discounts them (most often using the weighted average cost of capital, to arrive at a present value, which is then used to evaluate the potential for investment. If the value arrived at through DCF analysis is higher than the current cost of the investment, the opportunity may be a good one.

In simple terms, discounted cash flow tries to work out the value of a company today, based on projections of how much money it's going to make in the future. DCF analysis says that a company is worth all of the cash that it could make available to investors in the future. It is described as "discounted" cash flow because cash in the future is worth less than cash today.

DCF models are powerful, but they do have shortcomings. Small changes in inputs can result in large changes in the value of a company. Investors must constantly second-guess valuations; the inputs that produce these valuations are always changing and are susceptible to error. Meaningful valuations depend on the user's ability to make solid cash flow projections. While forecasting cash flows more than a few years into the future is difficult, terminal value techniques are often used. Also, the DCF model focuses on long-range investing; it isn't suited for short-term investments.

Investors shouldn't base a decision to buy a stock solely on discounted cash flow analysis – it is a moving target, full of challenges. Any time expectations change, the DCF-generated value is going to change.

Even if one believes that DCF is the final word in assessing the value of an equity investment, it is very useful to supplement the approach with multiple-based target price approaches. If you are going to project income and cash flows, it is easy to use the supplementary approaches. It is important to assess which trading multiples (P/E, price/cash flow, etc.) are applicable based on the company's history and its sector. Choosing a target multiple range is where it gets tricky.

While this is analogous to arbitrary discount rate selection, by using a trailing earnings number two years out and an appropriate P/E multiple to calculate a target price, this will entail far fewer assumptions to "value" the stock than under the DCF scenario. This improves the reliability of the conclusion relative to the DCF approach. Because we know what a company's P/E or price/cash flow multiple is after every trade, we have a lot of historical data from which to assess the future multiple possibilities. In contrast, the DCF model discount rate is always theoretical, and we do not really have any historical data to draw from when calculating it.

Although technical analysis and fundamental analysis are seen by many analysts as polar opposites – the oil and water of investing – we believe the best way is to combine both types of analysis. You do not need to choose one approach over the other. To be honest, neither one is superior to the other.

Technical analysis is a method of evaluating securities by analyzing the statistics generated by market activity. Unlike fundamental analysts, technical analysts don’t care whether a stock is undervalued – the only thing that matters is a security's past trading data and what information this data can provide about where the security might move in the future.

The field of technical analysis is based on three assumptions:

1) the market discounts everything;

2) price moves in trends;

3) history tends to repeat itself.

Technical analysis employs models and trading rules based on price and volume transformations, such as the relative strength index, moving averages, regressions, inter-market and intra-market price correlations, business cycles, stock market cycles or, classically, through recognition of chart patterns.

That's why using fundamental analysis (DCF & peers analysis) to select healthy companies and technical analysis as a timing tool can be well utilised if you know what to look for.



ЗЕЛЕНЫЙ МАРКЕТИНГ И ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ ПОТРЕБИТЕЛЬСКОЕ ПОВЕДЕНИЕ СТУДЕНТОВ
Совьер-Каспшик И.К., к.э.н.

Честоховский университет технологий (г. Ченстохов, Польша)
В течение уже долгого времени наблюдается явление загрязнения окружающей среды. Поэтому большинство областей экономики выдвигают на первый план деятельность в области устойчивого развития. В рамках деятельности компаний используют зеленый маркетинг, в том числе путем создания органических продуктов, их продвижение и т.д.

Потребительское поведение в рамках зеленого маркетинга является одним из факторов улучшения состояния окружающей среды. При этом учитываются три фактора (социальное влияние, экологические отношения и забота об окружающей среде), которые влияют на потребительское поведение. Существенным результатом было указано, между социальным влиянием, Забота об окружающей среде и зеленый покупательское поведение.

Данное исследование предусматривает методы использования зеленого маркетинга компаниями и восприятие этого вида деятельности покупателями. Использование зеленых маркетинговых инструментов призвано побудить покупателей приобрести органические продукты.

Автором проведены также исследования в группе студентов. Исследование показывает, что акценты в восприятии зеленого маркетинга молодыми людьми и их покупательского поведения перемещаются в сторону зеленых покупок.



Безробіття молоді: причини, наслідки та шляхи вирішення
Соляник О.М., доц, Ведмідь Н.Г., студент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Одним із визначних факторів економічного та соціального розвитку будь-якої країни є соціокультурне та професійне становлення її молоді. Однак в умовах ринкової економіки саме ця частина населення найбільш часто стикається з проблемами працевлаштування. Для молодих людей віком від 15 до 24 років, які не мають досвіду роботи, а отже, не відповідають всім вимогам потенційних роботодавців, вона стоїть особливо гостро. Особливо ситуація ускладнюється у періоди економічної та політичної нестабільності.

Саме молодь визначає майбутнє суспільства, напрямок та інтенсивність розвитку країни, тож не можна й надалі залишати цю категорію населення в умовах обмежених можливостей самореалізації.

Метою дослідження є визначення основних напрямків діяльності щодо зменшення рівня молодіжного безробіття в Україні та подолання його наслідків задля успішного соціально-економічного розвитку українського суспільства та зростання рівня соціального добробуту.

Вагомий внесок у дослідження проблем зайнятості молоді в Україні зробили такі вчені: С. Бандур, О. Вишняк,М. Долішній, Ю. Краснов, Е. М. Лібанова, Л. Семенова, О. Хомра, О. Яременко, та ін. Результати їх досліджень мають велике значення для розвитку науки.

Молодь – це громадяни віком від 14 до 35 років (Закон України « Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 25.02.1993 р №2998-ХІІ). Як специфічна соціально-демографічна група, молодь характеризується не лише віковими межами, а й місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, особливостями соціального становлення і розвитку.

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу; ситуація дисбалансу ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит.

Основними причинами молодіжного безробіття є проблеми якості профорієнтації диспропорції попиту та пропозиції робочої сили, невідповідність надаваної навчальним закладами освіти вимогам потенційних роботодавців, також відсутність налагодженої системи взаємодії навчальних закладів, підприємств та держави та інші фактори.

Наслідки молодіжного безробіття чинять неабияку загрозу добробуту держави. Поділимо їх на дві групи: соціальні та економічні. До соціальних можна віднести: формування «втраченого покоління», соціальна невизначеність молодої особистості; загроза соціального неспокою, заворушень, збурень; зростання кількості психічних захворювань серед молоді; ускладнення криміногенної ситуації в країні; нераціональне використання трудового потенціалу; «відтік умів» та ін.

До економічних наслідків можна зарахувати такі: зростання витрат на допомогу по безробіттю; марне витрачання коштів державного бюджету на навчання спеціалістів, які потім не знаходять роботи; зростання обсягу витрат на допомогу по безробіттю; зниження рівня ВВП; зниження рівня життя населення даної категорії та ін.

Рівень безробіття (за методологією МОП) серед молоді у віці 25-29 років скоротився з 9,9% у 2010 році до 9,2% у 2011 році, проте, він був вищим за середній рівень безробіття по Україні (7,9%). Слід відзначити, що рівень безробіття в Україні серед осіб у віці 15-24 роки у 2011 році був нижчим, ніж у середньому по країнах Євросоюзу, де він зріс з 21,1% до 21,4%.

Як один із практичних заходів вирішення проблеми молодіжного безробіття, можна запропонувати організацію роботи освітньо-трудового кластера у вигляді інформаційно-координаційного центру на базі державної служби зайнятості. Центр працюватиме за принципом єдиного інформаційного вікна – вся необхідна інформація в одному місці з мінімальним часом доступу до неї. З іншого боку, саме цей центр стане своєрідним «місцем зустрічі інтересів» держави, роботодавців та потенційних працівників. Кластер об’єднає зусилля потенційних роботодавців, пошуковців роботи, навчальні заклади, інвестиційні фонди, служби зайнятості, громадські організації, органи місцевого самоврядуання та ін.

Для усунення негативних наслідків молодіжного безробіття та попередження його розвитку у майбутньому необхідно:

1) створити систему професійної орієнтації, яка б забезпечила можливості максимального розвитку здібностей дитини та з малих років адаптувала б її до умов ринку праці, виховувала б почуття відповідальності за своє майбутнє та майбутнє суспільства в цілому (її можна поділити на 4 стадії, залежно від вікової категорії осіб, які проходять її проходять: дошкільну, ознайомчу, практичну та адаптаційну);

2) налагодити тісні зв’язки співпраці молоді та роботодавців, зокрема участь останніх у плануванні навчального процесу студентів;

3) створити додаткові робочі місця, сприяти організації молоддю власного бізнесу, реалізації власних креативних проектів (старт-апів) тощо;

4) розробити систему планування підготовки трудових ресурсів задля усунення негативних наслідків диспропорції попиту та пропозиції робочої сили.



ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ БЕЗМЕЖНОСТІ ПОТРЕБ ТА
ОБМЕЖЕНОСТІ РЕСУРСІВ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

Сотник І.М., д.е.н., проф., Кальченко С.О., студент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Потреби суспільства у благах – першопричина людської діяльності, але разом з тим вони є і результатом цієї діяльності. Зростання людських потреб весь час наштовхується на обмеженість ресурсів. Потреби безмежні, безперервно зростають кількісно і якісно, натомість ресурси кількісно та якісно обмежені. Тому й виникає суперечність між безмежними потребами і обмеженими ресурсами. З кожним роком людина бажає задовольнити все більше потреб. Досить порівняти, що споживала людина понад 50 років тому і що входить до її споживчого кошика сьогодні. На наш погляд, відмінність досить значна. Так, у 2012 році споживчий кошик українця збільшився з 296 до 335 позицій, у які увійшли придбання комп’ютерної техніки, флеш-карти тощо 1.

Обмеженість, що виникає внаслідок незбалансованості між відносно необмеженими потребами і обмеженими ресурсами, які використовуються задля задоволення цих потреб, зумовлює вибір. Людина не може мати все, що бажає, тому їй доводиться вибирати те, чого вона потребує найбільше. Отже, і окрема людина, і суспільство загалом повинні безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси.

Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які відразу задовольнити неможливо. Ще не так давно у нас не було бажання придбати персональний комп'ютер, мобільний телефон. З часом потреби змінюються, примножуються з появою нових виробів і під впливом широкої реклами. Наприклад, придбавши мобільний телефон, людина задовольняє свою потребу, але через деякий час з’являється нова модель мобільного телефону, що призводить до появи нової потреби. Кінцева мета, або завдання економічної діяльності, полягає у прагненні задовольнити ці багатогранні потреби.

Можна виділити такі форми подолання суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів: 1) зростання ефективності виробництва; 2) розвиток обміну ресурсів; 3) створення замінників ресурсів; 4) економія ресурсів 2.

Зростання ефективності виробництва тісно пов'язане з науково-технічним прогресом. Досягнення науки і техніки дають змогу виробляти нові й кращі за якістю товари, а також удосконалювати способи їх виробництва. А головне, що технічний прогрес забезпечує суспільству можливість виробляти більше товарів з тієї ж кількості економічних ресурсів.

Країна не може забезпечити власними виробничими потужностями створення всіх матеріальних благ, що споживаються населенням. Наприклад, в Україні не ростуть кава, какао-боби, з яких виробляють шоколад. Але попри це шоколадні вироби на українському ринку солодощів становлять 20 %, а це приблизно 400 тисяч тон 3. Задовольнити потребу можна, розвиваючи товарний обмін ресурсами між країнами. Цьому сприяє поглиблення міжнародного поділу праці.

Обмеженість деяких ресурсів потребує від людства активних пошуків їх замінників. У зв’язку з цим, виникло виробництво штучних тканин, штучної шкіри, штучних будівельних матеріалів. Використання замінників деяких обмежених ресурсів сприяє подоланню суперечності між потребами і ресурсами.

Важливим способом подолання суперечності між зростаючими потребами і обмеженими ресурсами є їх економне використання. Економії ресурсів досягають завдяки впровадженню ефективніших технологій виробництва, поліпшенню якості засобів праці. Спостерігається поява більш економічних засобів праці (наприклад, двигунів, що споживають менше пального при тій самій потужності), а також побутової техніки з меншим використанням електроенергії.

У зв’язку зі зростанням населення на планеті кількість природних ресурсів, що припадає на душу населення, скорочується. Це веде до зниження забезпеченості майбутніх поколінь природними ресурсами. Тому необхідно створити фонд, який призначений для майбутніх поколінь. Його кошти, обчислювані у вигляді певного відсотка від реалізованої продукції природоекспортованих галузей, повинні вкладатися у високі технології й виробництво на базі цих технологій. Це дасть змогу зберегти природні ресурси 4.Отже, людина не може задовольнити всі свої потреби, але скоротити суперечність між безмежними потребами і обмеженими ресурсами цілком можливо.
1. Споживчий кошик збільшиться до 335 позицій: є послуги няні, ноутбук і флешка Електронний ресурс // газета ZIK. – 14 листопада 2011 р. – Режим доступу: http://zik.ua/ua/news/2011/11/14/319188.

2. Єщенко П.С. Сучасна економіка: навч. посібник / П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін. – К.: Вища школа, 2005. – 327 с.

3. Шоколадні вироби на українському ринку солодощів становлять до 20% Електронний ресурс // газета UBR. – 30 жовтня 2012 р. – Режим доступу: http://ubr.ua/uk/companies-news/other/shokoladn-virobi-na-ukranskomu-rinku-solodoshv-stanovliat-do-20-174487.

4. Створення фонду майбутніх поколінь Електронний ресурс / Inform, 2010 р. – Режим доступу: http://inform.org.ua/stvorennya-fondu-majbutnix-pokolin.html



ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
Сотник В.О., асистент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Для розвитку сучасного інформаційного суспільства, в тому числі сприяння формування економіки знань, а також впровадження інформаційних технологій у різні сфери життєдіяльності людства необхідне проведення оцінки ступеню впровадження та розвитку даних процесів, тобто урахування їх кількісних та якісних складових.

До 90-х років ХХ ст. існувала практика оцінювання окремих факторів розвитку інформаційного суспільства в країні (кількість засобів зв’язку, телевізорів, комп’ютерів на душу населення, інтернет-аудиторія тощо). Лише наприкінці 1990-х рр. почалася формуватися комплексна оцінка (система індикаторів) впровадження та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у світі, почалось застосування цих методів на практиці.

Для вимірювання оцінки впровадження та розвитку ІКТ та розвитку інформаційного суспільства взагалі сформулюємо загальні вимоги до систем індикаторів та індексів, які охоплюють ці питання [3]:

- врахування якомога більшого числа умов та факторів, які стосуються розвитку інформаційного суспільства, їх інтегральний облік;

- доступність індикаторів для одержання оцінок;

- прозорість індикаторів;

- сумісність та порівнянність для проведення розрахунків з індикаторами в інших країнах.

Враховуючи всі ці умови, для того, щоб провести порівняльну оцінку розвитку інформаційного суспільства в країні, формування економіки знань, впровадження різних засобів інформаційно-комунікаційних технологій в різних сферах життєдіяльності людей (соціальна, політична, економічна, сфера культури і т.д.) вже розроблена велика кількість індикаторів, систем індикаторів та індексів.

Зазвичай в літературі наводяться три основні системи індикаторів – індикатор технологічної оснащеності, прозорості комунікацій і індекс інформаційного суспільства [4]. Зупинимося на характеристиці саме цих індикаторів.

Індикатор технологічної оснащеності покликаний вимірювати і оцінювати стан розвитку ІКТ в різних країнах. Індикатор технологічної оснащеності складається з п'яти найбільш поширених приватних показників технологічної продукції: персональні комп'ютери, мобільні телефони, Інтернет, факси та телевізори. За допомогою спеціальних статистичних методів виділяється спільне джерело варіації, яке присутнє у кожному з цих п'яти приватних показників.

Індикатор прозорості комунікацій покликаний визначити як використання ІКТ впливає на різні сфери життєдіяльності, тобто їх взаємодія як між собою, так і в межах кожної окремої категорії. Цей показник ще називають Індикатором прозорості управління, оскільки використовується для оцінки ступеня просування будь-якої держави в напрямку переходу до електронного уряду.

Індикатор стану інформаційного суспільства (Індекс ІС) призначений для оцінки національних інформаційних можливостей та інформаційного капіталу. Індекс ІС розраховується для порівняння стану показників вітчизняного інформаційного суспільства з аналогічними показниками інших країн. Це сприяє виділенню перспективних вітчизняних складових розвитку ІКТ.

Цей Індекс складається з чотирьох груп (комп'ютерна інфраструктура, інформаційна інфраструктура, Інтернет-інфраструктура і соціальна інфраструктура), кожна з яких в свою чергу враховує свої змінні (загалом 23 мінні).

Для аналізу різних сфер розвитку інформаційних технологій в суспільстві використовуються абсолютно різні індикатори, які суттєво різняться між собою. Саме тому вибір пріоритетів для оцінки розвитку ІКТ залежить від цілей та об’єкта дослідження, суб’єктивного визначення ролі та місця будь-якого елемента розвитку інформаційного суспільства.

Вибір індикаторів визначається, перш за все, теперішнім станом української ІТ-інфраструктури, тенденціями її розвитку, а також необхідністю порівняння отриманих даних із статистичними даними, які збираються Євростатом, МСЕ, ВЕФ та іншими міжнародними організаціями. Таке порівняння з країнами з найбільш розвиненою інфраструктурою, насамперед, з ОЕСР, США і Японією, буде відображати не тільки місце України серед найбільш технологічно розвинених країн, але й визначить пріоритетні напрямки інвестування та коригування політичних цілей, зокрема, як це робиться в Російській Федерації [2].

Виникає велика складність перенесення розрахунків міжнародних індикаторів для оцінки впровадження та розвитку інформаційних технологій в Україні, адаптування їх до вітчизняних умов розвитку інформаційного суспільства.. Для цього спочатку повинна бути визначена система об’єктів, до яких буде застосована процедура або ж методи оцінювання. Для цього пропонується [1] модель інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури України (ІТІС), в межах якої й вивчаються комплексне формування та розвиток сучасного інформаційного суспільства.




  1. Рибаков Л.О. Систематизація інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури інформаційного суспільства // Екологія і ресурси. – 2008. – № 18. – С. 89 – 100.

  2. Стратегия развития информационного общества в Российской Федерации от 7 февраля 2008 г. N Пр-212/ http://www.rg.ru/2008/02/16/informacia-strategia-dok.html.

  3. Штрик А.А. Информационное общество и новая экономика / А.А. Штрик // Совершенствование государственного управления на основе его реорганизации и информатизации. Мировой опыт. М., 2002. С. 122 – 123.

  4. Штрик А.А. Информатика как наука об информации, информационный, документальный, технологический, экономический, социальный и организационный аспекты / Под ред. Р.С. Гиляревского. – М., 2006. С. 449 –458.



ОСОБЛИВОСТІ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ У МІЖНАРОДНИХ КОМПАНІЯХ
Суміна О.М., к.е.н., доц.

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Вихід виробництва за межі національних меж тісно пов’язаний із зростанням міжнародних компаній (МНК). Завдяки здатностіне тільки створювати, але і управляти виробничими і торговими підрозділами за кордоном, ці компанії подолаличисленні бар’єри, властиві міжнародному бізнесу.

Можливим варіантом стратегії управління в багатонаціональному оточенні є робота з кожним підрозділом, з кожним підприємством, що належить до складу ФПГ, як зокремою і відособленою юридичною особою. Проте в останні десятиліття під впливом глобальних змін при виборі корпоративної стратегії відбуваєтьсяістотнезрушення в протилежному напрямі – до інтегрованого стратегічного підходу. У його рамках національне зовнішнє середовищерозглядається як складова частина великої міжнародної системи.

Вибір стратегії в першому наближенні може бути сформульований як відома дихотомія централізації-децентралізації, тобто відповідь на питання: який ступінь рівноваги між цими крайнощами повинен бути вибраний менеджментом компанії в конкретних умовах.

У структурі великих фірм різні елементи корпоративної ієрархії прагнуть спеціалізуватися на різних рівнях стратегічного планування (глобальному, регіональному, національному). Менеджери, пов’язані з роботою в умовах специфічного національного зовнішнього середовища, часто відповідальні за підготовку окремих елементів стратегії («стратегій другого порядку»), які потім з’єднуються в загальну стратегію менеджерами на рівні головної компанії МНК.

Усі рішення компанії поділяються на три групи: стратегічні, управлінські (адміністративні) і оперативні. У рамках МНК ухвалення стратегічних рішень є прерогативою головної компанії, а оперативними питаннями бізнесу на регіональному або національному рівні займаються дочірні компанії.

Принципове значення має ступінь взаємодії між головною компанією МНК і дочірніми підприємствами групи в термінах ролі і відповідальності.

Сформульована вище стратегія ґрунтується більшою мірою на глобальному підході до зовнішнього середовищаМНК. Планування на національному рівні продовжує відігравати важливу роль, алеступінь самостійності і повноважень менеджерів дочірніх компаній істотно обмежений. Основними залишаються стратегії, що координують дочірні компанії на регіональному і глобальному рівнях.

МНК, що використовують модель управління «Фінансова група», роблять максимальний акцент на національному рівні стратегії. Стратегічні плани в цьому випадку ґрунтуватимуться на знаннях, уявленнях і підходах персоналу національних дочірніх підприємств.

При структурі управління тип «концерн» МНК виявляється в змозі відстежувати зовнішнє середовище на глобальному рівні, визначаючи сприятливі можливості для бізнесу і потенційні загрози, що недоступно жодному з дочірніх підприємств окремо. МНК, що реалізовує таку модель структури управління, здатна сконцентрувати всю потужність своїх фінансових, виробничих, технологічних і кадрових ресурсів на завоюванні вибраних ринків і боротьбі з певними конкурентами.

Отже, здібність до міжнародної співпраці менеджерів українських компаній, що знаходяться на різних рівнях ієрархії і працюють в різних частинах світу, є найбільш важливою складовою. Там, де корпоративна культура сприяє взаєморозумінню, не дивлячись на організаційні і географічні межі, формальні управлінські зв’язки відіграють меншу роль, а ієрархічні бар’єри стають менш значущими.


Экологическая маркировка товаров и услуг в Латвии
Тамбовцева Т.Т., д.э.н., асоц. профессор

Рижский технический университет (г. Рига, Латвия)
За последние 10-15 лет, благодаря усилиям различных экологических организаций и отдельных ученых, тревога общественности по поводу состояния окружающей среды достигла критического уровня. В экономически развитых странах, экологическая безопасность и экологический имидж производителя того или иного продукта уже начали влиять на выбор потребителя. Появилась необходимость, главным образом для самих производителей, информировать потребителей о «экологической ценности» предлагаемых товаров и услуг.

Трудно проследить влияние производственного процесса, использования и утилизации конкретного товара на окружающую среду, не говоря уж о том, чтобы преподнести эту информацию в доступной для любого человека форме. Таким образом, появилась идея оценить товары по одному конкретному критерию или по стандартному комплекту критериев и отобразить эту оценку виде простого, легко узнаваемого обозначения (знака). Так появилась экологическая маркировка.

Существует много определений экологической маркировки. Из текста стандарта ИСО 14020 экологическая маркировка – это заявление, которое информирует об экологических аспектах товара или услуги.

По мнению автора, экологическая маркировка – это комплекс сведений экологического характера о продукции, процессе или услуге в виде текста, отдельных графических, цветовых символов (условных обозначений) и их комбинаций. Экомаркировка может быть этикетка или символ на самом товаре или его упаковке, а также, в зависимости от конкретных условий, может вноситься в сопроводительную документацию. Экологическая маркировка — знак, который можно найти на упаковках местных и зарубежных товаров. Его может получить только та компания, которая прошла экспертизу и доказала экологическую безопасность и высокое качество своей продукции.

Цель статьи – исследовать развитие экомаркировки и выявить знаки и товары и услуги, наиболее часто используемые в Латвии. Для достижения цели автор использовала анализ различных источников и практическое исследование

Экомаркировка информирует покупателей об экологических свойствах продукции, но не только. Есть знаки соответствия в системах сертификации по экологическим требованиям, знаки, характеризующие технологию производства и возможность вторичной переработки продукции, и ряд других. Некоторые приняты на международном и общенациональном уровнях, но встречаются и собственные знаки конкретных фирм.

Экомаркировка может сведетельствовать о выполнении одного конкретного или целого ряда условий, которые связаны с конкретным товаром, производителем или тем и другим вместе. Экологические знаки продукции получают все более широкое распространение в связи с повышением экологического сознания и покупательской способности. Необходимо отметить, что экомаркировка призвана не только помогать производителям экологически безопасной продукции в продвижении их товаров и в повышении конкурентоспособности на рынке. Не менее важная задача экомаркировки — дать потребителю надежный критерий выбора качественной продукции. Безусловно, эти два направления тесно взаимосвязаны.

Благодаря информации, которую несет экомаркировка, покупатель может сделать выбор, основываясь на соображениях экологичности продукции. И в то же время, предлагаемая процедура присвоения данного знака ведет к снижению вредного воздействия соответствующего вида продукции или услуг на окружающую среду.

Экомаркировка играет роль мостика между производителем и потребителем, сообщая о качестве и экологической безопасности продукции не через толстый отчет компании, а через маленький знак на упаковке.

Система экологической маркировки в Латвии продолжает развиваться. Ее развитию способствуют и общественные организации и государство. При наличии других одинаковых условий потребители выбирают экологически более безопасную продукцию.

В настоящее время есть все основания говорить о том, что в Латвии формируется новая культура использования экологически чистых продуктов, а для многих людей это становится философией и стилем жизни. Покупая экологически чистые продукты питания, органические лекарственные травы и специи, используя 100% натуральные эфирные масла и натуральную косметику, отдыхая на экокурортах и используя вокруг себя больше натуральных вещей и предметов, мы сознательно берем на себя ответственность за будущее наших детей и окружающей среды, в которой они будут жить.

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ПАТ «НАСОСЕНЕРГОМАШ» В РИНКОВИХ УМОВАХ
Тараненко Ю.В., асистент, Ворона Ю.В., студентка

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
В умовах ринкової економіки в Україні усе актуальнішою стає стратегічне управління підприємством та розробка конкурентних стратегій, що дало б змогу досягти успіху в довгостроковій перспективі.

Стратегічне управління – процес вибору цілей організації та шляхів їх досягнення.

Стратегія є елементом в ланцюжку «принципи управління – цілі – стратегії – методи – прийоми». Вона є організуючим початком всіх прийомів, методів, технологій, що дозволяє досягти цілей за умови її відповідності об'єктивним законам. Стратегії розробляються відповідно до вимог об’єктивних законів управління і правил їх реалізації в практичній діяльності (принципами); організовують, об’єднують прийоми і способи діяльності людей по досягненню або узгодженню цілей.

Стратегічне управління припускає, що підприємство визначає свої ключові позиції на перспективу залежно від пріоритетності цілей

Стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність п’яти взаємозв’язаних управлінських питань: аналіз середовища; визначення місії і цілей; вибір стратегії; виконання стратегії; оцінка і контроль виконання стратегій. Ці процеси логічно витікають один з одного. Проте існує стійкий зворотний зв'язок і, відповідно, зворотний вплив кожного процесу на наступну і на всю їх сукупність. Це є важливою особливістю системи стратегічного управління.

ПАТ «Насосенергомаш» є великим у машинобудівному комплексі України й СНД підприємством, що спеціалізується на виготовленні насосного обладнання для теплової та атомної енергетики. Безперечним чинником підтримки конкурентоспроможності підприємства ПАТ «Насосенергомаш» є впровадження інноваційної діяльності, виробництво і реалізація інноваційного насосного обладнання, яке не має аналогів.

Основними етапами інноваційного процесу ПАТ «Насосенергомаш» є:

1) генерація ідей щодо способів задоволення нових суспільних потреб;

2) розроблення задуму та попереднє оцінювання його ринкової привабливості;

3) аналіз інституційних умов реалізації задуму і супроводжувальних витрат, їх зіставлення з фінансовими можливостями підприємства;

4) конструкторське та технологічне розроблення нового товару;

5) пробний маркетинг – прогнозування попиту і оцінювання майбутніх вигод;

6) планування та організація процесу виробництва нового товару;

7) комерційна реалізація новинки.

Проаналізувавши діяльність ПАТ «Насосенергомаш», можна прийти до висновку, що підприємство застосовує стратегію «інноваційного розвитку», яка направлена на впровадження нових технологій і видів продукції.

Стратегія «інноваційного розвитку» ПАТ «Насосенергомаш» має своїми завданнями визначення основних напрямів науково-технічної і виробничої діяльності у сферах розроблення і впровадження нового насосного обладнання, вдосконалення та їх модифікацію; зняття з виробництва застарілих насосів та залучення у виробничу діяльність нових технологій, освоєння нових методів організації виробництва та праці тощо.

Реалізація цих завдань передбачає:

- розроблення планів і програм інноваційної діяльності;

- обґрунтування і вибір масштабних інноваційних проектів, що розширюють діяльність підприємства;

- визначення джерел ресурсного забезпечення реалізації інноваційних програм і проектів.

На нашу думку, удосконаленою стратегією для ПАТ «Насосенергомаш» з метою посилення його конкурентних переваг та ринкових позицій підприємства може бути стратегія «інноваційного лідера» як об’єднання двох стратегій: «інноваційного розвитку» та «ринкового лідера».

Стратегічними цілями ПАТ «Насосенергомаш» є:

- досягнення лідируючих позицій у галузі інновацій насособудівництва;

- досягнення лідируючих позицій на ринку насосів на Україні і за кордоном;

- відстоювання конкурентних позицій: підтримка високих стандартів якості;

- розширення, нарощування і оновлення виробництва;

- освоєння нової номенклатури насосів та модифікування існуючої насосної продукції.

Таким чином, стратегію «інноваційного лідера» для підприємства ПАТ «Насосенергомаш» можна вважати доцільною.

Отже, впровадження стратегії «інноваційного лідера» для підприємства ПАТ «Насосенергомаш», на нашу думку, сприятиме посиленню його конкурентних переваг та ринкових позицій.

PERFECTION OF SYSTEM OF CONTROLLED TRADE EMISSION BY THE CERTIFICATES WITHIN THE FRAMEWORK OF REALIZATION LONG RANGE TRANSBOUNDARY AIR POLLUTION
Telizhenko А.М., Professor



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка