Зміст аблова О. К., Коценко К. Ф., Лукаш І. М



Сторінка15/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір4.78 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25

Машина Ю.П., к.е.н., Кулік Є.С., студент

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Професійна діяльність – невід'ємна частина життя сучасної людини. Від того, наскільки успішно складається професійна кар'єра, залежить не тільки задоволення особистості від свого життя, але і її гармонійний розвиток.

Проблема адаптації надзвичайно актуальна в даний час. Це пояснюється тим, що вирішення багатьох практичних завдань пов'язано з ефективністю адаптації людини в різних сферах соціального життя. Успішна професійна адаптація служить важливим фактором трудової діяльності. Неефективна адаптація призводить до низки негативних явищ: виникнення у працюючої людини психічних розладів, напруженості відносин всередині колективу, зниження продуктивності праці тощо. Багато дослідників прямо вказують на зв'язок ступеня та повноти адаптації з плинністю кадрів, особливо молодих фахівців.

Проблеми адаптації молодих спеціалістів мають прикладний характер. Наукові дослідження в цій області повинні сприяти їх вирішенню на конкретних підприємствах, з урахуванням широкого кола факторів та умов, що відносяться до відбору фахівців, допомоги в процесі їх вживання в нове середовище, взаємодії підприємств і навчальних закладів.

Вивчення питань адаптації, в тому числі професійної, знайшло відображення в численних дослідженнях, як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, серед яких: К. А. Абульханова-Славська, Г. О. Балл, А. А. Реан, А. А. Налчаджян, А. В. Філіппов, В. П. Казначеєв, Ф. Б. Березін, О.М. Жмиріков, Г. Сельє та ін

Процес адаптації персоналу в організації починається з його орієнтації. Це діяльність, присвячена введенню нових працівників в курс нових завдань на новому робочому місці, ознайомленню з організацією, керівниками і робочими групами.

Орієнтація переслідує наступні цілі:



  • пом'якшення прелімінарних етапів, на яких для нового співробітника все здається незвичним і незнайомим;

  • швидке встановлення сприятливого відношення до організації у свідомості нового співробітника;

  • зниження стартових витрат. Новий співробітник, як правило, працює менш ефективно, ніж досвідчені колеги, що вимагає додаткових витрат;

  • скорочення плинності кадрів. Якщо працівник відчуває себе непотрібним, то він може відреагувати на це звільненням з роботи;

  • економію часу безпосереднього керівника і колег по роботі. Новому співробітнику доводиться надавати допомогу. Зазвичай це роблять безпосередній керівник або колеги, які витрачають свій час. Хороші програми орієнтації допомагають економити час кожного з них;

  • розвиток позитивного ставлення до роботи, реалізм в очікуваннях і задоволеність роботою. Новий працівник повинен з реалізмом поставитися до вивчення того, що від нього чекає організація. Його власні надії не повинні бути ні занадто великими, ні занадто малими. Кожен працівник повинен поєднувати цілі організації з власними цінностями. Програма орієнтації включає введення в організацію і введення в посаду.

Введення в організацію здійснюється менеджером по персоналу і містить загальне уявлення про організацію, основні умови зайнятості, систему оплати праці, пільги, охорону праці та техніку безпеки, трудові відносини, економічні фактори. Введення в посаду проводиться лінійним менеджером і являє собою сукупність процедур, спрямованих на прискорення освоєння новачком роботи, скорочення періоду адаптації в колективі, допомогу у встановленні контактів з оточуючими.

За ефективної орієнтації новий працівник з самого початку відчуває себе членом команди, він відчуває, що вносить істотний внесок у діяльність підрозділу і організації, відчуває довіру до керівника і організації, у нього з'являється стимул вчитися і розвиватися.

До числа основних факторів, що впливають на адаптацію молодих спеціалістів, належать:


  • відповідність роботи отриманої у вищому навчальному закладі спеціальності;

  • можливість урізноманітнити працю фахівця, зробити її більш привабливою;

  • створення умов для внутрішньоорганізованої мобільності, творчого потенціалу і професійного просування;

  • впровадження наукової організації праці на робочому місці;

  • мікроклімат у колективі;

  • соціально-побутове забезпечення;

  • організація вільного часу.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що надсучасному ринку праці, особливо у високотехнологічному його сегменті, потрібні працівники, що володіють найбільш сучасними і якісними знаннями. На жаль, ВНЗ не здатний забезпечити повний спектр необхідних компетенцій, тому брати на себе функцію по доведенню до необхідного рівня знань і умінь випускників ВНЗ необхідно роботодавцю. З кожним днем все більш очевидно стає, що виконати цю функцію на необхідному рівні роботодавець зможе тільки з використання сучасних освітніх та інформаційних технологій.


БІРЖА СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ ТА РЕКЛАМИ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ: ІСТОРІЯ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ
Мельник Ю.М., к.е.н., доц.

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Біржа соціальної реклами (БСР, 2007 р.) – проект Всеукраїнської рекламної коаліції (ВРК). Мета БСР – підвищити професійний рівень соціальної реклами шляхом залучення провідних рекламних агенцій. Деякі рекламні агенції прагнуть поділитися досвідом у створенні ефективної соціальної реклами та створювати нові ідеї для соціальних проектів, але ті організації, які займаються створенням такої реклами не знають про таку можливість. БСР – це посередник між тими, кому потрібна якісна соціальна реклама, та тими, хто може її створити. Функції консультанта з соціальної реклами: розроблення стратегії соціальної кампанії, визначення ключового повідомлення, визначення цільової аудиторії, вибір оптимальних комунікаційних інструментів, оцінювання ефективності соціальної кампанії, вибір рекламної агенції для втілення проекту тощо. Мотиви, якими керується рекламна агенція при створенні безкоштовної консультації: створити певну цінність, реклама і піар, можливість всесвітнього визнання [1].

Але термін соціальної реклами сьогодні помилково набув ще одного значення – це реклама у соціальних мережах. Популярність соціальних мереж та їх рекламний потенціал досить значні. Розглянемо існуючі спеціалізовані біржі реклами в соціальних мережах, на блогах та форумах. Такі біржі з’явилися досить недавно, але вже з’явилися лідери цієї швидкозростаючої галузі [2]:

1) ФорумОк. Спочатку біржа була орієнтована тільки на рекламу на форумах, але тепер рекламу через цю біржу можна розміщувати і в мережах Тwitter, Вконтакте, Одноклассники, Facebook, Мой мир, спільнотах Mail.Ru и Google+.

2) Socialtools. Ця біржа також орієнтована на рекламу в популярних соціальних мережах. Існує два типи замовлень: 1) «пост» це одноразове завдання, яке оплачується після його виконання, 2) «поле» – завдання з почасовою оплатою. Особливість – можливість окремо замовити рекламу в «зірок», тобто популярних блоггерів з тисячами читачів.

3) V-klike. При створенні цієї біржі узяли принцип «оплата за кліки». Для рекламодавців і для виконавців в системі роздільна реєстрація. Мінімальна вартість кліка – всього 0.003$. Рекламодавець отримує 5$ на рахунок при реєстрації, крім того, йому дають бонуси за кожну витрачену в системі тисячу у вигляді поповнення рахунку в інших сервісах власників системи, наприклад, idomen, liex і т.п. Основний принцип – все максимально швидко, максимально дешево, максимально автоматизовано.

4) Sarafanka. Представлена як біржа вірусного маркетингу. Спеціалізується на рекламі Вконтакте, хоча планується підключення інших соц. мереж. Доступні завдання: розповісти друзям, лайк, статус, підписка на публічну сторінку, вступ до групи, участь у зустрічі. Додаткові налаштування дозволяють задати час і частоту розміщення реклами, відібрати виконавців. Біржа досить популярна – в ній зареєстровано більше 100 тис. користувачів.

6) SMMKA. Біржа для реклами Вконтакте, ціни на рекламу в ній фіксовані (в рос.рублях: лайк – 30 коп., друзі – 50 коп., вступ до групи – 1 рубль.), рекламодавець лише вибирає кількість учасників, які виконають завдання. Мінімум фільтрів – лише стать і країна.

6) Sociate. Біржа дозволяє розміщувати рекламні пости в групах Вконтакте. Можливість відсортувати групи за різними параметрами – тематиці, числу підписників і т.п. В систему приймаються групи з 1000 і більш за учасниками, власник групи сам може призначати ціни за рекламу.

7) Vktarget. Біржа для реклами Вконтакте. Ця біржа дозволяє розміщувати завдання як для окремих виконавців, так і для груп. Є фільтри для відбору і тих і інших.

8) Trendio. Біржа для реклами Вконтакте. Дозволяє розміщувати рекламу в групах (реклама розміщується автоматично).

9) Twitandlike. Біржа для реклами Вконтакте. Доступні 2 типи завдань – вступ до групи і розміщення рекламних постів (як у групах, так і на сторінках користувачів).

10) Feeclick. Біржа для реклами в соціальних мережах з поклікової моделлю оплати. Широкий вибір майданчиків для розміщення – популярні соціальні мережі і блоги. Система розташовує майданчики по рейтингу і обіцяє надійний захист від накрутки кліків.

11) Prospero. Біржа банерної реклами, але її перепрофілювали і перетворили на біржу для реклами в твіттері і соціальних мережах. Доступна також реклама в блогах і на форумах. Оплата можлива як просто за розміщення рекламного поста, так і за кліки. Ціни на рекламу досить низькі.

12) Блогун. Ця біржа давно всім відома як біржа для реклами в блогах. Проте недавно вона підключила і соціальні мережі – Вконтакте, Facebook, Google+і ін.

Таким чином зазначені категорії суттєво відрізняються та виконують різні функції на сучасному ринку комунікацій.
1. Офіційний сайт Біржі соціальної реклами. [Електронний ресурс] ― Режим доступу: http://socialadvertising.com.ua.

2. Реклама в социальных сетях – обзор методов и бирж. – Раскрутка и seo. – 2012. [Електронний ресурс] ― Режим доступу: http://seoexperimenty.ru/archives/637.




ANALYSIS OF QUARTZITE MINING IN THE SUMY REGION
Myroshnychenko D.V., student, Myroshnychenko I.A., assistant

Sumy State University (Sumy, Ukraine)
There are 294 deposits of 21 minerals types in the Sumy region. The most important are the fuel, energy and oil resources, natural gas, condensate and peat. According to the statistics 21 oil fields with reserves of 34 million tons (almost a quarter of the reserves in Ukraine), 18 gas fields (reserves exceed 72 billion cu m.), 17 condensate fields, providing 35% of its production in Ukraine, 111 peat deposits with nearly 55 million tons are located on this territory.

Sumy region is rich enough with nonmetallic minerals: phosphorite, rock and potassium salts, sulfur, quartzite, chalk, gypsum, limestone, marl, sand glass, refractory and refractory clays, mineral paints, construction sand and stone.

One of the most valuable minerals that are mined in the Sumy region is Quartzite. Quartzite (from German Quarzit) is a hard, non-foliated metamorphic rock which was originally sandstone. Sandstone is converted into quartzite through heating and pressure usually related to tectonic compression within orogenic belts. Because of its hardness and angular shape, crushed quartzite is often used as railway ballast. Quartzite is a decorative stone and may be used to cover walls, as roofing tiles, as flooring, and stair steps. Crushed quartzite is sometimes used in road construction. High purity quartzite is used to produce ferrosilicon, industrial silica sand, silicon and silicon carbide. During the Stone Age quartzite was used as an inferior alternative to flint.

The main deposits of quartzite are situated in the Banychi village and Matskovo village. Also there are several fields of quartzitic sandstones in the areas, which are located near villages Budishche and Vyazenka. The deposits are situated not far from each other, and can be recognized as integer field of minerals with separated parts. Generally, only three such large-scale deposits of quartzite exist in the world - in Brazil, in Russia and in Banychi, Ukraine.

Nowadays the Banychi’s deposit is developed by PJSC "Hlukhiv quarry of quartzite". Other deposits (Matskovo; Budishche; Vyazenka) are small to start mining there, but if it is needed this quarry can start develop those deposits. There are no other deposits of quartzite in the region, and there are no competitors too.

So, PJSC "Hlukhiv quarry of quartzite" is a single producer/distributor of quartzite at the region level. Main production of enterprise is quartzite in fraction 20-90 mm. Also, enterprise produces quartzite in fraction 5-20 mm and 0-5 mm. Quartzitic sandstones, mined from Banychi’s deposit, are exceptional high-quality raw materials. This quartzite is suitable for manufacture of high-quality ferroalloys and crystal silicon. The enterprise is a supplier of raw materials for producing high quality silicon ferroalloy, and crystal silicon of high marks. Also the open-cast mine makes lumpy quartzite in fraction 0-5 mm, it is used for building.

Silicon ferroalloy consumption is driven by cast iron and steel production, where silicon alloys are used as deoxidizers. Some silicon metal was also used as an alloying agent with iron. On the basis of silicon content, net production of ferrosilicon and miscellaneous. It is widely used in the aerospace industry.

Сrystal silicon is the base material of the electronic industry. It is perhaps the most important technological material of the last decades because its availability at reasonable prices was essential for the development of the electronic devices on which the modern electronic and informatics revolution is based.

At the current moment the major customers of enterprise are: PJSC “Chelyabinsk Electromechanical Plant”; “Urals Aluminium Smelter”; “Novolipetsk Steel” (NLMK).

Actual productivity of a quarry depends on finished goods market. Production capacity is 70-120 thousand tons / year of lumpy quartzite in fraction 20-90 mm. The annual profit is 18 million UAH. On the graph 1 dynamics of quartzite extracting for 4 years is presented. It shows increasing of quartzite mining.

The low volume of output in 2009 was caused by world financial crisis.

The deposit consists of two parts: the South and the North East. At present time stocks of a southern side of a quarry are not used completely. They contain 4781.81 thousand tons of quartzitic sandstone. Stocks of a northeast side contain 7786.43 thousand tons of quartzitic sandstone. Using these stocks the quarry can work at full capacity for 35 years.

So, Sumy region is rich with nonmetallic minerals. One of the most valuable mineral is quartzite. In the region this direction of mining industry is actively developed by PJSC "Hlukhiv quarry of quartzite" and still has a potential for future growth. The quarry has a unique position in the region through the absence of competition. There are some unused deposits in Sumy region which create a platform for development.

ПРОБЛЕМИ МАРКЕТИНГУ У СФЕРІ ІННОВАЦІЙ
Нагорний Є.І., к.е.н., ст. викладач, Савченко О.С., студентка

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Інноваційний маркетинг для більшості країн з перехідною економікою є нововведенням. Хоча в індустріально розвинених країнах поняття маркетингу інновацій широко використовується уже десятиліттями і займає одне з головних місць у політиці підприємства.

Маркетингові інновації спрямовані на більш повне задоволення потреб споживачів, розширення їх складу, відкриття нових ринків збуту з метою підвищення обсягів продажів. Зміни в дизайні продукту, що є частиною нової маркетингової концепції, співвідносяться із змінами у формі і зовнішньому вигляді продукту, які не впливають на його функціональні характеристики.

У значній кількості випадків при здійсненні інноваційних змін однією із найважливіших проблем є обмежені фінансові можливості підприємства. Це обмеження виникало у фірмах, інноваційна поведінка яких зумовлювалася трансформацією економіки, а також на підприємствах, які почали свою діяльність вже в період макроекономічних змін, тобто після 1990 року. Фірми, що належать до першої категорії, значно частіше вбачали основну перешкоду для інноваційної діяльності у фінансових труднощах. Іншою перешкодою під час впровадження змін, що також дуже часто спостерігається, є ставлення до них колективу. Ця проблема набирає особливої ваги на підприємствах сфери послуг, де підтримується безпосередній контакт працівників із клієнтом. Істотне значення в цих ситуаціях має також вік членів колективу. Ще одна перешкода для проведення інноваційної діяльності полягає у відсутності на підприємствах працівників відповідної кваліфікації. Частина фірм вважає істотними ускладненнями для початку та реалізації інноваційних заходів відсутність достатньої інформації про потреби клієнтів та розміри ринку.

Загалом у процесі подолання труднощів можна виділити два типи позиції підприємств щодо впроваджуваних інновацій. Деякі з них не виявляють навіть зацікавленості в тому, щоб отримати допомогу ззовні, інші значною мірою зацікавлені лише у створенні загальнодержавної системи підтримки інновацій, спрямованої на розвиток малих та середніх підприємств. До того ж, підприємства вбачають істотне обмеження для створення інновацій у відсутності установ, які проводили б дослідження з метою використання їхніх результатів малими та середніми підприємствами.

Поряд із традиційними проблемами маркетингу інновацій, які стримують процеси розроблення та впровадження нових технологій, як фінансові, так й інформаційні, спеціалісти у сфері інноваційної діяльності виділяють наступні:


  • недостатній розвиток законодавства у сфері інноваційної діяльності;

  • дефіцит спеціалістів у сфері розроблення та впровадження нових і вдосконалених продуктів у ринкових умовах;

  • відсутність ефективних методик залучення нових технологій у господарський оборот.

Перераховані вище проблеми у сфері маркетингу інновацій – це далеко не повний список, оскільки кожна країна, галузь, підприємство має свої характерні особливості і обмеження щодо впровадження нововведень.

Маркетинг інноваційних технологій включає в себе безліч особливостей, які необхідно враховувати при розробці інноваційного товару та подальшого його збуту. Лише при докладному вивчені проблем даної сфери можливе ефективне впровадження інновацій, які забезпечують конкурентоспроможність як продукту так і підприємства в цілому.




  1. Борзаковська Л.В. Деякі аспекти маркетингової товарної політики промислового підприємства у сфері інновацій / Л.В. Борзаковська. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://intkonf.org/borzakovska-l-v-deyaki-aspekti-marketingovoyi-tovarnoyi-politiki-promislovogo-pidpriemstva-u-sferi-innovatsiy.

  2. Жарлінська Р.Г. Особливості маркетингу інноваційних продуктів / Р.Г. Жарлінський, І.С. Здрилюк. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://intkonf.org/dots-zharlinska-rg-zdrilyuk-is-osoblivosti-marketingu-innovatsiynih-produktiv.

  3. Маркетинг інновацій // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Користувач:Bunyk/Маркетинг_інновацій.

  4. Моісеєва К.І. Проблеми сучасного маркетингу на ринку інноваційних товарів. / К.І. Моісеєва, Л.М. Шульгіна. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://probl-economy.kpi.ua/pdf/2012-9.pdf.

  5. Кардаш В.Я. Товарна інноваційна політика : [навч. посіб.] / В.Я. Кардаш, І.А. Павленко. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://polka-knig.com.ua/article.php?book=31&article=3152.



СОВРЕМЕННЫЕ ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ

МЕЖДУНАРОДНОГО ТРАНСПОРТА
Назарян Г.А., к.э.н., доцент

Армянский государственный экономический университет

(г. Ереван, Армения)
Одной из основных тенеденций в развитии транспортного комплекса в мире в настоящее время является повышение значения интермодальных и мультимодальных перевозок в совокупной структуре перевозок в условиях глобализации и международной интеграции экономических процессов. Именно развитие комбинированных видов перевозок оказывает интенсифицирующее влияние на развитие мирохозяйственных связей. Возникновение этих видов транспортировки было обусловлено необходимостью снизить издержки, основывающееся на многократной перегрузке с одного вида транспорта (моды) на другой. В своей работе ООН опирается на следующие определения видов комбинированных перевозок: «мультимодальная перевозка – перевозка грузов 2-мя и более видами транспорта»; «интермодальная перевозка – последовательная перевозка двумя и более видами транспорта в одной и той же грузовой единице или транспортном средстве без перегрузки самого груза при смене вида транспорта»; «комбинированная перевозка – интермодальная перевозка, в рамках которой большая часть рейса приходится на железнодорожный, внутренний водный или морской транспорт и любой начальный и/или конечный отрезок пути, на котором используется автомобильный транспорт, является максимально коротким»

3. Выделяются 4 фактора развития интермодальных перевозок:

а) пониманием роли процесса «интермодализма» в условиях постоянно изменяющихся потребительских предпочтений и гиперконкуренции производителей на глобальном рынке;

б) необходимостью адекватной и гибкой реакции на изменяющиеся потребительские предпочтения с помощью интегрированной координации потоков товаров и оборудования;

в) осознание современной роли и будущего потенциала «интермодализма» в качестве источника преобразований в информационных и телекоммуникационных технологиях;

г) координация функционирования транспортной инфраструктуры, включая аспекты государственного регулирования и менеджмента, сконцентрированного как на поддержке существующего уровня развития, так и на расширение существующих границ.

В основе интермодализма лежат различия в функционировании видов транспорта как на уровне транспортной системы государств, так и на межгосударственном уровне, что, в свою очередь, создает большой потенциал для развития. Происходящие технологические и технические преобразования, а также развитие институциональных подходов подтверждают эволюционные процессы в развитии данного потенциала. Интермодальная транспортировка включает в себя использование физической инфраструктуры, непосредственно перевозку грузов и пассажиров, и информационное управление перевозкой с использованием 1 фрахта. В настоящее время сектор интермодальных перевозок находится в начальной стадии своего развития. Интермодализм в будущем станет одним из важнейших конкурентных преимуществ при гиперконкуренции в глобальном масштабе. Развитие данного сегмента перевозок в структуре национального транспортного сектора повышает конкурентоспособность перевозчиков в условиях роста конкуренции на рынке транспорта в международном аспекте.

Важным значение в числе факторов конкурентоспособности перевозчиков является также сбалансированное участие государства в деятельности перевозчиков, выражающееся, прежде всего, в фискальной и тарифной политике. Рассмотрим влияние каждой из них на повышение уровня конкурентоспособности перевозчиков.

Меры фискального характера оказывают достаточно сильное воздействие на функционирование транспортного комплекса региона.. Так, чрезмерная налоговая нагрузка на автотранспортные предприятия Финляндии вынуждает последние переносить свои мощности в соседние страны-члены ЕС – Польша и страны Прибалтики, где разница в налоговой нагрузке (рассчитывалась как совокупность различных налогов и пошлин на автотранспортные средства и горюче-смазочные материалы, а также сборы с пользователей объектов инфраструктуры) составляет до нескольких тысяч евро в пересчете на одно транспортное средство4.

С другой стороны, государственными органами может проводиться либеральная, фискальная политика, например, страны «свободного (удобного) флага». Впервые вопрос о переходе судов под флаги Панамы был поднят в 1933 г. Международной Федерацией Работников Транспорта (МФРТ), однако полноценное развитие этого процесса началось после окончания второй мировой войны, а базисные* принципы для стран-участниц «удобного флага» -закреплены в т.н. «Критериях Рошдаля» (1970 г.)2.

В настоящее время страны «удобного флага» (СУФ) аккумулируют свыше 20% судов и 46,5% совокупного тоннажа. При этом эти страны демонстрируют наихудшие показатели с точки зрения убыточности. В связи со стремлением выйти из-под юрисдикции МФРТ, новыми тенденциями в направлении оптимизации налогообложения стали: возникновение стран т.н. «второй регистрации» (Норвегия, Дания, Германия и т.д.), формирование соглашений о чартере порожнего судна и т.п., потому очень сложно четко определить критерии для отнесения отношений в сфере транспорта в данном конкретном государстве к критериям группы стран «удобного флага», вследствие того, что различия в условиях для транспортных компаний несущественны. Метод перехода морских перевозчиков под юрисдикцию СУФ также применяется в прочих секторах транспортного комплекса -вышеназванный пример с автотранспортом Финляндии и т.п. По своему содержанию этот метод аналогичен использованию оффшорных зон с целью минимизации налоговых отчислений, что является несомненным преимуществом с точки зрения перевозчика, как хозяйствующего агента. Помимо минимизации налоговых отчислений, использование условий юридической смены территориальной принадлежности транспортного средства позволяет также снижать затраты на рабочую силу, т.к. экономические отношения между работниками транспортных компаний и владельцами в СУФ не транспарентны для регламентации. Транспортный комплекс указанных стран не получает достаточного развития в силу того, что сокращение фискальной нагрузки на перевозчиков до минимального уровня не создает возможности для инвестирования полученных средств в объекты инфраструктуры, в НИОКР, в смежные сферы (транспортное машиностроение) в СУФ и т.д. Очевидно, что существование СУФ обусловлено мировым движением капитала и необходимостью перераспределения прибавочной стоимости. По итогам проведенного сравнительного анализа, можно сделать следующий вывод: установление оптимального уровня налоговой нагрузки со стороны государства будет способствовать повышению конкурентоспособности транспортного комплекса данного региона.

Помимо вышеназванного, государство выполняет также важную роль в установлении таможенных барьеров. Данные барьеры являются препятствием для транзитного транспортного потока, что, соответственно, негативно сказывается на развитии национального транспортного комплекса. Очевидно, что таможенные пошлины для транзитного товаропотока должны быть минимальными с тем, чтобы стимулировать транзит через территорию. При этом политика применения данной меры нуждается в разработке четкого понятийного аппарата и объектов применения с целью избежать возникновения «серых» схем по уплате таможенных пошлин для товаров, ввозимых непосредственно в страну.

Деятельность перевозчиков на современном этапе функционирования транспортного рынка сопряжена с высокой степенью конкурентной борьбы. Фактически, именно фактор конкуренции дает стимул к развитию транспортного комплекса через перманентное стремление к повышению конкурентоспособности перевозчиков. Подводя итоги рассмотрению данного вопроса, следует отметить, что конкурентоспособность перевозчиков не ограничивается лишь только микроуровнем. Необходим взвешенный комплексный подход симбиоза частноделовых интересов и мер государственного регулирования.

Необходимо обеспечить защиту транспортных предприятий от недобросовестных конкурентов. Многолетний мировой опыт показывает, что взаимоотношения транспортных предприятий, конкурирующих между собой, не могут быть урегулированы ни на основе их обоюдных соглашений, ни путем судебных разбирательств, хотя и то, и другое имеют место в практике транспортного рынка. Нормальная работа транспортных предприятий в условиях конкуренции требует разработки «правил игры» (какие виды деятельности допустимы для различных предприятий, какие тарифы можно применять, как должны строиться отношения с клиентурой и т.д.) и наличия органа, который следил бы за соблюдением этих правил. Очевидно, что подобные функции должно взять на себя государство.

Таким образом, государственное регулирование транспортной деятельности является, независимо от особенностей действующей экономической системы, объективной необходимостью.

Надо также иметь в виду, что в нынешних условиях, когда транспортный и товарный рынки России еще далеко не сбалансированы, различные виды транспортной деятельности неравновыгодны и под угрозой срыва может оказаться обслуживание отдельных групп потребителей транспортных услуг, система государственного регулирования транспортного рынка должна включать достаточно жесткие административные рычаги.

Основной целью любых мер по регулированию транспортной деятельности должно быть в конечном счете обеспечение достаточного по объему и удовлетворительного по качеству транспортного обслуживания всех групп промышленных потребителей транспортных услуг и населения.

Поэтому любые действия регулирующих органов и местных органов власти, направленные на ограничение деятельности транспортных предприятий или предписывающие им что-либо, должны быть направлены на улучшение обслуживания потребителей.

КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТЬ И УСТОЙЧИВОСТЬ

БОЛГАРСКОЙ ПРОМЬІШЛЕННОСТИ
Нейкова Р.Н., доктор экономики, проф.

Высшее училище страхования и финансов (г. София, Болгария)
Конкурентоспособность – это инструментариум для проникновения высококонкурентных изделий на рынок, который функционирует на двух уровнях – национальном и на уровне предприятия. Основной показатель, который характуризует конкурентоспособность – это производительность труда в промышленности и связанные с ней показатели. Реализация производства болгарской промышленности на национальном и европейском рынках связана с отчетом сильных и слабых позиций промышленных предприятий и определением тенденций их развития.

Конкурентоспособность лежит в основе устойчивого развития национальных экономик и их предприятий, а конкуренция является неотъемлемой частью рыночной экономики и следует ее рассматривать в связи с рынком, как целостную систему. Механизм цен в рыночных условиях может функционировать эффективно только в случае, когда множество самостоятельных и независимых хозяйственных субъектов конкурируют между собой и стремятся занять лучшую позицию на рынке и привлечь больше клиентов, предлагая более качественные и более дешевые товары и услуги. Согласно Портеру, конкурентоспособность данного сектора промышленности вытекает из сочетания предпочтительных в стране управленческих практик и моделей организации с источниками конкурентных преимуществ в данном секторе. Наличие сильных конкурентов в нем является мощным стимулом создания конкурентных преимуществ. Соперники взаимно принуждаются уменьшать расходы, повышать качество и обслуживание и вводить новые продукты и процессы.

С экономической точки зрения, конкуренция по своей сущности представляет своеобразное состязание между различными хозяйственными субъектами (физическими или юридическими лицами) для возможно самого эффективного использования ресурсов и самой успешной организации хозяйственной деятельности с целью реализовать более крупную прибыль. Это один из мощных двигателей хозяйственной деятельности в процессе производства, распределения, обмена и потребления товаров и услуг.

Конкуренция – это динамический процесс. Отдельные предприятия, работающие в условиях конкуренции, вскрывают новые идеи и разрабатывают новые предложения на продукты и услуги на рынке. Активные предприниматели имеют шанс утвердиться над конкурентами посредством внедрения новых разработок и реализовать прибыль, как новаторы. Вместе с этим они берут на себя риск, что новые разработки могут быть и не приняты со стороны рынка, что бы им принесло и потери. Успешные инновационные разработки заставляют остальных конкурентов воспринимать их преимущества и их осваивать, если не хотят отставать или выйти из соревнования. Следовательно, конкуренция – это мощный стимул усовершенствования технологии и техники производства, для превращения инновационной деятельности предприятия в „принудительный закон”, соблюдение которого обязательно.

Повышение конкурентоспособности связано с познанием ее характеристик, с одной стороны, и сильных и слабых позиций производства в отдельных секторах промышленности, с другой стороны. Конкурентоспособность, как экономическая категория, реально проявляется на уровне предприятия, потому что там создается, посредством производительности труда, реальная прибавочная стоимость. Она определяется и как обобщающий показатель на следующих уровнях организации и управления – соответственно промышленных предприятий и на национальном уровне. Проведенный анализ дает возможность дефинировать и обобщать факторы, которые влияют на нее. Их можно структурировать в трех основных группах:

Первая группа включает макроэкономические условия, которые охватывают фискальные, торговые и другие стратегии, которые представляют необходимое, но недостаточное условие роста.

Вторая группа объединяет микроэкономические условия, которые относятся к таким элементам, как налоговое законодательство, инфраструктура, коммунальные услуги, регулирование, государственная администрация и множество других факторов, зависящих как от частного, так и от государственного сектора и которые затрагивают способность фирм конкуривовать между собой.

Третья группа относится к качеству бизнесстратегии, которая определяет отношение менеджеров прогнозировать развитие потребностей рынка и возможности их удовлетворения.

Комплексное влияние указанных трех групп факторов формирует целостное воздействие на производительность, которая лежит в основе конкурентоспособности и является основным индикатором устойчивости промышленнсти.

Конкурентоспособность и устойчивость – это ведущие показатели жизненности экономики страны и ее возможности преодолеть барьеры конкуренции, особенно после принятия нашей страны в ЕС, когда протекционистические режимы отпали, и на национальный рынок вошли беспрепятственно многие иностранные производители.

На сегодняшнем этапе своего развития, однако, болгарская промышленность, в т.ч. перерабатывающая, находится очень далеко от большей части европейских показателей и стандартов конкурентоспособности. Поэтому с основанием определяют, что глубокий и продолжительный кризис в болгарской промышленности, при всей сложности породивших его внутренних и внешних факторов, в конечном счете это кризис конкурентоспособности фирм и их продуктов. Эта констатация ставит вопрос о принятии соответствующих мер и действий относительно анализа и оценки конкурентоспособности, о возможности

ее повышения, как и об организации и механизмах, которые могли бы быть использованы для этого процесса. Для этой цели было целесообразно исследовать наступившие изменения в экономике и промышленности в последние 10 лет. Результаты анализа дают основание оформить две основные группы изменений, которые характеризуют ее состояние.

Первая группа относится к структурным изменениям в промышленности и ее подсекторах и организационных связях и зависимостях, которые наступили после ее преобразования и создания рыночных принципов. Состояние промышленности зависит от внутреннего (в некоторых случаях и от внешнего) рынка, который определяет рост приходов от продажи промышленных предприятий и соответственно возможности возвращаемости вложенных инвестиций. Изменения в собственности промышленных предприятий привели к изменениям в соотношениях объема продукции отдельных подотраслей. Иностранные инвестиции и их приоритетная направленность к определенным подсекторам и промышленным предприятиям тоже привели к изменениям в структуре промышленности. Около 20% прямых иностранных инвестиций, которые были ориентированы к перерабатывающей промышленности, в последние два года перенаправлены к сферам с большей доходностью, как напр. услуги, строительство, недвижимость и др. После 2009 года, однако, наблюдается застой и постепенное изъятие этих инвестиций, так как вся экономика попала под удары экономического кризиса.

Вторая группа относится к содержательным и функциональным изменениям в промышленности и ее подсекторам после 2001 года, когда наступило оживление и улучшение бизнессреды, как и изменения после 2005 года, когда начался спад в деятельности множества промышленных предприятий, как и всей экономики. Во всех подсекторах наблюдается уменьшение числа занятости, что является неблагоприятным фактором национального хозяйства.

При усиливающихся глобальных процессах и серьезном уменьшении иностранных компаний на национальных рынках, все более убедительно утверждается потребность в согласовании и взаимодействии между предприятиями одного и того же подсектора, различных подсекторов и даже различных секторов экономики по поводу только определенной деятельности с целью увеличения ихнего потенциала и ихней конкурентоспособности.

В проведенном исследовании сделаны следующие выводы, что для нарастания конкурентоспособности на национальном уровне, стратегию следует концентрировать в следующих четырех направлениях:

- привлечение инвестиций в инфраструктуру и энергетическую эффективность;

- поощрение предпринимательства, инноваций и высокотехнологического экспорта;

- осуществление долгосрочной национальной политики для развития человеческого капитала;

- уменьшение проблем, связанных с чрезмерным администрированием, бюрократией и коррупцией.


1. Илиев, Йосиф. Индустриална политика на конкурентоспособност и растеж. Годишник на УНСС, УИ „Стопанство” , С., 2004, с. 99

2. Нейкова, Румяна. Развитие на преработващата промишленост и повишаване на нейната конкурентоспособност в условията на глобализация, Изд. ЕКС-ПРЕС, Габрово, 2009



3. Mugan, T Competing Effectively in Proceedings of the 22nd Small Business and Entrepreneurship Develppment. Guilford, April, 2003

ЭКОЛОГО-ЭКОНОМИЧЕСКОЕ СОСТОЯНИЕ ТЕРРИТОРИИ

ЩУЧИНСКО-БОРОВСКОЙ КУРОРТНОЙ ЗОНЫ
Нургалиева А.Ш., доц.

Академия «Кокше» (г. Көкшетау, Казахстан)
В целях развития туристской индустрии в Республике Казахстан, необходимо внести значительные изменения в действующую законодательную базу. Данные изменения позволят обеспечить стабильное увеличение притока туристов и инвестиций, а также будут способствовать повышению общей конкурентоспособности казахстанского туризма и решению экологических проблем.В частности, для обеспечения ожидаемого результата развития Щучинско-Боровской курортной зоны5(ЩБКЗ), которая расположена в Северном Казахстане,предлагаются следующие правовые меры и механизмы в каждой области законодательства, связанные и наибольшим образом согласуемые с общим долгосрочным устойчивым развитием туристской индустрии.

В области особо охраняемых природных территорий.

  1. Планирование туристского развития ООПТ на стадии утверждения генерального плана развития инфраструктуры ООПТ (далее – генплан инфраструктуры) может обеспечиваться посредством следующих мер: включение в генплан инфраструктуры обязательных экологических критериев, критериев туристской привлекательности, предъявляемых к приоритетным туристским проектам на участках для долгосрочного пользования на территории конкретной ООПТ (далее – приоритетные туристские проекты); огласование генплана инфраструктуры с центральным исполнительным органом по туризму, и одновременная разработка органом по туризму отдельного генерального плана развития туризма на территории конкретной ООПТ (далее – генплан по туризму); обеспечение взаимного соответствия генплана инфраструктуры и генплана по туризму, обеспечение экологической экспертизы планов;определение границ земельных участков подлежащих туристско-рекреационному развитию в соответствии с генпланом инфрастурктуры.

  2. Освоение определенных земельных участков (проведение строительных работ) для реализации приоритетных туристских проектов, предполагает: разрешение осуществления рубки леса основного и промежуточного пользования на конкретных территориях, определенных в генплане инфраструктуры, согласованном с генпланом по туризму.

В области землепользования. Выделение земельных участков инвесторам для строительства гостиниц и другой туристской инфраструктуры в ООПТ, в землях водного, государственного лесного фондов и в землях общего пользования для максимального использования земельного потенциала инвесторами, гарантирования государством безопасности вложений и обеспечения доступа инвестора к финансовым ресурсам для соответствующих инвестиций, может обеспечиваться следующими альтернативными механизмами: создание правовых инструментов приобретения в частную собственность земельных участков ООПТ, государственного лесного и водного фондов инвесторами в целях развития туристских проектов без процедуры перевода земель в категорию земель запаса с сохранением статуса особого пользования;создание возможности для приобретения в частную собственность земельных участков расположенных как в ООПТ, так и в других туристских районах в пределах специально определенных территорий, обладающих, в целях развития туристских проектов, особым правовым статусом, обеспечивающим отдельные льготы для инвесторов, реализующих туристские проекты. Создание специально определенных зон с особым правовым режимом, применяемым для реализации туристских проектов в ООПТ, землях лесного фонда и других территориях, может обеспечиваться следующими мерами:определение понятия СТЗ в качестве вида специальных экономических зон с особым регулированием или самостоятельной концепции; определения особого режима СТЗ включающего в себя налоговые льготы для участников СТЗ при реализации туристских проектов, льготы для участников СТЗ при получении разрешения на привлечение иностранной рабочей силы, выделение земельных участков для строительства туристской инфраструктуры и т.д.;упрощение и ускорение прохождения разрешительных процедур и получения соответствующих разрешений государственных органов при освоении земельных участков, строении и др.;обеспечение механизма эффективного управления СТЗ и обслуживания инвесторов по принципу «одного окна».

В области восстановления лесных площадей. Усиление мер по восстановлению, устойчивому использованию и управлению территориями ООПТ, лесного фонда может обеспечиваться следующими мерами: определение ряда обязательных требований восстановления лесных площадей и растительности для землепользователей ООПТ, лесного фонда с обозначением уполномоченных органов и порядка осуществления ими контроля; определение пропорциональности размера земельных участков и воздействия на них пользователями размеру восстанавливаемых территорий, в том числе осуществление насаждения лесной площади, и других восстановительных мер.

ОЦІНКА СТАНУ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ПІДПРИЄМСТВА: НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД
Овчаренко М.І., аспірант

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Зростаюча важливість проблеми вимірювання та оцінки культури організації виникає з необхідності проводити зміни, підтримуючи стабільність організації в мінливого зовнішнього середовища. Корпоративна культура об’єднує в собі складний, внутрішньо пов’язаний, вичерпний і разом з тим не зовсім певний набір факторів, і може бути визначена як сукупність способів і результатів діяльності членів організації. В даний час методи дослідження такого складного явища як культура організації умовно об’єднують у три групи:

1) холістичні – дослідник глибоко занурюється в культуру організації та діє як сопричасний спостерігач;

2) метафоричні – дослідник використовує зразки мови документів, звітності, що існують розповідей і бесід, прагнучи виявити відбитки культури;

3) кількісні – дослідник оцінює безліч точок зору, кожній з яких повинні бути приділена увага при оцінці атрибутів культури організації [1].

На наш погляд найбільш прийнятні методики оцінки стану корпоративної культури мають базуватися на емпіричних доказах, які отримані в результаті комбінації як кількісного, так і холістичного методів, що дозволить максимально повно оцінити корпоративну культуру.

Поєднання кількісних (на основі даних бухгалтерської та фінансової звітності підприємства)та якісних (при проведенні анкетування) параметрів оцінки стану корпоративної культури з метою визначення інтегрального показника дозволяє найбільш повно та об’єктивно оцінити реальну картину стану корпоративної культури на підприємстві.

Робота з оцінювання якості корпоративної культури складається з:

1) структуризація об’єкта-феномена якості КК, виокремлення складових його властивостей;

2) визначення моделей, зокрема таких, які пов’язують комплексні показники із показниками окремих властивостей;

3) визначення вагомості цих властивостей;

4) оцінка кожної властивості;

5) розрахунок узагальненого показника якості корпоративної культури.

Відповідальним вихідним етапом є структуризація об’єкта дослідження, тобто розчленовування його на елементи і встановлення зв’язків між ними. Таким чином, можна говорити про побудову ієрархії, тобто певного типу системи, заснованої наприпущенні,що її елементиможутьгрупуватисявнезв’язанімножини, де елементикожноїгрупи перебуваютьпідвпливомелементівдеякоїцілкомпевної групи і,всвоючергу, впливають наелементиіншої групи.

Залежність елементів для оцінки корпоративної культури можна представити наступним чином: Витрати на професійне навчання, нематеріальні активи, формування ділової репутації, забезпечення умов праці, стимулювання до праці, морально-психологічний клімат, задоволення соціально-побутових потреб, задоволення культурних потреб згруповані в одну множину, або рівень, так як в даній моделі вони мають властивості найбільш фундаментальних факторів оцінки стану корпоративної культури на підприємстві. Дані фактори характеризують стан розвитку корпоративної культури з точки зору інтелектуальної, соціальної та духовної складової корпоративної культури, що в свою чергу, впливають на неї в цілому. Тобто, корпоративна культура являє собою складну та багатоаспектну систему, яка включає в себе інтелектуальну, духовну та соціальну складову.

При визначенні інтегрального показника оцінки корпоративної культури підприємства необхідно враховувати те, що одиничні показники, які належать до системи рейтингової оцінки, за своєю важливістю нерівнозначні. що визначає необхідність введення спеціальних коефіцієнтів значущості (вагових коефіцієнтів) у формулу для розрахунку інтегрального показника.

З урахуванням цієї вимоги формула для розрахунку інтегрального показника оцінки корпоративної культури підприємства, набуває наступного вигляду суми добутків вагового коефіцієнта і-го критерію на критерій оцінки ефективності. Аналогічно розраховуються проміжні значення окремих груп.

У залежності від величини отриманих показників підприємства пропонується відносити до одного із класів.

Високий (А) – підприємства з абсолютно високим рівнем сформованої корпоративної культури, що підтверджується високим рейтингом як у цілому, так і за окремими групами показників.

Середній (В) –підприємства з середніми підсумковими результатами, що відображають ступінь сформованості корпоративної культури, які мають незначні відхилення за окремими показниками деяких підсистем.

Достатній (С) –підприємства з рівнем корпоративної культури нижче середнього, але мають потенційні можливості до нормалізації ситуації.

Низький (D) – підприємства з низьким рівнем корпоративної культури (не ефективно здійснюють управління щодо забезпечення формування і підтримки сформованого стану корпоративної культури).

Застосування запропонованого методу оцінки корпоративної культури дозволяє: визначити рівень корпоративної культури організації, поліпшити інформаційно-аналітичне забезпечення процесів управління; знизити ступінь невизначеності та ризику при здійсненні процесів її формування і, таким чином, підвищити обґрунтованість та якість прийнятих управлінських рішень.




  1. Слабко Я.Я. Соціальне дослідження рівня організаційної культури промислових підприємств Придніпровського регіону // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. – 2010. – № 44. – С. 256-262.

ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК ЯК НЕОБХІДНА УМОВА РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Олефіренко О.М., к.е.н., доц., Шевлюга О.Г. аспірант

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Сучасні темпи розвитку промислових підприємств потребують оновлення їх матеріально-технічної бази та впровадження нових прогресивних технологічних процесів. Постійний техніко-технологічний розвиток підприємства забезпечує його високі конкурентні переваги на ринку та дозволяє ефективно здійснювати виробничу діяльність. Ступінь зносу основних фондів більшості промислових підприємств є досить великим, а коефіцієнт оновлення залишається низьким. Інноваційна та інвестиційна активність підприємств також не на достатньому рівні. Тому вітчизняним підприємствам необхідно ставати на шлях техніко-технологічного розвитку.

Техніко-технологічний розвиток спрямований, з одного боку, на підтримку в належному стані та розвиток техніко-технологічної бази промислового підприємства (модернізація, технічне переозброєння, реконструкція, розширення, нове будівництво), а з іншого – на стабільне використання нових прогресивних технологій (технологічних інновацій).

Проаналізувавши різні підходи до визначення понять, пов’язаних з техніко-технологічним розвитком або потенціалом, можна надати наступне визначення техніко-технологічного розвитку – це безперервний процес з техніко-технологічного удосконалення, пошуку нових технологічних рішень, розроблення і впровадження технологічних інновацій при максимально ефективному використанні потенціалу підприємства для досягнення високих конкурентних переваг на ринку.

До пріоритетних напрямів техніко-технологічного розвитку промислових підприємств можна віднести: повну або часткову заміну фізично та морально застарілого обладнання новим більш прогресивним та продуктивним; використання гнучких автоматизованих ліній у виробництві; впровадження принципово нових або вдосконалених технологічних процесів на підприємстві; використання ресурсо- та енергоощадних технологій; модернізацію обладнання; механізацію праці; проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

Для успішного техніко-технологічного розвитку керівництву підприємства необхідно здійснювати наступні заходи:


  • звільнення підприємства від зайвого обладнання, машин та інших основних засобів або здати його в оренду;

  • своєчасне та якісне проведення планово-запобіжних і капітальних ремонтів;

  • своєчасне оновлення, особливо активної частини, основних засобів з метою недопущення надмірного морального і фізичного зносу;

  • впровадження нової техніки і прогресивної технології – маловідходної, безвідходної, енерго- та паливозберігаючої;

  • вдосконалення організації виробництва і праці з метою скорочення втрат робочого часу і простою в роботі машин і обладнання;

  • покращання якості підготовки сировини і матеріалів до процесу виробництва;

  • підвищення рівня підготовки сировини і матеріалів до процесу виробництва;

  • підвищення рівня концентрації, спеціалізації і комбінування виробництва;

  • підвищення рівня кваліфікації обслуговуючого персоналу;

  • придбання високоякісних основних засобів.

Необхідність техніко-технологічного розвитку обумовлена низкою причин, які його стримують. До них належать: недосконалість державної підтримки інноваційної діяльності, технічна та технологічна відсталість, недосконалість механізмів трансферу технологій, неефективна амортизаційна політика, нестабільність податкової системи, недостатній рівень інвестування, недостатньо кваліфіковані кадри, низька інноваційна активність, недосконала правова база, недосконалість механізмів лізингу.

Подолання перелічених причин позитивно вплине на діяльність підприємств і на конкурентоспроможність економіки країни в цілому, оскільки розвиток підприємств України не відповідає вимогам розвинених країн на сучасному рівні. Тому для виходу економіки країни з кризового стану техніко-технологічний розвиток необхідно проводити комплексно для всіх підприємств, щоб покращити їхні позиції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Досягнення високої ефективності промислового виробництва можливе тільки на основі систематичного технічного прогресу, який сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, підвищенню рентабельності виробництва. Науково-технічний прогрес, його темпи і соціально-економічні результати визначають потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва. Чим ефективніше та цілеспрямованіше використовуються новітні досягнення науки та техніки, які є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим успішніше вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

Техніко-технологічний розвиток промислових підприємств в сучасних умовах господарювання має важливе значення: дає можливість постійно оновлювати продукцію, підвищувати її якість, тим самим підвищуючи конкурентоспроможність підприємства і йогопродукціїна ринку. Таким чином, ефективний техніко-технологічний розвиток сприяє розвитку підприємства, галузі і країни в цілому. Він дозволить підвищити ефективність господарської діяльності і надасть певні умови для покращання якості життя людей у країні.



THEORETICAL APPROACHES FOR PROCESS OF

INTERNATIONAL DIFFUSION OF INNOVATIONS
Omelyanenko V.A., PhD student

Sumy State University (Sumy, Ukraine)
In the process of innovation theory the concept of innovation diffusion is one of priority areas. Diffusion of innovation theory seeks to explain: how, why and at what rate new ideas and technology spread through different cultures. Diffusion can be defined as a process which has different intensity by which innovation spreads in a social system in time and space.

This theory was popularized by American sociologist E. Rogers in 1962. Rogers defines diffusion as the process by which an innovation (new ideas, processes or products) within the time passed through certain channels among members of social systems.

The process of diffusion of innovations studied using Mapping – the process of mapping the centers of the birth process, vector distribution and isochrones – lines connecting points at which innovation is penetrated at some moment.

Recent studies of diffusion of innovations made in the following two areas:

1) study of the mechanism of diffusion as systemic patterns of innovation: examines the internal laws and factors of diffusion of innovation (rate, scale, major effects and results from innovation, etc..);

2) study the spatial innovation diffusion: study factorial aspect of the diffusion process in different environment).

In the study of innovation diffusion speed is important diffusion of innovation, which depends on the susceptibility of the environment for innovation. There are barriers to diffusion (ethno-cultural, political boundaries) that do not allow innovation. The rate of diffusion depends not only on distance, but on the translational capacity of individual elements on which it is carried out, as well as the intensity and effectiveness of contacts.

Analysis of space-time process of global diffusion of innovation factors is the most important task today. The diffusion of modern, efficient technology has far-reaching consequences for the geography of economic activity, inequality and environmental quality.

While a country makes a decision or a direction of its policy on national technology development, it not only depends on its own situation, but may seek other countries’ advice or experience. Theories of interdependence support mutual interdependence between nations from close interactions, resulting in reciprocity and complicity in policies.

The analysis of foreign scientific literature the last twenty years shows that there are two main categories of channel diffusion of innovations: the transfer of innovation and innovation spillover. Transfer of innovations presented well formalized and codified into categories based intellectual property forms, the most common licensing (purchase and sale of licenses) and franchising. Spillover of innovation is spontaneous dissemination of scientific and technical or other useful knowledge. Innovation transfer is different from the spillover primarily focused in the process and the presence of clear institutional arrangements.

If the transfer of innovations usually is international (according to some estimates, about 90% of the licenses sold abroad so as not to create any competition at the domestic market), the spillover of innovation can take place both inside the country and can be cross-industry.

Effect on the rate of diffusion of innovations can be by stimulating or, on the contrary, the leveling of the factors relating to both the internal and external environment. Theory of innovation diffusion is closely related to the theory of regional life cycle, where the process of production of goods is seen as a process with several stages: the emergence of a new product, its production growth, saturation reduction. Thus, at the stage of the emergence of innovation the most favorable place to house them are large cities, as in this case requires a large personal contacts.

Global firms look for attractive locations and partners that have complementary knowledge to offer:

- Attractiveness of an economy as a location for FDI is important – implying that sound macroeconomic and structural policies matter.

- Being at the high end of the innovation chain requires strong capabilities: high-performing universities and public research institutions, a well developed research infrastructure and excellent human resources.

- The quality of the system also depends on how well knowledge flows within the system and between system, e.g. industry-science linkages, clusters, openness to FDI, trade and highly skilled workers from abroad.

Some developing countries may benefit from the internationalization of R&D, but experiences differ:

- China attracted R&D FDI based on a large domestic market and strong human resources; Chile has not received significant R&D FDI;

- spill-overs from foreign R&D on domestic innovation are often limited.

- advanced economies are often more able to “embed” R&D FDI within their national innovation system (Switzerland versus China and Hungary).

- cooperation in innovation networks may offer greater opportunities.

- for most developing countries, other channels of knowledge diffusion will be more important for innovation, e.g.: international trade, FDI in production, licensing, international mobility of highly skilled.


1. Perkins, Richard and Neumayer, Eric (2005) The international diffusion of new technologies: a multitechnology analysis of latecomer advantage and global economic integration. Annals of the Association of American Geographers, 95 (4). pp. 789-808.

2. Philip L. Swan, The International Diffusion of an Innovation, The Journal of Industrial Economics, Vol. 22, No. 1 (Sep., 1973), pp. 61-69

3. Staniland, M., What is political economy? A study of social theory and under-development, New Haven, CT: Yale University, 1985.

4. The Development of Global Innovation Networks and the Diffusion of Knowledge, OECD –World Bank Forum, Paris, 18-19 November 2008



АУДИТ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Омельяненко Ю.О., студентка, Шевченко Т.І., к.е.н.

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Основними напрямками сучасної соціально-екологічної політики є екологізація суспільного виробництва та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності населення та природних екосистем. Здійснення екологізації виробництва, раціонального використання та збереження природніх ресурсів потребує формування екологічно орієнтованого господарського механізму природокористування та економіки в цілому.

На сьогодні соціально-екологічні проблеми економічного розвитку України належать до числа найбільш гострих. Згідно з оцінками закордонних спеціалістів, втрати від неефективного природокористування складають 15-20 % національного доходу і є найбільшими в світі. На думку Є.В. Мішеніна [1], для зменшення цих втрат необхідно підвищити еколого-економічний рівень виробництва. Автором зазначено, що регулювання екологізації природокористування відноситься до основних функцій управління поряд з плануванням, організацією, стимулюванням і контролем.

Важливу роль у підвищенні еколого-економічного рівня виробництва відіграє аудит систем екологічного менеджменту (СЕМ), а також сертифікація СЕМ.

Багато зарубіжних підприємств провели екологічні "перевірки" або "аудити", щоб оцінити екологічну складову своєї діяльності. Однак самі по собі такі аудити не можуть бути достатніми для підвищення еколого-економічного рівня виробництва. Для забезпечення ефективності зусиль вони повинні здійснюватися в межах структурованої системи менеджменту довкілля і бути інтегрованими в загальну діяльність з управлінням [2].

На сьогодні діяльність в області екологічного менеджменту знайшла широке практичне розповсюдження у всіх розвинутих країнах, а також у деяких країнах, які розвиваються. Так, наприклад, в Норвегії 350 підприємств сертифіковано на відповідність стандартам ISO 14000, в Бельгії – 303, в Угорщині – 637, Великобританії – 2917, Франції – 2344.

Для України це питання є надзвичайно актуальним. Практичні роботи із сертифікації систем екологічного менеджменту розпочалися в кінці 90-х рр. ХХ ст. [3]. Вітчизняні підприємства, виходячи на світовий ринок, не можуть конкурувати з закордонними підприємствами, які мають відповідні сертифікати. Тому запровадження системи еко-аудиту та збільшення темпів сертифікації приведе до підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробника та зменшенню негативного впливу на навколишнє природне середовище.

В Україні на рівні підприємств ще не створені всі необхідні умови для сертифікації систем екологічного менеджменту. Впровадження і розвиток аудиту СЕМ потребує нормативно-правового забезпечення на достатньому рівні, інституційна інфраструктура підтримки аудиту СЕМ, що забезпечує підготовку фахівців в області еко-менеджменту і аудиту, їх атестацію, а також сертифікацію і реєстрацію підприємств, що впровадили аудит СЕМ, – практично відсутня. Разом з тим, керівники підприємств в повній мірі не усвідомлюють ту користь, яку може дати аудит СЕМ для підприємств.

Для розвитку екологічного аудиту в Україні, на нашу думку, необхідно зробити наступні кроки:



  • розвинути нормативно-правову базу щодо впровадження екологічного аудиту на підприємствах;

  • адаптувати принципи організації екологічного аудиту, що застосовуються закордоном, для вітчизняних підприємств;

  • популяризувати ISO 14000 через публікацію текстів стандартів;

  • впровадити національну систему екологічної сертифікації і маркування продукції [4];

  • забезпечити підтримку з боку державних органів і надати відповідні пільги підприємствам, на яких проводиться екологічний аудит і які виконують надані еко-аудиторами рекомендації;

  • підготувати спеціалістів для проведення екологічного аудиту на підприємствах.

Враховуючи значний рівень деградації довкілля, викликаного в першу чергу промисловим виробництвом, еко-аудит стає тим рушієм, що допоможе гармонізувати зв'язок промисловість-довкілля і спрямовуватиме Україну в русло сталого розвитку. Запровадження екологічного аудиту в країні забезпечить мінімізацію негативного впливу діяльності підприємств і продукції на навколишнє середовище.
1. Мишенин Е.В. Экономический механизм экологизации производства / Е.В. Мишенин, Б.А. Семененко, Н.В. Мишенина – Сумы: ИПП "Мрія-1" ЛТД, 1996. – 140 с.

2. Державний стандарт України системи управління навколишнім середовищем. – К.: Держстандарт України, 1998. – 228 с.

3. Кравець П. Інструменти сталого управління / П.Кравець – Деревообробник. – 2001. – № 20. – с. 2-3.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка