Зміст аблова О. К., Коценко К. Ф., Лукаш І. М



Сторінка12/25
Дата конвертації11.05.2018
Розмір4.78 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   25

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
Кубатко В.В., аспірант, Яковенко М.Ю., студентка

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
ХХІ століття можна назвати століттям прояву якості у всіх сферах діяльності. Це пов'язано з тим, що зараз виживання будь-якої фірми, її стійке положення на ринку визначається рівнем конкурентоспроможності. У свою чергу, конкурентоспроможність нерозривно пов'язана з дією багатьох факторів, серед яких можна виділити два основних – рівень цін та якість продукції. Причому другий фактор поступово виходить на перше місце.

Управління якістю є одним з найважливіших засобів досягнення та підтримки конкурентоспроможності будь-якого підприємства, тому проблема забезпечення та підвищення рівня якості є особливо актуальною.

Питання управління якістю продукції досліджували в своїх наукових працях такі зарубіжні та вітчизняні вчені як Е.Демінг, К.Ісіакава, Ф.Кросбі, Г.Тагучі, Є.Агєєв, Д.Лойко, О.Вотченікова, О.Удовіченко, І.Сімонова, Р. Буряк, Т. Блащук та ін.

Система управління якістю є сукупністю процедур, процесів і ресурсів, необхідних для управління якістю в організації. Вона – важлива складова менеджменту організації і формує у керівництва організації та споживача впевненість у тому, що вироблена продукція чи послуга відповідатиме встановленим вимогам до її якості. Існує низка негативних тенденцій та проблем, які стають на заваді впровадження систем управління якістю, а саме: низька обізнаність спеціалістів вітчизняних підприємств щодо необхідності та можливостей функціонування сучасних систем управління; недостатній рівень фінансування науково-методичних розробок у сфері систем управління; низька ефективність координації робіт із забезпечення реалізації державної політики у сфері управління якістю, як складової загальнодержавного підходу до підвищення конкурентоспроможності, якості та безпечності товарів та послуг вітчизняних підприємств. Досягти ефективності функціонування систем управління якістю в організації можливо за умов, якщо в організації будуть вироблені чіткі цілі та політика якості, буде визначена відповідальність керівництва та створена мотивація персоналу до поліпшення результатів діяльності.

Для випуску якісної, конкурентоспроможної продукції необхідно дотримуватись таких вимог:


  • забезпечення якості слід розглядати як систематичний процес, а не як технічну функцію, котра контролюється відділом технічного контролю або будь-якими іншими структурними підрозділами; це безперервний процес, який стосується всіх функцій апарату управління;

  • необхідно забезпечувати якість не лише у виробничому циклі, але й у процесі підготовки виробництва, маркетингу, сервісного обслуговування;

  • якість повинна орієнтуватися на задоволення потреб споживача;

  • підвищення рівня якості вимагає використання нових технологій виробництва;

  • працівники всіх підрозділів повинні бути зацікавлені в покращенні рівня якості продукції, важливим є процес постійного навчання персоналу й підвищення мотивації його праці;

  • якість не перешкоджає, а сприяє зниженню собівартості продукції.

Випуск високоякісної продукції дозволяє отримати більшу вигоду у вигляді більш низьких виробничих витрат, більш високих чистих доходів, більшої частки ринку.

У сучасних умовах постає необхідність удосконалення змісту управління якістю і вироблення більш ефективних інструментів реалізації політики якості в організації. В узагальненому вигляді нові вимоги до систем управління якістю реалізуються у розвитку таких концепцій:



  • концепція досконалості, яка може розглядатись як інструмент для самооцінки через визначення свого місця на шляху до досконалості, який допомагає зрозуміти недоліки і спонукати до рішень; досягнення збалансованих результатів діяльності; впровадження процесного підходу; досягнення успіху шляхом залучення персоналу; розвиток творчості та інновацій; побудова партнерських відносин; прийняття відповідальності за стабільне майбутнє;

  • концепція постійного вдосконалення та поліпшення діяльності, в основу якої покладено основоположний принцип орієнтації на потреби споживача і задоволення його вимог щодо якості;

  • концепція загального управління якістю (ТQМ), орієнтована на постійне поліпшення якості, мінімізацію виробничих витрат і постачання точно в термін. Основна філософія ТQМ базується на принципі «поліпшенню немає меж». Закладені в ТQМ концептуальні підходи до управління якістю є гнучкими, в них практично нема обов’язкових елементів або вимог, що й обумовлює свободу вибору організацією шляхів реалізації її політики якості.

Отже, управління якістю являє собою безперервний процес впливу на виробництво шляхом послідовної реалізації логічно взаємопов'язаних функцій з метою забезпечення якості. До складу цих функцій входять: взаємодія із зовнішнім середовищем, політика і планування якості, навчання та мотивація персоналу, організація роботи з якості, контроль якості, інформація про якість, розробка заходів, прийняття рішень і реалізація заходів.

МЕХАНІЗМИ УЗГОДЖЕННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ У ПРОЦЕСІ ПЛАНУВАННЯ СТАЛОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАНЯ
Кулешник Т.Я., здобувач

Національний лісотехнічний університет України (м. Львів, Україна)
Одне з завдань сталого землекористування – знайти просторовий баланс між економічними, соціальними та екологічними потребами. Використання земель тісно пов’язане з ринками, а ті мають потенціал, щоб підтримувати, або перешкоджати розвиткові кожної з цих трьох основ сталого землекористування.

Пріоритети споживачів як і виробників в умовах ринкової економіки переважно забезпечують економічне зростання за рахунок ресурсно-екологічного збіднення. Однак ринки формуються і обмежуються відповідною національною та міжнародною політикою і тому необхідно зосередити увагу на тому, як ринки можуть забезпечити підтримку сталого землекористування в контексті необхідності забезпечення балансу екологічних, економічних і соціальних потреб. У рамках соціально-економічного розвитку торгівля та ринок є основними двигунами економічного зростання, від домашніх господарств до національних економік. Розвиток сільськогосподарського сектору часто є ключовим фактором стратегії економічного розвитку.

Зв'язок між розвитком бізнесу, економічним зростанням і подоланням бідності не є лінійним. Проте, бідні верстви не можуть мати рівноцінної віддачі від ринкового зростання. У деяких випадках, в кінцевому підсумку їхня ситуація може навіть може погіршитися у зв'язку зі змінами в розподілі доходів і багатства, пов'язаного з зростаючим ринком або глобалізацією [1]. У контексті землекористування в умовах, коли влада все більше концентрується навколо скорочення числа підприємств роздрібної торгівлі, позиції дрібних фермерських господарств слабшають. Для вирішення цієї проблеми може знадобитися вжиття заходів для захисту слабких учасників ринку, тобто реальних землекористувачів, але з погано визначеними правами на землю, і тих, частка яких на ринку є малою.

У контексті екологічної сталості, нерозвинена інфраструктура і відсутність ринків може заблокувати життєдіяльність громади і призвести до нестійкого використання природних ресурсів та їх деградації. У цьому випадку збільшення доступу до ринку дозволить підвищити сталість землекористування.

У багатьох випадках економічні інтереси не враховують проблем довкілля. Наприклад, інтенсивне перетворення природних земель в землі сільськогосподарського призначення призводить до зростання викидів вуглецю і втрати біорізноманіття. Чому ж ринки не здатні забезпечити екологічної сталості ? Тому, що, як правило, цього не вимагає законодавство і за це не передбачено жодної компенсації чи вигоди. А суспільство не в змозі або не бажає визнавати і оплачувати реальні витрати на охорону довкілля.

Деякі обмеження щодо звичних методів землекористування застосовують стосовно конкретних ринків для окремих товарів. Одним із прикладів є Директива ЄС з відновлюваної енергетики [2]. Але такі заходи не мають широкого розповсюдження на товарних ринках, орієнтованих на землекористування. Навіть там, де стале господарювання приносить чисту економічну вигоду навіть без еко-надбавки до ціни, деяке державне втручання може знадобитись, щоби зменшити непередбачені ризики, стимулювати приплив кредитів і створити сприятливі законодавчі умови [3]. І цього державного втручання дуже часто не вистарчає. Така проблема може бути розв'язана шляхом поєднання директивного регулювання та різних ринкових інструментів, оскільки існують труднощі з використанням директив в контексті поліпшення екологічних результатів. Напр., нормативні заходи, такі як введення стандартів, вимагають санкції для виробників, які не дотримуються цих вимог, а це потребує адекватного моніторингу та інспектування невідповідностей, забезпечення дотримання санкцій і т.д.

Ринкові інструменти є більш заохочувальними у порівнянні з директивами. Вони стимулюють власне самостійне зацікавлення окремих осіб, громад, підприємств та урядів держав у забезпеченні покращення екологічних результатів. Ці інструменти мають такі ж можливості для забезпечення результату, як і директивне регулювання, проте з меншими затратами, дозволяючи різним учасникам коректувати свою діяльність відповідно до їх унікальних обставин і можливостей. Стимулювання розробки дешевших способів досягнення результатів може забезпечити скорочення майбутніх витрат на досягнення цілей. Характерною є тенденція до створення цінових стимулів за підтримку і збагачення екосистемних послуг з метою залучення інвестицій та платежів за стале управління земельними ресурсами. Формуються нові ринки в сфері біорізноманіття, збереження вод і обмеження вуглецевих викидів, що в свою чергу надає фінансові стимули для альтернативного, сталого використання лісів, водно-болотних і сільськогосподарських угідь.


  1. The Economics of Ecosystems and Biodiversity: TEEB for Business, Chapter 6: Business, Biodiversity and Sustainable Development, 2009.

  2. The Directive is available at http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2009:140:0016:0062:en:PDF

  3. REDD+ and Agriculture: Proposed Solutions from the Private Sector, The Prince’s Rainforests Project, 2010.



Економічні Проблеми РОЗВИТКу ГАЛУЗЕЙ МАШИНОБУДУВАННЯ В УКРАЇНІ1
Курило І.Г., студентка, Шкарупа О.В., к.е.н., доц.

Сумський державний університет (м. Суми, Україна)
Машинобудування – важлива галузь промисловості розвинутих країн світу. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного та соціального розвитку країни. Основними елементами розвитку сучасного машинобудування є вдосконалення засобів виробництва, методів організації виробництва, перехід до екологічної стандартизації, нових видів автоматизації й інформаційного забезпечення технологічних процесів.

У наш час машинобудування є основою сучасної економіки будь-якої країни і відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази національного господарства. У сучасних умовах йому належить виключно важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи засоби виробництва для різних галузей народного господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

На сьогоднішній день багатогалузевий машинобудівний комплекс –потужний сектор промисловості України, що об'єднує понад 11 тис. підприємств. Частка машинобудівної галузі української промисловості перевищує 15%, у ВВП становить близько 12%. В машинобудуванні зосереджено понад 15% вартості основних засобів, майже 6% оборотних активів вітчизняної промисловості і більше 22% загальної кількості найманих працівників.

Вітчизняна економіка сьогодні характеризується спадом виробництва та гострими диспропорціями розвитку. Складна ситуація в господарстві країни посилюється кризовим становищем однією з найважливіших його галузей -машинобудування. Від стану та функціонування машинобудівних підприємств безпосередньо залежить стан та якісний рівень виробничого апарату країни. Саме тому набуває актуальності необхідність постійного контролю за станом і розвитком машинобудування.

Криза, що розгорталася у світі протягом 2008-2009 років, особливо яскраво продемонструвала структурну відсталість української економіки, її неготовність до різких коливань попиту та загострення конкуренції на сировинних ринках. Найскладніших випробувань промисловий комплекс України зазнав у 2009 році, в наслідок чого глибина падіння обсягу промислового виробництва досягла 21,9% (рівень промислового виробництва повернувся на позначку 2003-2004 років). У цілому 2009 рік закінчився падінням ВВП на 15,1%. Вперше за останні 10 років в економіці збитки підприємств перевищили прибутки на 31,6 млрд гривень.

Відтак, щоб Україні в найближчому майбутньому не перетворитися з країни поки-що невикористаного потенціалу у країну назавжди втрачених можливостей необхідно уже сьогодні виробити і прискореними темпами реалізовувати прийнятні для її умов стратегічні засади розвитку, у тому числі щодо підвищення обсягу та ефективності експорту, насамперед, продукції машинобудування, оптимізації його товарної і географічної структури, інтенсифікації інноваційної та інвестиційної кампаній, удосконалення маркетингових та інших заходів, які забезпечуватимуть надійну конкурентоспроможність вітчизняних машинобудування, економіки та в цілому всієї держави Україна у світовому економічному просторі.

Щодо перспектив розвитку машинобудування, то використання ефективних механізмів господарювання (макроекономічних, в першу чергу, на рівні держави та внутрішньогосподарських – на рівні підприємства) дає підстави сподіватись на позитивні наслідки, хоча передбачаються і негативні тенденції. До позитивних відносять: покращення матеріально-технічного та інформаційного забезпечення, розвиток персоналу на основі мотивації, покращення умов праці та формування соціальної інфраструктури, покращення показників ефективності, формування ефективного механізму контролю, покращення внутрішньогосподарського виробничого процесу за рахунок підвищення інноваційної активності та інвестиційної привабливості. До негативних: прискорення морального старіння та матеріальної зношеності основних засобів, збільшення кількості збиткових підприємств, брак власних коштів для фінансування виробництва, відсутність інновацій та розвитку науково-технічного забезпечення, скорочення інвестицій у галузь машинобудування з боку вітчизняних та іноземних інвесторів. Підсумовуючи вище наведені факти та аналізуючи існуючі тенденції розвитку машинобудування, слід виділити наступні негативні чинники формування галузевої кон'юнктури: зниження інноваційної активності, незначні обсяги фінансування господарської діяльності, відсутність державної підтримки, повільний розвиток окремих видів машинобудування, тіньові механізми господарювання, погіршення показників ефективності функціонування та показників фінансового стану господарювання, погіршення матеріально-технічної бази господарської діяльності, скорочення кількості працівників, відсутність дієвої моральної та матеріальної мотивації, скорочення соціальної інфраструктури підприємств, критичне зростання зношеності основних засобів.
Вплив інструмнтів екологічного маркетингу на формування споживчих перваг
Кучмійов А.В.

Державний центр сертифікації Держтехногенбезпеки України

(м.Донецьк, Україна)
Відносини між суспільством та навколишнім природним середовищем в останні десятиліття все більше привертають уваги світової громадськості. Рівень використання ресурсів, їх подальшої утилізації змінили навколишнє середовище у масштабі, який призвів до значного занепокоєння з приводу розв’язання цих проблем. У зв'язку зі збільшенням чисельності населення, розвитком засобів комунікації, розширенням асортименту товарів і послуг, при поступовій демократизації й соціалізації суспільства, інтернаціоналізації й стандартизації умов життя і праці людей, виникли тенденції розширення можливостей і мінливості потреб споживачів.

Одним із шляхів розв’язання протиріч між економічним розвитком та необхідністю зменшення негативного впливу на довкілля, на нашу думку, є застосування інструментів екологічного маркетингу, дія яких спрямована на формування нового менталітет у взаємодії людини з природою, де повинна бути знайдена рівновага між прагненням суспільства задовольняти зростаючі потреби і необхідністю зберегти якість навколишнього середовища.

В руслі концепції соціально-етичного маркетингу, яка враховує стратегічні потреби суспільства взагалі, виникла концепція екологічного маркетингу, в появі та становленні якої споживач відіграв вирішальну роль, яка спрямована на подолання проблем, і полягає в орієнтації виробництва і збуту на задоволення екологічно орієнтованих потреб і запитів споживачів, створення й стимулювання попиту на екологічні товари – економічно ефективні та екологічно безпечні у виробництві, споживанні та утилізації [1].

Екологічний маркетинг покликаний виявити екологічний потенціал підприємства, визначити його довгострокові цілі та забезпечити їх реалізацію за допомогою застосування системи інструментів, яка з позиції виробника включає продукт, ціну, просування і розподіл; з позиції споживача − потреби, витрати, комунікацію і зручність і, на відміну від традиційної, системи інструментів маркетингу, тут враховуються екологічні аспекти. Організація може безпосередньо маніпулювати інструментами екологічного маркетингу задля найкращого задоволення потреби цільових ринків та збільшення вигоди споживачів. Відношення й реакція кінцевих споживачів на аспекти, пов'язані з екологічністю товарів, може згодом істотно вплинути на ступінь екологічної безпеки певної території, оскільки витрати на кінцеве споживання домогосподарств становлять 63,7% від ВВП [2].

Перетворення екологічних викликів у переваги для компаній та створення сприятливих умов для підвищення рівня екологічної безпеки можливо за умови використання інструментів екологічного маркетингу, що беруть до уваги екологічні аспекти на рівні продукту (потреби), ціни (витрат), просування (комунікації), розподілу (зручності), основною метою використання яких є задоволення потреб споживачів більш екологічними засобами, що сприятиме покращенню стану навколишнього середовища та екологічній безпеці за умови інтегрування екологічних пріоритетів у загальну стратегію розвитку компанії. Розгляд специфічних особливостей інструментарію екологічного маркетингу дозволив сформулювати ряд окремих інструментів у розрізі груп (табл. 1).

Таблиця 1

Інструменти екологічного маркетингу в розрізі груп


Група інструментів

Інструмент

Продукт

1. Мінімізація впливу товару, його упаковки на довкілля

2. Мінімізація впливу товару на здоров’я споживачів

3. Співробітництво з екологічно відповідальними компаніями постачальниками

Просування

4. Фірмовий стиль товару/компанії відображає її екологічні ініціативи

5. Правдивий акцент на екологічності товарів у рекламі

6. Мінімальний вплив рекламної кампанії на довкілля

7. Наявність екологічного маркування на товарі

Розподіл

8. Дистрибуція товарів більш екологічним транспортом

9. Мінімізація переміщення товарів при їх розподілі

10. Співробітництво з екологічно відповідальними оптово-роздрібними компаніями

Ціна

11. Ціна товару враховує витрати на розбудову екологічно орієнтованої стратегії

12. Ціна товару враховує витрати на підтримку сторонніх екологічних проектів

13. Ціна товару містить надбавку за поліпшені екологічні властивості, при цьому процес експлуатації цього товару дозволяє споживачу заощаджувати кошти

В якості визначення потенціалу пропонуємо використовувати індекс реакції споживачів (ІРС), який враховує середню важливість характеристики «екологічність товару» та оцінки важливості окремих тверджень, що співвідносяться з інструментами екологічного маркетингу, на інструменти екологічного маркетингу

Використання інструментів екологічного маркетингу відповідно зменшенню їх потенціалу для визначених сегментів споживачів, що максимально відповідатиме їх очікуванням, буде ними позитивно сприйнято та сприятиме покращенню стану екологічної безпеки країни.

З позиції оцінки одиничних тверджень, найбільший потенціал має використання інструментів, пов’язаних з питаннями зниження ризиків небезпеки товарів для здоров'я споживачів, можливості заощадити при використанні товарів з підвищеними екологічними характеристиками й питаннями наявності екологічного маркування товарів.

Враховуючи наявність тісного лінійного додатного взаємозв’язку між значенням ІРС на інструменти екологічного маркетингу та готовності споживачів рекомендувати й купувати товари з поліпшеними екологічними властивостями, підприємцям, організаціям та державним структурам рекомендовано максимально сприяти процесам посилення ролі екологічних чинників у споживчому виборі, що сприятиме підвищенню прибутковості діяльності компаній на основі побудови довгострокових лояльних відношень з клієнтами, підвищення рівня екологічної безпеки за рахунок виробництва і реалізації товарів з покращеними екологічними властивостями.

Використання ІРС дозволить більш обґрунтовано підійти до визначення доцільності вироблення та просування того чи іншого товару з покращеними екологічними властивостями в рамках одного підприємства.

Виявлення та дослідження сегментів кінцевих споживачів з урахуванням екологічного чинника представляє особливий інтерес для прибуткової та суспільно-відповідальної діяльності компаній. При цьому, розвиток екологічної свідомості споживачів сприятиме розгляду взаємодії з екологічно відповідальними компаніями та використанням їх продукції не тільки як безпосередньо вигідне їм, а й як суспільно вигідний процес.

Світовий досвід підтверджує збільшення долі придбаної продукції з покращеними екологічними властивостями без будь-якого адміністративного тиску. При цьому споживачі сплачують цінову премію за покращення екологічних властивостей, що безпосередньо може вплинути на дохідність та прибутковість підприємств. Дослідження потенціалу впливу маркетингових інструментів на споживчий вибір екологічних товарів та практичні рекомендації з їх використання можуть сприяти поліпшенню стану екологічної безпеки нашої країни і якості життя теперішнього та прийдешніх поколінь.




  1. Ильяшенко С.Н. Экологический маркетинг / С.Н. Ильяшенко, О.В. Прокопенко // Экономика Украины. – 2003. – №12.– С. 56–61.

  2. Валовой внутренний продукт по категориям конечного использования [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/vvp/vvp_ric/vvpzkkv_r.htm.

ИНФОРМАЦИОННОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ОЦЕНКИ И ПРОГНОЗИРОВАНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОГО ПОТЕНЦИАЛА ПРЕДПРИЯТИЯ
Лапин Е.В., д.е.н., доц.

НАК “Титан Украины”
В современных условиях одним из центральных ресурсов экономического потенциал предприятия является информация.

Все виды информации, необходимой для управления на предприятии, представляют собой информационную систему. Система управления и система информации на любом уровне управления образуют единство. Управление без информации невозможно.

На крупном предприятии объем информации, необходимой для принятия управленческих решений, весьма велик, и очень многие параметры при этом являются взаимозависимыми.

Наиболее распространенными информационными проблемами в процессе управления являются:

- невозможность расчета показателей, необходимых для управления объектом, из-за сложности вычислений или чрезмерного объема информации;

- большая трудоемкость обработки информации;

- низкая оперативность, снижающая качество управления объектом;

- невысокая достоверность результатов решения задачи из-за дублирования потоков информации и др.

Своевременность принятия и вероятность получения правильного решения, как правило, возрастают, если вся информация, необходимая для принятия решения, пропускается через корпоративную информационную систему, а не локализуется в бумажных архивах и персональных компьютерах отдельных служб и подразделений.

Эффективность экономической деятельности предприятия в результате комплексной автоматизации системы управления может проявляться различным образом. В качестве возможных факторов, определяющих совокупный эффект от автоматизации, рассматриваются, например, следующие:

- качественное улучшение процессов подготовки и принятия решений;

- уменьшение трудоемкости процессов обработки и использования данных;

- экономия условно-постоянных расходов за счет возможного сокращения административно-управленческого персонала и др.
1. Экономический потенциал административных и производственных систем: [монография / под общей ред. О.Ф. Балацкого]. – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2006. – С. 183–204.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   25


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка