Завершився вечірній концерт у філармонії – один із симфонічних концертів «Київ Музик Фесту 2012»



Скачати 39.35 Kb.
Дата конвертації10.01.2018
Розмір39.35 Kb.

Коли музи мовчать, говорять критики

Завершився черговий святковий концерт у філармонії – один із симфонічних вечорів «Київ Музик Фесту – 2012», який подарували слухачам «Київські солісти» під керуванням Володимира Сіренка. По-святковому втомлена і насичена симфонічними враженнями публіка прямувала до виходу парадними, встеленими ошатним килимом, сходами. Як завжди на осінніх концертах, біля гардеробу утворилася невелика черга. І от, стоячи у черзі, автор цих рядків на превеликий свій подив почув розмову двох критиків. Всім відомо, що музична критика у нас потихеньку зникає, а тут – на одному концерті аж два критики, які до того ж про щось жваво сперечалися. Не знаючи їхніх імен, про себе я назвав одного Оптимістом, іншого – Скептиком. Ось що мені вдалося почути.



Оптиміст. – Кращого концерту в День музики годі було чекати! Справжнє свято для меломанів.

Скептик. – Звісно. Мені особливо сподобалися ті уривки концерту, де оркестр мовчав.

О. – Чому? Здається, Ви несправедливі. От хоч би перший твір – «Концерт in D» І. Стравінського. Цей твір звучить у Києві не так часто. Крім того, виконання було просто чудове! Скільки лірики, скільки зітхань… Це звучало настільки романтично!

С.Додайте до цього, що Стравінський аж ніяк не романтик, – і Ви отримаєте повну картину. Звучало, наче П.І. Чайковський у виконанні оркестру київської Оперної студії. Можливо, Вам сподобались безкінечні «Ах!» В. Сіренка у кожній паузі, – починаючи від Стравінського і завершуючи Сильвестровим? Бо я не зміг оцінити художньої краси цього «Ах!». Та й сама поява в одному концерті творів таких різних за часом композиторів викликає подив. Яким чином до програми поряд з творами наших сучасників – Ю. Ланюка, В. Польової та В. Сильвестрова – потрапив твір І. Стравінського?

О.Не буду сперечатися, ці «Ах! … Ах!» виглядали досить дивно. Зате вони допомогли слухачам зберігати належний емоційний тонус навіть у паузах. Як на мене, прийом, хоч і оригінальний, але досить вдалий: дозволяє слухачам зрозуміти як слід сприймати виконання Стравінського «Київськими солістами».

С. - …сприймати як дуже невдале. Ви згадайте, протягом всього концерту струнні жодного разу не вступили разом після паузи. Може, Ви скажете, що у них було мало репетицій? А за останню ноту першого відділення скрипалеві треба показати червону картку і «видалити з поля» – згасаючий флажолет скрипки у кантаті В. Польової «Людина – не острів» замість того, щоб згасати, чхнув, заскрипів, знову перелякано нявкнув і, присоромлено почервонівши, нарешті зник, що всі присутні сприйняли із полегкістю. Я розумію – каніфоль дорога, часу наканіфолити смичок ніколи не вистачає, та й смичок старий… У таких випадках, може, краще було взагалі не грати того останнього флажолета, щоб не соромити ні себе, ні філармонію?

О.Я завжди знав, що ви любите сарказм. Ваша критика занадто гостра. Будьте поблажливими! Адже концерт відбувся, звучало чимало гарних творів. Згадайте хоч би «Музику з Книги Стайнених Просторів та Елегії для Птаха Сяйва» Юрія Ланюка. Скільки світла! І задум цікавий – розділити інструменталістів на два квартети, протиставивши їм фортепіано та віолончель.

С. – Особисто мене трохи занудило вже від самої назви. Авторитетно заявляю, що назви такого зразка – неправильні. Чи хтось у залі зрозумів, про що йдеться? А вже про музику і говорити не хочеться – такий собі ‘‘Вступ до опери «Лоенгрін»’’ у трагічному осмисленні ХХІ століття. Зрозуміло, Лоенгріна наприкінці так просто відпустити не можна було – довелося його поховати у другій половині твору під звуки похоронного дзвону (до речі, саме тут тембр фортепіано був дуже вдало використаний). А ідея просторового розміщення ансамблістів не нова: так виконували ще concerti grossi у 17 столітті. До того ж, у ХХ столітті це вже використовував Б. Барток.

От що мені справді сподобалося із першого відділення, то це камерна кантата Вікторії Польової. Сам твір чудовий, є ряд яскравих і запам’ятовуваних музичних образів, при цьому добре відчувається індивідуальний стиль автора. Навіть подрібненість кантати на сім порівняно коротких частин, певно, не заважає цілісності сприйняття. Якби ще й виконавці робили свою роботу настільки ж якісно, як і композитор!.. Вокалістка (Тамара Ходакова) задихалася, хоч при цьому співала досить емоційно. В crescendo перед головною кульмінацією оркестр разом з вокалом явно не розрахували свої сили і досягли свого «максимуму» на кілька тактів раніше, ніж було потрібно, тож далі довелося їм кричати… А про останній флажолет я Вам свої враження вже розказав.

О. – Якщо Ви так хочете покритикувати перше відділення, не буду з Вами сперечатися. А от у другому Ваша в’їдлива натура знайде значно менше поживи!

С. – Ви праві, друге відділення було значно кращим за якістю виконання. «Миттєвості пам’яті» Валентина Сильвестрова були зіграні взагалі майже ідеально. Я отримав справжню насолоду.

О. – І я також! Тим паче, що ми відзначаємо ювілей В. Сильвестрова.

С. – Здається мені, саме тому цей твір і був виконаний цілком пристойно. Творові ювіляра просто приділили найбільше уваги на репетиціях. Але не забувайте, що у другому відділенні звучали також «Чотири стихири для струнних» Святослава Луньова. Щось про виконання сказати важко – не запам’яталося. А от сам твір мені здався драматургійно в’ялим. З одного боку, не було медитативності «тихої музики», з іншого, – постійні варіантні повтори псалмодичних поспівок. Спочатку це сприймалося із зацікавленням і пієтетом до оригінальності авторського задуму, але під кінець твору стало трохи нудно – відчуття якоїсь штучної розтягненості без внутрішнього стимулу до такого масштабу.

О. – Думаю, це лише ваше суб’єктивне враження. Мені твір Луньова сподобався свіжістю й неповторним «старовинним» шармом інтонаційного матеріалу: не так часто псалмодія стає основою великого оркестрового полотна. І драматургійно твір вибудуваний досить продумано.

На цьому моє підслуховування обірвалося, оскільки критики саме отримали свій одяг і попрямували до виходу. Від себе додам, що мені, як і більшості присутніх, найбільше сподобалися твори В. Польової та В. Сильвестрова.



Розмову підслухав Б. Дем’яненко

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка