"затверджую" Декан факультету захисту рослин, біотехнологій та екології М. Доля



Сторінка5/6
Дата конвертації23.10.2017
Розмір0.72 Mb.
1   2   3   4   5   6

4. Інтенсифікація людської діяльності веде до зміни ландшафтів на всій території планети. Порушення екосистем біосфери характеризується тим, що на планеті залишилося тільки близько 28 % площі (не вважаючи материкових льодів), не порушеною господарською діяльністю. З 150 млн. км2 площі суші під прямим контролем людини знаходиться близько 50 млн. км2 (агропромислові комплекси, міста, полігони, комунікації, видобуток копалин і т.д.).

На планеті йдуть багато інших процесів, які здійснюють негативний вплив на біосферу:



  • опустелювання (середня швидкість - 2600 га/година);

  • зневоднювання рік і морів (регулювання греблями тисяч рік у XX столітті привело до утворення 30 000 водойм із загальною площею дзеркала 500 000 км2, що збільшило утрати води на випар приблизно в 3 рази; наприклад, тільки Асуанське водоймище в Єгипті випаровує води в 5 разів більше, ніж усі ТЕС і АЕС Средиземноморського басейну; у штаті Техас, США на зрошення полів для гольфа і заправлення кондиціонерів з ріки Ріо-Гранде забирають у три рази більше води, чим уся Мексика на питні нестатки; середнє споживання води на особисті нестатки на людину в США складає 600
    літрів у день, а в Африці - тільки 30);

- отруєння ґрунтів, обумовлене «кислотними дощами» (дощові опади, у яких у результаті взаємодії вологи повітря з оксидами сірки, азоту й інших компонентів викидів показник кислотності рН складає менш 6,5, що завдає шкоди живим організмам, сприяє закисленню ґрунту), викидами важких елементів і інших шкідливих речовин (наприклад, один автомобіль викидає в атмосферу в рік 3 кг свинці, 93 кг вуглеводнів), а також смітниками, териконами;

- ерозія ґрунтів ( змивання чи здування верхнього шару), втрата ними гумусу (родючий верхній шар ґрунту), засолення; щорічно 20 млн. га землі втрачають продуктивність у результаті ерозії і настання пісків.

Відбуваються і менш помітні зміни. Процес еволюції біосфери захоплює й область мінералів, змінюється склад ґрунту, води і повітря. Еволюція видів привела до створення нової геологічної сили - людини, здатного до глобального впливу на біосферу, і його діяльність навіть крім власного бажання перетворилася в геологічний процес – еволюція видів переходить в еволюцію біосфери.

5. Ефект глобального масштабу - забруднення Світового океану. Світовий океан - найважливіший регулятор процесів у біосфері і джерело біоресурсов. Найбільше гнітюче дія на біосистеми океану роблять нафтопродукти, що покривають більш 20 % його поверхні. Їхня плівка порушує фотосинтез фітопланктону і приводить до загибелі ікри, отруєнню риб і тварин. У Світовий океан щорічно попадає за рахунок витоків із судів, їхніх аварій, виносу ріками 12-15 млн. т нафти, що приводить до сумарного забруднення 150 млн. км2 із загальної площі океану 361 млн. км2.

Відомий мандрівник Тур Хейердал писав: «У 1947 р., коли бальсовий пліт «Кони-Тики» пройшов 8000 км у Тихому океані, екіпаж на всьому шляху не бачив ніяких слідів людської діяльності, якщо не вважати розбитого вітрильника на рифі. Океан був чистий і прозорий. І для нас було дійсним ударом, коли ми в 1969 р., дрейфуючи на папірусному човні «Ра», побачили, до якого ступеня забруднений Атлантичний океан. Ми обганяли пластикові судини, вироби з нейлону, пляшки, консервні банки. Але особливо упадав в око мазут. Посередині океану в районі Вест-Індских островів до самого обрію поверхня моря опоганювали чорні грудки мазуту розмірами від шпилькової голівки до картоплини. Роком пізніше на тім же маршруті на «Ра-2» з 57 днів дрейфу 43 дня ми виловлювали мережею грудки мазуту».

З 1969 року пройшло більш 30 років, світовий видобуток і перевезення нафти збільшився в 3,5 рази. Яке зараз забруднення Світового океану?

6. Відбувається зникнення видів, що прискорюється, тварин і рослин. За 2000 років нашої ери зникло 270 видів ссавців і птахів і одна третя частина з них - за минуле століття (серед них піренейский гірський козел, берберський лев, японський вовк, сумчастий вовк). З 1970 по 2002 р. біоразноманіття (число видів живих організмів) Світового океану зменшилося на 1/3, а в прісних водоймах - на 55 %. Поголів'я тигрів на планеті за 100 років упало на 95 %. Кількість чорних носорогів в Африці з 1970 р. скоротилося з 65000 до 3000. Вважається, що в даний час під погрозою знищення знаходиться більш трьох чотирьох усіх видів птахів і одна чверть видів ссавців.

Лекція 5. Закономірності взаємодії людини і природи
Загальносистемні закономірності взаємовідносин людей і природи, закономірності системи “людина-природа”, закономірності соціальної екології, закономірності природокористування і охорони природи.

Під креативністю природи розуміють її здатність до творення. У свою чергу, творенням можна вважати процеси, спрямовані на збільшення порядку (упорядкованості) у певному об'ємі простору і часу. Природа реалізує функцію креативності через процеси самоорганізації і саморозвитку відкритих стаціонарних систем.

Доречно звернути увагу на одну надзвичайно важливу особливість: Природа, або Творець, створюючи свої сутності, фактично відтворює самовідтворення. Що це означає? Процес створення Творцем світу або окремих природних сутностей принципово не відрізняється від роботи скульптора, який ліпить, наприклад, із глини фігури людей, тварин або рослин. Принципова відмінність у тому, що по закінченні роботи скульптора процес творення закінчується. Далі плоди його роботи можуть тільки руйнуватися під впливом сил природи. 3 появою на світ природних сутностей (а це завжди закономірний акт об'єктивних процесів еволюції природи) процес творення даної сутності лише починається. Адже кожна природна сутність має відтворювати себе заново в кожній її частці й у кожний момент часу її існування. Навіть переривання цього існування означає початок нового відтворювального процесу іншої природної сутності, яка приходить на зміну тій, що залишає буття. Одна частка трансформується в іншу, одна речовина перетворюється в іншу, на зміну одному біологічному виду прихо­дить його наступник.

Процеси творення природи є не чим іншим, як творінням самих процесів творення, що відбуваються багаторазово і багаторівнево за принципом «матрьошки» (прототип англомовного аналога «матрьошки – цибулина). Створюючи свої творіння, природа «турбується» про те, щоб вони нескінченно довго самі відтворювали своє існування. Обмеження накладаються лише умовами зовнішнього середовища, у яких можуть існувати дані сутності. Подібне самовідтворення може відбуватися лише за однієї умови – якщо, породжені в результаті взаємодії трьох природних сутнісних начал, ці створіння самі будуть реалізову-вати модель Сутнісної Трійці. Тому, створені Трійцею, творіння природи самі несуть її риси: енергетичну потенцію, інформаційне начало і синергетичний феномен системної взаємодії окре-мих частин, - будучи своєрідною подобою Трійці.



Динамічна «матрьошка» природи. У процесі взаємодії і взаємообумовленості трьох сутнісних начал формуються природні сутності.

Природні сутності — це побудовані за типом відкритих ста-ціонарних систем матеріально-інформаційні утворення, що не­суть у собі закріплені пам'яттю стійко повторювані ознаки даного типу систем, що дозволяють відтворювати їх багаторазово в про-сторі і часі.

Природними сутностями можна назвати (рис. 2.1):



  • елементарні частки з нульовою масою, які несуть у сооі властивості енергії;

  • елементарні частки з ненульовою масою, які несуть у собі властивості речовини;

  • атоми і молекули, які несуть у собі властивості хімічних елементів і сполук;

  • біологічні види і екосистеми, що забезпечують властивості живої речовини на Землі;

  • людські індивідууми;

  • створювані працею й інтелектом людини матеріальні системи та економічні утворення, що формують людське співтовариство.

Безумовно, набагато простіше назвати відмінні риси зазначених сутностей. На перший погляд, усі вони різняться і за формою, і за змістом. Більш того, саме питання про подібність, наприклад, атома і людини або молекули і фірми може викликати подив. Однак подібностей у зазначених сутностей набагато більше, ніж може здатися на перший погляд.
Лекція 6. Наукові передумови формування принципів сталого розвитку
Матеріали доповідей “Римському клубу”, неомальтузіанство та інституціоналізм, елементи екологічної макроекономіки; етика, релігія і сталий розвиток; еволюція природоохоронних заходів і передумови концепції сталого розвитку.
Незважаючи на поступове формування певного політичного консенсусу щодо бажаності досягнення “сталого розвитку”, цей термін усе ще залишається небезпечно невизначеним, хоч він уже широко розрекламований, а в деяких місцях навіть інституціалізований. Види­ма згода маскує боротьбу, яка точиться навколо того, що саме повинен означати сталий розвиток, і ставки в цій боротьбі дуже високі.

Сила ідеї сталого розвитку пояснюється тим, що вона відоб­ражає й одночасно спонукає приховану зміну в нашому баченні взаємо­зв’язку між економічною діяльністю людей і природним світом – замк­неною екосистемою, що має скінченні матеріальні ресурси і не може збільшуватись. Одна з умов сталого розвитку полягає в тому, що по­треби економічної діяльності в зовнішній екосистемі для поновлення сировинних ресурсів “на вході” і поглинання відходів “на виході” повинні, на моє переконання, обмежуватися на рівнях, що можуть бути підтримувані цією екосистемою. Така зміна в баченні тягне за собою перехід від економічного принципу кількісного збільшення (зростання) до якісного поліпшення (розвитку) як напрямку майбутнього прогресу. Цій зміні опираються більшість економічних і політичних інституцій, діяльність яких грунтується на традиційному кількісному зростанні і які мають усі підстави побоюватись його заміни на таке витончене й складне поняття, як якісний розвиток. Економічна теорія розвитку, що відбувається без зростання і поза ним, потребує значно детальнішої розробки. Існують могутні опозиційні сили, які виступають проти змін у баченні й аналітичних підходах, і подолання цих сил неможливе без глибокого філософського прояснення, навіть релігійного оновлення.

Термін “сталий розвиток” подобається всім, хоч ніхто не пе­вен, що він точно означає. (Принаймні він звучить краще, ніж “неста­лий нерозвиток”). Цей термін набув майже культового звучання і став чимось на зразок мантри після того, як у 1987 р. комісія ООН під керівництвом Гру Харлем Брунтланд (колишня прем’єр-міністр Норвегії. – Ред.) опублікувала звіт “Наше спільне май­бутнє”, в якому це поняття визначалось як розвиток, що задовольняє потреби сьогоден­ня, не приносячи при цьому в жертву здатності май­бутніх поколінь задовольняти свої потреби. Хоч таке визначення не назвеш беззміс­товним, все ж воно було недостатньо конкретним, що саме й дозволило досягти широкого консенсусу. Можливо, що на той час така стратегія, з політичної точки зору, була доречною, адже краще мати консенсус щодо неясного поняття, ніж сперечатися щодо точно визначеного тер­міна. Але вже десь з 1995 р. ця початкова неконкретність перестала бути основою для консенсусу і перетворилась на джерело суперечок. Прийняття надто невизначеного терміна створює ситуацію, де той, кому вдасться надати терміну свого визначення, автоматично виграє велику політичну битву за вплив на наше майбутнє.

Дехто ладен взагалі відмовитись від концепції сталого розвитку, стверджуючи, що вона нічого не додає до стандартної економічної теорії і є надто невизначеною, щоб узагалі бути корисною. Проте більшість важливих концепцій не підлягає точному аналітичному визначенню – згадаймо, наприклад, такі поняття, як “демократія”, “справедливість”, “добробут”. Важливі концепції є, радше, діалек­тичними, ніж аналітичними в тому сенсі, що вони містять деякі півтіні, здатні еволюціонувати, які частково перетинаються з відмінними від них поняттями. В той же час аналітичним концепціям такий перетин не властивий, і стосовно них діє закон заперечення, тобто В не може бути як А, так і не А. Тоді як для діалектичних концепцій є випадки, коли можна сказати, що В є водночас А і не А.


Лекція 7. Індикатори сталого розвитку
Основні економічні, соціальні індикатори та індикатори довкілля: демографічні показники, середня тривалість життя і грамотність населення; процент зменшення безробіття; доступ до санітарних послуг; індекс людського розвитку. індикатори споживання енергії; індикатори випущених відходів; процентне співвідношення території, що захищається для підтримки біологічного розмаїття, до поверхневої території.
При розробці стратегій (концепцій) екологічно-безпечного розвитку надзвичайно важливе значення має розробка показників або індикаторів сталого розвитку, на основі яких повинні прийматись всі важливі рішення в галузі виробництва і природокористування на всіх рівнях діяльності. Комплекс таких індикаторів відіграє провідну роль і в діагностиці системи "природа-господарство-населення", у виконанні еколого-економічних експертиз, аудиту, моделюванні прогнозних ситуацій і коригуванні існуючих.

Розробка індикаторів сталого розвитку на сучасному етапі знаходиться в стадії вдосконалення і ще далека від завершення, в першу чергу за відсутністю необхідної науково-методологічної бази.

На міжнародному рівні в наш час розроблений проект із 134 індикаторів сталого розвитку (indicators оf Sustаіnаblе Dеvеlоpmеnt, 1997). Міжнародні індикатори розбиті на 3 категорії з врахуванням їх цільової направленості:


  • Індикатори стану (показують існуючий стан різних аспектів сталого розвитку);

• Індикатори реагування ( дозволяють здійснювати політичний вибір або інший засіб реагування для зміни стану, що склався).

Серед індикаторів сталого розвитку національного рівня (рівня окремої держави) виділяють три основні групи: економічні, екологічні, соціальні. Вони повинні бути узгоджені зі стратегічними цілями гармонійного розвитку країни і розширюватися у порівнянні з міжнародними індикаторами.

Концептуальною основою індикаторів країн Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) є три фактори, які співпадають з вимогами ООН:



  • тиск на навколишнє середовище;

  • стан навколишнього середовища;

  • реалізація - необхідні заходи щодо покращання соціально-економічних умов.

Індикатори повинні включатися і використовуватися для систем національних рахунків. В ООН розроблені інтегровані системи рахунків (еколого-економічні), які можуть служити як агреговані індикатори сталого розвитку.

Приклади агрегованих показників:

індекс людського розвитку (включає тривалість життя яка очікується в даних умовах, грамотність, реальний валовий внутрішній продукт на душу населення); цей індекс ще називають індексом якості життя;

оцінка матеріальних потоків (сировинні та інші, внутрішні та імпортні);

споживання енергії або потужності на одиницю території;

споживання чистої первинної продукції біоти суспільством на конкретній території.

Суттєвим недоліком існуючих індикаторів сталого розвитку є відсутність пріоритетів, всі вони подаються, як рівноправні. Але пріоритетними, головними індикаторами сталого розвитку мають бути екологічні. Серед чинних індикаторів чисто екологічних, або таких, яких можна віднести до екологічних, нараховується біля 60%.

Лекція 8. Принципи забезпечення сталого розвитку
Умови прогресивного розвитку соціально-економічних систем; принципи забезпечення екологічної стійкості, екологічних цілей та екологічної мотивації.
Симбіотичний шлях. Розробники симбіотичного шляху розвитку1, використовуючи історичний досвід людства, починаючи від давнини (Єгипту, Месопотамії, аграріїв Колхіди, Ізраїлю, дослідів В. Докучаєва) до сьогодення (Нідерланди) і спираючись на сучасні досягнення та можливості науки і техніки (збагачення, відродження малоцінних земель при допомозі новітніх технологій – меліорації, рекультивації та ін.) пропонують вирішити проблему біоресурсів і зменшення техногенного тиску на біосферу за рахунок конструювання складних симбіотичних систем. Ці вчені стверджують, що досвід створення замкнутих систем життєзабезпечення свідчить, що не варто надто драматизувати глобальні проблеми забезпечення людства продуктами харчування: за всіма оцінками, якщо ефективно і правильно організувати господарство, віддати всю землю під сільгоспугіддя, ввести краплинний полив у маловодних місцевостях та ін., то на Землі може вижити майже 50 мільярдів людей, хоча краще до такої межі не доходити.

Далі вчені намагаються довести (подекуди – досить переконливо і обґрунтовано), що зростання народонаселення ніякої загрози глобальній екологічній рівновазі начебто не представляє: якщо країна повністю забезпечує себе продуктами харчування, то проблеми перенаселення не існує, бо під час обробки сільгоспугідь виробляється рівно стільки кисню, скільки потім витрачається на дихання жителями. Вони також вважають, що якщо будуть розроблені екологічні технології виробництва, то їх широке розповсюдження в країнах третього світу не погіршить екологічної ситуації на планеті. Небезпеку використання країнами третього світу неекологічних технологій варто розглядати як допоміжний стимул до глобальної конверсії технологій, а не як привід до зниження чисельності населення у цих країнах. Однак виникає інша проблема – у найближчі десятиріччя люди мають відмовитися від використання викопного палива і перейти на нові джерела енергії (більш екологічні, технічно доступні для використання і достатні для забезпечення розвитку економіки майбутнього).

Необхідно переходити від короткострокових до довгострокових орієнтирів у політиці як окремих країн, так і в геополітиці глобального масштабу. При цьому необхідно враховувати наступний факт. Сталий розвиток, орієнтований на ресурсозбереження і обмеження використання природних ресурсів, неодмінно призведе до тертя і протиріч між окремими країнами. Боротьба за право використання обмежених, життєво важливих ресурсів може прийняти найближчим часом форму світової "холодної війни" і поступово перейти у глобальну війну за перерозподіл світових ресурсів (перш за все – прісні води і нафта).

У разі прийняття симбіотичної ідеології країни-лідери у технологічному відношенні повинні кооперуватися і взяти на себе відповідальність за зменшення глобального розбалансу біосфери та розвиток на планеті симбіотичних еколого-економічних систем. Цей вибір симбіотичного шляху розвитку зменшить конкуренцію між країнами за ресурси і небезпеку виникнення воєн. Для цього необхідно виконати розробки екологічних і інших механізмів оцінки вартості ресурсів у симбіотичних екосистемах на перспективу та визначити ступінь витривалості різних сконструйованих симбіотичних систем. Очевидно, виникне потреба у розробці довгострокової програми поступової відмови від використання викопного палива. Одним з головних показників відсталості, нерозвиненості країни стає високий рівень використання неекологічних ресурсів.

Симбіотичний шлях розвитку лише частково може вирішити проблему виживання людства, оскільки головна увага приділяється проблемі виснаження ресурсів і не розглядається ціла низка інших проблем: біорізноманіття, демографія, технології очистки біосфери від відходів, шляхів екологізації економіки та ін.

Головний акцент автори симбіотичного шляху розвитку ставлять на вдосконалення і широке застосування нових ефективних технологій ресурсозбереження, коли, не стримуючи зростання економіки, одночасно штучно збільшується комплексна екологічна цінність територій (збільшується родючість ґрунтів, біомаси лісів, луків, акваторій, зменшується кількість відходів, створюються спеціальні служби – міжнародні флотилії та механізовані загони для очистки океанів і значних площ суходолу, розробляються на міждержавному рівні програми оптимізації технологій очищення біосфери на основі повної відкритості екологічної інформації тощо). Автори також вважають маловірогідними катастрофічні зміни клімату у найближчий час через потепління у зв'язку з парниковим ефектом (активне збільшення в атмосфері вуглекислого газу, потепління, танення льодовиків, затоплення великих густонаселених площ узбережжя), не даючи при цьому серйозної наукової аргументації до своєї точки зору.



Принципи екорозвитку. Досить критично оцінюючи стратегію сталого розвитку, основні принципи якої викладені у Звіті всесвітньої Комісії з навколишнього середовища і ресурсів та у матеріалах конференції в Ріо, інші вчені - професори Акімова Т.О. і Хаскін В.В. (1994, 1998) пропонують свої принципи екологічного розвитку. Вони, спираючись на аналітичні дані 1992 - 1998 рр., стверджують, що концепція сталого розвитку намагається примирити непримиренне: забезпечити збереження природи в рамках цивілізації, яка знищує цю природу.

Основні базові принципи екорозвитку Т.Акімової і В.Хаскіна, націлені на вирішення практичних завдань на національному і регіональному рівнях:



  1. Регіональні і локальні завдання екорозвитку повинні підкорятися глобальним і національним цілям відвернення екологічної кризи і оптимізації середовища існування ("мислити - глобально, діяти - локально").

  2. Регіональний екорозвиток включає функцію раннього попередження несприятливих екологічних тенденцій або передбачає гарантії їх мінімізації. Незнання наслідків не звільняє суспільство від відповідальності за деструкцію довкілля.

  3. Практичне зростання техногенного тиску і зростання залежності здоров'я людей від стану довкілля вже сьогодні вимагають більш швидкого підвищення точності екологічних прогнозів на віддалену перспективу і визначення того рівня регламентації несприятливих техногенних впливів, який гарантує значний "запас міцності" для реципієнтів навіть при значно більших і більш тривалих слідових ефектах, ніж реально зареєстрованих при відсутності регламентації.

  4. Цілі екорозвитку первинні по відношенню до цілей економічного розвитку (принцип екологічного імперативу). Економічна система, яка розглядає необмежене зростання, як прогрес, яка не враховує екологічні цінності і збитки від невпинно зростаючого виробництва, не має права на існування.

  5. Розміщення і розвиток матеріального виробництва на певній території повинні здійснюватися у відповідності з її екологічною техноємністю (принцип еколого-економічної збалансованості). Вилучення місцевих природних ресурсів не повинно перевищувати швидкості їх відтворення або природного імпорту в екосистему, а надходження забруднень – швидкості їх нейтралізації шляхом розсіювання, виносу, асиміляції, іммобілізації (тобто – самоочищення).

  6. Екологічна безпека суспільства тісно пов'язана з рівнем культури, освіти і вихованості людей у цьому суспільстві.


Лекція 9. Особливості концепції освіти для сталого розвитку
Мета і принципи екологічної освіти, екологічне виховання; концепція освіти для сталого розвитку; екологічна етика як невід’ємна складова сталого розвитку.
На Саміті в серпні-вересні 2002 року в Йоханесбурзі було підведено підсумок досягнень країн за 10 років („Ріо+10”), проголошено принцип – “Від слів до конкретних дій”, вибрано основні пріоритети: боротьба з бідністю; збереження біорозмаїття; забезпечення доступу до якісної питної води і забезпечення доступу до освіти.

В цих документах зроблено особливий наголос, що сталий розвиток не може бути досягнуто без фундаментальних змін в організації науки та освіти, зокрема, екологічної освіти, яка повинна займати чільне місце серед засобів реалізації „Порядку денного...”.

Концепція та методи освіти для сталого розвитку спираються на такі основні принципи концепції сталого розвитку:



  • Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка