Запитання І завдання до теми



Скачати 139.54 Kb.
Дата конвертації15.05.2019
Розмір139.54 Kb.
ТипКнига



ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНИ.
ГЕРОДОТ ГАЛІКАРНАСЬКИЙ (гр. Ηρόδοτος Άλίκαρνάσσευς) – між 490 і 498 рр до н.е. – близько 425 р до н.е. – давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі почутих розповідей створив перший опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в 9-и книгах, де описував греко-перські війни та першим описав життя та побут скіфів, землю яких він відвідав.

Відомості Геродота є чи не єдиною пам’яткою географії півдня України. Скіфія була величезною державою, яка довго не мала собі рівних. На той час, коли там побував Геродот, у ній проживало понад 12 млн. населення. Для порівняння: у Римі через тисячу років потому проживали лише 1млн, в Італії – 6 млн., за часів Богдана Хмельницького в Україні – 11 млн., а у Польщі та Росії – по 9 млн. ЇЇ розміри викликали найбільший подив заморського вченого: «Скіфія – це квадрат, кожна сторона якого становить двадцять днів шляху…». Не менш дивували Геродота кліматичні умови: «…країна має такий суворий клімат, що протягом кількох місяців там стоять нестерпні холоди; море … замерзає, отож скіфи переїжджають кригою на той бік…». Геродот переповідає чутки про «літаюче пір’я» на берегах Меотиди (Азовського моря). «Пір’я» так заповнює повітря, що неможливо що-небудь побачити. І сам пояснює, що це хуртовина – явище, небачене для жителів півдня.



Країна скіфів – добре зрошувана рівнина. Тут течуть річки: Істр (Дунай), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Борисфен (Дніпро) і Танаїс (Дон). З них Борисфен є найприбутковішим: він дає чудову рибу; вода його вельми приємна на смак; уздовж нього тягнеться добротна орна земля; в гирлі сама собою осідає сіль. Скіфи виробляють хліб, вирощують сочевицю, цибулю, часник, льон і коноплі. Великим багатством вважається бджолиний мед.
Інтерв’ю із Геродотом
У своїх історичних опусах Геродот знайомить своїх читачів зі скіфами. Що це був за народ? Щоб пролити світло на це питання, звернемося до цього авторитетного історика античних часів, який знав їх особисто. Адже вибору у нас немає – ніхто інший не може розповісти про скіфів так яскраво, вагомо та переконливо як сам Геродот.

Журналіст:

  • Шановний Геродоте! Що ви можете сказати про скіфів?

Геродот:

Журналіст:

  • Як довго вони проживали на цих землях?

Геродот:

  • Панували скіфи на українських землях «усього» якихось 300 – 400 років – з VI по III ст. до н.е.

Журналіст:

  • Пане Геродоте! Яким був цей народ? Адже, на думку одних дослідників, скіфи – висококультурний, мудрий народ, на думку інших – хами та міжнародні терористи.

Геродот:

  • Саме так. Судячи з їхніх вчинків – їх можна б було назвати «варварами», а у інших випадках – навести як взірець.

Журналіст:

  • Що ви маєте на увазі?

Геродот:

  • Скіфи були безжальними до своїх ворогів, я б навіть сказав – жорстокими, свавільними, брутальними, нахабними, похмурими, недоброзичливими. Мали таку собі пристрасть – колекціонувати черепи.

Журналіст:

  • Пане Геродоте! Є такі відомості про те, що римський історик Помпей Трог, що жив у I ст.до н.е., запевняв, що скіфське плем’я завжди вважалось найдревнішим, хоча між скіфами та єгиптянами довго продовжувалася дискусія про давність походження.

  • Геродот:

  • Так, були такі твердження.

  • Журналіст:

  • А ще такі відомі римські філософи як Плутарх, Цицерон, Діодор донесли до нас ім’я скіфа Анарсиса, який подорожував Грецією у VI ст. до н.е. Його єдиного не з еллінів греки зараховували до семи найвидатніших мудреців світу. Йому в античні часи приписували винахід якоря та гончарного кола.

  • Геродот: так, серед скіфів, як і серед інших людей, були чесні, поважні люди. У Греції я не знав жодного видатного філософа, який би не був скіфом. Та бувало, і навпаки.

Журналіст:

  • А чи є, крім цього у скіфському менталітеті щось гідне найвищої поваги?

Геродот:

  • Так, адже скіф – це символ свободи, незалежності, непокори чужинцям. Ментальність скіфа – це ментальність орла, птаха сильного, безжалісного, вільного. Скіф ніколи не лишав на полі бою пораненого товариша, а того, хто потрапив у полон, визволяв ціною власного життя. Скіф ніколи не залишав у біді свою родину, свій народ, свою країну. Він органічно не міг бути зрадником.

Журналіст:

  • Дякую за змістовне інтерв’ю, пане Геродоте! А ви, друзі, подумайте, ментальність українців бодай у чомусь схожа на скіфську?



Геродот Галікарнаський

(VI-V ст. до н.е.)

СТРАБОН (Στράβων), Strabo – (близько 64/63 рр.до н.е. – близько 23/24 рр. н.е.) – грецький історик і географ. Автор «Історії», що не збереглася та «Географії» в 17 книгах, яка є незамінним джерелом для вивчення географії Стародавнього Світу.

Географія (Γεογραφίκά) Страбона, яка дійшла до нас майже цілком, - єдиний твір, який дає поняття про те, якою була географічна наука в ті часи, коли Страбон вперше детально знайомить свого читача з природними особливостями «таврійського», чи «скіфського» Херсонеса.

Страбон був першим вченим, який описав Крим.


Ойкумена за Страбоном


КЛАВДІЙ ПТОЛЕМЕЙ (Κλαύδίς Πτολεμαϊς); лат. Ptolemeus – близько 87 -165 рр. – давньогрецький астроном, астролог, математик, оптик, теоретик музики та географ. В період з 127 по 151 рр. жив у Александрії, де проводив астрономічні спостереження та займався складанням карт.

У своїй основній праці «Велика світобудова» - «Альмагеста», Птолемей виклав астрономічні знання Стародавньої Греції та Вавилона, сформувавши геоцентричну модель світу (на відміну від геліоцентричної, пізніше складеної Миколою Коперніком).


Геоцентрична система Клавдія Птолемея (II ст. н.е.)
В музиці у трактаті «Гармоніка» - представив закінчену теорію звукової системи – теорію ладу.


Карта світу Птолемея (90- 168 рр.)

Значні дослідження проводив у оптиці, вивчаючи заломлення світла на межі вода – повітря та повітря – скло.

Також він має великий внесок у вивчення демографії. Птолемей написав свій опус «Четвертокнижжя», де виклав свої спостереження за тривалістю життя людей.

Та чи не найбільшу славу принесла Птолемею «Географія» - збірник знань про географію всього відомого античним народам світу. Клавдій Птолемей був великим прихильником математичної географії, тому його твір являє собою детальне керівництво до складання атласу світу з вказанням точних координат кожного пункту.

На карті Птолемея було зображено багато географічних об’єктів. Проте вона, звісно, була дуже приблизною. Та незважаючи на це, картами і «Географією» у 8 книгах користувалися ще 14 століть! Саме на них і зображена територія, де знаходиться тепер Україна. Цікаво, що книги та карти Птолемея перевидавалися більше як 50 разів.

ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНУ В ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Після утворення держави Київської Русі завдяки арабським та європейським мандрівникам та купцям відомості про Україну значно поширилися у світі. Їхні звіти містили географічну інформацію про окремі українські землі, господарське та політичне життя на них.

У XII ст. у Києві тричі побував арабський письменник і вчений Абу-Хамід. У своїх книжках «Антологія деяких чудес Заходу» та «Космографія» він докладно описав природу, господарство, торгівлю та побут населення Русі. Відомості про це знаходимо також в описах арабських мандрівників Ель-Ідрісі (XII ст.) та Ібн Баттути (XIV ст.).




Середньвічний малюнок арабського мандрівника
Ібн - Батута – арабський вчений, який здійснив мандрівку світом і всього пройшов 130 000 км шляху (це більше, ніж втричі обійти довкола екватора). Побував він і у Криму, де ознайомився із життям тамтешніх мусульман. Свої спостереження він ретельно занотовував, тому відомості про це дійшли до нас.

Відомості про Україну поширювали й наші співвітчизники, які навчалися в університетах Європи. Серед них – учений XV ст. Юрій Дрогобич, який став ректором Болонського університету (Італія), де викладав астрономію та медицину.

«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ»
Перші вітчизняні згадки про територію нашої держави є у літописах, княжих грамотах, літературних творах. У найдавнішому літописі «Повість минулих літ» автор вперше вживає назву «Русь» (852 р.), намагається дати відповідь на запитання: «Звідки пішла Руська земля?», змальовує природу, описує народи, які заселяли землі, їх політичні й торгові зв’язки з іншими державами, що здійснювалися суходолом, річками, морем, у тому числі й «шляхом із варяг у греки», тобто по Дніпру й Чорному морю. У Київському та Галицькому літописах вживається назва «Україна» (вперше у 1187 р.).


Нестор – літописець (XIIст.) фрагмент стародавнього рукопису
Одним із переписувачів стародавнього рукопису «Повісті минулих літ» був монах Києво-Печерської лаври – Нестор Літописець, - людина досить освічена на ті часи. Цей ченець дав своє трактування багатьох подій більш як тисячолітньої давності. Саме з його літопису ми дізнаємося про природні катаклізми Київської Русі – заморозки та сніг влітку чи непомірно теплі зими, релігійні звичаї та обряди тих часів, про таке природне явище, нещасливе знамення для всієї Русі як сонячне затемнення та ще й під час битви князя Ігоря з половцями тощо. Тому такі літописи

для нас є безцінним матеріалом на пролиття світла на життя та побут древніх слов’ян.


ПЕРШІ КАРТИ ТА НАУКОВІ ОПИСИ УКРАЇНИ
Перші досить точні карти часів середньовіччя склав французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан (фр. Guillaume La Vasseur de Beauplan (* 1600 - † 1673 pp.) у середині XVII ст. Перебуваючи на службі польського короля як інженер військових споруд та картограф, він 17 років, а саме з 1630 до 1648 року, провів в Україні і був очевидцем того, про що писав і що описав. Часто подорожував, особисто виконував топографічні вимірювання для накреслення карт. Боплан створив кілька загальних карт України та окремих її частин (Київщини, Поділля, Волині та ін..), а також карту Дніпра. Перший раз його твір вийшов у Руані під заголовком “Description d’Ukrainie” («Опис України»), другий раз там же в 1650 році під заголовком «Опис України, яка місить в собі декілька провінцій Польського Королівства, розміщених від кордонів Московії до кордонів Трансільванії, а разом їх звичаїв, форми життя і способу ведення війни». Ця книга розійшлася дуже швидко і так зацікавила світ, що її перекладено майже на всі європейські мови і перевидано багато разів з географічними картами України, зробленими тим же Бопланом. У Боплана Україна – це окрема земля Козаків, зайнята українським народом, віра якого зветься руською, бо її приніс руський князь Володимир. Український народ і його культуру він вважає дуже давніми і народ культурним.. За архітектурними даними і з дат знайдених монет він у 1648 році налічував Києву більше 1500 років. Київські печери Боплан відніс до I- II ст.. від Різдва Христового. Перекладу Боплана на українську мову, на жаль, ще й досі немає.


Карта України Гійома Левассера де Боплана (XVIIcт.)

ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНИ У XVIII – XIX СТОЛІТТЯХ
Розвідка підземних багатств

У 1721 році Григорій Григорович Капустін – рудознавець, рудних справ піддячий, - здійснив поїздки на схід України для уточнення даних про вугілля і відкриває поклади кам’яного вугілля Донецького басейну. Правду кажучи, вчені сьогодні ставлять під великий сумнів першість його відкриттів. Вважається, що першими відкрили вугілля шляхтич Микита Вепрейський та Семен Чирков на початку XVIII ст.



Василь Федорович Зуєв (*1754 - †1794 рр.) – російський вчений у своїх «Путешественных записках от Санкт-Петербурга до Херсона с 1781 по 1782 гг.» описує все, що було цікаво на шляху подорожі. Пише про наявність у районі злиття рік Інгулець та Саксагань залізної руди, яку він називає «залізним шифером». Таким чином, було відкрито залізні руди Криворізького бассейну.
Інші дослідження

Іван Кирилов склав низку карт України, які увійшли до атласу Російської імперії, а також описав територію України (у складі Росії).

Василь Назарович Каразін– український вчений, громадський діяч, засновник першого у східній Україні Харківського університету (1805 р.). Першим запропонував створення метеорологічних станцій по всій державі.



В.Н.Каразін (*1773 - †1842 рр.)

Павло Платонович Чубинський (*1839 - † 1884 рр.) – український етнолог, фольклорист, громадський діяч, автор слів гімну України.

Досліджував побут, звичаї, говірки, фольклор, народні вірування. Під час навчання на юридичному факультеті Петербургського університету захопився географією. Був особисто знайомий з корифеями географічної науки такими вченими як Георгієм Семеновим Тянь- Шаньським, Миколою Миклухо-Маклаєм, Миколою Пржевальським та ін..

Керував роботою наукової етнографічної експедиції, яка досліджувала території нинішньої України, Білорусі, Польщі. Її результати вражають: за 7 років було видано 7 томів «Праць етнографічно-статистичної експедиції у Південно-Західний край». За це дослідження Чубинський був удостоєний премії Російської академії наук і нагороджений медалями Російського географічного товариства. У цій роботі вчений описав природу, сільське господарство, промисловість, побут, звичаї та обряди, зовнішність українців. За це російський уряд визнав цю його працю неблагонадійною, діяльність відділу припинено, а самого керівника П.П. Чубинського - вислано з України.

Василь Васильович Докучаєв (*1846 - † 1903 рр.) – основоположник ґрунтознавства. Закінчив фізико-математичний факультет Петербургського університету, був його професором. З 1888 по 1894 рр. досліджував грунти України, в тому числі і грунти Полтавської губернії. Написав докладну монолітну працю «Русский чернозем». По суті, став родоначальником такої науки як грунтознавство. Був ініціатором створення полезахисних смуг для
боротьби з вітровою та водною ерозіями.

Степан Львович Рудницький (*1877 - †1937 рр) - український географ, картограф, академік НАНУ, основоположник політичної та військової географії.
Основні праці: «Начерки географічної термінології», «Коротка географія України», «Україна: земля і народ», «Україна – наш рідний край», «Основи землезнавства України», «Завдання географічної науки на українській землі». Академік Степан Рудницький вважається основоположником сучасної української географії. Це вчений зі світовим ім’ям: він викладав географію у вищих навчальних закладах Відня, Праги, Львова. Організував Український науково-дослідний інститут географії та картографії у Харкові – тодішній столиці нашої держави. Вчений зробив вагомий внесок у розвиток фізичної і політичної географії та картографії України; першим комплексно описав її територію; відстоював незалежність Української держави. Багато вчений зробив і для вивчення географії в школах: видав підручник «Коротка географія України» (1910 р.), створив першу настінну карту України тощо.

Життя видатного вченого обірвалося трагічно: у сталінські часи за любов до своєї землі він був репресований, висланий у північні табори, де й загинув у 1937 році від непосильної праці та знущань на будівництві Біломоро-Балтійського каналу.





Фізична карта України
Павло Аполлонович Тутковський (*1858 - †1930 рр.) – український геолог, географ, основоположник геології та географії України. Працював у всіх галузях
науки про землю, розвинув вчення про материкове зледеніння, про звязок зледеніння з епохами лесоутворення, довів його еолове походження. Досліджував природу Волині, Полісся, Поділля, Придніпров’я.

Тутковський висунув пропозицію артезіанського водопостачання Києва. Також він виступив ініціатором створення музея геології у Києві, та Волинського краєзнавчого музею у Житомирі. П. Тутковський є автором низки наукових праць з фізичної географії та краєзнавства України; видав «Словник геологічної термінології» та написав «Загальне землезнавство».



Борис Ізмаїлович Срезневський (*1857 - †1934 рр.)

Видатний російський та український кліматолог та метеоролог. Був організатором метеорологічної служби в Україні. Тривалий час очолював Київську обсерваторію.



Георгій Миколайович Висоцький (*1865 -†1940 рр.) – видатний український
вчений в галузі лісівництва, грунтознавства, геоботаніки, фізичної географії, гідрології академії НАНУ, основоположник науки про ліс.


Володимир Володимирович Вернадський (*1863 - †1945 рр.) – основоположник геохімії та вчення про біосферу, один з перших президентів Академії наук України.

В. Вернадський – український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіології, космізму. Засновник першої наукової бібліотеки, яка тепер носить його імя, організатор радієвого інституту, біохімічної лабораторії.

Почесне, відоме всьому світові ім’я академіка Володимира Вернадського носить українська полярна наукова станція в Антарктиді. Таку ж назву носить гірський і

хребет.




Українська полярна станція «Академік В.Вернадський»

Володимир Миколайович Кубійович (*1900 – †1985 рр.) – український історик, географ, енциклопедист, автор фундаментальної праці «Географія України та сумежних земель», видав «Атлас України та сумежних земель» тощо. Багато років поспіль очолював Наукове товариство ім. Шевченка у Європі, був редактором багатотомної «Енциклопедії українознавства» та ін.

ВНЕСОК УКРАЇНЦІВ У ВИВЧЕННЯ СВІТУ
Українські вчені та мандрівники брали участь у дослідженнях різних регіонів світу.

ВасильГригорович Барський - український православний письменник та мандрівник. У XVIII ст. здійснив мандрівку у країни Західної Європи та Близького Сходу і докладно описав свої подорожі. Цікавими є його нотатки про перебування у Золотій Орді та при дворі хана Узбека. Ці його спостереження є багатими на відомості економічного, етнографічного і культурно-побутового характеру.


Юрій Федорович Лисянський (*1773 - †1837 рр.) – мореплавець українського походження (народився у м. Ніжині Чернігівської губернії), географ, океанограф, засновник російської науки океанографії, капітан I – го рангу, офіцер британського та російського флотів.

У першій навколосвітній російській експедиції під керівництвом Івана Федоровича Крузенштерна (1803 – 1806 рр.) командував суднами «Нева» та «Надія». Відкрив один з Гавайських островів, названий його ім’ям та острови в архіпелазі Олександра.



Першим описав Гавайї, склав словник гавайської мови, свої враження від експедиції виклав у мемуарах «Мандрівка навколо світу», навчав курсантів адміралтейства у Санкт-Петербурзі.
Микола Миколайович Миклухо – Маклай (*1846 - †1888 рр.) – вчений – антрополог зі світовим ім’ям. Все своє коротке життя він присвятив вивченню

народів, що населяють тропічні острови Тихого океану. Тоді мало що знали про аборигенів Океанії, вважали їх дикунами. У 1871 році М. Миклухо-Маклай заради наукового експерименту оселився на острові Нова Гвінея і провів серед тубільців цілий рік. На превеликий подив усього вченого світу тих часів, Миклухо-Маклай не лише лишився живим та неушкодженим, але й встановив з папуасами дружні стосунки.


М.Міклухо –Маклай серед аборигенів Нової Гвінеї
Вивчивши життя папуасів, він дійшов до висновку, що так звані первісні народи теж здатні до розумового розвитку, як і будь-який інший народ на Землі і тим самим вніс великий внесок в обґрунтування рівності рас і народів.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка