Залізничний транспорт україни в умовах утвердження адміністративно-командних методів управління народним господарством



Скачати 360.01 Kb.
Дата конвертації25.08.2018
Розмір360.01 Kb.
ТипАвтореферат

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БОНДАРЧУК ЮРІЙ ПАВЛОВИЧ

УДК 947. 084. 6(477): 385




ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТРАНСПОРТ УКРАЇНИ

В УМОВАХ УТВЕРДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ НАРОДНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

(кінець 20-х — 30-ті рр.)

07.00.01—Історія України




АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ — 1999


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі регіональних проблем історії України

Інституту історії України НАН України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор



Скляренко Євген Михайлович,

провідний науковий співробітник

Інституту історії України НАН України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Бут Олександр Микитович (професор кафедри української історії та етнополітики Донецького державного університету);


кандидат історичних наук, доцент Мирончук В’ячеслав Дмитрович (доцент кафедри російської історії Дніпропетровського державного університету).

Провідна установа – Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, кафедра новітньої історії України.

Захист відбудеться 28 квітня 1999 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському державному університеті за адресою: 320625, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету за адресою: 320050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий 27 березня 1999 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент                         Л.С. ТутікЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Невід'ємною частиною економічного розвитку України в ХХ ст. був і залишається залізничний транспорт. Магістралі України — це тісно пов'язаний своїми ланцюжками величезний конвеєр довжиною в тисячі кілометрів. Вони забезпечують перевезення людей, мільйонів тон матеріальних цінностей, включають в себе складний виробничий комплекс, необхідні матеріально-технічні засоби — колію, станційні споруди, рухомий склад, засоби зв'язку тощо. Робота залізничного транспорту тісно пов'язана із цілим рядом галузей народного господарства — машинобудуванням, металургією, вуглевидобутком, деревообробною промисловістю тощо. Залізничний транспорт — це десятки тисяч залізничників — проектувальники, будівельники, науковці, інженери і техніки, висококваліфіковані машиністи і робітники.

Актуальність дослідження. Історична наука, зазнавши за радянської доби негативних впливів політики та ідеології, бюрократичних методів керівництва, догматизму і некомпетентного втручання, на жаль, не змогла глибоко і правдиво висвітлити не тільки особливості розвитку залізничного транспорту, а й народного господарства в цілому та долю робітничого класу зокрема. Хоча за радянської доби виробнича і робітнича тематика згідно з догматом ідеології про провідну роль економічних перетворень та рушійну силу робітничого класу в соціалістичному будівництві була досить "модною" й актуальною. У зв'язку з цим існує нагальна потреба неупередженого аналізу і нового погляду на історичний розвиток та становище як залізничного транспорту, так і його працівників — залізничників.

Актуальність теми обумовлена і фронтальним переосмисленням минулого на поч. 90-х рр., коли розпалася єдина уніфікована радянська історіографія вітчизняної історії, включаючи і 20-30-ті роки ХХ ст. У контексті нового, дійсно наукового бачення української історії часів сталінізму переосмислюється й історична доля робітничого класу, його невід'ємної складової — залізничників. Неупереджена "інвентаризація" уже написаного і зробленого допоможе не лише виявити пануючі колись догматичні схеми, стереотипи у висвітленні історії транспорту, а й зрозуміти, що насправді відбувалося із його працівниками, який шлях їм довелося пройти, визначити перспективи подальших досліджень в цьому напрямку. Тим більше, що на сучасному етапі помітне певне "охолодження" інтересу до так званої "виробничо-робітничої тематики", що можна оцінити як своєрідну реакцію істориків на її політично-ідеологічне нав'язування в радянські часи.

Входження України в цивілізований світ потребує вирішення цілої низки важливих питань. Одне з них — модель економічного розвитку, згідно з якою слід розбудовувати державу, здійснювати економічні та соціальні реформи, готувати грунт для нововведень, трансформувати освіту, науку, виховання. Дослідження історії розвитку різних галузей народного господарства, в тому числі залізничного транспорту, за часів панування адміністративно-командних методів управління дозволять нашому суспільству більш усвідомлено обирати інші, ефективніші моделі економічних відносин. Насамперед, треба чітко усвідомити, яку спадщину маємо, осмислити події у правдивому контексті близьких і далеких епох.

Актуальність даного дослідження полягає також в необхідності після багаторічного відлучення народу від своєї історії сказати добре слово про всіх повернених із забуття, звеличити кожен крок до свободи, відновити пам'ять про безневинно репресованих в часи сталінщини залізничників. Політичні репресії, як відомо, торкнулися всіх без винятку соціальних верств, професійних та національних груп. Причому, в епіцентрі цих подій цілком закономірно опинилися працівники однієї із стратегічних господарських галузей — залізничного транспорту.



Об’єктом дослідження є діяльність вищих державних та партійних органів влади СРСР та УРСР, галузевих наркоматів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування щодо реалізації на практиці більшовицької моделі соціально-економічних відносин в країні, формування в ній адміністративно-командних методів управління народним господарством та становлення тоталітарного режиму.

Предметом дослідження обрано науковий аналіз історичних процесів та соціально-економічних явищ, пов’язаних з діяльністю та розвитком залізничного транспорту України в період утвердження адміністративно-командної системи керівництва економікою СРСР.

Хронологічні межі поданої до захисту роботи визначаються кінцем 20-х — 30-ми рр., коли на тлі утвердження в країні тоталітарної ідеології відбувалася відмова від ліберальних підходів до управління економічними процесами з елементами ринкових відносин і поступового утвердження адміністративно-командних та директивно-волюнтаристських методів керівництва як народним господарством в цілому, так і залізничним транспортом зокрема.

Територіальні рамки дисертації охоплюють Україну в межах колишнього СРСР періоду 20-30-х рр. В цей час потреби народногосподарського комплексу УСРР обслуговувало чотири залізничні магістралі: Південно-Західна, Південна, Катерининська та Донецька. В др. пол. 30-х років після чисельних структурних змін та реорганізацій кількість залізниць на Україні збільшилась.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація написана в руслі затвердженого Інститутом історії України НАН України плану: "Регіональні аспекти історії України". Складова його частина — тема, що пов'язана з реабілітацією жертв політичних репресій на Україні. Вона випливає з державної програми підготовки науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією", визначеної постановами Президії Верховної Ради (№2256-ХІІ від 6 квітня 1992 р.) та Кабінету Міністрів України (№530 від 19 вересня 1992 р.).

Мета і задачі дослідження: При написанні роботи перед нами стояла мета: виявити невідомі та маловідомі архівні і документальні матеріали; через їх введення у науковий обіг розкрити і показати справжній стан соціально-економічного розвитку на магістралях УСРР у період формування адміністративно-командної системи, відновити історичну справедливість щодо репресованих працівників залізничного транспорту.

У процесі реалізації мети дослідження автором поставлені такі основні завдання:

- дослідити наслідки впливу позаекономічних методів управління залізницями України на їх подальший розвиток та зростання продуктивності праці;

- розкрити у досліджуваному періоді форми і методи розв'язання проблеми кадрів на залізницях;

- визначити наслідки політичного терору для соціально-економічного розвитку магістралей України;

- показати конкретні акції протесту технічної інтелігенції, робітників залізничного транспорту на посилення на них політичного та економічного тиску, незадовільне матеріальне, побутове і продовольче забезпечення.

Для вирішення мети і задач була розроблена структура дисертації, що в контексті наукового пошуку розкриває та доповнює ще не вивчені або свідомо перекручені радянською історіографією моменти в роботі залізниць України.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає, перш за все, у тематиці дослідження, яка до цього часу не була об'єктом спеціального вивчення і висвітлення саме в контексті становлення адміністративно-командних методів управління народним господарством.

Реальний внесок дисертанта у досліджувану проблему визначається тим, що вперше в українській історіографії ним виявлені і введені у науковий обіг документальні матеріали, що дають можливість:

- з'ясувати витоки та основні етапи становлення адміністративно-командних методів управління залізничним транспортом;

- всебічно проаналізувати техніко-економічні показники роботи українських залізниць у досліджуваний період;

- по-новому оцінити стахановсько-кривоносівський рух на транспорті;

- визначити причини і наслідки низького рівня соціального забезпечення працівників транспорту, затримок з виплатою зарплати, поганого матеріального і продовольчого забезпечення, а в деяких роках — масових випадків голоду тощо;

- описати страйковий рух на українських магістралях в кін. 20-х – першій половині 30-х рр.;

- розкрити механізм та наслідки кадрових чисток і переміщень за політичними поглядами, соціальним та національним походженням;

- дослідити розв'язані вищим політичним керівництвом країни масовий терор та репресії щодо залізничників в 20—30-х рр.

Разом з тим, в дисертації ряд положень та висновків радянської історіографії щодо соціально-економічного розвитку залізничного транспорту отримав логічне продовження. Зокрема глибше висвітлено проблеми госпрозрахунку та капіталовкладень, розширення існуючої на той час залізничної мережі, будівництво нових колій, реорганізації схеми управління транспортом та утворення нових залізниць тощо.



Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що їх матеріали можуть бути використані для підготовки фундаментальних праць із соціально-економічної історії України, розробки нормативних і спеціальних курсів у вищих та середніх навчальних закладах, що випускають спеціалістів залізничного транспорту, реалізації державної програми по увічненню пам'яті наших співвітчизників, які стали жертвами репресій в період сталінського геноциду.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона дозволяє поглибити загальну концепцію історії України кін. 20—30-х рр., з'ясувати основні чинники, що сприяли становленню в країні адміністративно-командних методів управління народним господарством.



Апробація результатів дисертації здійснювалася здобувачем у доповідях і повідомленнях на VII (Черкаси, 1996), VIII (Харків, 1997) Всеукраїнських конференціях з історичного краєзнавства, наукових конференціях Кіровоградських педагогічного університету ім. В. Винниченка, інституту сільськогосподарського машинобудування (1996, 1997, 1998), наукових семінарах відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України.

Структура роботи підпорядкована меті та основним завданням дослідження, що в контексті наукового пошуку розкриває ще не вивчені або свідомо перекручені моменти в роботі залізниць України. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг рукопису — 189 сторінок. Дисертація містить 11 таблиць. Список використаних джерел і літератури складається з 357 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано важливість та актуальність проблеми, визначено мету і конкретні завдання наукової роботи, її хронологічні межі, з’ясовано предмет і об’єкт дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення наукової розробки даної теми, подано інформацію про її апробацію.

У першому розділі "Огляд джерел та літератури" охарактеризовано методологічну основу дослідження, проаналізовано його джерельну базу та стан наукової розробки теми.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, об’єктивності й науковості. Під час вивчення проблеми нами використано системний комплексний підхід у застосуванні різних методів дослідження. Важливим шляхом їх розв’язання стало застосування цілого ряду історичних методів:

1. Синхронний метод дозволив одночасно розглядати події і факти, що мали місце на залізницях України, виділити як загальне, так і окреме, особливе в явищах політичного та соціального життя залізничників.

2. Хронологічний метод використовувався при розгляді подій і явищ у їх розвиткові, часовій послідовності, у русі і змінах.

3. Діахронний метод дав можливість виокремити істотні зміни, визначити критерії періодизації як окремих подій, так і цілих явищ історичного фактору соціально-економічної ситуації на залізничному транспорті.

4. Під час ретроспективного аналізу якісних змін на залізницях, які виходили за хронологічні межі дослідження, застосовувався порівняльно-історичний метод.

5. Метод актуалізації дозволив виявити певні закономірності процесу, узагальнити висновки і розробити рекомендації подальшого використання основних положень дисертаційного дослідження при вивченні найважливіших проблем історії України ХХ ст.

Застосування загальнонаукових, міждисциплінарних методів дослідження, зокрема структурно-системного методу, відкрило можливість одночасно розглядати залізничний транспорт з його найбільш характерними рисами, з одного боку, як єдине ціле, а з іншого, — як частину народного господарства країни. Статистичний метод дозволив представити кількісні дані економічних показників діяльності залізниць України, соціальних зрушень у їх кадровому складі у вигляді різних таблиць, середніх величин тощо. При висвітленні настроїв залізничників, їхньої реакції на дії центральних та місцевих органів влади, політичну та економічну ситуацію використовувався метод історико-соціологічного аналізу.

Згідно з метою і основними завданнями дисертаційного дослідження, що передбачають аналіз джерел та літератури, важливого значення набуло використання контекст-аналізу, з допомогою якого здійснена систематизація публікацій, а в подальшому — поглиблене дослідження проблем, що були названі інтегральними в роботах науковців.



Джерельну основу дисертації становлять маловідомі документи та матеріали вищого політичного керівництва, вищих органів державної влади та управління СРСР і УРСР, місцевих партійних, радянських, правоохоронних органів, громадських організацій. Всього в процесі роботи дисертантом опрацьовано 23 фонди 8 центральних, місцевих, відомчих архівів України та Російської Федерації. У Центральному державному архіві громадських об'єднань України (колишній архів ЦК Компартії України) використані звіти керівників залізниць, наркоматів, спецслужб до ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, рішення найвищого політичного органу республіки, які безпосередньо стосувалися роботи українських магістралей тощо.

У дисертації також знайшли відображення документальні матеріали, що знаходяться на зберіганні в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Безперечну цінність становлять не тільки фонди вищих органів влади, а й галузевих наркоматів, професійних спілок тощо. Розширити уявлення про ті процеси, що відбувалися безпосередньо на місцях, дали змогу державні архіви ряду областей України. Ставлення владних структур, правоохоронних органів до працівників залізничного транспорту а також механізм політичних репресій в дії відобразили документальні фонди Державного архіву Служби безпеки України та архіву управління міністерства внутрішніх справ України по Харківській області.

При написанні роботи дисертант з певною пересторогою використовував опубліковані за часів існування Радянського Союзу документальні матеріали владних структур СРСР та УРСР, статистичні бюлетені та збірники, промови та виступи політичних і державних керівників країни, газети і журнали. Джерела даної групи документів виявилися найбільш заідеологізованими та суб'єктивними і містять, з одного боку, чимало прикрашеної, неправдивої та компілятивної інформації, з іншого, — на основі знайдених архівних джерел дозволяють провести критичний порівняльний аналіз і виявити справжній стан речей на транспорті, чіткіше зрозуміти досліджувані події, зануритись в атмосферу суспільства 20-30-х років.

Історична література лише частково відобразила досліджуваний комплекс проблем. Радянська історіографія використовувала минуле України для ідеологічного обслуговування політичного курсу режиму, орієнтувалася на висвітлення трудових та економічних "звершень" в період перших п'ятирічок і свідомо, внаслідок політичної кон'юнктури, обминала негативні процеси, що відбувались в цей період.

Однією із перших спроб осягнути історичний розвиток радянського залізничного транспорту в СРСР стала грунтовна колективна монографія Вольфсона Л., Корнєєва А., Шильнікова Н. "Розвиток залізниць СРСР"1.) Разом з тим, автори під впливом сталінського "Короткого курсу ВКП(б)" основну провину за невдачі економічного розвитку залізниць покладають на "ворогів" і "шкідників", що захопили важливі ділянки транспортного господарства. Дещо розширило коло проблем, що постали перед залізничним транспортом, історико-економічне дослідження Напорка А.Г.2. Монографія, написана на початку хрущовської відлиги, на жаль, не позбавлена старих рецидивів в аналізі розвитку залізничного транспорту як складової народного господарства СРСР. Питання впливу партійних структур на роботу магістралей України, розбудову колійної мережі, реформування управлінських схем транспорту піднімалося в нарисах історії обласних партійних організацій).

Важливі статистичні дані щодо економічного та соціального розвитку магістралей країни зібрані в семитомній "Історії соціалістичної економіки СРСР"). Досить поверхово, обминаючи "гострі кути", розглядають історію окремих українських залізниць науково-популярні праці). В них містяться відомості про територіально-виробничу реорганізацію магістралей, їх технічне переозброєння, розвиток змагання та стахановсько-кривоносівського руху. Відкидаючи ідеологічні нашарування, в цих книгах можна віднайти чимало правдивих свідчень, що дозволяють зрозуміти складні і суперечливі процеси на залізничному транспорті в досліджуваний період.

Історики української діаспори в дослідженні розвитку залізничного транспорту насамперед намагалися визначити роль і місце залізничних перевезень на Україні в розподілі загальносоюзних товаро- та пасажиропотоків). На колоніальному характері народного господарства УРСР, підпорядкованості інтересів розвитку залізничного транспорту загальносоюзним, вкрай незадовільному розширенні колійної мережі порівняно із загальноєвропейськими показниками наголошує й Енциклопедія українознавства).

За останні 10 років в Україні з'явився ряд наукових досліджень, які у контексті нового наукового бачення часів сталінізму переосмислюють долю робітничого класу, економічного розвитку радянського народного господарства. Зокрема, в історичних дослідженнях С.В. Кульчицького), Л.М. Новохатька) була здійснена спроба проаналізувати концептуальні засади соціально-економічного розвитку України в 20-х рр.

В дисертаціях Новака В.М.), Захарченка М.А.) зроблені перші спроби висвітлити проблеми і труднощі, які супроводжували роботу українських залізниць в 20—30-х рр. Разом з тим, внаслідок відсутності відкритого доступу до деяких архівних фондів, зазначені дисертаційні праці можна вважати лише першою спробою в розробці досліджуваного кола проблем.

Проблеми кадрової політики в умовах становлення адміністративно-командних методів управління розглядає у своїй монографії Ю.І.Шаповал "Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії"). Він є також автором вдало виписаного політичного портрету одного з найбільш жорстоких керівників в історії України в цілому і залізничного транспорту зокрема, — Л.Кагановича ).

Окремі питання кадрів на залізницях України розглядаються в дисертаційних працях. Кисіль Ю.І., аналізуючи діяльність народного комісаріату робітничо-селянської інспекції, піднімає проблему чисток на підприємствах, проте розглядає їх лише як засіб боротьби з бюрократизацією державного апарату). Дисертація Куглера С.О., порушує важливі питання підготовки кадрів для промисловості і транспорту України в 1921-1941 рр.) Однак, заглиблюючись у висвітлення загальних питань, дисертант з невідомих причин залишає за межами дослідження проблему підготовки фахівців для транспорту, хоча, судячи з назви роботи, вона мала бути предметом опрацювання.

Останнім часом проблема політичних репресій все більше привертає увагу як українських, так і зарубіжних дослідників, які поступово вводять у науковий обіг нові документальні матеріали, популяризують в історії України забуті імена. Ще в середині 60-х років американець українського походження Г.Костюк здійснив спробу систематизувати матеріали і факти доби сталінізму, дослідити теорію і практику більшовизму на Україні, дати їм політичний аналіз). На наш погляд, вада цього дослідження полягає у відсутності широкої палітри достовірної джерельної бази.

Однією з перших в українській історіографії праць, присвяченій політичним репресіям серед інтелігенції, в тому числі й технічної, стала монографія В.М.Даниленка, Г.В.Касьянова та С.В.Кульчицького), в якій широко використані матеріали архівних фондів вищого політичного керівництва, наводиться статистика, яка тривалий час перебувала на спеціальному зберіганні. В книзі "Жертви репресій" докладно аналізується юридична база, на основі якої здійснювались репресії громадян серед окремих соціальних і професійних груп). Ряд імен репресованих залізничників відшукала і повернула історії З.Г.Лихолобова). Характерною рисою її праці є спроба показати репресії на залізничному транспорті в контексті масових каральних операцій у шахтарському Донбасі.

Вітчизняна історична наука 90-х прагне проаналізувати причини, хід і наслідки репресій на окремих залізницях. Є.М.Скляренко, розглядаючи ситуацію на Південно-Західній магістралі, не обмежується переліком біографічних відомостей про репресованих, а й намагається з’ясувати суть історичних процесів.). Тема політичних репресій серед залізничників знайшла відображення в працях, присвячених історії інших магістралей). На жаль, більшість авторів обмежується біографіями керівного складу залізниць, залишаючи поза увагою долю рядових працівників.

Аналізуючи опубліковані праці, необхідно відзначити, що, незважаючи на наявність чималої кількості публікацій з досліджуваної теми, в українській історіографії відсутні спеціальні узагальнюючі роботи, присвячені проблемам соціально-економічного розвитку українських залізниць в період становлення адміністративно-командних методів управління народним господарством, кадровій політиці та політичним репресіям серед залізничників. Останні, на нашу думку, слід розглядати в контексті масових незаконних переслідувань технічної інтелігенції, кращих представників робітничого класу.

У другому розділі “Загострення соціально-економічної ситуації на залізницях України та пошук шляхів виходу з кризи” проаналізовано розвиток залізничного транспорту України в кін. 20-30-х рр., який характеризувався перманентним загостренням соціально-економічної ситуації, падінням трудової дисципліни та виробничих показників, зростанням плинності робочої сили та кількості аварій і катастроф, моментами дезорганізації залізничного господарства та невиправданими витратами матеріальних і людських ресурсів.

Зазначено, що в 30-х рр. залізничному транспорту так і не вдалося реалізувати волюнтаристські плани вищого політичного керівництва країни. Соціально-економічні процеси, що відбувались на залізничному транспорті, були тісно пов'язані із становленням у країні тоталітарної ідеології як в суспільному житті, так і в управлінні народним господарством. На зміну НЕПу із його ліберальними підходами до управління економічними процесами, елементами ринкових відносин в кін. 20-х рр. в країні утверджуються адміністративно-командні, директивно-волюнтаристські та позаекономічні методи керівництва народним господарством. Повернення на практиці на поч. 30-х рр. до збанкрутілої політики "воєнного комунізму", що базувалася на відмиранні товарно-грошових відносин, голому адмініструванні та примусі, стало визначальним в економічній політиці СРСР на довгі роки.

Незначні капіталовкладення, а в деякі роки і пряме вилучення та перерозподіл прибутку залізничного транспорту на користь інших галузей народного господарства, призвели до надзвичайної зношеності основних фондів залізниць України. Хаотичні спроби вищого державного та політичного керівництва країни впровадити елементи госпрозрахунку, підвищити продуктивність праці шляхом матеріального стимулювання залізничників закінчувались утвердженням ще більшої централізації в управлінні транспортом, обмеженням ініціативи як простих працівників, так і керівників галузі.

У світлі цього констатується, що зазначені процеси разом із низькою заробітною платою, незадовільними матеріальним та продовольчим забезпеченням призводили до падіння трудової дисципліни, плинності робочої сили, стихійних страйків. Особливо складною ситуація на залізницях України видалася на початку 30-х рр. Диспропорція, ознаки якої намітились ще в середині 20-х рр., між темпами розвитку транспорту і галузями, які забезпечували його технічне переозброєння та користувалися його послугами, досягла критичних меж. Виконання річних планів перевезень не перевищувало 50-60 %.

Кризові явища на початку 30-х рр. посилили постійні затримки із виплатою заробітної плати, відбилися на постачанні залізничників продовольством. Згаданий комплекс проблем призвів до розгортання стихійного страйкового руху працівників залізничного транспорту України. Ситуація із продовольчим забезпеченням особливо загострилася страшного 1933 р., коли на багатьох залізничних вузлах та станціях реєструвалися масові випадки голодної смерті.

Ухвалені в середині 30-х рр. вищим політичним керівництвом країни рішення щодо збільшення капіталовкладень в транспорт, проведення тарифної реформи, реорганізації бюрократичного управлінського апарату дозволили дещо стабілізувати роботу залізничного транспорту та покращити соціальне забезпечення його працівників. Проте, виконати планові завдання будівництва нових колій, розширення існуючої залізничної мережі, вантажних і пасажирських перевезень так і не вдалося.

Аналіз архівних джерел свідчить, що т.зв. "великий стрибок" у важкій промисловості в роки індустріалізації призвів лише до великої дезорганізації та надзвичайного ускладнення економічної ситуації не тільки на залізничному транспорті, але й у народному господарстві в цілому.

Безперечно, і розвиток залізничного транспорту, і народного господарства країни не можна розглядати лише у вигляді прямої лінії, завжди круто спрямованої донизу. Все було на цьому складному і суперечливому шляху: і важко здолані бар'єри, і потужні ривки вперед, і грубі помилки та прорахунки, і уповільнення темпів. Проте пошук виходу з кризи майже не виходив за рамки адміністрування, директивних наказів, морального та фізичного залякування робітників.

У третьому розділі “Негативні тенденції в кадровій політиці та їх вплив на морально-психологічну атмосферу у виробничих колективах” досліджено методи і засоби вирішення кадрових питань на залізницях України. Аналіз кадрової політики у цій галузі зумовив виокремлення трьох її складових:

І. Кінець 20-х рр. Позначений боротьбою із безробіттям, посиленням кадрових чисток за соціальними, національними, релігійними ознаками, зниженням освітнього рівня та ділової кваліфікації керівного складу, початком винищення старих спеціалістів.

ІІ. Початок 30-х рр. Характеризується суперечливими і неоднозначними процесами. З одного боку, керівництво галуззю намагається закріпити виробничі та інженерні кадри, збільшити їх кількісний та якісний склад, підвищити освітній рівень управлінців, впровадити персональну відповідальність. З іншого — практика кадрових чисток набуває ще більших розмахів. Ініціатива в їх проведенні поступово переходить від НК РСІ до органів НКВС.

ІІІ. Середина — кінець 30-х рр. Визначається загостренням морально-психологічного стану в трудових колективах, утвердженням в середовищі управлінських кадрів несміливості, пасивності, намагання ухилитися від прийняття самостійних рішень. Звільнення з роботи, в переважній більшості, стало фактично означати наступний арешт або депортацію за межі України.

Аналіз документальних матеріалів, пов'язаних із реалізацією кадрової політики на українських залізницях, дозволяє виділити такі основні моменти:

- кадрова політика спиралася на адміністративно-командні методи, які полягали у посиленні контролю з боку владних структур, органів ДПУ, громадських організацій тощо. Вони зводилися, головним чином, до необгрунтованих звільнень, перманентних переміщень, чисток, супроводжувалися масованими ідеологічними кампаніями;

- переміщення, чистки, інші адміністративні заходи позбавляли трудові колективи залізничників, як правило, найбільш кваліфікованих фахівців з числа старої технічної інтелігенції. Це негативно відбивалося на освітньому рівні командного та виробничого ядра залізничного транспорту, сприяло відтоку провідних спеціалістів в інші галузі народного господарства;

- спроба вдатися до примусового повернення колишніх працівників залізничного транспорту на попереднє місце роботи спричинила ще більше падіння трудової і виробничої дисципліни;

- у призначенні на посади на передній план виходили не професійні та ділові якості, а політична та ідеологічна заангажованість, "чистота" соціального походження та активна атеїстична позиція;

- намагання на початку 30-х рр. встановити єдиноначальність на залізничному транспорті були зведені нанівець різноманітними перевірками, постійним втручанням у господарський механізм партійних комітетів різних рівнів;

- кадрові перестановки, чистки не лише не поліпшили роботу залізничного транспорту, а й негативним чином вплинули на виробничі показники українських залізниць;

- однією з найбільш ганебних сторінок у чистках галузі був її відверто шовіністичний характер. Підставою для звільнення могла слугувати, окрім всього іншого, і національна приналежність;

- проведення політики, обумовленої виявленням "класових, соціально-чужих елементів", викликало напруження в трудових колективах, створювало атмосферу недовіри, підозрілості, невпевненості в завтрашньому дні;

- як довела подальша практика, різного роду чистки стали своєрідною предтечею масових репресій серед залізничників в 30-х рр.

Врешті, дисертант доводить, що наприкінці 30-х рр. в кадровій політиці радянської держави був зроблений такий висновок: якщо адміністративні заходи не дають належного ефекту, їх треба посилити. В 1938-1940 рр. РНК СРСР, ЦК ВКП(б) та Верховна Рада СРСР ухвалюють ряд рішень, які ще більше посилювали старі адміністративно-наказові методи регулювання трудової дисципліни та підвищення продуктивності праці, зокрема, стосовно адміністративного та кримінального законодавства щодо порушників дисципліни. Відбувається остаточне "закріпачення" робітників на попередньому місці роботи. А в 1940 р. із переходом на восьмигодинний робочий день та семиденний робочий тиждень і збільшенням робочого часу кожного трудівника на 33 години щомісяця були взагалі ліквідовані т.зв. "завоювання революції".

У четвертому розділі “Репресії серед залізничників: причини і наслідки” досліджено і доведено, що особливості роботи залізничного транспорту в 30-х рр., наближення умов його функціонування до військової організації, постійне невиконання планів вантажних та пасажирських перевезень, збільшення аварій та катастроф, обумовлювали постійну “увагу” до нього з боку каральних органів радянської держави. В дисертації зазначається, що кадрові втрати серед залізничників посідають чільне місце в сумному мартиролозі жертв сталінських репресій і цілком вписуються в загальний контекст ситуації, що склалася в країні. Мільйони людей пройшли крізь пащі "Сцілли і Харибди". Масовий терор охопив усі без винятку прошарки населення, національні та професійні групи.

Аналіз архівних документів вищого політичного керівництва країни та спецслужб свідчить, що каральні заходи держави проти трудівників залізничного транспорту започатковуються одразу ж по встановленні більшовицької диктатури. В 20-х рр. вістря каральної машини було направлене в основному на інженерів старої генерації. Сумновідомі процеси над шахтарями, "Промпартією" залучили в свою орбіту і працівників залізничного транспорту.

На початку 30-х рр. увага спецслужб була звернена на "викриття" контрреволюційних груп, які ніби-то складалися з куркульсько-непманських елементів. Тисячі залізничників, що мали зв'язок із сільським господарством, були “залучені” органами ДПУ до контрреволюційних повстанських організацій.

В другій половині 30-х рр., в період "великого терору", коли радянське суспільство було уражене масовим психозом пошуку "шкідників-контрреволюціонерів". На залізницях України силами НКВС одна за одною "викриваються" різноманітні націоналістичні, шпигунські, троцькістські та ін. організації. В цей період знищується практично весь керівний склад залізничного транспорту.

Детальний розгляд наслідків політичних репресій серед залізничників дозволив автору зрозуміти їх чітку логіку та причини.

По-перше, репресії відіграли значну роль в утвердженні господарського механізму, заснованого на командних, адміністративних та централістських методах управління.

По-друге, вони стали основою процесу поступового переведення радянського суспільства на тоталітарні, моноідеологічні рейки, який викристалізувався через монополізацію влади, підпорядкування інтересів особистості абстрактним державним інтересам; через однопартійність, а значить — зрощення партійного і державного апарату; через жорсткий контроль партапарату над інформацією, духовним життям людини тощо.

По-третє, подібні дії стверджували абсолютну владу диктатора, знешкоджували потенційних конкурентів, утворювали ілюзію непогрішимості, месіанської приреченості, культовості особи.

По-четверте, активізували людський фактор, підтримували полум'я майже релігійної віри в краще майбутнє, що допомагало простій людині стійко переносити щоденні труднощі життя, стимулювало масовий трудовий ентузіазм. Репресії стали простим і зрозумілим поясненням причин аварій на виробництві, нестачі товарів повсякденного попиту, труднощів з продовольчим забезпеченням... Спочатку в усьому винними були "куркулі" та "буржуазні спеціалісти"; потім — представники експлуататорських класів, що "пробралися" на відповідальні посади; далі — численні національні групи, "завербовані" іноземними розвідками; наостанок — комуністи, прихильники ідей Троцького.

Масовий терор, виконавши місію встановлення твердої дисципліни, виробивши в багатьох людей рабську свідомість, понівечивши загальнолюдську мораль, так і не зміг вирішити завдання щодо покращення виробничих показників, збільшення продуктивності праці тощо. Навпаки, знищення керівництва залізниць, арешти найбільш кваліфікованих та досвідчених спеціалістів і робітників, атмосфера страху, невпевненості та підозри привели до послаблення інженерної служби, розхитування трудової і технологічної дисципліни, хронічного невиконання планів вантажних та пасажирських перевезень.

За свідченням документів, лише в 1939 р. смуга великого терору поступилася деякій політичній відлизі, яка, на жаль, не означала повної відмови від антиконституційного переслідування власного народу. Згубна практика щодо вирішення труднощів у народному господарстві країни та на залізничному транспорті зокрема за рахунок пошуку різноманітних ворогів, шпигунів та диверсантів продовжувала існувати і в наступні роки.

У висновках дисертації зроблено узагальнення з головних проблем дослідження.

У процесі впро­вад­ження курсу індустріалізації утворилися значні диспропорції в розвитку різних галузей народного господарства. Незадовільне постачання промисловістю країни облад­нання, будівельних матеріалів та запасних частин, низька якість ремон­ту рухомого складу, безлад у маршрутизації поїздів та хаотичне пла­ну­ван­ня, знеособлена їзда стали додатковими чинниками, що каталізували на поч. 30-х рр. кризу вантажних і пасажирських перевезень залізницями України. Намагання державного й галузевого керівництва країни шляхом дирек­тив­них наказів, жорсткого адміністрування, утвердження ще більшої цент­ра­лі­за­ції в управлінні вплинути на показники роботи залізничного транс­порту призвело до ще більшої дезорганізації залізничних перевезень.

В досліджуваний період надзвичайно загострилося і соціальне становище працівників залізничного транспорту, що й обумовило падіння продуктивності праці та трудової дисципліни, зростання плинності робочої сили та кількості аварій і катастроф. Лише в середині 30-х рр. керівництву галузі вдалося певною мірою стабілізувати роботу залізничного транспорту та соціальне забезпечення його працівників.

Адміністративні втручання у вирішення кадрової політики, свавільні вилучення та чистки найнегативнішим чином вплинули на стан залізничників, відбилися на їх загальному фаховому рівні, призвели до багатьох виробничих конфліктів. Досить поширеними засобами впливу на технічну інтелігенцію, робітництво стали політичні репресії, сфабриковані судові процеси, що супроводжували практично всю історію України періоду радянської влади. На п’яти українських залізницях за цей короткий період геноциду органам НКВС вдалося звинуватити в контрреволюційній діяльності і засудити до ВМП дев’ятнадцять начальників цих магістралей. Тисячі відда­них режимові, ні в чому невинних людей було принесено на жертовник збанкрутілій ідеї.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Деякі питання генезису тоталітарної ідеології // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник статей). - Київ: Інститут історії України НАН України, Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією". - К., 1996. - С. 402-408.

2. Каральні операції на українських залізницях в першій половині 30-х рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - К., 1997. - №1-2. - С. 119-127.

3. Кадрові втрати українських залізниць в ході масових операцій ДПУ-НКВС УСРР "По очищенню прикордонної смуги" // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Випуск 2. - К.: Рідний край, 1997. - С. 239-246.

4. Каральні операції органів НКВС України по вилученню "троцькістсько-зінов'євських елементів" на залізничному транспорті // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Випуск 3. - К.:Рідний край, 1998. - С. 125-136.

5. Пам'ятки історії техніки як об'єкти туризму (на матеріалах пам'яток залізничного транспорту) // Туристично-краєзнавчі дослідження. У двох частинах. - К.: КМ-Трейдинг, 1998. - Ч.ІІ. - С. 101-105.

6. Боротьба з “церковно-сектантськими елементами” на українських залізницях в 20-30-х рр. // Християнство і культура: історія, традиції, сучасність. Зб. наук. праць. - Полтава, 1998. - С. 13-16.
АНОТАЦІЯ

Бондарчук Ю.П. Залізничний транспорт України в умовах утвердження адміністративно-командних методів управління народним господарством (кін. 20-х — 30-ті рр.). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 — Історія України. — Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1999.

Дисертацію присвячено питанням комплексного вивчення історії залізничного транспорту в період формування на Україні адміністративно-командної економіки. В дисертації на основі критичного аналізу історичної літератури, введення в науковий обіг оригінальних джерел висвітлюються три взаємопов'язані складові обраної теми: загострення соціально-економічної ситуації на залізницях України та пошук шляхів виходу з кризи; негативні тенденції в кадровій політиці та їх вплив на морально-психологічну атмосферу у виробничих колективах; причини і наслідки політичних репресій серед працівників залізничного транспорту. Запропоновані у дисертації результати і висновки можуть бути використані для підготовки фундаментальних праць із соціально-економічної історії України, розробки нормативних і спеціальних курсів у вищих та середніх навчальних закладах, що випускають спеціалістів залізничного транспорту, реалізації державної програми по увічненню пам'яті наших співвітчизників, жертв сталінського геноциду.


Ключові слова: адміністративно-командна система, залізниці, соціально-економічний, криза, кадрова політика, репресії.
SUMMARY
Y. P. Bondarchuk. Ukraine’s Railway Transport under the Conditions of Statement of Administrative — Commanding Methods of Facilities governing National Economy (end of the 20-ies — 30-ies). — Manuscript.

Dissertation for a Candidate’s Degree in History, Specialisation 07.00.01 — History of Ukraine. — Dniepropetrovsk State University, Dniepropetrovsk, 1999.

The dissertation deals with an integrated study of history of railway transport in the period of formation of Ukraine’s administrative – commanding economy. Based on a critical analysis of historical literature, scientifically compiled of original sources, the dissertation throws light on the three interrelated constituents of the theme under investigation: aggravation of socio-economic situation on Ukraine’s railways and search of overcoming the crisis; negative tendencies in the cadre policy and their impact on the moral and psychological atmosphere in production collectives; causes and consequences of political repression’s on railway transport workers. The results of this investigation and the conclusions obtained in the dissertation may be used in preparation of fundamental works on Ukraine’s socio-economic history, in elaboration of curriculum and optional courses for higher-educational and secondary technical schools training railway transport specialists, and also in realising the state programme of perpetuating the memory of our compatriots who became victims in the period of Stalinist genocide.

Key words: administrative-commanding system, railways, socio-economic, crisis, cadre policy, repression.
АННОТАЦИЯ
Бондарчук Ю. П. Железнодорожный транспорт Украины в условиях утверждения административно-командных методов управления народным хозяйством (кон. 20-х – 30-тые гг.). — Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. — История Украины. — Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1999.

Диссертация посвящена вопросам комплексного изучения истории железнодорожного транспорта в период формирования на Украине административно-командной экономики. На основе критического анализа исторической литературы, введения в научный оборот оригинальных источников в диссертации освещаются три взаимосвязанные составные избранной темы: обострение социально-экономической ситуации на железных дорогах Украины и поиск путей выхода из кризиса; негативные тенденции в кадровой политике и их влияние на морально-психологическую атмосферу в производственных коллективах; причины и последствия политических репрессий среди работников железнодорожного транспорта.

Вследствие ошибок и просчетов руководства государства в процессе внедрения курса на индустриализацию образовались значительные диспропорции в развитии различных областей народного хозяйства. Ощутимыми стали кризисные явления и на украинских железных дорогах. Неудовлетворительное снабжение промышленностью страны оборудования, строительных материалов, низкое качество ремонта подвижного состава, плохая маршрутизация железнодорожных составов, хаотическое планирование, и обезличенная езда — всё это сыграло роль дополнительных факторов, которые обусловили в нач. 30-х гг. кризис грузовых и пассажирских перевозок железными дорогами Украины.

Попытки государственного и отраслевого руководства страны повлиять путем директивных приказов, жёсткого администрирования, утверждения еще большей централизации в управлении на показатели работы железнодорожного транспорта привело к еще большей дезорганизации железнодорожных перевозок. В начале 30-х гг. выполнение государственных планов железными дорогами Украины не превышало 60%.

В исследуемый период чрезвычайно обострилось и социальное положение работников железнодорожного транспорта, которое предопределило падение производительности труда и трудовой дисциплины, возрастание текучести рабочей силы, количества аварий и катастроф, возникновение стихийного забастовочного движения. Крайне неудовлетворительным было снабжение работников транспорта продуктами питания. Вследствие низких норм отпуска продовольствия, постоянных задержек его выдачи в нач. 30-х гг. достаточно частыми становятся случаи голода среди железнодорожников. Заболевание на безбелковый отёк, смертность среди работников как малых, так и больших железнодорожных узлов и станций, членов их семей приобретают характер массового явления в 1932-1933 гг.

Лишь в середине 30-х гг. руководству страны удалось в определённой мере стабилизировать работу железнодорожного транспорта и социальное обеспечение его работников. Тем не менее, выполнить нереальные плановые задачи по строительству новых путей, расширению существующей железнодорожной сети, грузовых и пассажирских перевозок так и не удалось.

Административное вмешательство в решение кадровой политики, необоснованные увольнения и чистки по мотивам социального, национального происхождения, политических и религиозных взглядов работников украинских железных дорог в кон. 20-30-х гг. негативно повлияло на их состояние, отразилось на общем профессиональном уровне железнодорожников, привело к многочисленным производственным конфликтам.

Кадровые чистки, увольнения, перестановки были далеко не единственными в арсенале руководства страны способами, которые применялись для подавления личности, превращения её в безотказный механизм тоталитарной системы. Достаточно распространенными способами влияния на техническую интеллигенцию, рабочий класс стали политические репрессии, сфабрикованные судебные процессы, которые сопровождали практически всю историю Украины периода советской власти.

Многолетнее беспощадное преследование железнодорожников началось с уничтожения специалистов с дореволюционными дипломами, выходцев из “социально-чужих” классов, а завершилось расправой над руководителями отрасли, которые имели в своих карманах партийный билет. Анализ архивных документов доказывает, что во второй половине 30-х годов было уничтожено руководство всех железных дорог Украины. А назначение на должность директора железной дороги было свидетельством того, что этого руководителя ждет смертный приговор.

На пяти украинских железных дорогах за этот короткий период геноцида органами НКВД удалось предъявить обвинение в контрреволюционной деятельности и осудить к ВМН девятнадцать начальников этих магистралей. Тысячи верных режиму, ни в чём невиновных людей было принесено в жертву обанкротившейся идеи.

Предложенные в диссертации результаты и выводы могут быть использованы для подготовки фундаментальных работ по социально-экономической истории Украины, для разработки нормативных и специальных курсов в высших и средних учебных заведениях, которые выпускают специалистов железнодорожного транспорта, для реализации государственной программы по увековечиванию памяти наших соотечественников, ставших жертвами в период сталинского геноцида.



Ключевые слова: административно-командная система, железные дороги, социально-экономический, кризис, кадровая политика, репрессии.

Комп’ютерна верстка Голубєв С.В.



Здано до набору 24.02.99. Підписано до друку 20.03.99. Формат 60х90/16. Папір друкарський. Гарнітура Times New Roman. Умов. друк. арк. 1,5. Тираж 120 прим. Замовлення №378/99.


1) Вольфсон Л., Корнеев А., Шильников Н. Развитие железнодорожного транспорта СССР. - М.: Трансжелдориздат, 1939. - 180 с.

2) Напорко А. Очерки развития железнодорожного транспорта СССР. - М.: Гос. Трансжелдориздат, 1954. - 285 с.

) Очерки истории Днепропетровской областной партийной организации / Ред. колл. И.В.Васильев (отв. ред.), А.Ф.Батарина, В.К.Брызгалова, И.К.Воропай и др. -Днепропетровск: Промінь, 1979.-С.260-379; Очерки истории Донецкой областной партийной организации / Г.П.Ерхов (гл. ред.) и др.-Донецк: Донбас, 1978. - С. 273-354; Очерки истории Киевской городской и областной партийных организаций / Ред. колл. Т.В.Главак (отв. ред.), Ю.В.Бабко, А.Е.Беренштейн, А.А.Бородин и др. - К.: Политиздат Украины, 1981. - С. 299-374; Очерки истории Харьковской областной партийной организации / Авт. П.Г.Баськов; Ред. кол.: В.А.Ивашко. - Х.: Прапор, 1980. -С. 281-367.

)) История социалистической экономики СССР: В 7-ми т. / Ред. Коллегия: д-р экон. наук И.А. Гладков и др.; АН СССР, Ин-т экономики. - М.: Наука, 1977. - Т.3. - 535 с.; История социалистической экономики СССР: В 7-ми т. / Ред. Коллегия: д-р экон. наук И.А. Гладков и др.; АН СССР, Ин-т экономики. - М.: Наука, 1978. - Т.4. - 519 с.

) Всегда в пути. Юго-Западная магистраль накануне своего 100-летия. - К.: Знание, 1969. - 61 с.; Гусев М.И. Стальные пути Донбасса: Из истории Донецкой ордена Ленина ж.д. - Донецк: Донбасс, 1970. - 336 с.; Лясковский В.Г. Столетняя. [Об Одесско-Кишинёвской ж.д.]. - Одесса: Маяк, 1996. - 183 с.; Слепухин С. Краткая история строительства развития Сталинской ж.д. 1884-1948 гг. - Днепропетровск, 1949. - 196 с.; Южная железная дорога. Южной 100-лет (1869-1969). - Харьков: Прапор, 1969. - 180 с.

) Кубійович В. Географія транспорту (України). Географія України й суміжних земель.- Кр.-Л., 1943. - 89 с.

)) Димінський Р., Кубійович В. Залізничний транспорт // Енциклопедія українознавства. - К., 1995. - Т.3. - С.1098-1100.

) Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.): Спроба побудови концепт. засад реал. історії / НАН України, Ін-т іст. України. - К., 1995. - 201 с.

) Новохатько Л.М. Національний аспект доктрини "соціалістичні реконструкції" (Спроба історико-теоретичного переосмислення) / НАН України, Ін-т іст. України. - К., 1997. -110с.

) Новак В.Н. Железнодорожники Юго-Западной магистрали в годы социалистической реконструкции народного хозяйства. 1926-1937: Дис... канд. ист. наук: 07.00.02. -К., 1987. - 182 с.

)) Захарченко Н.А. Железнодорожники УССР на завершающем этапе социалистичес­кой реконструкции народного хозяйства (1933-1937 гг.): Дис... канд. ист. наук: 07.00.02. -Донецк, 1988. -245 с.

) Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії / АН України, Ін-т нац. відносин і політології. - К.: Наукова думка, 1993. - 349 с.

) Шаповал Ю.І. Лазар Каганович. - К.: Знання, 1994. - 40 с.

) Кисіль Ю.І. Робітничо-селянська інспекція та бюрократизація держапарату: Підсумки та уроки діяльності (20-30-ті рр.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.02. - Харків, 1994.- 209 с.

) Куглер С.О. Проблемы подготовки рабочих кадров для промышленности и транспорта Украины в 1921-1941 гг. (на материалах партийных и общественных движений и политических партий): Дис… канд. ист. наук: 07.00.01. - Донецк, 1994.- 210 с.

) Костюк Г.О. Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника. - К.: Смолоскип, 1995. - 508 с.

) Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки / В.М.Даниленко, Г.В.Касьянов, С.В.Кульчицький. - К.: Либідь, 1991. - 342 с.

) Жертвы репрессий / Ю.С.Шемшученко, А.Н.Мироненко, В.И.Пристайко. - К.: Юринформ, 1993. - 275 с.

) Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні (переважно на матеріалах Донбасу). - Донецьк: Дон. ДУ, 1996. - 144 с.

) Скляренко Є.М. Заложниками стали залізничники // З архівів ВУЧК-ДПУ-НКВД-КГБ.- 1994.- №1.- С.171-181.

) Дорога и люди / Авт. кол.: В.М. Касьяненко (рук) и др. - Одесса: Маяк, 1991.- 270 с.; Ревин Д.П. Музей Южной железной дороги. - Харьков: Прапор, 1990. - 40 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка