Залікова робота з інформатики



Скачати 167.48 Kb.
Дата конвертації15.01.2018
Розмір167.48 Kb.






Відділ освіти Глухівської міської ради
Загальноосвітня школа №1

 

 



 

НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА

Дисципліна:  краєзнавство

Тема: Глухів – столиця Гетьманщини



 

  

Виконав: учень 9-А класу

Чернишов Антон



  

 



Глухів-2014


План
Вступ


  1. Від молодого міста до часів козацької столиці

  2. Славетні композитори Глухова

  3. Величні храми міста та його меценати

Висновок
Список використаної літератури



Вступ

Глухів є одним з найстаріших міст України. Глухів — одне з найдавніших

міст України. Перша згадка про нього як про місто Чернігівського князівства зустрічається в Іпатіївському літописі за 1152 рік. Непрямі історичні джерела

згадують місто під 992 роком, коли було створено Чернігівську єпархію і

Глухів ввійшов до її складу. Першими поселенцями тут були сіверяни, які в

цих лісових та болотистих місцях залишили після себе Глухівське городище.

Ще пів століття тому це було місто, яке стояло на роздоріжжі важливих

транспортних шляхів. Сьогодні - це районний центр обласного підпорядкування, в якому проживає тридцять шість тисяч населення, займає територію, яка простягається на дві тисячі гектарів, сімдесят п’ять з яких є заповідною зоною.


На даний момент Глухів є важливим історичним центром, в якому
знаходяться багато пам» яток культури. Люди зі всієї України приїжджають
подивитися на них. Глухів має непросту історію, яка окреслила свій нарис
крізь призму віків. Всі важливі етапи розвитку та занепаду міста показані в
Глухівському краєзнавчому музеї.

ГЛУХІВ – СТОЛИЦЯ ГЕТЬМАНЩИНИ

Від молодого міста до часів козацької столиці
Місто Глухів, що на Сумщині є районним центром обласного підпорядкування, в якому проживає тридцять шість тисяч населення, займає територію, яка простягається на дві тисячі гектарів, сімдесят п’ять з яких є заповідною зоною. В місті збережений цілий комплекс пам’ятників культури та архітектури, що дало можливість створити державний історико-культурний заповідник, який розпочав своє функціонування у 1998 році. Під його охороною знаходиться біля п’ятидесяти історичних та культурних пам’яток, п’ять з яких мають загальнонаціональне значення – це Київська брама, Миколаївська церква, Трьох-Анастасіївська церква, Спасо-Преображенська церква та Учительський інститут.

Глухів – одне з найдревніших міст України, вперше згадується у 1152 році в Іпатіївському літописі, непрямі згадки про місто датуються 992 роком. Але останні археологічні дослідження доводять, що значне поселення на території Глухова виникло на початку нової ери, воно розвивалося у наступні століття, і на його основі сформувалося місто Княжої доби. Глухів ще двічі згадується у літописах, і це означає, що місто не було зруйноване під час монголо-татарського нашестя у 1239 році. З 1247 року глухівськими удільними князями були представники чернігівської гілки Рюриковичів – нащадки князя Чернігівського Михайла Всеволодовича: син Симеон Михайлович, онук Михайло Симеонович та правнук Симеон Михайлович. Їх князювання тривало більше ста років, аж доки на Сіверщину із Західної Європи у 1352 році прийшла чума, „морова язва” , і як свідчить літопис „В Глухове ж тогда ни один человек не остася, все изомроша…”, останній Глухівський князь переїжджає до Новосиля, і стає князем Новосильським, а звістки про Глухів зникають більше ніж на двісті років.

У другій половині 14 століття Чернігово-Сіверські землі, до яких входило Глухівське князівство, стали частиною Великого князівства Литовського, а після Кревської унії у 1385 році, та об’єднання Литви і Польщі, глухівські землі стали окраїною Польсько-Литовської держави.

У 1500 році місто відходить до Росії, після перемоги російських військ над литовськими. Але вже у 1618 році, після чергової війни Речі Посполитої з Росією, і за умов Деулінського перемир’я Глухів відходить до Польщі. Передбачаючи подальші війни з Росією, польська влада розпочинає відновлювати та укріплювати прикордонні міста. У 1634 році Глухів отримує від Польщі Магдебурзьке право. Місто розбудовується та укріплюється польським магнатом Олександром Пісочинським. Глухів стає центром округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства. На той час місто мало два укріплених ядра: замок та панський двір Пісочинського, оборонна огорожа якого була потужнішою від замкової.

Під час національно-визвільної війни 1648-1657 років, під проводом Богдана Хмельницького, Глухів отримав статус сотенного міста, та ввійшов до складу Ніжинського полку. У 1663-1665 роках у місті існував окремий Глухівський полк на чолі з полковниками Кирилом Гуляницею та Василем Черкащеницею. Козацька фортеця, яка існувала на той час, була дуже міцною, вона складалась із земляного валу, рову, дерев’яного частоколу, та мала п’ять брам: Путивльську, Білополівську, Михайлівську, Московську та Київську. У 1664 році Глухів витримав п’ятитижневу облогу польського війська на чолі з королем Яном Казимиром, яке рухалось на Москву, та зазнало повної поразки під Новгород-Сіверськом.

Після пожежі 1748 року фортеця була реконструйована за проектом Данила Дебоскета та Юхима Наумова. А в 1766-1769 роках за проектом архітектора Андрія Квасова замість дерев’яних споруджені кам’яні Київська та Московська брами. До нашого часу збереглася лише Київська, вона збудована у класичному стилі з бічними кордегардіями, посередині – велика арка, з боків арки на високих п’єдесталах – колони, всередині митні віконця. Брама міститься посередині залишків західної частини укріплень 18 століття. Первісно вона мала один арковий проїзд, і стояла не на белебені, а в тілі високого земляного валу, в якому частково ховалися невеликі кордегардії, де знаходились приміщення для службовців.

Глухів перетинає річка Есмань поділяючи його на дві частини: лівобережну – історичне середмістя, та правобережну – історичне передмістя, де Веригино існувало як окреме поселення. На його території у 18 столітті були розташовані: 1 Малоросійська колегія, палац К.Розумовського, приватний пансіон мадам Лоянс, перший на Україні де отримували освіту дівчата, та навчалися грі на клавікорді.

При дорозі встановлений пам’ятний знак ,у вигляді верстового стовпа, на честь перевозу тіла Т.Г.Шевченка з Петербурга до Канева при перепохованні у травні 1861 року. При житті Тарас Григорович тричі відвідував Глухів. Описав своє перебування у ньому у повісті „Капітанша”, згадки про місто є у поемі „Сон” та поезії „Іржавець”. А у 1844 році був присутній на літургії у Миколаївській найстарішій козацькій церкві Глухова, яка збереглась до нашого часу.

У 17 ст. Глухів стає значним торговим та ремісничим центром завдяки розташуванню на перетині головних торгових шляхів. Ось як описує місто сучасник, московський священик Іоан Лук’янов (старець Леонтій), який мандрував до Святої землі і його шлях пролягав через Глухів: „Город Глухов земляной, обруб дубовый, вельми крепок; а в нем жителей богатых много, панов; и строения в нем преузорчатые, светлицы хорошие, палаты в нем полковника Миклашевского зело хороши; ратуша зело хороша и рядов много; девичий монастырь предивен зело; соборная церковь хороша очень; зело лихоманы хохлы затейливы к хоромному строению; в малороссийских городах другова вряд такова города сыскать; лучше Киева строением и житием…”

У березні 1669 р. Глухівська рада з виборними від козаків та міщан підтвердила обрання гетьманом Лівобережної України Дем’яна Многогрішного (1669-1672) та були підписані „Глухівські статті”, які мали важливе значення у поверненні правової сили договору Б. Хмельницького з Москвою, та у відновленні функцій козацького самоврядування.

Зводяться нові громадські споруди, у 1692 р. до Глухова прибула артіль зодчих на чолі з відомим „записным государевым мастером Матвеем Ефимовым”. Тут вони майже одночасно спорудили дві муровані церкви: у 1692-1693 рр. – Михайлівську „горливым радением Михаила Миклашевского, полковника Стародубского” та у 1693-1695 рр. – Миколаївську на замовлення глухівського сотника Василя Ялоцького. Із них збереглася лише Миколаївська, первісно вона була тридільною, триверхою, з двозаломними верхами, найяскравіший твір архітектурного стилю козацького бароко. Але у 1871 р. її перебудували, було розібрано східний верх над бабинцем, натомість із заходу за проектом місцевого архітектора О. Гроса добудовано високу двоярусну дзвіницю

У 18 ст. Миколаївська церква правила за соборну і була головною домінантою Радного майдану. Біля неї, на церковному цвинтарі, ховали видатних глухівчан.

На початку століття Глухів опинився у центрі історичних подій, пов’язаних з Північною війною (1700 – 1721 рр.). Довідавшись про перехід Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ, російський цар Петро І наказав зруйнувати столицю Гетьманщини Батурин, що з успіхом зробив Меншиков, а козацькій старшині зібратись у Глухові для обрання нового гетьмана. До міста з’їхалась козацька старшина, і на Радній площі 6 листопада 1708 р. був обраний гетьманом Іван Ілліч Скоропадський. 9 листопада була проголошена анафема Івану Мазепі, та страчені десять захисників Батурина.

Таким чином волею історії Глухів стає столицею гетьманської та Лівобережної України, започаткувався Глухівський період історії України, що охоплює майже все ХVIII ст. (1708 – 1782 рр. ). Глухів був резиденцією останніх гетьманів Івана Ілліча Скоропадського (1708 – 1722 рр.), наказного гетьмана Павла Леонтійовича Полуботка (1722 – 1724 рр.), Данила Павловича Апостола (1727 – 1734 рр.), Кирила Григоровича Розумовського (1750 – 1758 рр.), місцеперебуванням першої Малоросійської колегії (1722 – 1727), правління Гетьманського уряду (1734 -1750 рр.), другої Малоросійської колегії (1764 – 1782 рр.). Незважаючи на постійні утиски Росії, державний устрій України на той час був найдемократичнішим у світі, мав найрозвиненішу систему державних органів управління. Під час гетьманування К. Розумовського Глухів стає столицею Європейського рівня. Глухів є не тільки політичним та адміністративним, але і культурним центром. Тут проводиться перша вистава першого в Україні аматорського театру. При дворі гетьмана з’являється професійний театр, який дає вистави опери та балету, музична бібліотека Розумовських налічувала понад дві тисячі творів оперної, симфонічної і камерної музики. У Глухові відкривається перша на Україні музично-співацька школа, де навчалися двадцять найобдарованіших хлопчиків, термін навчання становив два роки, щороку десять найталановитіших випускників направлялися до придворної капели у Петербург. Одними з учнів цієї школи були всесвітньо відомі композитори Д. С. Бортнянський та М. С. Березовський.



Славетні композитори Глухова

Максим Созонтович Березовський (1745 – 1777 рр.) народився у Глухові, отримав початкову музичну освіту у Глухівській співацькій школі, далі навчається у Київській академії. За виняткові музичні здібності його запрошують до Петербурзької придворної хорової капели. Потім удосконалює свою майстерність в Італії, був удостоєний звання академіка – композитора, Ім’я видатного композитора викарбовано золотими літерами на стіні Болонської філармонічної академії поряд з ім’ям В. Моцарта. Після повернення до Росії М. С. Березовський плідно працює, але він не був визнаний при дворі, назначений звичайним службовцем. Будучи людиною тонкої та вразливої душі, композитор не витримав зневаги до свого таланту, помер в 32 роки у злиднях та забутті.

Набагато щасливіше склалася доля Дмитра Степановича Бортнянського (1751 – 1825 рр.), який теж народився та отримав початкову музичну освіту у Глухові і потрапляє до Петербурзької придворної капели, де навчається та бере участь у концертах і спектаклях. В Італії Д. С. Бортнянський протягом десяти років вдосконалював мистецтво композиції. Повернувшись до Росії він працює при царському дворі, його призначають директором придворної капели. Помер Д. Бортнянський в похилому віці у славі та пошані.

На честь цих двох видатних композиторів, основоположників духовного хорового співу у Глухові встановлений пам’ятник. Створений в художніх майстернях Києва скульптором Інною Коломієць із бронзи. Відкритий у жовтні 1995 року на честь 250 річчя з дня народження М. С. Березовського.

У Глухові проводиться щорічний фестиваль духовної музики „Глинські дзвони”, де звучать твори відомих композиторів. Глухівська музична школа носить ім’я М. С. Березовського. З 1990 р. в Глухові існує народний хор духовної музики під керівництвом Катерини Кобзар, який виконує видатні твори митців у глухівській соборній Трьох – Анастасіївській церкві.

Величні храми міста та його меценати
Із 1708 рр. колишнє сотенне місто перетворившись на столицю Гетьманщини, поширює свої межі, змінює планування, зростає кількість мурованих будинків. У межах фортеці були розташовані садиби урядових установ – Генеральної скарбової канцелярії, Рахункової комісії, а також представників адміністрації. Південно-східну частину фортеці займав гетьманський двір, охоплюючи цілий квартал, оточений частоколом. Будинки були влаштовані дуже просто, в старих українських традиціях: соснові рублені хати великих розмірів, які складались із світлиці та кімнати, у центрі двору стояла гетьманська домова церква св. Анастасії. Гетьман та його дружина мали окремі будинки, крім них на подвір’ї були хати для обслуги, комори, кухні, льодовні, погреби, а також муровані кам’яниці для зберігання зброї, грошей і різних цінностей.

Зараз гетьманський двір прикрашає Трьох-Анастасіївська церква, назва якої пов’язана з ім’ям гетьманши Анастасії Скоропадської, яка збудувала Анастасіївську церкву у 1717 році для гетьманського двору, а її побудова із родиною Терещенків. Останнім старостою старої Анастасіївської церкви був родоначальник сім’ї – Артемій Якович Терещенко, а вже будівництво нової Трьох-Анастасіївської церкви відбулося коштом його синів, глухівських меценатів, цукрозаводчиків братів Миколи та Федора Терещенків.

Церква є наймасивнішою домінантою історичного центру. Побудована поруч із старою, за проектом відомого академіка архітектури із Санки-Петербурга Андрія Гуна, у неовізантійському стилі, будувалася вона дев’ять років, освячена в 1893 році. Стару церкву розібрали протягом 1894 – 1897 років з дозволу Святійшого Синоду.

Трьох-Анастасіївська церква п’ятибанна, кубічна, тринефна, чотиристовпна, хрестово купольна, з трьома апсидами. Під усією церквою є підвал, що використовувався для господарчих потреб, у тому числі й для влаштування повітряного опалення. Храм дуже гарно декорований зовні – лопатки, вузькі витягнуті аркові вікна, півколонки тощо. Має цінний декор в інтер’єрі. До нашого часу збереглися сюжетні і декоративні розписи виконані у1893 році під керівництвом видатних митців – братів Сведомських Павла та Олександра, з широким використанням золотого тла й геометричних орнаментів, подібно до розписів Володимирського собору у Києві. На стінах зображені окремі сцени зі Священної історії „Таємна вечеря” у головному вівтарі, „Вхід Господній до Єрусалима” на південній стороні та „Суд Пілата” на північній виконав Олександр Сведомський. Розписи у верхній частині конхи головного вівтаря (Матір Божа з Христом) та західної стіни, Євангелісти – у парусах, виконав Микола Пимоненко. Іконостас зроблений із італійського карарського мармуру за проектом глухівського іконописця Миколи Мурашка. Ікони писали Ф. С. Журавльов та В. П. Верещагін.

У 1943 році в наслідок бойових дій зруйновано центральну баню церкви, її було відбудовано вже у повоєнний період, продовгуваті куполи замінено сферичними, встановлено нові хрести, і розпис повоєнного періоду у центральному куполі – Свята Трійця.

Під Трьох-Анастасіївською церквою знаходиться родинна усипальниця Терещенків, вона розміщена у нижньому ярусі храму. Поховальні камери сплановані в один ряд у центральній частині приміщення і знаходяться під підлогою, вкриті квадратними плитками із сірого мармуру. Зараз приміщення усипальниці використовується як тепла церква, у якій взимку ведеться служба. В апсиді зроблено й освячено вівтар, встановлено дерев’яний іконостас. В усипальниці поховано п’ять представників сім’ї: Артемій Якович Терещенко та його дружина Єфросинія Григорівна, Таємний Радник Микола Артемович Терещенко та його дружина Пелагея Георгіївна та Дійсний Статський Радник Федір Артемович Терещенко.

Трьох – Анастасіївська церква є пам’яткою архітектури і монументального мистецтва кін. ХІХ ст. загальнонаціонального значення.

На центральній площі міста у 1909 р. був встановлений пам’ятник на честь М. А. Терещенка – мецената, Таємного Радника, міського голови, виготовлений скульптором М. Андрєєвим. На жаль у 1917 році за часу революційних подій пам’ятник було зруйновано. Зараз на його місці знаходиться пам’ятник „Батьківщині матері”.

Меморіальний комплекс, який знаходиться на цій же площі, створений у 1957 році. Тут в одну братську могилу перепоховані 502 радянських воїна, що загинули при обороні й звільненні Глухова від німецько –фашистських загарбників, п’ять партизанів і 82 червоноармійця, забитих денікінцями. У 1991 році меморіал реконструйовано, на плитах вирізьблено імена глухівчан, що загинули під час Великої Вітчизняної війни.

Поряд з Меморіальним комплексом знаходиться пам’ятка національного значення – Спасо-Преображенська церква. Збудована вона у 1765 році коштом отамана Генеральної армати Григорія Кологривого під наглядом архітектора А. В. Квасова, у стилях класицизму та козацького барокко. Вона стояла за межами загальноміських укріплень і тому називалась „Заградською”. На початку ХІХ ст. у північно-західному куті церковного подвір’я була споруджена мурована багатоярусна дзвіниця у класичному стилі, але вона була зруйнована у 1930 році. У 1867 році за проектом архітектора А. Ассінга із західного боку храму була прибудована тепла церква, де зараз проводяться служби.

Неподалік від Спасо-Преображенської церкви був розташований артилерійський двір на якому відливали гармати, церковні дзвони. До нашого часу збереглись гармати, відлиті для козацької артилерії видатними глухівськими майстрами Йосипом Балашевичем і його сином Карпом. Одна з них знаходиться у Центральному військово-морському музеї Санки-Петербурга, друга зберігається в Ермітажі, ще одна у Чернігівському історико-краєзнавчому музеї. На дзвіниці Трьох-Анастасіївської церкви знаходиться дзвін з написом „відлитий коштом Петра Шуби для церкви Різдва Пресвятої Богородиці, відлитий у 1734 році”.

У кінці ХVІІІ ст. глухівська фортеця втратила оборонне значення, тому проектом перепланування міста 1802 року була передбачена її ліквідація. Фортечні вали були розкопані, а рови засипані. Таким чином у 1808 р. на місці східної ділянки фортечного валу була утворена Торгова площа.

За указом Сенату у 1782 році на Лівобережну Україну розповсюдився адміністративний устрій Росії. Глухів перестав бути столицею і на правах повітового міста ввійшов до складу Новгород-Сіверського намісництва. Пожежа 1784 року знищила всю дерев’яну забудову і пошкодила муровану. Провідні будівлі міста не відновлювались, а навіть за указом влади були розібрані на цеглу, щоб знищити навіть згадку про автономію України.

У сорокових роках ХІХ ст. завдяки розташуванню міста на головному шляху між Києвом і Москвою Глухів стає центром хлібної торгівлі всієї Лівобережної України.

Відродження міста у другій половині ХІХ ст. пов’язане із доброчинною діяльністю глухівських меценатів, відомих цукрозаводчиків – родиною Терещенків. Близько півтора мільйона карбованців були затрачені на будівництво учительського інституту, чоловічої і жіночої гімназій, трьохкласного училища, притулку для бідних дітей-сиріт, ремісничого училища вищого типу, безкоштовної лікарні святої Єфросинії, земської лікарні. Ці споруди збереглися до нашого часу і не тільки використовуються сучасними установами, а й прикрашають місто.

Завдяки благодійнику - М. А. Терещенку в Глухові 25 жовтня 1874 року був відкритий перший в Україні учительський інститут, який готував вчителів для міських шкіл та училищ. Для інституту Глухівське земство віддало недобудований корпус земської лікарні з частиною садиби, а М. А. Терещенко зобов’язався побудувати земську лікарню в іншому місці своїм коштом. Учительський інститут збудований за проектом архітектора Павла Шлейфера у класичному стилі. Курс навчання становив три роки, приймали лише юнаків, щорічно тут навчалися 75 студентів. Першим директором Глухівського інституту було призначено О. В. Білявського, друга і учня видатного педагога К. Д. Ушинського. При інституті була церква Димитрія Ростовського. В учительському інституті навчалось чимало видатних діячів науки та культури: Олександр Довженко - український режисер і письменник, російський письменник С. М. Сергєєв-Ценський, український письменник Степан Васильченко, Янка Журба – відомий білоруський письменник і перекладач, відомий археолог та етнограф І. С. Абрамов.

Поряд з учительським інститутом побудований корпус чоловічої гімназії архітектором П. Шлейфером у стилі класицизму, а за ним споруджено пансіон для гімназистів, що є єдиною збереженою в Глухові будівлею неготичного стилю. На другому поверсі пансіона знаходилась гімназична церква Святого Миколи. Талановиті вихованці Глухівської гімназії зробили великий внесок у розвиток української культури і стали відомими художниками, письменниками, композиторами, вченими, це брати Нарбути, брати Ернсти, Ю. О. Шапорін, М. П. Василенко, В. Романовський та інші.

Найбільшою спорудою міста є будинок міського та повітового земства, зведений у стилі модерну й необароко у 1912 році на підмурках знищеної другої Малоросійської колегії та присутственних місць. На фасадах багатий скульптурний декор. На одному із фронтонів вміщено старовинний герб Глухова. С творив його майстер гербів колишнього Новгород-Сіверського намісництва Волков, затверджений Катериною ІІ у 1782 році. Герб зображений у вигляді щита прямокутної форми із закругленням до низу, поділений на чотири частини: у верхній розміщені дві перехрещені булави, у лівій – козацький прапор з державним російським гербом, у правій – бунчук, у нижній частині – печатка.

Забудова центральної частини міста була здебільшого двоповерховою. Багато будинків міщан і купців збереглося донині. До початку ХХ ст. центральні вулиці міста було забруковано, створено парки і сквери.

У 1910 році на кошти земства був зроблений проект міського водогону, а на початку 1927 року прикрасила місто водонапірна вежа. Єдиним механізмом під час будівництва були дві ручні лебідки. Матеріали: цегла, камінь Баницького кар’єру та новоросійський цемент. Котлован під вежею глибиною десять метрів, подушка фундаменту залізобетонна, туди ж закладено шість кілець, а між ними встановили лебідками залізобетонні колони. На них розміщується чан з водою об’ємом 36 тон. Листи заліза для баку готувались в майстернях на площі поруч з теперішньою автостанцією, керував цим процесом старий котельник Галиховський. Інструментами йому були лише циркуль, лінійка та рисувалка. Листи заліза були розмічені на землі, і на височині всі дірки під заклепки співпали, там же у пересувних горнах нагрівали заклепки, вставляли їх в отвори і чеканили. Загальна висота вежі сорок один метр, висота до дна бака 36 метрів. На горі був встановлений годинник. Вежа розташована на найвищій відмітці в межах міського центру. Діюча система водогінної мережі була шість з половиною кілометрів, яка подавала артезіанську воду.

Глухів не лише одне з найстаровинніших міст України, це сучасне місто з розвиненою мережею учбових закладів, новобудов. Сучасний благоустрій та забудова міста ведуться із максимальним збереженням його історичної своєрідності

Висновок

На даний момент Глухів є важливим історичним центром, в якому


знаходяться багато пам яток культури. Люди зі всієї України приїжджають
подивитися на них.

Оновленим ввійшов у третє тисячоліття стародавній Глухів — місто великої історії, звитяжної праці та високого мистецтва. У вересні 2006 року за підсумками всеукраїнського конкурсу серед населених пунктів України за найкращий благоустрій і підтримання громадського порядку місто було удостоєне найвищої нагороди «Золотий Фенікс».


Список використаної літератури:



  1. В. Вечерський , Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України.

  2. В. І. Бєлашов , Глухів – столиця Гетьманської і Лівобережної України. Глухів, 1996.

  3. В. Вечерський, В. Бєлашов. Глухів – столиця Гетьманщини. – К.: Арбіс, 2003.

  4. В. Ковалинський Семья Терещенко. Киев, 2003.

  5. Коваленко Ю. О., Поховання М. А. Терещенко у Трьох-Анастасіївській церкві у м. Глухові..//Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. – Глухів. РВВ ГДПУ, 2004.

Скачати 167.48 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка