Законодавчий процес в Україні



Сторінка1/2
Дата конвертації26.12.2017
Розмір0.5 Mb.
ТипЗакон
  1   2

Національна Академія Наук України

Київський університет права

Залікова робота з інформатики
Тема: Законодавчий процес в Україні

Підготував:

Студент групи ПБ – 21

Марченко Валерій

Київ - 2011


План

Вступ


1. Поняття законодавчого процесу.

2. Законодавча ініціатива: поняття, суб’єкти, та процедура реалізації. Попередній розгляд проектів.

3.Розгляд і прийняття законопроектів за процедурою трьох читань.

3.1 Розгляд законопроектів у першому читанні.

3.2 Розгляд законопроектів у другому читанні.

3.2 Розгляд законопроектів у третьому читанні.

4. Порядок набрання чинності законів.

Висновки


Вступ

Актуальність дослідження питання законодавчого процесу обумовлена тим, що за роки, десятиліття чи навіть століття парламент кожної країни пройшов, як правило, складний шлях та набув значного досвіду парламентської діяльності. Це стосується й Верховної Ради - парламенту України, зокрема його законодавчого процесу.

На сьогоднішній день дана проблема є предметом дослідження українських право­знавців: Л.Т. Кривенко, В.Ф. Опришка, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, В.О. Яворського ті інших видатних вчених.

Але, не зважаючи на тривале висвітлення даної проблематики в науковій юридичній літературі залишається чимало питань, що потребують ґрунтовного перегляду, зокрема теоретичних проблем законодавчого процесу. Отже, основною метою даного роботи є з'ясування поняття, видів , стадій законодавчого процесу,аналіз сутності законодавчого процесу як системи, закономірностей його розвитку нормативно правового організаційного та наукового забезпечення.

Серед широкого кола конституційних повноважень і функцій, що їх виконують прак­тично в кожній країні парламенти (законодавча гілка влади, або, як інколи говорять, «перша» влада), - представницьких, установчих, контрольних, наглядових тощо - особ­ливе місце належить законотворенню. Саме воно є основною частиною роботи будь-яко­го парламенту.

Бурхливий розвиток суспільних відносин вимагає постійного вдосконалення право­вої системи суспільства. Майже безвідносно до рівня поступу цивілізації й досвіду де­мократії, економічного рівня суспільства, парламенти всіх країн працюють з безперерв­ним навантаженням, намагаючись знайти законодавчі рішення адекватні вимогам часу.

До того ж парламент кожної держави є єдиним органом, наділеним функцією зако­нотворення, адже загальновідомо, що найякісніше і найефективніше виконує цю функцію саме обраний народом колегіальний представницький орган державної влади

Отже, цілком природно, що законотворча діяльність українського парламенту має стати предметом глибокого наукового аналізу. Власне, Конституція України чітко визна­чає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада Ук­раїни.





1.Поняття принципи і стадії законодавчого процесу

В історії людства навряд чи можна знайти суспільство яке було б цілком задоволене власними законами. В будь якій країні за всіх часів і народів мало місце нескінчен­не різноманіття інтересів — політичних, економічних, релігійних, вікових і багатьох інших, — тих, що обумо­влюють співіснування самих різних поглядів на соціум, тенденції та перспективи його розвитку.[10,176]

Заради упорядкування власного життя суспільство породжує владу, наділяє її певними повноваженнями, водночас намагається обмежити її. Суспільством права можна назвати той соціум, де влада є вписаною у межі закону, а відтак це є суспільство свободи, свободи перед обличчям влади. І влада гарантує цю свободу: гарантія полягає в праві суспільства бути і мати статус громадянського, тобто відокремленого від держави.

При цьому суспільство залишає за собою можливість наділяти державу повноваженнями, які розподіляють між трьома гілками — законодавчою, виконавчою та судовою.

Суспільство має право, а держава — зобов'язана, — такою є формула правової демократичної держави. Це означає, що державна влада в будь-якій своїй іпостасі може контролюватися суспільством і бути залежною від нього

Ось чому одним із шляхів до цього ідеалу став відомий принцип поділу влади, відповідно до якого у кожної гіл­ки влади свої власні, чітко визначені завдання і цілі.[10,176-177]

Судова влада відповідає за правосуддя, виконавча — за виконання законів, тоді як законодавча влада створює та приймає закони і є представницькою.

Законодавча влада відповідальна за те, наскільки пов­но вона представляє суспільні інтереси, відображаючи їх у відповідних законах країни.

Закон є обов'язковим для всіх саме в силу того, що він є актом парламенту, який представляє інтереси всіх верств і соціальних груп. Але із загальної обов'язковості законів випливає й інше: вони повинні відповідати ін­тересам суспільства, його численним і багатоманітним надіям і потребам, його сподіванням.

Широкий спектр непростих і багато в чому взаємовиключних властивостей, якими покликаний володі­ти закон, висуває відповідні вимоги до законодавців, організації їхньої роботи та взаємодії. Виконання цих вимог забезпечується, як відомо, загальною правовою культурою, досвідом, традиціями законотворчості та процедурою законодавчого процесу.

Бурхливий розвиток суспільних відносин вимагає постійного вдосконалення право­вої системи суспільства. Майже безвідносно до рівня поступу цивілізації й досвіду де­мократії, економічного рівня суспільства, парламенти всіх країн працюють з безперерв­ним навантаженням, намагаючись знайти законодавчі рішення адекватні вимогам часу.[21,86]

Удосконалення правової бази законотворчості має спиратись на ґрунтовно розроблені теоретичні засади, оскільки законотворчість є складним, багатогранним процесом, серцевиною якого є законодавчий процес.

Законодавчий процес, відповідно до Регламенту Верхов­ної Ради України, охоплює такі стадії:

• внесення законопроектів (через вияв законодавчої ініціа­тиви);

• розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань;

• підготовку прийнятих законів до направлення на підпис Президенту України;

• підписання та оприлюднення (опублікування) закону.[23,108]

Кожна з цих стадій, своєю чергою, поділяється на окремі етапи, серед яких розрізняють розробку проектів законів, унесення й відкликання законодавчих пропо­зицій, законопроектів, поправок, їх розгляд у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях Верховної Ради України (перша стадія); розгляд законопроектів усім складом парламенту в трьох читаннях і ухвалення законів (друга й третя стадії). Завершальною стадією є промульгація, тобто процедура підписання законів, опублікування і введення їх у дію.[21,87]

Законодавчий процес можна визначити як норматив­но регламентований порядок послідовно здійснюваних дій, пов'язаних з поданням до законодавчого органу проек­ту закону, його розглядом (за процедурою трьох читань), прийняттям, набранням законом чинності через його підписання та оприлюднення, внесенням змін, припинен­ням чинності, а також формуванням єдиної системи за­конодавства України.[10,177]

Центральною ідеєю законодавчого процесу є принцип владної рівноправності суб'єктів законодавчої ініціати­ви. Всі вони беруть участь у процесі лише тією мірою, якою це передбачено конституцією країни. Завдяки саме цьому балансові повинно забезпечуватись прийняття виважених, адекватних соціальному стану суспільства та перспектив його розвитку, рішень.

Логіка законодавчого процесу передбачає не тільки співробітництво і консенсус, а й неминучість конфліктів. Кожен із згаданих суб'єктів здатен виступати не тільки як самостійний суб'єкт, а й як противага іншим. Так буває кожного разу, коли хоча б один з суб'єктів не поділяє ідеї і принципи закону, а також по-своєму оцінює результати і наслідки його прийняття. У кожному випадку це незадо­волення виражається по-різному, у тому числі із застосу­ванням конфліктних форм політичного суперництва.[23,109]

Як відомо, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Прези­дент мають право відкликати законопроект. Водночас тільки Верховна Рада має право відхилити законопроект, а Президент може накласти на нього вето.

Попри ту обставину, що будь-який новонароджений закон має багато няньок, коляска у нього завжди одна — парламент. Весь шлях законопроекту — від законодав­чої ініціативи до його прийняття — зумовлений єдиною ідеєю — зробити документ життєздатним, наповнити його колізіями життя. Саме цій логіці підпорядковані парла­ментські процедури демократичних країн. Відповідно в цьому ж руслі повинна будуватися і діяльність всіх осіб і структур, які беруть участь у законодавчому процесі.

В процесі підготовки закону парламенту відведено роль організатора, комітету — розробника і експерта, фракції — роль політика.

Суспільство традиційно ставиться до законодавчого процесу доволі суворо. Появу нового закону обставле­но цілим набором вимог, додержання яких свідчить про «добру якість» законодавчої діяльності:

- першим і основоположним слід вважати принцип ле­галізму, який стверджує законність тільки тих норма­тивно-правових актів, що прийняті із додержанням встановлених процедур (регламенту). Закон — це перш за все форма, і за умов її недотримання чи від­сутності ми опиняємося у полоні свавілля. Тому чітке додержання вимог принципу легалізму дозволяє сус­пільству мати безпосередній вплив на формування волі законодавця на всіх етапах — від внесення зако­нодавчої ініціативи до обнародування закону;

- другим не менш важливим принципом у законодав­чому процесі є колегіальність, що передбачає прий­няття всіх рішень більшістю голосів, чи то на рівні фракцій, комітетів або на пленарному засіданні;

- третю методологічну підвалину законодавчого процесу складає принцип політичного різноманіт­тя і багатопартійності, який означає, що носій будь-яких представлених у парламенті політичних поглядів має право висловити свою думку у законо­давчому процесі;

- четвертий принцип — відкритості — підпорядко­вує та забезпечує процес підготовки і прийняття закону.

Зазначені принципи законодавчого процесу — лега­лізм (законність), колегіальність, політична різноманітність і багатопартійність, відкритість є, поза сумнівом, вкрай важливими. Невиконання вимог принципів нега­тивно впливає на законотворчість, досягнення нею ос­новної мети — вдосконалення законодавства.[10,178-179]



2. Законодавча ініціатива: поняття, суб’єкти, та процедура реалізації. Попередній розгляд проектів.

Право розробляти законопроекти, пропозиції до чинно­го законодавства мають усі фізичні та юридичні особи. Однак на розгляд Верховної Ради України їх вносять лише від імені суб'єктів законодавчої ініціативи. [23,108]

Відповідно до Конституції України та Регламен­ту Верховної Ради України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Прези­денту України, народним депутатам та Кабінету Міністрів України.

Законодавча ініціатива — це пропозиція прийняти новий або внести зміни до діючого закону, що виходить від осіб чи установ, яким надано таке право.[9,250]

Проект закону про надання згоди на обов'язко­вість міжнародних договорів України вносить Президент України або Кабінет Міністрів Ук­раїни.

Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюд­жет України.[10,180]

З метою забезпечення участі всіх гілок влади у здійсненні права законодавчої ініціативи пропонується надати право зако­нодавчої ініціативи Верховному Суду України та Генеральному прокуророві України з питань їх відання.[23,108]

Також є пропозиція віднести до суб'єктів права законодавчої ініціативи народ України.

На думку О. М. Муд­рої перш ніж це зробити, слід відпрацювати саму процедуру здійснення народної законодавчої ініціативи, а ни­ні це передчасно.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.05.2001 р. № 5-рп/2001 суб'єкти права законодавчої ініціативи можуть подавати до Верховної Ради України законопроекти з будь-якого питання, крім тих законопроектів, які згідно з Кон­ституцією України можуть вноситися спеціально визначеними нею суб'єктами права законодавчої ініціативи.

На підставі ч. 2 ст. 93 Конституції України законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 28.03.2001 р. № 2-рп/2001 цю норму Конституції України треба розуміти так, що невідклад­ні законопроекти мають бути терміново включені Верховною Радою України до порядку денного її сесії і розглянуті у першо­черговому порядку (раніше інших законопроектів) на всіх ста­діях законодавчого процесу відповідно до процедури, встанов­леної Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Згідно зі ст. 101 Регламенту невідкладними є також законопроекти, що визначені рішенням Верховної Ради як такі. Верховна Рада може прийняти рішення про таке визначення за­конопроекту після включення його до порядку денного сесії Вер­ховної Ради або в ході його подальшого розгляду. Верховна Ра­да може прийняти рішення про одноразове відхилення (ad hoc) законопроектів, визначених як невідкладні, від процедури роз­гляду, передбаченої Регламентом, і скоротити строки внесення альтернативних законопроектів, пропозицій і поправок, а також строки надання законопроекту народним депутатам до його роз­гляду в тому чи іншому читанні. Не допускається скорочення зазначених строків більш як наполовину. Законопроект, визна­чений як невідкладний, після завершення його попереднього розгляду чи доопрацювання включається до порядку денного найближчого пленарного засідання Верховної Ради і розгляда­ється позачергово.

Відповідно до ст. 89 Регламенту Кабінет Міністрів Украї­ни має виключне право на внесення проекту закону про Дер­жавний бюджет України; проект закону про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України вносить Прези­дент України або Кабінет Міністрів України; проекти резолю­цій, декларацій, звернень, заяв вносять народні депутати. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 13.01.2009 р. № 1-рп/2009 право подавати до Верховної Ради України проек­ти законів про внесення змін до закону про Державний бюджет України мають усі суб'єкти права законодавчої ініціативи, ви­значені в ч. 1 ст. 93 Конституції України.

Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради:

а) законопроектів — проекти законів, постанов Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру;[10,109]

б) проектів актів Верховної Ради — проекти постанов, резолю­цій, декларацій, звернень, заяв, що випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій Верховної Ради;[10,109]

в) пропозицій до законопроектів - це внесення змін до тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), зміни порядку розміщення, об'єднання розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також ви­ділення тих чи інших положень в окремі розділи, глави, статті. Пропозиції вносяться письмово до законопроекту, який готу­ється до другого читання, в редакції, яка передбачає конкретну зміну, доповнення або виключення певних положень із тексту законопроекту. Пропозиція щодо структурних частин законо­проекту має містити послідовно викладені назви розділів, глав, а в разі необхідності — статей, частин чи пунктів законопроекту; [23,110]

г) поправок до законопроектів — внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту.[10,110]

Законопроект, проект іншого акта подається до Верховної Ради за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом.

Якщо законопроект, проект іншого акта ініційовано кількома народними депутатами, ініціатором його внесення вважається народний депутат, прізвище (підпис) якого на ньому зазначено першим. У разі якщо згаданий народний депутат відкликає свій підпис, ініціатором вважається той, чиє прізвище є наступним.

Ініціатор внесення чи представник суб'єкта права законодав­чої ініціативи має право на доповідь законопроекту, проекту ін­шого акта на пленарному засіданні Верховної Ради та на засідан­ні головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії з цього питання.[23,110]

Окремі законопроекти повинні відповідати вимо­гам, які приймаються Верховною Радою стосовно їх основних положень, принципів чи критеріїв.

Законопроект, у якому пропонується внести змі­ни до закону (законів), не може поєднуватися зі змінами до Конституції України. Законопроект може передбачати внесення змін лише до тексту первинного законодавчого акта, а не до закону про внесення змін до цього законодавчого акта.

Кожен законопроект повинен містити положен­ня щодо порядку набрання ним чинності. Якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі «Перехідні положення» цього законопроекту або у одночасно внесеному його ініціатором окремо­му законопроекті. До законопроекту додається перелік законів та інших нормативно-правових актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроек­ту в разі його прийняття.

Законопроект вноситься на реєстрацію разом з проектом постанови, яку пропонується Вер­ховній Раді прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту, про­позицією щодо кандидатури доповідача на пле­нарному засіданні та пояснювальною запискою, яка має містити: - обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань і ос­новних його положень та місця в системі зако­нодавства;

- обґрунтування очікуваних соціаль­но-економічних, правових та інших результатів і наслідків застосування закону після його при­йняття;

- інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту.

Зазначені документи подають­ся письмово разом з їх електронним файлом. У разі внесення законопроекту, реалізація якого впливає на видаткову та/або доходну частину державного чи місцевих бюджетів, до нього до­даються фінансово-економічне обґрунтування (розрахунок розміру витрат) та пропозиція щодо покриття цих витрат. До законопроекту про внесення змін до законів додається порів­няльна таблиця, яка містить редакцію від­повідних положень чинного закону та нову його редакцію з урахуванням запропонованих змін. Якщо законопроект вноситься за погодженням з відповідними органами виконавчої чи судової влади, до нього додається таке погодження.

Внесені у порядку, визначеному Верховною Радою, законопроекти реєструються в апараті Вер­ховної Ради в день їх внесення. У прийнятті на реєстрацію законопроекту може бути відмовле­но, якщо він поданий з порушенням вимог Рег­ламенту, або є альтернативним і вноситься з порушенням строків, визначених Регламентом.

Пропозиції та поправки до законопроектів по­даються до апарату Верховної Ради або безпосе­редньо до комітету чи до тимчасової спеціаль­ної комісії, які визначені головними з відповідних законопроектів.

Усі зареєстровані законопроекти та супровід­ні документи вводяться апаратом Верховної Ради до бази даних законопроектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради.

Кожен законопроект, проект іншого акта після його реєстра­ції не пізніш як у п'ятиденний строк направляється Головою Верховної Ради України або згідно з розподілом обов'язків Пер­шим заступником, заступником Голови Верховної Ради Украї­ни до комітету, який визначається головним з підготовки і попе­реднього розгляду законопроекту, проекту іншого акта, а також до комітету, до предмета відання якого належать питання бю­джету, для проведення експертизи щодо його впливу на доходну та/або видаткову частини бюджету і виконання закону України про Державний бюджет України в поточному бюджетному пе­ріоді, та до комітету з питань регламенту, для підготовки експерт­ного висновку щодо відповідності оформлення та реєстрації за­конопроекту, проекту іншого акта вимогам закону, Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.[23,112]

У разі якщо для підготовки і попереднього розгляду, доопра­цювання законопроектів Верховна Рада приймає рішення про утворення тимчасової спеціальної комісії (ст. 85 Регламенту), така комісія здійснює функції головного комітету з цих питань у порядку, визначеному Регламентом.

Головний комітет не пізніш як у тридцятиденний строк попере­дньо розглядає законопроект і ухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії Верховної Ради. До висно­вку головного комітету додається висновок бюджетного комітету який має бути поданий до головного комітету не пізніш як у чотирнадцятиденний строк з дня отримання законопроекту для надання висновку.[9,270]

До попереднього розгляду законопроекту голо­вний комітет (чи комісія) на своєму засіданні може запропонувати Кабінету Міністрів Украї­ни, міністерствам, іншим державним органам, об'єднанням громадян висловити свою думку щодо доцільності його прийняття. Для попе­реднього розгляду законопроекту на засідання головного комітету (чи комісії) запрошується ініціатор внесення законопроекту чи представ­ник суб'єкта права законодавчої ініціативи, а в разі необхідності — представники Кабінету Міністрів України, міністерств, інших державних органів, об'єднань громадян, а також експер­ти, фахівці та інші особи.

Інші комітети за зверненням головного коміте­ту (чи комісії) або з власної ініціативи розгляда­ють законопроект і направляють свої висновки до головного комітету.[10,184]

Голова Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків Перший заступник, заступник Голови Верховної Ра­ди України за наявності передбачених підстав за пропозицією головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії або Пого­джувальної ради повертає внесений законопроект, проект іншо­го акта суб'єкту права законодавчої ініціативи без його включен­ня до порядку денного сесії та розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради.[23,114]

Підставами для повернення законопроекту, проекту іншого акта без його включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні є:

1) висновок комітету, до предмета відання якого належать питання конституційного права, про те, що законопроект супе­речить положенням Конституції України, крім випадків, коли він стосується внесення змін до Конституції України;

2) висновок комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, про те, що внесений законопроект, проект іншого акта оформлений та/або зареєстрований без дотриман­ня вимог закону, Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

3) відсутність фінансово-економічного обґрунтування зако­нопроекту, проекту іншого акта, якщо головний комітет чи від­повідна тимчасова спеціальна комісія не вважають за можливе розглядати його без такого обґрунтування;

4) наявність прийнятого в першому читанні законопроекту, щодо якого внесений проект є альтернативним;

5) відхилення на поточній сесії Верховної Ради законопро­екту, положення якого дослівно або по суті повторюють пода­ний законопроект.

Повернення законопроекту суб'єкту права за­конодавчої ініціативи здійснюється в п’ятнадцятиденний строк після отримання висновку головного комітету чи відповідної тимчасової спеціальної комісії з повідомленням про причину повернення.

Повернені законопроекти можуть бути пов­торно внесені на розгляд Верховної Ради за умо­ви усунення недоліків, що стали підставою для їх повернення.[10, 186]

Законопроекти, не прийняті Верховною Радою попереднього скликання в першому читанні за основу, вважаються знятими з розгляду і не розглядаються Верховною Радою нового скли­кання.

Верховна Рада своїм рішенням може зняти законопроект з розгляду, якщо внаслідок прийняття решти законодавчих актів чи з інших причин законопроект втратив свою актуальність.

У разі прийняття Верховною Радою за основу одного з аль­тернативних законопроектів інші альтернативні законопроекти знімаються з розгляду без прийняття про це окремого рішення.

Знятими з розгляду вважаються також відкликані та відхи­лені законопроекти [2 ст. 95]

Відповідно до ст. 104 Регламенту законопроект може бути відкликаний:

1) суб'єктом права законодавчої ініціативи, який його вніс, до включення такого законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради;

2) за рішенням Верховної Ради до його прийняття нею в пер­шому читанні за основу, якщо законопроект включений до по­рядку денного сесії Верховної Ради.

Порушення питання про відкликання законопроекту здійс­нюється шляхом подання письмової заяви ініціатором внесен­ня — суб'єктом права законодавчої ініціативи на ім'я Голови Верховної Ради України.



Стаття 105 Регламенту встановлює, що вважаються від­кликаними:

1) законопроекти, внесені та не прийняті до закінчення стро­ку повноважень Верховної Ради відповідного скликання в пер­шому читанні;

2) законопроекти, якщо до їх прийняття в першому читанні повноваження народного депутата, Президента України або Ка­бінету Міністрів України — ініціатора його внесення достроко­во припинено або відповідно припинено.

Відповідно до ст. 107 Регламенту законопроект вважається відхиленим, якщо запропоновані рішення на його підтримку не отримали необхідної кількості голосів народних депутатів. Таке відхилення законопроекту заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради.

Відхилені та відкликані законопроекти знімаються з роз­гляду із відповідним зазначенням про це в базі даних законо­проектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайта Верхов­ної Ради.

На пленарному засіданні Верховної Ради розглядаються ли­ше законопроекти, включені до порядку денного сесії Верховної Ради. Однак за процедурним рішенням Верховної Ради для не­відкладного розгляду може бути включено до порядку денного пленарного засідання (без додаткового включення до порядку денного сесії) законопроект, якщо він був підготовлений для тер­мінового розгляду на виконання відповідного доручення Верхов­ної Ради.[23,108]

Протягом 30 днів після ухвалення висновку го­ловного комітету (чи комісії) Верховною Радою розглядається питання про включення законо­проекту до порядку денного сесії.[10,186]

Якщо головний комітет не пізніш як у тридцятиденний строк не ухвалить висновку щодо включення відповідного законопро­екту до порядку денного сесії. Верховна Рада в 15-денний строк після письмового звернення з цього приводу суб'єкта права за­конодавчої ініціативи розглядає питання щодо законопроекту на пленарному засіданні та приймає рішення про включення його до порядку денного сесії Верховної Ради або про надання головному комітету додаткового часу для підготовки висновку щодо нього. [2 ст. 96]

Щодо кожного законопроекту, включеного до порядку ден­ного сесії Верховної Ради, Апарат Верховної Ради та головний комітет ведуть справу законопроекту. Справа законопроекту містить документи, внесені в порядку законодавчої ініціативи та підготовлені в процесі розробки, розгляду, доопрацювання, прийняття відповідного законопроекту Верховною Радою, а та­кож документи, складені органами Верховної Ради, державними органами, установами і організаціями за зверненням Верховної Ради. До справи законопроекту включаються перші примірни­ки друкованого тексту, оригінали документів з печатками та власноручними підписами; у разі відсутності оригіналів доку­ментів додаються посвідчені в установленому порядку їх копії. [2 ст. 97 ]

Усі внесені до Верховної Ради законопроекти після їх реєст­рації не пізніш як у п'ятиденний строк надаються народним депутатам. Після попереднього розгляду законопроекту у головно­му комітеті серед народних депутатів поширюються висновки головного комітету, висновки інших комітетів та інші зазначені в Регламенті документи.[23,166-177]

Законопроекти, підготовлені для розгляду Верховною Ра­дою в другому та третьому читаннях, надаються народним депу­татам у вигляді порівняльних таблиць, а до законопроектів про внесення змін до законів порівняльні таблиці надаються для розгляду Верховною Радою і в першому читанні.[2,ст 98]

Поряд з основним також можуть подаватися альтернативні за­конопроекти. Альтернативними вважаються законопроекти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторю­ють за суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспіль­них відносин. Альтернативний законопроект може бути внесений не пізніш як у чотирнадцятиденний строк після дня надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного питання.

Альтернативні законопроекти до повторного першого читання можуть бути внесені в десятиденний строк з дня направлення на по­вторне перше читання законопроекту, щодо якого він є альтернатив­ним. Після прийняття законопроекту в першому читанні внесення альтернативних законопроектів щодо нього не допускається.[9,278]

Зареєстрований та включений до порядку денного сесії зако­нопроект при підготовці до першого читання в обов'язковому порядку направляється для проведення наукової експертизи, а при підготовці до всіх наступних читань — для проведення юри­дичної експертизи та редакційного опрацювання у відповідні структурні підрозділи Апарату Верховної Ради. Остаточна юри­дична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються після прийняття акта Верховної Ради в цілому.

Окремі законопроекти можуть направлятися для одержан­ня експертних висновків до Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств, інших державних органів, установ і органі­зацій, а також певних фахівців.

Експертні висновки повинні бути подані до Верховної Ради не пізніше 14 днів з дня надходження такого звернення від по­садових осіб та органів Верховної Ради. Якщо в установлені строки висновки не одержано, вважається, що зауваження від­сутні.

Висновки, підготовлені за результатами експертизи, направ­ляються головному комітету для врахування при розгляді зако­нопроекту та прийняття рішення стосовно подальшої роботи над ним.[2, ст. 103]

Голова Верховної Ради України попереднього скликання подає новообраній Верховній Раді перелік законопроектів, за­конів, повернутих з пропозиціями Президента України, розгляд яких не було завершено прийняттям остаточного рішення щодо них Верховною Радою попереднього скликання. До переліку до­даються звіт про виконану роботу щодо підготовки та розгляду цих питань, а також справи незавершених законопроектів.

Прийняті Верховною Радою попереднього скликання в пер­шому чи наступних читаннях законопроекти, але не прийняті в цілому, готуються і розглядаються Верховною Радою нового скликання за процедурою підготовки до другого читання, вста­новленою Регламентом.[2,ст. 106]

З метою впорядкування здійснення законопроектної роботи у фаховій літературі пропонується запровадити Національний реєстр законодавчих пропозицій.[23,118]






Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка