Загальновідомо, що для успішного навчання дитини по всіх предметах необхідно уміти добре читати, мати інтерес до книги. інколи дитині важко розв’язати задачу тільки тому, що не уміє його правильно прочитати



Скачати 398.64 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації10.03.2019
Розмір398.64 Kb.
  1   2   3


Загальновідомо, що для успішного навчання дитини по всіх предметах необхідно уміти добре читати, мати інтерес до книги. інколи дитині важко розв’язати задачу тільки тому, що не уміє його правильно прочитати. Грамотне письмо також пов’язане з навичками читання.

У початковій школі учні починають читати самостійно, їм дозволяють брати книги зі шкільної бібліотеки. У багатьох дітей з`являється власна домашня бібліотека. Діти розказують одне одному про прочитані книги. їм хочеться бути схожими на улюблених літературних героїв.

Більшість молодших школярів люблять читати. Але самі вибрати книгу вони не можуть. Тому дуже важливо, щоб дорослі стежили за підбором книг для дитячого читання. Деякі батьки помилково думають, що будь-яке читання корисно, а інші вважають, що за читанням дітей повинні стежити вчитель і бібліотекар, а роль батьків у цій справі невелика. Дійсно, і вчитель, і бібліотекар стежать за читанням дітей, та не завжди вони можуть захистити учнів від літератури, не призначеної не для цієї вікової групи. Лише спільні зусилля бібліотекарів, вчителів і батьків можуть вплинути на правильний розвиток дитячого читання.

Для кожного дитячого віку існують рекомендаційні списки літератури «Що читати дітям». Вони є в кожній бібліотеці. До цих списків, складених з урахуванням віку дітей, включені твори художньої і науково-популярної літератури, книги класиків і сучасних письменників, українська і зарубіжна література, поезія і проза.

Батьки повинні стежити, щоб до рук дітей потрапляли книги, призначенні для їх віку. Тому доцільно в основному дотримуватися тих рекомендацій, які дані в списках для читання. Марно деякі батьки гордяться тим, що їх діти із задоволенням читають книги для дорослих. Це часто буває шкідливим, тому що молодші школярі не можуть повністю зрозуміти і усвідомити всю глибину твору. Вони ще не сприймають його належним чином, стежать тільки за розвитком сюжету і уловлюють лише основний зміст книги. таке читання виробляє шкідливу звичку читати поверхнево, пропускаючи опис природи, характеристики героїв, міркування автора.

Наглядаючи за читанням дітей, треба обов’язково прагнути до того, щоб книги були різноманітної тематики: казки, оповідання про тварин і рослини, пригоди, оповідання про героїв, працю дорослих і дітей, про школу, музику, мистецтво.

Добираючи книги, треба враховувати індивідуальні інтереси дітей. Діти, особливо хлопчики, часто захоплюються лише пригодницькою літературою. Треба прослідкувати, щоб книги пригодницького жанру не були єдиними в читанні дітей, щоб до їх рук не потрапляли книги, призначені для дорослих. Якщо дитину особливо цікавить життя рослин або тварин, нові машини, мандрівки, слід добирати книги, із яких вона могла б отримати нові і цікаві для неї відомості.

Якщо дитина росла і розвивалася в обстановці, де літературні бесіди, слухання, читання є нормою повсякденного життя, вона і в школі цікавитиметься змістовною і різносторонньою інформацією, яку можна почерпнути головним чином із книг. Із неї виросте зосереджений читач. Часто буває так, що дитина знає всі букви, може читати, та не хоче.

Існують різні точки зору на необхідну швидкість читання в кінці початкового навчання. У програмі початкових класів вона складає 90 – 100 слів за хвилину. Деякі автори вважають, що до кінця навчання в початковій школі бажано, щоб учні читали 120 слів за хвилину.

Як показує досвід, більшості учнів цілком, доступна швидкість читання 120 слів за хвилину. Як цього добитися? Володимир Зайцев дає наступні рекомендації:



  1. Якщо дитина перебуває ще лише на перших сходинках оволодіння технікою читання, не треба примушувати її подовгу читати. Краще читати трохи менше, та частіше. Почитати 5 – 7 хвилин і переказати зміст абзацу. Через годину-дві ще 1 – 2 абзацу. Перед сном ще одна порція. Ефективність такого тренування набагато вища, ніж читання протягом години-півтори за один прийом.

  2. Добрі результати дає читання перед сном. Справа в тому, що останні події дня фіксуються емоційною пам’яттю, і в ті години, коли людина спить, вона перебуває під їх враженням.

  3. Якщо дитина не любить читати, то необхідний особливий режим читання. Дійсно, якщо дитина не любить читати, то це означає, що у неї при читанні виникають труднощі. У режимі спеціального читання дитина читає 1 – 2 рядки і після цього отримує короткий відпочинок. Такий режим автоматично виходить, якщо дитина проглядає діафільми: два рядки під кадром прочитала, подивилася картинку – відпочила. Наступний кадр – знову два рядки прочитала, потім подивилася картинку. Цей прийом цілком підходить тим дітям, які читають неохоче.

  4. Для того, щоб привчити дітей самостійно читати, можна використовувати такий прийом. Хто-небудь із дорослих починає читати дитині, та на найцікавішому місці припиняє читання вголос. Захоплена подіями в книзі і бажанням узнати, що відбувається далі із героями, дитина в більшості випадків продовжує читати самостійно. Дорослі потім повинні спитати її, про що вона прочитала, похвалити її за самостійність, висловити надію, що тепер вона завжди сама читатиме.

  5. Для того, щоб дитина наочно бачила своє зростання в оволодінні технікою читання, треба частіше вимірювати швидкість читання і робити це найурочистішим чином. Необхідно відзначати зростання, порівнювати сьогоднішні результати із вчорашніми, радіти кожному кроку вперед, кожному успіху. Педагоги дійшли висновку6 якщо дитина на першому році навчання не навчилася нормально читати, то її інтерес до навчання значно падає.

Навчившись читати, дитина відкриває для себе світ великої літератури. Особливе місце в ньому посідає казка. Інколи діти не люблять читати тому, що їх перші самостійні книжки були нудними, вони не зачепили ані думки, ні почуття дитини, пройшли повз її свідомість. Книги повинні бути із яскравими малюнками, цікавою фабулою і невеликі за змістом, щоб дитина змогла швидко прочитати їх. Щоб дитина полюбила читання, дуже важливо створити її власну домашню бібліотеку. Своя бібліотека, поличка для книг, можливість обмінюватися книгами із товаришами – все це викликає у дітей інтерес до книги.

Треба привчити дітей починати читання з обкладинки і титульного аркуша книги, на яких наводиться прізвище автора, художника, що зробив малюнки до книги,видавництво і рік видання. Діти, як правило, не звертають увагу і не прагнуть запам’ятати ці дані про книгу. Корисно буває перед початком читання спитати дитину, які книги цього письменника вона вже читала і що вона знає про нього, чи зустрічалися їй вже де-небудь малюнки художника-ілюстратора книги.

Треба, щоб дитина читала книгу уважно, не поспішаючи. Часто молодші школярі, прочитавши п’ять-шість сторінок, заглядають на останню сторінку – чим закінчилося? Прочитавши закінчення книги і дізнавшись про долю героїв, діти, природно, продовжують читати менш уважно, пропускають цілі сторінки або розділи книги, а інколи просто залишають її. Потрібно стежити за тим, щоб у дітей не з`явилася така шкідлива звичка. Не слід розказувати дітям заздалегідь, як розвиваються події в книзі, чим вона закінчиться.

Для дітей молодшого шкільного віку велике виховне значення має розгляд ілюстрацій в книзі. Вони допомагають дитині зрозуміти і запам’ятати прочитане. Багато картинок дають можливість уявити собі ті явища і предмети, які дитина не може побачити безпосередньо.

Важливо навчити дітей розгляди малюнки в книзі, помічати цікаві деталі. Часто діти хоч і дивляться на картинки, але не все бачать в них. Тому велике значення мають питання, спрямовані на те, щоб дитина уважно розглянула те, що зображається. Що намальовано на цій картинці? Як звуть зображених на ній дійових осіб? Що вони роблять? Чи добре поступають?

Дуже добре, коли діти розповідають про прочитане. Розповідаючи, дитина розвиває свою мову, у неї виробляється уміння виділити головне в книзі. В процесі розповіді чіткіше формується ставлення до вчинків героїв, до описуваних подій. Якщо дитині важко на перших порах розповісти про прочитане, треба допомогти їй за допомогою питань: що ти дізнався із книжки? Коли і де це було? Що тобі сподобалося найбільше?

Підсумовуючи сказане, треба зазначити: досвід свідчить, що учні, які погано читають, приречені на неуспішність у середніх і старших класах, де учбовий матеріал збільшується у багато разів. Крім того, в процесі читання удосконалюються оперативна пам'ять і стійкість уваги, від яких залежить розумова працездатність.

Моделювання на уроках читання

Одне з основних завдань уроків читання в початкових класах – навчити дітей свідомо сприймати прочитане. Навчити школярів сприймати текст адекватно авторському задуму – завдання далеко не просте. Вчителю легше забезпечити інші складові навички читання, ніж навчити читати і розуміти текст.

Розуміння – це аналітико-синтетична діяльність, спрямована на розкриття суттєвого. Метою розуміння є відтворення авторського задуму без придумування чогось власного. Для цього читачеві необхідно зрозуміти контекстуальну інформацію і мати відповідний рівень знань про предмет розповіді.

Розуміння прочитаного здійснюється поетапно: від усвідомлення значення слів, змісту речень, їх послідовностей до розуміння вищих структур тексту з постійним зворотним зв’язком між більш-менш складними одиницями. На основі розуміння значень слів і синтаксичних структур вибудовується цілісне сприйняття тексту.

Розуміння прочитаного характеризується такими показниками, як повнота, точність, глибина сприйняття. Повнота – це кількісний вимір сприйнятого з тексту, точність – сприймання прочитаного без перекручень, глибина – це сприймання смислу тексту, розуміння його основної думки. Названі показники співвідносяться з рівнями зчитування з тексту інформації: рівень сюжету (повнота і точність), рівень героя (точність і глибина), рівень автора (глибина).

Під час самостійного читання художнього тексту діти часто не розуміють змісту через те, що не сприймають сигнали тексту, не утримують у пам`яті інформацію, не вміють стежити за розвитком подій. Наслідком цього є небажання читати.

Серед багатьох прийомів роботи з текстом, які використовує педагог, аби навчити дітей розуміти прочитане, цікавим є моделювання.

Варто зауважити, що модель і моделювання – це різні поняття. Термін «модель» використовується дуже широко і в перекладі з латини означає «міра». Взагалі, модель – це уявлювана і матеріально реалізована система, яка замінює об’єкт дослідження так, що її вивчення дає нам нову інформацію про цей об’єкт. Моделювання – це процес створення моделей і дій з ними, які дають змогу досліджувати окремі якості об’єкта, що нас цікавить.

У початкових класах із цією метою використовується наочність, яка займає на цьому етапі провідне місце. Проте наочність допомагає дитині сприймати конкретний предмет, а модель забезпечує єдність загального і окремого, логічного і чуттєвого в предметах. Особливість моделювання, порівняно з наочністю, полягає в тому, що об’єкт вивчається шляхом дослідження іншого, аналогічного йому предмета. Таким чином, модель є об’єктом дії, через яку одержують нову інформацію про предмет.

Під час моделювання на уроках читання необхідно дотримуватися таких правил:



  • навчання читання організовується як пізнавальний процес, метою якого є одержання інформації, знайомлення з жанровими особливостями твору, виховання уваги до художнього слова, до персонажів, до сюжету, авторської точки зору;

  • завдання повинні викликати розумову активність учнів;

  • моделі слід будувати разом з учнями під час роботи над художнім твором.


Тема. Моральне виховання в родині.

Мета. Розкрити основні напрямки та завдання морального виховання дітей молодшого шкільного віку в родині; ознайомити батьків з ефективними формами та методами виховання загальнолюдських цінностей у школярів.

Хід зборів

Бесіда.

  • Людська особистість – це органічне, нерозривне ціле, в якому переплітаються та взаємодіють часом найрізноманітніші, але найтіснішим чином пов’язані якості – і гарні, й погані.

  • Кожна мати, кожен батько прагнуть виростити свою дитину, своє майбутнє, такою людиною, яка була б наділена лише позитивними якостями – доброю, щирою, сердечною, здатною на співчуття, розуміння ближнього, - всіма тими чинниками, які ми називаємо людяністю, моральністю, загальнолюдськими цінностями. І це не дивно: адже тільки на таку людину, близьку їм не лише фізично, а , насамперед, духовно, - зможуть розраховувати батьки в літньому віці; лише така особистість зможе принести користь суспільству, державі, стати її гідним громадянином.

  • Кожна дитина – особливий, неповторний індивідуум. Є батьки, які впевнені: бувають діти самі по собі хороші й самі по собі погані. Але це помилкова думка. «Самих по собі» дітей не буває. Визначальну роль відіграє батьківський вплив. І всі враження дитини, його світосприймання, світовідчування залежать майже цілком від сім`ї. якщо взяти такі риси характеру, як доброта, чуйність, щедрість, жадібність, байдужість, егоїзм, гуманність, замкненість, товариськість та ще багато важливих рис особистості, неважко побачити, що всі вони лежать на межі «я» і «не я», на лінії зіткнення та взаємодії особистості з навколишнім світом.

  • Здавалося б, уявлення про те, що інша людина для себе таке ж «я», як твоє для тебе, природне. Але між знанням та відчуттям цього існує певна дистанція. І, можливо, у максимальному скороченні її і полягає найголовніша задача виховання. Звідси народжується інтерес, повага до ближнього, визнання за ним права на власну думку, увага до його потреб. А поруч із цим стоять вимоги чесності, товариського ставлення, добросовісного виконання своїх батьківських обов’язків – цілий комплекс різноманітних почуттів: естетичних, етичних, вольові якості характеру тощо. З одного боку, дитина дуже чуйна, довірлива, товариська, наївна, відкрита, щедра. З іншого боку, їй властиві егоїзм та егоцентризм. І не лише властиві, але і в певній мірі необхідні. Тому що дитині в безмежному світі потрібно скоріше вичленити себе із навколишньої дійсності, створити своє індивідуальне «я». це відбувається інтенсивно, і хоча слабшає з часом, але все ж триває багато років та періодично дає перехід кількості в якість у вигляді відомих вікових криз.

  • Без уваги до самого себе, без жаги самоутвердження людська особистість не почне складатися.

  • Немає таких батьків, які свідомо добивалися, щоб їх дитина росла черствою, грубою, злою. Ні, її щиро хочуть бачити лагідною, чуйною, доброю і по мірі сил, вільного часу, педагогічної інтуїції займаються плеканням позитивних якостей. Але в одних батьків, здавалося б, всупереч їх старанням, нічого не виходить. В інших же, навпаки, без особливих зусиль все йде як слід. Значить, у цих, інших, інша, більш здорова атмосфера в родині. Але, окрім того, успішність виховання означає, що дитина від народження зайняла вірне місце в емоційній структурі сім`ї, що близькі знайшли та утвердили у спілкуванні з нею вірний тон.

  • Дитина – ще не доросла людина. Її слід любити. Більш того, її треба поважати, про що часто не здогадуються найніжніші батьки, примудряючись суміщати пристрасну прихильність до дитини з приниженням її гідності, ігноруванням її суджень, думок, прагнень. Дитина болісно сприймає таке ставлення, особливо в молодшому підлітковому віці, коли світовідчуття загострюється і відбувається інтенсивне формування моральних основ юної особистості. Ніякої зневаги, ніякого прагнення з боку дорослих не повинно бути. Під пригніченням ми розуміємо постійні нагадування дитині про її залежне положення, зловживання своєю владою над нею, надмірні покарання тощо. Звичайно, дитина має слухатися батьків, але не бути рабом, а підкорятися родинній дисципліні, яка, як правило, накладає певні обов’язки на всіх членів сім`ї. дитина не повинна відчувати якусь особливу виключність свого положення серед дорослих – ні в хороший, ні в поганий бік, а бути членом невеликого, але міцного колективу. Вона повинна мати право на власне дитяче життя, але ні в якому разі не позбавляти особистого життя батьків, не перетворюватися у єдиний сенс їх існування.

  • У міру того як дитина навчається доброті, уважності, чуйності, як формуються у неї поняття про позитивне та негативне, складається і моральна категорія її совісті.

  • Переживання сина через недостойну поведінку – переживання у вищій мірі благотворні. Знаючи це, багато батьків прагнуть за всякого зручного випадку посилити відчуття сорому в дитини шляхом довгих докорів та пояснень, від чого їй та чому має бути соромно. Але совість, сором – чуття потаємні, їх рідко виставляють напоказ, а навпаки, намагаються приховати від сторонніх. Дотик до цього сокровенного має бути тактовним, обережним та коротким. Поки ви тривало соромите та урезонюєте дитину, совість, замість того щоб заговорити голосніше, часто зовсім замовкає, змінюючись нудьгою та роздратуванням.

  • Подекуди ми недооцінюємо значення виховання особистості – самобутньої, своєрідної. Іноді ми передчасно починаємо «підганяти» дитину під уявний зразок, примушуючи її бути «як усі»: «Так ніхто не чинить!», «Подивися, хіба хто-небудь себе так поводить?». Добиваючись слухняності, ми для зручності посилаємося на авторитет суспільної думки. Також ми не завжди визнаємо права дитини на самостійність мислення, на самобутність поглядів: « Вважаєш, інші дурниці за тебе?», «Рано тобі ще розмірковувати».

  • Звичайно, не можна привчати дитину нехтувати думкою оточуючих, але не можна прищеплювати їй і безумовне підкорення цій думці, навіть всупереч самій собі. Адже суспільна думка у масштабах дитячого життя може бути різною.

Підсумки зборів.

  • Василь Сухомлинський писав: «…Вища мудрість батьківської любові полягає в тому, як ми, батьки і матері, вміємо розкрити перед нашими дітьми справжні джерела радощів життя, у чому бачать і відчувають діти радощі буття. Дитяче щастя за своєю природою егоїстичне. До тих пір, поки вона не відчула, не пережила на власному досвіді, що найважливіше джерело її особистої радості – це праця і піт старших, вона буде глибоко переконана в тому, що мати і батько існують лише для того, щоб приносити їй радість.

  • Учити дитину бачити і відчувати людей – це одна з найважливіших речей у важкій справі виховання людини. Батьківська любов повинна бути такою, щоб у дитини пробуджувалася чулість серця до навколишнього світу, до всього, що створює людина, що служить людині і, зазвичай, насамперед до самої людини. … Виховання людського благородства в дитячому серці починається з максимального олюднювання її ставлення до людей, одухотворення цього ставлення чистими, високими почуттями поваги до людини, і насамперед поваги до матері й батька.

  • Переживаючи безкорисливу радість творення добра, дитина набуває дорогоцінного багатства душі: вона відчуває серцем, коли й де товаришеві, другові, милій людині, що живе поруч, треба допомогти. Дитина, що зазнала потреби робити добро, потреби в людині, - стає дуже проникливою, сприйнятливою, чутливою до навколишнього світу, до людей, до вчинків, подій, до стосунків між людьми.

  • …Що ж ми залишаємо в серцях своїх дітей, батьки? – давайте частіше ставити самим собі це запитання. Будемо залишати в їх серцях моральні цінності, створені, добуті, вистраждані нашим народом за його багатовікову історію, за століття його боротьби, що утверджує високу гідність Людини. Будемо пам’ятати завжди, що найвища й найпочесніша творчість у нашому суспільстві – це творення людини».

  • Керуймося цими порадами, і діти стануть ближчими до нас і більш відкритими для добра.


Тема. Заохочення і покарання дитини в сім`ї.

Мета. Обговорити із батьками проблему заохочення і покарання дитини в сім`ї; розказати про види покарань і заохочень у сімейному вихованні, про значення покарання і заохочення дітей в сім`ї; сприяти розумінню батьками розумного ставлення до методів і прийомів виховання дітей в сім`ї; формувати у батьків культуру заохочення і покарання дитини в сім`ї.

Хід зборів

Бесіда

  • Шановні батьки! Розмова про заохочення і покарання дитини в сім`ї не випадкова. На адресу дітей дуже часто можна почути: «Як тобі що сказав?», «Роби, що тобі говорять» та ін. Це не просто слова. Це – метод виховання. Батьки вважають, що їх справа наказувати, а дитина повинна підкорятися.

  • Та вони забувають або зовсім не думають про те, що вільна особистість не може сформуватися в сімейному рабстві.

  • Виявляючи свою батьківську владу, вони не думають про те, що в їх силі слабкість: переконати свою дитину, бути авторитетом набагато важче, ніж нав’язати їй свою волю і примусити підкорятися батькам.

  • Насильство і примус у вихованні лише шкодять. Зовні підкоряючись наказу, дитина залишається при своїй думці, а до вказівок батьків ставитися ще більш вороже.

  • Так у стосунки дітей і батьків приходить відчуженість.

  • Насильство і примус у вихованні позначаються і н характері дитини. Вона стає нещирою, брехливою, звикає кривити душею. Це призводить до того, що вона перестає бути жвавою і життєрадісною, ховає від усіх таємницю свого існування в рідному домі, стає похмурою і скритною, уминає спілкування з однолітками, сторонитися спілкування із учителем, боячись сказати що-небудь не так.

  • Головний метод виховання – це переконання. А для цього говоріть із своєю дитиною, спілкуйтеся із нею, шукайте приклади позитивного підтвердження ваших думок, будьте тактовні, ваші прагнення стануть її прагненнями.

  • У тих сім`ях, де батьки вміло користуються у вихованні дитини покаранням і заохоченням , рівень тривожності її набагато нижче, а результати учбової діяльності набагато вищі.

Педагогічний практикум для батьків.

Обговорення ситуацій.

Ситуація 1. Одна мама розказує іншій: «Ми свого і б’ємо, і караємо, а він уроки за п’ять хвилин зробить і – на вулицю. Увечері прийде – починаємо перевіряти, а він вже спить на ходу. Наступного дня приходить – знову погана оцінка».

Ситуація 2. Батьки постійно ставили хлопчика за всі провини в куток. Одного разу будучи ще лише в 4 класі, він сказав своєму батькові: «Ще раз поставиш у куток, втечу до бабусі. Із вами більше жити не буду».

Ситуація 3. У сім`ї народилася маленька дитина. Старший син – учень третього класу різко змінився: став плаксивим, все частіше і частіше почав виявляти агресію по відношенню до батьків, маля також стало предметом агресії. А одного разу, коли мама попросила посидіти із малюком, третьокласник відповів: «Я в няньки не наймався!» батьки були страшно обурені, прослідувало покарання за провину.

Підсумки зборів.

  • Шановні батьки пам’ятайте: покарання – це спричинення шкоди тому, хто спричиняє шкоду. Похвала – педагогічний домкрат. (В.Кротов.)

  • А на закінчення нашої сьогоднішньої зустрічі, пропонуємо вам ознайомитись із «Законами батьківської істини».

Пам`ятка для батьків

«Закони батьківської істини»

Закон 1. Цініть любов своєї дитини. Пам’ятайте, від любові до ненависті лише один крок, не робіть необдуманих кроків!

Закон 2. Не принижуйте свою дитину. Принижуючи її саму, ви формуєте у неї уміння і навичку приниження, яке вона зможе використовувати по відношенню до інших людей. Н виключено, що ними будете ви.

Закон 3. Не погрожуйте своїй дитині. Погрози дорослого породжують брехню дитини, призводять до боязні і ненависті.

Закон 4. Не накладайте заборон. У природі дитини – дух бунтарства. Те, що категорично заборонено, дуже хочеться спробувати, не забувайте про це.

Закон 5. Не опікайте своєї дитини там, де можна обійтися без опіки; дайте можливість маленькій людині самостійно стати великою.

Закон 6. Не йдіть на поводі у своєї дитини, умійте дотримувати міру своєї любові і міру своєї батьківської відповідальності.

Закон 7. Не читайте своїй дитині безконечні нотації, вона їх просто не чує!

Закон 8. Будьте завжди послідовні в своїх вимогах. Добре орієнтуйтеся в своїх «так і ні».

Закон 9. Не позбавляйте свою дитину права бути дитиною. Дайте їй можливість побути пустуном і непосидою, бунтарем і шибеником. Період дитинства швидкоплинний, а так багато потрібно устигнути спробувати, перш ніж станеш дорослим. Дайте можливість своїй дитині бути нею під час дитинства, інакше період дитинства триватиме і в його дорослому житті. Це може обернутися серйозними наслідками і для вашої дитини і для вас, батьки!



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка