За даними «Національної доповіді про якість води та стан питного водопостачання в Україні» у 2015 р



Дата конвертації12.06.2019
Розмір445 b.



За даними «Національної доповіді про якість води та стан питного водопостачання в Україні» у 2015 р.:

  • За даними «Національної доповіді про якість води та стан питного водопостачання в Україні» у 2015 р.:

  • частка населення, яке має доступ до централізованого водопостачання по областях складала:

  • для сільського населення від 85% (у Херсонській області) - до 3,7 % (у Чернівецькій)

  • для міського населення – від 100 % у 5 областях - Київській, Миколаївській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській та м. Києві, до 45,7 % - у Чернігівській області





Існуюча в Україні законодавча база є достатньо розвинутою і в цілому може забезпечити діяльність в сфері контролю якості питної води. В той же час ключові закони України не в повній мірі відповідають вимогам Європейських директив.

  • Існуюча в Україні законодавча база є достатньо розвинутою і в цілому може забезпечити діяльність в сфері контролю якості питної води. В той же час ключові закони України не в повній мірі відповідають вимогам Європейських директив.

  • Переважна більшість населення України має доступ до питної води через централізовані або децентралізовані системи водопостачання. В той же час існують населені пункти, в основному сільські, у яких водопостачання забезпечується за рахунок привізної питної води.

  • Існує значна нерівність (зокрема територіальна) у доступі до якісної води. В окремих регіонах відсутня вода, яка за якістю повністю відповідає ДСанПіН, а можливі методи її очищення є економічно недоцільними. Крім того, в сільській місцевості якість послуг, як правило нижча, в той час як тарифи на послуги водопостачання - є вищими, ніж у великих населених пунктах.

  • Відбуваються також зміни в системі акредитації та сертифікації лабораторій, що призводить до деякої невизначеності стосовно лабораторій контролю якості питної води.

  • З фінансової точки зору послуги з водопостачання є економічно доступними для переважної більшості населення України, але відсутність довіри до якості води з систем централізованого водопостачання призводить до широкого використання альтернативної питної води: з бюветів, пунктів розливу, фасованої або одержаної з побутових систем доочищення води, хоча ця вода і не завжди є кращою за водопровідну.

  • Для захисту малозабезпечених верств населення в Україні створено механізм субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, включаючи і питну воду. Хоча за своєю суттю він ґрунтується на сучасних європейських підходах, на практиці виникають певні складнощі.

  • Система контролю води у децентралізованих системах приватного сектору розвинута вкрай слабо.

  • Наявна статистика в Україні не в повній мірі відповідає європейським показникам: вітчизняний показник передбачає кількість населення, яке охоплено централізованим водопостачанням, європейський – кількість якісної питної води. Впровадження більш глибокого очищення води для досягнення вимог ДСанПіН, безумовно, призведе до необхідності значного підвищення тарифів за послуги з водопостачання, що буде суттєво стримувати цей процес.

  • Встановлений індикатор «Частка населення, що має доступ до якісної питної води» не зовсім вірний: він не включає сільське населення, у якого немає доступу до централізованого водопостачання, проте вони можуть користуватись водою з колодязів та свердловин.



ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною»

  • ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною»

  • «Порядок розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення» (Наказ Мінрегіону від 25.06.2014 р. № 179)

  • «Методика розрахунку втрат питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання» (Наказ Мінрегіону від 25.06.2014 р., № 180), яка визначає механізм здійснення розрахунку поточних індивідуальних технологічних нормативів втрат питної води (ІТНВПВ) підприємствами, що надають послуги з централізованого водопостачання.

  • «Методика розрахунку технологічних витрат питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення» (Наказ Мінрегіону від 25.06.2014 р. № 181), яка визначає механізм здійснення розрахунку поточних індивідуальних технологічних витрат питної води підприємств, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення.





Відсутність протягом тривалого часу інвестицій в розвиток систем водопостачання спричинила технічне старіння застосованих технологій, устаткування, матеріалів, реагентів тощо.

  • Відсутність протягом тривалого часу інвестицій в розвиток систем водопостачання спричинила технічне старіння застосованих технологій, устаткування, матеріалів, реагентів тощо.

  • Практика будівництва типових споруд водоочищення без урахування якості води в районі конкретного водозабору призвела до того, що у даний час на багатьох водопроводах наявні водоочисні споруди є неадекватними якості води джерела і внаслідок цього не спроможні забезпечити необхідний рівень очищення води до встановлених нормативів.

  • Існуючі технології кондиціювання води та режими експлуатації споруд не розраховані на досягнення якості води згідно європейських вимог та ДСанПіН.

  • Впровадження ж більш сучасних технологій стримується через брак коштів у підприємств водопостачання та необхідністю невідворотного збільшення експлуатаційних витрат, а отже і собівартості наданих послуг.

  • Системи транспортування води у переважній більшості випадків є недовантаженими, що сприяє погіршенню внутрішнього стану трубопроводів, а окремих випадках може призводити і до погіршення якості води під час її транспортування до споживачів.

  • Системи транспорту води (магістральні водоводи, розподільні внутрішньоквартальні та вуличні мережі) технічно сильно застарілі, характеризуються високою аварійністю, що зумовлює надзвичайно високі рівні втрат питної води при її транспортуванні.

  • У теперішній час при тарифоутворенні на підприємствах водопостачання застосовується модель «собівартість плюс», яка не стимулює розвиток систем водопостачання та не стимулює підвищення енерго- і ресурсоефективності.

  • Встановлений національний індикатор «Зменшення протяжності трубопроводів водовідведення та водопостачання, що перебувають в аварійному стані» не є показовим. Це не єдине та не ключове вирішення проблеми, бо оцінка рівня роботи систем централізованого водопостачання за кількістю зниження аварійності трубопроводів є доволі умовною. Тому цей індикатор потребує перегляду.



Для Мінрегіону України Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №162 схвалено план імплементації Директиви Ради 91/271/ЄЕС від 21 травня 1991 р. «Про очищення міських стічних вод»

  • Для Мінрегіону України Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №162 схвалено план імплементації Директиви Ради 91/271/ЄЕС від 21 травня 1991 р. «Про очищення міських стічних вод»

  • У 2009 році Україна прийняла стандарт ISO 9001:2015 в національному стандарті ДСТУ ISO 9001.

  • ISO 9001 не є обов’язковим, це система добровільної сертифікації.

  • Стандартів ISO серії 14000 містять установи щодо елементів системи управління навколишнім середовищем, а також настанови щодо здійснення екологічного аудиту, вони зазнали 2 перегляди стандартів серії ISO 14000 (у 2004 та 2015 роках), до 2018 року триває перехідний період, впродовж якого діють 2 версії стандарту ISO 14001.

  • Що стосується підприємств водопостачання та водовідведення, то тільки поодинокі підприємства здійснюють спробу підготовки до сертифікації за стандартами ISO.

  • План по забезпеченню безпеки води та сертифікація згідно ІСО 22000 в Україні не реалізуються.

  • Вимоги щодо улаштування та функціонування ЗСО викладені у:

  • Санітарних нормах і правилах планування і забудови населених пунктів, затверджених постановою Державного санітарного лікаря України від 19.06.96 №173 (зі змінами, внесеними у 2007 та 2009 роках;

  • ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (зі змінами);

  • ДБН В.2.5 - 74:2013 «Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування» (розділ 15. Зони санітарної охорони);

  • «Положенні про порядок проектування та експлуатації зон санітарної охорони джерел водопостачання та водопроводів господарсько-питного призначення» (затверджено постановою головного санітарного лікаря СРСР від 18.12.1982 р., № 2640-82).





У теперішній час застосування «визнаних передових методів управління» підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства в Україні відбувається лише частково. Зокрема, на законодавчому рівні (і в переважній більшості випадків – на практиці) вирішується питання створення зон санітарної охорони та підтримання в них належного режиму розташування та функціонування.

  • У теперішній час застосування «визнаних передових методів управління» підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства в Україні відбувається лише частково. Зокрема, на законодавчому рівні (і в переважній більшості випадків – на практиці) вирішується питання створення зон санітарної охорони та підтримання в них належного режиму розташування та функціонування.

  • В той же час питання стандартизації діяльності за міжнародними стандартами, створення планів управління басейнами та інше - знаходяться лише на стадії впровадження.

  • Індикатор «6.2. f. Застосування визнаних хороших практик для управління водопостачанням» є показовим, проте, крім цього індикатору, мають бути ще інші з урахуванням кращих практик управляння водопостачанням інших країн.



ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!

  • ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка