З допомогою якого можна побачити межу



Сторінка3/5
Дата конвертації05.01.2018
Розмір0.94 Mb.
ТипЗакон
1   2   3   4   5

Відповідь на таке просте й важливе запитання теж можна знайти в педагогіці, в теорії і методиці виховання. В художній і науково-популярній літературі ХІХ-ХХ століття знаходимо безліч тому свідчень. Про це пише Л.М.Толстой і В.В. Вересаєв, А.Менегетті та Т.М.Ситін, М.О. Лосський і вчителі-новатори. Всі вони сходяться у тому, що людина може не хворіти взагалі. Навіть під час першої і другої світової воєн зустрічались дивні ситуації, в яких люди виживали в самих складних ситуаціях, в яких залишитись живим, здавалось, просто було неможливо. І саме тут автор має намір відповісти на питання: чому людина хворіє, як можна зберегти здоров'я і працездатність, як зберегти дітей від захворювань? На поставлені питання вже сьогодні можна відшукати переконливі відповіді про те, що людина народжується для щастя, як птах для польоту, що кожен може жити довго й бути здоровим. Сьогодні відомі системи Порфирія Корнійовича Іванова й Едуарда Олександровича Гуляєва, методика сімейного виховання дітей Нікітіних та педагога В.Ф.Шаталова, які забезпечували бездоганне здоров'я найпростішими способами, а практиці вчителя В.Ф.Шаталова не тільки всі діти були здоровими, але й засвоювали навчальні предмети на "4" і "5". Різні школи йогів дають теж приклади активного й здорового довголіття без застосування будь-яких медикаментозних засобів. Досвідчені лікарі одностайні в пошуках відповіді: хворіють діти, яких погано виховують. Навіть медики переконані: основна причина хвороб – це погане виховання. Довго й щасливо живуть люди, які добровільно трудяться та морально й духовно добре виховані. Є підставити дати такі відповіді на питання про те, як не хворіти.

1. Безліч хвороб з'явилось як реакція на ліки. Відомо понад 3500 алергічних захворювань, що викликаються ліками. Сумнівним тут є те, що ніхто точно не знає, як лікувати алергію. Медики в пошуках відповіді.

Сьогодні навіть лікарі пропонують звертатися до немекаментозних способів, щоб зменшити вживання ліків та настерегтись від алергії. З'явилась наука валеологія, яка вивчає, як бути здоровим без ліків.

2. Люди хворіють тому, що не знають, що вони можуть обійтись без захворювань. І тут не тільки школа, вчителі, сім'я, засоби масової інформації відіграють важливу роль: знати, вправлятись у правильній, здоровій поведінці. Аналіз засобів та можливостей здорового способу життя щоразу в школі й дома принесе затишок та допоможе зекономити матеріальні ресурси.

Безумовно, що виникає низка питань про тн, яким чином учитель може забезпечити здоровий спосіб життя та впливати на сім'ю. Відповідей безліч, але першою є постать самого вчителя: здорового, красивого, добре вихованого.

3. Дотримання санітарно-гігієнічних норм і правил, норм моральної поведінки. Ми навмисне поєднуємо ці дві вимоги: дотримання вимог санітарії і гігієни та правил поведінки. І обидві вимоги можливі для виконання при умові їх знання, засвоєння на рівні переконання. Це означає, що санітарно-гігієнічні й морально-етичні правила, норми, теорія і методологія їх існування повинні поширюватись і засвоюватись на рівні зовнішніх і внутрішніх особистісних переконань. Як говорить Едуард Олександрович Гуляєв (20, с.15), будь-яка клітина людського організму – то є істота, що думає, мислить. При хворобі будь-якого органу він буває пронизаний енергією інформації про той стан, тобто, клітина організму "вже знає, як неправильно працювати", тому й хворіє. Якщо видалити інформацію про хворобу, то до органу повертається ця інформація ("хвороблива") і заважає "правильно діяти". Відбувається повернення хворого органу до нормального режиму роботи, якщо до нього йде інформація про здоров'я, здорову клітину орган.

Переваги інформаційної технології попередження захворювання і подолання хвороби в порівнянні з медикаментозними полягають у тому, що йде боротьба з причиною, а не результатом. Дійсно, якщо певний орган чи залоза не виділяють необхідні для здоров'я компоненти, а хворий додає такі елементи, яких не недостатньо у вигляді таблеток чи ін’єкцій, то найчастіше функції ослабленого органу почнуть відмирати. А відповідь буває проста: зникає потреба напружуватись, бо вводяться необхідні елементи штучно. Наука вже зібрала переконливий матеріал, коли усунення негативної інформації із виявлених патологічних ділянок головного мозку дозволяє позбавляти хворого від постійної головної болі, епілепсії та інших хвороб. "Здорова інформація" поліпшує стан людини, захищає від хвороби.

Методика енергоінформаційної гармонізації особистості з довкіллям (з людьми, оточенням взагалі) сформувалась під впливом історико-педагогічних поглядів видатних учених і митців минулого і сучасного. На основі наукових знань можна рекомендувати учителеві формувати свої педагогічні переконання, щоб керуватись ними в педагогічній діяльності. Глибоке переконання автора монографії полягає у тому, що для вчителя, кожної людини слід як можна більше знати про себе й про світ, щоб позитивно впливати на учнів і батьків. Думка вчителя є носієм інформації, яка втілюється у виборі змісту, методів і форм навчання учнів та впливу на їхніх батьків. Чітке знання вчителя про те, що заздрість, злість, гнів, ненависть, гординя та інші негативні стани та зв’язані з ними вчинки формують навколо нього негативне інформаційне поле, що псує настрій учнів, знищує довкілля. Будь-який негатив, який відділяється від учителя та захоплює учнів, впливає на стан здоров'я через порушення дисципліни, заперечення і невиконання вимог учителя, потім, як правило, повертається до самого педагога всі його негативні слова, дії, вчинки. Та частина негативної біоенергії, інформації, яка "прилипне" до учня, нічого доброго йому не дасть: у нього зявляється при цьому безліч причин не виконувати вимоги вихователя. І тоді створюється така атмосфера, що і вчитель переживає дискомфорт і учні роздратовані, а разом створюється атмосфера недоброзичливост, роздратованості виникнення конфліктів.

Таким чином констатуємо, що на сьогодні відомі причини захворювань: невиправдане вживання ліків, відсутність знань (інформації) про свої можливості й значення довкілля та його збереження, постійне порушення морально-духовних правил життя і діяльності, поведінки. Надзвичайно важко переконати учнів і вчителів, батьків, студентів у тому, що названі такі прості причини можуть провокувати численні і такі складні хвороби. А переконувати треба, бо іншого шляху немає, бо інший шлях призведе до небуття, знищення і довкілля, і цивілізації.

Міжнародна конференція, яка відбулась в жовтні 2009 року на базі Харківського гуманітарно-педагогічного інституту: "Екологічні проблеми природокористування на сучасному етапі, стан та шляхи вдосконалення екологічного виховання молоді" зібрала цікавих учених не тільки з України, але й з близького зарубіжжя. Учасники виступали з цікавим матеріалом еколого-валеологічного й загальнопедагогічного характеру. Посилаючись на досягнення Московської наукової школи, декан факультету із "Могильовського державного університету А.О. Кулешова" доповіла про результати запровадження розроблених науковцями проекту з основ здорового способу життя у навчальних закладах Білорусії. Вона наголосила на необхідності почуттєво-емоційного впливу на дітей і учнів, щоб запобігти порушення ними морально-духовних норм поведінки. Інша доповідачка із Курського державного університету проаналізувала результати експерименту про способи реалізації ідей "стійкого екологічного розвитку дітей". Найближчі сусіди України вже звернули увагу на збереження здоров'я дітей і учнів шляхом забезпечення ефективного навчання студентів – майбутніх педагогів, застосовуючи прийоми поєднання наукової інформації і застосування її в шкільних проектах з екологічного виховання учнів. Відбулось поєднання екологічного навчання з розв’язанням соціальних завдань.

Учасники конференції висловили занепокоєння питанням неефективного формування екологічної культури молоді.

На підставі обговорення низки доповідей і повідомлень науковцями були вироблені наступні рекомендації спрямовані, в основному, на поліпшення змісту й методики формування педагогічної майстерності вчителя:

1. Запропонувати закладам освіти різного рівня, громадським організаціям забезпечувати більш ефективну співпрацю педагогів з органами державного управління, науково-дослідними інститутами з метою формування екологічної свідомості і культури громадян, вирішення екологічних проблем.

2. Здійснювати екологічну освіту, спираючись на компетентному збалансованому поєднанні природничого, технологічного, екологічного, юридичного і соціокультурного підходів.

3. Забезпечувати безперервність формування екологічної культури в різних ланках освіти (підвищення кваліфікації вчителів, директорів шкіл, керівників поза навчальних освітньо-виховних закладів).

4. Здійснювати викладання предметів екологічного циклу на основі міждисциплінарного підходу до формування екологічного мислення молоді.

5. Широко впроваджувати активні форми і методи навчальної позааудиторної природоохоронної роботи учнівської та студентської молоді з екологічної тематики.

6. Активізувати проведення наукових експедицій з метою покращання екологічної та педагогічної підготовки майбутніх учителів і вихователів.

7. Сприяти участі науково-педагогічних працівників та молоді в національних, міжнародних та міжрегіональних екологічних конференціях.

8. Створити інформаційний банк даних з екологічної освіти і виховання.

9. Залучати до висвітлення у засобах масової інформації педагогів, учених екологічних проблем природокористування, практичного досвіду щодо їх вирішення.

На іншій Всеукраїнській науковій конференції "Фундаментальна освіта і формування гуманітарно-технічної еліти" (ХПІ) підкреслювалась ідея про те, що провідним завданням вищих навчальних закладів є забезпечення високого рівня професіоналізму, обов’язковим елементом якого є внутрішня культура спеціаліста та розуміння єдності своєї діяльності з довкіллям, забезпечення застосування екологічно чистих технологій, що безпосередньо пов’язано з охороною здоров'я студентів, населення взагалі.

Так, наприклад, у доповіді Першого Заступника Голови державної адміністрації Харківської області В.М.Бабаєва (доктора наук з питань муніципального й державного управління) яскраво була сформована позиція про необхідність етичного виховання майбутнього інженера, керівника виробництва, розробника сучасних проектів. Фахівець з вищою освітою, підкреслив В.М.Бабаєв, через свій високий професійний і морально-духовний стиль поведінки, спілкування з людьми повинен здійснювати збереження довкілля: чистоту рік, ґрунту, лісів, шляхів і т.д.

Таким чином готовність до впровадження правил здорового способу життя і здоров'я педагога, викладача, вчителя входить елементом у завдання формування професійної майстерності, культури поведінки.

Щоб діти, учні, студенти, викладачі не хворіли та не переживали через можливі пропуски занять усіма учасниками навчального процесу можна (до вже сказаного) додати ще й такі, наступні, як-то:

1. Опанування теорією і практикою інформаційних технологій. В перелік виконання різних видів такої роботи входять розробка проектів, організація семінарів, відкриття шкіл здоров'я, валеологічних та екологічних ательє, виготовлення альбомів і плакатів, участь у різноманітних конференціях, спрямованих на розв’язання питань педагогічної майстерності та забезпечення здоров’я для усіх учасників навчально-виховного процесу.

Дитяча жорстокість аж до вбивств і самовбивств завжди мала місце в житті. А чому? Що є причиною, фактором, що впливає на прийняття таких рішень дітей і молодих людей? Ще позаминулому столітті Д.І.Писарев (1840-1868), писав про те, що школа намагається дати глибокі знання, забезпечити широкий розумовий розвиток, а здоров’я дітей залишається занедбаним, бо "спонукальна" педагогіка нехтує настроєм дітей, заважає гармонізації внутрішніх і зовнішніх морально-духовних процесів, гальмує формування самостійності, готовності до самоосвіти й самовиховання, порушує моральний затишок дитини.

Широко поширене поняття "педагогічних технологій" часто залишається загальним і абстрактним для кожного окремого вчителя, тоді як донесення якнайчастішої її сутності кожному, хто вчить і виховує, є надзвичайно корисною справою. Педагогічна технологія – це єдність всього набору навчально-виховного матеріалу, здатного легко й позитивно впливати на учня.

2. Постійний, щоденний, щогодинний пошук якнайкращого способу взаємодії вчителя і учнів, забезпечення приємних стосунків між дітьми, між вихованцями та їхніми батьками.

3. Завжди бути готовим до того, щоб організувати та спеціально проводити виховні заходи, в ході яких розв’язувались би всі ті завдання, які вимагаються просто програмою з виховної роботи чи самим повсякденним життям.

Вчитель – це така професія, яка вимагає від людини бути здоровою та розумною, бо до нього звертаються і діти, й батьки, дорослі за порадами, в перелік яких входить і така, як треба жити. Як буває важко або й не можливо замінити актора, так же складно відбувається і заміна педагога. А тому ставиться вимога: бути здоровим. Що може допомагати вчителеві самому бути здоровим і дітей зберегти від хвороб крім дотримання тих трьох вимог, які називались раніше та тих трьох китів про які написав К.Істомін (1640-1720 р.р.)? Безумовним і переконливим тут є реальний приклад життя і діяльності видатних діячів науки, мистецтва, культури. Можливість пошуку таких прикладів містяться в історії розвитку світу, окремих галузей знань, в сучасних і минулих подіях, які потрясли світ чи здивували його. Але для вчителя дуже буде в пригоді просто цікавий і реальний факт, подія. Життя поетеси Л.Українки, як і постать хірурга, академіка М.Амосова дають нам яскраві приклади того, як можна "без надії сподіватись" і як можна силою знання, світогляду продовжити життя, щоб дізнатись, яким чином "душа розлучається" з фізичним тілом. Самим цінним є те, що і Л.Українка, і М.Амосов уміли "жити, "продовжити" термін життя на цьому світі. І для здійснення бажання треба не так уже й багато: вірити, знати, чинити добро.

Для учителя і учнів цікавим і корисним може стати приклад сім’ї Михалкових. На 97 році життя помер Сергій Володимирович Михалков – поет, автор гімну СРСР Росії та таких відомих дитячих творів, як "Дядя Стьопа", "невіруючий Хома" та ін.. Син його – Микита Сергійович – актор, режисер – пояснив довголіття батька, його доброчинністю, працелюбством, діалектичністю (високим рівнем освіти й виховання). Та й сам син живе й працює не одне та й не два десятиліття. Він є лауреатом багатьох премій, працює з натхненням і Вірою. Роздуми М.С. Михалкова про сенс життя, сім’ю, Любов і Віру, Надію і виховання захоплюють силою віри, переконливістю надії, переможністю справедливості й всеосяжної Любови.


1.4. Пошук особистісного сенсу життя і

захисту від зла.

Питання: для чого народився, як і чому живу, що буде після, як захиститись від зла, знайти любов, затишок, щастя та інші подібні дуже часто виникають у зрілому віці, найчастіше – в другій половині життя, а то на самому його кінці. І тоді, якщо не знаходиться адекватної відповіді, людина страждає, хворіє, часто знаходить спокій у небутті. В той же час є підстави думати, що існує можливість дати радість та розважливу відповідь, запобігти депресії. Відомі книги В. Франкла "Людина в пошуку сенсу…", І.І. Мечникова "Етюди оптимізму", М.І. Пирогова "Питання життя", М.О. Бердяєва "Самопізнання", як і безліч інших публікацій, з якими з'явилась можливість ознайомитись у період перебудови Союзу в окремі самостійні держави, містять цікаві й оригінальні педагогічні думки про сутність індивідуального буття з погляду самого його сенсу. І мабуть пошук відповіді на питання про сенс життя є одним їх найбільш важливих і цінних для особистості. Наші спостереження переконують у тому, що такі скептичні питання і думки приходять тоді, коли не вчились жити, працювати. Відомі численні випадки добровільної відмови від життя саме через невміння повірити себе та знайти сенс буття. А навіщо жити, якщо всерівно помреш? Пошук відповіді на таке складне питання полегшується, якщо людина вчиться "жити" з дитинства, з 1-го класу, знайомиться, як жили й домагались успіхів у житті інші, відомі в світі люди, особливо рідні близькі їм люди.

Сам факт знання чогось чи про щось вже зобов'язує до позитивних дій. Як правило, впливає на поведінку й спосіб життя і будь-яка позитивна інформація. Цим в значній мірі пояснюється величезний потяг молодих людей до знань, освіти, виховання, до нової інформації. Відомі численні випадки, коли розуміння ролі освіти, знань змінювали навіть фізіономію суспільства, країни. Так, наприклад, високий рівень життя в Японії багато в чому завдячує позитивному ставленню державних і громадських лідерів до освіти. Японія свою поразку у війні кваліфікувала як таку, що стала результатом низького рівня освіти громадян. І уряд приймає ухвалу: сприяти навчанню, надати пріоритетного значення освіті, заохочувати самовиховання, а майбутніх вчителів взагалі готувати за кошти держави (і це при умові платного навчання взагалі). Якщо ж той, хто одержав освіту за рахунок держави не йде працювати до школи, в систему освіти, то він зобов'язаний повернути гроші за навчання.

Предметом нашого пошуку не буде розкриття переваг якогось способу освіти чи навчання. Ми маємо намір запропонувати абсолютно новий погляд на питання про можливості людської особистості. Наша позиція з погляду навчання і виховання сформувалась під впливом літературних джерел та шляхом спеціального педагогічного дослідження: проведення дослідно-експериментальних занять, застосування соціометричних та психологічних методів, аналізу художньо-публіцистичних, мемуарних та історичних, морально-релігійних та філософських, медико-психологічних концепцій, наукових розробок з питань парапсихології, екстрасенсорики, біоенергетики, збереження довкілля, гармонії співробітництва кожного з групою співробітників.

Пошук розв'язання проблеми духовної особи і розкутості людини на основі широкого спектру знань про особистість, необмежені перспективи розвитку є провідною в нашому визначенні як сенсу життя, так і шляхів його усвідомлення, індивідуального самопізнання і самореалізації в діяльності, опануванням умінням передавати таку інформацію учням.

Останнім часом український читач здобув можливість познайомитись з оригінальними концепціями і поглядами на призначення людини, можливі шляхи саморозвитку, забезпечення активного, здорового і щасливого довголіття, досягнення успіхів у справах, особистому житті, визначенні як жити, скільки років триматись у цьому світі, як підготуватись і яким чином покинути земне (фізичне) існування. Про такі варіанти вже пишуть і говорять лікарі (М. Амосов, М. Ситін (47)), філософи та історики, парапсихологи (А. Мартинов (24), Т. Пликін та ін.)

Широкої популярності набули книги Д. Карнегі, В. Леві, Е. Фромма, В. Франкла (52), П. Брегга (5), публікації з аналізом психолого-педагогічних засад системи йогів, тибетської, індійської медицини (1). Нарешті ми дізнались і про астрологію, хірологію, фізіогноміку, магнетизм, екстрасенсорику, біоенергетику та ін. Оцінюючи відомі нам джерела з питання сенсу життя абсолютно позитивно, мною, можливо, вперше в сучасній педагогічній літературі робиться спроба скористатись цими здобутками в навчально-виховній роботі, намір дати їм освітньо-просвітницьку оцінку, запропонувати конкретні методичні поради, які можуть добре впливати не тільки на організацію і здійснення процесу навчання, але й на соціально-економічний і культурно-історичний розвиток суспільства. Аналіз відомих на сьогодні емпіричних і науково-дослідних даних дає підстави для того, щоб голосно ставити питання про те, що мир і спокій на Землі, шлях до суспільного благополуччя і індивідуально-особистісного щастя можна забезпечити мирними, доброчинними методами, що будь-яке насилля (війна) породжує новий вид насилля і веде до знищення і самознищення, переродження.

Аналіз здійснюється нами в такий спосіб, щоб виділити в усьому розмаїтті напрямків найдоступніший, яким міг би скористатись індивідуум в своєму власному процесі саморозвитку, самовдосконалення, саморегуляції та самореалізації, а керівники різних рівнів, менеджери, вчителі намагались би діяти з вірою в краще, надією успіх і любов'ю до себе й до усіх, вірою в істинну силу знання.

Досліджуючи десятиліттями проблему впливу навчання на формування особистості, можна зробити висновок про те, що виховання дійсно може все, як про це колись висловився К.А. Гельвецій (13). Таке переконання має підстави, бо стали відомими джерела, які організацією практики навчання і аналізом його результатів сформулювали саму концепцію про безмежні можливості людської особистості, яка своїми власними морально-психологічними, педагогічними засобами може дійсно міцно тримати в своїх руках саму Долю. Історія знає конкретні підтвердження цього, про що написав у своїй книзі А. Мартинов (24), пишуть теологи.

Один із моїх студентів Вітя К. в період вступу до вузу мав зріст 159 см. Дослухаючись до лекції про розвиток та виховання особистості, про необмежені можливості фізичного росту, вдосконалення інтелектуальних, моральних і духовних здібностей простими освітньо-виховними шляхами, цей студент до випускного курсу зумів дотягнути свій ріст до 174 см. Хоч і це не зупинка. Людина може управляти своїм фізичним, як і морально-духовним станом протягом усього життя, змінюючи його в розумних дозах. Такими ж доступними для кожної людини є розвиток і оволодіння вокальними, театральними, художніми, музичними вміннями найвищого рівня будь-якого колориту, відтінку. В досвіді нашої педагогічної діяльності були випадки, коли студенти домагались бажаних результатів у розвитку вокальних і театральних здібностей, оволодівали високим рівнем педагогічної майстерності, змінювали свій імідж, ставали сильними особистостями.

В системі численних педагогічних проблем трохи чи не основним і загальним є пошук сенсу життя. Присвячуючи цей розділ розгляду основних педагогічних шляхів пошуку смислу буття через постановку мети, завдань і розуміння свого призначення в цьому світі, нами пропонується низка

осмислених видів і напрямків діяльності як окремої особи, так і людства взагалі. Людина не може не враховувати стан довкілля, реальний рівень матеріального й духовного розвитку.

Роки й десятиліття, сторіччя, тисячі й мільйони років існування цивілізації точиться боротьба за найдосконаліше визначення сенсу життя.

Дійсно, в чому ж призначення людини в цьому світі?

Відповіді різні. Можна запропонувати й таку, що при наявності певних спільних загальнолюдських засад, які визначають фундамент нормального буття для усіх і кожного, окремий індивід визначає і свій власний сенс життя, при чому по-різному на різних етапах життєдіяльності та різних ситуаціях свого існування. І не слід боятись таких змін і перемін. Вони є історично й соціально закономірними. Тільки обмежені особистості заявляють про свою незмінюваність як принцип життя.

Проблема сенсу життя в своєму обмеженому варіанті може буквально оволодіти людиною. Вона стає, на думку В. Франкла, особливо суттєвою, наприклад, в підлітковому віці, коли дитина, що увесь час розвивається і вдосконалюється у своїх духовних пошуках, раптом відкриває всю неоднозначність щодо людського існування. Якось викладач природничих наук у середній школі пояснював старшокласникам, що життя будь-якого організму, в тому числі і людини, в кінцевому рахункові є не що інше, як процес окислення і згорання. Раптом один із його учнів підскочив і кинув учителеві питання, повне хвилювання: "Якщо це так, то в чому ж сенс життя?" Цей юнак уже ясно усвідомив ту істину, що людина існує в зовсім іншій площині буття, ніж, скажімо, свічка, яка стоїть на столі і згорає, аж поки й зовсім не згасне.(53, с.158)

Пошук сенсу життя людину хвилював завжди. Він має філософський, соціальний, загальнолюдський характер. Але на рівні окремої особи він теж існував і змінювався. В кожну дану мить життя людина може запитати: в ім'я чого, чому? Загострюються ці проблеми в умовах складних, коли приходиться переживати насилля чи якісь неподобства, в екстремальних ситуаціях, під час розв'язання і ведення війни.

Потреба розуміння сенсу закладена в людині з самого початку в його свідомість, бо вона є єдиною відомою нам живою істотою, що усвідомлює себе мислячою та такою, що може змінювати і себе, і довкілля.

Але глобальні питання буття, загальнолюдські проблеми при всій їхній важливості не можуть замінити особистісного (конкретного, окремого, індивідуально-персонального) ставлення до пошуку свого власного сповідального шляху. Дослідження і досвід життя засвідчують, що сенс життя кожна людина визначає, виходячи з рівня своєї самооцінки, умов життя, можливих перспектив на переміни, очікування чогось кращого, хоч основною тут залишається ступінь освіченості особи, його знання, життєві орієнтації.

На жаль, сучасна людина не досить високо цінує саму себе. Часто вона пропонує створений образ, маску, думаючи, що в ній виглядає краще, ніж є насправді. На думку Е. Шострома, в такий спосіб людина обезцінює себе, що призводить до внутрішнього невдоволення, а відтак і до неврозів, психозів, депресії. Для знервованої людини характерним є розпад особистісної суті. Як правило, починається процес занедбання індивідууму з моральної недостатньої вихованості, що веде далі (якщо не запобігти системою простих педагогічних засобів самовиховання і освіти) до хвороби. А тут уже особа потребує лікарської допомоги. В той же час, "якби ми вчились так, як треба", багато чого домоглись би, а основне - навчались би бути щасливими не за рахунок насилля чи війни, конфлікту. Людина від народження приречена бути щасливою. Залишається тільки стати такою, а вчитель і покликаний допомогти.

Людина нормально живе й розвивається, якщо не намагається поділити себе на частини: хороші й погані, сильні чи слабкі. Особистість - не річ, не предмет. Вона не може ні по своїй ініціативі, ні за припущенням інших осіб думати й діяти. Особистість - це цілісна структура, а не набір окремих елементів. Намагання виправити якийсь один із них є безперспективним. Особистість як складне утворення, що мусить усвідомити себе як самоцінність, треба вчити, наставляти, переконувати в тому, що праведними шляхами можна досягти великих успіхів: стати майстром своєї справи, бути багатим, сильним, красивим, щасливим. І все це при єдиній і простій умові: не за рахунок інших, а шукаючи свій власний сповідальний шлях до успіху та слави.

Усвідомлення своєї особистісної самоцінності є проблема надзвичайно тонка і складна. Вона є соціальною, морально-психологічною, але перш за все, педагогічною, навчально-виховною. Шлях до щастя, самореалізації, розуміння особистісного сенсу життя саме з цього й починається. Розв'язання цієї проблеми слід розглядати як можливу й таку, що найпростіше здійснюється навчально-виховними засобами, оточенням і настроєм самої людини на обов'язковість свого власного самовиховання і самовираження. Немає нічого такого, що людина могла б або не могла б зробити, якщо внутрішньо вона хоче (бажає, має намір і психологічну готовність) здійснити щось або відмовитись від чогось, пояснюючи при цьому причини невиконання.



1.4. Акмеологічна парадигма в

системі методологічних засад

теорії і практики педагогічної майстерності

Акмеологічний (від гр. акте - вершина) в довідковій літературі радянського періоду визначається як реакційне, буржуазно-дворянське спрямування в філософії і мистецтві, яке виникло в Росії в 1912-1913 р. та відзначалось крайнім індивідуалізмом, естетством, формалізмом. Акмеїсти критикували офіційний курс з проблеми не тільки освіти, але й соціально-економічного, політичного життя та об'єднувались з іншими течіями немарксистського напрямку. Єднання акмеїстів з іншими соціально-політичними та науково-педагогічними групами відбувалось на основі спільного протесту проти формальної влади й офіційного курсу. І до Жовтневої революції, і в радянський період акмеологічний підхід характеризувався як антинауковий, який близько стоїть до таких напрямків, як: декадентство, символізм, які сповідували підвищену чутливість, песимізм, крайній індивідуалізм, недовіру. В той же час і сьогодні технічні засоби масової інформації, в тому числі й зарубіжні, продовжують пропаганду того, що акмеологічна парадигма, яка спрямовується на максимальне розкриття індивідуальних можливостей особистості, є нездійсненою, утопічною. Але ж педагогіка завжди ставила питання про те, щоб і сам педагог був Особистістю з великої букви, що вже само по собі вимагає відповідної його підготовки не тільки спеціальної, але й глибокої морально-духовної, психолого-педагогічної. Це важливо тому, що спеціальністю педагога є його правильна поведінка (В.А.Крутецький). Безумовним є і його пряме завдання – формування в учнів адекватного сприйняття довкілля та уміння відповідно на нього реагувати. Все це вимагає від учителя відповідної готвності розв’язувати навчально-освітні питання: вести дітей по стежці життя до можливого досягнення власної вершини, до досягнення всебічного та гармонійного й сталаго розвитку. На жаль, і сьогодні частина вчених акмеологічну парадигму характеризує як таку, що не піддається реалізації в діяльності середньої і вищої школи хоч би й тому, що не можна навчити людину підніматись успішно увесь час та досягати вершини свого розквіту. Виникає справедливе запитання: чому не можна? І навіщо тоді потрібна і вся система освіти з її різнопрофільними закладами? Яка мета їх створення і функціонування?

Суть акмеологічної парадигми полягає у тому, щоб засвоїти правило: ти можеш досягти успіху, для тебе відкриваються широкі перспективи, які є цілком реальними, якщо ти будеш рухатись своєю власною дорогою життя, якщо знайдеш свій сповідальний шлях та не будеш навмисне заважати іншим. Для учителя завжди писались правила, видавались інструкції про те, яким чиним слід виховувати дітей та готувати їх до дорослого життя. В таких рекомендаціях, як правило, підкреслюється необхідність поваги до старших, учителів, батьків, відмова від насильницьких дій. Амеологічна ідея є близькою до телеологічного підходу щодо можливостей виховання, яке будується на ідеї Успіху. У вітчизняній довідковій літературі і телеологія хоч і досі визначається акмеологія як лженаука від гр. teleos - той, хто досягає успіху, logos - поняття, вчення), існує необхідність осмислити все по-новому. У відповідності до даної теорії природу й людину влаштовано як упорядковану цілеспрямовану систему, в якій увесь світ і все, що в нього входить, розвивається у процесі постійного прогресивного руху. І хоч у радянських довідниках і перша, і друга ідея визнаються як такі, що не сумісні з науковим тлумаченням закономірностей розвитку об'єктивного світу й самої людини як вищого утворення в ньому, наше дослідження показує, що реалізувати такі завдання можна і що об'єктивно соціальне довкілля зацікавлене в тому, щоб у світі жило й працювало як можна більше "успішних" людей, здатних до творчості, утвердження злагоди, взаємопорозуміння. Соціум вітає оптимістів, бо з ними пов'язується і успіх, і затишок у житті, і максимальне задоволення матеріальних і моральних запитів. В сучасних засобах інформації акмеологічний підхід характеризується як не реальний без будь-яких пояснень.

На нашу думку, тут спрацьовує теза колишнього паризького мера: цього не може бути, бо цього ніколи не може бути. Але чому? Хіба що тому, що офіційна наука не ставить такого завдання? І дарма, бо ще кілька тисячоліть ідея всебічного розвитку особистості існувала. Як це не дивно, але така гуманна ідея, як всебічний гармонійний розвиток особистості як умова успішного соціального стану виникла в період рабовласницького ладу. В той же час нашими сучасниками й нами зібрано великий і переконливий історико-педагогічний матеріал, який ілюструє й підтверджує ідею щодо можливостей постійного розквіту, гармонійного розвитку особистості під впливом організованого виховання на основі єдності фізичних і морально-естетичних можливостей, вдосконалення усіх сутнісних сил людини та у відповідності до свідомо поставлених мети й завдань освіти. І чим вище рівень загальної і спеціальної освіти, яка спирається на провідні наукові досягнення й адекватні методологічні позиції, тим більше ймовірною є можливість досягнення кожним вихованцем, студентом, уже зрілою людиною, спеціалістом своєї власної вершини, що веде до задоволення моральних і матеріальних потреб. В різні періоди життя вони бувають різними. Стає очевидним, що рівень загальної і спеціальної освіти спеціаліста, керівника, еліти, що спирається на провідні науково-методологічні позиції, не є незмінним. Він є рухливим. Загальну планку людина завжди може свідомо підняти та чітко побачити можливості подальшого вдосконалення. Реальною є можливість досягти своєї вершини, успіху в різних видах діяльності, як це робили успішні люди й раніше. І навіть більше того вершина, пік живої реальної природи, який визначається певними контурами, досягається простіше й швидше. Але досягнення моральної, духовної, інтелектуальної вершини, в тому числі опанування професійною майстерністю, зміцнення здоров'я, морально-духовного розвитку є постійним, динамічним, бо воно не має жодних видимих меж чи обмежень. Духовність не знає меж, ''Совершенство не знает границ!" - вигукнув класик. І чим більше ми знаємо, тим більші відкриваються можливості для сходженні на свою вершину. В книзі О.Романовського і В.Є.Михайличенко (64) подано переконливий матеріал про могутність духовної енергії. І вона не знає меж. Таємничість душі й велич духовності окремої людини знаходяться у невидимих зв'язках з усіма іншими людьми. Могутність почуття любові й благородства, усвідомлені й прийняті особою, можуть об'єднувати людей для досягнення успіху, створення злагодженого співіснування на основі гармонії, яка відкидає конфлікт, суперечки, війни та відкриває дорогу до вічності.

Взагалі термін "акме" в радянський період (принаймні, в БСЭ, т. 1, с. 603) визначається медиками як пік хвороби, її вершина (наприклад, пік лихоманки), після чого наступає або одужання, або фінал життя. В іншому розумінні акмеїзм і тоді, і тепер характеризується як реакційний напрямок в мистецтві, який проповідує ідеалістичні, нежиттєві ідеї крайнього індивідуалізму, в яких начисто відсутні турботи про народ, просту людину. До групи акмеїстів зараховано М. Гумільова, О. Мандельштама, Г. Ахматову, С. Городецького, Б. Садовського та ін. Друкованим органом акмеїстів був журнал "Аполлон" (1909-1917 р. р.). І не дивлячись на те, що акмеїсти відкрито заявляли, що їх бажанням є підтримка розквіту кожної індивідуальності, пошук сильної особистості, забезпечення її захисту, і як вираз підтримки "жизнеутверджающего искусства" (БСЭ, т. 1, с. 603). На жаль, їх не визнавали офіційні кола ні в царській Росії, ні в СРСР та й сьогодні ідея досягнення успіху сприймається неоднозначно, а найчастіше – скептично, з легкою іронією, а іноді – з сарказмом. .

В той же час в системі акмеологічного підходу єдність фізичних і духовних зусиль, єдність науки, мистецтва, постійне сподівання на краще та дотримання вічних моральних доброчинників є провідним принципом. Цілком реальною є система акмеологічних ідей щодо розвитку, досягнення успіху кожною особою, якщо її вчити, "наставляти", "вразумляти" відповідними педагогічними заходами та з урахуванням соціальних умов і біологічних задатків. Історія педагогіки й психології, соціології і філософії підтверджує, що формування керівної еліти протягом віків здійснювалось у відповідності до вимог вічних морально-духовних цінностей.



Якщо звернутись для прикладу до педагогічної системи К. Істоміна (1640-1720), який відомий як поет, методист, учитель дітей царів, то побачимо, що він цілеспрямовано писав для них повчальні книги. Працюючи у Московському «печатному дворі», він видав кілька книг. У своєму "Букварі" (точна дата випуску відсутня), "Книзі вразумлєнія", в одах, повчальних віршах він не цурається не тільки ідеї досягнення успіху в житті (хоч сам він перебував у сані ієромонаха), але й пропонує відповідні для цього шляхи, які є посильними для кожного. Називаючи шляхи, які ведуть до успіху, він вважав їх обов'язковими для виконання. До таких умов він відносив заповіти Христа, утримання від смертних гріхів та послідовне й неухильне виконання вимог вічних моральних доброчинників, якими є: Віра, Надія, Любов. Успіх, намагання досягти мети, самореалізуватись у житті для кожної людини є таким же реальним, а іноді й неусвідомленим станом, який існує об'єктивно і до якого кожен іде своєю стежиною, шукаючи можливість бути щасливою. Чудова за змістом і захоплююча за формою книга О. Романовського й В. Михайличенко (64) дає реальні й переконливі приклади великих, необмежених можливостей людини в досягненні успіху. Посилаючись на Б. Трейсі, автори дають чітке визначення успішності й пропонують умови для його досягнення. Успіх, як уміння гармонізувати свої стосунки з іншими та готовність змінювати їх у разі необхідності, означає, що головним тут є постановка мети, завдань та уміння їх розв’язувати доброчинними, не шкідливими для інших заходами. Сім складників успіху, що їх пропанує Б. Трейсі і з якими погоджуються автори щойно згаданого навчального посібника (64, с. 6), є дійсно важливими (в принципі - переконливими), хоч шлях до його досягнення вимагає безліч уточнень морально-психологічного, ментального, анатомо-фізіологічного й загального духовного характеру. Зокрема коли Оскар Рід (американський музикант) у холодному й голодному Петрограді зразу після Жовтневої революції переконував В.І. Ульянова-Леніна в тому, що митці й науковці, наука й мистецтво взагалі потребують любові, багатства, підвищеної турботи, комфорту матеріального й морального, затишку, миру й злагоди з довкіллям, то вождь революції погоджувався, хоч реальних умов для вчених і митців у Союзі так і не було створено. Але ж талановиті, блискучі актори, музиканти, вокалісти, поети були. Мистецтво й наука в Союзі розвивались і давали світові зразки мистецтва. І тут не має можливості пояснювати тими сімома умовами, які пропонує Б. Трейсі. Згадаємо й інші історичні події, пов’язані з підготовкою дітей царів Росії до успішної діяльності на царському престолі. Готували талановиті вчителі дітей найавгустіших батьків-монархів, створювались блискучі матеріальні умови. Вивчення історії навчання, освіти, виховання видатних діячів науки й мистецтва, формування видатних політиків і державних діячів дає яскравий матеріал для відповіді: як готувати еліту взагалі, які провідні позиції особистості забезпечують її справжню елітність та успішність у діяльності. І в цьому зв’язку, спускаючись до практики навчання і виховання "успішних" особистостей, до досвіду передових педагогів, до яких, без сумніву, крім названих, відносяться і Я. А. Коменський з його ''Великою дидактикою", і І.І. Мечников з його "Етюдами оптимізму", і АС. Макаренко та В.Ф. Шаталов з їхніми принципами опори на позитивні почуття і ідею "переможного" навчання та досвід сучасних талановитих педагогів з формування педагогічної майстерності у студентів Полтавського та Харківського державних педагогічних університетів та багатьох інших підтверджують можливість досягнення успіху навчально-виховними, педагогічними шляхами. А.С. Макаренко визначенням принципу опори на позитивне допоміг сотням дітей, підлітків, юнаків подолати проблемні питання життя і поведінки, допоміг їм повірити в себе, одержати можливість закінчити школу, опанувати професією, стати корисною людиною. Наш сучасник учитель фізики В.Ф.Шаталов зумів розв’язати питання вчити всіх успішно. Його книги "Куда и как исчезли тройки", "Педагогіческая проза" розкрили безмежні простори вчити всіх школярів "переможно". Чотирьох педагогічних умов вистачило В.Ф.Шаталову вселити радість успіху всім учням. І як завжди ці умови надзвичайно прості, як-то: пояснення нового навчального матеріалу не один раз, а кілька, якнайменше – двічі. Перший раз поширений виклад матеріалу, а вдруге – короткими тезами, опорними сигналами, які допомагають закріпити матеріал та рухатись далі, без помилок. Друга – це відкриті перспективи. Кожному учневі відкривається можливість одержати найвищий бал. Погані й посередні оцінки виставляються олівцем, а тільки бажані, високі бали вносяться ручкою. Третя умова – це гласніть, залучення усіх до обговорення, підтримки. І четверта – підвищений ступінь труднощів. Складність (рівень труднощів) обирається такою, яку можна кожному подолати. Вся методика В.Ф.Шаталова – переможна. Жодних сумнівів у можливості перемагати. кожен учень у В.Ф.Шаталова має право вибору: учитель називає номери завдань (задач) ті пропонує учням обирати свій варіант.

Таким чином ідея успіху, оптимізму забезпечила успіх і учням і самому педагогу: система В.Ф.Шаталова використовується на далекому інтуїтивному Сході та на далекому інтелектуальному Заході. Обєднав обидві частини світу – успіх.

Не маючи змоги утриматись від методичних рекомендацій, подаємо їх нижче. Вони втілюють у собі і ті надбання, які вже стали відомими, і ті, що ще чекають свого осмислення, але вже дають позитивний результат. Подаємо їх як набір таких умов, які майже повністю може створити кожна особа, особливо педагог, якщо бажає чи має намір, і певні задатки стати успішною людиною, мати успіх. Суть їх полягає у тому, щоб установити та підтримувати:

1. Мир і спокій, урівноваженість і гармонію стосунків з навколишнім світом, відчуття затишку на всіх рівнях існування: в сім'ї, на роботі, в міському транспорті.

2. Фізичне й морально-духовне здоров'я, намагатись попередити, відсунути захворювання, внутрішні переживання. Всі рамки можливостей є рухливою компонентою: вони можуть розширюватись, підніматись чи опускатись.

3. Відмову від негативних дій, думок, намірів: вірити в силу позитивної енергії, а звідси – формувати тільки позитивну урівноважену поведінку.

4. Урівноваженість моральних і матеріальних потреб і можливостей, їх задоволення.

5. Визначеність сенсу життя і найближчих завдань, які можна розв’язати.

6. Постійне сподівання на краще, надію на успішне розв’язання проблеми: готовність до упорядкування і виконання намірів і бажань, розташування їх за рівнем важливості й доступності виконання.

7. Створення позитивного ставлення до всього, що входить у поняття трьох вічних доброчинників, якими є: Віра, Надія, Любов.

Об'єднує всі перераховані умови знання про них, інформація, яка, можна сказати, є першою сходинкою до своєї вершини.

Визначення семи умов успіху у Б. Трейсі І в книзі О.Г. Романовського й В.Є. Михайличенко багато в чому співпадають з нашими, крім одного: врахування етнічної культури кожного народу. У нас - слов'янського, російсько-українського менталітету, для якого характерною є перевага морально-духовного над матеріальним. В історії нашого народу зустрічаються навіть такі ситуації, коли моральний затишок оцінювався вище, ніж матеріальні вигоди. Відомі випадки, коли вельможне панство відправлялось інкогніто до храмів, монастирів, притулків для знедолених, щоб подати милостиню їм, поспівчувати та втішитись щирою любов’ю, відчути себе такими, від яких чекають реальної турботи, що є ознакою (атрибутом) любові.

Але нашу концепцію акмеологічного підходу до навчання вчителя відрізняє від західних і, перш за все, американських вчених те, що ідея успіху як об'єктивно, так суб’єктивно, нами визначається як доступна для реалізації, для всіх, хто повірив у неї. Ми відмовляємось від відвертого прагматизму, але замість нього пропонуємо пошук духовного та морального затишку через визначеність доброчинності як провідної риси характеру. Поблажливість і доброчинність завжди відрізняли справжню еліту. Не успіх будь-якими засобами за принципом: мета виправдовує будь-які засоби, але сама доля і успіх ідуть назустріч добродійному педагогу, чуйному, добропорядному, щедрому та багатому духовно, талановитій особі.

Переконливими є результати дослідження і І.І. Мечнікова про роль "позитивного"' знання та М.О. Лосського про ідеї абсолютного добра, які володіють реальною спонукальною силою та ведуть людину до успіху. А науково-педагогічні пошуки інженера А.В. Мартинова (39) переконують нас у безумовній високій місії людини, яка озброєна позитивним знанням і умінням шукати свій, власний сповідальний шлях, свою вершину (досконалості, професійності) не розкидаючи, не розчищаючи ті дороги, які вже обрані іншими людьми. "На чужому горі своє щастя не збудуєш", -говорить мудрість українського народу. На жаль, до менталітету нашого народу належить і така "крилата" думка, як: "нехай у Івана корова здохне" (найзаповітніше бажання сусіда), або "два українця - три гетьмана" та ін. І тут акмеологічна парадигма виховання дає в руки педагога, професора таке знання, яке стверджує ідею, що тільки доброчинність, порядність, справедливість забезпечують особі успіх, щастя, стежку до вічного морально- духовного затишку, втіхи та насолоди життя без насилля, конфлікту. Безумовно, щоразу виникає питання про те, що якщо людина не хоче в рай, не вірить, відкидає саму думку про те, що це буде, чи має право бути? Відповідь може бути така: вчитись бачити, чути, розуміти, вірити й рухатись до щастя, або зупинитись, щоб залишитись, подивитись навколо, щоб побачити вільний, ще ніким не зайнятий шлях до успіху.

Розглянемо деякі соціально-педагогічні умови акмеологічного підходу до виховання щасливого вчителя через досягнення успіху. На наш погляд, нещасливі педагоги дуже рідко знаходять шлях до успіху в роботі, а якщо й досягають його, то вже в похилому віці а то вже й будучи обтяженими хворобами. Нещастя, хвороби людина накликає на себе сама своїм песимізмом, агресивністю, цинізмом, а потім шукає винуватця. А його немає, не видно, бо нещаслива особа є сама творцем і нянькою свого нещастя.

Перевіреними й виправданими є ще й такі умови, які випробувались віками, уточнювались нами, іншими педагогами, які можна приєднати до попередніх. Це такі як:

1. Поінформованість, опанування знаннями, постійна й неперервна освіта. Знання, інформація, донесена до учня, студента, фахівця про його потенційні і реальні можливості щодо досягнення успіху, є першим кроком до нього. Позитивні знання, за I.I. Мечниковим, є основою суспільного й соціального розвитку взагалі.

2. Відмова від інтриги та. створення умов (морально-етичних, соціальних, педагогічних) щодо попередження виникнення будь-яких конфліктних ситуацій, всемірне запобігання, нейтралізація, негайне розв'язання будь-якої напруги.

3. Попередження катастрофи, пошук компромісу, толерантність поведінки й намірів, прагнення до злагоди, співпраці, поблажливе ставлення один до одного не тільки обіцяють успіх, але й єднають людей, формують доброчинні стосунки, взаємопорозуміння., Відмова від насилля є показником мудрості та моральної витриманості вчителя. Згадаємо хоч би події 200-літньої давності. Славному Російському генералові О.П. Єрмолову (1777-1861) царицею Катериною II (1729-1796) було видано наказ "усмирить чеченцев" і відданий престолу й цариці полководець активно почав "усмирять", але досить швидко переконався, що "чеченцев усмирить нельзя" і запропонував: “их надо истребить”. Історія переконує, що і через два століття ні чеченців, ні ірландців (Велика Британія), ні кашмірівців (Індія) ні "усмирить", ні знищити неможливо: з ними належить шукати злагоди, порозуміння. Педагогіка, що спирається на акмеологічну парадигму, здатна вчити й виховувати і еліту, і рядових громадян суспільства урівноваженими й розважливими людьми та такими, що прагнуть до компромісу в ім’я самозбереження, перш за все, в ім’я Миру й злагоди в усьому світі.

Тренінг, який сьогодні перебрався з Америки в Японію, з цивілізованого інтелектуального Заходу на інтуїтивний Схід, є важливим кроком (кроками) до перемоги. Але педагогічний тренінг можна визнати ефективним, на наш погляд, тільки в поєднанні з позитивною внутрішньою установкою на перемогу, на досягнення успіху та бажаних хороших результатів у відповідності до вимог часу. В Україні діють не тільки східний, не тільки західний варіанти. В нашій державі наш етнос містить ще й свою власну інтуїцію, власний розум. Залишається тільки знати про це, враховувати свої можливості та намагатися рухатись поволі далі. До цього ще слід додати безмежну обдарованість і талановитість українців, здатних творити неповторну свою пісню, свій танок, свої вишиванки, рушники, підзорники, підтички, плахти, горщики і т.д. Талановитий М.В. Гоголь залишив таку палітру “українського фолькльору”, що порівняти його просто ні з чим.

4. Постійне вправляння у мистецтві мовленнєвої культури, Слово – це теж дія, сильна, разюча, що володіє високою духовністю. "О, злые языки, сильнее пистолета" (О, Пушкін). І тут є потреба у створенні спеціального курсу мовленнєвої культури для підготовки вчителя. Наші аспіранти й докторанти провели цікаве дослідження щодо впливу мовленнєвої культури на професійну майстерність і на досягнення успіхів у педагогічній діяльності (Л.Лічман, Е.Полатай, В.Пасинюк) Для вчителя майстерність слова, лексичне багатство, як і постава голосу (оволодіння елементами театральної педагогіки й акторської майстерності) є обов’язковим. Вони є необхідними для того, щоб учитель не тільки умів би себе "подати", але словом, розпорядженням, своїм виступом переконати учнів, студентів, колег у своїй правоті. Слово (в поєднанні з голосом) володіє сильною енергетикою. Воно є матеріалізованою субстанцією, а тому діалектичною, бо в ньому втілюються певні ідеї, переконання, що пронизуються відповідними мотивами, діями: називанням, закликом, переконанням, визначенням, означенням. Слово єднає людей чи роз’єднує навіки. Словом можна вбити людину й словом можна повернути її до життя І.П. Павлов).

Духовність завжди відчувається у мовленнєвій діяльності. Утримуючи й зберігаючи досягнутий рівень мовної культури, не варто триматись за архаїзми чи відмовлятись від іноземної лексики, якою користувався і продовжує користуватись увесь світ і яка є зрозумілою без перекладу для кожного пересічного українця.

Акмеологічне виховання спирається на низку принципів, здатних допомогти педагогу розв’язати будь-які завдання.

Принцип гармонійності, обґрунтований проф. В.М. Князевим (Київ), може увійти складником у реальний процес виховання. Але він не може замінити чи закреслити всі інші закони й принципи, в яких відбивається ідея про єдність і боротьбу протиріч, заперечення та ін. Деякі вчені пишуть і говорять тільки про "єдність". Я думаю, що визнання ідеї гармонізації, як провідної, може допомогти успішно розв'язувати протиріччя найгуманнішим способом у соціальному суспільному вимірі та навчити педагога діяти цивілізованими методами в роботі з учнями та їх батьками, домагатись злагоди.

Злагода забезпечить високу педагогічну культуру вчителю, допоможе йому опанувати мистецтвом, «поблажливості», стати на позиції оптимістичної доброчинної педагогіки, яка дає шанс кожному учасникові навчально-виховного процесу досягти успіху.

Зберігаючи культуру мовлення, опановуючи мистецтвом спілкування, ми можемо творити “поблажливу” педагогіку, яка дає шанс кожному учасникові процесу будь-якого виду діяльності (навчальної, виробничої, громадської) досягти успіху, ящо ми навчимо його шукати “свою вершину” та власний сповідальний шлях до неї, проявляюти обережність у відношеннях до всіх інших учасників. Рухатись до успіху можна всім, іноді разом, а деколи й поодинці, але при цьому зберігаючи намір шукати тут своє місце, а не стояти десь на перехресті та закривати дорогу іншим. Кожному краще шукати свою “вершину”, а не залазити на чужі та починати там впроваджувати якісь свої порядки, розмітати, змітати все, що попадається на очі.

“В науке тесно только дуракам” – написав один із організаторів і учасників міжнародних конференцій О.Г. Романовський. А його книги є дійсно теоретичним підґрунтям для практики навчання і освіти інтелігентних керівників, професіоналів, що й складуть еліту нації.

Науково-педагогічна і методична діяльність національного технічного університету “ХПІ” має яскраво виражену соціальну й акмеологічну спрямованість, про що свідчать:



  • щорічні міжнародні наукові конференції, до яких залучається широке коло вчених з України та з далекого й близького зарубіжжя, тоді як деякі інші ректори взагалі не виступають з науковими доповідями, не виступають в засобах масової інформації і заважають це робити своїм ученим);

  • відкриття кафедри соціальної педагогіки й психології та аспірантури з цих дисциплін;

  • постійне заохочення до співробітництва молодих наукових сил м. Харкова, України, провідних зарубіжних дослідників;

  • створення наукових проектів соціально-практичного призначення, спрямованих на вдосконалення місцевого (муніципального) й регіонального самоврядування в інтересах громадян.

Власне соціальний сенс та гуманітарний характер діяльності “ХПІ” і є визначальним. Саме така діяльність і такі проекти свідчать про високий рівень науково-дослідної роботи національного технічного університету “ХПІ”, що свідчить про реальні можливості акмеологічної парадигми. Високий рівень керівництва науковими пошуками в “ХПІ”, підтримка перспективних проектів ректором дозволяє кожному науковцю долати свій шлях до своєї “вершини”, що й переконує всіх зацікавлених у тому, що акмеологічна парадигма в педагогіці є цілком реальною і перспективною. Якщо заборони чи перешкоди позитивному науковому пошуку немає, то це й створює умови для досягнення власної вершини, “піку” своєї творчої діяльності кожному члену наукового колективу закладу.

Три вічних доброчинники, які витримали випробування історією і перевірені досвідом відомих педагогів у різних країнах і в Україні, визнані наукою, і сьогодні є високою цінністю, володіння якою виявляється корисною для практичної діяльності, творчого самовдосконалення, руху до успіху. Провідна ідея авторів і організаторів Педагогічних читань в Алушті про силу і матеріальність ідеї вічності, яка втілює в собі Красу, Любов, Віру, Молитву уособлює у собі зв’язок людини з вищими ідеями, ідеалами, зі Світом і Всесвітом. Ці ідеї єднають покоління, країни та континенти, роблять людей успішними та щасливими, унеможливлюють напругу, революції, війни.


В
1.4.Як захищати себе й дітей (учнів, студентів) від зла?

продовж розвитку ідеї щодо єдності позицій релігії і науки про зло, яке знищує само себе й авторів, які його народжують, вони стоять на різних позиціях, хоч висновок є спільний: зло породжує зло, а потім знищує само себе. В класичному варіанті науковці (переважна більшість з них стоять на матеріалістичних позиціях), висловлюють думку про єдність позицій. Маючи намір запропонувати кілька переконливих доказів щодо методології і ідеології цього питання, хочу послатись на те, що моя педагогічна концепція будується на ідеології співробітництва й пошуку шляхів гармонізації особистості з довкіллям, ідеї любови, віри (довіри), надії. Є всі підстави заперечити зло, насилля, терор як такі, що руйнують, знищують самих себе і тих, хто їх пропонує. В народі поширена думка: зло полюбляє своїх авторів, прокляття повертаються до своїх носіїв, терорист, злочинець повертається на місце злочину, щоб покарати себе. Злочинець – це самогубець, самовбивця.

На чому базується така теза?

В “Книзі вразумлєнія”, яку К.Істомін презентував Петру І напередодні його коронації, в епіграфі зазначається, що він (цар) може досягти успіхів, якщо буде міцно стояти на трьох китах, якими є: дотримання десяти заповітів Христа, утримання від семи смертних гріхів та опора на три вічні доброчинники, якими є Віра, Надія, Любов. На наш погляд, в цих “трьох китах” вміщується методологія і ідеологія онто-інвайронментальної педагогіки. Мова йде про прості і всім доступні “три кити”, в які ввійшов набір моральних законів і правил поведінки і які єднають людину з усім світом та забезпечують мир і злагоду в душах і стосунках. Вимоги, вміщені в “трьох китах” К.Істоміним, широко розсіяні по багатьох інших літературних джерелах, спеціального й загального призначення.

Так, наприклад, ідеї заповітів, що застерігають від будь-якого зла, навмисних деструктивних дій та націлюють на любов до ближнього, повагу до батьків, рідних, близьких людей, знаходимо у творчій спадщині К.А.Гельвеція (1715-1771), Г.С. Сковороди. Їх творчість засвідчує, що почуття людини, її поведінка впливають на її місце і роль у житті. В книзі “Истинный смысл природы” К.А.Гельвецій пише про те, як корисно кожній особі бути справедливою, тому що справедливість є опорою людського роду (дійсно, всі, не тільки моральні правила, але й юридичні закони побудовані на принципі справедливості). Він рекомендує кожному бути добрим, бо доброта поєднує усі серця; бути поблажливим, бо людина є слабою істотою і потребує прощення; бути ніжним, тому що ніжність викликає довіру та впливає на характер стосунків, робить їх приємними.

По суті, К.А.Гельвецій рекомендує дотримуватись таких правил, які перегукуються із заповітами Христа, з моральним кодексом будівника комунізму, з правилами хорошого тону. Поради.С.Сковороди, К.А.Гельвеція вихованцю бути вдячними, бо вдячність підтримує добре ставлення до нас, нагадує євангельські рекомендації, заповіти Христа про повагу до батьків.

Будь скромним, бо гордість викликає самозакоханість, прощай несправедливість, тому що помста увічнює ненависть, - пише К.А.Гельвецій, - зроби добро тому, хто тебе зневажає для того, щоб показати себе добрим та сформувати для себе друга. Будь стриманим, урівноваженим, чистим, бо будь-яка надмірність, розпуста руйнують саму твою сутність.

Скупість і ненависть, гордість і заздрість, ворожнеча й наклепи виснажують не тільки серце та душу людини, але й спотворюють її мозок та нерви й доводять до такого стану, що сам месник починає живитись своєю власною жовчю і в своїй несамовитості та розлюченості пожирає самого себе. Страшний висновок! Таким чином стає зрозумілим, що всі негаразди створюються самою людиною. А відбувається це тому, що особа не знає, не розуміє, не бачить, які нещастя вона може причинити сама собі своїми діями, словами, почуттями, побажаннями. В самих словах і почуттях втілюється сила моральних, духовних процесів, які впливають і на стан здоров’я і на поведінку.

Стосовно семи смертних гріхів (назвемо їх у старослов’янському варіанті: гординя, алчность, похоть, чревоугодіє, гнів, “праздность”, заздрість), то і в наступні періоди та і в сучасних умовах знову звучать такі ж застереження, як і в заповітах: існує ідея дотримання рівноваги.

Так, відомий радянський кардіолог, який очолює й сьогодні провідних лікарів-кардиологів Росії, основним завданням якого є – берегти здоров’я президентів, Є.Чазов на прохання визначити основну причину серцевих нападів, відповів: гнів. А лікар-атеїст М.Амосов чітко назвав один із семи смертних гріхів – гнів – причиною складних серцевих захворювань. Не якісь страшні хвороби є причиною смерті, а моральна незрілість, моральні розбещеність, жорстокість, зло. Всі хвороби від гріхів наших. Всі їх у себе культивуємо, пестимо, “кохаємось” у них, бо любимо поскаржитись, розгніватись, добре поїсти, (а то й переїсти), зануритись у “гординю” чи гнів, перетворити життя у постійне свято, розтринькуючи час і сили на розваги. Про небезпеку останнього дуже яскраво написав і мікробіолог Ілля Мечников у своїй книзі “Этюды оптимизма”, дав конкретні приклади.

Власне і всі заповіти Христа, і всі гріхи – то є чисто моральні утворення, що містять у собі конкретні застереження, які можуть впливати на поведінку, а вона, яке відомо, впливає на саму долю.

Думається, що поведінку (від базового слова – вести, водити) можна кваліфікувати як такий феномен особистісного життя людини, який рухається по світу. В залежності від характеру поведінки особи відбувається і формальне й фактичне формування (становлення) Долі особи. На жаль, на поведінку особи вихованця звертається увага не з погляду його долі, а просто з точки зору того, як вихованець вписується в конкретну ситуацію, чи не заважає комусь іншому, або тільки за ознакою успіхів його в навчанні.

Автору видається закономірним, що вся класична світова й вітчизняна світова художня література є повчальною, виховуючою. А щодо російської літератури ХІХ століття, то М.Бердяєв буквально сказав, що вона, російська література ХІХ ст. є переважно й більш за все “повчальною” (“поучительною”), ніж художньою.

Все це переконливо засвідчує ту обставину, що мораль як наук про правила поведінки й саме виконання її правил і вимог поширюється, проникає у міжособистісні відношення, впливає на них в залежності від характеру дотримання чи порушення їх, а виконання вимог безумовно, формує позитивний чи негативний стан не тільки окремої особи, але й суспільства, колективу, групи.

Для педагога є таким важливим знання про те, що мораль, моральність, етика як у їх теоретичному сенсі, так і в практичному застосуванні має таку ж реальну велику фактичну силу, яка може змінювати ситуацію так кардинально, як і конкретна дія. Моральні почуття, свідомість, совість як внутрішні регулятори, формують прагнення до виконання вимог культури поведінки. Вони є простими складниками поведінки, які формують Долю, допомагають Успіху, ведуть людину кращими дорогами до щастя.

Додамо ще одне авторитетне судження на підтримку позиції відомого медика, академіка М.М.Амосова, на запитання журналістів про те, що скорочує життя та заважає здоров’ю, відповів: заздрість, ревнощі, підступність, інтриги. Він посилався навіть на статистику: довше і більш щасливо живуть люди, які ніколи не заздрять, добре ставляться до інших осіб і до довкілля. А тому, говорить М.Амосов, слід тренуватись та вправлятись у благородстві, вмінні жити в мирі та дружбі. Хірург М.Амосов висловлює думку про те, що біологічна сутність людини увійшла в протиріччя з силою розуму через те, що наукові відкриття не завжди спрямовані на зміцнення моральних засад, а переслідують тільки матеріальні вигоди.

Прямою загрозою добробуту й самому існуванню людства є скупість, лінощі, бажання лідерства, - говорить М.Амосов. Їх слід побороти, щоб спастись самому й спасти життя. Цей шлях до спасіння пролягає через освіту і культуру. Власне обидва шляхи – і освіта, і культура, - знаходяться в розпорядженні педагога. Саме навчання, освіта, виховання є факторами, що допомагають особі пристосуватись до довкілля, знайти в ньому своє місце, мати успіх і задоволення від життя.

В контексті методології та ідеології онто-інвайронментального виховання студента – майбутнього педагога – слушним стає теорія та практика йоги. Все частіше вчені звертають увагу на те, що йога є такою системою філософсько-педагогічних ідей, яка не вступає в конфлікт з жодною іншою ідеєю чи школою виховання.

Визначаючи сутність йоги, слід звернути увагу на те, що йога – це певний спосіб життя, що дозволяє активізувати приховані й заховані на перший погляд знання про можливості розумових, моральних і фізичних сил, які дозволяють людині виживати й домагатись перемоги та успіху в житті та попереджати чи позбутись будь-яких хвороб.

Йог завжди зберігає спокій, нікуди не запізнюється, ні з ким не конфліктує; йому ніхто й ніщо не заважає жити: він почуває себе вільним, бо дотримується усіх правил, норм моральної поведінки, виконує всі вимоги закону й моралі. В перекладі з санскритського “йог” означає “єдність”, “гармонія”, злагода. Найголовніше полягає в тому, що йога не вимагає ніяких додаткових витрат. Ідеологія йоги близько підходить до системи методологічних позицій В.І.Вернадського, викладених ним у книзі: “Біосфера. Ноосфера”. Суть їх полягає в тому, що довкілля біологічне (геолого-географічне) під впливом діяльності людини (людства, суспільства) перетворюється в нове утворення – ноосферу і стає центром, монолітом життєдіяльності всіх людей планети. Сьогодні доведено, що “моноліт життя” змінюється постійно не тільки під впливом навколишніх дій людей, але й завдяки їх думкам, почуттям, словам, процесу мовлення. У зв’язку з цим ми ставимо питання про те, що в системі педагогічної підготовки студента необхідно включити його мовленнєву культуру й онто-інвайронментальну освіченість і вихованість. Завданням її є озброєння студентів багатством словникового й фразеологічного запасу, постава голосу (навчання користуватись ним так, щоб не дратувати слухачів і учнів, батьків, колег). Кафедрою педагогіки ХНУ імені В.Н.Каразіна ця проблема розв’язується позитивно протягом останніх двадцяти років. Захищено кілька дисертацій (Л.Ю.Лічман, О.О.Вишневська, В.Г.Пасинок, М.І. Алексєєва-Вовк), по темі опубліковано кілька монографій і методичних матеріалів. Слово, мовленнєва діяльність стали лікувальними факторами, про що давно пишуть і лікарі, починаючи з Гіппократа й завершуючи З.Фрейдом, Г.М.Ситіним. Останній - наш сучасник. Він створив книгу “Цілющі настрої”, в якій подав приклади оздоровчих мовних конструкцій. Добре слово, позитивна інформація, щире почуття, благотворна діяльність зміцнюють і саму особу, мовця, а все інше – знищує його. На підтвердження даної позиції наведемо кілька яскравих прикладів, які можна поділити на дві групи.

До першої включаємо широко відомі історичні факти, які, на жаль, до цього часу не одержали відповідного педагогічного обґрунтування й що ми намагаємось зробити.

Ось один із фактів життя і діяльності древньої Іудеї. В день народження царя Ірода його розважали близькі й родичі. Особливо його вразив блискучий танок 11-річної Соломеї, доньки його рідного брата Пилипа, дружину якого він покохав свого брата і почав жити з нею як чоловік. Аморальність таких стосунків різко критикував Іван Хреститель. І тоді Іродіада в подарунок через свою доньку Саломею забажала замість “півцарства” голову бунтаря. Ірод був вражений, але виконав волю юної красуні. Їй була подана голова І.Хрестителя на срібному підносі. Пізніше доля помстилася і самій Саломеї: вона в колісниці провалилась під лід на річці, бо лід був ще слабий. На поверхні льодового простору з’явилась тільки голова красуні. Тіла та колісниці так і не знайшли.

Не менш повчальною є жорстокість Адольфа Гітлера, через політичну авантюру якого загинули мільйони ні в чому не винних людей. Але й сам він одержав страшну смерть, а жінки, які його любили і яких він обирав, теж пішли із життя жорстокими дорогами: із п’яти відомих коханок всі п’ять завершили життя самогубством (про це детально написано мною в монографії).

Такою ж сумною була доля Наполеона, який наводив жах на всю Європу, а життя завершив наодинці.

Два трагічні випадки описано мною у навчальному посібнику “Онтопедагогіка та інвайронментальна педагогіка” в 2001 році. Один з них торкається долі молодої красивої і талановитої жінки, фахом якої була музика. В неї були аспіранти. Та її методика керівництва не витримала перевірки правилами моралі. Допустивши до захисту аспірантку, а за день до захисту намагаючись відмінити його, молода керівниця сказала: “Тільки через мій труп”. Але відмінити захист не так вже й просто, як усім відомо. Захист відбувся. А науковий керівник в той же день помер. Попередження-загроза здійснились буквально в кабінеті лікаря. (Місце події – Київ, КНПУ ім.Драгоманова). Другий випадок мав місце в Харкові. Суть події полягає в тривалому непорозумінні голови комісії з перевірки роботи одного з підрозділів відомого в Україні університету. Непорозуміння тягнулись більше року. Під час з’ясування стосунків “Голові комісії” хтось із підрозділу сказав: “Ви готуєте собі могилу”, на що негайно надійшла відповідь: “ХА-ХА-ХА! Це містика!”. Але результат скоро було одержано: автор “ХА-ХА-ХА!” загинув під колесами власного автомобіля.

Висновок може бути тільки один: йогівська система єднання і гармонії, “три Кити” К.Істоміна, моноліт життя В.І.Вернадського є переконливими позитивними методологічними засадами онто-інвайронментальної педагогіки, а запропонована нами концепція щодо формування особистісної культури студента (учня) містить ефективну ідеологічну систему, здатну забезпечити розв’язання основного виховного завдання, яким є гармонізація (баланс) життя людини і довкілля, злагода з самим собою.

Розділ II. ОНТО-ІНВАЙРОНМЕНТАЛЬНА ПЕДАГОГІКА

ЯК ІДЕОЛОГІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка