Ю.І. Прасул основи наукових досліджень



Сторінка2/5
Дата конвертації23.10.2017
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4   5

Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 12-17.


  • Кілінська К. Основи науково-дослідної роботи з географії: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Рута, 2001. – 112 с.

  • Основы научных исследований. География /Под ред. Н.Д. Пистуна и Г.И. Швебса. – К.: Выща школа Головное изд-во, 1988. – С. 82-104.

  • П’ятницька-Позднякова І.С. Основи наукових досліджень у вищий школі. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С. 14-44.

  • Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій. – К.: Академвидав, 2005. – С. 49-95.



    Практичне заняття № 2

    Ознайомлення зі структурою та напрямками роботи бібліотеки
    Мета: ознайомити студентів зі структурою та напрямками роботи Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, навчити добирати необхідну літературу та використовувати фонди джерел інформації бібліотеки.
    Хід практичної роботи

    1. Ознайомлення з теоретичною частиною роботи

    Пошук опублікованих матеріалів із теми науково-дослідної роботи здійснюють в університетських, районних та обласних бібліотеках, в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського (Київ), Парламентській бібліотеці (Київ), в деяких спеціалізованих бібліотеках, а також завдяки системі інтернет. Свої бібліотеки, з відповідним книжковим та фондовим матеріалом, також мають різні установи, підприємства та заклади.

    Дані про літературу, що наявна в бібліотеці містять і зберігають бібліотечні каталоги (основні і допоміжні). Існує три види основних каталогів: алфавітний, систематичний, предметний. Допоміжні каталоги – це каталоги періодики, картотеки статей і рецензій.

    Алфавітний каталог дозволяє встановити, які твори того чи іншого відомого дослідника наявні у бібліотеці.

    У систематичному каталозі картки згруповані в логічному порядку відповідно до галузей знань. Класифікація починається з суспільних наук, а далі науки розташовуються у послідовності об’єктів, що вивчаються: природа, суспільство, мислення. Прикладні науки розміщені між суспільними науками. Такий індекс розподілу складається з літер алфавіту. Наприклад, А – загальний відділ. Б – природничі науки, Д – науки про Землю і т.д. Класифікаційна система систематичного каталогу передається за допомогою карток-роздільників, на яких пишуться індекси та назви відділів, рубрик від загальних понять до конкретних. На самому полі картки-роздільника пишеться перелік розділів, у яких розкривається зміст даного індексу. Усередині кожної рубрики картки можуть бути розміщені за алфавітом (прізвища авторів) або за роком видання книги.

    У предметному каталозі бібліографічні записи розташовані за алфавітом предметних рубрик, в яких об’єднана література незалежно від того, з яких позицій вона викладена. Завданням предметного каталогу є групування літератури за її змістом, таким чином в єдиному місці зосереджені матеріали, які у систематичному каталозі були б розкидані в різних місцях. Він використовується для підбору матеріалів із вузькоспеціалізованих питань.

    Сьогодні значно спростився пошук наукової інформації за рахунок електронних каталогів, що існують у більшості бібліотек. Пошук документів в електронному каталозі здійснюється швидше й ефективніше за автором, назвою, рубрикою тощо.

    Необхідно в каталогах переглянути літературу з розділів, близьких до теми дослідження, виписати авторів, назви необхідних книг, статей, шифри, рік і місце видання, замовити літературу і опрацювати її. В книгах, окремих статтях є посилання авторів на використану літературу, тому варто скористатися такими списками, виписати необхідну літературу, відшукати її в алфавітному каталозі й ознайомитися з нею.

    Найбільш нові дані з того чи іншого питання можна знайти в певних наукових журналах та збірниках наукових праць, наприклад, „Український географічний журнал”, „Вісник геодезії та картографії”, „Водне господарство України”, „Київський географічний щорічник”, „Известия АН России. Серия географическая”, „Известия Российского географического общества”, „География и природные ресурсы”, „Геоинформатика”. Існують й інші академічні та відомчі наукові часописи географічного спрямування.

    Досить часто окремі вищі навчальні заклади випускають у світ свої географічні періодичні видання, наприклад, такі як „Вісник Харківського національного університету. Серія Географія. Геологія. Екологія”, „Вісник Львівського університету. Серія географічна”, „Науковий вісник Чернівецького університету. Географія”, „Туристично-краєзнавчі дослідження” (Інститут туризму Федерації профспілок України), „Вестник МГУ. Серия географическая” тощо.

    Під час підготовки науково-дослідної роботи необхідно добре продумати картографічні ілюстрації, які є джерелом інформації та будуть ілюструвати зміст роботи. Необхідно знати про існування в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського спеціалізованої зали (відділ картографії), де зберігаються картографічні твори та найбільш поширена довідкова література з географії та картографії.



    2. Умови виконання практичної роботи:

    Відвідати екскурсію по Центральній науковій бібліотеці ХНУ. Підібрати необхідну літературу.



    3. Рекомендації до виконання практичної роботи

    В результаті виконання практичної роботи № 2 рекомендується обов’язково засвоїти 9 навчальних елементів: бібліотека, бібліотечні фонди, каталог, основні каталоги, допоміжні каталоги, алфавітний каталог, систематичний каталог, предметний каталог, пошук літератури.



    Рекомендована література:

    1. Основы научных исследований. География /Под ред. Н.Д. Пистуна и Г.И. Швебса. – К.: Выща школа Головное изд-во, 1988. – С. 104-113.

    2. П’ятницька-Позднякова І.С. Основи наукових досліджень у вищий школі. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С. 80-82.



    Практичне заняття № 3

    Визначення індексу УДК
    Мета: навчити студентів визначати індекс УДК (Універсальної десяткової класифікації) відповідно до теми наукового дослідження.
    Хід практичної роботи

    1. Ознайомлення з теоретичною частиною роботи

    Традиційним засобом упорядкування документальних фондів є бібліотечно-бібліографічні класифікації. Пошук інформації здійснюється за допомогою інформаційно-пошукової мови.

    Серед інформаційно-пошукових мов найбільш відомими є – алфавітно-предметний класифікатор (АПК), бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) та універсальна десяткова класифікація (УДК).

    Алфавітний каталог ґрунтується на АПК. Послідовність карток систематичного каталогу завжди відповідає ББК, яка розташовує науки за 21 відділом в певній послідовності. Такий індекс розподілу складається з літер алфавіту. Наприклад, А – загальний відділ. Б – природничі науки, Д – науки про Землю і т.д. Крім того, основні таблиці ББК відображають розподіл цілого на частини, де індекси отримують своє значення.

    Найбільшого поширення набула Універсальна десяткова класифікація (УДК), що використовується більш ніж у 50 країнах світу й юридично є власністю Міжнародної федерації документації (МФД), що відповідає за подальше розроблення таблиць УДК, їхній стан і видання. УДК є міжнародною універсальною системою класифікації друкованих творів і документальних матеріалів, що відповідає таким вимогам, як міжнародність, універсальність, багатоаспектність, мнемонічність і дає змогу детально подати зміст фондів і забезпечити оперативний пошук інформації, має можливість подальшого розвитку й удосконалення, надає можливість відображення новітніх досягнень науки і техніки без будь-яких суттєвих змін у її структурі. Ця система є основою організації систематичних каталогів науково-технічних бібліотек.

    Універсальна десяткова класифікація була створена на початку ХХ століття бельгійськими бібліографами Полем Отле и Анрі Лафонтеном. Як основа, була запозичена Десяткова класифікація, розроблена американським бібліографом Мелвілом Дьюі для Бібліотеки Конгресу США. Він безкорисно надав право на використання та модифікацію своєї системи для створення універсального каталогу опублікованих видань. Перше видання повних таблиць УДК було здійснено у 1905 р. французькою мовою. Структура УДК з часом змінилася, але для деяких розділів індекси класів майже співпадають.

    У 1962 р. Універсальна десяткова класифікація в Україні була прийнята як єдина обов’язкова класифікація, а з 1963 р. у науково-технічних видавництвах, редакціях науково-технічних журналів, в органах науково-технічної інформації, науково-технічних бібліотеках введено обов’язкове індексування усіх публікацій за Універсальною десятковою класифікацією, тобто усі інформаційні джерела в галузі природничих та технічних наук видаються з індексами УДК. За цією системою організовані довідково-інформаційні фонди. УДК можна використовувати як для організації вузькоспеціалізованих довідково-інформаційних фондів, так і багатогалузевих; вона виступає єдиною міжнародною універсальною системою, яка дозволяє досить детально розкрити зміст довідково-інформаційних фондів та забезпечити швидкий пошук інформації. Можливість єдиної систематизації інформаційних матеріалів дозволяє розглядати систему УДК як найбільш зручну в процесі обміну інформації між країнами.

    У 2000 р. вийшло у світ перше видання "Універсальної десяткової класифікації (УДК)" українською мовою у двох книгах. У 2003-2006 рр. видано "Універсальну десяткову класифікацію. Зміни та доповнення." Випуск 1-4 відповідно. У 2007 р. планується здійснити друге видання Універсальної десяткової класифікації.

    Таблиці УДК поділяються на основні і допоміжні відповідно до особливостей відображених в них понять. Крім того, до УДК належать алфавітно-предметний покажчик, методичні вказівки до багатьох розділів, а також знаки, за допомогою яких здійснюється побудова індексу.

    Центральною частиною УДК є основна таблиця, яка містить у собі поняття, специфічні для певних галузей науки, техніки, мистецтва тощо, побудована за ієрархічним принципом поділу від загального до часткового з використанням цифрового десяткового коду. В її основу покладено принцип десяткових дробів з використанням арабських цифр, за яким уся сукупність знань та напрямів наукової діяльності умовно поділена на 10 основних відділів, кожний відділ – на 10 розділів, а розділ – на 10 підрозділів, отримуючи власний цифровий індекс. Кожна нова цифра не змінює попереднє значення, а лише уточнює, визначаючи більш конкретне поняття. Після кожного третього знака ставиться крапка. Кількість етапів поділу залежить від необхідного ступеня деталізації. Перша цифра індексу УДК – клас галузі знань: 0 – загальний відділ; 1 – філософія, психологія; 2 – релігія, теологія; 3 – суспільні науки, статистика, політика, економіка; 4 – (вільний з 1961 р.); 5 – математика та природничі науки; 6 – прикладні науки, медицина, техніка; 7 – мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво, фотографія, музика, ігри, спорт; 8 – мова, мовознавство, художня література, літературознавство; 9 – географія, біографія, історія.

    Так, наприклад, шукаючи УДК для напрямку „методи дослідження”, визначимо: 0 – загальний відділ, 00 – загальні питання науки і культури, 001.8 – методологія, 001.89 – організація наукової та науково-дослідної роботи, 001.891 – наукові дослідження, методи дослідження.

    Таблиці УДК побудовані за систематичною ознакою. Таким чином, один і той самий предмет зустрічається в різних місцях в залежності від галузі знання та аспекту, в якому він розглядається.

    До допоміжних таблиць віднесені повторювані поняття, загальні для всіх або багатьох розділів (загальні визначники), або ті, що застосовуються лише в одному розділі (спеціальні визначники). Вони дозволяють стандартизовано будувати індекси розділів відповідно до категорій місця, часу тощо, або згрупувати документи за процесом, видами продукції і т.д.

    Загальні визначники УДК можуть бути приєднані до будь-якого індексу УДК, але окремо не використовуються. До них належать визначники мови, форми, місця, часу.

    Визначники мови (Таблиця Іс, символ "=") містять класифікації мов. Їх рекомендується використовувати лише у тих випадках, коли доцільно вказувати мову видання (наприклад, =20 англійська мова). Найчастіше вони використовуються під час індексування словників та багатомовних довідників. Вони використовуються також для позначення багатомовних документів (=00; =00=20=30 тощо) та перекладів з різних мов (=03).

    Визначники форми (Таблиця Іd, символ "(0…)"). Вони використовуються для класифікації документів та інших джерел інформації за формою та характером викладення: підручник, стаття, довідник, патент тощо (наприклад, (075.8 – підручник для вузів). Є спеціальні позначення для географічних карт, трьохвимірних зображень, які дозволяють детально класифікувати карти та широко їх використовувати в науках про Землю.

    Визначники місця (Таблиця Іе, символ "1/9") застосовуються для індексування публікацій про природні явища, економіку, промисловість, де вимагається географічна прив’язка, точна локалізація. Для цього можна використати визначники країн та їх політико-адміністративний поділ (4/9, рекомендовано), фізико-географічний поділ суші (1-92 , наприклад, (4-924.52) Східні Карпати, (477-924.52) Українські Карпати), перелік океанів, морів та їх частин (26), списки гір (23), річок та їх басейнів (282.2).

    Визначники часу (Таблиця Ig, символ "...") використовуються для створення підрозділів за хронологічним принципом. Хронологічна дата визначається шляхом позначення року арабськими цифрами в лапках, наприклад, "1964" 1964 рік тощо. За допомогою хронологічних визначників позначаються і періоди, які охоплюють декілька років, при цьому використовують знак розповсюдження / (скісна рисочка), наприклад, "1964/1968" період з 1964 по 1968 рр. Дата видання або публікації за допомогою визначників часу не позначається.

    Спеціальні визначники найчастіше розробляються та використовуються в основній таблиці та наводяться безпосередньо в розділі, для якого призначені. Вони виділяються вертикальною рискою на полях таблиці таким чином, щоб легко їх було побачити. Спеціальні визначники -1/-9 (з дефісом, крім -0), .01/.09 (з точкою нуль, крім .00 та .000) та '1/'9 (з апострофом) мають обмежені сфери застосування. Кожен із них використовується для позначення характерної повторюваної деталізації в тих розділах основної таблиці, для яких вони розроблені і в яких розміщені. Таким чином, на відміну від загальних визначників, спеціальні визначники можуть мати різне значення в різних розділах УДК. Але в одному розділі вони завжди позначають однакові повторювані характеристики, незалежно від того, використовуються вони з основним індексом УДК, чи додаються до підрозділів цього індексу.

    Алфавітно-предметний покажчик має на меті визначати за назвами понять їх місцезнаходження та аспекти розгляду. При цьому назви понять створюють предметні рубрики, аспекти понять – підрубрики. Предметні рубрики розташовуються в алфавітному порядку і за структурою поділяються на прості, складні та гніздові. Поняття, що представлені тільки в одному з розділів таблиць, утворюють прості та складні рубрики. При цьому перші містять тільки назви, а другі також і аспекти понять. Поняття, що містяться в двох або більше розділах, утворюють в алфавітно-предметному покажчику гніздові рубрики, де під назвою поняття розташовані підрубрики, які розкривають різні аспекти даного поняття.

    Розкриваючи зміст таблиці в легко доступному для кожного алфавітному порядку, алфавітно-предметний покажчик не тільки значно полегшує та прискорює пошук індексу, але і сприяє підвищенню якості індексування, даючи можливість вибору індексу, що найбільше відповідає змісту документа, що індексується.



    Методичні вказівки мають на меті уточнення змісту розділів та його подальший розподіл шляхом застосування різноманітних прийомів та засобів УДК. Перший тип методичних вказівок подає відомості про галузь застосування наведених понять та список суміжних галузей знань. Так, наприклад, на початку класів 5 та 6 подаються відомості про основи класифікації природничих та технічних наук, про розмежування між ними. Другий тип методичних вказівок розкриває значення кожного виду визначників та знаків, характеризує методи їх використання.

    УДК має великий набір різних знаків (символів), основне призначення яких – фіксування відношень між поняттями, відображеними в документах, та утворення правильного пошукового образу, що забезпечує повноту та точність пошуку інформації. Таким чином, до основного індексу приєднуються нові цифри за допомогою таких символів, як крапки, дужки, дефіс, лапки тощо.

    Знак приєднання "+" (плюс, або та) означає наявність у документі двох і більше формальних особливостей і застосовується для з’єднання як основних індексів, так і визначників. Знак приєднання має властивість обернення, тобто індекси можна писати в будь-якій послідовності. Застосовується у всій таблиці.

    Знак поширення "/" (скісна риска, або від-до) призначений для скорочення позначень за умови збереження логічності поділу і для узагальнення ряду послідовних індексів, які не мають у таблиці загального (родового) індексу. Застосування знака поширення веде до розширення значення індексу УДК. Застосовувати її можна тільки в тому випадку, коли в документі, що індексується присутні всі теми, які вона символізує.

    Знак відношення ":" (двокрапка) застосовується для відображення будь-яких зв’язків між поняттями. Завдяки цьому індекс з будь-якого розділу може бути використаний для деталізації любого індексу любого розділу.

    Знак відношення "::" (подвійна двокрапка) застосовується в тому випадку, коли індекс із знаком відношення є не оберненим. Знак подвійна двокрапка допускає внесення синтаксичних зв’язків в пошуковий образ документу. Наприклад, поєднання двох індексів 528-Геодезія та 629.783-Штучні супутники дають різні поняття: 528::629.783-Супутникова геодезія; 629.783::528-Геодезичні штучні супутники Землі.

    Знак групування "[...]" (квадратні дужки) застосовується як алгебраїчне позначення групи індексів, поєднаних знаком "+", якщо в подальшому вони поділяються за допомогою загальних чи спеціальних визначників.
    2. Умови виконання практичної роботи:


    1. Проаналізуйте в Центральній науковій бібліотеці ХНУ імені В.Н.Каразіна таблиці універсальної десяткової класифікації (див. пункти 4-6 списку рекомендованої літератури). Вони знаходяться в науково-бібліографічному відділі.

    За бажанням ознайомтеся з таблицями в Інтернеті. На деяких сайтах розміщені таблиці УДК, але російськомовні. Наприклад, http://udk-codes.net/, http://katalog.dsmu.edu.ua/, http://ira.kharkov.ua/library/UDK тощо.

    1. Використовуючи рекомендації, наведені в таблицях, та теоретичні відомості, наведені на початку практичної роботи, складіть складний індекс УДК для теми своєї науково-дослідної роботи. При цьому рекомендується використовувати основні та допоміжні таблиці, визначники та розділові знаки. У разі потреби зверніться до алфавітно-предметного покажчика.

    2. Оформіть роботу в текстовому редакторі Microsoft Word. Зміст роботи включає складений індекс УДК, пояснення його окремих цифрових частин та знаків.


    3. Рекомендації до виконання практичної роботи

    На початку роботи необхідно звернутися насамперед до основних таблиць УДК 0/9, при цьому поняття може бути знайдено в повній мірі, частково, або зовсім не знайдено. У першому випадку подальший пошук не потрібний. При інших результатах необхідно провести пошук в таблицях спеціальних визначників з апострофом, а потім, якщо результат не задовольняє, то в таблицях спеціальних визначників з крапкою нуль, а потім з дефісом.

    Основні поняття географії подані в розділі 9 – Географія. Біографія. Історія. У всьому розділі використовуються визначники місця (Таблиця Ie) та часу (Таблиця Ig). З таблиці Ic (загальні формы) найчастіше використовуються визначники (036) - Путівники, (084.) - Картографічні твори.

    Серед основних підрозділів можна назвати: 908 - Краєзнавство, 910 - Загальні питання. Географія як наука. Країнознавство. Географічні дослідження. Подорожі, 911 - Загальна географія. Окремі галузі географії (географічні дисципліни). Ландшафтознавство, 912 - Нетекстові публікації з географії. Фотографії. Рисунки. Діаграми. Профілі. Карти. Картограми. Атласи. Глобуси, 913 - Регіональна географія. Історична географія.

    У підрозділі "Краєзнавство" зібрано документи загального характеру про окремі країни, області, райони, місцевості, в яких комплексно висвітлено історію, географію, етнографію, культуру, економіку тощо. У підрозділах 91 зібрано документи з комплексним описом континентів, країн, місцевостей, карти, а також документи з окремих географічних наук.

    Публікації з картографії, картознавства та з різноманітних процесів укладання, редагування та видання карт необхідно розміщувати у 528.9. Безпосередньо картографічні видання (атласи, карти, картограми тощо) конкретних територій відображаються у 912. Масштаб карт позначають за допомогою спеціальних визначників, наприклад, 912.43-15 - Карти від 1:250 000 до 1:1 000 000. Індекси УДК тематичних карт деталізуються в залежності від тематики картографічних творів, наприклад, 912.43(075) - Навчальні карти, 912.43:796.5 - Туристські карти.

    Також для картографічних творів можливо використовувати загальні визначники форми, наприклад, (084.3) Картографічні зображення. Карти. Плани. Картограми. Але його рекомендується використовувати тільки для деталізації видів та змісту картографічних зображень в окремих галузевих підрозділах, наприклад, 527(084.3) - Морські навігаційні карти. У цьому випадку також існують спеціальні визначники за масштабом, характером зображення, об’єктом та типом зображення, способом виготовлення та друку, характером зберігання.

    Документи про певні явища чи процеси, що розглядаються в регіональному аспекті, необхідно індексувати за їх тематикою з додаванням відповідних загальних визначників місця.

    Індекси документів про дослідження різноманітних географічних об’єктів слід деталізувати з використанням знака відношення, наприклад, 910.3:551.44 - Дослідження печер. Так само деталізують інформацію про географічні відкриття, подорожі, експедиції, наприклад, 910.4:379.85 - Туристські подорожі.

    Але документи, що містять інформацію безпосередньо про туризм, подорожі, рекреацію індексуються у розділах 796.5, 379.85, 784 в залежності від аспектів розглядання.

    У результаті виконання практичної роботи № 3 рекомендується обов’язково засвоїти 21 навчальний елемент: бібліотечно-бібліографічна класифікація, інформаційно-пошукова мова, алфавітно-предметний класифікатор (АПК), алфавітно-предметний покажчик, бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК), універсальна десяткова класифікація (УДК), основна таблиця УДК, допоміжні таблиці УДК, загальні визначники, визначники мови, визначники форми, визначники місця, визначники часу, спеціальні визначники, спеціальні визначники з дефісом, спеціальні визначники з точкою нуль, спеціальні визначники з апострофом, знак приєднання, знак поширення, знаки відношення, знак групування.

    Рекомендована література:



    1. Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3   4   5


    База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка