Ярема Вікторія Василівна



Скачати 94.29 Kb.
Дата конвертації06.01.2018
Розмір94.29 Kb.


КРИВОРІЗЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №130

44444444444444.png



Т. Г. ШЕВЧЕНКО

ХУДОЖНИК

Виконала:

Ярема Вікторія Василівна

учениця 11-Б класу

Вчитель:

Дейнега Світлана Миколаївна

2014 р

Перші кроки

Художня кар'єра Шевченка розпочалась ще одинадцятирічним хлопчиною. Перші спроби в малюванні були невтішні. Один з дяків-малярів, до якого Тарас попросився в науку, здібності хлопця перевірив за лініями руки і визначив, що він не може бути не те що малярем, а навіть шевцем чи бондарем. Але Тарас продовжував наполегливо вчитись. Згодом знайшовся художник, який ознайомив молодого кріпака з основами техніки малюнка. Однак справжнє систематичне навчання почалося лише в майстерні Ширяєва. Як учень Ширяєва, Шевченко оселився в його квартирі. Разом з господарем він створював композиції орнаментів, готував трафарети, розписував інтер'єри петербурзьких палаців, брав участь в оформленні Великого театру, у вільні хвилини працював над власними малюнками. З учнями Ширяєв поводився деспотично, визискував їх як тільки міг, і все ж Тарасові було тут краще, ніж у передпокої поміщика. У 1836 році закінчився термін контракту, але Шевченко залишається у Ширяєва, очевидно, вже в ролі найманого робітника-підмайстра. Через нещадну експлуатацію, надмірне навантаження декоративно-монументальними роботами Шевченкові зовсім не залишалося вільного часу. Але бажання стати не ремісником, а справжнім художником змушувало шукати резерви часу. Уриваючи години від сну, Шевченко заходив у Літній сад і малював там статуї. Тут, у Літньому саду, відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком-художником І. Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти Тарасові на його тернистому шляху художника-початківця.

Перші самостійні мистецькі вправи Шевченка були зроблені в галузі портретного живопису. Йому позували кріпаки-челядники Енгельгардта. Як згадує Шевченко, найтерпеливішою моделлю був його земляк і друг Іван Нечипоренко. Ці перші портрети не дійшли до нашого часу. Але в порівнянні портрета самого Енгельгардта, виконаного 1833 року, і портрета невідомої жінки 1834 року говорить про незаперечний поступ початківця на ниві образотворчого мистецтва. Якщо перший твір ще не зовсім вправний, то другий виконано ліпше, впевненіше. Шевченко виявляє інтерес до історичної теми з акцентом на протесі проти тиранії, деспотизму. В останній рік перед визволенням з кріпацтва художник залишає античні сюжети і звертається до вітчизні тематики (малюнки „Смерть Олега, князя древлянського",Смерть Богдана Хмельницького"). Теми малюнків „Смерть Лукреції”, „Смерть Віргінії’’, „Смерть Сократа’’ далекі від сучасності, а їхні композиції мають театральний характер ,образи риторичні і умовні,проте вони демонструють творче зростання художника.

Десь із 1837 року за порадою Сошенка Шевченко почав працювати над акварельними портретами з натури. Вони вражають технічною досконалістю, гармонійністю кольорових сполучень, вдалим ком позиційним рішенням, реалістичною передачею натури.

Звільнення з кріпацтва дало право Шевченкові вступити до Академії мистецтв. Незабаром він став одним з найулюбленіших учнів Карла Брюллова. Шевченко переходив з класу в клас в числі кращих учнів. За час навчання в Академії він був тричі нагороджений срібними медалями за малюнки з натури і живописні твори. У колі товаришів Академії його відзначають як одного із найталановитіших учнів Карла Брюллова. 1840 року він виконав ілюстрацію до поеми Пушкіна „Полтава". Вплив Брюллова у розробці кольорової гами відчувається у полотні „Натурниця".

Використана інформація із сайту

http://referaty.com.ua/ukr/details/18494/

Шевченко-художник

Дослідниця спадщини Кобзаря З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-Черниця" красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом, глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину "Катерина" він написав у 1842 році. До появи "Катерини" не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях.

"Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село; у царині під куренем дідусь силить, ложечки собі струже, а вона, сердешна, тіль не плаче ... а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака ота картина!" (Т.Шевченко. Лист до Г.С.Тарнавського від 25 січня 1843 р.). Такого епізоду, який ліг в основу живописного полотна, у поемі немає, як немає і образу діда. Тому вважати картину ілюстрацією до однойменного поетичного твору Шевченка не можна. Це самостійний твір на спільну з поемою тему і побудований відповідно до специфіки образотворчого мистецтва.

Прагнучи до посилення емоційного звучання твору, автор поетизує героїню, свідомо прикрашаючи її. На дівчині святковий одяг: біла з довгими пишними рукавами сорочка, барвиста плахта, червоний фартух з прикрашеної вінком голівки спадають, розвиваючись на вітрі, довгі червоні стрічки.

Шевченко творив свою картину далеко від рідної України, тому не мав змоги малювати з натури. Але національний український одяг дівчини, характерний краєвид надають картині виразного національного колориту.

На мотив поеми "Слепая" Шевченко виконав олівцем і сепією однойменний малюнок, а також шість начерків та ескізів. На малюнку "Сліпа з дочкою" Оксана спить, поклавши голівку матері на коліна. Мати ніби завмерла, боїться порушити спокій дитини. Смуток, утома, біль і тривога на обличчі жінки. Критики вважають, що на малюнку зовнішність жінок (матері і дочки) зображено ідеалізовано. Реалістичніше сліпу та її доньку зобразив на ескізах, виконаних олівцем. У центрі зображено героїню щасливою, але в постаті її є щось скорботне. На ескізі, виконаному сепією, ми бачимо палаючі палати, постаті божевільної Оксани та її матері. Ще один ескіз "Жінка на підлозі" має літературне підґрунтя. Вважають, що він співзвучний з поемою "Марина", в якій зображено дівчину – месницю.

Митці всіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину.

"... я хочу рисовать нашу Україну ... Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію ... В год буде виходити 10-ть картин" (Лист Т.Шевченка до О.Бодянського від 6-7 травня 1844 р.).

Шевченко - художник не компонував свої пейзажі, а змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків гілок дерева, бур'янів, хат, церков.

За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам'ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села ("Удовина хата", "Селянське подвір'я", "На околиці", "Хата біля річки", "Хата над ставком"). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченко – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо ("Повінь", "Комора в Потоках", "Андруші", "Урочище Стінка", "Хутір на Україні", "У Вюнищі", "В Решетилівці"). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки.

"Якби мені бог допоміг докінчить те, що я тепер зачав, то тоді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного" (Т.Шевченко, лист до М.А. Цертелєва). Однією з перлин української національної графіки є "Живописна Україна". Це альбом офортів Шевченка. Офорт – це гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.

Шевченко прагнув видавати по 12 естампів кожного року, але через брак грошей цей грандіозний задум здійснити не зміг. Вдалося видати лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів замість запланованих дванадцяти: "У Києві", "Видубецький монастир", "Судна рада", "Свати", "Казка", "Дари в Чигирині" (1649 р.). Ось офорт "У Києві". На передньому плані – крутий берег Дніпра, що густо поріс розкішними вербами, а внизу – Дніпро, димить невеличкий пароплав. На тлі природи люди: жінки одягаються, після купання, граються діти на березі, старенький дідусь сперся на ціпок, радіє, що може погрітися на сонечку.

Треба згадати, що Шевченко створив галерею портретів. Серед них портрет поміщика П.В.Енгельгарда, виконаний на досить високому рівні. Перед нами гора людина, яка знає собі ціну. Одягнений у фрак коричневого кольору, з-під якого видно синій жилет, на шиї елегантно пов'язано ліловий шарф, вираз очей самозакоханий.

"Голова жінки" – твір досконаліший. Вважається, що тут майстерно, засобами світлотіні змодельоване обличчя, обрамлене красивими гофрованими пасмами кучерів. Однак у плані характерності образу цей твір поступається перед портретом П.В.Енгельгарда.

"Я начал рисовать акварельные портреты … Я больше придерживаюсь Соколова – Гау мне нравится – притерно сладкий" (Т.Шевченко, "Художник").

"Портрет невідомого" тривалий час вважався портретним зображенням українського письменника Є.П.Гребінки, і лише зовсім недавно, завдяки детальному вивченню цього твору, виявилося, що така його атрибуція помилкова. Невідомий зображений на портреті у фас, він сидить на стільці й уважно дивиться на глядача виразними, трохи сумовитими очима. Перед нами розумна, серйозна і разом з тим добра, чуйна людина. Це перший портрет Шевченка, в якому людину зображено в сидячій позі. Згодом така композиція в його портретній творчості набуде поширення. Цікавою деталлю, що урізноманітнює композицію портрета, є вишуканий жест опертої на спинку крісла руки в якій портретований тримає чубук. Художник застосував у ньому різноманітні технічні прийоми: найдрібнішими мазками написані обличчя і рука, більш широкими й вільними волосся, а ще ширшими, власне, витриманими в різним світлотіньових граціях широкими кольоровими площинами – одяг. Все це надає образові необхідної життєвої переконливості.

З жіночих зображень наймайстерніший портрет Катерини Абаж, в якому вражає виняткова чарівність створеного художником образу молодої жінки, граціозної, з цнотливим виразом обличчя. Особливої привабливості портретові надають легкі, прозорі, надзвичайно ніжні сріблясто-блакитні тони, в яких цей твір виконано.

Таким чином ми ще і ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконалися, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Слід відмітити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й відзначити те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв'язками будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді у живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.

Використана інформація із сайту

http://www.ukrlit.vn.ua/article/759.html

Художня Спадщина


«Голова жінки» 1834р.

«Катерина» 1842р.
голова .jpg97753608.jpg


«Селянська родина» 1843р.

«Портрет невідомого»1837р.
портерт невідомого.jpg селянська родина.jpg


«Циганка-ворожка» 1841р.

«На пасіці» 1843р.
на пасіці.jpg циганка -ворожка.jpg


«Сон бабусі та онуки» 1839-1840рр.

«Одаліска» 1840р.
одаліска.jpg сон.jpg


«Перерване побачення» 1840р.

«Жінка в ліжку» 1840р.
побач.jpgжінка.jpg


«Голова матері» 1838-1840рр.

«Портрет Катерини і Миколи» 1840р.
портрет кат.jpg голова матері.jpg


«Портрет Агати Ускової з донькою»1840р.

«Св. Себастіан» 1856р.

Св. Себастіан, 1856

Св. Себастіан, 1856
св. себастіан, 1856 .jpg агат.jpg


«Портрет Агати Ускової з донькою» 1854р.

Св. Себастіан, 1856

Св. Себастіан, 1856

Моя творчість



Надихнувшись творчістю видатного українського поета та художника Т. Г. Шевченка , я створила свій власний малюнок , зобразивши стару хату і вишневий садок. Для опису я використала сюжет вірша «Садок вишневий коло хати», що вважається перлиною української та світової ліричної поезії. Шевченко часто рисував українську природу, що навіювала спогади, імовірно часів дитинства поета. В вірші він відтворював образ райського саду, Едему, що в уявленні Шевченка - одвічна глибинна сутність України.

Роботу можна переглянути на сторінці 16


«Садок вишневий..» Ярема Вікторія 2013р.
пппп1.jpg

Зміст






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка