Як розуміти щастя дитини



Скачати 62.06 Kb.
Дата конвертації05.01.2018
Розмір62.06 Kb.


Як розуміти щастя дитини

Щоб мати доступ в чудовий палац, ім'я якому — дитинство, ми повинні перевтілюватись, ставати в деякій мірі дітьми. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти справжнє щастя дитини.


В.О. Сухомлинський
Воспитатель тот, который не сковывает, а освобождает, не ломает, а формирует, не подавляет, а возносит, не диктует, а учит, не требует, а спрашивает, переживает вместе с ребенком много вдохновенных минут.

Я. Корчак


Форма проведення. Відверта розмова.


Відверту розмову з вами, шановні батьки, я хотіла б розпочати такою новелою В.О. Сухомлинського.
«Тихий осінній вечір. Заходить сонце. В синьому небі — ключ журавлів. Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться на захід сонця. Я запитую:
— Бабусю, скажіть, для чого людина живе на світі?
Бабуся усміхається і говорить:
— Щоб жити вічно.
Я не можу зрозуміти: як це — жити вічно?
Бабуся говорить:
— Пішли у сад.
Ми ідемо в сад. Там відцвітають чорнобривці. Бабуся зібрала пучечок сухого насіння цих квітів і зав'язала у вузлик.
— Підожди до весни, — сказала вона і поклала вузлик із насінням чорнобривців у сухий куточок.
Прийшла весна. Ми посіяли насіння. Зійшли маленькі рослини, піднялись, зацвіли. Які красиві квіти чорнобривці! Зараз вони красивіші, ніж були тоді, восени.
— Ось і людина живе для того, щоб вічно жила її краса, — сказала бабуся.
— Батьки живуть, щоб виховувати дітей. А діти, коли стають дорослими, виховують своїх дітей, щоб вічно жив людський рід.
— А для чого живе людський рід? — знову запитую я.
— Для щастя.
Так, ми живемо для щастя. Але що є щастям для маленької дитини? Що вона вкладає в це поняття?
(Аналіз учнівських творів-мініатюр).
Шановні батьки! Ви прослухали думку своїх дітей, що для них є щастям. Але мені хотілося б дізнатися, що ви вкладаєте в поняття «щастя» і, зокрема, «щастя дитини»?
(Думки, виступи батьків).
Дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми, дитячими уявленнями про добро і зло, про хороше і погане. У них свої, дитячі, критерії краси, у них навіть свій вимір часу: в дитинстві день здається роком, а рік — вічністю. Утверджуючи все це дитяче, не можна забувати й про те, що завтра ваша дитина вже не буде дитиною. В душі дитини треба утверджувати дитяче, але на все життя. Дитячі уявлення, критерії, погляди, переконання повинні бути маленькими, але міцними паростками, з яких виростуть могутні дерева.
Тому, дорогі батьки, якщо порівняти наше життя з квітучим деревом, то ми — батьки і матері — вивчаємо квіти: що вони обіцяють дати? Який плід зав'яжеться на квіточках? І на першому місці у нас сьогодні буде розмова про щастя.
Всі ми знаємо, що бажання дитини стало у багатьох сім'ях рушійною силою. Від бурі і невдач, сильних почуттів і переживань ви, батьки, прикриваєте дітей своїми серцями — і в цьому велике горе. Адже дуже вражає те, що багато дітей молодшого віку не знають, що в житті людини буває горе.
Одна шестирічна дівчинка дружила з бабусею — матір'ю сусіда. Часто навідувалась до неї, приносила яблука і горіхи, а бабуся розповідала їй казки (на жаль, у багатьох сім'ях зникло це зачарування дитинства — бабусині казки). Але ось бабуся відчула, що наступає її час. Мати відправила дівчинку на місяць у сусіднє село до родичів. Для чого? Щоб прикрити дитяче серце від тривоги про смерть дорогої людини. Повернулась дівчинка, відразу ж до сусідів: «Де бабуся? Мамо, так скажіть, де бабуся Дарина?» — «Зникла бабуся . Підростеш — дізнаєшся .»
(Обговорення ситуації).
В тих сім'ях, де єдиний двигун пізнання і засвоєння світу — дитяче бажання — поступово перетворюється у примху, діти позбавлені справжнього щастя. Нещасливі вони тому, що ситі споживчим щастям. Годування благами, які взяті у готовому вигляді, позбавляє їх можливості правильно бачити світ, а значить, і людське щастя. Щастя людини неможливо передати у спадок і неможливо отримати у спадщину.
Справжня мудрість вихователя — батька, матері, вчителя — в умінні дати дитині щастя. А щастя дитини — це і спокійний вогонь, який дає тепло і їжу; але вогонь цей може перетворитися і в катастрофічну пожежу. Все залежить від того, як ви керуєте вогнем, дорогі батьки. В мудрості бути кочегаром цього вогнища — вся мудрість виховання.
Але все ж наш вихованець — дитина. І як сказав В.О. Сухомлинський: «Щоб мати доступ у дивний палац, ім'я якому дитинство, ми повинні перевтілюватися, ставати в якійсь мірі дитиною. Тільки за цієї умови нам буде доступна мудра влада над дитиною. Тільки за цієї умови діти не дивитимуться на нас як на істот, що випадково потрапили в їхній палац, як на сторожів, що охороняють їх дитячий світ, — байдужих сторожів, яким все одно, що робиться в дивному палаці — в дитинстві».
Є у Ф.М. Достоєвського прекрасні слова: «Увійдімо до залу суду з думкою про те, що й ми винні». Увійдімо в дивний світ дитинства з гарячим серцем, в якому живе, тріпоче пульс дитячого життя.
Не подумайте, шановні батьки, що світ дитинства — це ідеальний світ. Я прекрасно розумію, що дитинство твориться з того, що ми, дорослі, зали­шаємо в своїх дітях. Але саме тому, що дитина — ніжний пагін, слабенька гілочка, яка стане могутнім деревом, дитинство й вимагає особливої турботи, ніжності, обережності.
Мудрість влади батька й матері — це передусім їх здатність все зрозуміти. І якщо ви хочете увійти до дивного палацу дитинства, то зрозумійте насамперед ту істину, що у дитини ніколи не буває прагнення навмисне чинити зло.
Не поспішайте оголошувати дитячі пустощі зловмисним порушенням порядку, дитячу неуважність — лінощами, дитячу забудькуватість — недбальством. Зрозумійте, що дитячі пустощі, неуважність, забудькуватість — все це було, є й вічно буде. Все це треба розуміти; не ламати, а дбайливо, мудро виправляти й спрямовувати. Намагаючись щось у дитині зламати, ви ламаєте дитяче довір'я до себе. Ви штовхаєте дитину на те, що вона починає захищатися непокірливістю, навмисною (не зло-навмисною!) неслухняністю, свавіллям, прагненням діяти наперекір вашим порадам і вимогам. Все це з'являється там, де дитяче довір'я до вас дало тріщину.
А що може бути в сім'ї неприпустимішим і безглуздішим, ніж жорстока дитина? Дитина має бути тільки доброю, сердечною, з відкритим серцем. Лише це творить у ній благородну здатність ненавидіти зло й бути його непримиренним ворогом. Жорстокість — заряд, який щохвилини загрожує вибухом. Мабуть, вам доводилося зустрічатися у сімейному житті з такими випадками: здавалося б, немає ніякого видимого приводу для вчинку, що здається зловмисним, а дитина діє так, мовби навмисне хоче заподіяти людям неприємність. В чому справа? Чому дитина діє наперекір здоровому глузду? Це і є вибух, для якого досить маленького, здавалося б, необережного, необачного, але дуже болючого доторкнення до дитячого серця. І дуже часто ці вибухи трапляються не відразу після того, як у душу дитини покладено «заряд», а через тривалі проміжки часу. Батькам тільки з подивом доводиться знизувати плечима і запитувати: що діється?
Для прикладу наведу оповідання В.О. Сухомлинського «Він зненавидів красу».
В одної матері був трирічний син. Дуже любила мати свого єдиного сина. Що б не захотілося сину, мама відразу ж намагається виконати його бажання.
Побачив син за вікном розквітлу троянду, запитує: що це таке?
— Це квітка троянди, — відповідає мати.
— Хочу квітку троянди, — вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.
Мати йде, зрізує квітку троянди і приносить синові. Потримав хлопчик квітку в руках, зім'яв пелюстки і викинув на підлогу.
Побачив син на огорожі горобця, запитує: хто це такий?
— Це горобець — відповідає мати.
— Хочу горобця, — відповідає хлопчик.
Мати пішла до сусідських дітей, просить: «Спіймайте горобця, куплю кілограм цукерок».
Впіймали діти горобця, отримали кілограм цукерок, принесла мати синові пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, притиснув його за шийку, запищав горобець і замовк. Викинув син мертву пташку.
Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась хлопчику гра, запитує він у матері: що це таке?
— Це пастух грає пісню на сопілці, — відповідає мати.
— Хочу пісню, хочу, пісню, вона така красива, — вимагає хлопчик.
Пішла мати до пастуха, просить: «Йди, пастух, до мого хлопчика любого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня».
— Ні, — відповідає пастух, — пісня — це краса. Вона нікому одному не може належати. Вона належить всім людям.
Ні з чим прийшла мати до сина, передала йому відповідь пастуха.
І син зненавидів красу, перестав розуміти і розпізнавати прекрасне.

Питання для обговорення


1. Чи можна в даному випадку назвати дитину жорстокою?
2. Яких помилок припустилась мати у вихованні дитини? Чи можна ще її перевиховати?
3. Як ви вважаєте, що може в даному випадку розуміти дитина під терміном «щастя»?
(Думки, виступи батьків).
Ось і підходить до кінця наша розмова. Щастя — це чудова жар-птиця, яку можна спіймати. Здійснюючи владу над світом дитячих думок, по­чуттів, переживань, не можна ні на хвилину забувати про те, що в кожної дитини є добра воля, добрі наміри і своє розуміння особистого щастя. А ваше завдання, дорогі батьки, дати своїм дітям це щастя, тоді і стануть вони справжніми людьми.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка