Вовки в овечій шкурі



Сторінка4/4
Дата конвертації10.01.2019
Розмір0.71 Mb.
1   2   3   4

    Українець прокинься! Бо завтра вже буде пізно. Якщо сьогодні не будемо протистояти чужинській ідеології, перетворимося на безлике стадо, позбавлене своєї історії, своєї етнічної культури, своєї етнічної релігії і своєї етнічної Батьківщини.

Ж И Д І В С Ь К А     Ф І Н А Н С О В О - Е К О Н О М І Ч Н А     М О Д Е Л Ь     С В І Т У

Людина, яка працює на державному підприємстві, примножує загальнодержавні надбання і в кінцевому рахунку працює на державу, яка у свою чергу піклуються про добробут цієї людини. Якщо ж людина працює на приватному підприємстві, то вона не примножує загальнодержавні надбання – а примножує статки приватної особи (власника підприємства), тому держава не піклується і не зобов’язана піклуватися про добробут тієї людини. Це основоположні чинники суспільних відносин у суспільстві з державною і приватною власністю. Нерозуміння цієї відмінності несе за собою жахливі наслідки для суспільства – тотальне зубожіння широких верств населення та неймовірне збагачення окремих осіб, що спритно скористалися своїм службовим становищем урядовців і, використавши державні важелі, перетворились на приватних власників.


    Перехід від планової державної економіки до так званих ринкових відносин, коли державі байдуже до виробництва будь-якого продукту, зумовлює скорочення державного апарату в сотні раз. Адже усі колишні Міністерства, Відомства та інші органи державного планування стають бездіяльними при ринкових відносинах, бо вони не планують і не контролюють виробництва, а лише привласнюють статки, що надходять у Держбюджет. Причому ці надходження ніким не контролюються, крім тих же дармоїдів-урядовців, котрі розтягують державні кошти по власних кишенях за принципом “хто вище сидить – той більше має”. Тож бо й рвуться політикани та урядовці, бізнесмени й держслужбовці до влади задля неконтрольованого збагачення за рахунок обкрадання широких верств населення, що має назву – казнокрадство.
    Не дарма чинний президент України наголошував про необхідність відокремлення влади від бізнесу, але слова так і лишилися словами, адже саме він призначив свого кума-бізнесмена на високу державну посаду. Та й усі прибічники президента (як чинного, так і усіх попередніх) були і є бізнесмени, а головне – жиди. Саме тому чинна влада не «убачила» ні одного казнокрада-злодія у вищому ешелоні влади і не покарала аніяк! А це, у свою чергу, спонукає все нові й нові злодійські угрупування рватися до «Великого Корита» – що має назву Держбюджет. Певна річ, що у цьому змаганні казнокрадів пальму першості утримують жиди.
    Як зазначалось, перебування жидів у будь-якій нежидівській державі подібне до перебування заробітчанина на заробітках. Цю жидівську психологію неможливо змінити, але можливо передбачити і запобігти жидівській наживі за рахунок широких верств населення. Для цього тільки треба не допускати жидів до влади, як це робилося в радянські часи, коли була негласна постанова, що забороняла жидам займати вищу керівну посаду на будь-якому підприємстві. А щодо тодішньої боротьби з розкраданням державної власності (так зване «ОБХСС» ), – жиди страхалися цією установи, як чорт ладану. Тож не дивно, що цю установу в часи Незалежності України було скасовано в першу чергу. Причому ініціатори того скасування почуваються на Україні ліпше за всіх. Поки що!
    Характерною особливістю жидівської нації є відсутність патріотизму, що притаманне людям без певно місця проживання, адже жиди ніколи не мала своєї держави і вешталися по світу як заробітчани. Відомий вислів «Батьківщина там, де більше платять» належить саме жидам. За цим принципом вони згуртовано мігрують в ті країни, де створюються сприятливе середовище для накопичення грошей. Власне жиди самі створюють таке середовище, де процвітає здирництво, жмикруцтво, казнокрадство, щоби почуватися як риба у воді.
    Загальновідомий жидівській вираз «час – це гроші» – докорінно невірний. Час – це життя. А на що витрачається життя – це інша справа. Для декого життя це гроші, для декого – знання, для декого – щось особисте. Тобто час має окреме визначення для кожної людини. Але зводити життя до рівня примітивного накопичення грошей та матеріальних цінностей, не тільки убого, але й шкідливо. Власне кажучи, небезпечно як для самої людини, так і для оточуючих. Адже для досягнення чогось значного, треба чимось значним поступитися. Відтак, задля досягнення значного багатства поступаються моральним чеснотами, такими як чесність, порядність, доброзичливість, тощо. Таким чином кожен скоробагатько-нувориш – непорядна людина (себто злодій), бо його збагачення було здобуте на обкраданні оточуючих людей. Дарма що він крав з державної казни, бо державна казна – це всенародна скарбниця, яка має забезпечувати добробут народу. Тож усе крадене з казни мусить бути визнане як крадене у народу. Відтак, мають бути засуджені усі скоробагаті як злодії й крадії.
    В демократичному суспільстві скоробагатько-нувориш не має права почуватися безтурботно, він мусить почуватися як злодій, котрого неминуче засягне покарання. А усі базікання сучасних політиканів про розбудову демократії на Україні – ні що інше як безсовісна брехня, бо поділ суспільства на багатих і бідних – це кінець будь-якої демократії. Але саму таку «демократію» пропагує жидівська демагогія, утверджуючи жидівську фінансово-економічну модель світу.
    Жидівська нація вирізняються з поміж усіх народів своїми здібностями здобувати з усього вигоду. Добре це чи погано, з’ясовується вельми просто, якщо замислитися над цим у глобальному масштабі: як швидко згине земна цивілізація, якщо всі будуть дбати лише про власну вигоду? Однак жидівська фінансово-економічна система не передбачає піклування про долю усього людства, бо її головним критерії є особисте збагачення при повній відсутності стримуючих факторів.
    Красномовним прикладом цинізму жидівської фінансово-економічної системи служить недемократичний розподіл матеріальних благ. За жидівською логікою збагачується не виробник матеріальних благ, а той, хто ці блага розподіляє. З огляду на це, жиди ніколи не були виробниками матеріальних благ в жодній країні, а завжди намагалися стати до розподілу та привласнення загально-громадського надбання. Ця ідеологема вирізняє жидів по усьому світу, завдяки чому левова частка всесвітніх фінансів належить саме жидам і використовується ними для подальшого збагачення. Гроші заради грошей – головна жидівська концепція, котра втілює сіоністку мрію всесвітнього панування, запровадивши жидівську фінансово-економічну модель, де гроші – головний критерій буття.
    Варто лиш на мить припустити, що станеться з усіма, якщо селяни не зберуть врожай і нічого буде їсти. Відповідь відома: мовляв, багаті спроможуться придбати харчі за свої гроші, адже їхня купівельна спроможність неміряна. Власне у цьому й полягає сутність жидівської ідеї збагачення: купівельна спроможність власника купи грошей відокремлює його від усього людства настільки виразно, що він навіть не бере до уваги нагальні потреби людства, як начебто їх немає зовсім, як ніби й людства не існує взагалі.
    Але чому ж люди годиться на таке? Чому населення планети, потерпаючи від знахабнілої жменьки багатіїв, не скине ярмо тієї мало-чисельної ненажерної меншини?..
    З’ясовується, що та меншина живе не відірвано від суспільства, вона не тільки існує за рахунок суспільства, але й займає усі керівні посади в суспільстві як в законодавчих, так і у виконавчих органах влади, і завдяки цьому живе як заманеться. Адже та меншина закоренілих захребетників не тільки встановлює усі закони, за якими суспільство мусить жити, але й контролює виконання. Іншими словами, багаті нероби запроваджують у суспільстві свої «правила гри». І коли ми чуємо цей вислів з вуст будь-якого урядовця, маємо розуміти про які «правила гри» йде мова.
    Ті правила дуже прості: ви працюйте, а ми будемо мати з того зиск – розподіляти усе вами зроблена на власний розсуд. Ця ідеологема прозоро пояснює, чому до влади лізуть саме жиди. Вони рвуться до розподілу матеріальних благ. Адже за жидівською ідеологією вважається вдалим не виробник, не підприємець, а бізнесмен-олігарх чи урядовець-бюрократ. Пішли в небуття плантатори, фабриканти та інші безпосередні експлуататори робочої сили. На політичну арену вийшли олігархи – себто узаконені злодії-казнокради, які вже нікого не експлуатують, бо вони винайшли кращий спосіб збагачення – вони грабують державу, себто усіх громадян загалом. Завдяки підкупу, погрозам, шантажу та замовному вбивству, вони керують усіма органами державної влади і не розмінюються на дрібнички – крадуть мільярди і балотуються в депутати й президенти, щоби не тільки не відповідати за вкрадене, а красти ще більш масштабно й узаконено.
    Головна помилка більшості громадян у тому, що вони вважають, нібито вдалий бізнесмен, що вельми збагатився за роки Незалежності України, може бути гарним державним службовцем, міністром чи президентом. Але чи дійсно це так?
    Спершу з’ясуємо, яким чином збагатився той вдалий бізнесмен? Отут і з’ясується, що він збагатився завдяки тому, що вдало обкрадав громадян. Зауважимо, що ця вада вже укорінилася у його свідомості. Отож, будучи обраний на високу державну посаду, від буде вдосконалювати свою майстерність в обкраданні громадян і робитиме це більш масштабно, завдяки наданим повноваженням. Інакше кажучи, обрання бізнесмена на державну посаду означає те ж саме, що пустити вовка в кошару; бізнесмен вже не стримує свою хижу вдачу і стає бізнесменом-олігархом. Тому бізнесменів треба не обирати на урядові посади – а контролювати і саджати до в’язниць при викритті їх незаконних статків. Це стосується усіх скоробагатьків без винятку, починаючи з президентів, котрі урочисто заприсяглися служити на користь українському народу.
    Не зайве дати чітке визначення, що таке «олігарх». Олігарх – це злодій, який вже давно мався би бути засуджений на довічне ув’язнення за привласнення державних коштів в особливо великих розмірах, але досі перебуває на свободі завдяки тому, що за крадені гроші спроможний підкупити усю продажну судову систему. За часи Незалежності України олігархічні угрупування не тільки зросли до загрозливих розмірів, але й захопили усі гілки законодавчої і виконавчої влади.
    Загальновідомими представниками олігархії є президенти України, які надбали величезні статки, не маючи ніякого джерела прибутку крім заробітної плати. Доказом можуть прислужитися прості підрахунки: президент Кучма отримував щомісяця зарплату у розмірі 2500 гривень. За рік його матеріальні статки складають 2500х12= 30 тисяч гривень, а за вісім років президентства – 240 тисяч гривень або 48 тисяч доларів США. За ці гроші він міг придбати хіба що одну "іномарку" і більш нічого – ані штанів, ані шкарпеток. Все інше, що має сьогодні Кучма й уся його рідня, – крадене в українського народу. Стосовно його попередника, Кравчука, з огляду на один термін президентства, маєтність має бути вдвічі менша. А маєтність нинішнього президента не важко обрахувати за його зарплатою – 6,5 тисяч доларів США щомісяця. Усе інше, що складає президентську маєтність, – надбане нечесним шляхом.
    Зауважимо, що дарма гроші не дають. Відтак, якщо президенти України мали побічні доходи, то вони виконували чиїсь доручення, за які отримували великі гроші. А якщо український народ не платив президентам додаткових коштів, то їх платили ті, що мали зиск на знедолені українського народу. Звідси й висновок, що українські президенти діяли на користь певних структур, а не на користь власного народу.
    В Японії за подібні вчинки відтинають голову урядовцю, а в Україні – садовлять у почесне крісло в Верховній Раді. І це робиться показово, помпезно, демократично, не зважаючи на те, що з огляду демократії усі лукаві керманичі заслуговують довічного ув’язнення з конфіскацією усього майна. Це стосується усіх міністрів і урядовців без винятку, та й усіх депутатів також.
    Вихід з цього жахливого становища лише один: потрібно якнайшвидше утворити орган боротьби з розкраданням народної власності, який почне планомірно й послідовно перевіряти доходи усіх заможних громадян без винятку (починаючи з президентів Україні) і конфісковувати усе крадене на користь держави без терміну давності вчинення злочину. Саме з огляду на можливість такої дії з боку громадськості України, нинішній президент намагається ввести так звану «амністію капіталу» – тобто пробачити усіх, хто нас обікрав. Зауважимо, що подібні «амністії» може запроваджувати лише ворог українського народу.
    Чи випадкова подібна «новація» чинного президента? Ні, не випадкова. Адже президенти обираються не з верств знедоленого народу, а з чиновників-захребетників, що звикли жити за рахунок народу і збагачуватися на тому. І саме цим пояснюється його найперший указ про підвищення зарплати чиновникам-захребетникам в десятки разів. Всіх багатіїв єднає спільна вада – жити за чужий рахунок, точніше за рахунок обкрадання широких верств населення. Приватна власність зумовлює експлуатації найманих працівників, і на цьому багатіють усі власники. Причому їх світогляд разюче відрізняється від світогляду більшості людства.
    Люди, які ніколи не заробляли гроші, а лише набирали їх з державної казни чи з іншого джерела дармового прибутку, нізащо не усвідомлять тих чеснот, що має більшість людей у світі. Дармове збагачення ніяким чином не зумовить виникнення моральних чеснот, щоб зрозуміти людську спільноту, яка збудувала цей світ і тримає його на своїх натруджених плечах. Хіба збагне казнокрад, що спонукає селянина обробляти землю – навіть не маючи прибутку. Загальнолюдські чесноти недоступні захребетникам, котрі мають свою схиблену філософію, утверджену на хибних постулатах. Ні за яких обставин не спроможеться бізнесмен повірити, що є люди з моральними принципами, які не дозволяють красти, кривдити, наживатись за чужий рахунок. Усі захребетники, починаючи з пересічного урядовця і закінчуючи президентом, вважають, що всі довкола прагнуть запопасти їхнє місце, але не можуть в силу обставин. І навіть не припускають думки, що люди їм не заздрять, – принаймні не всі.
    Здатність міркувати по-людськи притаманна лише людям, що живуть за рахунок власної праці. А хто живе за рахунок чужої праці – втрачає цю здатність, бо споживацький триб життя продукує споживацьке мислення пристосованця. На жаль, це схиблене мислення заполонило усі гілки влади. Адже службовець нічого не створює, нічого не додає до матеріальних благ суспільства, бо займається лише розподілом тих благ і в першу чергу на свою користь. Відтак, щоби підвищити добробут працюючої верстви населення, чиновник має поступися власним прибутком, чого ніколи не станеться за його доброї волі. Тому марно чекати від урядовців та державних службовців піклування про народ. В умовах жидівської фінансово-економічної системи кожен чиновник піклується лише про себе. Але найстрашніша біда, яку несуть захребетники-службовці, це продажність та лицемірство. Бо кожен держслужбовець – запроданець пануючої ідеології, запроданець тієї фінансово-економічної системи суспільства, яка ігнорує потреби виробників матеріальних благ і обстоює інтереси олігархів.
    Людина, яка назнала легке життя, заробляючи гроші балачками, не покине цей легкий шлях. До того ж, буде підносити свої балачки до рівня високоінтелектуальної праці задля стягнення надприбутку – зарплати, що в сотні разів перевищує статки виробника матеріальних благ. Насправді виробники повинні отримувати більшу заробітну плату, ніж захребетники, але вони навіть позбавлені можливості сказати хоч слово за себе. Їм взагалі не дають доступитися до засобів масової інформації, адже усі газети, журнали, радіо і телеканали куплені олігархами або підпорядковані олігархічній владі. Брехня настільки рясно розповсюдилась по усіх засобах масової інформації, що врешті стає нормою суспільно-політичного життя. Це не випадково. Це цілеспрямована акція, яка робиться для того, щоб у безмежному морі брехні нікому не вдалося розрізнити крапелину правди – ту саму крапелину, яка переповнить чашу громадянського терпіння і покличе знедолених українців до боротьби зі своєю злочинної владою.
    У чому ж полягає злочин української влади перед своїм народом?
    Сучасна влада зі своїм неймовірно роздутим штатом, що складається з жидів, бандитів, злодіїв, сектантів, холуїв та іншого непотребу антинаціонального спрямування, годується за рахунок українського народу – за рахунок розпродажу всенародної власності. Свою ганебну антинародну діяльність, що триває з першого дня Незалежності України, ненажерливі функціонери рекламують у вигляді «залучення інвестицій» в національну економіку. Простіше кажучи, йде розпродаж державної власності у приватні руки. Причому державна власність продається здебільшого в руки своєї рідні на пільгових умовах безвідсоткових кредитів з державної казни на необмежений термін.
    На цьому ганебному поприщі уславився чинний президент, котрий в часи 8-літнього антинародного правління Кучми довів до краху держбанк «Україна», роздавши олігархам заощадження українського народу. Україножерам це сподобалось і замість того, щоби сісти на лаву підсудних за розтринькування народних коштів, лукавий банкір сів у крісло керівника Держбанку України, де й продовжив свою антинародну діяльність. І україножери не помилились, зробивши ставку на лукавого банкіра. Показово, що його перший указ на посаді президента України був спрямований на підвищення зарплати не робочих і селян, а закоренілих захребетників-урядовців. Мовляв, щоби вони не крали, підвищимо їм зарплату в десятки разів. А щодо людей, йому байдуже.
    Завдяки необмеженим можливостям і неміряним статкам україножери скупили і продовжують скуповувати всенародну власність. І антинародна влада сприяє цьому усіма можливими засобами, поповнюючи Держбюджет за рахунок розпродажу. Але що може бути простіше розпродажу?..
    Що далі?.. Що буде з Україною і українським народом після того, як антинародна влада розпродасть геть чисто все?!
    Після розпродажу приватним особам усіх державних підприємств прийде черга розпродажу землі. Тож сучасна влада не переймається – на їх вік вистачить об’єктів для продажу. Щоправда усі ті «об’єкти продажу» не належать українській владі, вони належать українському народу, котрий ніколи і нікому не давав право на продаж своєї власності, тим паче – право продажу української землі!
    Недалекоглядність політики сучасної української влади не від малого розуму – а від великих грошей. Пересічному українцю навіть не уявити ті гроші, що отримують функціонери-урядовці за свою продажність. Але кожен українець може побачити на власні очі результати продажності української влади. Ця продажність виражена в маєтності: машини, будівлі та інші матеріальні цінності у прямій відповідності до продажності кожного урядовця і залежать від ступеня зради інтересів українського народу. Для державних органів перевірки це непочатий край роботи, яка не почнеться доти, доки при владі будуть жиди.
    Згубність антинародної політики української влади усвідомлять наші онуки, але не тому, що будуть розумніші за нас, а тому що побачать жахливі наслідки. На жаль, тоді боротися за збереження української нації буде набагато важче.

З А К Л Ю Ч Н Е     С Л О В О

Жидівська ідеологія розповсюдилась по світу завдяки християнській релігії, яку створили жиди і тільки жиди, і ніхто інший. Будь-які довільні тлумачення витоків християнства сприяють жидівській ідеології та подовжують термін її тлінної дії на людство. Так звана "десятина" – пожертви віруючих християнин, які добровільно чи примусово віддають десяту частину своїх доходів Церкві І.Христа, підтримує існування жидівської ідеології. Відтак, найдієвий спосіб подолання жидівської ідеології – це всенародне відсторонення від християнства, що намагається упорядкувати світ за вітхозавітними настановами жидівської біблії.
    Кожна країна має спрямовувати зусилля на відродження своє етнічної релігії і всіма можливими засобами сприяти її розповсюдженню. При цьому треба розуміти, що відсторонення від християнства – справа непроста і неможлива у примусовому вигляді, адже йдеться про людські почуття та моральні принципи, наявні у душі кожної людини.
    Дуже важко визнати себе одуреним у своїх щирих почуттях; не всі спроможні усвідомити, що жидівська омана вселилася в їхні душі і спаплюжила духовні почуття. Здебільшого усвідомлення жидівської омани відбувається в два етапи: спершу людина лише приписує жидам лукаву хитрість, з якою вони долучились до християнської релігії, вважаючи саму християнському релігію доброчесною й бездоганною у всіх відношеннях. Другий етап усвідомлення жидівської омани – це визнання християнства лукавим витвором жидівського племені для досягнення вітхозавітної мети. Але це усвідомлення відбувається лише після ознайомлення зі своєї рідною предківською релігію – етнічною вірою свого слав'янського роду.
    Поступовість відсторонення від християнської омани повинні добре усвідомлювати носії слав'янської ідеології. Тому поряд з викриттям жидівської ідеологеми "єговообранців" треба розповсюджувати культурно-історичну спадщину слав'янських народів – національні ознаки, звичаї, традиції, етнічні елементи історії - релігії - культури, притаманні певному слав'янському регіону. Знання своєї рідної минувшини та її найдавніших витоків, очищених від юдо-християнського нашарування, сприятиме відродженню слав'янського світосприйняття, з його невичерпною духовною силою, що вирізняла наших праотців поміж усіма народами на землі. Тільки-но слав'яни усвідомлять себе носіями споконвічних моральних цінностей, розпочнеться стрімке відродження самобутньої слав'янської спільноти всеєвропейського масштабу.
    Просвітницька діяльність слав'янофілів минулої доби, зокрема товариства "Просвіта" за часів Лесі Українки, Грушевського та інших громадських діячів, була приречена на занепад через християнську ідеологію того часу. Недієвість просвітницької діяльності тодішніх слав'янофілів має назву релятивізм – поєднання взаємовиключних істин, тобто відродження нежидівських витоків слав'ян у поєднання з жидівською концепцією створення світу. Тому й не вдалося найвидатним релятивістам минулих часів, домогтися суттєвих зрушень для України, незважаючи на їх щирий патріотизм. Це убачаємо й нині: нещодавній ІV Всесвітній форум українців розпочався молитвою до жидівського бога. Що це – невиліковна хвороба чи хвороблива полуда на очах української нації?.. Ні, це правлять свою політику вовки в овечій шкурі у відповідності до свого призначення.
    Боротися за збереження української нації без підтримки влади вельми важко, але можливо, якщо кожен українець буде плекати в собі національне самоусвідомлення. І розпочинати треба не з когось – а з самого себе, і не колись – а щойно, з цього дня, з цієї години, з цієї миті.
    Спасе Україну лише свідоме відсторонення громадян від чужинської ідеології, чужинської релігії та чужинської лже-історії, яку вигадали жиди і настійно запроваджують у слав'янському середовищі. Маємо свою слав'янську історію, свою слав'янську культуру, свою слав'янську релігію і своє історичне призначення – відродження духовності на Землі.

©   Дан Берест, 2007р.

ЛІТЕРАТУРНІ   ДЖЕРЕЛА
(авторські пояснення у витягах подані прописом)
(повернення до тексту: Alt/)

  БА – А. Богород "Календар в історії народу" (часопис "Сварог" 4,5), К., 1996-1997.


  ІЗК – Д. Яворницький "Історія запорозький козаків", К., 1990, т.1 (за виданням 1900).
  ІУГМ – М. Грушевський "Про старі часи на Україні", К., (перевидання 1991).
  КП – "Ключ к пониманию св. Писания", К., 1982 (переиздание с разрешения церковных властей).
  МТ – Г. Мелвілл "Тайпі", Симф-ль, 1990.
  ЮШ – Ю. Шилов "Победа", К., 2000.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка