Вместо введения



Сторінка1/27
Дата конвертації30.12.2017
Розмір4.95 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


Міністерство освіти і науки України

Донбаська державна машинобудівна академія (ДДМА)
А. О. Лузан,

В. В. Дементьєва,

А. В. Бородай
ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ:

НАВЧАЛЬНО - МЕТОДИЧНИЙ

КОМПЛЕКС
Навчальний посібник

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

Краматорськ

ДДМА

2014



УДК 1 (07)

ББК 87я73

Л 82
Рецензенти:


Андрущенко В. П., д-р філос. наук, проф., академік АПН України, ректор Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова;

Михальченко М. І., д-р філос. наук, проф., член-кореспондент НАН України, зав. відділу історії і теорії політичної науки, гол. наук. співроб. Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України ім. І. Ф. Кураса;

Нікітін Л. М., д-р філос. наук, проф., зав. кафедрою філософських наук Донецького національного університету економіки та торгівлі ім. М. Туган-Барановського.

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(лист № 1/11-7497 від 20.05.2014)



Лузан, А. О.

Л 82 Вступ до філософії : навчальний посібник / А. О Лузан, В. В. Дементьєва, А. В. Бородай.

ISBN
Навчальний посібник має на меті показати світоглядну складову філософських систем різних епох: як уявляється природний світ і суспільство, яке місце людини в цьому світі, чи може вона здійснити зміни в ньому і якщо так, то яким чином.

Навчальний посібник призначений, насамперед, для студентів-бакалаврів, але і студенти-магістри, аспіранти і викладачі, а також усі, хто цікавиться філософією, знайдуть у ньому матеріал для розуміння філософських проблем і власних міркувань.

УДК 1 (07)

ББК 87я73

ISBN © А. О. Лузан, 2014

© ДДМА, 2014






ЗМІСТ

Вступ 7
1 КУРС ЛЕКЦІЙ 8


1.1 Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві 8

1.1.1 Світогляд, його структура і типи 9

1.1.2 Специфіка філософського світогляду.
Природа філософських проблем 12

1.1.3 Філософія і наука. Методологічна функція філософії 15

1.1.4 Філософія в системі культури 18
1.2 Антична філософія 19

1.2.1 Історичні передумови і джерела античної філософії 20

1.2.2 Космоцентричний характер античної філософії 22

1.2.3 Проблема буття у філософії Античності 23

1.2.4 Проблеми діалектики 25

1.2.5 Проблеми пізнання 27

1.2.6 Розуміння людини філософією Античності 28

1.2.7 Вчення про суспільство 33


1.3 Філософія Середньовіччя і Відродження 36

1.3.1 Філософія Середньовіччя як синтез християнства


й античної філософії 36

1.3.2 Співвідношення віри і розуму, релігії і філософії


у філософії Середньовіччя 39

1.3.3 Проблема буття і пізнання 40

1.3.4 Проблема людини і суспільства 41

1.3.5 Проблема універсалій 43

1.3.6 Гуманістичний характер філософії Відродження 44
1.4 Філософія Нового часу 46

1.4.1 Соціально-економічні перетворення, наукова революція

і їхнє відображення у філософії Нового часу 47

1.4.2 Проблема методу пізнання. Емпіризм і раціоналізм 48

1.4.3 Вчення про субстанцію 53

1.4.4 Вчення про людину і суспільство 54


1.5 Німецька класична філософія 57

1.5.1 «Коперниканський переворот» І. Канта у філософії 57

1.5.2 Філософія Гегеля. Метод і система 61

1.5.3 Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха 65


1.6 Філософська думка в Україні 67

1.6.1 Виток і соціальні передумови формування філософської

думки 67

1.6.2 Філософські ідеї в культурі Київської Русі ..69

1.6.3 Розвиток філософської думки в Україні у XV-XIX ст. ..73

1.6.4 Розвиток української філософської думки в XIX - на початку XX століть. ..75

1.6.5 Філософська проблематика мислителів української

діаспори та особливості нової української філософії ..78


1.7 Філософія марксизму ..85

1.7.1 Соціально-історичні передумови виникнення філософії

марксизму. Проблема відчуження ..87

1.7.2 Матеріалістичне розуміння історії ..89

1.7.3 Концепція матеріалістичної діалектики ..94
1.8 Філософія життя ..96

1.8.1 Критика попередньої філософії і розуміння предмета


філософії ..97

1.8.2 Криза європейської людини. Критика християнства 100

1.8.3 Надлюдина – носій нової моралі. Імморалізм 102

1.8.4 Філософія життя і суспільні науки 106


1.9 Філософія «психоаналізу» 108

1.9.1 Чи є психоаналіз філософською концепцією? 108

1.9.2 Структура психіки за З. Фрейдом 110

1.9.3 Психоаналітична концепція особистості і суспільства 112

1.9.4 Неофрейдизм 115
1.10 Екзистенціалізм ..117

1.10.1 Соціальні передумови й ідейні джерела екзистенціалізму 117

1.10.2 Категорія буття. Буття світу і буття людини ..120

1.10.3 Людське існування і його модуси ..122

1.10.4 Екзистенція і свобода ..125
1.11 Теоретико-пізнавальні проблеми в західній філософії

ХІХ–ХХ ст. ..128

1.11.1 Позитивізм і етапи його розвитку ..129

1.11.2 Неопозитивізм ..132

1.11.3 Прагматизм ..137

1.11.4 Феноменологія ..140

1.11.5 Герменевтика ..143


1.12 Постмодернізм ..146

1.12.1 Модернізм, його границі і риси ..147

1.12.2 Зміст постмодернізму ..148
1.13 Російська релігійна філософія кінця ХІХ – початку ХХ ст. ..151

1.13.1 Слов'янофіли і Західники про шляхи розвитку Росії ..151

1.13.2 Філософія всеєдності В. Соловйова ..154

1.13.3 Філософія свободи М. Бердяєва ..156

1.14 Неотомізм ..160



1.14.1 Проблема буття у неотомізмі ..161

1.14.2 Співвідношення віри і розуму, науки і релігії в процесі

Пізнання………………………………………………………….. 163

1.14.3 Вчення Тейяра де Шардена про людину ..166
2 ТЕМАТИКА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ..171

2.1 Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві ..171

2.1.1 Поняття світогляду, його структура. Людина та світ –

головне питання світогляду… ..171

2.1.2 Типи світогляду ..173

2.1.3 Природа й зміст філософських проблем ..175

2.1.4 Філософія й наука. Методологічна функція філософії……………...177

2.1.5 Філософія в системі культури ..179


2.2 Антична філософія 181

2.2.1 Проблема буття й пізнання філософії «досократиків» 181

2.2.2 Софісти та Сократ. Самопізнання як ціль філософії.

Етичний ідеалізм Сократа 183

2.2.3 Філософія Платона 184

2.2.4 Філософія Аристотеля 186


2.3 Філософія Середньовіччя та Нового часу ..187

2.3.1 Філософія Середньовіччя ..188

2.3.2 Філософія Нового часу ..191

2.3.3 Вчення про субстанцію у філософії Нового часу.. 194


2.4 Німецька класична філософія ..195

2.4.1 Теорія пізнання та етика І. Канта ..195

2.4.2 Абсолютний ідеалізм Г. В. Ф. Гегеля ..198
2.5 Філософська думка України ..200

2.5.1 Єдність джерел російської і української філософії ..200

2.5.2 Класичний період української філософії. Г. С. Сковорода ..202

2.5.3 Соціально-політичні погляди Кирило-Мефодіївського

товариства 204

2.5.4 Філософська думка в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст 205


2.6 Філософія марксизму Проблема людини в некласичній

Філософі ..207

2.6.1.Філософія марксизму ..208

2.6.2 Філософія життя ..210

2.6.3 Філософія психоаналізу ..212

2.6.4 Філософія екзистенціалізму 214


2.7 Теоретико-пізнавальні проблеми у філософії ХХ ст ..217

2.7.1 Неопозитивізм ..217

2.7.2 Прагматизм……… ..220

2.7.3 Феноменологія та герменевтика…… 221

2.7.4 Філософія постмодерна…… 224
2.8 Філософія епохи Відродження…………… ..225

2.8.1 Гуманізм філософії епохи Відродження………… ..225

2.8.2 Натурфілософія Відродження……………… ..227

2.8.3 Вчення Н. Макіавеллі про етику і державу………………… 229


2.9 Російська релігійна філософія кінця ХІХ – початку ХХ ст…………...231

2.9.1 Філософські і соціально-політичні погляди

слов'янофілів і західників…… ..232

2.9.2 Концепція позитивної «всеєдності» В. Соловйова. Ідея

Боголюдини…………… ..233

2.9.3 Філософія свободи М. Бердяєва 235


2.10 Релігійна філософія ХХ ст……………………………………………..237

2.10.1 Неотомізм – офіційна сучасна філософська доктрина

Ватикану……………………………………………………………………..237

2.10.2 Еволюційна концепція Тейяра де Шардена ..239

2.10.3 Етичні проблеми релігійної філософії 240
3 ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ..243

3.1 Питання для контрольних робіт з філософі……………………………243

3.2 Екзаменаційні питання з філософії 262
4 СЛОВНИК ..264
Загальна література ..289
ВСТУП

До уваги читачів пропонується навчально-методичний комплекс «Вступ до філософії». Сьогодні не існує не тільки обов'язкових підручників з філософії, але навіть визнаного зразка підручника серед фахівців. Що ж нового, або хоча б оригінального, чекає на читача в цій книзі?

По-перше, це історико-філософський підхід до самої проблеми. Автори дотримуються цієї точки зору, оскільки у філософії не існує однозначно визнаного вирішення її проблем й історико-філософський підхід є найбільш адекватним її духу.

По-друге, при розгляді філософських систем різних часів автори виходять із принципу, що філософія виступає, насамперед, ядром світогляду епохи. Звичайно, у філософії є й інші функції, але для більшості людей вона виступає основою світогляду. Саме в цій якості вона їм знайома і більш за все їх цікавить.

По-третє, автори при викладі філософських систем намагалися бути лаконічними і спиралися на першоджерела. У посібнику сформульовано і відображено основні проблеми тієї або іншої епохи і підходи до їхнього вирішення. Якщо ж читача зацікавлять ці питання більш докладно, він може задовольнити свій інтерес, звернувшись до першоджерел, перелік яких подано після кожного розділу.

Комплекс містить в собі:



  • стислий курс лекцій (автори: д-р філос. наук, проф. Лузан А. О., Вступ, гл. 1–5, 7–12; канд. політ. наук, доц. Дементьєва В. В., гл. 13, 14; д-р філос. наук, проф. Дубінін В. В., гл. 6);

  • плани семінарських занять з методичними рекомендаціями (автори: д-р філос. наук, проф. Лузан А. О.; канд. політ. наук, ст. викладач Бородай А. В.);

  • питання для контрольних робіт з філософії для студентів заочної форми навчання (автори: д-р філос. наук, проф. Лузан А. О.; канд. політ. наук, доц. Дементьєва В. В.; канд. політ. наук, ст. викладач Бородай А. В.);

  • питання для екзамену;

  • словник філософських термінів (автори: д-р філос. наук, проф. Лузан А. О.; канд. політ. наук, доц. Дементьєва В. В.).

Загальна редакція професор Лузан А. О.

1 КУРС ЛЕКЦІЙ

1.1 Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

Вступна тема в будь-якій науці становить велику складність і для викладення, і для засвоєння. Це пов'язано з тим, що студенти, тільки починаючи вивчення науки, повинні засвоїти те, що вони зможуть осягнути, тільки прослухавши повний курс, за умови старанності й активної самостійної роботи. Для викладача ж складність полягає в тому, що в першій лекції він спілкується з учнями, для яких мова науки ще не знайома, а він матиме довести до них і зміст, і призначення науки.

Для вступної лекції з філософії ці загальні труднощі збільшуються подвійно, оскільки дати однозначне, прийнятне для всіх визначення філософії практично неможливо. І питання не в тому, що протягом історичного розвитку змінювалося уявлення про філософію (це властиво всім наукам), а в тім, що в будь-який час, у тому числі й сьогодні, різні філософські напрямки, різні філософи по-різному уявляють зміст і призначення філософії (що для інших наук не властиво). Звідси, природно, у багатьох виникає переконання, а точніше – упередження, що філософія мало пов'язана з наукою.

Крім того, починаючи вивчення філософії, студенти зустрічаються ніби зі знайомою незнайомкою. З одного боку, абстрактність філософської мови утруднює для студентів засвоєння, а для викладача – викладення матеріалу. З іншого боку, студенти переконані, що, по-перше, вони вже давно все це знають і викладач тільки наводить тінь на ясний день і говорить зарозумілі слова про банальні речі, а по-друге, усе, про що говорить викладач, не має ніякого практичного значення, і філософствування, якщо і становить інтерес, то лише для бездіяльного розуму і до них, майбутніх інженерів, економістів і т. д., не має ніякого відношення. З цього приводу варто зазначити поки що тільки те, що дане судження настільки ж вірне, наскільки і помилкове.

ХХІ століття – час по своїй суті прагматичний. Наука надзвичайно розширила спектр людських можливостей, дозволила людству вирішити багато проблем. Установлення у ХІХ столітті буржуазних суспільних відносин, з іншого боку, сформувало новий ідеал людини, людського щастя, в основі якого лежить успіх у практичних справах, багатство, суспільне становище (імідж). Не випадково прагматизм виник у США, країні, яка для багатьох є зразком розвитку в наш час і де подібне уявлення про успіх є найбільш розповсюдженим.

Але ХХІ століття з його динамізмом, що доходить до суєтності, зі зрослими можливостями людства, що доходять до самознищення, з новою силою, у новому ракурсі поставило і питання (старе як міф) про сенс людського існування і «смисл» самого світу. Виявилося, і чим далі, тим більше це підтверджується, що нікому не вдається, і навряд чи вдасться відійти від цих «проклятих» питань і ми приречені давати на них свою відповідь. Потреба у відповіді на них ще більш зростає в часи кризових станів суспільства, революції, коли руйнуються звичні умови життя і встановлюються нові суспільні відносини, коли окрема людина потрапляє до невблаганних, безжалісних жорен історії і світ починає їй здаватися безглуздим, абсурдним, за твердженням Альберта Камю.

Таким чином, потреба у філософії, у філософському осмисленні світу в наш час не тільки не зменшується, але й зростає. І як би ми не відхрещувалися від філософії, нам її не позбутися, як не позбутися кожній людині філософствування.

1.1.1 Світогляд, його структура і типи

Філософія для кожного (про що вже йшлося), хто навіть спеціально не вивчає її, є чимось знайомим, хоча і не цілком осмисленим. І це не випадково. Філософія нерозривно пов'язана зі світоглядом. Так думали і думають сьогодні більшість філософів, хоча є філософські напрямки, наприклад неопозитивізм, що заперечують такий зв'язок. А світогляд є таким феноменом, без якого немислиме існування людини як людини, як особистості. Кожний із нас, чи то академік, чи простий робітник, має свій світогляд.



Світогляд – це сукупність знань, оцінок, принципів, що визначають узагальнене уявлення про світ у цілому, розуміння світу і місця в ньому самої людини, життєві позиції, програму поводження і діяльності людей. Світогляд становить складне інтегральне утворення, у якому злиті воєдино його різні компоненти: знання і цінності, ідеали і принципи, норми і переконання – усе це невід'ємні складові світогляду.

Найважливішим елементом світогляду є знання. При цьому знання може мати різне походження: повсякденне, наукове, узагалі донаукове. Безумовно, у наш час «якість світогляду» багато в чому визначається ступенем наявності в ньому наукового знання, тому що наука дозволяє нам глибше проникнути в сутність світу і самої людини, зрозуміти їхній взаємозв'язок. Але це, утім, не означає, що світогляд різних людей можна вибудувати за ранжиром з погляду наявності в ньому наукового знання. Те ж саме можна сказати і про світогляди, що панували в різні періоди людської історії. Навряд чи можна зробити висновок, що світогляд нашого століття «вище рангом», ніж світогляд древніх греків. К. Ясперс правий, заявляючи, що наука нам лише відкриває справді незрозуміле. Але це у певній мірі зрозуміло було вже Сократу з його знаменитим «я знаю, що я нічого не знаю».

Щоб зрозуміти парадокс цієї ситуації, потрібно мати на увазі особливий характер світоглядного знання. Наука дає нам знання про різноманітні факти і явища, і в ході історії обсяг цього знання зростає. Але далеко не все це знання входить до структури світогляду. Раніше вже відзначалося, що світогляд – це погляд на «світ у цілому». Хоча тут слід відзначити суперечливість виразу «світ у цілому». Адже, з одного боку, світ у цілому людина ніколи не знала і не буде знати, таке знання практично неможливе і тому даний вираз є безглуздим. Але, з іншого боку, незаперечним є прагнення людини до цілісності, єдності, закінченості свого знання про світ, прагнення створити завершену в принципових моментах картину світу. Коли Гегель говорить про закінченість розвитку абсолютної ідеї, він аж ніяк не думає, що надалі не буде приросту наукового знання. Стверджуючи так, він заявляє про те, що сутність світу вже пізнана й у цьому розумінні ми вже маємо цілісну картину світу, і процес пізнання можна вважати завершеним. Таким чином, до світогляду має відношення тільки те наукове або повсякденне знання, що допомагає нам зрозуміти цілісність світу, проникнути в його таємницю як цілісності. При цьому варто мати на увазі, що зміст цього знання історичний, і тому важко однозначно визначити, яке наукове знання несе в собі «світоглядне навантаження», а яке ні. Наприклад, геліоцентричний погляд на нашу планетну систему у свій час викликав, як відомо, запеклі суперечки, а Бруно поплатився за нього мученицькою смертю. І суперечки ці велися саме через те, що цьому вченню надавалося велике світоглядне навантаження. Сьогодні ж навряд чи хто з нас і зі служителів церкви надає цьому знанню таке світоглядне значення. Наукові або повсякденні знання набувають світоглядного значення тоді, коли вони стосуються основного відношення в структурі світогляду «світ – людина», а це, як правило, якщо можна так висловитися, «граничні» знання, що розкривають нам фундаментальні відносини і властивості природи і самої людини. До цих знань можна віднести і знання про основи суспільства, тому що взаємозв'язок «природа – людина» завжди опосередкований суспільством.

Говорячи про важливу роль знання в структурі світогляду, потрібно звернути увагу на метаморфозу, що воно зазнає, стаючи структурним елементом світогляду. Навіть «граничне» наукове або повсякденне знання не просто включається у світогляд, воно тут екстраполюється і на ту частину світу, яка залишається за межею цього знання. Таким чином знання стають переконаннями. Їхня відмінність від просто знань у тому, що знання – об'єктивні, загальнозначущі, існують «без мене», а в переконаннях об'єктивне і суб'єктивне злито воєдино, знання стають «моїми» знаннями і визначають принцип «моєї» діяльності, «мого» поводження. Таке знання Ясперс називає «філософською вірою».

Але пізнавальне ставлення до світу є тільки однією стороною світогляду, іншою його стороною є ціннісне ставлення. Саме єдність двох цих сторін виражає специфічність такого явища, як світогляд.

Ціннісне ставлення до світу багато в чому протилежне пізнавальному. Якщо метою пізнання є істина, об'єктивне, загальнозначуще осягнення реального світу, то метою ціннісного підходу є розгляд явищ з погляду цілей, потреб, інтересів, розуміння сенсу життя. Ціннісне ставлення вносить, таким чином, особистісний момент у наше знання. І не тільки особистісний, але і соціально-класовий момент, оскільки кожний із нас є представником тієї або іншої соціальної групи, і її система цінностей накладає свій відбиток на наше бачення світу. Саме через це в соціально неоднорідному суспільстві існують, взаємодіють і ведуть боротьбу різні, і навіть полярні, світоглядні позиції.

Ціннісний підхід наче просіває наше знання з погляду його значення для нас, відбираючи значуще і відкидаючи незначуще, виступає найважливішим елементом у перетворенні знань у переконання, принципи діяльності. Без ціннісного підходу просто неможливо уявити формування таких елементів світогляду, як ідеали, розуміння сенсу життя.

Знання і цінності, безумовно, складають серцевину світогляду, його основний зміст. Але це в основному – раціональні елементи світогляду. Поряд з ними світогляд містить у собі почуття, віру, емоційне ставлення до світу, самого себе. Тільки в сукупності всі ці елементи дають можливість зрозуміти зміст такого складного духовного утворення людини, як світогляд.

Але світогляд не тотожний філософії, як зазначалося раніше. Адже люди жили і до того, як виникла філософія, та й сьогодні світогляд багатьох людей навряд чи можна назвати філософським.

У філософській літературі прийнято виділяти три типи світогляду: міфологічний, релігійний і філософський. Їх наведено в історичній послідовності виникнення, хоча останні два типи співіснують і сьогодні, та й від елементів міфологічного світорозуміння ми не звільнилися цілком і сьогодні.



Міф, безумовно, є найдавнішою з відомих форм світорозуміння людства, його духовної культури. Він виступав як єдина синкретична (нерозчленована) форма свідомості, у якій воєдино було сплетено усе: зачатки знань, релігійних вірувань, форм мистецтва, філософських уявлень. Синкретичність міфу простежується й в іншому відношенні. У змісті міфу немає протиставлення природи і людини, духовного і матеріального, поцейбічного і потойбічного. У ньому світ живе як єдине ціле і людина виступає його частиною, наділеною всіма властивостями цілого. Тут немає межі між людиною і природними істотами, людиною і богами. У міфі людина може перетворюватися у тварин, а останні – в людину, вона може стати богом і навпаки, боги – людьми. Своєрідність змісту міфу нерозривно пов'язана зі своєрідністю його форми, де думка виражена в емоційних, конкретно-чуттєвих образах, метафорах.

На відміну від міфологічного релігійний світогляд поділяє світ на дві частини: світ природний, «земний», «поцейбічний» і світ потойбічний, «небесний», надприродний. У ньому проведена чітка межа між богом і людиною, богом і природою, людиною і природою. Релігійний світогляд також розкриває нам єдність світу, його цілісність, але на відміну від міфу знаходить його в богові, як творці і природи і людини. Характерною рисою релігійного світогляду є і спосіб його існування. Таким способом є віра. Віра в існування надприродних сил є серцевиною релігійного світогляду. «Вірую, тому що абсурдно», – стверджував християнський теолог початку нової ери Тертуліан. На основі цих уявлень у рамках релігійного світогляду формуються смисложиттєві цінності, ідеали, принципи поводження і діяльності.

Філософія історично є третім типом світогляду, що своїми джерелами має і міф, і релігію.

1.1.2 Специфіка філософського світогляду. Природа філософських проблем

Філософія, безсумнівно, нерозривно пов'язана з типами світогляду, що їй передували. Без цього зв'язку ми не в змозі зрозуміти її виникнення. Але, разом з тим, виникнення філософії означало розрив з попередніми типами світогляду, виникнення якісно нового типу світорозуміння. Європейська філософія виникає наприкінці VII – початку VI століття до нашої ери в Стародавній Греції. Приблизно в цей же час зароджується філософія в Індії і Китаї. Цей збіг навіть сьогодні важко пояснити, з огляду на відсутність зв'язку між цими регіонами в той час. К. Ясперс називає цей час «осьовим». Саме тоді, на його думку, яка, утім, поділяється багатьма, зародилася сучасна культура і людина стала «сучасною» людиною. Тоді людина вперше підіймається до усвідомлення буття світу і свого власного буття, до усвідомлення своєї свідомості, роблячи його предметом рефлексії. Тут відбувається перехід від колективної свідомості, якою є міф, до індивідуальної, з'являються люди, що ставлять перед собою завдання усвідомлення світу і прагнуть донести свої погляди до інших людей.

Філософія відрізняється від міфу, насамперед, способом розгляду проблем. Вона намагається осмислити світоглядні проблеми. Там, де міф і релігія звертаються до традиції і віри, філософія звертається до розуму, інтелекту, намагається дати раціональне обґрунтування проблем. Емпіричні спостереження, логічні висновки, узагальнення і докази ставить вона на місце фантастичних вимислів і сліпої віри. Усе і вся піддає вона неупередженому суду розуму, тільки в ньому бачачи єдину опору. Своєю основною задачею ставить вона пошук істини, істини неупередженої і безкорисливої.

Які ж проблеми хвилюють філософію, на вирішенні яких питань вона концентрує свою увагу? Як уже відзначалося раніше, на це питання нелегко дати відповідь, оскільки в різний час у самих філософів було різне уявлення про це. І все-таки, як зазначив Гегель, якими б різними не були філософські системи, усі вони сходяться в тому, що вони – філософські системи.

Первісне уявлення давніх греків про філософію істотно відрізнялося від сучасних уявлення. Філософія (буквальний переклад з давньогрецької «любов до мудрості») містила в собі всі знання і, власне кажучи, була синонімом науки, що зароджувалася. Давньогрецькі філософи були носіями знання, не розділеного ще по спеціальних науках, такого, що узагальнювало практичний досвід людей і емпіричних спостережень. Але поряд зі знанням подібного роду філософія древніх містила в собі і міркування про світ і людину, тобто ті проблеми, що згодом стають власне філософськими проблемами.

Центральною проблемою в ряді цих проблем є проблема буття, що у давньогрецьких філософів, і не тільки в них, часто виступає як вчення про природу. Тому перших давньогрецьких філософів називали фізиками. Саме слово «філософ», за деякими історичними свідченнями, ужив уперше грецький математик і філософ Піфагор, бажаючи підкреслити цим, що він не мудрець (мудрецями можуть бути тільки боги), а аматор мудрості. Але давніх фізиків в природі цікавили не частковості, а питання будови світу, його походження, принципів функціонування.

Вони прагнули часткові знання, часткові спостереження привести до єдиного знаменника для того, щоб розкрити єдину першооснову світу, з  якої все виникає й до якої все повертається. За різноманіттям предметів явищ навколишнього світу вони прагнули знайти єдине начало. І ця проблема протягом багатьох століть залишається однією з центральних проблем філософії, хоча підходи до її вирішення, питання, що висуваються на перший план, насамперед у зв'язку з розвитком науки, у різні періоди істотно відрізняються. Такий підхід до розгляду світу, природи, що ставить своєю метою досягнення всеосяжного пояснення фактів, побудови на цій основі всеосяжної єдиної теорії, отримає згодом назву «метафізика», і філософія була як метафізика, яку ми спостерігаємо навіть на початку XIX століття в Гегеля. Та й сьогодні такий підхід не далекий від деяких течій релігійної філософії.

Уже в Стародавній Греції намітилися і два підходи до вирішення проблеми буття, що одержали згодом назви «матеріалізм» й «ідеалізм», а сама проблема буття в марксизмі була названа основним питанням філософії. Суть самої проблеми зводиться, врешті решт, до того, що розуміти під першоосновою, до чого зводиться все різноманіття предметів і явищ світу. Філософи-матеріалісти бачили таку першооснову в матерії, розуміючи під останньою, аж до марксизму, або одну з чотирьох стихій (земля, вода, повітря, вогонь), або дрібну частку речовини. Світ, усі предмети і явища в ньому розуміються як такі, що існують об'єктивно, незалежно від людської свідомості і, досить часто, як у давньогрецьких філософів, незалежно від богів. Якщо і визнавалося значення бога або богів, то тільки як акту творіння.

Ідеалісти, навпроти, вважали, що справжнім буттям володіють ідея, дух. Найбільше чітко подібний погляд висловлений давньогрецьким філософом Платоном, що вважав, що справжній світ – це світ ідей, предмети і явища навколишнього світу є тільки тіні ідей. Цю точку зору найбільш послідовно розвивав німецький філософ Гегель, який думав, що першоосновою усього є абсолютна ідея, що, розгортаючись у процесі розвитку, відчужує себе в природі і суспільстві. Подібні погляди у філософії прийнято називати об'єктивно-ідеалістичними, тому що за основу всього тут береться об'єктивний дух, дух як такий.

Але філософію світ цікавить не сам по собі, а в його співвідношенні з людиною. Людина, її природа, здібності і діяльність, «особливість» і, у той же час, єдність зі світом – ці проблеми постійно присутні у філософських міркуваннях. Проблема «світ – людина» завжди (можливо, за винятком, та й то із застереженням, досократівських давньогрецьких філософів) стоїть в центрі уваги філософії. Більше того, можна сказати, що і сама проблема буття, і різні підходи до її вирішення виникають з фіксування розходження буття предметів, речей (фізичного – в широкому змісті) і буття людини, що містить у собі єдність фізичного і психічного, тіла і духу, розходження буття речовинного світу і духовних процесів.

З цієї передумови випливає існування різних форм буття і, отже, питання взаємозв'язку цих форм, питання про «справжнє» буття, співвідношення буття і небуття, буття і ніщо. У змістовному плані категорія буття містить у собі такі моменти:



  1. існування світу і людини;

  2. існування різних форм буття (без визнання різних форм буття не може виникнути і сама проблема буття);

  3. єдність цих різних форм, яка фіксується поняттям «буття».

Звідси ж випливає і можливість існування двох різних підходів – матеріалістичного й ідеалістичного – до вирішення самої проблеми.

З відмінностей між буттям світу і буттям людини випливає й інша, гносеологічна проблема – чи може людина пізнати світ і як здійснюється процес пізнання, чи може вона у своїх поняттях дати адекватний опис навколишніх предметів, явищ і процесів, чи існують межі людського пізнання і, якщо так, то чим вони обумовлені. Ці й інші подібні питання були і залишаються предметом філософських роздумів. І до цих питань можна виділити в історії філософії два підходи. Поряд із філософами, що визнають можливість пізнання світу, були і є філософи, що розділяють скептичні і навіть агностичні погляди.

Але людина цікавить філософію не тільки в співвідношенні з об'єктивним світом. Уже з часів Сократа філософи усе більше замислюються над питаннями людського життя і смерті, призначення людини і сенсу її існування, моральними цінностями. Смисложиттєві проблеми людського існування в ході історії займають усе більше місце у філософії. У наші дні ці проблеми знаходяться в центрі філософських роздумів, а деякі філософські течії, наприклад екзистенціалізм, вважає їх єдиними, що заслуговують уваги філософії. І дійсно, обґрунтування моральних вищих цінностей, без яких людські дії, наука втрачають своє значення, завжди будуть привертати увагу філософії.

Починаючи з давніх часів, філософія звертається до проблем суспільного життя, загальних принципів політичного правового ладу й інших суспільних питань. Багато давньогрецьких філософів брали активну участь у політичному житті своїх держав, були вихователями і наставниками царів. Платонівські роботи «Держава», «Закони» поклали початок глибокого наукового аналізу суспільних і політичних проблем, що стали невід'ємною частиною багатьох філософських систем. І це не дивно, тому що проблеми суспільного буття людини є невід'ємною частиною світоглядних проблем.

Розгляд даного питання доречно закінчити цитатою англійського філософа, одного з найбільших мислителів минулого століття Бертрана Рассела: « Чи розділений світ на дух і матерію, а якщо так, то що таке дух і що таке матерія? Чи підпорядкований дух матерії або він має незалежні здібності? Чи має всесвіт яку-небудь єдність або мету? Чи розвивається всесвіт у напрямку до деякої мети? Чи дійсно існують закони природи або ми просто віримо в них, завдяки лише властивій нам схильності до порядку? Чи є людина тим, чим вона здається астрономові – малесенькою грудочкою суміші вуглецю і води, що безсило копошиться на маленькій і другорядній планеті? Або ж людина є тим, чим вона уявлялася Гамлету? А може, вона є і тим і іншим одночасно? Чи існують піднесений і негідний способи життя, або ж усі способи життя є тільки марністю? Якщо ж існує спосіб життя, що є піднесеним, то в чому він полягає і як ми його можемо досягти? Чи потрібно добру бути вічним, щоб заслуговувати високої оцінки, або ж до добра потрібно прагнути, навіть якщо всесвіт неминуче рухається до загибелі? Досліджувати ці питання, якщо не відповідати на них, – справа філософії» [3, с. 6].



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка