Використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії та у виховній роботі



Скачати 202.42 Kb.
Дата конвертації27.10.2017
Розмір202.42 Kb.
ТипУрок

Використання краєзнавчого матеріалу

на уроках історії та в позакласній роботі

Краєзнавство відіграє важливу роль в реалізації принципів навчання й виховання на місцевому матеріалі . Без глибоких знань історії рідного краю неможливо формувати великі людські почуття, як любов до рідної землі, мови, до звичаїв та традицій, національної гордості та патріотизму.

Краєзнавча работа проводиться на уроках, факультативних заняттях, у позакласній і позашкільній роботі з курсу вітчизняної історії. Шкільними програмами з історії України передбачено у 5-11 класах вивчення історії краю з найдавніших часів і до наших днів. Місцевий матеріал став невід'ємною частиною під час вивчення вітчизняної історії. Відомий методист Н. Г. Дайрі небезпідставно вважав, що програмні питання, за якими вивчався не тільки матеріал підручника, але й дійсність, яка безпосередньо оточує учнів, засвоюються значно міцніше. Без використання краєзнавчого матеріалу не можна поставити по-справжньому викладання історії.

Історичне краєзнавство стало важливим засобом підвищення якості знань учнів з предмета., воно відкриває широкі можливості для самостійної діяльності учнів, для пошуку, дослідження і навіть невеликого відкриття. Це пробуджує в школярів глибокий інтерес до історії краю, країни, викликає потяг до знань. Найбільший педагогічний ефект історичне краєзнавство дає тоді, коли вчитель не обмежується передачею готових відомостей, а організовує учнів на самостійний пошук краєзнавчих знань. Це забезпечує сприятливі умови для застосування в навчальній роботі різноманітних елементів пошуку й дослідження, широкого використання місцевих джерел, отриманих під час проведення екскурсій, походів, експедицій.

Краєзнавчий матеріал володіє поліфункціональністю, який поєднує дослідницький і прикладний, суспільно - корисний та освітньо-виховний характер. Є багатогранним за своїм змістом, оскільки у ньому поєднуються історія, географія, природа та етнографія, фольклор і топонімія , мистецтво та ін. Системна робота з краєзнавства забезпечує тісний зв'язок із навчанням, позакласною і позашкільною роботою. Важливим є урізноманітнення її форм і методів проведення.

Важливе значення в шкільному краєзнавстві має взаємозв'язок теоретичної і практичної роботи учнів. Спочатку школярам необхідно дати певний рівень знань з історії краю, навчити їх елементарних умінь і навичок краєзнавчої роботи, тільки після цього можна приступати до виконання конкретних практичних завдань.

У сучасних умовах вивчення краєзнавства можна використати новітні дослідницькі технології. Однією із них є «усна історія» як новий синтезований напрям історичних досліджень. Термін « усна історія» був запроваджений ще Барбе д´ Оревіллі (1852), проте отримав поширення після робіт професора Колумбійського університету Аллана Невінса.

Усна історія - це самостійна наукова дисципліна,головним предметом якої є вивчення суб'єктивного досвіду окремої людини. Сутністю цього дослідницького напряму є запис спогадів очевидців тих чи інших подій про якийсь життєвий період. Таким чином, в науковому обігу появляється новий тип джерела - усне історичне джерело, створене за допомогою опитування ( через інтерв'ю, бесіду, анкетування) і має свою методологію.



Принципи відбору краєзнавчого матеріалу.

Основним принципом вивчення краєзнавчого матеріалу в шкільному курсі історії є науковість. Якість збору місцевого матеріалу, його відбір, систематизація й методика використання у навчально-виховній роботі цілком залежать від вчителя. Для навчально-виховної мети слід відбирати такі факти з місцевої історії, які в науковому плані достовірні, допомагають правильному розумінню закономірностей розвитку історичного процесу, мають важливе освітнє та виховне значення, є типовими для краю, відображають умови його розвитку, що історично склалися, впливають не тільки на свідомість; але й на почуття учнів, пробуджують в них інтерес і любов до історії краю,Батьківщини. Велике пізнавальне і виховне значення має матеріал, що розкриває перспективи розвитку краю, міста, села. Тут важливо підібрати факти, цифри, ілюструючи минуле, сьогодення і майбутнє краю. Важливим є встановлення синхронності подій з історії України з історією краю. Для цього необхідно скласти синхроністичну таблицю.



Історія України

Століття, роки

Історія краю



Умови ефективного краєзнавчого підходу у вивченні історії:

1) відповідність краєзнавчого матеріалу загальним методологічним завданням курсу вітчизняної історії;

2) наукова достовірність ;

3) специфіка та урахування умов розвитку краю, що історично склалися;

4) взаємозв'язок місцевого та загальноісторичного матеріалу;

5) систематичність й планомірність у використанні;

6) наочність;

7) безпосередня участь школярів під керівництвом учителя в зборі та вивченні краєзнавчого ма­теріалу ;

8) зв'язок навчальної та позакласної історико-краєзнавчої роботи;

9) уміння вчителя застосовувати різноманітні, найбільш оптимальні прийоми і методи вико­ристання місцевого матеріалу на уроках історії та в позакласній роботі з учнями.


Краєзнавчий матеріал має ефект у навчально-виховному процесі тоді, коли він:
а) є не тільки засобом ілюстрації й конкретизації загальноісторичних подій та явищ, але й дже­релом отримання нових знань, розширення наукового кругозору учнів;

б) зручний для порівняння, зіставлення із загальнодержавним;

в) тісно пов'язаний із загальноісторичними подіями і розкриває і особливості розвитку краю.

Краєзнавчий матеріал за значенням умовно можна розділити на дві групи: а)матеріал суто місцевого значення;б)матеріал, який виходить за межі краю та є основним в історії України (наприклад, Бучацький договір).

Краєзнавчий матеріал дозволяє бу­дувати пояснення матеріалу методом індукції і дедукції, тобто йдучи від власного до загального, коли на місцевому, знайомому учням матеріалі розкри­вається зміст наукових положень, і, навпаки, — від загального перехо­дити до розгляду власного, місцево­го матеріалу. Виходячи зі змісту та значущості краєзнавчого матеріалу, вчитель вибирає час його викладу. На сьогодні переважає дедуктивний метод викладу крає­знавчого матеріалу на уроках історії.



Шляхи встановлення зв'язків між краєзнавчим і загальноісторичним матеріалом.

Вивчення історії країни завжди здійснюється із залученням краєзнавчого матеріалу, проте історія краю вивчається, базуючись на і знаннях історії всієї країни. Зв'язок : історії країни та краю встанов­люється перш за все через події, які мають загальнодержавне значення. Вищевказані зв'язки, з одного боку, спираються на єдине тематичне планування матеріалу історії країни і краю, передбачене програмою, а з іншого, — на визначену мету педагогічного процесу, включаючи різні методичні варіанти поєднання матеріалів історії краю і країни. Зупинімося на деяких шляхах встановлення зв'язку змісту місцевого матеріалу з курсом історії країни. Зокрема, йдеться про формування цілісних знань з питань, загальних для історії та краю. Як практичну роботу учням можна доручити скласти план теми, що вивчається. Вищевказані шляхи встановлення зв'язку між історичним і місцевим матеріалом не можна вважати універсальними їх вибір визначається змістом навчального матеріалу освітньою та виховною метою уроку, що залежить від досвіду вчителя, вмінь та навичок учнів.



Питання методики використання і краєзнавчого матеріалу на уроках історії.

Збір матеріалу з місцевої історії, його класифікація, обробка, систе­матизація ставлять на меті вико­ристання його на уроках та в позакласній роботі з учнями. Зібраний матеріал більше і краще можна використати, якщо він докладно й добре вивчений, методично опрацьований . Тому використанню матеріалу завж­ди передує ретельна робота щодо його вивчення й виявлення всього цінного і необхідного у навчально-виховному процесі.

Місцевий матеріал, з одного бо­ку, — засіб активізації пізнавальної діяльності учнів і конкретизації загальноісторичних подій, а з іншо­го, — частина системи знань з віт­чизняної історії. Практика засвід­чує, що використання краєзнавчого матеріалу на уроках не тільки не викликає перевантаження учнів, а навпаки, значно полегшує засво­єння курсу історії, робить знання учнів більш міцними і глибокими.

Залежно від змісту краєзнавчого ма­теріалу, його значення для історії країни і краю, мети уроку, краєзнав­чий матеріал може бути вивчений до проходження теми, на початку вивчення, в середині та наприкінці. Використовувати матеріал можна по-різному: під час викладу вчите­ля, у повідомленні або доповіді учня, на лекції, бесіді, на екскурсії чи семінарському занятті, під час ро­боти з книгою, картою, музейним експонатом та ін.

Для успішного розв'язання навчальних завдань вчителеві необхідно простежити з одного боку відображення загальноісторичних процесів в історії краю, закономірностей, а крім того, внутрішні зв'язки між подіями та явищами місцевої історії.

Універсальним помічником у вивченні рідного краю можуть відіграти саморобні історичні карти (району, області).

На них можна нанести археологічні поселення минулого, пам’ятки архітектури рідного краю, важливі події, які відбувались на території в певний історичний період: національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького, Першої і Другої світової війни, хронологію визволення районів і міст області від нацистських загарбників, умовні позначення, які аналізують економічний розвиток краю.

Це допоможе скласти тематичні маршрути екскурсій. У розробці маршрутів можна брати до уваги електронні історичні атласи, атласи автомобільних шляхів, мережі Інтернету. Краєзнавчі історичні карти можуть використовуватись і в позаурочний час.

Використання інформаційно-комп’ютерних технологій сприяє створенню комп’ютерної бази даних ( фактологічний матеріал, візуальний ряд, презентації) та розробки навчальних краєзнавчих проектів учнів, що забезпечує нову якість у передаванні і засвоєнні краєзнавчого матеріалу. Комп’ютерна презентація є новим інструментом у роботі вчителя.

Методи використання комп’ютерних презентацій на різних етапах уроку.

1.Організаційний етап.

Демонстрація теми уроку, мети, очікуваних результатів, плану роботи учнів.



2.Мотиваційний етап.

Формування зацікавленості уч­нів під час сприймання інфор­мації. Зображення на моніторі Доповнює розповідь вчителя, або вчитель пояснює зміст слай­дів.



3.Вивчення нового матеріалу.

Наочне зображення надає мож­ливість підвищити рівень засвоєння учнями навчального ма­теріалу. Грамотна система навігації дозволяє в будь-який момент уроку зупинити презентацію та повернутися до вже вивченого фрагменту матеріалу для його повторення та закріплення.



4. Узагальнення та систематизація знань.

Для кращого запам'ятовування та структурування одержаних знань вчитель може робити ог­ляд вивченого матеріалу за до­помогою слайдів.

Мережа Інтернет дає можливість використовувати сайти Тернопільської обласної і районної адміністрацій, які мають різноманітні блоги і постійно оновлюються.

Як свідчить досвід роботи, що нові інформаційні технології, які використовуються вчителем спонукають школярів до створення власних учнівських проектів.

Тематика проектів з вивчення історії краю:


  • Замки Бучача (Тернопілля).

  • Видатні постаті Бучаччини(Тернопілля).

  • М.Грушевський і Тернопілля.

  • Сакральні споруди Бучаччини.

  • Культура краю.

  • Наші земляки у вирі визвольних змагань ХХ ст.

  • Пам’ятники Бучаччини.

  • Історія вулиці.

  • Мистецтво краю .

  • Історія ї фотографії.

Позитивно впливає на якість засвоєння учнями краєзнавчого історичного матеріалу використання пам’яток, які розвивають в учнів навички самостійної роботи.

Наприклад, у ході роботи над темою «Україна в роки Другої світової війни (1939-1945р.р.)» учитель може запропонувати школярам під­готувати розповідь на основі спогадів людей, які були свід­ками тих подій. Як правило, це люди старшого покоління: бабусі та дідусі, родичі, знайо­мі. Учням можна запропонувати скласти розповідь на основі спогадів за планом:

1. Скільки їм було років під час війни?

2. Де вони проживали?

3. Чим займалися?

4. Що запам'ятали з тих часів?

5.Що вони знають про бойові дії на території краю, життя людей в період німецької окупації.

6. Де і як зустріли кінець війни?

7. Як війна торкнулась їх родин?

За допомогою спогадів учні з'ясовують, як люди жили в роки війни, де і як зустріли по­чаток та кінець війни, дізна­ються про партизанський рух тощо.

При вивченні тем «Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства 1953 – 1964 рр.», « Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х – початок 80-х рр.)» учитель та­кож може запропонувати на основі фотографій з сімейного альбому підготувати опис, що відображає повсякденне життя населення даного часу. При описі учнів тогочасної школи можна використати наступну пам'ятку:

1. Роздивіться фотографії 50—60-х років XX ст., де зоб­ражені українські діти.

2. Як вони одягнені?

3. Який настрій у зображе­них на фото дітей?

4. Пошукайте вдома фото­графії, на яких зображено ва­ших дідусів та бабусь у дитячі роки. Розпитайте в них:

а) якою була школа;

б) як вони проводили своє дозвілля;

в) чим допомагали своїм батькам;

г) де працювали їхні бать­ки.

5. Спробуйте зробити ви­сновки та запишіть їх.

В ході вивчення пам’ятників краю можна скористатись пам’яткою складання паспорта історичного пам ятника:


  1. Найменування пам’ятника.

  2. Місцезнаходження пам’ятника (адреса, місцеположення пам’ятника, назва території, де розташовано пам’ятник).

  3. Опис пам’ятника (дата спорудження, до якого часу, періоду відноситься, опис події, з якою пов'язаний пам’ятник, хронологічна дата, коли і ким пам’ятник був досліджений, форми, розміри, матеріали, з яких зроблено пам’ятник, текст меморіального надпису).

  4. Бібліографічні відомості, архівні дані, усні легенди.

  5. Збереження пам’ятника (технічний стан пам’ятника, стан ділянки, яку він займає, парку та ін., дата останнього ремонту, реставрації, додаткові заходи необхідні для збереження пам’ятника.

  6. Охорона пам’ятника (опис ділянки, яку займає пам’ятник, межі охоронної зони, на кого покладені охорона і нагляд за станом пам’ятника.

  7. Схематичні плани, що займає пам’ятник, обміри.

  8. Історична довідка про пам’ятник.


Пам'ятки для опрацювання джерел інформації

Історичні джерела, історичні документи зберігаються не лише в музеях та архі­вах. Вони є також навколо нас. Це - старі листи чи фо­тографії, документи, бойові чи трудові нагороди, одяг, предмети побуту минулих часів є, мабуть, у кожному домі. Ці речі можуть стати основою для цікавої подорожі в минуле. Не потрібно шу­кати надто старожитні речі — історія починається тепер, і сьогоднішня подія вже завтра буде нале­жати історії. Історичні джерела не завжди несуть достовірну інформацію, тому аналіз письмових чи візуальних історичних джерел, матеріалів інтерв'ю потрібно проводити дуже обережно, пе­ревіряти факти, зіставляти судження й комента­рі, давати їм свою критичну оцінку.



Робота з архівними матеріалами

Найбільш цінні письмові документи зберігають в архівах — державних чи приватних. Для праці в державних архівах потрібно заздалегідь вико­нати необхідні формальності (листи-звернення, дозволи адміністрації тощо). Це забирає чимало часу і зусиль. Можливо, цілком достатньо буде скористатися матеріалами приватних чи корпора­тивних архівів (наприклад, архів школи чи певної громадської організації). У таких архівах можна знайти безліч цінних джерел інформації.



Листування

Листування — це листи, поштові марки, те­леграми, повідомлення, позови, повістки тощо. Листування буває приватним (адресованим певній особі) чи офіційним (листування із державними, комерційними чи громадськими організаціями). Майте на увазі: ознайомлюватися (і тим більше оприлюднювати) з матеріалами листувань маєте право лише за згодою авторів такої кореспонден­ції чи їхніх спадкоємців. Матеріали листування можуть надати також цікаву візуальну інформа­цію (малюнок на конверті, поштові штемпелі, тип конверта тощо).


Офіційні документи

Офіційні документи — це посвідчення, до­відки, грамоти, атестати, свідоцтва тощо. Серед них можна окремо виділити особисті документи (паспорт, посвідчення особи, особисті перепустки тощо.) Особливо цікавими матеріалами можуть бути фінансові документи (квитанції, рахунки, квитки, розписки тощо). Достатньо інформації мо­жете почерпнути із документів, які фіксують гро­мадський стан особи (свідоцтва про народження, одруження, смерть, свідоцтва про освіту, довідки на обшук, арешт, звільнення тощо).



Щоденники, мемуари

Це надзвичайно цікаві документи для дослід­ника повсякденної історії. Але, на жаль, трапля­ються вони досить рідко. Безперечно, такі записи робили люди неординарні, але через страх перед переслідуваннями і щоб приватні думки не потра­пили в чужі руки, доволі часто їх знищували.


Домашній архів

У домашньому архіві можуть потрапити до рук старі шкільні зошити, вирізки з газет чи журналів, навіть незрозумілі на перший погляд друковані чи рукописні матеріали. Не варто гре­бувати ними. Якщо люди заховали ці речі і збері­гали їх тривалий час, значить, вони були для них цінними, пов'язаними з певними подіями та осо­бами. Збагнути таку загадкову річ інколи цікаві­ше, аніж читати пригодницький роман. Напевне, ще жоден літературний твір не став цікавішим за людське життя.



Фотографії

Цей вид візуальних джерел особливо став популярним у XX столітті. Люди любили фотографуватися під час різноманітних урочис­тостей, сімейних подій чи просто у щоденно­му житті, фотографії досить часто пересилали разом із листами. Саме в листах можна знайти й коментарі до таких фотографій. Фотографія є зафіксованим документом певної історичної миті, і тому, коли уважно розглянути її, можна знайти багато цікавої та корисної інформації. Бе­режіть фотографії! Не наклеюйте і не обрізайте їх. Якщо фотографія не має підпису і дати, роз­питайте її власників, можливо, вони підкажуть, хто сфотографований, з нагоди якої події і коли. Покладіть фотографії в окремі конверти і підпи­шіть. Але ніколи не пишіть на самій фотографії чи її звороті.



Малюнки

Малюнки теж можна знайти у приватних ар­хівах. Навіть якщо це аматорський чи дитячий твір — це є теж цікавим свідченням того, як люди бачили світ навколо себе. Особливо цікавими є зо­браження краєвидів, певних місцевостей, занять людей. Часом це може бути єдиним свідченням того, якими були життя і побут людей чи окрема місцевість у певний час.



Історичні предмети

Стара ікона чи образ, ордени чи медалі, швей­на машинка чи велосипед, модний у минулі часи одяг чи музична платівка, популярний музичний інструмент чи знаряддя праці часто пробуджують спогади, пов'язані з цікавими людьми чи поді­ями, дають нам наочне уявлення про певний істо­ричний час, дозволяють залучитися до активного дослідження історії повсякденності.



Інтернет

Якщо у вас є можливість пошукати в Інтернеті потрібну інформацію, але ви не знаєте, де її шукати, скористайтесь послугами пошукових серверів. Користуйтеся найбільш популярни­ми з них. Спілкування з потрібними людьми та організаціями через електронну пошту заоща­дить ваш час.



Усна історія

Матеріали усних спогадів, розповідей, інтерв'ю можуть стати основою вашого дослідження. Під усною історією ми маємо на увазі спогади людей про їхнє життя, події, свідками яких вони були. Зараз ми маємо можливість записати спогади та­ких людей, почути їхній «живий голос», інтона­цію, особливі слова, тембр голосу тощо.

Під час організації пошукової та дослідниць­кої роботи особливе місце посідає формування у школярів критичного мислення, яке передбачає володіння певними прийомами, що в сукупності створюють ефективну методологію опрацювання інформації. Оскільки учні працюють з різними джерелами історичної епохи, вони мають вміти зі­ставляти цю інформацію та критично її осмислю­вати. Виробленню цієї компетентності сприятимуть такі поради.

При зіставлянні інформації з різних джерел необхідно знати:

1)чим більше джерел інформації, тим повніши­ми є наші знання про предмет або події, особу;

2) проте інформація з різних джерел не завжди однозначно розкриває події, можуть існувати різні версії, думки про одну подію, особу, одне явище;

3) яка ж версія правильна? Що відповідає дій­сності, а що її перекручує? Щоб відповісти на ці питання, треба зіставити джерела інфор­мації. Але пам'ятайте, що зіставляти можна тільки ті джерела інформації, де йдеться про один і той самий історичний період, одну й ту саму подію, особу, одне й те саме явище.



Як зіставляти джерела інформації:

1) уважно прочитайте текст джерел інформації;

2) визначте, яка історична подія, особа або яке явище є головною темою тексту,

3) установіть авторів джерел (Хто з них, на ваш погляд, міг точніше відобразити подію, що від­бувається, явище, описати особу? Чиїй думці можна довіряти більше і чому?);

4) визначте, за якими питаннями і положеннями ви будете порівнювати тексти джерел;

5) знайдіть у текстах, перечитавши їх ще раз, ті питання чи положення, що повторюються і в одному, і в другому джерелі. Саме цю інформацію можна вважати найбільш достовірною, такою, що відтворює реальний стан справ;

6) піддається сумніву інформація, що міститься лише в одному джерелі. Хоча різні відомості не завжди правдоподібні, вони можуть ство­рювати більш повну картину, висвітлювати подію, явище, особу з різних сторін;

7) підбиваючи підсумки роботи, спробуйте досить чітко усвідомити, що є головним і найбільш достовірним в цій події, особі, явищі. Познач­те ті питання, що вимагають додаткового ви­вчення або підтвердження. передумовою для використання методу усної іс­торії має бути повага професіонала-науковця до людини-респондента як до особистості.

Дослідження « усної історії» відбувається за допомогою методу збирання, зберігання та інтерпретації голосів та спогадів людей груп та учасників подій минулого, результатом якого є створення усного джерела .

Під час створення усного історичного джерела важливо враховувати те, що:



1. Особливістю усного історичного джерела є те, що в ньому міститься подвійна інформація: фактологічна та оцінна. Щодо фактологічної до­стовірності усних джерел історики дискутують, тому що усні розповіді відтворюють історичну реальність лише в тому вигляді, як її розуміють і подають через власну свідомість очевидці по­дій. Тобто необхідно враховувати можливе пе­рекручування фактів. Разом з тим свідчення, отримані методом опитування, можуть стати по­чатком для вивчення нових, раніше не відомих подій з історії даної місцевості. Трапляється, що саме такі свідчення подають цікаву оцінку або уявлення навіть про відомий історичний факт.

2. Під час створення усного історичного джере­ла важливо враховувати ступінь причетності розповідача до подій, що вивчають. Критерієм є джерело інформації: або людина сама брала участь у подіях, або дізналася про них з розпо­відей батьків, прабатьків, сусідів, свідків, оче­видців. Тобто у першому випадку вищим буде ступінь «очевидності», а у другому — ступінь «міфологічності», тому що на більшу довіру, безумовно, заслуговують спогади, створені на основі розповіді очевидця подій.

3. Обов'язковою умовою для початку досліджен­ня є запис необхідних свідчень про людину-респондента, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові; рік народження; місце народження; професія; де і ким працював та протягом якого часу; адреса проживання.

4. Учасники Другої світової війни розповідають про події, які переважно підтверджуються ар­хівними фондами та офіційними джерелами .

• людина повинна мати бажання говорити від­крито та відверто, щоб їй самій хотілося б при­гадати минуле;

• вона має володіти гарною пам'яттю, бути спо­стережливою, толерантною і свідомо співвід­носити власний життєвий досвід з минулим суспільства та країни загалом.

Найбільш прийнятним та ефективним мето­дом збирання історичної інформації про війну вважається інтерв'ювання (англ. іпіегиіею) усна форма спілкування, тобто бесіда, що відбуваєть­ся за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фікса­цією відповідей.

Слід почи­нати роботу з так званого попе­реднього інтерв'ю (його слід проводити за день-два до основної розмови), тому що воно:

• по-перше, надає змогу познайомитися дослід­нику з респондентом, а йому, у свою чергу, із запитаннями, на які треба буде відповідати;

• по-друге, допомагає звикнути до ситуації та одне до одного (ключ до успіху — це дружні стосунки);

• по-третє, дозволяє зекономити час у визначен­ні кола запитань інтерв'ю та побудові відпові­дей на них;

• по-четверте, дає змогу обговорити можливість друкування спогадів, копій документів, фото­графій та їх використання у подальшій науко­вій діяльності [10].

Крім цього, що під час проведення інтерв'ю існує небезпека суттєвого впливу дослідника на зміст відповідей та оцінювання респондентом подій минулого. Щоб цього не сталося, під час підготовки та інтерв'ю слід врахувати такі методологічні рекомендації:

• заздалегідь ознайомити респондента з питан­нями, щоб він зміг пережити первинну емо­ційну оцінку, продумати свою відповідь;

• задати емоційний фон розповіді про важли­вість завдання, змалювати можливу аудиторію читачів створюваного тексту так, щоб респон­дент був натхненний значущістю поставленого перед ним завданням і спробував максимально відповідати вимогам інтерв'юера;

• скласти опитувальник таким чином, щоб пи­тання побічно перекривали одне одного і тим самим дозволяли перевірити ступінь щирості та об'єктивності розповіді респондента;

• для опитування використовувати аудіотехніку, проте це не повинно бути нав'язливим. Найкраще підійде невеликий диктофон, щоб респондент не почувався скуто перед мікро­фоном чи камерою. Інакше він може бути не­щирим;

• у ході бесіди ставити не навідні, а уточнювальні питання. Уникати нав'язування респонден­ту тих чи інших оцінок, але стежити, щоб кожний згаданий ним факт був зрозумілим і витлумаченим;

• під час розшифрування запису обов'язково ви­робляти транскрибування, тобто позначати усі паузи, особливості реакції респондента, бук­вально відтворювати усі його слова і вирази, не піддаючи текст навіть граматичному реда­гуванню;

• під час розшифрування запису зазначати дату запису, дату розшифрування, хто робив за­пис і розшифрування, прізвище, ім'я та по-батькові респондента, дату його народження та домашню адресу;

• до аудіофайлу додати текстовий файл інтер­в'ю].

Завершальним етапом роботи має стати публі­кація спогадів респондента. Щоб отримані резуль­тати дослідної роботи було залучено у науковий обіг, існують поради щодо оформлення письмового варіанта усного історичного джерела, а саме:

• слід записувати спогади від першої особи, сло­во в слово, нічого не пропускаючи і нічого не додаючи від себе, при цьому бажано записува­ти реакцію людини на запитання або будь-які її зауваження;

• запам'ятовування та запис розповіді, зроб­лений пізніше, категорично забороняється.

Вважається, що в такому випадку інформація буде неповною, а оцінки і судження автора спогадів перекрученими тим, хто записує;

• не треба редагувати текст. Запис має відтворю­вати розповідь саме так, як його подав автор, навіть якщо це було зроблено безграмотно; не­відомі слова автор може пояснити одразу під час розмови;

• готовий запис розповіді треба надати на озна­йомлення респонденту для зауважень та уточ­нень. Так, учасники подій 1939-1945 рр., «діти війни» є людьми літніми. Вони не за­вжди можуть одразу пригадати факти, імена, населенні пункти тощо. Тому можливо дове­деться декілька разів уточнювати і виправля­ти написане;

• розповідь можна записувати за допомогою ан­кети, але слід враховувати, що її створення вважається авторською роботою, і вимагає від дослідника професійного підходу до цього ме­тоду створення «усної історії» .

Анкета як метод збирання історичної інформа­ції є письмовою формою спілкування. Сьогодні іс­ториками створено і надруковано чимало анкет для опитування людей про події 1939-1945 рр. як в Україні, так і за її межами. Дослідники попе­реджають, що створення анкети вимагає переду­сім ґрунтовних знань історичного явища та воло­діння технікою опитування. Якість анкетування залежить від правильного оформлення анкети та формулювання запитань. Необхідно також вра­ховувати, що будь-яка анкета має поділятися на дві частини. Перша частина має бути спрямована на з'ясування біографічних даних людини, яку опитують. Друга частина має містити запитан­ня, спрямовані на те, щоб з'ясувати почуття і по­дії, які пережила людина в роки Другої світової війни. Слід врахувати, що під час війни людина могла бути: учасником бойових дій, остарбайтером, дитиною, перебувала на окупованій терито­рії або в тилу. Залежно від цих обставин питання можуть змінюватись. Під час складання анкети-опитувальника в рамках методу «усної історії» використовують лише відкритті запитання, які передбачають розгорнуту відповідь. Працювати можна сумісно. Відповіді на запитання краще за­писувати досліднику ].

Таким чином, завдяки дослідженню усних історич­них джерел спільно твориться історія українського народу та формується його історична пам'ять.


Література


  1. Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні» від 23.01.2001р. № 35/2001.




  1. Варшавська М. Форми краєзнавчої роботи в Миколаївському юридичному ліцеї. // Історія України № 3, 2006 р.




  1. Матеріали з досвіду викладання правознавства // Історія та правознавство № 13-14 2004 р.




  1. Іванов М. Паспорт історичного пам’ятника // Історія в школі № 9, 2008 р.




  1. Шеремет М. Краєзнавчий матеріал на уроках історії України // Історія України в школі № 11 -12 , 2001




  1. Ситник І. Мій рід, моя батьківщина – це все моя Україна виховний захід з історії // Історія та правознавство № 35, 2009 р.

  2. Ходис М. Методичні заходи краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі // Історія в школі № 4 , 2004 р.




  1. Архіпов В. Використання саморобної контурної карти під час вивчення краєзнавчого матеріалу // Історія та правознавство № 35, 2008 р.




  1. Обозний В. Краєзнавча підготовка вчителів. К. 2001 р.

10.Задорожна Л.В. Теоретичні основи дослідження « усної історії» українців про Другу світову війну.// Історія та правознавство № 11,2013р.

11. Методичні рекомендації для збору матеріалів «усної історії» у свідків та учасників Другої світо­вої війни [Електронний ресурс]. — Режим доступу: euгорsyhisyhistori.wordpress/ com/2011/09/06

12. Пастушенко Т. Метод усної історії та усно історич­ні дослідження в Україні / Тетяна Пастушенко // Історія України. — 2010. — № 17-18. — С. 10-15.

13. Вебер Д. Рассказанная «Память народа», или что такос метод устной истории / Давид Вебер [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу: http://www/pametnaroda/cz/page/index/title/oral-history-method? Locale = ru_ RU



14. Устная история. Как проводить интервью? [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступа: www/urokiistorii/ru/ taxonomy/term/458/2238




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка