Виховний захід «Великий Митрополит, гуманіст, природолюб»



Дата конвертації09.04.2018
Розмір0.59 Mb.

Додаток 3.

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

«ЛЬВІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ЕКОЛОГО - НАТУРАЛІСТИЧНОЇ

ТВОРЧОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
Виховний захід

«Великий Митрополит, гуманіст, природолюб»

(до 150- річчя від дня народження



Митрополита Андрея Шептицького)





Підготували:

Горбань Любов Ігорівна,

керівник гуртків

КЗ ЛОР «ЛОЦЕНТУМ»;

Завідія Наталія Ярославівна,

керівник гуртків

КЗ ЛОР «ЛОЦЕНТУМ»,

вчитель географії Івано-Франківської ЗОШ І-ІІІст.

Ім..Івана Франка Яворівського району

Львів

Такі люди, як Владика Андрей, становлять золотий запас України. Здійсниться пророцтво Андрея, яке він виголосив у свій передсмертний час: "Україна увільниться від упадку і стане державою могутньою, обєднаною, величавою, яка буде дорівнювати іншим високорозвинутим державам..." Петро Порошенко, Президент України

«Його імя залишиться назавжди благословенним у Христовій Церкві,

що збереже згадку про його жертвенну працю для спасіння душ і його надзвичайну відвагу
в обороні свого народу» (Папа Пій XII).


Оформлення:святково прибраний зал, портретАндрея Шептицького, збоку на столі – Святе Письмо, свічка, ваза з квітами.
Епіграф:

Тільки для Вас маю жити,

для Вас цілим серцем і душею працювати,

для Вас усе посвятити, ба, навіть за Вас,

як цього треба буде, й життя своє віддати.

Cценка

(На сцену виходять хлопець і дівчина. Звучить лірична музика)

Хлопець:Оленко! Поглянь на цю фотографію! Він подібний на Мойсея!

Дівчина: Він є Божий слуга Андрей Шептицький і дійсно виглядає цікавим. Ти думаєш, що ця людина прожила своє життя згідно заповідей Божих?

Хлопец: Є тільки один спосіб виявити це. Дізнатися про життя Андрея Шептицького.

Строгий аскет, Христовий пастир душ – так називають цього чоловіка. Сьогодні я хочу, щоб ви зрозуміли велич особи Митрополита Андрея. Вчимося жити тою любов'ю, якою керувався він ціле своє життя. Запрошую вас у цікаву подорож. Хочу вас ознайомити із життєвою дорогою Божого слуги Андрея.


Хлопчик.

Заповіт Владики

Є у Львові зелена гора,

Її знає уся дітвора —

Там на церкві на сірому мурі

Списом змія пронизує Юрій.

А над ним золотисті хрести,

Задивившись у даль з висоти,

Простягають рамена, мов крила,

Понад городом Льва і Данила.

На горі тій жив архієрей,

Незабутній Князь Церкви Андрей,

Для народу і віри трудився,

За свій нарід там Богу молився.


Ведучий 1:

Бог створив чоловіка, щоб той пізнав Його, полюбив та служив Йому і за те заслужив собі на щастя вічне. Але Бог не лише є Творцем людини, але і Творцем народів. І кожний народ має призначену ціль від Нього.



Ведучий 2:

Так і наш український народ має призначене йому завдання. І Бог послав йому своїх речників. Так для відродження національного життя послав йому національного пророка Тараса Шевченка, якому немає рівного в цілому світі. А другим таким пророком на релігійній і народній ниві став слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький.


Читець 2. Про нього слава скрізь по світу вже лунає

Бо він людських душ нездоланий борець;

Щоб світ ввесь перейти – таких, як він немає –

У нього скелі міць і віри всім взірець.


Ведучий 1.

«Коли людина полюбить Бога, тоді для неї є милим усе, що Богові належить, що до Бога веде і що Йому миле. Тоді дорогим і милим стає їй Боже Слово, через яке вона краще пізнає Бога, і Божий Закон, у якому виражена Його воля, і молитва, якою з Ним розмовляє… Мила їй також кожна людина, бо в ній вона бачить Божу дитину. Так любов Божа просвічує ціле життя людини. А головно, просвічує вона стосунки між людьми…» (митр. Андрей Шептицький).
Ведучий 2.

 Саме так сказав «духовний глава українського народу», «будівничий нації», «князь Української Церкви», «український Мойсей» — такими високими словами нарекли митрополита Андрея Шептицького історики, які наголошували на його винятковій ролі в історії Української Церкви й народу.


Творче світу, Спасителю мій,

Поможи Батьківщині моїй,

Дай їй силу кайдани зламати,

Що скували її супостати.

Україно, Вітчизно моя!

Все, що маю, даю тобі я,

І майно, і знання, і всі сили,

Щоб тобі на добро послужили.

Щоб ти стала міцна, як давно,

Щоб твій нарід з’єднався в одно

У братерській любові та згоді —

Лиш тоді стане сила в народі.


Ведучий 3. 

День був яскравий і сонячний тієї липневої післяобідньої пори. У маленькому селі Прилбичі, що на Яворівщині, на північному сході від старовинного міста Львова 29 липня 1865 р. народився Роман Шептицький у родині графа Івана Шептицького та графині Софії з Фредрів.



Ведучий 4.  Роман був третьою дитиною в сім’ї Шептицьких. При хрещенні його назвали Романом Марією Александром. Батько його, Іван Шептицький, походив із древнього лицарського роду Сасів, що отримав своє шляхетство від самого Данила Галицького за особливі заслуги перед князівством. Щоправда, ще у XVII – XVIII ст. рід цей через шлюби з поляками геть сполонізувався.

Він був веселим, завжди усміхненим і щасливим, зацікавленим усім. Здавалося, ніби він схопив сонячне проміння того дня, коли народився, і носив його з собою.


Малий Шептицький учень першого класу:

Запитаєте , як виховувала мене мама: якщо я був чемний, добрий гарно вчився – вона казала промовляти – Богородице діво… Якщо я був нечемний – мама говорила промовляти Богородице Діво.. Коли ми переїхали у новий будинок у Прилбичах то мама подарувала кожному з нас ікону із написом – Краще смерть , аніж гріх.Бог з Вами, мої діти. Ці слова – це мій дороговказ у житті. І ще я дуже люблю ---vous parler franзais --- розмовляти французькою мовою .


Ведучий 1.

 У родині Шептицьких розмовляли польською, хоч батько пам’ятав про своє українське коріння, про славних предків, серед яких було дуже багато громадських діячів та духовних осіб, пам’ятав історію та народні традиції. Мати Софія була донькою відомого польського письменника, графа Александра Фредра, жінкою високоосвіченою та дуже побожною. Вона знала кілька мов, малювала й мала письменницький талант. Сама виховувала дітей, дбала про їхній розвиток краще за будь-якого гувернера. П’ятилітнього Романа вона навчала грамоти, іноземних мов, основ рисунку. Глибоко релігійна, вона особливу увагу приділяла його релігійному вихованню, прищеплюючи любов до Бога. Саме завдяки матері малий Роман пізнав молитви, навчався катехизму, із захопленням слухав розповіді про Христа, читав Біблію…



Сценка:

Одного разу , коли мама зайшла до його кімнати то побачила його на колінах з книжкою.



Мати: Що ти робиш сину?

Малий Шептицький : Мамо, у зручному кріслі мене хилить до сну, тому я вирішив стати на коліна.

А знаєш мамо:

Всюди я з Ісусом не боюся йти,

Радісно з Ним йтиму до життя мети.

Скрізь мені безпечно, де Ісус мій є.

Вірю я, хоронить Він життя моє.

Всюди,всюди з Ним я не пропаду,

Всюди я з Христом моїм у життя піду.


Мати: Я намагалася виховувати його в скромності, у своєрідній аскезі, у страхові перед гріхом, але дбала і про всебічний розвиток. Ми часто виїздили за кордон і брали з собою дітей, щоби вони пізнавали світ, вивчали мови, а буваючи в тамтешніх музеях та храмах, естетично виховувались і духовно багатіли… Коли Романові було 11 років, ми з чоловіком поїхали до Львова, щоби бути на страсних відправах та висповідатися перед Пасхою. Раптом до мене підбіг Роман.

Малий Шептицький : Момо, дозволте і мені прийняти в своє серце Ісуса, дозволте і мені приступити до Святої Сповіді. виявив бажання й собі посповідатися, щоби прийняти в своє серце Ісуса.

Мати : Дитино моя, це для мене несподівано, але я дуже рада такому твоєму бажанню.
Ведучий 3.

 Його перша сповідь та причастя відбулися в о. Мануїла, монаха-бернандинця, духівника матері. Про ту важливу в житті Романа подію Софії Шептицької пізніше пише лист до своєї приятельки:



За столом сидить мати та пишучи листа цитує його:

«Якщо можна уявити собі ангела в повному блиску непорочності та святості, що приступив до свого Господа, — то це то хлоп’я, котре Господь запалив особливою любов’ю до Себе. Відчуваю, що це дитя Бог хоче мати Своїм, у який спосіб, не знаю…» Тоді Софія ще не усвідомлювала, що напророчила долю сина. Та материнське серце відчувало.


Підходить батько, обіймає матір за плечі та стиха говорить :

«А знаєш Софіє, я дуже хочу щоб наші діти були освідченими, тому я вирішив, що вони матимуть приватних учителів доти, поки в 10 років їх не запишемо до гімназії. Так і зробимо.»


Ведучий 4. 

Усі діти Шептицьких старанно вчилися, шануючи батьків. Романові було 18 років, коли він готувався здавати випускні екзамени в гімназії Святої Анни. Він відводив багато часу для навчання, бо хотів скласти іспити якнайкраще. Екзамени він здав блискуче.

Він студії високі побирає,

у Кракові й Бреславі право вчить,

та вчиться теж у Мюнхені і Відні,

а Бог його труди благословить.

Серед студентів працю розгортає

просвітно-релігійну у той час,

гуртує молодь та усвідомляє про ґніт

людей в Галичині у нас.

Італію він звідує в ту пору

з її містами дивної краси,

та пізнає мистецтва чудні твори

старої і новітньої доби.

З своїм широким розумом-душею

відвідує він Київ і Москву,

архітектуру їхню і мистецтво

та видатних людей він пізнає.

Він здобуває титул «доктор права»,

та в Римі у Святішого Отця

приймає він благословення Папи

на вступ у Чин отців василіан.



Пісня «Я піду за Христом, моя мамо»
Хлопчик. Як Роман вирішив стати священиком?
Ведучий 1. 

Це був, безперечно, тривалий і важкий період його життя. Роман завжди хотів іти за покликом Бога. Він мав намір стати василіанським монахом і українським священиком, але його батько не хотів навіть чути про це. Граф був добрим, богобоязливим чоловіком, але йому було важко зрозуміти, чому Роман вибирає покликання таке вимогливе, важке, а також зовсім не престижне.

Покликання прийшло до Романа безпосередньо від Бога, коли він усамітнився після закінчення гімназії Святої Анни.
Юнак Шептицький стоїть навколішки біля образа , молиться, і у час молитовних чувань ангел підходить до Романа і говорить :
«Ти повинен стати василіанином».

Шептицький-батько —

українець з роду,

та мати з Фредрів полькою була,

Роман звертаєсь

за батьківським родом,

хоч спольщилась була родина вся.

На батька тиск прийшов

з верхів еліти,

Роману зраду закидали всі,

та ні, не зраду — поворот у рідне

він обирає у житті своїм.

Пізнав та полюбив він східний обряд,

Літургії красу і глибину,

тож серцем і душею Церкві рідній

він віддає свою істоту всю.

Як сильний був той

голос-поклик Божий,

то бачимо з життєпису його,

що спротив батька,

сильний і рішучий,

не заломив покликання того.



Сценка

Юний Шептицький:Ріднесенька матусю, у мене є заповітна мрія – стати священиком.Я відчуваю потребу бути завжди з Богом. Ох, Мамо, ви не маєте поняття, яке мені дороге все, що бідне, старе, мале!

Мати: Я вірю в святість твого покликання вже від того моменту, коли ти, будучи восьмилітнім хлопчиком, говорив мені про це. І ще мені пригадується твоє перше причастя, а особливо твій лист до вчителя, ти знаєш, я пам’ятаю його дослівно, наче маю його перед очима: "Дорогий Пане! Вже завтра 17 травня відбудеться моє перше св. Причастя. О, моліться пане, моліться, моліться, щоб було багато 17-их травнів у моєму житті... і щоби я був завжди дороговказом для моїх братів і щоб одного дня я відчинив їм двері до неба. Я Вас, Дорогий Пане, обнімаю з цілого серця". Тому, любий мій1 синочку, я підтримую твій життєвий вибір.

Юний Шептицький:Дякую, матусю, за твою любов і підтримку, за твоє добре серце.

Шептицький: Найдорожчий тату, моя воля в Твоїх руках... Знаю, що Ви, тату, не похваляєте моєї думки, але знаю й те, що Ви займаєте таке становище, побоюючись, щоб не Бог, а люди намовляли мене до монастиря; знаю теж, що головною ціллю Тата є впевнитися, чи моє покликання походить від Бога. Бачачи, як дуже Тебе, Дорогий Батьку, ця думка хвилює і болить, скажу все, що відчуваю. Я є найглибш епереконаний, що коли не піду за Божим голосом, який мене все виразніше взиває до монастиря, змарную своє життя, а й Ваше затрую, бо поза монастирем нігде не знайду щастя” .

Батько:Я не до кінцяпереконаний, чисправдітимаєш Боже покликання , але післятвого гарного звернення до менея усвідомивправдивістьпокликання твого,сину: “Якщотимаєшсправжнєпокликання, не можнайогозупиняти”

Юний Шептицький: Дякую, ріднесенькі!!! (вклоняється їм
Пісня «Шлю молитву»

Ведучий 2. 

Він називав себе Ама, що по-латинськи означало «любов». Любов пронизувала все життя Романа. Який чудовий був би світ, якби кожен із нас жив такою ж любов’ю, знаючи, що все, що ми маємо, є даром нашого милосердного люблячого Бога. Роман захоплювався чарівністю кожного дня, подіями й особами.


Ведучий 3. 

Серце Романа переповнювало відчуття щастя та дивної легкості. Мрія його здійснилася. Молився гаряче й щиро зі слізьми безмежної радості — відтепер він буде з Господом. У монастирі Роман провадив суворо аскетичне життя. Проявив себе дуже смиренним, скромним, побожним, сумлінним, відповідальним. Завдяки його швидкій пристосованості до монастирських умов, моральним та високодуховним якостям характеру, прагненню досягти досконалого монашества, настоятелі монастиря скоротили термін випробовувань із шести місяців до одного.


Хлопець у рясі з капюшоном із вервичкою в руках. 

Сьогодні 1 липня 1888 р. Я одержав василіанську рясу й замінив своє світське ім’я на монаше — Андрей. Від сьогодні я називатимуся Андрей Шептицький.


Ведучий2 :

Церемонія відбулася в неділю після відправлення часів перед Службою Божою в церкві. Після переодягнення в рясу розпочався термін ще одного випробування, що мав тривати півтора року. Брат Андрей, незважаючи на своє графське походження, намагався не відрізнятися від інших братів, дотримуватися принципів бідності та скромності.


Ведучий 1. 

Спав на твердому ліжку, вкриваючись благеньким рядном, споживав грубу просту їжу, багато часу проводив у молитвах та медитаціях, вибирав собі в монастирі завжди найважчу, чорну роботу. Це помітили, і настоятелі вирішили дозволити йому скласти перші обіти. Це сталося 13 серпня 1889 р. після триденних реколекцій. Саме тоді він склав присягу Василіанського Чину:


Хлопець у рясі з капюшоном із вервичкою в руках.

 «Я, Андрей, Александер Роман Шептицький, Чину святого Василія Великого, присягаю Господу Богові в св. Тройці Одному заховати убожество, чистоту, послух, а також присягаю постійно, аж до смерті перебувати в тім святім згромадженні…»



Ведучий 2. 

Господь благословив його сповнити цю святу обітницю.

Тож твердо йде за покликом Господнім,

відкинувши багатства, славу, світ,

в Добромилі, в монастирі убогім,

монаший подвиг зачинає свій.

В чеснотах ревно й щиро поступає,

покірно послух тут сповняє він,

ім’я Андрей в монастирі приймає,

яким вкрасить і Церкву, і свій Чин.

Потому богословію вивчає

у Краківській колегії Андрей,

та докторат успішно захищає

і доктором вже вдруге він стає.

А далі Провидіння скерувало

до священства-єпископства того,

якого ще від матернього лона

Господь призначив на слугу Свого.

Він щиро засіває Слово Боже,

хоч та земля не раз така тверда,

а часто кам’яниста і терниста,

та не зражаєсь Божий наш слуга:

Усіх зусиль у праці докладає,

бо знає: зріст належить до Христа,

тож заяснів у Церкві українській,

як пастир добрий, водночас слуга.

У Чині він поручення приймає:

для новиків магістром добрим був,

професор богослов’я і дорадник,

ігумен, викладач класичних мов.

З отцем Платоном Філясом він разом

засновує журнал «Місіонар»

та піднімає культ Святого Серця,

яке він сам так щиро почитав.



Пісня «Слуги Христа»
Ведучий 3.

У 34 роки отець Андрей, ще молодий монах, був обраний єпископом. Це відбулося 19 вересня 1899 р. Молодий єпископ зразу ж виявив свою відданість іншим. Він відвідував покинутих і ув’язнених. Почав будівництво духовної семінарії і був ініціатором реконструкції собору в Станісла­вові.


Поставлений єпископом у Церкві,

покірно уряд він приймає свій,

та щиро серце відкриває вірним

і пастирям-священикам своїм.

Він закликає до життя у правді

і до служіння щирого усіх, хто,

так як він, покликаний від Бога

до священства в парафіях своїх.

Той граф із роду знижуєсь до вбогих,

знедолених, невчених і простих,

яких знайшов у тій своїй отарі,

що Бог йому під провід поручив.

Для всіх знаходить він батьківське слово,

потіху в смутку, в трудностях життя,

пораду, як долати перешкоди

цього трудного земного буття.

Та заховати ввесь закон Господній,

всі заповіді пильно берегти,

про сім’ї дбає він і про юнацтво,

щоб від гріха усіх оберегти.

До вчених він із закликом звертався

науку Божу шанувати теж

та берегтись безбожної науки,

яка в суспільство проникала вже.

Та ревна праця і дбайливість щира

про стадо Боже і спасіння всіх

Всевишньому сподобалась, тож скоро

його підносить в уряді Своїм.


Ведучий 4. 

2 січня 1901 р. єпископ Андрей став архиєпископом Львова і митрополитом Галичини.

На цім престолі він пробув до смерті,

тож довгих сорок і ще кілька літ,

аж як в грізнім-страшнім сорок четвертім

щасливо відійшов у другий світ.

Тих сорок років були нелегкими,

імперії змінялись у той час:

війна австрійська, польська і німецька,

політика мінялась кожний раз.

Тож Церквою і вірними кидали

непевність, страх і долі буруни,

насилля, тюрми і нерідне військо,

в яке батьків і хлопців запрягли.

Коли загроза і війна зближались,

неспокій ввесь народ наш охопив,

то на пораду — їхати на Захід­;

«Де вівці, там і Пастир», — відповів.

Як вже Галичину окупували,

він явно протестує проти тих,

хто православіє тоді насильно

впроваджував у галицьких церквах.

Він знав: для того щоб розбити стадо,

ударять спершу пастиря його.

Єпископів висвячує таємно

у переддень до арешту свого.

Митрополит, апостол, батько вірним,

він приходням в їх справах заважав:

тож арешт і дорога у Росію,

у Суздальську тюрму святий попав.

А в тій тюрмі він той самий владика,

Христовий в’язень, монах і слуга,

і дух його твердий не заломився,

хоч у Росії зміна влади йшла.

В сімнадцятому в лютім він звільняєсь,

та шлях додому — через Петербург,

тим всім рядило Провидіння Боже,

знаходить тут католицьких владик.

І розгортає працю як душпастир,

Митрополит і вірний їх слуга,

до Львова повертає з-за кордону,

його вітає радо Церква вся.

Як в дев’ятнадцятім постала Україна,

у Києві на раді він з’явивсь,

за справи Церкви у державі рідній

у правлячих верхах він заступивсь.

І знову праця в Церкві Українській,

мов рідний батько, він її обняв,

ким був Петро в святій вселенській Церкві,

тим в Церкві нашій Кир Андрей наш став.

Він дбав про святість свого духовенства,

про лад в церквах-парафіях своїх,

як пастир добрий, дбав про стадо Боже,

його добро та про спасення всіх.

Старався він про вишколення клиру,

на студії високі посилав,

та Львівську академію духовну

він заснував і щедро спомагав.

Щоб для народу пастирів придбати

на поміч тим, що вже були в краю,

згромадження нові у східний обряд

запрошує і розвиває тут.

Як щиро дбав про всі верстви суспільства,

читаємо із пастирських листів,

що полишив їх як безцінний спадок

для нас та поколінь усіх часів.

І як Петрові поручив Спаситель:

«Утверджуй в вірі ти своїх братів»,

так наш Андрей священиків і вірних

в Христовій вірі пильно поучав.

Свої повчання про знамена Церкви,

яка одна походить від Христа,

про цілісність Христової науки,

що збереглась в наслідниках Петра.

Про нерозривність у святім подружжі,

про виховання молоді, дітей,

та всі питання у житті суспільства

висвітлює, як пастир, для людей.

Читальні він у селах закладає,

щоб неписьменним світло донести

та засівати всюди Слово Боже,

прозріння і просвіту їм нести.

Він дбав про розвій монашого стану,

монастирі він щиро спомагав,

як добрий батько і святий Владика,

второпно-мудро ними керував.

О, скільки ж то завдячують Владиці

василіанки старших поколінь

за провід і святі науки Божі,

за придбані святим монастирі.

Зі своїх фондів їх борги великі

Владика щиросердно покривав

і сиротинці, які вели сестри,

фінансами й любов’ю спомагав.


Ведучий 1. 

Андрей Шептицький був главою Греко-католицької церкви майже півстоліття. Це були важкі й відповідальні часи для українського народу. Митрополит завжди допомагав, захищав і оберігав свою паству. Він завжди був зі своїм народом, постійно голосячи святе Боже Слово.


Дорослий Шептицький:

«Подорожуючи від села до села, я більше подібний на проповідника-місіонера, ніж на єпископа…Я закликав усіх вірних любити свій народ, бути патріотами своєї нації, пам’ятати й плекати своє українське коріння, пишатися ним. «Бо Христос, що плакав над Єрусалимом, передбачаючи його занепад, і св. Павло, що готовий був життя віддати за своїх братів по крові, дійсно любили свій народ. Вони не тільки не забороняли патріотизму, а ще й прищеплювали його», Але разом із тим навчав поважайте й любіть інші нації.


Ведучий 3. 

Навчав своїм прикладом. Приміром, під час візитів у малі містечка Галичини митрополит часто зустрічався з представниками єврейської громади. Вони приносили йому для цілування Тору, і він схилявся перед старим Мойсеєвим Законом, а на привітання рабина відповідав йому івритом. Відомий цікавий випадок. Якось під час відпусту на празник Успення Пречистої Діви Марії в Уневі, біля монастиря, з’явився хор із синагоги й почав співати під вікнами обителі митрополита, вітаючи його з тим святом. Митрополит Андрей на знак своєї вдячності щедро обдарував співаків. «Це брати наші по вірі», — часто повторював він. Допомагав єврейській громаді й у Львові. Єврейський шпиталь св. Лазаря з’явився саме завдяки коштам митрополита. Згодом у ньому лікувалися й українці, воїни Української Галицької армії. Митрополит Шептицький мав ідею організувати юдео-християнську громаду. Адже багато євреїв під впливом духовної харизми й діянь Шептицького хотіли прийняти християнство. Митрополит навіть уклав Статут, згідно з яким євреї, приймаючи Христа, мали зберігати відчуття своєї національної приналежності, звичаї та традиції предків, свою культуру. Митрополит Андрей мріяв поширити цю ідею на всю Східну Європу, де тоді було дуже багато євреїв, але цьому перешкодила Друга світова війна та більшовицька окупація.


Ведучий 4.

Митрополит Андрей Шептицький був прекрасним політиком, стратегом, дипломатом. Одним із перших політично-патріотичних актів митрополита Шептицького було закриття Духовної семінарії на знак солідарності з українськими студентами Львівського університету, які виступали за свій, український, а не за польський навчальний заклад, вимагаючи, щоб їх навчали українською мовою. 1906 р. митрополит Андрей очолює делегацію до цісаря Франца Йосифа, вимагаючи, щоб українців у Галичині трактували однаково з іншими народами монархії, не принижуючи їхньої національної та людської гідності. Тоді в сеймі приймали виборчу реформу, і митрополит виборював українське право виборів, щоб українці дістали таку кількість виборчих мандатів, яка б відповідала кількості населення. Вирішальним став його виступ у віденському сеймі, у Палаті панів щодо створення українського університету у Львові. 1913 р. цісар видав декрет, згідно з яким український університет у Львові мав відкритися 1 вересня 1916 р. Але 1914 р. після вбивства в Сараєво спадкоємця престолу спалахнула Перша світова вій­на. Росія, яка збиралася загарбати Галичину, дуже швидко дізналася про той декрет і сприйняла це як зневагу до себе. Амбасадор Росії у Відні подав протест проти цього. Росіяни вже знали, що Шептицький був українським патріотом і навіть благословив прапор українських січових стрільців, які сформувалися для боротьби за Українську незалежну державу. Тому, вдершись у Галичину, російські війська арештували митрополита Андрея й вивезли його вглиб Росії.


Ведучий 1. 

Митрополит Андрей чи не в кожній суспільній галузі доклався до її розвитку, мав величезний вплив на духовність свого народу. 1906 р. він організував першу в Україні прощу до Святої Землі — Єрусалима, у якій брало участь понад 500 людей. З особливою ревністю дбав про народну освіту. Допомагав матеріально багатьом середнім школам, «Просвіті», «Рідній школі». За власні кошти придбав будинок для дівочої гімназії, а в соборі св. Юра організував Народну школу ім. Грінченка для бідних дітей. Віддав свої землі для садівничої школи в Липованні, а для хліборобської — у Коршові. Підтримував дитячу патріотичну організацію «Пласт», подарувавши їй для літніх таборів свій маєток у Підлютому. 1903 р. заснував Народну лічницю, у якій могли безкоштовно лікуватися бідні люди, а сестрами-жалібницями працювали монахині.


Ведучий 2.

Здібним дітям та молодим перспективним богословам сприяв, щоби вони могли навчатися у вищих навчальних закладах, семінаріях. Допомагав талановитим митцям. Був меценатом таких відомих художників, як Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Осип Курилас. А також допоміг здобути освіту в консерваторії співакові Михайлові Попелю, який згодом став провідним басом на сцені Львівської опери.


Ведучий 3. 

Заснував Студитський науковий інститут, якому подарував велику бібліотеку. 1919 р. заснував богословський факультет при Духовній семінарії у Львові, який 1928 р. був реорганізований у Богословську академію з філософським та теологічним факультетами. Ректором у той час був отець-доктор Йосиф Сліпий. 1939 р. було заплановано відкрити в академії правничий факультет, що мало покласти початок створення Українського католицького університету. Митрополит Шептицький викладав у Богословській академії аскетику Західної і Східної Церкви, домагався, щоб, окрім польських науковців, там викладали й українські професори. 1923 р. заснував Богословське наукове товариство, яке видавало часопис «Богословіє» та «Праці Богословського наукового товариства». 1939 р. заснував Український католицький інститут церковного з’єдинення ім./митрополита Рутського, який очолив його брат, архімандрит Климентій Шептицький.


Ведучий 4.

Був засновником чинів та згромаджень. 1904 р. заснував чин св. Теодора Студита в Скнилові під Львовом. Уклав монаші правила «Типікон». 1913 р. запросив у Галичину чин редемптористів, що прийняли східний обряд, серед яких були голландці та бельгійці. Вони вивчили українську мову й працювали для нашої Церкви, виховавши гідних монахів-українців, серед яких варто згадати Миколая Чарнецького. Заснував також жіночі монаші згромадження сестер студиток, милосердя, Пресвятої Родини, св. Йосифа, священномученика Йосафата. 1919 р. видав Унівський Статут, у якому наголошував, що повинно бути одне стадо й один пастир, писав про духовну єдність народу на прикладі чернецтва. Прагнув відродити давній український монаший дух, і це йому на Божу славу вдалося.

Батько свого народу

Він так болів над спольщенням народу,

а особливо всіх його верхів,

та добачав причину того лиха

в занепаді його культурних сил.

Польща ліквідувала українські

середні й вищі школи у той час,

навчання все велось на польській мові,

культуру нашу придушила в нас.

Такий занепад творчих сил народу, його культури — то велике зло,

якому він зарадити старався,

щоб зберегти і націю, й народ.

Він створює музей національний,

ікони-твори він збирає в нім,

той спадок українського мистецтва

із попередніх багатьох століть.

Щоб наш народ споглянув, спам’ятався

і творчі сили в собі розбудив,

пізнав себе і за чужим не гнався,

своє і рідне щиро полюбив.

Про розвиток мистецтва на Вкраїні

всім серцем дбає наш митрополит

і школу Новаківського у Львові

організує в ті важкі роки.

Він дбає про освіту для народу,

про своїх науковців-вчителів,

на студії високі за кордоном

за свої кошти посилає їх.

Та фінансує школи і «Просвіту»,

гімназії та «Рідну школу» й «Пласт»,

для них доми купує з своїх фондів,

земельні площі надає їм теж.

Також він вперше створює у Львові

Духовну семінарію малу,

«Дяківську бурсу», також інші бурси,

в яких навчалась молодь в ту пору.

Навчання всюди — в українській мові,

бо лиш такі фондує наш Андрей,

прийшов-бо він, як Пастир, для вкраїнців,

тож дбає щиро про своїх дітей.

А скільки ж то сиріток залишилось

в народі нашім в першій тій війні,

тож сиротинці він організує

і щедро їм підпомагає він.

Збирає щедрі кошти за кордоном

на сиротинці і будує їх,

про інвалідів дбає українських

та про дітей і їхніх матерів.

«Дитячі ясла» для дітей будує,

«Порадницю для матерів» також

та «Народну лікарню» біля «Юра»

і дім для товариства служниць теж.

Він створює спортивні товариства,

оселі на вакації дітей,

курорти перші українські

в Черчі й в Підлютому організує він.

Сам він утримує сиріт і учнів,

та бідних й хворих спомагає теж,

на кошт Владики для суспільства встали

наш банк «Земля», товариство «Дністер».


Ведучий 1. 

Через три місяці після початку Першої світової війни російські царські війська окупували Західну Україну. Почалося переслідування Греко-католицької церкви. Митрополита Шептицького звинуватили в антиросійській політичній діяльності і 18 вересня 1914 р. арештували.


Ведучий 2

Він відбував ув’язнення в Києві, Курську, а потім у монастирі в Суздалі. Навіть перебуваючи за гратами, пастир пам’ятав про потреби своїх послідовників і ніколи не припиняв писати листи в різні урядові установи, у яких протестував проти переслідувань його Церкви і вір­них й обстоював їхні права.


Ведучий 3.

 12 березня 1917 р. митрополита було звільнено з ув’язнення. У вересні 1923 р. його знову арештували, але тепер уже польський уряд. У січні 1924 р. йому дозволили повернутися до Львова.


Ведучий 4. 

17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли польсько-радянський кордон і окупували Галичину. Буквально за лічені дні нова влада ліквідувала духовні семінарії, монастирі, католицькі видавництва, школи… Більшовики вели активну атеїстичну пропаганду, силою зганяючи людей на комуністичні мітинги, на яких проповідували безбожні ідеї. З огляду на великий авторитет митрополита Шептицького не чіпали, але шукали якогось великого компромату, за який можна було би «пришити» йому якусь справу, влаштовуючи арешти та жорстокі допити монахів, священиків. Саме тоді розпочинаються репресії та терор не тільки проти Української греко-католицької церкви, а й проти цілого українського народу.


Ведучий 1. 

У той час митрополит видає низку пастирських послань. До духовенства, у якому нагадує про найважливіший обов’язок — учити молодь катехизму, до монахів і монахинь, у якому закликає ширити Євангелію поміж людьми, давати приклад християнського життя й науку катехизму. Також пише звернення до української молоді, де просить їх бути правдивими християнами, до жінок-матерів, які мусять подбати про те, щоби виховати своїх дітей у християнському дусі, навчаючи їх правд святої віри. До речі, коли було заборонено в школах викладати релігію, Шептицький одразу порадив священикам не припиняти наук, а продовжувати навчати дітей у церквах. Він закликав вірних, щоби вони дбали про свого священика, забезпечуючи його й родину. Закликав українських християн виявляти свою любов до ворогів та безбожників, молитися за їхнє прозріння та спасіння.


Ведучий 2. 

Видає окреме звернення до дяків увести по всіх церквах загальний народний спів, бо хто співає, той молиться двічі. Таким чином митрополит Андрей прагнув підняти в народу релігійний дух та запобігти занепаду його духовності. Пише чудовий есей «Як будувати рідну хату», про ідеал Батьківщини, про християнські цінності, про те, що визначну роль у розбудові держави відіграє саме Церква.


Ведучий 3. 

Митрополит Андрей Шептицький залишив по собі величезну творчу спадщину, а саме богословсько-душпастирські й аскетичні твори, канонічно-конституційні твори й монастирські устави, праці на тему церковної єдності, про обрядові справи, історичні твори, мистецтво, на суспільні теми.


Ведучий 4.

 Сьогодні ім’я митрополита Андрея увіковічнено в пам’ятниках, на його честь названо вулиці, музеї, лічниці, школи та університети. А також пам’ять про нього живе й продовжується у фільмах.

Скільки втер удовиних він сліз,

Скільки радості хворим приніс,

Скільки круглих сиріт і убогих

Користали з його допомоги!

Сиротинці, музеї, церкви!

Як змогли би промовити ви,

То прославили б словом великим

Щедру руку Андрея-владики.

Серед гуку гармат, серед бур

Він стояв непохитно, як мур.

Не скорили його небезпеки

Ні тюрма, ні заслання далеке.

Як Мойсей крізь пустині, моря,

Вів свій нарід до Бога-Царя

Поміж піски, провалля і скали,

Там, де вічні горять ідеали.



Ведучий 1. 

З кожним днем митрополит слабшав. Уночі 31 жовтня 1944 р. він оголосив свій духовний заповіт й останні слова. Він передбачив гоніння та заборону Греко-католицької церкви, яке було здійснене після його смерті.


Ведучий 3. 

Ще у вересні 1944 р. стан здоров’я митрополита Андрея Шептицького значно погіршився. Він був паралізований, у візочку, не міг правити Службу Божу без допомоги отців, бо руки його були зовсім нерухомими. Важливі документи підписував, узявши перо до вуст. Страждав від сильного болю, часто втрачаючи свідомість. Але жодного стогону, жодного нарікання від нього не чули. З жовтня хвороба прогресувала настільки, що митрополит уже не вставав із ліжка.


Ведучий 4.

 Передчуваючи близький кінець, прийняв таїнство Єлеопомазання від свого брата архімандрита Климентія. Біля його ліжка щоночі чергували близькі йому отці, монахи. Один із них, о. Кладочний, згадував, як 31 жовтня 1944 р. о 9.30 він увійшов до кімнати митрополита. Шептицький лежав, важко дихаючи. Тихо промовив французькою: «Мій дорогий Боже», почав молитися французькою, потім церковнослов’янською мовами. Узяв отця за руку й сказав: «Я вмираю». Отець Кладочний в ту хвилю відчував пекучий жаль і страх: що буде з нашою Церквою і з нами всіма після смерті митрополита? По-дитячому не вірилося, що митрополит Андрей може померти.


Ведучий 2.

О 13.30 1 листопада 1944 р. митрополит Андрей Шептицький помер.


Ведучий 1.

 Він завжди здавався таким сильним, великим, безсмертним… Коли Шептицький стиснув його руку, він подумав, а в тій думці зажевріла надія: «Не може цього бути, щоб митрополит помер зараз, коли має ще таку силу в руці». Але про всяк випадок отець подзвонив у електричний дзвінок. До кімнати увійшли архімандрит Климентій Шептицький, брат Атаназій, отці Грицай та Котів. Митрополит знову молився, а трохи згодом заговорив до них: «Наша Церква буде знищена, розгромлена більшовиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Вона буде гарнішою, величавішою від давньої та буде обнімати цілий наш народ.


Ведучий 2.

 Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнюватися другим високо розвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися завжди нашим бідним, замученим народом, який стільки витерпів, щоб ця опіка тривала вічно. Прощаюся з вами. Будьте сильні й стійкі у вірі, витривалі, ревні в служінні Господу Богу. Більше мого голосу не почуєте, аж на страшному суді». Митрополит замовк і більше не сказав жодного слова.

У світлі віри бачив він майбутнє

і, мов пророк, його заповідав,

що нашу Церкву жде дорога хресна,

бо час безбожний і страшний настав.

Заповідав упадок тої Церкви,

як на Голготу йтиме за Христом,

та все ж вона піднімесь із руїни,

воскресне славно із Христом разом.

Остання це була святого мова,

яку до близьких своїх проказав,

а після неї в мирі і спокою

щасливо Богу духа він віддав.


Ведучий 3.

 1 листопада о 13.30 серце великого митрополита перестало битися. Його свята душа пішла зустрітися з його Творцем. Йому було 79 років і 56 з них він піклувався про Христових овець.

І бачимо: слова його сповнились,

Христова Церква в нашому краю

страждала із Христом років немало,

та Спас кріпив Обручницю Свою.

Її кермо Андрей ще перед смертю

наступства правом Йосифу віддав,

а той поніс тюрму, Сибір, «гулаги»,

та вірність Церкві твердо заховав.

За ним усі єпископи вкраїнські

у тюрми і «гулаги» перейшли,

та тисячі священиків і вірних

за вірність Церкві жертву понесли.

А наш Андрей із Неба молитвами

свою отару щедро спомагав,

щоб так, як він ще за життя земного,

для Церкви вірність кожний зберігав.

Ту жертву їх прийняв Господь ласкавий

і Церкві нашій вільність Він надав

та священичих-монаших покликань

із воскресінням щедро їй послав.

Тож ми сьогодні голови схиляєм

перед тобою, отче й батьку наш,

що, як Христос, ти пастирем був добрим

у Церкві нашій в той нелегкий час.

Ми просимо: своїми молитвами

у Бога ласки щедрі нам з’єднай,

до стійкості у вірі та в любові

із Неба сили й мужності подай.

І нашій рідній Церкві українській

мужів пошли, великих і святих,

щоб Ниву Божу щиро управляли

та до Христа вели овець своїх.

У єдності з Апостольським Престолом

і духовенство й вірних утверди,

подай прозріння уряду і владі

та світло віри й мудрість їм пошли.

А ми благаєм Трисвятого Бога,

щоб дочекатись скоро того дня,

як між Святими в Церкві нашій рідній

запишуть, отче, і твоє ім’я.


Пісня «Моя молитва нехай лине»

 

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка