Виховні заходи, розроблені класними керівниками



Сторінка4/7
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Хід уроку

  1. Повідомлення теми уроку

Вірш-загадка «Який це край?»

Ми родились у долині, у білесенькій хатині,

Коло вишень і калини.

За хатиною садок і зелений моріжок,

Там багато є квіток.

Під горбом ставочок сяє, різна рибонька гуляє,

Качка з дітьми пропливає.

Як же зветься рідний край, де за ставом степ і гай

Пишно квітнуть, наче рай? (Україна)

http://i1.i.ua/prikol/pic/9/5/856859.jpg

  • Як інакше можна назвати землю, на якій ми живемо? (Добір синонімів).

  • Тема нашого уроку – Батьківщина, рідний край. Чому?

  • Що таке незалежність?

  • На сьогоднішньому уроці ми пригадаємо те, що знаємо про Україну, поповнимо свої знання. А навіщо це треба знати?

  • Як ви розумієте прислів’я «Нема без кореня рослини, а нас, людей, без Батьківщини»?



  1. Бесіда

http://900igr.net/datai/geografija/sosedi-rossii/0004-001-sovremennaja-politicheskaja-karta-mira.jpg

  • Погляньте на карту. Тут багато різних країн. Кожна з них має свою територію – землю, мову (іноді кілька), культуру, історію та традиції, свій день народження, день проголошення незалежності. Це державне свято. Коли його відзначають в нашій країні?(Знайти Україну на карті).

  • Що відбувається в цей день? Скільки років нашій незалежній країні?

  • Кожен народ любить свою землю, робить усе для процвітання своєї держави, її слави, свободи, незалежності. Кожен з нас мріє побачити рідну землю багатою, процвітаючою.

  1. Вправа «Мікрофон»

  • Що для вас Україна?

  1. На підготовлених аркушах створити асоціативний кущ до словаУкраїна.

http://kir-gimnasium.ucoz.ua/content/toty-14/bslajd4.jpg

  1. Робота в парах.

  • Кожна країна має свої символи. Які саме?

Робота з надрукованим текстом. Прочитати текст, обговорити з сусідом по парті. На полях зробити позначки «+» ( дізнався нове).

http://s1.tchkcdn.com/g2-junpzxut2kxydm2xzket9g/cards/640x640/w/0/1-1-7-0-3170/6978a2f86b22fce0bd327537ce836a61_hd7.jpg
Символи Української держави

Кожна держава світу, які б народи не жили на її території, має свій герб,прапор та гімн.

Герб – це знак роду, міста, держави. У давні часи герби вибивали на рицарських щитах. По них легше було впізнавати воїна, закутого з голови до ніг у металеві лати. Зараз герби зображують на прапорах, грошах, печатках. Герби бувають різні: на них зображують рослини,звірів, птахів. Цей знак свідчить про те, чим славна держава, що символізує її міцність.

Український народ має Герб – тризуб. Це дуже старовинний знак, він прикрашав жезлискіфських царів. За часів Київської Русі тризуб став знаком влади київських князів. Багато століть тому запровадив його в Київській Русі київський князь Володимир Мономах. Княжий тризуб зображує старовинну зброю: лук, меч та інші військові прилади. Нею наші прадіди мужньо билися з численними ворогами, виборювали волю для свого народу. Уважне око легко розпізнає це слово в українському тризубі. Магічне число «ТРИ» символізує повітря-землю-воду, батька-мати-дитя, силу-мудрість-любов.

http://odessa-life.od.ua/upload/image/truzub_kopi_(1).jpg

Український Прапор. Синь рідного неба та золото неозорих ланів переніс наш народ на свій прапор. Кольори ще мають інше значення – «мир» і «багатство», бо народ наш є мирний та працьовитий. Працею здобував він славу рідній землі. Коли злі вороги порушували його спокій, він ставав воїном. А синьо-жовтий прапор кликав до бою, до перемоги.

http://fs139.www.ex.ua/show/94012947/94012947.jpg?800

Гімн – це найголовніша пісня країни. Для Гімну України написані слова, що виражають думки і прагнення нашого народу. Їх автор – український поет Павло Чубинський, До тексту підібрана ніжна і одночасно горда, непокірна мелодія Михайла Вербицького. Всі найбільші свята українського народу проходять з урочистим виконанням нашого Гімну.

Ще не вмерла України і слава, і воля,


Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу.


І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття в бій кровавий від Сяну до Дону,


В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу, тіло ми положим...

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні, піснь гучна розляже,
За карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Душу, тіло ми положим...



М.Вербицький
П.Чубинський, С.Данилович


Коли вносять Державний Прапор або виконується Державний Гімн, треба вставати. Цим ми виявляємо особливу пошану до наших національних святинь.

Обговорення.



6.Перегляд відеоролика про Державні символи України.

7.Робота в групах

На партах у кожної групи лежать книги для додаткового читання, конверти з завданнями. Командири груп знайомлять групу з завданням.



1 група: збірка «Світлиця», ст. 9. Прочитати текст. Дати відповідь на питання:

-З чого складається Україна?



2 група: збірка «Дивограй», ст. 8. Прочитати текст. Дати відповідь на питання :

- Що таке «мала батьківщина»?

- Що знаєте про історію нашого міста?

3 група: збірка «Перлина», ст.. 4 – «Рідна країна» - Що таке Україна?

Ст. 7 – легенда «Наша земля» - переказ.



4 група: збірка «Перлина», ст.21 – походження назв річок. Скільки річок в Україні? Які найбільші?

5 група:підручник «Я і Україна», ст. 5. Маленька Україна чи велика? Що дізнались про Україну? Де бували в Україні? Що запам’яталося?

  1. Перегляд відеоролика «Моя Україна».

  • Що запам’яталось? Що привернуло вашу увагу?

  1. Робота з віршами ( в групах).

У кожної групи свій вірш. Завдання: прочитати, обговорити зміст, підготувати до виразного читання. (Вчитель підказує, як краще розподілити слова, щоб кожна дитина взяла участь в роботі).
З тобою

П. Осадчук


Послухай, як струмок дзвенить,

Як гомонить ліщина.

З тобою всюди, кожну мить

Говорить Україна.


Послухай, як трава росте,

Напоєна дощами,

І як веде розмову степ

З тобою колосками.

Послухай, як вода шумить –

Дніпро до моря лине,-

З тобою всюди кожну мить

Говорить Україна.



http://blog.img.pravda.com/images/doc/c/7/c70d6-img02304.jpg
Батьківщина М. Петров

Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини…

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – Батьківщина.

Є багато квіток запашних,

Кожна квітка красу свою має.

Та гарніші завжди поміж них

Ті, що квітнуть у рідному краю.

Є багато пташок голосних,

Любі-милі нам співи пташині,

Та завжди наймилішими з них

Будуть ті, що у рідній країні.

І тому найдорожчою нам

Є і буде у кожну хвилину

Серед інших країн лиш одна,-

Дорога нам усім Україна!
Моя Україна

Сонце у небі і зорянаніч солов ’ їна –

Моя Україна.

Мамина пісня і мамина тиха сльозина –

Моя Україна.

Батькове слово і врода небесна калини –

Моя Україна.

Слово молитви і лагідний усміх дитини –

Моя Україна!

http://picsfab.com/download/image/118243/2046x1281_priroda-maki-ukraina-nebo-zakat-solntse-tsvetyi-oblaka.jpg

Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, як трави, як води…

В години щасливі і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічну живу і нову,

І мову її солов ’ їну.


  1. Відеоролик з піснею «Моя Україна».

  • Наша земля славиться плодючою землею, працьовитими людьми, багатою природою, дзвінкими піснями. У піснях народ співав про тяжке життя, про рідний край, про любов і свободу. Одна з них – сучасна пісня, яка прославляє рідну землю – «Моя Україна». Якщо вам сподобається пісня, можете підспівувати. (У кожного учня – аркуш зі словами пісні).

http://cs540105.vk.me/c540102/v540102288/19b3c/a-xztngastu.jpg

Моя Україна

  1. Ти шляхом праведним, святим

Йшла доволі, Україно.

Ти перед ворогом своїм

не ставала на коліна.

Ти до омріяних зірок

Йшла крізь терна. (2)

Ти в душах сіяла добро,

наче зерна. (2)

Приспів:

Є на світі моя країна,

де червона цвіте калина.

Гори, ріки і полонина -

це моя Україна.

Є на світі моя країна,

найчарівніша, як перлина.

В моїм серці вона єдина.

Це моя Україна.


  1. Де б я на світі не була -

Ти зі мною, Україно.

Ти - моя мати, що дала

Мені мову солов'їну.

Тут я пила із джерела

чисту воду. І до рання

тут я п'яніла без вина

в ніч медову від кохання.

Приспів.

Ти до омріяних зірок

йшлакрізь терна. (2)

Ти в душах сіяла добро, наче зерна.(2)



  1. Складання сенкана про Україну ( за пам’яткою)

Як створити сенкан?

http://3.bp.blogspot.com/-how_xmastjo/vcsel87raoi/aaaaaaaadla/lgst_hwcaoo/s1600/images.jpg

Сенкан (синкан, синкант) — це вірш, що складається з п’яти рядків. Слово ”сенкан” походить від французького слова ”п’ять” і позначає вірш у п’ять рядків. Французькою це слово звучить як «cinquains», англійською – «cinquain», російською – «синквейн»..

  1. Перший рядок має містити слово, яке позначає тему (звичайно, це іменник).

  2. Другий рядок – це опис теми, який складається з двох слів (два прикметники)

  3. Третій рядок називає дію, пов’язану з темою, і складається з трьох слів (звичайно, це дієслова).

  4. Четвертий рядок є фразою, яка складається з чотирьох слів і висловлює ставлення до теми, почуття з приводу обговорюваного.

  5. Останній рядок складається з одного слова — синоніма до першого слова, в ньому висловлюється сутність теми, ніби робиться підсумок




  1. Підсумок уроку

  • Кожна людина у свій день народження отримує багато побажань. Що б ви хотіли побажати нашій країні? (Висловлювання дітей).

  • Що потрібно робити людям, щоб їхня земля процвітала?

  • А що можете робити для своєї країни ви вже сьогодні?

  • Я бажаю вам успіхів у навчанні, у всіх ваших справах, бо від успіху кожного громадянина кращою стає вся держава. Давайте любити, цінувати, берегти свій рідний край, робити все можливе для його процвітання.


Тарасівський навчально-виховний комплекс

Виховний захід для учнів 10 класу

Підготувала

Солдатова Віта Михайлівна,

Учитель Тарасівського НВК



Мета. Шляхом повторення історії України пригадати сторінки становлення держави з часів Київської Русі до сьогодення, показати давнє прагнення українців бути незалежними; виховувати в учнів любов та шанобливе ставлення до своєї держави та її історії, культивувати почуття патріотизму, розвивати національну свідомість, відчуття причетності до тих подій, що відбуваються в Україні; плекати бажання жити в мирі та злагоді.
Оформлення. Стенд державної символіки України, ілюстровані плакати, Конституція України, портрети гетьманів України.
Хід заходу

Любіть у труді, у коханні, в бою,

Як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою –

І вічні ми будемо з нею.

(В. Сосюра)

Україно!.. Перед нами постають безкраї пшеничні лани, блакитне небо, могутня річка Дніпро, перші князі Київської Русі, козацькі полки з отаманом Сірком,першим президентом УНР – М.С. Грушевським.

Усе це українські образи, створені віками, наша з вами історія.

У кожного народу свій шлях розвитку, свій шлях до щастя, до самовизначення. Для українського народу він був довгим і тернистим. Здійснимо уявну подорож цим шляхом.

Я довго не знав історії України.

Мене навмисне ніколи її не учили.

Щоб я ріс у себе вдома одрубаним поліном

Од дерева свого роду та предківської могили.

Козаки, жупани, хоругви і стрілецькі могили.

Із зав’язаними вустами в архівних в’язницях вивчали.

А в мене в ті часи, як «браття зливатися вчили»,

Вчили вклонятися ідолам і п’єдесталу.

Але є мати, і Львів, і ще живі Січі руїни,

І слова в рідній мові, як карасі в ріці ожили.

Я довго не знав історії України,

Мене навмисне ніколи її не учили.

Ідуть літа. Старіють люди й дати.

То цвіт весни. То щедрий листопад,

То знов цвітіння. Як запам’ятати

Все, що спливло й не вернеться назад?
Київська Русь – перша держава, яка об’єднала велику територію нинішньої України. На чолі держави був князь. Він мав своє військо – дружину. Центром Київської Русі було місто Київ. Першим князем був Кий. Та найбільшого розквіту Київська Русь набула за Ярослава Мудрого. Він дбав про добробут у своїх володіннях, укріплював кордони держави, поширював освіту. Ярослав намагався зав’язати тісні взаємини з усіма сусідами держави. Найкращий спосіб – родичання з правителями тих держав. Історики називають Ярослава «тестем Європи»(донька Анна стала дружиною французького короля, друга – Єлизавета – дружиною короля Норвегії, а потім. після гибелі чоловіка – вийшла заміж за датського короля; третю – Анастасію – видав заміж за угорського короля).
Найбільше лихо. Коли ворогують рідні брати. Саме так сталося після смерті Ярослава мудрого: брати билися між собою за престол, за багатство. Потерпали селяни, ремісники, купці. Розпадалася держава. А тим часом на сході з’явилася загроза - монголо-татари. Вони завоювали великі простори Азії та Європи, а в 1240 році підкорили Київ. 300 років була Україна під ярмом монголо-татар.
Легендарною сторінкою нашої історії стала Запорозька січ – символ мужності й незламності українського народу. На островах, що лежали посеред бистрої води, козаки заснували Запорозьку Січ.

За Дніпровськими порогами,

За південними дорогами,

За степами за широкими

Наші прадіди жили.

Мали Січ козацьку сильную,

Цінували волю вільную,

Україну свою рідную

Як зіницю берегли.

Запорозькі козаки на чолі з Богданом Хмельницьким звільнили Україну від поляків і монголо-татар, утворивши Українську державу. Але розтерзаною і знесиленою була Україна. У полум’ї війни в руїни перетворилися міста і села. Вирішили козаки піти на союз із Москвою.


Збігали роки. Україна поступово перетворювалася на глуху окраїну Російської імперії. Зазнавала дедалі більше утисків мова, культура. Обмежувалися в правах козаки. З вільної Української держави стала вона Малоросією.

«О люди, люди! Чом же тільки зле трапляється у цій державі з нами?»


Правління царя І.

(Уривок з повісті «Батурин» Богдана Лепкого)

Москалі заливають Батурин. Гасять пожар кров’ю і трупами людей. Живих кидають туди, дітей, що відбилися від своїх батьків і бігали по городі, розпачливо взиваючи рятунку, ловлять їх з насолодою, якої не виявляють навіть звірі, знущаються над жертвами своїми, кидають у жар, як на сковородку м'ясо. Займається одіж, жариться живе тіло людське.

«Нелюди! Звірі!» - верещать жінки, кидаючись, як левиці, на ратників царських…Навіть старці й каліки, що ютилися під мурами, бо ніяк і ніколи їм було втікати, не знаходили пощади. І їх вбивали безщадно, з глупим і безцільним завзяттям, з охотою винищити все, що виявило прояви життя, що мало подобу людську…


Іван Мазепа тяжко переживав гірку долю України.

Сплюндрована, уярмлена Вкраїно!

Оплакуй волю і своїх синів.

Московський цар тебе під ноги кинув,

Він хоче, щоб навіки дух твій згинув,

Щоб твій народ у вічнім рабстві скнів.

Перед народом рідним, перед Богом

Говорю: серцем я не согрішив,

Не зрадив я нічого і нікого,

Заради діла вольності святого

Я все, що тільки міг, те і звершив.

Не стало сил. Полки мої розбиті.

Не допоміг і мій союзник-швед.

Та вірю твердо: правда є у світі,

І згинуть наші вороги неситі –

Мій зір летить на сотні літ вперед.

Воскресне волі дух і наша слава,

І буде змита наших днів ганьба.

Відступиться від нас Москва лукава,

На згарищі постане знов держава,

Звитягою скінчиться боротьба.
У 1764 році російська цариця Катерина ІІ скасувала гетьманство і зруйнувала Запорозьку Січ. Українська держава стала внутрішньою провінцією Росії. Знову про неї як державу забули на 150 років.

Настав бурхливий 1917 рік. І весь світ почув «Ще не вмерла Україна». Українські культурні й політичні діячі створили Центральну Раду, яка 22 січня 1918 року перед усім світом проголосила Українську Народну Республіку, що стала самостійною, вільною й суверенною.

На жаль , в лиху годину відродилась Українська держава. Яка з самого початку опинилась у дуже скрутному становищі. Відсутність армії не дозволила боронити проголошену самостійність.
Тим часом у Росії до влади прийшли більшовики на чолі з Володимиром Леніним. Росія не могла обійтися без України: тут вугілля і метал, тут хліб і цукор, тут Чорне море з портами і флотом,тут великі трудові ресурси – люди України. Більшовицьке військо почало наступ на Україну.
29 квітня 1918 року Центральна Рада зібралася на засідання,щоб прийняти Конституцію УНР і обрати видатного українського вченого-історика Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки. Зібрання ще не завершилося, як залу ввійшли представники військового командування й оголосили, що Центральна Рада ліквідовується. Так після третьої спроби перестала існувати Українська держава, як і її Конституція, яка проіснувала менше однієї доби.

І знищення України продовжилося.

Країна вся – концтабір велетенський,

Столиця в ній не Чортоград – Москва,

Що учинила геноцид вселенський,

В бруд затоптала всі людські права.

Час московський, московські закони,

І московські слова, і думки.

Все надійно, залізобетонно,

Не на роки – на цілі віки.

Чи можливе? Чи таке можливе?!

Чи колись повірить чоловік,

Щоб родючі українські ниви

Народили 33-й рік?


О Україно! Цвинтарю безмежний!

В землі твоїй, де тільки не копни,

Чуєш голоси із літ бентежних –

То свідчать мертві доньки і сини.

Вони розкажуть. За що їх убито.

За волю України, за народ,

Тут цвіт його калиновий зарито

Руками яничарів і заброд.

Невже і справді Україна вмерла?

Квітучий край став цвинтарем німим?

Ні, я жива!

Я буду вічно жити!

Я маю в серці те, що не вмирає.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла «Акт проголошення незалежності України», яким проголосила незалежність України та створення самостійної Української держави – України. Настала переміна!

У цьому ні найменшого гріха.

І в Україні буде Україна,

А не чиясь окраїна глуха

Це так природно!

Так, здається, просто…

Що генієм омріяне пророцтво

Урешті-решт усе-таки збулось!

Україну як самостійну державу визнали понад 100 країн світу, в Києві відкрито десятки зарубіжних посольств. Та, на жаль, затьмарилось мирне небо над Україною. Знову шматують її на частини недоброзичливці. Але ми віримо, що сонце спокою й добробуту засяє над нами. Майбутнє України залежить від кожного громадянина, його свідомості, працьовитості, дисциплінованості, уміння розуміти й поважати один одного.

Я і є маленька Україна…

З вигоном, межею, вітряком…

З мальвами блідими біля тину,

З щепою «оливки» під вікном…

З хитруватим поглядом з-під шапки,

Що нікому не несе біди…

З язичком над Ї високим крапки,

З каменем Грицька Сковороди.
Я і є…З вологими очима,

Що сухі ніколи не були…

Купина ота неопалима,

Що буяє, як ти не пали…


Я і є…З Батурином у книзі,

З «булавою», «гопаком», «плачем»,

З кров’ю і на зламі, і на зрізі,

Що століття у пісок тече…


Я і є маленька Україна…

Ми, народ, що вийшов із неволі,

Клянемось в благословенну мить –

Всі свої тисячолітні болі

В славу України перелить.
Торський навчально-виховний комплексописание: http://komsomolske-zm-dnz7.edu.kh.ua/files2/images/%d0%b7%d0%b0%d0%b3%d1%80%d1%83%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%be.jpg?size=11

Година спілкування

для учнів 7 класу

«Доля моєї сімї в долі рідного краю»

Підготувала

класний керівник 7 класу

Мартиненко Наталія Миколаївна



Мета: стимулювати інтерес учнів до історії свого роду, сім’ї, розширити знання про сім'ю та її значення для людини.

Форма проведення: година спілкування.

Обладнання. Фотоальбоми, рушники, скатертини, хліб, квіти.

Хід заходу:

Вступне слово вчителя. Зібралися разом батьки і діти, тому що - сім'я — це осередок виховання, а діти — це наше майбутнє. Що ж таке родина? А родина — це наш народ. Ми з вами — український народ, який складається з родин — великих і малих, дружних і працьовитих. Ми повинні шанувати національні традиції. Без цього наші діти не виростуть добрими, душевними, людяними. А ці якості закладаються в сім'ї, у відносинах між батьками і дітьми. Девізом нашої розмови-зустрічі будуть слова О.Довженка: «Людина повинна знати і пам'ятати, звідки вона пішла у життя. Людина не має права бути безбатченком».

Ми говоримо: «Дерево роду». Що воно таке?

— Це — дідусі і бабусі, наші батьки, брати і сестри, рідні тьоті і дяді, ми самі.

Чим міцнішим росте дерево, — тим більший рід. У кожної гілочки чи коріння є своє ім'я. Для нашої розмови ми запросили декілька родин. (Перераховую родини).

— А тепер розкажіть про свою сім'ю, починаючи словами:

— А у нас... (розповіді учнів).



Вчитель. Давайте прислухаємось до того, як звучить слово «сім'я». Воно поєднує 2 слова: «сім» і «я». А що це означає? (Відповіді учнів).

Вчитель. Сім'я складається із батьків і дітей. Це дуже близькі люди, які люблять один одного, піклуються, допомагають один одному. Назвати прислів'я із цифрою «7».

Наприклад. Семеро одного не ждуть. Сім раз відміряй, а раз відріж. Працювати до сьомого поту. Назвати казку, де є сім героїв. (Ріпка) 7 місяць року? (Липень) Яке свято 7 січня? (Різдво) Одиниця часу. (Тиждень)

Сім братів рівні віком, а іменами різні. (Дні тижня)

Вчитель. Які ви щасливі, що у вас є ваші любі дорогі батьки — тато і мама. Мама — то ніжність, ласка, тепло, а батько — то впевненість, мужність, сміливість. Якщо в сім'ї — син, то він горнеться до батька, а донька -— до матері. Та до кого б ми не горнулися, нам потрібні і мама, і тато. Якщо в сім'ї немає одного із них, — тоді ми, як птах без крил, як пісня без слів, як соловей без пісні, як квіти без сонця.

Батьки виховували дітей своїм прикладом.

Існує така легенда. Колись давно запитали у батька багатодітної сім'ї, як він так гарно зумів виховати аж дванадцять своїх дітей. «А я ніяк їх не виховував, я робив, а вони — біля мене, я жив, а вони — біля мене».

Значить, змалку для дітей ідеалом ставала сім’я, батьки.

Традиційна українська сім'я була великою: під одним дахом жило декілька.

У традиційній українській родині чоловік, господар був головою дому особою, що несла юридичну відповідальність за виконання сім'єю її обов'язків перед державою. Батько повинен був уміти робити все і вчити синів. Батько виконував і роль священика, виконуючи всі необхідні ритуали. Йому, годувальнику, належала найперша й найсмачніша ложка страви у домі. Батько був і суддею в жіночих конфліктах. І, звичайно, кожна жінка мріяла мати чоловіка розумного працьовитого, рішучого, а, головне, — непитущого.

Батько піклується не лише про себе, а й про, всю сім'ю: щоб жили ви в достатку, не відчували ні в чому нужди, щоб у хаті було тепло і на подвір'ї все до ладу, і щоб землю обробити та ще й копієчку заробити. Татова любов до вас стримана. Дитину треба любити так, щоб вона про це не знала.

Прислів'я.

Батькова лайка дужча за материнську байку. Батько — не мати, — не буде цілувати й любити. З батьком суд короткий.

Але все ж таки діти вдячні своїм батькам. (Зачитую уривки творів про батьків).

Тато! Він найближчий і найдорожчий.

Вчитель. А чоловікові нема кращого друга, як вірна подруга. Та й дім тримається на жінці. А щоб в домі був лад, господиня повинна вміти і знати: пекти хліб, варити їсти, шити, вишивати, в'язати, співати, поїти і доглядати худобу, а також ще й на роботу ходити.

Діти. Розповіді про мам.

А моя мама гарно співає. А моя мама гарно малює. А моя мама...

А найголовніше — всі — дорогі, прекрасні мами мають вчити дітей добру. Ось як в легенді.

Рубали ліс. Ворона переносила своїх дітей через річку на другий берег. Несе вона перше вороненя й питає: «Чи ти будеш мене так любити, як я тебе?». Воно й відповідає: «Буду». Ворона й пустила його у воду. Те ж сталося і з другим. Несе вона третє і знову питає: «Чи ти будеш мене так любити, як я тебе?». А воно й каже: «Ні, мамо, як я матиму своїх дітей, то я буду їх любити так, як ти мене». Ворона перенесла його на нове місце, а брехунів потопила.

А як же наші діти люблять своїх мам? (Зачитую уривки з творів на тему: «За що я люблю свою маму»).

Рідна оселя, рідна сім'я. Тато, мама, бабуся, дід, брат, сестра — це ваша сім'я. Нехай не ображаються ваші тата, дідусі, бабусі, бо найдорожчою для вас людиною є мама. Вона дала вам життя. Діти, кажіть своїм мамам добрі слова щодня, щогодини, бо хто ж захищає вас від усіх бід. Недарма кажуть: «У дитини болить пальчик, а в матері — серце».

(Звучить пісня «Виростеш ти, сину»).

Сказано багато слів про ваших батьків, але у родинах є також ваші бабусі і прабабусі.



Учениця. Вслухайтесь у слова: «Бабуся, бабусенька»... Бо вона прожила у світі більше, ніж тато й мама. Ми для неї — удвічі дорожчі, бо ми діти її дітей, бо ми — для них — онучата, дівчатка й хлоп'ятка, пташенята, ластів'ята. Вона — невтомна бджілка. Заради онуків вона усе віддасть.
Учень.

Свою бабусю знаю

Я з давніх-давніх пір,

ЇЇ обличчя любе,

ЇЇ ласкавий зір.

Замислиться бабуся,

Зажмуриться на мить, —

І знов, дивись, сміється,

Ласкаво гомонить.

Та над усе на світі

Сподобались мені

ЇЇ ласкаві руки,

Умілі та міцні.

О, цій руці хорошій

Робота не важка,

Бо шиє, вишиває

Бабусина рука.
Учитель. Немає нічого більшого, як любов материнська. Про це розповість.

«Легенда про матір».

Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили.

Восени, коли закінчувалися польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували великі, свята, ігри, які закінчувались пусканням стріл щастя. Дивитись на ці ігри виходив з морських глибин цар морів та океанів Нептун. Це був надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

— Хоч як люди похваляються своєю силою, а мене бояться. Ніхто з них не насмілився пускати стріли у бік моїх володінь, — говорив він, сміючись.

Одного разу вийшли до вогнища юнаки і, повернувшись у бік моря, всі, як один, пустили туди стріли.

Розгнівався Нептун.

— Я всіх вас поховаю у безоднях морських! — заревів він.

Жінки, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морський і справді може поховати їхніх дітей у морі. А жінки були тут сильні, вродливі і ніколи не старіли. Думали, думали жінки і вирішили віддати свою силу синам. Юнаки, взявши материнську силу, підійшли до самого берега моря. Щоб не підпустити їх до води, Нептун кинув величезний вал, але юнаки вистояли. А матері після цього стали слабкими. Ти бачив коли-небудь слабких жінок? Якщо зустрінеш, то не насміхайся: всю силу вони віддали таким самим дітям, як ти.

Коли Нептун побачив, що юнаки витримали натиск великого валу, він люто вигукнув жінкам:

— Хай ваші сини вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки.

Жінки знову зажурилися . Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві, а тому й сказали:

— Жінки, віддайте нам свою красу, — за це ми дістанемо з морського дна трави, зів'ємо з неї жили для ваших синів. Тоді руки їх стануть такими, як у нашого батька.

Жінки погодились і віддали дочкам морського царя свою красу.

Якщо ти побачиш некрасиву жінку, не відвертайся від неї, Знай , вона принесла в жертву свою красу заради дітей.

Коли цар Нептун дізнався, про вчинок дочок, то страшенно розгнівався, викинув з їх із моря і перетворив на чайок. Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки завжди дивляться на чайок і надивитися не можуть, тому що чайки носять красу їхніх матерів. Нарешті юнаки відчувши міць у руках ї силу в плечах, вийшли в море. Вийшли вони й зникли. Чекають, чекають матері - не повертаються сини. З'явився знову перед жінками Нептун і голосно-голосно зареготав:

— Не-діждатися вам тепер синів! Вони заблукали! Вони забули, що на морі немає доріг!

Тоді жінки вигукнули:

— Хай буде в наших очах менше світла, але хай над землею ще ясніше світять зірки, щоб сини знайшли по них дорогу додому!

Тільки сказали це — і у небі ясно-ясно заблищали зірки...

Ось така сила материнська, любові. Пам’ятайте цю легенду, адже в ній сказано так багато.



Вчитель. Пропоную роздивитися виставку робіт-вишивок. Онуки розповідаю; - про своїх батьків про те, якими їх виростили бабусі?..

(Лунає «Пісня про рушник.)

Вчитель. Хліб і сіль на вишитому рушнику. Так, ми вітаємо всіх, хто приходить до нас добром.

Рушник — своєрідна освята початку справи та її кінця (будівля хати, початок і закінчення жнив, опускання домовини з небіжчиком).


Учениця.

О мій рушник, доле моя!

Ти з перших днів завжди зі мною.

Із купеля матусенька моя

Мене повила, рушничок, тобою.

У перший клас на рушничок

Ступав несмілою ходою,

Із школи проводжали рушничком,

Бабуся умивала свяченою водою.

Уже й до війська час іти,

Чекаю виклик я до військкомату,—

Матуся вишиває рушничок,

«Щасливої дороги», — каже тато.

Ми на весільнім рушничку

Стояли з нареченою, вродливі,

Нам посміхався вишитий рушник,

І ми були удвох щасливі.

У хаті чути крик малят,

Бабуся бавить всіх внучат

І вишиває рушничок

Собі в останню путь-дорогу.

Останній дзвін... Остання путь...

А ти — рушник, і тут в дорозі —

На кришці — рушничок і білий хліб

Несуть його — хто йти уже не в змозі.

Отак — із дня у день, із року в рік, —

Усе життя рушник зі мною,

В тобі і радість, смуток, і любов,

Родинна стрічка в'яжеться тобою.

О, мій рушник!

Вклонюсь тобі низенько!

Щоб вишивав мій рід тебе,

Тебе, моє серденько.

О.Я.Полудень

Вчитель. Є такий вислів — «родинна пісня». Це та пісня, яка єднає бабусю, маму, доньку та онуків. Кажуть же: «Що в піснях співається — То в житті збувається».

Вчитель. Всім відомо, що діти схожі на своїх батьків. Вони схожі і зовні, і своїми рисами характеру, своєю поведінкою. Народ склав багато прислів'їв про це,

Яка сім'я — такий і я.

Яблуко від яблуні недалеко падає.

У сокола і діти — соколята.

Вчитель. А про сім'ю... (прізвище) хочу розпочати із прислів’я: «Яке дерево — такі його квіти, які батьки — такі і діти».

Підсумок. Сьогодні ми поговорили про традиції, звичаї, культуру сімей учнів нашого класу.

Кожна родина є частинкою рідного краю. Своїми добрими ділами ми возвеличуємо свою країну. І хай наше село це лише маленька крапка на карті Земної кулі, та все ж таки зібравши кожну з українських родин ми створимо славетну історій України – незалежної, суверенної держави.



Іллінівська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів

Виховна година

http://annsite.at.ua/_nw/3/87667344.jpg

Підготувала:

Демченко Олена Вікторівна,

класний керівник 10 класу

«ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ»



Мета: поглибити знання учнів про історичне минуле нашої держави; формувати національну свідомість школярів, ціннісних орієнтацій до держави та суспільства, рис сучасного патріота української держави; розвивати пізнавальні інтереси; виховувати патріотів рідної держави.

Очікуванні результати: сформованість більш високого рівня громадянського самовизначення й відповідальності; розвиток почуття гордості за приналежність до української нації; підвищення інтересу до вивчення історії своєї держави; розвиток правосвідомості учнів.

Методи та прийоми: пояснювально-репродуктивний, проблемно-ситуативний, формування суспільної свідомості та поведінки (педагогічна вимога, доручення), стимулювання, самовиховання.

Обладнання: фонограми пісень, присвячені Україні, запис Гімну України, плакати із символікою держави України (герб, гімн, прапор, Конституція).

Хід заходу

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ



Інсценування Легенди про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну i порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини. i?id=fb3d8a3169b8d36fcbf6c36283ac25a6&n=33&h=215&w=232

  • Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

  • Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

  • Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

  • Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня.

Узяла дівчина -Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.

Звучить пісня Олесі Заяць «Це моя Україна».

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА



1. Декламування вірша (Підготовлений учень)

Одна Батьківщина, і двох не буває, 
Місця, де родилися, завжди святі. 
Хто рідну оселю свою забуває, 
Той долі не знайде в житті.getimage?id=16696019547&idx=2&thumbtype=37

Чи можна забути ту пісню,що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

що босим колись протоптав?
У рідному краї і серце співає, 
Лелеки здалека нам весни несуть. 
У рідному краї і небо безкрає, 

І ріки-потоки, мов струни, течуть.
Тут мамина пісня лунає і нині, 
Її підхопили поля і гаї. 
Її вечорами по всій Україні 
Співають в садах солов'ї.
І я припадаю до неї устами, 
І серцем вбираю, мов спраглий води. 
Без рідної мови, без пісні, 
Без мами збідніє, збідніє земля назавжди.
М. Бакая

2. Формування двох творчих груп по три учня, які отримують завдання:

1) Дібрати якнайбільше образів, що розкривають поняття «Україна – моя Батьківщина»

2) Створити колаж «Україна - Моя Батьківщина»)

3. Для всіх учнів класу – вікторина (за кожну правильну відповідь учень отримує смайлик):

1. Назвіть один з найдавніших знаків, який є гербом України. (Тризуб).i?id=e72915e21694dbee0ef74438a211ae55&n=33&h=215&w=323

2. Що означає цей символ ?

(Нині існує понад сорок версій, які пояснюють походження та тлумачать суть тризуба. Дехто вбачає в тризубі відтворення форм верхньої частини скіпетра візантійських монархів, скіпетра скіфських царів, зображення корони, тобто предметів, що символізують державну владу. Інші дослідники вважають, що тризуб нагадує обриси птаха. Значна частина фахівців припускає, що цей символ — емблема, пов'язана з конкретним предметом людської життєдіяльності — якорем, рибальським знаряддям, луком зі стрілою, колоском тощо.

Інші дослідники пов'язують зображення тризуба з орнаментом, тобто візерунком, побудованим на ритмічному чергуванні та поєднанні геометричних елементів.

Є думка, що тризуб Володимира — це символ ідеї державної влади. За іншими версіями — символ влади над трьома світами — небесним, земним і підземним,

3. Коли було прийнято постанову про Державний прапор України і якого він кольору? (28 січня 1992 року, жовто-блакитний)

4. Назвіть найбільшу святиню українського народу в музичній символіці. (Гімн)

5. Як називається Гімн України? («Ще не вмерла Україна»)

6. Хто є автором слів Гімну? ( Павло Чубинський)

7. Назвіть композитора Гімну. ( Михайло Вербицький)

8. .Як називається найбільша гірська система в Україні (Українські Карпати)

9. .Ми, українці, часто називаємо себе козаками. Що означає слово козак? (Козаки — вільні, незалежні люди, шукач пригод, мандрівники.)

- А чи відома історія цього слова?


(Слово козак прийшло зі Сходу. У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців, які відбували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені: юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців, змагаючись з ворогами й доводячи своє вміння виживати за тяжких природних умов. Згодом це слово набуло кількох значень і перекладалося здебільшого як вільна озброєна людина.)
10. Назвіть автора трьохтомника "Історія запорозьких козаків"?
(Дмитро Іванович Яворницький)
11. В якому році і коли суверенна Україна ввела свою грошову одиницю? Як вона називається?858

(Грошова одиниця - Гривня. Введена в обіг 2 вересня 1996 року.).

12.Чиє ім'я носить головний корабель (фрегат)Військово-Морських Сил України? Фрегат «Гетьман Сагайдачний» (флагман ВМСУ)

Визначення та нагородження найактивнішого учня.

4. Перегляд міні-фільму «Україна від давнини до сьогодення»
5. Ведучий: Україна... В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і для вуха чужинців бринить ціла музика... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю... 101

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки...

Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі.

       (С.Васильченко)



6. Експрес-повідомлення. (Заздалегідь підготовані учні)

  1. 22 січня — День соборності України. Це свято відзначаємо щороку в день проголошення Акта возз’єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

  2. 22 січня 1918 року у приміщенні київського Будинку вчителя було підписано IV Універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. А 1919 року в цей самий день на Софіївській площі в Києві було проголошено Акт соборності українських земель.

  3. «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які умирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня 1919 року.8919ukraine-flag-map

  4. Століттями розірваний український народ визволився з неволі — Лівобережна Україна вийшла з Російської, а Правобережна — з Австро-Угорської імперії — і возз’єднався на своїй землі в єдину Українську державу. Акт возз’єднання двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо в керівництві країни спільності тоді не було.

  5. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і більшовизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: Свято соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».

  6. УНР як незалежна держава постала рівно за рік перед цим. ЗУНР утворилася в листопаді 1918 року, і відразу ж розпочався процес об’єднання: зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським.

Після зміни влади переговори велися з Директорією. 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «передвступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю».

7. 21січня 1919 року в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднання до Української Народної Республіки Закарпаття.

8. 21 січня 1973 року в Чорткові на Тернопільщині гурт молоді під орудою Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори (за що хлопців ув’язнили в радянському концтаборі).

9. 22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши «живий ланцюг» від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності.

10. Моя Україна — широкі простори,

Поля і левади, долини і гори,

Молитва і пісня, і слово натхнення,

Наш труд і талант,

Україно, — для тебе.

Звучить пісня «Україна» Т. Петриненка.


  1. Презентація творчих груп. http://z-city.com.ua/images/pictures/authors/9048/8494/4-(page-picture-large).jpg

III. ПІДСУМОК ЗАХОДУ

Вчитель: Територіальна цілісність України, скріплена кров'ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети — побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Відродження Вітчизни — це єдність наших душ, воскресіння духовності, культури, мови.

Декламування вірша.

КРАЇНА МОЯ — Україна1bca77ca5c0571fa7bfa12e8229145a5

Мої нескінченні дороги 

Сплелися, мов доля моя, 

Я знову вернув до порога, 

Де батьківська рідна земля.

Країно моя — Україно, 

Ще пращурів пам'ять жива, 

Знайома тут кожна стежина, 

І сонце мене зігріва.

Хай пісня твоя, Україно, 

Злітає, як птах у блакить, 

А мова твоя солов'їна 

У кожній оселі звучить.



Ф. Пантов

( Презентація «Моя Україна»)


http://prilykidnz9.ucoz.ru/_pu/1/05568914.jpg

Гуманістична мораль

у громадянському суспільстві.

Виховна година для учнів 9 класу

Підготувала класний керівник Куртівського НВК Наливайко Л.П.

МЕТА: Розширити знання учнів про громадянське суспільство в Україні ознайомити з видатним людьми які зробили великий внесок у розвиток гуманістичної моралі у громадянському суспільстві,   з життям земляка Олекси Тихого, його правозахисною та публіцистичною діяльністю. Розвивати комунікаційні, соціальні, інформаційні компетентності учнів, творчі здібності. Виховувати любов до рідного краю, мови, його найкращих представників.

Обладнання. Карта України, на плакатах зображення герба України, прапора; на столі – хліб на вишитому рушнику, збірки статей Олекси Тихого, фотографії.

Учитель. Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для всіх одна , вона – колиска найкращих у світі пісень, вона – вічна надія на волю і кращу долю.

Мені над усе більш нічого не треба:

Домівка матусі, волошки в житах,

Вишневий світанок, полив’яне небо,

І сиза роса на траві при шляхах.

Таке все тут миле , доступне і гідне –

Високі тополі і тихе село…

Таке сокровенне , насущне і рідне,

Воно в мою душу навіки вросло.

Коралі калини і мамині очі,

І доля – з лелечого наче крила …

Я більшого щастя на світі не хочу,

Щоб лиш Україна міцніла й цвіла

( В.Вихрущ)



3 учень. Найбільш свідомі українці згуртувалися навколо ідеї відродження права рідного народу на власне життя , кинули гасло: « Здобудеш Українську державу або загинеш в боротьбі за неї». На цей поклик пішли найвідважніші. Наслідуючи приклад Великого Кобзаря – «Караюсь , мучусь, але не каюсь »- вони готові були перетерпіти все аби лише добитися заповітного : мати на своїй батьківській землі власну державу , самостійну соборну Україну. Одні з них наповнили «Сибір несходиму» сотнями тисяч українства , але не скорилися , інші, маючи можливість вільно висловлюватися в демократичному світі , домагалися від урядів Заходу підтримати порив українців до свободи , що виражався державницьким чином Левка Лук’яненка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Миколи Руденка...

Учитель. Великий вклад в цю боротьбу вніс наш земляк Олекса Тихий, який відстоював права українського народу.

4 учень. Українські діаспори спонукали Конгрес США зайнятися розслідуванням в Україні 1932-1933 років, створили й провели Міжнародний трибунал над організаторами цього злочину . Їхня діяльність була настільки потужною була настільки потужною , що американські чиновники піднімали 22 січня кожного року жовто-сині прапори над приміщенням офіційної влади, а в пору свого віце - президентства Джордж Буш - старший змушений був визнати: « Ще не вмерла Україна!» Вона не вмерла , бо за висловом Вольтера завжди прагнула волі.

5 учень. І довгожданий час прийшов . 16 липня 1990 року Верховна Рада Української республіки прийняла важливий документ – Декларацію про державний суверенітет України. А 24 серпня 1991 року назавжди залишиться пам’ятним днем. Цей документ завершив тисячолітні прагнення українського народу до волі , до створення своєї суверенної держави. У статті 20 Конституції України записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб і Державний Гімн України» Державними барвами Української держави є барви синя і жовта . Чисте небо – символ миру(синій) та пшеничне поле – символ достатку ( жовтий). Синьо-жовте сполучення на українському прапорі – одне з найдавніших. Наш стяг пшеничний у степах під голубим склепінням неба… Він втілює віковічні прагнення нашого народу до миру, праці, краси.

1 учень.

Вже скільки закривавлених століть

Тебе ,Вкраїно, імені лишали…

То ж встаньмо , браття, в цю гарячу мить:

Внесіте прапор вільної держави!

Степів таврійських і карпатських гір

З’єднався колір синій і жовтавий.

Гей, недругам усім наперекір

– Внесіте прапор вільної держави!

Повірмо в те, що нас вже не збороти,

І долучаймось до добра і слави.

Хай будуть з нами Правда і Господь

– Внесімо прапор вільної держави!

2 учень. Україна в мирному оточенні сусідів не змогла вступити в третє тисячоліття як цивілізована й багата держава. Великі і складні завдання покладаються сьогодні на кожного її громадянина. А громадяни України – це ти і я, це люди, які постійно живуть в Україні, є патріотами своєї Вітчизни, готовими захищати її територію, працювати в ім’я її розвитку. Що більше буде зроблено для розбудови сьогодні, то краще житимемо завтра, і будемо гідними називати себе українцями. Бо, як сказано в Біблії, « … хто шукає, той завжди знаходить, а хто вірить , тому по вірі його і воздається». Хай Бог допомагає нам творити своє майбутнє своїм розумом, своїми руками і серцями.

3 учень.

Не розчаровуйсь в Україні.

Немає єдності у нас ,

То наша головна провина

За весь неволі довгий час.

Не розчаровуйсь в Україні ,

А розумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині

– У себе спершу запитай.

4 учень.

Не розчаровуйсь в Україні .

Вона – свята, а грішні – ми.

В її недолі часто винні

Її ж бо дочки і сини.

Не розчаровуйсь в Україні,

Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньки біль збагнуть.

2 ведучий. Не розчаровуйсь в Україні,

Вір, що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини

В садах достатку і добра.

Учитель. Допоки народ має потребу вшановувати своїх героїв, він - свідомий, вільний, а відтак – непереможний. Одним із здобутків Незалежності, за яку поклав своє життя наш земляк Олекса Тихий, є й те, що сьогодні ми вільні люди.

На екрані слайд : «Олексині читання"

«Люблю свою Донеччину,

її степи, байраки, лісосмуги, терикони.

Люблю її людей, невтомних трударів землі, заводів, фабрик, шахт».

Олекса Тихий

Дівчина з сопілкою виходить перед глядачами

Дівчина: Ми дивимось у майбутнє широко відкритими очима. Але й минулого свого народу не цураємось, допитливо гортаємо його сторінки, там шукаємо сили для себе.

( Грає на сопілці задумливу мелодію)

Виходять старий кобзар та козачок. Дівчина відходить вбік.

Кобзар: Думи мої, думи мої.

Ви мої єдині.

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі 

Мої голуб'ята. 

Із-за Дніпра широкого 

У степ погуляти.

Прилітайте ж, мої любі,

Тихими речами.

Привітаю вас як діток 

І заплачу з вами.

Козачок: Ні, кобзарю, так не буде!

Гони чорні думи!

Світоч лицарства не згасне

В українських людях! ( На екрані портрет Тихого)

олекса тихий, дружковка, музей Учитель. Десь на просторах Донеччини, завіяних вітром хутірцях і слободах, десь у загублених мальовничих лісах і гаях, оздоблених природною красою, а чи високо в Карпатських горах, у хатинках горян, розкиданих на полонинах, чи над стрімкими гірськими урвищами дарують українські матері нашому народові талановитих юнаків і дівчат, які згодом стають відомими далеко від своєї батьківської садиби.

Саме з таких людей був Олекса Тихий, нащадок українських козаків.



Його знає весь світ. Він український правозахисник, публіцист, педагог, історик, філософ. Він один з десяти співзасновників Української Гельсінської Групи, на ідеологічних засадах якої пі- зніше була прийнята Декларація Незалежності України. У своїх творах “ «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області», “ Думки про рідний край ” виступав за відродження української мови та культури на Донбасі, проти політики русифікації в Україні. За правозахисну діяльність у липні 1977 р. засуджений до 10 років позбавлення волі у таборах особливо суворого режиму і 5 р. заслання. Покарання відбував у Мордовії. Помер у камері тюремної лікарні в м. Перм.

8 листопада 2006 року Указом Президента України за громадську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи та демократії Тихого Олексія Івановича нагороджено орденом ..За мужність" 1 ступеню (посмертно)...

Ну ось, загалом, і все, що відомо пересічним громадянам. Так вже сталося, що Тихого знають далеко за межами України, а нам-землякам він практично невідомий.

(На екрані титульний лист журналу «Світоч»)

Учитель.

Тож давайте перегорнемо сторінки інтерактивного журналу «Світоч», на яких ми зібрали спогади людей, що особисто знали Олексія Івановича Тихого: вчителя з Олексієво-Дружківки Миколи Янка, соратників Тихого Василя Овсієнка та Левка Лук'яненка, рідних та односельчан, публікації Євгена Фіалка та твори самого Олекси Тихого.

І перша сторінка цього журналу називається „ Хлопчина з Їжівського хутора".

(На екрані назва сторінки «Хлопчина з Іжівського хутора».

Поступово змінюються слайди: батьки Тихого, садиба, однолітки... Виходить група учнів.)

http://his.img.pravda.com/images/doc/f/5/f5079fb-tykhyj-khata26-1-07111.jpg

1уень. Між Олексієво-Дружківкою, Віролюбівкою та Новодмитрівкою за степовими лісосмугами заховався невеликий хутірець Їжівка, відомий в народі ще під назвою Грозове. Тут 27 січня 1927 року народився і почав свій шлях в життя, в науку Олекса Тихий. Батько Іван, робітник, помер по війні. Мати Марія, селянка, померла вже під час його останнього ув'язнення. Брат Микола, на два роки старший, загинув на війні. Мав Олекса сестер Зіну та Олександру. Після успішного закінчення початкових класів став ходити до семирічної школи в сусідньому селі Куртівка.

http://his.img.pravda.com/images/doc/4/f/4fa115d-tykhyj-z-bajanom1.jpg

Родина Тихих перед війною: сестра Зіна, батько Іван Петрович, мати Марія Кіндратівна, Олекса з баяном, брат Микола.



2 учень. А вчитися хотілося і далі. Тож, закінчивши семирічку, підліток Олекса, один зі свого хутора, пішов до середньої школи, що в Олексієво-Дружківці.

Вчився Олекса добре, старанно, з великим інтересом вбирав нові й нові знання. Поведінка хлопця була взірцевою... А до школи доводилося йти степом на високому відрозі з глибокими яругами. Тому в негоду за домовленістю з рідними Олекса залишався у своєї тітки, Євдокії Петрівни Носулі.



http://his.img.pravda.com/images/doc/0/f/0fcadbc-tykhyj-druzh-sestra1.jpg

Дружина О. Тихого Галина Устимівна Василенко та сестра Олександра (Шура) Іванівна Сидорова



3 учень. До речі, вона-мати Миколи Носулі, нашого земляка, Героя Радянського Союзу, який своїм тілом закрив амбразуру фашистського дзоту, подарував своїм однополчанам новий ранок. Олекса і Микола - двоюрідні брати, поклали свої життя за краще майбутнє Батьківщини, народу. Один - за визволення від загарбників, другий - за визволення від бездуховності.

4 учень. Ровесники-однокласники поважали Олексу за його порядність, скромність, за широку вже тоді ерудицію, за його доброзичливість, успіхи в навчанні та, може, й за зовнішню привабливість.

1 учень. Час минав. Тихий склав іспити до Московського університету на філософський факультет, що свідчило про неабиякі знання й широку ерудицію...

2 учень. Тихий звик говорити правду відкрито, не відводячи очей... З такою вдачею долю Тихого було визначено як в того Данко, що не пожалів свого палаючого серця, аби вивести людей з болота.

3 учень. Перший арешт його стався в 1948 році за критику єдиного кандидата в депутати сільради, правда скоро відпустили після «профілактичної» бесіди.

4 учень. До речі, вперше за справедливість проти тих, що при владі, Тихий виступив у дитинстві..

олекса-юнак грає на баяні

 На екрані інсценізація розповіді про повернення корови.

На сцені: жінка порпається біля столу. Входить чоловік, отряхує сніг.

Чоловік: Так, скрутні часи настали. Німці до Нового року готуються. «Зачистку" роблять, а насправді  грабують.

Жінка: Чула вже. У сусідського малого навіть не поцурались баян відібрати... А що поробиш? Треба змиритися, вони - влада...

Чоловік: Ти про Тихих? То ти не все знаєш...З двору їхніх родичів ще й корову забрали. Так Олекса вислідив, на який двір завели тітчину корову, та й метнувся бігом до комендатури.

Жінка: Дурний хлопець. Лобом мура не перебити.

Чоловік: Ти дослухай!.. Переповів комендантові про те, що солдати привласнили собі корову-годувальницю, про свій баян...

Жінка: Ой, лишенько! Повбивають всіх!

Чоловік: Не галасуй! Все повернули, а солдатів тих на фронт відправили. Тож не дурний Олекса, а сміливий! А нам, розумникам, у хлопчини цього повчитися треба.

Жінка: А мені цю дитину шкода. За свою правду він життя покладе.

Чоловік: Ми пишатися будемо своїм земляком. 

o tykhy.jpg
Учитель.
Другий арешт Олекси Тихого стався 15 січня 1957 року за лист до Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу із протестом проти окупації Угорщини військами країн Варшавського договору. Це звучало як « антирадянська агітація» та наклеп на КПРС і радянську дійсність". Та, звільнившись, Олексій Іванович Тихий продовжує апелювати до влади, написав кілька статей про становище української мови та культури в Донбасі, з проблем українського села.

На екрані кадри про життєве кредо Олекси Тихого.

Голос: Хто я? Для чого живу? Ці питання ніколи не покидали мене. Постійно думав над ними, постійно шукав і шукаю відповіді на них.

Ще в молодості Тихий склав для себе своє життєве кредо «Для чого я живу»

1. Щоб жило людство, мій народ, мій рід.

2. Щоби не зробити нікому ніякого зла, не проявити ні до кого ніякої байдужості й несправедливості в його долі, тяжкому становищі, горі.

3. Я маю людську гідність, національну гордість. Нікому не дозволю топтати ні перше, ні друге.

4. Зневажаю смерть, голод, бідність, страждання і саму зневагу.

5. Прагну, щоб моє ,.я" було гідне наймення „людина!". У всьому, завжди незалежно від обставин чиню згідно зі своїм сумлінням.

6.Щоб поважати й цінувати працю, переконання й культуру кожної людини, на якому б рівні в порівнянні з моїми, загальноприйнятими і найвищими досягненнями людства вони не перебували.

7. Щоб до останнього подиху вчитися і, по можливості, без насильства й примусу навчати всіх, хто бажає в мене вчитися.

8. Щоб вивчати, підгримувати, розвивати мову, культуру, традиції свого народу.

9. Щоб зневажати сильних, багатих, авторитетних, якщо вони свою силу, багатство й авторитет використовують для кпин, знущань, чванства перед іншими людьми або хоч однією людиною.

10. Щоб позбутися всього низького, підлого, чужого духові людства.



А ми перегорнули другу сторінку інтерактивного журналу «Миліше серця – Україна». І тепер маємо змогу послухати слово самого Тихого.

Життєва позиція

Тихий Олексій Іванович:



Сьогодні думаю:

  • 1) Я – українець. Не лише індивід, наділений певною подобою, умінням ходити на двох кінцівках, даром членороздільної мови, даром творити та споживати матеріальні блага. Я громадянин СРСР, і як "советский человек", і, передусім, як українець, я – "громадянин світу", не як безбатченко-космополіт, а як українець... Люблю свою Донеччину. Її степи, байраки, лісосмуги, терикони. Люблю і її людей, невтомних трударів землі, заводів, фабрик, шахт. Любив завжди, люблю і сьогодні, як мені здається, в годину негоди, асиміляції, байдужості моїх земляків-українців до національної культури, навіть до рідної мови...

  • 2) Я – для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури. Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, прокат, машини, пшеницю, молоко та яйця. Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських письменників, українських композиторів та акторів.

  • 3) Я, очевидно, поганий патріот, слабодуха людина, бо, бачачи кривди рідного народу, примітивізм життя людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного навчання й виховання дітей, випадання з кола культурного розвитку мільйонів моїх одноплемінців, задовольняюся ситістю, маніловськими мріями, крихтами культури тільки для себе. І не маю ні мужності, ні волі активно боротися за розквіт національної культури на Донеччині, за прийдешнє.

Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови.

 – інтернаціоналіст за переконанням, зичу свободи, національної незалежності, матеріального та культурного розвитку в'єтнамському, індійському, арабському народам, народам Африки, Азії, Америки та всім іншим. На земній кулі не повинно бути голодних, колоніальних, відсталих та малих народів. Хай кожний народ живе на своїй землі, хай творить у міру своїх можливостей культуру та науку і ділиться своїми здобутками з усіма народами світу. Хочу, щоб і український народ, зокрема, його частка – донбасівці – вносив свою лепту в скарбницю світової культури". 

На екрані презентуються статті Олекси Тихого
- «Думки про рідний Донецький край» - статтю презентує учениця - «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області »- виступає учень;

- «Мова – народ» - статтю презентує учениця

Учитель. Звичайно, це не всі роботи Олексія Івановича, але й вони глибоко розкривають душу цієї людини. Доречно зараз звернутися до поезії Бориса Грінченка...Тільки на себе рахуй. Інших не май ти надій!  Силу свою загартуй, Дбай, щоб зміцнитися їй. Тільки хто вміє і сам  Вибороть щастя собі, Поміч невтомним рукам  Знайде в тяжкій боротьбі.  Але на тебе нехай  Чесний рахує, і ти  Втомленим помочі дай В бою дійти до мети.

Людина колосальної інтелектуальної потенції і видатного педагогічного хисту, Олекса Тихий за умов колоніяльного режиму не міг стати великим педагогом і вченим, бо замість кафедри мав каторгу. Не став він і державним діячем, бо "в нашім краю, Богу милім", ворог старанно пильнував, щоб із-поміж нас не виростали провідники нації, які могли б вивести свій народ "на ясні зорі, на тихі води". Однак Олекса Тихий збувся як людина, як українець, якому віддаватимуть шану й ті, що житимуть після нас, бо підуть вони у мандрівку століть з його духа печаттю (І.Франко).

Мій читач уже міг зауважити, що ні про кого з колишніх політв’язнів я не писав з таким пафосом (не отим “фальшивим патосом”!), як про Олексу Тихого. Але про нього неможливо говорити іншими словами. Я філолог, за Слово був тричі покараний, то знаю ціну Слова. То ж свідчу: це була людина, близька до того ідеалу, де починається святість.

Згадуючи про Олексу Тихого, я не можу позбутися враження, що такі люди бувають хіба що в книжках. Артур з роману “Овід” Етель Ліліан Войнич. Або Мартін Іден з однойменного роману Джека Лондона.

Але Олекса Тихий був не книжний герой, а жива героїчна особистість. Людина глибокої внутрішньої культури, він сам збудував себе, виховав, загартував, закував у залізні лати воїна, постійно себе вдосконалював і цілком підпорядкував себе справі визволення України. Цілком. І свідомо поклав за неї світлу свою голову.

Це зразок, яким має бути справжній мужчина: толерантним, доброзичливим до людей, але вимогливим і нещадним до себе, завжди і всюди твердим і непохитним у своїх моральних переконаннях, незалежно від того, чи бачать, чи оцінять це люди. Сумління твоє, тобто Бог, завжди з тобою. Він усе бачить.

Поміж політв’язнями не говорилося високих слів, але цінувалася честь: кожен сам собі знав, що він тут не сам за себе. Що він – на передовій, що стоїть перед лицем ворога з єдиною своєю зброєю: гідністю. А з гідності кожного українця складається честь українського народу. Тому треба шануватися.



Учитель.
Пропоную зробити «вільний мікрофон» і поділитися враженнями, своїми думками про цю людину-вчителя, публіциста, науковця, героя,нашого земляка. 

Виховна година

у 9-А класі

Новодмитрівського НВК
Класний керівник




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка