Відділ освіти Чернігівської райдержадміністрації



Сторінка1/3
Дата конвертації29.12.2017
Розмір0.53 Mb.
  1   2   3

Відділ освіти Чернігівської райдержадміністрації

Количівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Коли поет творить свої вірші,

Він їх малює фарбами душі.

Вкладає в них таку глибинну суть,

Що інші душі зможе сколихнуть.
І от, якщо така настане мить,

Що в інших душах слово забринить,

Винагороди більшої нема,

Це значить, що творив він недарма.
Валентина Хлопкова

Творити - значить жити
Роботи учнів

Количівської ЗОШ І – ІІІ ступенів
2013/2014 навч. рік

Збірник № 1,

присвячено року творчості дитини.

Січень – вересень 2013.
Укладачі:

Валентина Теплуха

Ганна Нитченко

Ірина Махній-Дерев’янко

Віра Дерев’янко

Наталія Холявко


Зміст

Розділ І.

Краса рідного краю

Седнів – душі спочинок……………………………………………………5-7

Плакала береза………………………………………………………………8-9

Світ, зачарований тишею…………………………………………………..9-10

Рушничок………………………………………………………………………11

Моя країна – Україна…………………………………………………………12

Моя Україна…………………………………………………………………..12

Рідний край……………………………………………………………………13

Мій Чернігів…………………………………………………………………..14

Розділ ІІ.

Всеукраїнський конкурс учнівської творчості

«Об'єднаймося ж, брати мої»

Вірю в майбутнє твоє, Україно!..................................................................15-22

Сповідь душі……………………………………………………………….23-26

Ми пам’ятаємо тебе, Кобзарю……………………………………………27-30

Тієї слави козацької повік не забудем……………………………………31-35

Розділ ІІІ.

О, мово рідна! (конкурс із пропаганди рідної мови)

З піснею по життю………………………………………………………..36-37

Розділ IV

Всеукраїнський конкурс учнівських творів про українського гетьмана Івана Мазепу «Хто для мене Іван Мазепа?»

Зустріч через віки…………………………………………………………38-41

Розділ V

Міжнародний конкурс учнівських робіт «Безпечна Україна. Безпечна Європа. Безпечний світ»

Україна на шляху до Європи……………………………………………42-45

Україна в сучасній системі співпраці та розвитку держав……………46-48

Розділ VІ

Всеукраїнський конкурс «Податки очима дітей»

Байка «Про трьох ведмедів і податки»………………………………….49-50

Звірятка і податки (вірш – казка)……………………………………….51-52

Розділ VІІ

Всеукраїнський конкурс, присвячений 68 річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні та 70 річчю визволення України .

Солдатській славі поклонись……………………………………………53-54

У памяті навіки збережу…………………………………………………55-56

Розділ VІІІ

Ми - читачі

Відгук на прочитану книгу Богдана Жолдака «Капосні капці»…….57-58



Розділ І.

Краса рідного краю
Седнів – душі спочинок
У Седнів прийшла погожа золота осінь – благословенна пора для майстрів пензля й слова. Легенький вітерець зриває перше золотаве листя й кидає до ніг, ніби гостинно вистилає дорогу тим, хто виявився шанувальником свого, національного, українського.

Хвиля пісні злетіла над Седневом і полинула аж за річку Снов:

Стоїть гора високая,-

Попід горою гай…



Схили Снову наповнюються багатолюдним гомоном, піснями, запальними танцями.

Уже вкотре це старовинне містечко зустрічає гостей. Зібралися відомі художники, письменники, просто море цікавих людей у національному вбранні. Не перший раз «Седнівська осінь» покликала в цей мальовничий куточок.

В’юнка стежка веде парком. Прислухаюся до шелесту листя під ногами. Очі вишукують перший багрянець осені, а на думку спливають спогади.

Седневе… Яка багата твоя історія. Ти став місцем зустрічі письменників, художників, митців, творчість яких співзвучна з красою цього краю – тихоплинного Снову, древніх курганів, унікальних церков, алей старовинного парку. Це і садиба Лизогубів, і той велетенський дуб, якому понад 400 років. Саме під цим дубом, за місцевою легендою, проводив наради гетьман України Богдан Хмельницький під час свого перебування в Седневі. У садибі Лизогубів гостювали Шевченко й Глібов.

Краса поліського краю спонукала до творчості поетів і прозаїків, художників і композиторів. На лоні чарівної природи народилася «Журба» Леоніда Івановича. Під липою, яку сьогодні називають Шевченковою, була написана «Відьма» Тараса Григоровича.

Особливою окрасою парку стала романтична альтанка з білими колонами, яка розмістилась на схилі гори, і з якої відкривається мальовничий краєвид на луки й ліси.

Неперевершені почуття переповнюють мою душу. Я вдячна тому, хто започаткував це чудове свято.

За десять років ця земля чула й концертну програму справжніх козаків та козачок з академічного ансамблю пісні і танцю «Сіверські клейноди», і «Молитву за Україну» у виконанні Василя Нечепи, і капелу бандуристів імені Остапа Вересая …

Стало традицією проводити наукову конференцію «Лизогубівські читання».

Щорічно у «Містечку майстрів» розгортається виставка картин чернігівських художників, творів народних майстрів. Бажаючі мають можливість скуштувати різноманітні українські страви: пиріжки, вареники, смажену рибу, козацьку кашу, млинці… Шанувальники минулого оглядають на виставках старовинні предмети. Привітні мешканці Седнева пригощають гостей і розповідають про своє містечко, запрошують на літературно-мистецьке свято приїздити й наступного року.

А пісня лине й лине… Радість, веселощі, сміх…

Я отримую велике задоволення. Я живу в цьому святі й розквітаю.


Анжеліка Гарбуза, 10 клас

Учитель Ганна Нитченко

ПЛАКАЛА БЕРЕЗА

( мініатюра )
Іду вулицею, залитою уранішнім рожевим промінням сонця, яке тільки-но прокинулося. Устало, позолотило верхівки дерев, дахів, подивилося на задимлену сивим туманом Десну й пішло гуляти по синьому, без жодної хмаринки небу.

Тисячі разів ходив я знайомою стежиною, милувався краєвидами рідного села. Та що це ? Біля сусідського двору побачив зранену чиєюсь жорстокою рукою берізку. Здавалося, ніби в саме серце встромлений залізний прутик, а по ньому в пластикову пляшку скапували сльози.

Плакала береза...




Пам'ятаю, ще зовсім недавно милувало око золотаве вбрання

стрункого дерева. Маленькі листочки тремтіли на осінньому вітрі, відривалися й кружляли в самотньому танку. А коли настала зима, пронеслися віхолою сніжинки, сплели вони ковдру для берізки й накрили її довге волосся. Лише чорні цяточки на стовбурі відтіняли її вроду.

А ось зараз весна. Сльози берези нагадали про те, що незабаром заквітчається земля, зашумить листям молода берізка й поведе довгу розмову зі своїм товаришем вітром, який не один раз розповість своїй подрузі про все, що сам чув і бачив.


Зупинився я, витяг отого прута з серця берези, перев'язав їй рану. "Пробач за жорстокість людську. Радій весняному сонечку і не плач", - сказав я і пішов далі знайомою й такою рідною вулицею

Руслан Сидоренко, 10 клас

Учитель Валентина Теплуха



Світ, зачарований тишею

Зупинись, Людино,

І послухай тишу,

Хоч зима надворі

І природа спить.

Тихо так навколо,

В задумі берізки.

В інеї ялини…

Не смій їх будить.

Десь далеко в небі

Сяє сонце миле,

І пливуть, як в морі,

В мареві хмарки.

Бачиш, як ледь чутно

Йде зима до двору,

Снігом устеляє

Хати і садки.
Зупинись, Людино,

І послухай тишу.

Чуєш, ось під снігом

Вже вода бринить…

Ще два дні, а далі

Знов зима загине,

Ніжно нас огорне

Синяви блакить.

Побіжать струмочки,

Заспівають тихо,

І бурульки з даху

Будуть сльози лить…


Чуєш ти, Людино,

Знов послухай тишу.

Не спіши нікуди,

Зупинись на мить!


Олександр Махній – Дерев'янко, 8 клас

Учитель Ірина Махній – Дерев'янко

Тече струмок, шепоче річка,

Біжать у синяві хмарки…

Напевно, я такий щасливий,

Що знов з природою на «ти».

Я чую дзвін пташок в діброві,

Я чую співи солов'я…

І настрій ой який казковий!

Це рідний край – моя земля!
Олександр Махній – Дерев'янко, 8 клас

Учитель Ірина Махній – Дерев'янко

Рушничок

Зараз сяду вишивати

Рушничок для мами й тата.

Буде він гарненький,

Ні великий, ні маленький,

Такого немає в мами

Із травою й квіточками.

На ньому вишию синичку,

А ще чудову грушу-дичку,

Також веселку кольорову

У днину теплу та чудову!
Катерина Ужва, 3 клас

Учитель Наталія Холявко



«…Зараз сяду вишивати

Рушничок для мами й тата…»

Робота Анастасії Лисенко, 2 клас

Моя країна – Україна!

Мій рідний край – це Україна,

Моя найкраща Батьківщина!

Ростуть дерева, квіточки,

Співають весело пташки…

Мій рідний край – це так багато:

Моє село і рідна хата,

Дідусь, бабуся, тато, братик

Й моя найкраща в світі мати!

Олександр Чмель, 3 клас

Учитель Наталія Холявко

„…Мій рідний край – це так багато:



Моє село і рідна хата…”

Роботи Єгора Козлова та Крістіни Білої, 2 клас
Моя Україна

Моя Україна – це тато і мати,

Це стежка до нашої рідної хати,

Це праця людей до сьомого поту,

Це щедра земля, де так люблять роботу,

Де річка шумить і трави буяють,

І діти батьків своїх не забувають!

Анастасія Лисенко, 3 клас

Учитель Наталія Холявко



«Мій рідний край – Україна!»

Робота Анастасії Ковальової, 2 клас

Рідний край

Мій рідний край – Україна!

Там сонце світить і небо синє,

Верба, калина, стежка в лузі

Мої батьки і вірні друзі…

Це найбільший скарб у світі

Ці степи, це поле квітів…

Мій рідний край - Україна!

Найкраща в світі Батьківщина!

Єлизавета Гадючко, 3 клас

Учитель Наталія Холявко


Мій Чернігів

Чернігівщина – славний край!

Зелений ліс, широке поле,

Річки, озера, луки, гай –

До болю рідне все навколо.
Чернігів – місто над рікою.

Спочив у тиші древній Вал.

Десна блакитною рукою,

Як мати, ніжно обійма.
Блиск куполів, церковні дзвони

Й годинник, що на площі б’є,

І навіть лип пухнасті крони

Нагадують: «Чернігів є!»
Він є, він буде жити вічно

В віршах поетів і в серцях людей,

В художніх творах і в музичних

І в щирих посмішках дітей!

Анжеліка Токар, 3 клас

Учитель Наталія Холявко




Розділ ІІ.

Всеукраїнський конкурс учнівської творчості

«Об'єднаймося ж, брати мої»

Вірю в майбутнє твоє, Україно!
Україна.. І перед нами постає безліч найрізноманітніших образів. Хто згадає безкраї пшеничні лани й блакитне чисте небо, перед ким постане прекрасна Либідь або безстрашний Святослав, комусь будуть вчуватися пісні рідного краю. А хто побачить перед собою козацькі полки, що виступають у похід... Усе не­українські образи, створювані віками.

Рідну нашу Батьківщину оспівувало не одне покоління поетів і прозаїків, їй присвячували свої картини художники і свої досягнення-вчені.

Україно, ти для мене диво,

І нехай сплива за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік, -

писав В. Симоненко у вірші „Україна".

А через які випробування довелося пройти нашій Батьківщині. У поемі „ Іржавець" Т.Г. Шевченко говорить про долю України в минулому і сучасному:

Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказати

Про якого-небудь одного магната

Історію-правду, то перелякать

Саме б пекло можна...

І все то те лихо, все, кажуть, од Бога!

Чи вже ж йому любо людей мордувать?

А надто сердешну мою Україну.

Що вона зробила? За що вона гине?

За що її діти в кайданах мовчать?

В епіцентрі уваги Шевченка постійно були інтереси поневоленого люду. Він виступав як палкий патріот, для якого доля рідного краю становила основний сенс життя:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Не дочекався Шевченко царського маніфесту про звільнення народу від кріпацтва. У його віршах помітне хвилювання з цієї причини. Уряд неначе навмисно гаявся з оповіщенням, щоб не почув його Кобзар. Судилося йому, як Мойсейові, здалека тільки побачити обітовану землю.

Т.Г. Шевченко майже все своє життя провів на чужині, але завжди жив і марив рідною землею:

Може мені на чужині

Жити легше буде,

Як іноді в Україні

Згадувати будуть.

Та хіба тільки Шевченко жив і писав, уболіваючи за долю рідного народу, поза Україною. Такої долі звідали і Богдан Лепкий, і Тодось Осьмачка, і Олександр Олесь, і Святослав Гординський, і Віра Вовк, і Богдан Рубчак... Тяжкі злидні, гнітюча безпросвітність змушували наших людей покидати обжиті місця, милі серцю домівки, рідних, близьких, сусідів, могили своїх предків і, несучи свій «камінний хрест», іти у далекі чужі заокеанські світи шукати кращої долі.

Та чи знайшли її? І чи могли знайти, коли душа кожного упродовж усіх літ свідомого самовигнання нестримно рвалася до рідної оселі, мріяла, снила, марила нею?..

Лишень грудочка рідної землі, привезена у вузлику з дому, була вічним оберегом, додавала снаги у тому чужому, безмежно далекому краї, вселяла якусь надію хай навіть на далеке , а може, й посмертне, та все ж таки повернення на рідну землю.

Відлітали у вирій журавлі... Відлітали, щоб більше не повернутися. Безмірна туга й печаль розносилася по світу від того журавлиного плачу.

І ось уже більше століття цьому, здається, безконечному, вічному пташиному лету, а серце зранене щемить, тужить. Скочується пекуча сльоза скорботи у роз'ятрене тіло матері України. Для неї однаково дорогі її діти, де б вони не жили...

Хто ж то ті журавлі, що не дочекалися весни на Батьківщині й у вирію так довго? Це - наша родина українська, розкидана по америках, бразиліях, нових зеландіях, бельгіях... Наше понівечене коріння, але ціле, слава Богу, не підрубане. І воно ще оживе.

Нині Україна самостверджується для себе і для світу під знаком Шевченка. Під знаком Шевченка наш народ повертає собі національну самосвідомість і гідність, хоче, як казав Янка Купала, „людьми бути". Час розкидати каміння минув. Настав час збирати його. Тож не пошкодуймо для цього ні сил, ні душевних щедрот. Пам'ятаймо про тих, хто зараз далеко від нас, але завжди був і є з нами. У слові, у пісні, у молитві, бо ми одного роду.

Євгенія Азбукіна, 9 клас

Учитель Ганна Нитченко
Вірю в майбутнє твоє, Україно!

Мені п'ятнадцять. Я часто замислююсь над таким манливим, загадковим словом - щастя. У пошуках істини, чи в досягненні мети воно? Виглядати щастя, чекати, поки воно само прийде, а чи боротись за нього?

У всякого своя доля

І свій шлях широкий...

Саме такими словами розпочав свою славнозвісну поему „Сон" Т. Г. Шевченко. Прочитавши її, зрозуміла, що мова йде про людину, а людина - це народ, а народ - це держава. У держави, як і у людини, своя доля і свій шлях, і яким він буде, залежить саме від тих, хто мешкає на її землі.

Про долю української держави говорять дуже багато, адже історія нашого народу чи не найцікавіша у світі.

Нині ми є свідками знаменного повороту в нашій історії. Скільки людей протягом століть мріяли про незалежність України! Скільки звитяжців загинуло у борні за неї! Та цей доленосний час випав саме нам.

Чи кожен з нас, сучасних українців, цілком усвідомлює суть цього історичного моменту? Та нехай це усвідохмлення й буде трохи запізнілим, нехай ще хтось через щоденні труднощі й нестатки не бачить перспектив нашої незалежності, але ми сьогодні вільні.

Свобода народжується в муках. Це закономірний процес, який треба пережити й подолати мужньо, з розумінням, не принижуючись. Не треба впадати в ностальгію за минулим. Добробут нації залежить від багатьох чинників. Та найголовнішою передумовою із усіх є все-таки воля - незалежність держави.

Звичайно, нам потрібні мудрі провідники. Таких не завжди давала нам доля. А може, ми самі в тому винні? Та як пізнати іншу людину, особливо того, кому ми довіряємо долю всієї України, коли кожен з нас не завжди знає, на що здатен він сам?

Може, цей важкий час, даний українцям Богом, щоб випробувати їх? Перевірити, чи здатні вони вижити, не втративши людську гідність. Переконатись, що не зречуться вони того, за що змагались їхні славні предки, чи не зганьблять себе перед нащадками?

Які ж ми, сьогоднішні українці? Вже не такі, якими були п'ять, десять років тому. І не такі, якими були сто років назад.

На нашій землі живуть дуже талановиті люди, що мають не лише волю до життя, а й честь, гідність. І треба жити так, щоб ніхто цю волю не зламав, з високо піднятою головою нести ім'я справжнього українця, щоб увесь світ чув, бачив і знав, що є на землі така держава - Україна.

Україна - це дійсно рай, бо тут ростуть „пшеничні паляниці", і небо тут найкраще, і народ найдобріший, і мова на Вкраїні наймелодійніша. У нас, в Україні, земля має своє обличчя. Вона квітуча й родюча, вона мати-годувальниця.

Людина, яка не любить Вітчизну, втратила все: її душа стала порожньою. Я пишаюсь тим, що живу на українській землі, що мої корені тут, де споконвіку жили мої предки.

Люблю тебе я, мила Україно!

І все зроблю, щоб ти завжди цвіла...

Євгенія Азбукіна, 9 клас

Учитель Ганна Нитченко


Вірю в майбутнє твоє, Україно!

Свою Україну любіть, Любіть її...

Во врем'я люте, В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко
Україна... В одному вже тільки цьому слові бринить ціла музика смутку й жалю. Україна - країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, вікової героїчної боротьби за волю, в результаті якої - велетенське кладовище й високі в степу могили, руїна та прекрасна на весь світ пісня.

У кожного народу своя історія, своя мова, культура, звичаї. Історія нашого народу найтяжча. Багато століть Україна не мала своєї державності та самостійності. Історично склалося так, що впродовж віків загарбники робили все можливе, щоб заволодіти її багатствами. Чим Україна привертала увагу татарських, польських, німецьких та інших поневолювачів? Чому, як ті хижі круки, впродовж століть кружляли вони над нею, шматували її тіло? Чому нещадно топтали, плюндрували, руйнували? Передусім, що наші надзвичайно родючі чорноземи - найкращі у світі, що тут багато великих озер і річок.

Така доля спіткала нашу країну. І хоча український народ - один з великих слов'янських народів, він був розтерзаний і пошматований впродовж тривалого часу між різними імперіями, не визнаний як нація, позбавлений політичних прав, можливості будувати свою незалежну державу, творити рідну українську мову. А народ без мови - ніщо, про що так образно висловився Максим Рильський:

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

Зробить калікою з калік...

Тебе хотіли...

Доля неласкава була до нашої України. Та ніщо не могло зламати національний дух народу, на чолі якого був пророк і геній Тарас Григорович Шевченко. Його літературна спадщина - то великий скарб. Життя Т. Г. Шевченка - то постійний пошук істини, справедливості, чесності, щирості та добра. Роздумуючи над долею народу, Шевченко висловлює гіркий докір своїм сучасникам, які примирилися з тяжким становищем в Україні, понуро схилили голови перед панами. У вірші „Гоголю" яскраво відбито тяжкий душевний стан Шевченка в ті роки:

За думою дума роєм вилітає;

Одна давить серце, друга роздирає,

А третя тихо, тихесенько плаче

У самому серці...

Великий поет бачив обурення селян, наростання протесту проти гноблення, тому висловив пересторогу панам, що гніт народу приведе до повстання й розправи з поневолювачами:

Розкуються незабаром заковані люде,

Настане суд, заговорять І Дніпро , і гори!

І потече сторіками кров у синє море...

Значення літературної спадщини Т. Г. Шевченка - це передусім значення його „Кобзаря", який збагатив українське письменство новими темами та ідеями, образами й жанрами. Шевченко, як ніхто, зрозумів народну душу, її велич та красу й подав свій голос на захист покривджених та зневажених людей - кріпаків, жінок-матерів, покриток, сиріт, вдів.

Творчість Кобзаря повідала світові про славетну історію України, національних героїв - Івана Підкову, Максима Залізняка, Богдана Хмельницького, Якова Остряницю... Оспівано їхню духовну велич і красу. У поезіях і поемах від свого імені, від імені своїх сучасників та майбутніх поколінь Шевченко запевнив: „Тієї слави козацької повік не забудем".

У "Кобзарі" поет розкрив передусім самого себе, свою особистість, від першого до останнього рядка книга наповнена індивідуальним чуттям автора. Тут біль і гнів Кобзаря, його темперамент, щира та беззахисна у своїй відвертості й відкритості його душа.

Поезія "Кобзаря" позначилась на духовному формуванні й моральному обличчі всього народу, вона багато в чому визначила рівень його соціальної й національної самосвідомості.

Думаючи про Шевченка, його поезію, я думаю про його велику місію захисника пригноблених. Неймовірно багато зробив він для рідного народу. Кобзар був великим патріотом рідної землі. В ім'я її він перетерпів муки, всі злидні, відмовився від особистого щастя. Тарас став пророком українського народу, його піснею, він подарував людям неоціненний "Кобзар", який зцілює, обдаровує нас життям і моральним здоров'ям.

Лише у 1991 році наша держава остаточно здобула довгождану волю і незалежність. Вірю: зміниться моя країна. Прийде добробут. Збудеться пророцтво Тараса Шевченка:

Прорветься слово, як вода,

І дебрь-пустиня неполита,

Цілющою водою вмита,

Прокинеться; і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть,

Веселим птаством оживуть.

Дай, Боже, щоб це збулося.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка