Великий український поет, революціонер-демократ



Скачати 72.68 Kb.
Дата конвертації23.01.2018
Розмір72.68 Kb.

Великий український поет, революціонер-демократ
«Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій». Так говорив І.Я. Франко про значення Т. Шевченка в розвитку української культури, літератури, про його роль у революційно-визвольній боротьбі в Росії і на Україні.

Будучи геніальним поетом, видатним художником і незламним революціонером, Т. Шевченко вніс великий вклад у розвиток української культури, відіграв велику роль у піднесенні революційного руху в нашій країні. Він став основоположником нової української літератури, внісши до неї ідейну суть революційного руху його часу - революційний демократизм.

З ім'ям Т. Шевченка покріпачені маси України завжди пов'язували свої, віками вимріяні думи і сподівання на «жадану волю». В революційній боротьбі проти царизму в Росії і цісаризму в Австро-Угорщині, в боротьбі за своє соціальне і національне визволення вони зверталися до палкого слова великого Кобзаря, яке було смілим і рішучим протестом проти неспра­ведливості, закликом до спільної боротьби трудящих всіх народів Росії за своє визволення:
Добра не жди,

Не жди сподіваної волі –

Вона заснула: цар Микола

її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить,

Та добре вигострить сокиру –

Та й заходиться вже будить.


Так звертався Т. Шевченко з закликом до народу. І ці закличні, мужні, що звучали, як гімн надій і боротьби, слова поета глибоко проникали в серце обездоленої і приниженої, безправної людини царської Росії, викликаючи в ній священний гніві волю до єднання в боротьбі всіх народів проти тиранії і рабства. М. Горький говорив, що Т.Г. Шевченка – це дійсно народний поет, який стоїть в одному ряду з найвидатнішими поетами Слов'янщини (Пушкін, Міцкевич), що «втілюють дух народу з найбільшою красою, силою і повнотою».

Все життя поета було зв'язане з народом. М. Добролюбов відзначав, що він «жил с народом и не только мыслью, но и обстоятельствами жизни был с ним крепко и кровно связан», що його думки і спів­чуття гармонійно сполучалися «со смыслом и строем народной жизни».

Народився Т.Г. Шевченко 9 березня 1814 р. в селі Моринцях Звенигородського повіту, Київської губернії, в сім'ї багатодітного кріпака. Передчасна смерть обірвала життя великого Кобзаря саме тоді (10 березня 1861 p.), коли революційна боротьба народу проти кріпосницького рабства переживала певну кризу. Життя Т. Шевченка пройшло в найчорнішу епоху в історії царської Росії. Існувала непрохідна прірва між панівним поміщицьким класом, владою, з одного боку, і пригніченими масами народу – з другого, якими правив самодержавний цар Микола І. Шевченко писав антицарські і антикріпосницькі вірші завжди під сильним поштовхом ненависті і гніву до ганебної царської дійсності, до царя-фельдфебеля, обурюючись проти його мерзенних справ. Особливо закипав гнівом геніальний Кобзар з приводу царської політики, скерованої, на дальше зміцнення гніту і експлуатації селянства. Від перебування на Україні в 1843 їв 1845 pp., як. і від наступних подорожей по дорогих його серцю рідних місцях, душа поета сповнюється тяжкими враженнями і думами. І Шевченко гнівно викриває тодішні порядки. Пізніше, уже на засланні, великий поет про бачене тоді писав у своїм вірші «І виріс я на чужині»:
Аж страх погано

У тім хорошому селі;

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалились,

Стави бур'яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!
Відповідаючи на слідстві в справі Кирило-Мефодіївського товариства (1847 р.) на запитання, чому він писав «пасквильные стихи против государя-императора», Т. Шевченко говорив: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвращаясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами, шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства...».

Т. Шевченко – виходець із народу, міцно зв'язаний з його життям і сподіваннями був справді вірним народним захисником, борцем за його свободу і визволення. Він ненавидів панів-кріпосників, царя і його найближчих «самих пузатих», «золотом облитих блюдолизів». І справа тут була не в «особистих рахунках» кріпака-Шевченка із своїм поміщиком і його друзями. Шевченком-поетом і царем Миколою І. Великий Кобзар висловлював думи і сподівання пригнічених народів царської Росії – «тюрми народів», він пішов і на заслання за велику народну справу.

Гнівна ненависть до класу експлуататорів, до поміщиків, царів, незалежно від їх національності і індивідуальних ряс, горіла незгасним вогнем у творчості Т. Шевченка, його діяльності протягом усього благородного життя-подвигу. Ось чому він був близьким до петрашевців, оспівував декабристів, брав активну участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, а після повернення з десятирічного заслання від усієї душі полюбив Чернишевського і Добролюбова. Він рішуче порвав зв'язки з Кулішем і Костомаровим, людьми ідейно чужими народному поету.

Не зломивши ідейного революційного гарту душі Кобзаря засланням і муштрою, царський режим все ж фізично доконав його. Повернувшись із заслання тяжко хворим, Т. Шевченко передчасне, в розквіті творчих сил помер, не встигши здійснити своїх мрій. Але і після передчасної смерті геніального поета, співця дружби народів, його значення в революційному рухові Росії не тільки не слабне, а, навпаки, з часом все більше і більше зростає. Діяльність революційних народників, кращих письменників України і Росії – продовжувачів традицій Т. Шевченка і М. Чернишевського, виникнення марксистських гуртків, а потім створення геніальним В.І. Леніним Російської соціал-демократичної робітничої партії – все це було великим революційним рухом народу до остаточної мети – знищення самодержавного ладу і завоювання влади народними масами, пролетаріатом. Безсмертний «Кобзар» Т. Шевченка, вся його творчість в цьому рухові завжди були на озброєнні революційного народу.

На нашій звільненій Великою Жовтневою революцією землі, «в сім'ї вольній, новій» ім'я Т. Шевченка, як і імена Пушкіна, Чернишевського і інших великих письменників і революційних діячів нашої Батьківщини, шанує весь радянський народ – будівник комунізму. Мільйони людей знають і люблять поезію Т. Шевченка, виховуються на його прикладі стійкості в боротьбі з ворожою народу ідеологією, зокрема в боротьбі з українським буржуазним націоналізмом, виховуються в дусі патріотизму, братерської солідарності і дружби народів СРСР.

Радянський уряд і народ будують пам'ятники Шевченкові, його ім'я присвоєно багатьом колгоспам, школам, театрам, інститутам і іншим учбовим і культурним закладам. У творах радянських письменників відтворюється образ Тараса, як нашого сучасника. В дні Великої Вітчизняної війни багато партизанських загонів присвоювали собі ім'я Тараса Шевченка. Партизани і воїни знаходили в його поезії силу, завзяття й відвагу в боротьбі з ворогом. Так, наприклад, білоруський поет Максим Танк розповідає, як «Заповіт» Шевченка допомагав бійцю-фронтовику гострити зброю на проклятого ворога.


Загоряється зоряний шлях,

Мертва тиша лягла в бліндажах,

Тільки й чути, як друг, мій сусід

Зброю гострить, співа «Заповіт».


Т.Г. Шевченко став особливо близьким і дорогим радянським людям в дні побудови соціалістичного суспільства і боротьби за торжество комунізму, бо його творчість пройнята високими ідеями свободи і братерства народів. Велике значення Шевченко надавав майбутній, «вольній сім'ї», дружбі слов'ян, зокрема дружбі російського і українського народів.

Широко відзначаючи століття з дня смерті геніального співця, радянський народ цим самим виявляє свою незгасну любов до свого Кобзаря, підкреслює вірність тим революційним традиціям, в створенні яких брав участь і геніальний поет як протягом усього свого життя, так і після своєї смерті. В дні підготовки до знаменного Шевченківського ювілею і в самі дні цього ювілею, який проводиться за постановою Всесвітньої Ради Миру в усьому світі, наші вчені влаштовують конференції, присвячені вивченню спадщини поета і революціонера-демократа. Широка громадськість організує збори трудящих, вечори пам'яті народного поета. Так наш народ шанує Шевченка – геніального поета, полум'яного і безстрашного революціонера, який в свій час багато зробив для соціального і національного визволення народу, для звільнення рідної землі від «панів лукавих». Він і зараз з нами – своєю вільнолюбною душею, своєю прекрасною поезією, пройнятого революційним пафосом і непримиренністю до ворогів свободи і прогресу.



Вся велика животворна народна правда Шевченка, високі ідеї рівності і братерства народів, які відбиті на сторінках геніальних його творів, – ось чим пишається український народ, а разом з ним і інші народи нашої великої багатонаціональної Батьківщини, яку веде до комунізму наша рідна Комуністична партія.

Іван Чапля

доцент, зав. кафедрою української літератури Дніпропетровського держуніверситету.

Зоря.–1961.– 10 берез.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка