Василь стус



Скачати 10.37 Mb.
Сторінка1/59
Дата конвертації06.01.2018
Розмір10.37 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59

ВАСИЛЬ СТУС
ЛИСТИ ДО РІДНИХ
Від упорядників
Том епістолярної спадщини Василя Стуса складається з двох книг. У першій подано листи поета до батьків, дружини й сина, у другій — до друзів і знайомих. Автографи всіх листів до рідних зберігаються в архіві родини Василя Стуса, автографи листів до друзів і знайомих — переважно у Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури НАН України, а також в особистих архівах адресатів. Деякі з листів, що публікуються, було повернуто з КДБ родині поета вже після його смерті.

У другій книзі, крім іменного покажчика до обох книг, подається також Словник імен, що зустрічаються у листах Василя Стуса.


КОРОТКІ БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ
6.01.1938 — в сім’ї Семена Дем’яновича та Їлини Яківни Стусів народилася четверта дитина — Василь.

1940 — з села Рахнівки Вінницької обл. родина поета переїздить до м.Сталіна (сучасний Донецьк), де батьки дістають роботу на одному з хімічних заводів.

1944-1954 — навчання в середній школі № 75 м.Сталіна.

1954-1959 — навчання у Сталінському педагогічному інституті із спеціальності “українська мова та література“.

15.08.-15.10.1959 — вчителював у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області.

11.1959-11.1961 — служба у лавах радянської армії.

7.12.1961-16.01.1963 — вчитель української мови та літератури у середній школі № 23 м.Горлівки Донецької обл.

15-23.03.1963 — підземний плитовий шахти “Октябрьская“ м.Донецька.

26.03.-26.10.1963 — літературний редактор газети “Социалистический Донбасс“ м.Донецька.

Від 1.11.1963 — аспірант Інституту літератури АН УРСР ім.Т.Г.Шевченка зі спеціальності “Теорія літератури“. Переїзд до Києва.

4.09.1965 — виступ протесту в київському кінотеатрі “Україна“ з приводу репресій проти української інтелігенції.

20.09.1965 — відрахований з аспірантури за “систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу“, тобто за виступ у кінотеатрі “Україна“.

28.09.-23.11.1965 — робота в будівельній бригаді, а згодом кочегаром в Українському науково-дослідному інституті садівництва у Феофанії під Києвом.

10.12.1965 — одруження з Валентиною Попелюх.

14.01-1.06.1966 — спершу молодший, невдовзі старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР. “Звільнений за власним бажанням — за безсовісними, здається, наполяганнями тов.Зубкова з Інституту літератури“ (Автобіографія В.Стуса від 23.07.1966р.).

Від 17.09.1966 — до арешту — старший інженер відділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро Міністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а потому — старший інженер проектно-технологічного об’єднання.

12.01.1972 — перший арешт поета.

7.09.1972 — суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до 5-ти років ув’язнення та 3-х років заслання.

1972-01.1977 — відбуття покарання в таборах у Мордовії.

11.1975-02.1976 — перебування у спеціалізованій ленінградській лікарні з приводу операції на шлунку.

Від 5.03.1977 — заслання в селищі ім. Матросова Тенькінського району Магаданської області; робота “учнем проходчика гірської підземної ділянки“ та машиністом скрепера на рудні ім.Матросова об’єднання “Северовостокзолото“.

1978 — поета прийнято до PEN-клубу.

Серпень 1979 — повернення до Києва.

Початок жовтня 1979 — вступ до Української Гельсінської групи.

7.10.1979 — за Стусом встановлено адміністративний нагляд.

22.10.1979-11.01.1980 — робота формувальником II-го розряду ливарного цеху на заводі ім.Паризької комуни.

Від 1.02.1980 — до арешту — робота в цеху № 5 українського промислового об’єднання “Укрвзуттєпром“ фабрики взуття “Спорт“ намажчиком затяжної кромки на конвеєрі.

14.05.1980 — другий арешт.

Кінець вересня 1980 — суд, на якому поета було засуджено до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання.

Від 11.1980 — відбуття покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с.Кучино Чусовського району Пермської області.

Весна 1981 — останнє побачення з рідними.

1982 — рік камери-одиночки.

Ніч з 3 на 4.09.1985 — смерть Василя Стуса в карцері табору ВС-389/36.

17-19.11.1989 — перевезення на київську землю праху Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.

1. ДО БАТЬКІВ І СЕСТРИ

8.06.1970
Добридень Вам!
Листа одержали. Спасибі Вам. Мої пропозиції: ти, Марусю, приїзди з Тетянкою до нас, тут перебудеш сезон ягідний (суниці, полуниці), може, щось законсервуєш — і тоді вже наша відпустка. То або поїдемо в Прохорівку під Канів, Валя з Дмитром буде в санаторії, а ми втрьох знімемо куток і ловитимемо рибу на Дніпрі (там багате село, прохарчуємось і на рибі, і на молоці та фруктах). Тобто, я спочатку з’їжджу на розвідку (або й усі разом), напитаю — і поживем. Є ще два варіянти: ми втрьох їдемо на Гуцульщину туди, де Степан казав (він оце недавно був у нас). І нарешті — ще один: кажуть, зараз можна дістати куток у Трускавці (це, коли треба). Туди, звичайно, я не поїду, бо мені корисні не ці води, а кавказькі.

Думаю заїхати додому десь на тиждень, може, з Дмитриком.

Коли тато вибере бажання — то приїздіть разом, коли й мама — то всі приїздіть. Але я знаю, що хати ви побоїтесь покинути.

А ми в свою чергу, коли буде змога, то всі приїдемо до Вас на тиждень — у кінці липня.

Оце поки все.

Бажаючи Вам здоров’я

Валя, Дмитро, Василь

Чекаємо!
1972


2. ДО ДРУЖИНИ

14.06.1972


Вальочку, ластівочко!
Вітаю Тебе з днем народження. Тебе, маму, Дмитричка я бачу мало не щодня. І всіх люблю. Люба моя, приготував Тобі подарунки — недорогі, але від щирого серця: майже 200 віршів і майже 100 перекладів.

Бажаю здоров’я і щастя, скільки Бог дає, скільки дозволено.

Не муч мене дорогими передачами. Не треба витрачатися на них.

Цілую — всіх Вас. Тебе — насамперед.

Шануйся, ластівочко, і бережи ластовенятка нашого коханого.

Я ще приб’юсь до Тебе — з віршами і з усім гамузом.

Василь

Дмитричку, жди татка.


3. ДО ДРУЖИНИ, ЇЇ БАТЬКІВ І СИНА

17.12.1972
Добридень Вам — Валю, Дмитрику, Василю Карповичу, Ольго Григорівно!
Пишу Вам із місця роботи, куди щойно добився. Я дуже журюсь Вами, своїми батьками. Валю, напиши, як там було мамі після побачення зі мною. В мене все гаразд. Здоров’я нічого, робота буде зовсім не тяжка (шити рукавиці), час для самоосвіти буде теж. Одне зле — в мене мало книжок, то доведеться поки крутитися з тим, що я маю.

Валю, насамперед, звернися з офіційним запитом до видавництва “Радянський письменник“, щоб Тобі повернули рукопис моєї поетичної збірки1, яка лежала у них до цього лихоліття. По-друге, зроби запит до суду, оскільки у вирокові суду ні словом не згадано про друкарську машинку. Може, Тобі її повернуть. Коли в пресі будуть якісь згадки про мене, то прошу надіслати мені такі вирізки з газет, бо цілий рік я буду без газет і без журналів, а читати тільки те, що одержують інші. Ще таке: прошу в кожному з листів переписувати мені по 2-3 вірші Рільке (насамперед, попереписуй Сонети до Орфея, коли знайдеш перший том Рільке). Чи одержала Ти мого листа з Києва, який я написав на 6 сторінках? Як Ти почуваєш себе матеріально? Знай, що слати мені покищо нічого не можна, крім листів. Отже, мені бажано було б знати всі літературні новини, бо й Літературної України я цілий рік не зможу читати, не кажучи вже про журнали республіканські (а союзні газети і журнали тут передплачують інші, то це я читатиму).

Морально я почуваюся незле. Думаю, що ці роки зможуть мені дещо дати — і для розвитку, і для досвіду, і для творчості. Напиши, як там Льоля, Ліля, Марта2, бо я нічого не знаю про них.

Я зараз уже міг би просити особистого побачення, але не хочу завдавати Тобі клопоту із подорожжю бозна куди. Правда, це недалеко від Москви (годин 10 їзди), але взимку це досить було б марудно для Тебе. Втім, напиши, як Ти сама дивишся на ці речі.

Вітай Шуру і Валентина, моїх знайомих. Тут зараз зовсім тепло, хоч і сніг, але вологий. Бо річна температура тут приблизно така ж, як і в Києві, бо це і на одній широті з ним. Вітай Василя, Риту.

Валю! Знай, що Дмитрикові не буде стидно за батька.

Зроби запит до логінових3, аби повернули Тобі ті книги і рукописи, які не були долучені до справи і не були повернуті Тобі. Я робив такі запити зі свого боку, але з того нічого не вийшло, хоч я і дуже наполягав, особливо з приводу мого рукопису, який лежить у видавництві.

Перепишу Тобі кілька перекладів із Гете:

[Далі йдуть переклади з Гете: “Вислухай увостаннє, борячи втому вій…“, Відвідини, “На взгір’ї грядку обліг моріг…“, Лугова троянда.]

Навчи цього вірша Дмитрика, дорога моя. І не журися за мною так, як я журюся Тобою.

Цілую Тебе. Чекатиму листа.

Моя адреса: Мордовская АССР, 431200, Теньгушевский район, пос. Барашево, учреждение ЖХ 385/3-5.

17.12.72 р.

Ваш Василь


1 “Зимові дерева“.

2 Дружини заарештованих — І.Світличного, Є.Сверстюка, Ів.Дзюби.

3 Під “логіновими“ Стус має на увазі кагебістів: від прізвища слідчого Логінова.

4. ДО БАТЬКІВ, СЕСТРИ, ПЛЕМІННИЦІ



17.12.1972
Добридень Вам, мамо, тату, Марусю, Тетяночко!
Ось я нарешті і добився до місця. Здається, тут мені буде незле. Робота зовсім легка і не холодно. Здоров’я нічогеньке. Думаю, що від цього часу я постараюсь взяти все, що можна — буду вивчати іноземні мови, читати, перекладати. Одне слово, робити все так, щоб більше не побільшувати собі клопотів, які впали на мою голову, ніби сніг. Я шитиму рукавиці, а у вільний час працюватиму над собою.

Сушусь Вами і Вашим здоров’ям — особливо мами і тата. Листів мені можна одержувати скільки завгодно, а відписувати тільки два на місяць. То я писатиму один Вам, один — Валі.

Уже я міг би просити особистого побачення, але думаю, що цього робити не варто, щоб нікому із Вас не завдавати клопотів.

Мені були хтось (Ви чи Валя — не знаю) переслали 40 карб. Це ще в Києві. Але оскільки гроші мені були непотрібні, то я їх не захотів брати і через це відіслав назад. Правда, я не знаю, чи відіслали їх чи ні. Оце, здається, і все. Більше писати нічого. Бо новин тут немає, а все одне і те ж.

Вітаю Вас із Новим роком. Бажаю Вам здоров’я. Прошу — не гнівайтеся на мене. Бо я зробив усе, щоб не розлучатися з Вами, а коли вже так вийшло, то це не моя провина.

На цьому буду закінчувати.

Цілую Вас усіх міцно. І не сушіться за мною. Тут куди легше, аніж було в Києві, аніж було в армії.

Чекаю Вашого листа.

17.12.72 р.

Ваш Василь

Моя адреса така: Мордовская АССР, 431200, Теньгушевский район, пос. Барашево, учреждение ЖХ 385/3-5.

Звичайно, Ви нічого мені не висилайте, бо нічого слати мені поки не можна. Коли буде можна, я тоді напишу (це буде аж після половини строку, тобто в 1974 році, вліті). А покищо — пишіть мені тільки листи і, коли можете, — то частіше.


5. ДО ДРУЖИНИ Й СИНА



23.12.1972

Дорога моя Валю!

Дорогий мій синочку!
Вітаю Вас із Новим роком. Бажаю щастя. Цілую. Мені дуже шкода і дуже соромно від того, що тут мені куди легше, ніж там Вам, а Ви, певне, помилково думаєте навпаки. Мені дуже боляче і дуже добре, що там десь є Ви — безіменні майже, безмовні, ті, давні, знані з минулого, яких я любив і яких я любитиму — але невпізнанних у новому часі, у нових водах.

Щасти Вам, любі мої,

23.12.72 року

Ваш Василь


1973
6. ДО ДРУЖИНИ Й СИНА



11.01.1973
Добридень Вам, дорогі мої!
Дякую за поздоровлення та листи. Валю, приїзди. З Казанського вокзалу в Москві йдуть поїзди через Потьму. Ти намагайся зробити так, щоб бути в Потьмі перед 5-ою ранку або 26 січня, або 1 лютого (якщо встигнеш, то краще 26, це має бути п’ятниця). Одне слово, треба встигнути так, щоб потрапити на вранішній поїзд Потьма-Барашево (він їде в проміжку між 6 і 8 ранку). Це трохи далі, тобто від пасажирського вокзалу Потьма це десь 5-10 хвилин ходи. Але на Потьмі будь обачною, щоб не ошукали Тебе які пройдисвіти, які там ніби шастають. Сівши на цей поїзд Потьма-Барашево, Ти встанеш на передостанній зупинці і звернешся в штаб до начальника табору, який дає дозвіл на побачення (це треба буде зробити одразу по приїзді). Я призначаю це на п’ятницю, щоб Ти захопила вихідний день, коли не виводять на роботу. Можуть дати 1-3 дні (залежно від волі їхньої).

Прошу Тебе — візьми з собою для мене трикотажний спортивний костюм чорний або синій і поганенький шарф, бо той лишився в Києві, мені не повернули. Візьми зошитів чи паперу, та ручку або олівець. Оце, здається, і все.

Може, порадься з ким, хто знає такі мандри. Бо я переказую те, що знаю.

Оце все. Писатиму тепер аж у лютому місяці. Цілую. Чекаю. Люблю.

Твій Василь

11.1.73 р.

Здається, так: із Казанського вокзалу поїзди, що зупиняються на Потьмі, йдуть о 10 і 11 вечора, а через 6-7 годин приходять на Потьму. Тобто, Ти попадеш із поїзда на поїзд. Отже, Тобі треба бути на Казанському вокзалі десь о 8-9 вечора в четвер. Візьми з собою спортивний костюм, але одного тону, без найменших білих смуг (може, мою спортивну чорну трикотажну сорочку). Візьми пару чорних трусів, 2 пари шкарпеток і бажано взяти з собою продукти, бо тут не будеш ходити по магазинах і шукати. Посуду ніякого не треба. Намагайся не обтяжувати себе речами, тому з продуктів бери щось сухе і легке, може, безовочеве, аби не було тяжко на руки. Ще раз цілую — всіх Вас. Дуже дякую Шурі за дуже гарне поздоровлення. Молодець!

Цілуй Дмитрика за мене, а Дмитрик — Тебе — теж за мене, кохана моя!

Чекаю. Василь

Поїзд Потьма-Барашево йде, як правило, коло 7 ранку. То Ти маєш на нього встигнути цілком. Коли ж трапиться, що не встигнеш, то буде пізніше, але то вже дещо гірше. Такщо намагайся зробити так, як я Тобі написав.

Звичайно ж, Ти будеш із паспортом.

Здається, коли б Ти була з Дмитриком, то час побачення міг би бути довший, але думаю, це не для нього мандри. Одне — зима, а друге — мій страх перед зустріччю з ним, страх, і досі не подоланий. Цієї ночі він мені снився — в зеленому городі з високим бадиллям стояв у милій задумі, вирішуючи ще одну загадку світу, видно, допіру говоривши з Тобою. Ти була схилена — поралась. А я йшов навпрошки до Вас — із розлуки, берегом і боявся сполохати. Від того і сон урвався посеред ночі.

Люблю. Василь

7. ДО ДРУЖИНИ Й СИНА



15.02.1973
Дорога моя Валю, синочку мій любий!
Отже, не дочекавшись Вашого листа, пишу до Вас. Сталося так, що піславши десь 10 січня листа із викликом на побачення на 26.1 чи 2.2, я не дочекався Тебе, а, поставлений перед фактом, що побачення заборонені, 31 чи й 1-го (тоді, коли про це було повідомлено), відбив телеграму, аби Ти не їхала. Але відчуття було таке, що Ти тут була — і зовсім близько. І дуже тяжко, Валю, чути все це було.

Тепер, бачачи, що сподіятися ні на що, я пішов до лікарні — на дослідження (обов’язкова тут процедура). Уже три дні як я в халаті, але дуже марудно без книжок.

Останніми днями одержав листа від Романа Корогодського і від Рити. Вони обоє так пізнаються по листах, як, зрештою, і всі, хто пише. Мені повертається спокій, а з ним — і відчуття успокоєного болю за все, що сталося. Тільки тут я поступово реставрую всю картину, яка раніше не здавалася настільки поліформною. І, здається, пензель із краплаком ще не зупинився, він іще виводить нові лінії, допрацьовує перспективу.

На жаль, майже все то — по домислах і здогадах.

Одержав від Василя два листи, дякую за розповідь про Жоржі Амаду та Кендзабуро Ое. Майте на увазі, що ніяких книжок Ви мені не можете слати персонально, а тільки через книгарню “Книга — поштою“! Інакше ці бандеролі зарахують мені як дві дозволені. Чому мовчать із Донецька? Що сталося? Починаються мовчання, на які не можеш не зважати найбільше. І шкода, що Ви того не враховуєте, але чи Ви — того добре не знаю.

Привиділось якось: літо, зелений рясний город і Ти з Дмитриком пораєшся: Ти зігнута над грядкою, він — у милій дитячій задумі дивиться в просторінь. А я проходжу узбіччям, йому не видний, але він почув мене: висуворіло йому личко і стало сторожким і журливим.

Дістався мені припадково Дніпро № 3 минулого року, побачив порожні, сновидні вірші сновид-поетів сновидного світу, варнякання прозаїків і порожню статтю Ю.Покальчука.

Із цього “прекрасного Далека“, як казав Гоголь, видно те, що тільки навиднялося там, тоді, коли здавалося, що сонце устає на сході, а лисиці брешуть на щити (Рильського риторика?). Зірвані з орбіти власної особистості — ось хто єсьмо. Бувають миті, але немає тривалості, є краплення, та — без ліній, є настрій, що почезає перед тим, як його протне блискавка мелодії.

І геть усе видається однаким — обабіч. Куди не скинь оком. Розумні інтелектуали, що знайшли найдійовіший спосіб ошукати самих себе, і дурні, що не доросли до усвідомлення власної глупоти, які граються в відкритість духовну.

Достоєвському було що шукати — там, у мертвому царстві. Мені ж, перебуваючи в інвалідному багні, дано бачити лише продукти розпаду. Це теж цікаво, але дуже небезпечно, бо загрожує духовним самогубством. І нарешті — існування по цвілі до чогось нахиляє. Потойбік — ось концентр відчуття і — постійний ракурс.

Ковтаю кишки, і вже чекаю коли повернуся до роботи і своєї швацької машинки, на якій я вже видушував 70 обов’язкових пар біло-чорних рукавиць.

“Первопочатки“ Драчеві (Вітчизна, № 1, 72) — велике бознащо. Чекаю, коли такі первопочатки напише який Микола з пополотнілою рукою1.

Дуже шкода, що я тут збавляю час, не маючи змоги доробляти свої переклади з Й.-В.Гете, яких мені просто сюди не дозволили взяти.

Валю, дорога моя! Я тепер і не знаю — після цих Твоїх марних добивань сюди — чи приїдеш Ти ще коли чи, може, знову встругнуть якусь заборону, аби тяжку Твою подорож зробити зовсім марною. Ти, Валю, не май на мене гніву — підводжу Тебе не я, а мої умови, у яких я набуваю страшного понадолімпійського спокою.

Вітаю Вас усіх. Чекаю Ваших листів. Вітаю Шуру із днем народження і бажаю їй щастя. Напишіть, як там Лялина Віра2, чому я нічого не знаю — ні про Льолю, ні про Марту досі.

Щасти Вам!

15.2.73 року
Ще раз прошу: перепишіть із видавничих планів цікаві новинки і напишіть мені. Бо я не знаю, чи вийшла торік збірка Ліни Костенко, де вийшла Драчева “До джерел“. Чи “Київську Старовину“ видала “Наукова думка“ чи хто інший.

Бо єдине, за що тут можна вхопитися, — це за скупе читання після роботи, аби погамувати гнів на дику сваволю недоуків логінових та мезер3.

Ще раз — щасти Вам!

Напиши, коли там було одержано мою телеграму “Не едь. Карантин.“, бо я її післав термінову — якого саме числа, тоді я напишу куди з проханням так не знущатися — бодай над родичами.

Вишліть мені марок (2, 3, 4 коп.) та повідомлень про вручення та поштових відкриток і пишіть рекомендовані листи.
1 Очевидно, В.С. має на увазі Миколу Холодного.

2 Йдеться про малу дочку Є.Сверстюка і В.Андрієвської.

3 Загальна назва кагебістів — від прізвища слідчих Логінова та Мезері, які робили обшук у В.С.

8. ДО РІДНИХ

[Лютий, 1973]
Добридень Вам!
Насамперед — відповім на Ваші запитання. Я одержав 40 крб. (певне, вислала Валя) і ще 10 карб., які прийшли на Стуса Степана чи Семена (невже, Марусю, це від Тебе?). Дуже Вас прошу — не висилайте грошей, бо вони мені не потрібні. Коли буде треба, то я напишу.

Передплачувати мені так само нічого не треба. Хіба що Валя, якій Ви цього листа перешлете, хай випише для мене “Літературну Україну“ і “Друг читача“. Оскільки у нас карантин, то побачення відмінили. Тепер не знаю, коли буде можна. Якби хто із Вас захотів приїхати, то можна це зробити разом із Валею, але тепер я напишу, коли буде можна.

Книг мені не висилайте, бо цього не можна, хіба що через “Книга — поштою“ — якісь цікаві. Деякі книги я передплатив — замовив через “Книжное обозрение“, виписав кілька журналів. Я хотів би знати про всі літературні новинки України, і тут я попросив би писати про це або Олега, або Михасю, які про це знають найкраще. Дуже цікавий новим Тичиною — Сковородою1 та томом статей, про які згадували в пресі. Інтригує дуже й Рільке Бажанів — щось мені тяжко повірити, що це буде реально, бо синтез це більше оригінальний, аніж природній (крім того, Бажан, здається, перекладав за схожою групою крові, а як він перевтілюється — не знаю).

Прошу іще — слати мені листи з повідомленням про вручення — рекомендованого листа, здаючи його на пошті по квитанції. Бо чую, що чимало листів іще йдуть до мене, їдуть волами.

Пишуть мені Олег Орач (найчастіше), Михася (дві поштівки) та від Рити був лист, а від кума Василя2 — поштівочка. Від Валі я маю 2 чи 3 листи, від Вас, певне, всі, що Ви мені писали. Ще від Світлани Бадзьової лист.

Буду радий, якщо Ви цінним листом вишлете мені з 20-30 марок і повідомлень про вручення — з 20.

У бандеролі мені вишліть сухі вершки чи сухе молоко. Можна ще — грам 200-300 тютюну (бандероль до 1 кг.).

Здоров’я моє так собі, чую, що все це не минулося дарма, але все ж таки краще, ніж було в Києві перед цим. Можливо, я ляжу в лікарню — на дослідження шлунку, як там виразка, бо надходить весна.

Тепер я відповідатиму поокремо. Валин лист із Рільке я маю, отже, можна переписувати Рільке далі. Добре було б, коли б сюди мені переписали і “Дуїнські елегії“ всі (оригінал і мої переклади всі), і “Сонети до Орфея“ (і деякі мої переклади їх).

Чому нічого не пише Василь Голобородько? Захарченко? Може, не доходять листи? Про один, Захарченків, я знаю (це була поштівка із приблизною адресою).

Мамо! Дуже дякую Тобі за листи. Прошу, дорога, не побивайся за мною дуже. Тут я і читаю, і пишу, і взагалі мені тут не так страшно, як Ти думаєш. Одне тільки — болить людська несправедливість і чорна невдячність за те, що ти жив для того, щоб усім було краще, а тебе за це б’ють. Але нічого, думаю, що колись усе стане на своє місце і тоді світ повернеться і до Вас, і до мене.

Так, Валю, передплати мені “Книжное обозрение“ і “Друг читача“. 40 карб. я одержав, дякую, але дуже прошу — надалі не роби цього. Логінови Тебе не підтримають, а Ти дбай і про себе і про Дмитрика.

Валю! Настрій у мене не дуже злецький, я тільки лютий, але за що Ти сваритимеш мене? 9-10 січня я написав Тобі листа, щоб Ти приїхала, але 31 січня післав телеграму, аби не їхала, бо карантин. Тепер приїдеш, коли я Тобі напишу — усе так само. Виїздити треба в середу-четвер, щоб ізранку в п’ятницю бути на Потьмі.

Машинка — Бог із нею. Щодо збірки і доручення, то це я робив іще в Києві, але нічого з того не вийшло. Рільке Твого я маю, дякую дуже. Як там із грипом у Вас? Бо у нас поки нема. Бандероль першу вишли — або Ти, або з Донецька, в ній хай буде тільки сухі вершки чи молоко і тютюн. Треба мені ще марки і повідомлення про вручення і такі бланки, які шлють, замовляючи книги (поштова відкритка на 3 коп.).

Таточку! Що там із Тобою, дорогий мій? Чекаю, коли Ти зможеш мені написати, коли очам стане легше.

Мамо і тату! Ви знайте, що я перед Вами не винен — за цю довгу розлуку. І прошу Вас — знайте, що я робив усе, аби бути з Вами, але є такі межі, які людина переступати не може, і про це, мамо, я Тобі казав увостаннє: я не хочу, аби мене пекли-палили чужі сльози — так, як вони палять, певне, не одного і в Києві і будь-де. А мені не буде соромно подивитися в очі жодній людині. І ніколи не буде. Бо краще вмерти, аніж така ганьба.

Дмитрику! Тато має Тебе посварити, що Ти не слухаєш мами і бабусі, я думав, що Ти допомагаєш мамі і бабусі, а Ти їм робиш прикрощі. Мені дуже соромно за Тебе, бо я думав, що Ти кращий хлопчик. Отож, роби так, аби мама писала про Тебе тільки гарне і добре, інакше я геть розгніваюся на Тебе, дорога моя крихточко!

Михасю! Напиши, як там Марта, Льоля, Ляля, вітай їх од мене, бо я за них досі нічого не знаю. Напиши, як здоров’я Леоніда, публіциста мимоволі3. Я не гніваюся на нього, мені тільки прикро — за нього. Але я його часто згадую і то згадки гарні.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка