Вальтер Скотт Айвенго



Сторінка27/27
Дата конвертації11.05.2018
Розмір3.8 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

Отже, лишалися тільки дві перешкоди до з'єднання закоханих: упертість Седрика та його упередженість проти норманської династії. Перше з цих почуттів поступово пом'якшилося під впливом лагідного ставлення до нього його вихованки і тієї гордості, яку він не міг не відчувати, бачачи славу свого сина. До того ж Седрикові приємно було поріднитися з домом Альфреда, коли вже нащадок Едуарда Сповідника рішуче відмовився від цієї честі.

Відраза Седрика до королів норманської крові також починала слабшати. З одного боку, він ясно бачив, що позбавити Англію віднової династії не було ніякої змоги, а таке переконання значно сприяло визнанню правлячого короля. З іншого боку, король Річард приділяв йому особисто велику увагу, щиро насолоджувався різким гумором Седрика і, за свідченням рукописної хроніки, зумів так зачарувати шляхетного Сакса, що не пройшло і тижня після його прибуття до двору, як він дав згоду на шлюб своєї вихованки леді Ровени із сином своїм Уілфредом Айвенго.

Весілля нашого героя відбулося в найвеличнішому із храмів — кафедральному соборі міста Йорка. Сам король був присутній на вінчанні, і, судячи з уваги, яку він приділив у цьому та у багатьох інших випадках раніше гнобленим і приниженим саксам, вони мали нагоду побачити, що мирними засобами можна досягти значно більших успіхів, ніж покладаючись на сумнівний успіх у міжусобній війні.

Шлюбна церемонія була виконана з усією пишністю, яку римські прелати вміють надавати своїм урочистостям.

Гурт, ошатно одягнений, обіймав посаду зброєносця при молодому господареві, якому так віддано служив; тут був і самовідданий Вамба, у новому ковпаку з чудовим набором срібних дзвіночків. Гурт і Вамба разом з Уілфредом пережили нещастя і небезпеки, а тому мали повне право розділяти з ним його благополуччя і щастя. Але, крім домашнього почту, це блискуче весілля було відзначено присутністю безлічі знатних норманів і саксонських дворян, при загальному захопленні нижчих станів, які вітали в союзі цієї пари запоруку майбутнього миру і злагоди двох племен; відтоді ці ворогуючі племена злились і втратили свою відмінність. Седрик дожив до початку цього злиття, оскільки в міру того, як обидві національності зустрічалися в товаристві й укладали між собою шлюбні союзи, нормани зменшували свою пиху, а сакси втрачали свою неотесаність. Утім, та змішана мова, яку ми нині називаємо англійською, остаточно ввійшла у вжиток при лондонському дворі тільки за царювання Едуарда III; тоді ж, мабуть, зникли останні сліди ворожнечі між норманами та саксами.

Пройшло два дні після щасливого одруження, і леді Ровена сиділа у своїй кімнаті, коли Ельгіта доповіла їй, що якась дівиця просить дозволу поговорити з нею без свідків. Ровена здивувалась, подумала, завагалась, але цікавість взяла гору, і вона наказала покликати дівицю до себе.

Увійшла дівчина високого зросту й шляхетної зовнішності. Довге біле покривало радше відтіняло, ніж приховувало граціозність її постаті і величну поставу. Манери ЇЇ були шанобливі, але без будь-яких ознак боязкості чи бажання здобути прихильність. Ровенабула завжди готова прийти на допомогу і виявити увагу до почуттів інших. Вона встала і хотіла взяти гостю за руку і підвести її до крісла, але та Оглянулася на Ельгіту і ще раз попросила про дозвіл поговорити з леді Ровеною наодинці. Як тільки Ельгіта пішла, прекрасна відвідувачка, на превеликий подив леді Айвенго, схилила коліно, пригорнула обидві руки до свого чола і, схилившись до підлоги, поцілувала край вишитого одягу Ровени, попри її опір.

— Що це значить? — спитала здивована молода. — Чому ви виявляєте до мене таку незвичайну пошану?

— Тому що вам, леді Айвенго, я можу законно й гідно віддати борг подяки, якою зобов'язана Уілфредові Айвенго, — сказала Ревека, підвівшись і знову прийнявши звичайну свою позу, сповнену гідності і спокою. — Пробачте, що я насмілилася виявити вам знаки пошани, прийняті в мого народу. Я та нещасна єврейка, заради порятунку якої ваш чоловік ризикував життям на арені в Темплстоу, коли все було проти нього.

— Люб'язна дівице, — сказала Ровена, — у той день Уілфред Айвенго лише слабкою мірою віддячив вам за невсипущий догляд і лікування його ран, коли з ним трапилося таке нещастя.

Скажіть, чи не можемо він чи я ще чимось бути вам корисні?

— Ні, — спокійно відповідала Ревека, — я тільки прошу вас передати йому на прощання мою вдячність і мої найкращі побажання.

— Хіба ви залишаєте Англію? — запитала Ровена, усе ще не зовсім опам'ятавшись від здивування, викликаного такими незвичайними відвідинами.

— Так, міледі, ще до кінця цього місяці. У мого батька є брат, котрий здобув особливу прихильність Мухаммеда Боабділа, короля гранадського. Туди ми й вирушимо і будемо жити там спокійно і без кривди, заплативши данину, яку мусульмани стягують з людей нашого племені.

— Хіба в Англії ви не можете розраховувати на таку саму безпеку? — сказала Ровена. — Мій чоловік має ласку у короля, та й сам король — людина справедлива і великодушна.

— Щодо цього я не сумніваюся, леді, — мовила Ревека, — але англійці — жорстоке плем'я. Вони завжди воюють із сусідами чи між собою, безжалісні й ладні проколоти один одного мечем.

Небезпечно жити серед них дітям нашого племені. У цій країні воєн і кровопролить, яку оточують ворожі сусіди і роздирає внутрішній розбрат, мандрівний Ізраїль не може сподіватися на відпочинок і спокій.

— Але ж вам, — заперечила Ровена, — вам особисто, без сумніву, нема чого побоюватись. Тій, що пильнувала біля ліжка пораненого Уілфреда Айвенго, — продовжувала вона із дедалі зростаючим запалом, — не слід чогось боятися в Англії, де і сакси, і нормани навперебій віддаватимуть тобі шану.

— Твої слова, леді, гарні, — сказала Ревека, — а твої наміри ще кращі. Але цього не може бути: бездонна прірва між нами. Наше виховання, наші вірування ні вам, ні нам не дозволяють переступити через цю прірву. Прощавай, але перш ніж я піду, зроби мені одну милість. Фата молодої ховає твоє обличчя; дай мені побачити риси, настільки прославлені поголосом.

— Вони навряд чи такі, щоб варто було на них дивитись, — одказала Ровена, — але, сподіваючись, що й ти зробиш те саме, я відкину фату.

Вона підняла фату і від свідомості своєї краси чи від сором'язливості почервоніла так сильно, що її щоки, чоло, шия і груди залила фарба. Ревека теж спалахнула, але лише на мить. За хвилину вона вгамувала свої почуття, і фарба збігла з її обличчя, подібно до того, як змінює колір червоне яблуко, коли сонце сідає за обрій.

— Леді, — сказала вона, — ваше обличчя, яке ви зволили мені показати, довго житиме в моїй пам'яті. У ньому переважають лагідність і доброта, а якщо серед цих прекрасних якостей можна знайти відтінок мирської гордості чи марнославства, то чи можна звинувачувати плоть земну в тім, що вона має земні властивості?

Довго буду я згадувати ваше обличчя і дякувати Богові за те, що залишаю мого шляхетного рятівника в союзі з тією...

Очі її наповнилися сльозами, і вона замовкла, потім поспішно утерла їх і на тривожні розпити Ровени відповідала: — Ні, я здорова, леді, зовсім здорова. Але серце моє сповнюється гіркоти при згадці про Торкілстон та арену в Темплстоу.

Прощавайте! Я не виконала ще однієї, найнезначнішої частини свого обов'язку. Прийміть цю скриньку і не дивуйтеся тому, що знайдете в ній.

Ровена відкрила невелику шкатулку в срібній оправі і побачила намисто й серги з діамантів незчисленної цінності.

— Це неможливо, — сказала вона, віддаючи Ревеці скринь ку. — Я не смію прийняти такий дорогоцінний подарунок.

— Залиште його в себе, леді, — мовила Ревека. — Ви маєте владу, знатність, вплив — у нас же є тільки багатство, джерелонашої сили, а також і нашої слабості. Ціною цих брязкалець, навіть якби вони були в десять разів дорожчими, не купити й половини того, чого ви досягнете, мовивши одне слово. Отже, для вас це подарунок не надто цінний, а для мене, якщо я розстаюся з ним, і поготів. Дозвольте мені думати, що ви не такої жахливої думки про мій народ, як ваші простолюдини. Невже ви гадаєте, що я ціную ці блискучі камінчики більше, ніж власну свободу? Чи що мій батько вважає їх дорожчими за честь своєї єдиної дочки? Візьміть їх, леді. Мені вони зовсім не потрібні, Я ніколи більше не носитиму коштовностей.

— Значить, ви нещасливі? — спитала Ровена, уражена тоном, яким Ревека вимовила останні слова. — О, залишайтеся з нами!

Праведні наставники зуміють переконати вас відмовитися від вашої хибної віри, а я буду вам замість сестри.

— Ні, леді, — відповідала Ревека з тим же спокійним смут ком, що й раніше, — це неможливо. Не можу я змінювати віру предків моїх, як змінюю одяг залежно від клімату тієї країни, де збираюся оселитись. А нещасливою я не буду. Той, кому я при свячу решту свого життя, буде мені утішником, якщо я виконаю його волю.

— Значить, і у вас є монастирі, і ви хочете укритися в одному з них? — запитала Ровена.

— НІ, леді, — відповідала єврейка, — але в нашому народі з часів Авраама і до наших днів завжди були жінки, котрі присвячували свої думки Богові, а справи — подвигам любові до людей.

Вони доглядають хворих, годують голодних, допомагають бідним.

Ревека робитиме те саме. Скажи це твоєму володареві, якщо він запитає про долю тієї, яку врятував від смерті.

Голос Ревеки мимоволі затремтів, і в ньому почулася така ніжність, яка виявила більше, ніж вона хотіла висловити. Дівчина поспішила проститися з Ровеною.

— Прощайте, — сказала Ревека, — нехай той, хто створив і євреїв, і християн, обсипає вас усіма благами життя... Корабель, на якому ми відпливаємо звідси, підніме якір, як тільки ми дістанемося до гавані.

Вона тихо вийшла з кімнати, залишивши Ровену в такому здивуванні, наче їй з'явилась якась примара. Прекрасна саксонка не забула розповісти про цю надзвичайну відвідувачку своєму чоловікові, на якого її розповідь справила глибоке враження.

Айвенго довго й щасливо жив з Ровеною, бо з ранньої юності їх зв'язували узи взаємної любові. І кохали вони одне одного ще більше тому, що зазнали стільки перешкод до свого з'єднання. Алебуло б ризикованим надто допитуватися, чи не спадав йому на думку спогад про красу й великодушність Ревеки значно частіше, ніж це могло сподобатися прекрасній спадкоємиці короля Альфреда.



Айвенго успішно служив при Річардові і, як і раніше, мав ласку у короля. Мабуть, він досяг би найвищих почестей, якби цьому не перешкодила передчасна смерть Левиного Серця, який загинув у замку Шалю, коло Ліможа. Із кончиною цього великодушного, але необачного і романтичного монарха загинули всі честолюбні мрії І прагнення Уілфреда Айвенго. А героїчна постать короля-лицаря та його звитяжні подвиги надихали поетів і письменників багатьох поколінь.







Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка